Розробка уроку, 6 клас, Всесвітня історія "Оцінити (на основі законів царя Хаммурапі) правове становище населення".

Урок № 17

Тема. Практичне заняття.

           Оцінити (на основі законів царя Хаммурапі) правове становище

            населення.

Очікувані результати: учні зможуть: називати хронологічні межі правління Хаммурапі; показувати на карті територію Дворіччя; застосовувати та пояснювати на прикладах поняття «закон», «оренда» , «кабала», «лихварі»; характеризувати  діяльність царя Хаммурапі.

Тип уроку: практична робота (застосування вмінь та навичок).

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

Яку країну ми з вами вивчаємо? (Дворіччя)

Робота з картою.

Показ території Дворіччя. Георафічне розташування.

III. Мотивація навчальної діяльності

Гра «Так» чи «Ні»

1. Країна розташована на території Африки

2. Важко було населенню виживати, бо були відсутні річки

3. Вся територія покрита лісами

4. Основний матеріал краю- глина

5. А керував Дворіччям- фараон

6. Основне місто- Вавилон

IV Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Додаткова інформація

 Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н. е. Засновники — шумери — називали його Кадінгірр, що в перекладі означає «ворота бога», по- аккадськи — Бабілі. Після завоювання міста амореями за ним закріпилася саме аккадська назва — Вавилон. Амореї, що заснували першу вавилонську династію, збудували мури навколо міста та проголосили його столицею своєї держави. Так розпочалася історія Давньовавилон­ського царства.

 Вавилон розташований у дуже зручному місці — у самому центрі Дворіччя, де найближче сходяться річки Євфрат і Тигр. Тут зосереджувалися також водні й караванні шляхи Передньої Азії. Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н. е. досягає Вавилон за царя Хаммурапі, який правив від 1792 до 1750 р. до н. е. Протягом майже 30 років він безперервно воював. Хаммурапі підкорив території міст-держав Дворіччя. Хаммурапі став царем у молоді роки, але правив мудро та розважливо. Він здійснив важливі зміни в країні. Спочатку скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники. Дбаючи про добробут країни, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею. Проте найбільше цар прославився укладенням збірки законів (кодексу), що містила 282 параграфи.

 Робота з термінами та поняттями

 Закон — письмовий документ, у якому закріплені правила, визначені державою. Роль закону полягає в регулюванні відносин у суспільстві.

 На початку XX ст. археологи знайшли стовп із твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він був укритий написами. У верхній частині містилося зображення: на троні сидить бородатий бог сонця Шамані, перед ним, нижчий на зріст, у шанобливій позі стоїть цар. Бог сонця вручає Хаммурапі жезл — знак влади над людьми. Усе, що відбувається на небі й на землі, бачить сонце. Шамані — небесний володар та суддя, а Хаммурапі — земний. Далі йде напис, де цар розповідає про свої славні діяння. Однак головне, що було вирізьблено на цьому чорному камені, — закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила. У своєму вступі до законів цар Хаммурапі проголошує мету: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня та зло, щоб сильний не гнобив слабшого». Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Злочинців зазвичай змушували зазнати того самого, що вони заподіяли своїй жертві. Хаммурапі бачив справедливість у тому, щоб відплатити, як кажуть, «око за око, зуб за зуб». Не чини іншому такої образи чи шкоди, яку сам не хочеш зазнати або відчути. До смертної кари засуджували за крадіжку власності, за непідкорення цареві, за вбивство, навіть коли воно було вчинене випадково. А якщо хтось зламав іншій людині кістку, вибив зуб чи ушкодив око, то у винного також вибивали око чи зуб або ламали кістку. У кожному місті царем були поставлені чиновники — судді. Звинувачення без доказів суд не приймав. Щоб прийняти своє рішення, суд вислуховував свідків. Якщо не вдавалося знайти свідків злочину, звинваченого вели до річки. Там його примушували зануритись у воду. Якщо він тонув — отже, бог річки забрав його до себе як винного. Якщо ж йому вдавалося випливти, то він вважався чистим перед богами та невинним. У такому випадку його обвинувача піддавали смертній карі як зліс- ного наклепника. Закон стояв на сторожі приватної власності: за крадіжку майна, раба чи рабині карали на смерть. Сувора кара чекала на тих, хто недбало ставився до виконання своїх професійних обов’язків: до укріплення дамб, каналів тощо. Якщо будівельник погано збудує будинок, він завалиться й когось уб’є, наприклад сина господаря, то за це треба вбити сина буді- вельника. Якщо новий корабель протікав, то корабельний майстер мав власним коштом збудувати інший. Хлібороб, із чиєї вини проривалася гребля й заливалися при цьому чужі поля, повинен був відшкодувати збитки всім сусідам. А якщо збитки такі великі, що у винного не вистачало коштів, то продавалося все його майно та навіть він сам, а гроші роздавалися потерпілим. У законах Хаммурапі згадувались і раби («вардуми»). Рабів купували та продавали так само, як свійську худобу й будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. І все-таки раб міг скаржитися на свого пана в суд (заперечити своє рабське становище). У такому випадку господар повинен був довести в суді своє право на раба. Раб міг користуватися майном, навіть мати власного раба або рабиню, одружуватися з вільною людиною.

