Розробка лекції на тему: "Парадигмальне осмислення соціокультурної ситуації в українській освіті"

Парадигмальне осмислення соціокультурної ситуації в українській освітіЛекція 4

План1. Тенденції розвитку сучасної освіти.2. Соціокультурна ситуація в сучасній освіті.3. Парадигмальний підхід до розв’язання освітніх проблем.

1. Основні тенденції розвитку освіти: Перша тенденція - гуманізація, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності. Тенденція стверджує створення нового зразка освіти, який передбачає пріоритет освіти, орієнтованої на особистість учня (особистісно орієнтованої) над освітою, орієнтованою на "знання з предмета"; найповніше розкриття здібностей учня, задоволення його різноманітних освітніх потреб, виховання почуття власної гідності, свободи, гармонії стосунків з навколишнім середовищем. Друга тенденція - гуманітаризація освіти, що покликана формувати духовність, культуру особистості, планетарне мислення, цілісну картину світу. Від рівня засвоєння базової гуманітарної культури залежить розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою. На основі загальнолюдської культури можливий розвиток усіх сторін особистості, урахування її суб'єктивних потреб і об'єктивних умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потенціалом освіти. У цьому зв'язку самовизначення особистості у світовій культурі є стрижневою лінією гуманітаризації змісту освіти.

Третя тенденція - національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національної основи, в органічному поєднанні освіти з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні національних цінностей українського народу та інших народів і націй. Четверта тенденція - відкритість системи освіти. Це означає, що визначення цілей освіти не обмежується державним замовленням, а розширюється потребами в освіті, які привносять учні, їх батьки, учителі; програми задають базовий, тобто необхідний, орієнтир-мінімум, загальне ядро знань, яке відкрите для доповнень, що залежать від культурних, регіональних, етнічних та інших умов освіти.

П'ята тенденція - перенесення акценту з навчальної діяльності педагога на продуктивну навчально-пізнавальну, трудову, художню та іншу діяльність учня. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості лише у тому випадку, коли вона активізує, спонукає людину до продуктивної діяльності. Чим різноманітнішою і продуктивнішою є значима для особистості діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння культурою. Діяльність особистості якраз і є тим механізмом, який дозволяє перетворити сукупність зовнішніх впливів у новоутворення особистості як продукт розвитку. Діяльнісний підхід дозволяє "перетворити" педагогічні завдання в "особистісний смисл" діяльності особистості.

2. Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи:самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;

В. Андрющенко і В. Кремень пропонують:перехід до нових освітніх моделей;універсалізація;антропологізм;впровадження міждисциплінарних освітніх програм;розширення вільного вибору;використання інноваційного потенціалу в регіональній структурі.

Карл Маннгайм - німецький та британський філософ, один із засновників соціології знання. Найбільш відомі праці «Ідеологія та утопія», «Діагноз нашого часу». За Маннгаймом, завдання соціології знання полягає в аналізі соціально-історичної обумовленості мислення — як теоретичного, так і повсякденного — та в розробці вчення про «позатеоретичні умови знання». Аналізуючи марксистське поняття ідеології, він вирізняє в ньому два відмінних значення: «часткова» ідеологія виявляється там, де наявне більш-менш усвідомлене перекручування фактів, продиктоване соціальними інтересами суб'єкта; «тотальна» ідеологія відображає своєрідність усієї структури свідомості цілої соціальної групи, класу або навіть епохи. З точки зору Маннгайма, існують два типи колективних уявлень: власне ідеології — мислення панівних соціальних груп, і утопії — мислення пригноблених верств. За допомогою цих понять Маннгайм намагається показати динаміку у сфері ідей, а головне — зробити соціологію знання науковим фундаментом політики і політичної освіти, формуючи таким чином міцніші основи для демократії.

3. У своєму дослідженні А. Семенова конкретизує термін «парадигма» таким чином: це система теоретичних, методологічних, аксіологічних поглядів і уявлень, що приймається членами співтовариства як зразок рішення та має відповідну структур. У своєму монографічному дослідженні авторка також доводить, що мотивом роботи в напрямі наукового дослідження застосування парадиг-мального моделювання в професійній підготовці майбутніх учителів було з’ясування потужності впливу парадигм на успішність діяльності, а також пояснення того, чому у своїй більшості люди в час панування інноваційних технологій, “інформаційної революції” самовіддано дотримуються старих традицій, принципів, правил і чому потрібно бути більш сприйнятливими до всього нового, що зумовлено потребами сучасності.

Для ефективної модернізації освіти необхідно чітко уявляти кінцеву мету. Правильний вибір перспективи надає можливості «побачити» предмет, що нас цікавить, без надмірної кількості деталей, як ціле. Парадигми задають систему координат, початок відліку, використовуючи які, людина пояснює, інтерпретує світ. Парадигми дають можливість виокремлювати та встановлювати зв’язки між фактами, вибудовувати «об’єктивні тенденції». На мій погляд, А. Семенова найбільш системно й різнобічно відображає найважливіші ознаки будь-якої освітньої парадигми як основи її функціонування й переконливо доводить, що «переважна частина змін у суспільстві викликана особливим феноменом – перемиканням з однієї парадигми на іншу (зміною парадигми). Усвідомлення людиною парадигм дає змогу краще зрозуміти природу неочікуваних змін».

Таким чином, вищезазначене свідчить про виняткову складність і невизначеність на сучасному етапі єдиноприйнятого панівного парадигмального підходу до пізнання, виявлення, створення й утвердження впливових чинників на посилення інтелектуально-духовного потенціалу суспільства, на розвиток існуючого досвіду парадигмально-наукового пошуку, що потребує окремого детального наукового вивчення цієї проблеми в умовах конкретного сучасного соціуму.