8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

Розробка літературного вечора до Дня Святого Валентина

Про матеріал
Матеріал містить розробку літературного вечора для старшокласників до Дня Святого Валентина. Діти матимуть змогу доторкутися серцем до безсмертних творів В. Шекспіра, Ф. Петрарки, О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, І. Франка, Л. Костенко, М. Цвєтаєвої , присвячені вічній темі Кохання
Перегляд файлу

Розробка літературної  вітальні для старшокласників

до дня Святого Валентина

Слова за кадром

Кохання – це рушій життя на землі, це напруження всіх сил, людських і нелюдських, подолання всіх перешкод. Не існує людини, яка б не мріяла про кохання. Так було в усі часи, в усіх країнах. Було, є і буде.

Сапфо і Парфеніса вибігають на сцену.

Сапфо  Парфенісо, підійди  сюди. Глянь в небо.

Вони сідають і, піднімаючи  голови, дивляться на небо.

Сапфо Чуєш? ?

Парфеніса  Чую, Сапфо. Якась моторошна радість лягає на душу.

Сапфо  Бережи це відчуття. Лише небагатьом шукачам відкривається музика неба...щоб захопити їх...

Парфеніса Як захопити? Навіщо?

Сапфо  Красою творіння, Парфенісо. Їм відкривається мелодійна основа світу.  Боги – небесні музиканти. І ті, кому чується мелодія, мусять наслідувати їй.

Парфеніса  Сапфо, а може ти десята муза, що спустилася з Олімпу?

Сапфо Може й твоя правда.

Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити
Ласку весни,
Розкіш, красу,
Сонця ясне
Проміння.

В мені мудрість традиції. В тобі – мудрість серця. Може, твоя вище. Проте не станемо сперечатися в таку ніч. В тиші не повинні лунати пусті людські слова. Вони як попіл. Хай краще лунає мелодія ночі.

Мелодія лунає, посилюється і знову стихає

Ведучий 1 . На жаль, з поетичної спадщини Сапфо до нас дійшло надзвичайно мало, і то лише в уривках, часом зовсім незначних. Також історія стерла всю її достовірну біографію. Але життя і творчість Сапфо є великою цінністю для людства.

Ведучий 2  Існує легенда, що Сапфо покінчила з собою, кинувшись з Левкадської скелі у море через нерозділене кохання до прекрасного юнака Фаона. Але це, звичайно, тільки легенда, сюжет якої використала у своїй поезії „Сапфо” Леся Українка, яку часто називали „українською Сапфо”.

З’являється дівчина, яка читає поезію Лесі Українки

Мелодія

Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецьку ліру держить.

До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою – у серці
Велика їй туга встає.

В тій пісні згадала і славу
Велику свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач... Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях бурхливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.

Ведучий 1

Проминають роки, спливають століття, але таємниця кохання залишається вічною й незбагненною. Вона завжди хвилюватиме, мучитиме людей, вимагаючи свого глибокого осмислення.

Ведучий 2

Це почуття описували поети всіх віків. Поети майбутнього теж не обминуть цієї теми. Серед тих, натхненних співців кохання, вирізняється геніальний італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка.

Учень читає  сонет Ф. Петрарки.

Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим'яті донною на самоті.
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави;
Гаї прозорі, віти, наче пави,
Фіалки у любовній блідноті,
Ліса вільготні, тихі та густі,
Куди не сходить сонце величаве;
О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі,
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непороччі!
А там підводні скелі серед ночі
Горять в мого закохання журб

Ведучий 1. Петрарці належить найщиріша й найпоетичніша лірична сповідь про кохання, пронесене крізь усе життя:

Учениця  читає сонет

Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу? То даремно скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній долі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю,
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма —
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.


Ведучий 1

Ці рядки одного із сонетів, мабуть, найбільш інтригуючі у світовій ліриці. Уже понад шість століть читачі прагнуть здобути власну розгадку високого почуття Петрарки. У цьому сонеті відбилося сум'яття душі поета, ліричний конфлікт поета із самим собою. Таким було кохання Франческо Петрарки до земної жінки Лаури.