 Робота з термінами та поняттями

 Оренда — тимчасове користування чим-небудь за певну плату. Із законів ми дізнаємося, що іноді людина брала в оренду землю, сади, худобу. Таку людину називали орендатором. За користування полем він сплачував орендну плату — одну третину врожаю, за сад — дві третини. Поле можна було взяти в оренду й на умовах половинщини (за половину врожаю). У такому разі власник землі мав допомогти орендаторові робочою худобою та посівним матеріалом. Іноді хлібороби потребували землі, насіння й худоби, ремісники — сировини, а дрібні торгівці — товарів. Тоді вони брали зерно чи гроші в борг під відсотки. І якщо хлібороб брав у борг п’ять мішків зерна, то через рік зобов’язаний був повернути вже шість мішків. У неврожайний рік стягнення боргу переносилося до кращих часів. Деякі люди, що давали майно чи гроші під відсотки, при цьому наживалися, їх називали лихварями. Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то часто змушена була відробляти його в господарстві позикодавця. Борг відробляв не сам боржник, а його дружина або діти, причому тільки протягом трьох років. Це називалося кабалою. Люди, які потрапляли в кабалу, на відміну від рабів, охоронялися законом. Якщо боржник віддавав лихварю свого сина, продавати його господар не міг. У разі, коли син боржника помирав від побиття або жорстокого поводження, у цьому випадку на знак покарання вбивали сина лихваря. Так цар Хаммурапі захищав своїх підданих від масового обернення в рабство. Закони  Хаммурапі  встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за образу дітьми свого батька чи опікуна, за лжесвідчення. Якщо син ударив свого батька, йому відрубували кисть руки.

  Цікаво знати

 Суперечки про борги часто розглядалися в суді. Цікаво, що договори про позички зерна записували на глиняних дошках. Напис покривали новим шаром глини та повторювали його. Якщо виникала суперечка, то верхній шар знімали й звіряли текст договору зі словами тих, хто спе- речався. Торговельні та боргові договори скріплялися власною печаткою, яку мав кожний вавилонянин. Помер Хаммурапі в 1750 р. до н. е. Роки правління його наступників були роками поступового ослаблення й падіння Вавилонського царства. Ослаблена внутрішніми чварами Вавилонія розпадається на дрібні держави. Близько 1600 р. до н. е. під ударами завойовників припиняє своє існування могутня держава Хаммурапі.

  Робота з документом.  Із законів царя Хаммурапі

 Наприкінці тексту своїх законів цар Хаммурапі закликав свій народ: «Нехай він примусить себе прочитати мною написану пам’ятку та нехай він почує мої дорогоцінні слова, а моя пам’ятка нехай покаже йому його справу. Нехай він побачить своє рішення, нехай заспокоїть своє серце, так нехай скаже: “Хаммурапі, володар, який для людей як рідний батько, справедливо управляв країною!”».

 Запитання

Чому Хаммурапі називав себе «рідним батьком» для народу та вважав, що він справедливо управляв країною?

 IV. Закріплення нових знань

 Варіант 1

 Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого на початку уроку.(Як  же природно-географічні умови Дворіччя впливали на його розвиток?) проблемне питання на початку уроку

  Варіант 2

 Бесіда за запитаннями  1. Розкажіть про природні умови та жителів Південного Дворіччя. 2. Які інші назви має Дворіччя? 3. Яку частину Дворіччя називали Шумером, а яку — Аккадом? 4. Як називається система письма, винайдена  жителями  Дворіччя? 5. Який правитель першим об’єднав Дворіччя під своєю владою? 6. Коли правив цар Хаммурапі?

 V. Підсумки уроку

 Учитель стисло нагадує учням провідні ідеї матеріалу, розглянутого на уроці.

 VI. Домашнє завдання 1. Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника. 2. Творче завдання. Підготуйте есе за темою «Роль законів Хаммурапі для історії Стародавнього Сходу».