Тема: Урок милосердя до Міжнародного дня інвалідів «Дивіться на нас, як на рівних».
Мета: формувати в учнів поняття про людей з обмеженими можливостями та особливими потребами; виховувати почуття милосердя, доброти, підтримки.
Обладнання: ілюстрація до оповідання В. О. Сухомлинського «Горбатенька дівчинка».
Форма проведення: бесіда.
Література:
Хід бесіди
– Звичайно ж, всі дивились мультфільм про Крихітку Єнота, який завдяки посмішці подружився із Тим-хто-сидить в озері, тобто із своїм відображенням у воді. Зараз ви подаруєте по колу своєму сусіду посмішку.
– 3 грудня – Міжнародний день інвалідів. Це день милосердя та допомоги, день, коли схиляємося перед мужністю та витримкою людей, які змушені щодня боротися за право на життя.
– Прослухайте оповідання В. О. Сухомлинського. Подумайте, який іспит витримав клас?
Горбатенька дівчинка
Другий клас розв’язував задачу. Тридцять п’ять учнів схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав.
– Відчини двері й подивись, хто там стукає, – мовить учитель.
Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько відчинив двері. До класу заходить директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять пар очей вп’ялися в незнайому.
Вона була горбатенька.
Учитель затамував дух і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і вимогливо благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки.
У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому й лагідно усміхалися.
Учитель полегшено перевів дух.
– Цю дівчинку звуть Оля, – каже директор. – вона приїхала до нас іздалеку. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачте, яка вона маленька?
Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передньою партою, піднесли руки.
Учитель тепер був спокійний: клас витримав іспит на людяність.
Питання для обговорення:
1). То який іспит витримав клас?
2). Чи могли діти ,на вашу думку, вчинити по-іншому? Чому?
3). Уявіть, що до нашого класу прийшла така дівчинка. Як би вчинили ви?
2. Розповідь вірша (автор – Демешкевич М. А. )
Прикутий до ліжка…
А хочеться встати й побігти!
Не слухаються ніжки…
І сльози на очі набігли.
Не відвертайтеся, коли мене бачите,
Мені і так боляче!
Я все можу пробачити,
Я – дитина сонячна!
Дивіться на мене, як на рівного.
Я такий самий, як ви!
Витримаю все, я роду сильного,
Лиш не забирайте своєї руки.
– Любите читати вірші? А складати їх самостійно? Зараз ми спробуємо себе у ролі поетів. Я називатиму початок речення, а ви разом його завершите. Буде траплятись, що закінчення розходитимуться, але ж кожен має право на власну думку.
Ми… Ми хотіли б знати… Ми чуємо… Ми бачимо… Ми хочемо… Ми…(повторення 1-го рядка) Ми уявляємо собі… Ми відчуваємо… Ми торкаємось руками… Ми турбуємось про… Ми плачемо… Ми…(повторення 1-го рядка) Ми знаємо… Ми стверджуємо… Ми мріємо… Ми намагаємось… Ми сподіваємось… Ми… (повторення 1-го рядка).
– Встаньте, візьміться за руки. Я стисну руку першого, а він так само потискує руку свого сусіда. Потиск переходить від одного до іншого, доки не повернеться до мене. Що відчували, коли вам тиснули руку?
– Я кидатиму м’яч. Той, у кого він опиниться, закінчує фразу «Я можу захистити…». Подумайте, кого чи що ви можете захистити? Що у вас є для цього? (сила, швидкість, розум, хитрість, дотепність, доброта, прагнення допомогти, любов, ніжність, співчуття, щедрість). Свої переваги ви можете використовувати на користь іншим.