 

Ведучий 2

До сьогодні дуже мало відомо про справжню Лауру, яка надихала поета на створення одухотворених віршів. Можна сказати, що Лаура — це майже легендарна постать.
Ведучий 1

Юний Петрарка вперше побачив Лауру, яка ще була майже дитиною, під час богослужіння в церкві. Тоді він і закохався.

  Ведучий 2

Лаура померла в розквіті свого молодого життя під час епідемії чуми. Поет, змертвілий від горя, шукав зустрічі з Лаурою хоча б у мріях та снах. Цікаво, що Петрарка сподівався в особі коханої знайти собі підтримку на шляху до спасіння душі та вічного життя.

Ведучий 1 До останніх хвилин свого життя Петрарка залишався вірним пам'яті Лаури. Світлому образу коханої дівчини присвячено близько дев'яноста сонетів, які ввійшли в "Книгу пісень". Оспівуючи прекрасні почуття, великий італійський поет-гуманіст кожним своїм рядком стверджує, що справжнє кохання в житті людини буває тільки один раз.

 Ведучий 2 .Вільям Шекспір... Історія світової літератури не знає іншого письменника з таким колосальним словниковим запасом, академічним обсягом знань, з такою вишуканою, добірною мовою. Ні до, ні після Шекспіра не було рівних йому. І, мабуть, не буде.

 Ведучий 1 Хто він – Шекспір? Геніальний син неписьменного ремісника із Стратфорда, який наспівував жартівливі пісеньки, допомагаючи батьку різати телят? Неперевершений майстер слова, хоча жодного рядочка, написаного його рукою ніхто ніколи не бачив? Звичайно, все ж згоріло під час пожежі Глобуса. Титан світової літератури, що в своєму заповіті перерахував все майно і навіть „друге за якістю ліжко”, жодним словом не згадавши літературної спадщини, навіть слово „книга” там не вживається.

 Ведучий 2. А « Ромео і Джульєтта» , юні закохані з однойменної трагедії великого письменника  назавжди залишаться символом чистого, але трагічного кохання

Ромео
В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульетта — ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Джульетта (схиляючись на руку). О лишенько!
Ромео. Вона заговорила… Ні, мовчить.
Джульетта
Ромео, о навіщо ти — Ромео?
Зміни своє ім’я — зречися батька.
Як ні, то присяжись мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті.
Ромео. Послухать — чи відповісти одразу?
Джульетта
Лише твоє ім’я — мій ворог лютий.
А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі.
Що є Монтеккі? Та що ім’я?
Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий,
Назви хоч як Ромео, він — Ромео,
Найвища досконалість все ж при ньому,
Хоч би він був і зовсім безіменний…
О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..
Ромео
Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
Яким ім’ям назвать себе — не знаю,
Своє ім’я ненавиджу я сам!
Свята моя, адже ж воно — твій ворог.
Я б розірвав його, коли б воно
Написане стояло на папері!
Джульетта
Мій слух не похопив ще й сотні слів
Із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?
Ромео
О ні, свята, знай: що не те й не інше,
Якщо вони для тебе осоружні.
Джульетта
Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через мур,
Адже високий він і неприступний?
З гадай-но, хто ти, смерть тебе спіткає,
Як хтось із наших побачить тебе тут.
Ромео
Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,—
Твоя рідня мені не перешкода.
Джульетта. Вони тебе уб’ють, коли побачать.
Ромео
В очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно —
Й мені ненависть їхня не страшна.
Джульетта
О, не хотіла б я нізащо в світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..
Ромео
Своїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,— нехай знаходять…
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
Джульетта. Хто показав тобі сюди дорогу?
Ромео
Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені пораду, я ж за те Позичив їй очей.
Джульетта
Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
Хотіла би постійність зберегти,
Від слів своїх відмовитись
Хотіла б. Та годі прикидатись.
Мене ти любиш, знаю, скажеш — так.
Тобі я вірю! З мене досить слова.
О, не клянись!
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні.
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий — це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.

 

Ведучий 1.

 Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце» І разом з тим вони були і   залишаються великою таїною поета — його серця, його кохання, його життя. І таїна ця не тільки в тому, кому були присвячені безсмертні поетичні рядки, хто ця «смаглява леді» і «юнак блакитноокий».

 

Ведучий 2 Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а сонети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе «вічна таїна» сонетів Шекспіра.

 

Учні   читають  сонети  В. Шекспіра

Сонет 90

 

Якщо не любиш, кинь мене сьогодні,
Коли зреклись і люди, і Господь.
Віддай на муки в пеклові безодні,
Лиш як остання втрата не приходь.
Не завдавай іще мені страждання,
Як душу знов посяде супокій,
Нехай не йде по ночі грозовій
Холодне, хмуре й дощове світання.
Покинь мене, лиш не в останню мить,
Коли зігнуся від дрібних утрат я.
Покинь тепер, щоб міг я пережить
Удар оцей, страшніший від розп'яття.
Тоді тягар усіх дрібніших втрат
Покажеться мізернішим стократ.

 

 

 

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець. То не любов,
Що розцвіта залежно від нагоди
І на віддаленні згасає знов.
Любов - над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це - зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.
Любов - не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі -
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.
Як це брехня- я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.
 

Сонет 130
Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,-
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої - цілком земні.

І все ж вона - найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.

 

 Ведучий 1

Якби Гейне не написав нічого після “Книги пісень”, він все ж таки назавжди залишився в історії світової літератури як співець людського духу, поет високих почуттів. Поштовхом для написання “Книги пісень” було нещасливе кохання Гейне до кузини Амалії в його гамбурський період, коли він навчався комерційної справи в домі свого дядька Соломона.

 

Ведучий 2 Але Амалія зростала в атмосфері, де найбільше цінувалися гроші, кар’єра, спадок. Вона мріяла про шлюб із багатим і шляхетним чоловіком, що посідав би значне місце в суспільстві і міг би забезпечити їй заможне існування “ з розкішними обідами і недільними виїздами у світ”. Тому щирі почуття юного поета не знайшли відповіді. Пізніше Гейне писав:

- У мене не залишилося нічого, окрім мене самого.

 

Виразне читання вірша.”Чому троянди немов неживі…”

Чому троянди немов неживі,

Кохана ,скажи мені ?

Чому, скажи , в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чому в своєму диханні трава

Тління і смерть таїть?

Чому холодні сонце поля

В задумі похмурій мина?

Чому така пустельна земля

І сіра мов труна?

Чому мене ,мов безумця,в пітьму

Моя печаль жене?

Скажи ,кохана моя ,чому

Покинула мене ти ?

 

Коли розлучаються двоє,

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали.

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

 

Ведучий 1. Великий російський поет О.С. Пушкін теж присвятив своїм коханим багато віршів. То ніжні й трепетні, то іронічні ,вони вражають читачів своєю щирістю й відвертістю. 

Звучить пісня « Я вас любил»

Я вас любил: любовь еще, быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.

Учень читає вірш О.С. Пушкіна

 Я вас люблю, - хоть я бешусь,
Хоть это труд и стыд напрасный,
И в этой глупости несчастной
У ваших ног я признаюсь!
Мне не к лицу и не по летам...
Пора, пора мне быть умней!
Но узнаю по всем приметам
Болезнь любви в душе моей:
Без вас мне скучно, - я зеваю;
При вас мне грустно, - я терплю;
И, мочи нет, сказать желаю,
Мой ангел, как я вас люблю!
Когда я слышу из гостиной
Ваш легкий шаг, иль платья шум,
Иль голос девственный, невинный,
Я вдруг теряю весь свой ум.
Вы улыбнетесь, - мне отрада;
Вы отвернетесь, - мне тоска;
За день мучения - награда
Мне ваша бледная рука.
Когда за пяльцами прилежно
Сидите вы, склонясь небрежно,
Глаза и кудри опустя, -
Я в умиленьи, молча, нежно
Любуюсь вами, как дитя!..
Сказать ли вам мое несчастье,
Мою ревнивую печаль,
Когда гулять, порой в ненастье.
Вы собираетеся в даль?
И ваши слезы в одиночку,
И речи в уголку вдвоем,
И путешествия в Опочку,
И фортепьяно вечерком?..
Алина! сжальтесь надо мною.
Не смею требовать любви.
Быть может, за грехи мои,
Мой ангел, я любви не стою!
Но притворитесь! Этот взгляд
Всё может выразить так чудно!
Ах, обмануть меня не трудно!..
Я сам обманываться рад!

