Розробка уроку "Голодомор 1932-1933 років"

Історія України                    10 клас                             

Тема. Голодомор 1932—1933 років.  

Мета: вчити застосовувати набуті знання, вміння та навички для розв’язання навчальних задач; узагальнити знання учнів про причини  й механізм  проведення  колективізації; показати що одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був штучно організований голод 1932—1933 рр.; продовжити формувати в учнів навички критичного мислення через дослідження різних джерел інформації; розвивати аналітико - синтетичні вміння та навички учнів; виховувати їх у дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу. Формувати комунікативну, соціальну та самоосвітню компетенції; закріплювати навички роботи в колективі, вміння обстоювати свою точку зору, добираючи для цього історичні факти. Виховувати в учнів відразу до тоталітаризму та співчуття, милосердя до бідних, знедолених людей.

Тип уроку: застосування набутих знань, вмінь та навичок.

Обладнання: підручник,  роздавальний матеріал, матеріал для роботи в групах, кольорові маркери, відео-фрагмент «Молитва за голод», пісня О.Білозір «Свіча», презентація уроку.

Основні терміни та поняття: Голодомор, загороджувальні загони, геноцид, канібалізм.

Основні дати: 1932—1933 рр. — Голодомор; 23 листопада — в Україні День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів.

На дошці - запис теми уроку та епіграфів до нього. Клас заздалегідь поділено на «домашні групи», які отримали завдання пошукового характеру за тиждень до проведення уроку

1. Оголошення теми уроку

- Сьогодні ми поговоримо про одну з найжахливіших подій у вітчизняній історії –трагедію Великого Голоду 1932-1933 років. Запишіть, будь ласка, тему уроку

 «Голодомор 1932-1933 років»

- Ще раз уважно подивіться на дошку й спробуєте визначити перелік питань, на які маємо дати відповідь на уроці.

 Вправа «Коло ідей» - учні називають, а один з учнів записує на дошці ідеї, висловлені ними.

Приблизні відповіді учнів:

• Чому почався голод в Україні?
• Хто винен в голодоморі?
• В які етапи він проходив?
• Які жертви голоду?
• Які наслідки голод мав для українців?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Знайомство з епіграфами уроку, їх аналіз

«Жить стало лучше,

Жить стало веселей!»
                     (Й.В. Сталін)
                        ...а онде під тином
                        опухла дитина, голоднеє мре...
                                  (Т.Г. Шевченко)

«Від голоду вмираєш не один місяць…

Смерть від голоду – немилосердна смерть»

                                                                                 (А. Ріплей)

2. Постановка проблемного питання: Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

ІІІ. Актуалізація опорних знань

 Фронтальна бесіда

1) Коли почалася суцільна колективізація в Україні? Як ви розумієте це поняття?

2) Чи можна було здійснити сталінську індустріалізацію без суцільної колективізації?

3) Із якою метою відбувалася «ліквідація куркульства як класу»?

4) Пригадайте для чого радянська влада використала голод початку 20-х років?

5) Чи було кого залякувати й карати на початку 30-х?

Розповідь учителя

 Однією з найбільших трагедій українського народу став Голодомор 1932—1933 рр. Остаточно його причини досі не з’ясовані, проте очевидним є те, що голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

 Насильницька колективізація призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, насильно об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в основному державі, яка ставила нереальні плани та норми хлібозаготівлі. Зрештою в 1930—1931 рр. дезорганізація та деградація колгоспного виробництва позначилася не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян, які опинилися без будь-яких запасів продовольства.

 Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично вилучила в селян усе зерно, навіть посівний фонд. У результаті вже у грудні 1931 р. стали надходити перші відомості про голод в окремих районах. У першій половині 1932 р. від голоду загинуло 150 тис. селян. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювала ситуацію й безгосподарність у колгоспах. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше за половину запланованих площ. Унаслідок неякісного обробітку частина посівів загинула. І все ж таки врожай 1932 р. був лише на 12 % меншим за середній у 1926—1930 рр. і міг забезпечити Україну мінімумом продовольства. Проте радянське керівництво вимагало негайного виконання норм хлібозаготівлі, які були нездійсненними в ситуації, що склалася на селі. На 1 листопада 1932 р. від селянського сектору України надійшло лише 136 млн пудів. Такі результати не влаштовували радянське керівництво, якому потрібен був хліб для продовження розпочатої масштабної індустріалізації.

 Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично залишила селян без хліба. Щоб вижити, селяни ночами ножицями стали зрізувати ще недозрілі колоски на полях. Це явище швидко набуло масового характеру. Проте 7 серпня 1932 р. з’явився відредагований особисто Й. Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (що дістав назву закону «Про п’ять колосків»), яким за розкрадання передбачалися розстріл або десять років ув’язнення. На початок 1933 р. за цим законом було засуджено 54 645 осіб, із яких розстріляно 2000. Крім того, за невиконання хлібозаготівлі було усунуто з посад 80 % секретарів райкомів партії. Але такі заходи не допомогли, і тоді Й. Сталін надсилає в Україну «надзвичайну комісію» на чолі з В. Молотовим. Почалося масове звільнення з партії та віддання під суд. За період роботи «комісії» до січня 1933 р. з українських селян було додатково вичавлено 90 млн пудів, значною мірою за рахунок створення спеціальних бригад із видобутку зерна. Актив цих бригад налічував

112 тис. осіб, які отримували відсоток від добутого зерна. Але й ці заходи не сприяли виконанню плану хлібозаготівлі. Тоді для покарання боржників комісія запровадила «натуральні штрафи» (спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство), які перетворилися на свідомий терор голодом. На початок 1933 р. в Україні фактично не залишилося продовольства.

 Люди були змушені їсти товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою та мерзлою капустою, картоплею; котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кротів тощо. Також траплялися випадки канібалізму.

 Така їжа викликала тяжкі захворювання. Почалося масове вимирання цілих сіл. Поставлені в безвихідь селяни намагалися врятуватися втечею в міста та райони, не вражені голодом. Передбачаючи такий розвиток подій, сталінське керівництво 27 грудня 1932 р. запровадило паспортну систему з обов’язковою пропискою. Селяни, не отримуючи паспортів на руки, фактично перетворювалися на кріпаків радянської держави.

 Також до України було направлено «окремо уповноважених»  

Л. Кагановича та П. Постишева, які посилили репресивні заходи з метою виконати план хлібозаготівлі й організувати нову посівну кампанію.

IV. Застосування набутих знань, вмінь та навичок.

1. Метод «Ажурна пилка»

1)Аналіз роботи  презентація індивідуальних завдань (презентація опрацьованих учнями матеріалів)

1. Причини голоду

2. Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі

3. Розгортання голоду

4. Наслідки голоду

5. Визнання голодомору в Україні та світі

Учні класу складають опорні конспекти по ходу роботи

2. Розповідь вчителя про історичних діячів, причетних до трагедії українського села.

Персоналії:

Й. Сталін – «батько колгоспів»

1 березня 1928 р. В.Молотов – «… Оцінка роботи місцевих парторганізацій буде прямо залежати від успіхів в розширенні посівів і колективізації селянських господарств…»

Листопад 1929 р. С.Косіор - підтримав курс на форсовану колективізацію

В.Молотов. Л.Каганович -  «…завершити колективізацію протягом року…»

П.Постишев – очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які виступили проти форсованої колективізації й пограбування українського селянства.    

3. Робота з термінами та поняттями

 Голодомор — штучно створений голод із метою досягнення певної мети. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні було визнано геноцидом українського народу.

 Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — убивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов, не сумісних із життям.

V. Закріплення здобутих знань

1 Проблемна ситуація

Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

Що дала колективізація українському селянству?

2  Рольова гра  - логічний ланцюг

Рольова гра

Уявіть ситуацію: Ви селянин українського села 1932 року. У вас відняли землю. Восени з хати забрали все їстівне.

Прокоментуйте свої власні відчуття.

Забрали землю                            позбавили сенсу життя                                         

4- Гронування – Колективізація

(Можливі асоціації для гронування: бездуховність, насилля, смерть, зло, колективізація, страждання, винищення ГОЛОДОМОР)

4. Історична задача

1) У листі С. Косіора до Й. Сталіна від 15 березня 1933 р. стосовно посівної кампанії зазначається: «Те, що голодування не навчило ще багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до посіву». Якого «уму-розуму» прагнула навчити Компартія колгоспників?

VІ.  Підсумки уроку

1. Розв’язання проблемного питання, поставленого на початку уроку

Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

2. Рефлексія  слухання пісні О.Білозір «Свіча»

Чи можна виправдати сталінський терор голодом? Чому?

Заключне слово вчителя:

У  1933 р.  в Україні  було  штучно  спровоковано  тотальний  голод,

у результаті якого загинуло близько 7 млн осіб (тобто кожний четвертий

її житель). Україна  вимирала  від  голоду,  а більшовицьке  керівництво  продавало  зерно  за  кордон,  в основному  до  Німеччини.  Факт  голоду  всіляко приховувався. Після Голодомору знелюднені регіони України (особливо її південні  й південно-східні  області)  почали  масово  заселятися  представниками з Росії. Загалом в Україну було переселено 117 149 осіб.

3. Коментар оцінок

VІІ. Домашнє завдання: прочитати матеріал підручника §52

Визнання голодомору в Україні та світі

 28 листопада 2006 року за пропозицією Президента України В.Ющенка Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», в якому заявлено:

«Стаття 1. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору в 1932-1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».

 Прийняття цього закону стало завершенням тривалої боротьби за відновлення історичної справедливості до тих, хто став жертвою цього діяння сталінського режиму. Проте в Україні так і не сформувався консенсус у суспільстві щодо цього питання. ООН та Рада Європи визнали Голодомор як злочин тоталітарного режиму, а 14 країн світу вважають його геноцидом проти українського народу.

• У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932 – 1933рр. Актом геноциду проти української нації.

• 15 травня 2003р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 – 33рр. актом геноциду. ( Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності).

• Вересень 2003р. офіційні документи з приводу голодомору ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині, Іспанії

• Міжнародна конференція з нагоди 70 – ї річниці Голодомору, організована інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца ( Італія ) 16 – 18 жовтня 2003року. За результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932 – 1933років» ( вийшла італійською мовою)

• Листопад 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визначає голодомор 1932 – 33 рр. актом геноциду проти українського народу.

• 10 листопада 2003р. проблема визнання голодомору 1932 – 33рр. в Україні злочином проти людства розглядалася на 58 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН – з нагоди 70 – х роковин події.

• Кінець листопада 2003р. в Парижі проведено дні пам’яті жертв голодомору в Україні.

На сьогоднішній день 13 країн на державному рівні визнали Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду українського народу.

Причини голоду

Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготовок с/г продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. долалась екстраординарними засобами: шляхом обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 32 тис. сімей виселено. Тільки впродовж 1928 року було заарештовано 33 тис. куркулів.

Влада в червні 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УСРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-разового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Причиною хлібозаготівельної 1927-1928 рр. кризи була форсована індустріалізація, на яку взяв курс Сталін. Все більше він переконувався, що потреби індустріалізації можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави.

Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства».

Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину.

Із спогадів письменника радянської доби О.Волкова: «Чим ширше та рішуче проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір».

Із звіту працівника місцевого парткому: «Демонстрації мали характер відкритого бунту… Люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями… Часто виникали «жіночі бунти». Покарання – арешти, частіше розстріли».

Американський журналіст Ісак Дойгер записав із вуст високопоставленого чиновника ОДПУ: «Я – старий більшовик. Я працював у підпіллі проти царя, а пізніше брав участь у громадянській війні. Чи я все це робив для того, щоб тепер оточити села кулеметами й наказати своїм підлеглим, не розбираючись стріляти в натовпи селян? Ні, ні й ще раз ні!»

Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянин. Одним із них було розкуркулення.

У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01. 30 р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявив менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни); третя – «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях за місцем проживання).

Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 р. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі (весна – літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол.

Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т. Це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його й у 1936 р., коли врожай був значно меншим (на 15-20%), ніж у 1932 чи 1933 рр.

       Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. Вкрай знекровлений, стероризований, він уже не міг у ті роки збройно піднятися, як за Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

Можливо, декому з вас, фольклорні твори, зібрані нами, про які говоритимемо, видаються не надто вишуканими. Не кваптеся розчаровуватися. Щасливі ми, що ми не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі вони народжувалися. Адже створювали їх люди, чиїх батьків, дітей, близьких мертвими, а то й напівживими присипали у довжелезних кагатах десь на пустирі або вже з’їли сусіди, люди, що мали вигляд живих кістяків або розпухлі від голоду. Навіть прошепотіти комусь на вухо, не те, що вказати вголос таку «крамолу» часто означало каторгу або розстріл.

Та, незважаючи на страшний терор, фольклор протесту творився, жив і блискавично поширився між людьми.

Прислів’я та приказки:

• Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай.

• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити.

• Селянин без землі – як птаха без крил.

• Сталін хліба захотів, та й придумав куркулів.

• Ріж та їж, бо у СОЗі не дадуть.

• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

• Буксир ходить попід хати. щоб у людей хліб забрати.

• Голод, голод в нашій хаті – ніщо їсти, ніде спати.

• Як стали робить на трудодні, то настали чорні дні.

• Врахувала 300 день – дайте хліба хоч на день.

• Ой за тії колоски відбула я в Соловки.

• А у СОЗі добре жить: один робить – сто лежить.

• Наша більшовицька весна і голодна, і пісна.

Розгортання голоду

Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість в ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший від середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення Украйни мінімумом продовольства.

7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з нею, передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшуючих обставин – позбавлення волі на строк не менше 10 років.

Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, закабаленими до землі.

Тоді ж, у грудні 1932 р., починає швидко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібо- заготівлю» ( наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом ).

У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.

У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104, 6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно. Із слухання на комісії Конгресу США щодо голоду в Україні 1932-1933 рр.

«Механізм» Голодомору

Постанови і розпорядження радянської влади 1932 року:

• 7 серпня – закон «про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
• 24 листопада – постанова про штрафи за невиконання хлібоздачі;
• 26 листопада – наказ про застосування репресій;
• 1 грудня – постанова про перевірку наявності фондів картоплі;
• 3 грудня – постанова про заборону торгівлі м'ясом та худобою;
• 15 грудня – постанова про заборону завезення та продажу промислових товарів;
• 24 грудня – лист  про вивезення в 5-ти денний строк всього наявного колгоспного зерна.

Наслідки голоду

Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села Украйни селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933р. в Україну з Білорусії було відправлено 40ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 43 ешелони, з Іванівської – 24.

І в це неможливо повірити, але навесні 1933р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис.  чол., щогодини – 1тис.

Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933р. італійський консул С.Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. т. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн.

Майже у кожному зарубіжному повідомленні, яке стосується кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942р. Англійський лідер запитав тоді Й.Сталіна: « Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов’язаного з колективізацією 1932 – 1933рр.?» Сталін нібито відповів: « Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з’явились нові машини, а на полях – трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10млн. чоловік.

До нас дійшло чимало повідомлень, у тому числі невеличких розповідей, уцілілих під назвами: « Гурське втрачає 44 % свого населення», « Голод спустошує село Плешкани», « 430 смертей від голоду в Жорнокволому», « Спустошення голодом с. Стрижівка».

У серпні 1933р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети « Крісчен саєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072осіб померло634; у 1932р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина.

Слухаючи повідомлення істориків, на думку спадають сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не нагадують нам вони українське село періоду штучного голодомору?

Якщо вдаватися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5млн. – між четвертою і п’ятою частинами при загальній кількості у 20 – 25 млн. селянського населення.

Відсоток смертності дійсно коливався – від 10 до 100%.

Найвищого рівня смертності сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 – 25 %. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою – 15 – 20%.

Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80 – х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, - від 3 до 4,5 млн.

Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально – етичні й соціально – психологічні наслідки жахливої трагедії XX ст.. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію.

Внаслідок масової колективізації, розкуркулення, голоду і відвертого терору утвердилися соціально – економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна ( державна ) власність економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936р., обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціально– економічних експериментів над людьми. Террор голодом виховував у них сліпе поклоніння владі, терпимість: « Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.