 

Ведучий 2 Не ты, но судьба виновата была,
Что скоро ты мне изменила.
Она тебе прелести женщин дала,
Но женское сердце вложила.
Болем і сумом пронизані ці рядки Лермонтова до Варі Лопухіної. Ще підлітком він познайомився з нею в Москві. Сильне почуття до цієї витонченої та ніжної жінки поет проніс через усе життя.
Ведучий 1

Дивлячись на цей портрет , згадуєш вірш Заболоцького, присвячений Лопухіній
Учень – читець читає вірш 

Твои глаза — как два тумана,
Полуулыбка, полуплач,
Твои глаза — как два обмана
Покрытых мглою неудач.
Соединенье двух загадок:
Полувосторг, полуиспуг,
Безумной нежности припадок,
Предвосхищенье смертных мук.
Когда потемки наступают
И приближается гроза,
Со дна души моей мерцают
Твои прекрасные глаза.


Ведучий 2

Їй було 18 років,коли Боровиковський писав її портрет. Скоро вона вийшла заміж за єгермейстера Лопухіна, але була нещасливою Через шість років після заміжжя вона помирає від чахотки.

 Ведущий1

 Їй , чужій дружині, своїй коханій ,Лермонтов присвятив рядки, написані за декілька днів до своєї смерті.

 

Учень читає вірш

Нет, не тебя так пылко я люблю,
Не для меня красы твоей блистанье:
Люблю в тебе я прошлое страданье
И молодость погибшую мою.
Когда порой я на тебя смотрю,
В твои глаза вникая долгим взором:
Таинственным я занят разговором.
Но не с тобой я сердцем говорю.
Я говорю с подругой юных дней,
В твоих чертах ищу черты другие,
В устах живых уста давно немые,
В глазах огонь угаснувших очей…

Звучать іспанські мотиви  на гітарі

 Ведучий 1  Найвищим втілення пафосу любові в мистецтві стала Кармен.

Ведучий  2  Кармен, зберігаючи нестримну і палку вдачу, стає уособленням жіночої краси і чарівності, пристрасного волелюбства і сміливості.   Це твір  про людину. Людину, яка любить, ненавидить, цілує і, коли зла доля штовхає її на це,— убиває!

Ведучий 1. Бізе написав однойменну оперу про жінку, яка в пориві сильного нестримного кохання та ревнощів вбиває свого коханого. 

Ведучий 1 Образ Кармен надихнув і Олександра Блока. Восени 1913 року вони з Любочкою знову були в полоні у пристрасті: вона – до театру, він – до Любові Дельмас. Вони ніби змагались  у виявленні пристрасті і свободи.

 Ведучий 2

Цього разу Сашура дійсно втратив голову. У Дельмас, оперної співачки, виконавиці ролі Кармен, було мідно-руде волосся, сяючі очі, гарні білі руки і „буря циганської пристрасті в голосі”. Блок закохався в неї в цій ролі і присвятив їй сповнений захвату і ликования цикл віршів „Кармен”. Щоправда, через три місяці поток восхитительных стихов иссяк , а ще через якийсь час він остаточно зрозумів, що в житті його було лише дві жінки – „Любочка и все остальные”. А прекрасні вірші, присвячені коханню, яке тривало три місяці, залишились...

Учень – читець читає вірш

Сама себе закон - летишь, летишь ты мимо,
К созвездиям иным, не ведая орбит,
И этот мир тебе - лишь красный облак дыма,
Где что-то жжет, поет, тревожит и горит!
И в зареве его - твоя безумна младость...
Всё-музыка и свет: нет счастья, нет измен...
Мелодией одной звучат печаль и радость...
Но я люблю тебя: я сам такой,  Кармен.

Звучить пісня « Романсеро»

Ведучий 1

 Поет прожив 41 рік. Його вбило кохання і революція.

Ведучий 2

Великий український поет І.Я. Франко пережив у своєму житті кохання  тричі. Сумну історію свого кохання він опише в збірці « Зів’яле листя» , яка вражає силою почуттів.

Учень читає вірш І.Франка

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

 

Ведучий 1

Багато віршів цієї збірки покладено на музику і стали чудовими піснями.

Звучить пісня «Знаєш…» у виконанні В. Козловського

 

 Ведучий 1. 

Російська поетеса Марина  Цвєтаєва  прожила недовге, але трагічне життя, в якому було місце і коханню, і гіркому розчаруванню і невимовному болю.

Учениця читає вірш

Вчера еще в глаза глядел,
А нынче - всё косится в сторону!
Вчера еще до птиц сидел,-
Всё жаворонки нынче - вороны!
Я глупая, а ты умен,
Живой, а я остолбенелая.
О, вопль женщин всех времен:
"Мой милый, что тебе я сделала?!"
И слезы ей - вода, и кровь -
Вода,- в крови, в слезах умылася!
Не мать, а мачеха - Любовь:
Не ждите ни суда, ни милости.
Увозят милых корабли,
Уводит их дорога белая...
И стон стоит вдоль всей земли:
"Мой милый, что тебе я сделала?"
Вчера еще - в ногах лежал!
Равнял с Китайскою державою!
Враз обе рученьки разжал,-
Жизнь выпала - копейкой ржавою!
Детоубийцей на суду
Стою - немилая, несмелая.
Я и в аду тебе скажу:
"Мой милый, что тебе я сделала?"
Спрошу я стул, спрошу кровать:
"За что, за что терплю и бедствую?"
"Отцеловал - колесовать:
Другую целовать",- ответствуют.
Жить приучил в самом огне,
Сам бросил - в степь заледенелую!
Вот что ты, милый, сделал мне!
Мой милый, что тебе - я сделала?
Всё ведаю - не прекословь!
Вновь зрячая - уж не любовница!
Где отступается Любовь,
Там подступает Смерть-садовница.
Самo - что дерево трясти! -
В срок яблоко спадает спелое...
- За всё, за всё меня прости,
Мой милый,- что тебе я сделала!

 

Музика, українські мотиви

Ведучий 1

Совість української нації – Ліна   Костенко.
Саме нею – Совістю – є для нашої культури ще від 60-их років минулого століття ця мудра і мужня жінка з Богом даним величезним талантом.

 

Ведучий 2

Ліна Василівна воліла мовчати роками і десятиліттями, ніж бодай „не насправжки” загравати з совістю.

Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До долі – моєї обраниці.

 Учениця читає вірш

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

Ведучий 1  Справжнє почуття, велике кохання, нестерпний біль та сила і нескореність відчуваються у поезіях Ліни Костенко. Вони прекрасні своєю довершеністю. Вона не тільки совість України, вона її душа, її гордість, її любов.

Учениця читає вірш

Осінній день березами почавсь.
Різбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час,
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов, ми будемо на „ви”.
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
 

Вед.1 Сьогодні ви почули прекрасні слова і чудесну музику. Якщо ви слухали з відкритим і чекаючим серцем, то я впевнена, що ви зрозуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають все життя. У відомого естрадного співака Віктора Цоя є хороші слова:
“Кохання варте того, щоб чекати,  життя варте, щоб жити”.
І я хочу, щоб ваше життя було великим, прекрасним, радісним.

Вед.2 . Живіть! Живіть довго і щасливо!
І нехай у вашому житті завжди поряд буде кохання і любов до матері і батька, до землі любов одне до одного. Чекайте світлого частого кохання. І воно обов’язково прийде до ваших сердець. Надійтеся й вірте в це всією душею.

 

Музика наростає,  учасники виходять на сцену

 Виходять всі учасники , учень і учениця читають вірш

Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.
 

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!
З днем святого Валентина Вас!

 

 

docx
Додано
28 березня
Переглядів
65
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку