Презентація "Голодомор 1932-33 рр."

ГОЛОДОМОР 1932-1933

Голодомор 1932-1933 рр. був штучно створеним геноцидом, організованим радянським режимом. Він був системним, масштабним та скоординованим актом терору, спрямованим на підкорення українського селянства та придушення будь-якого опору проти комуністичної влади. Характер

Колективізація: Сталінська політика колективізації сільського господарства призвела до конфіскації землі та скоту у селян та впровадження колективних ферм. Це призвело до руйнування традиційних сільських господарств, погіршення умов праці, обмеження доступу до продуктів харчування та зниження врожаїв. Хліб держава експортувала на потреби індустріалізаціїПРИЧИНИ ТА ПЕРЕДУМОВИ

Придушення національного руху: Головною метою голодомору для радянського режиму було придушення будь-якої форми національної свідомості та опозиції проти комуністичної влади в Україні. Зміцнення контролю: Ще однією метою було зміцнення контролю радянського режиму над сільським населенням та встановлення повної залежності від держави.с. МЕТА

По селах поспиняли вітряки, люди потайки почали відроджувати допотопні жорна. На жорна влада наклала сувору заборону. Їх розбивали, нищили. В загостренні класової боротьби жорнамналежала виняткова роль - коли достигав урожай, уздовж колгоспних посівів зводили вежі. На нихстояли вартові з рушницями, щоб ніхто необрізав чи не виминав колосків. З великоюобережністю голодні діти пробиралися вжито чи пшеницю, щоб добути рятівнихколосків. Замість хліба їм було обіцянозаконом тюрму або порцію свинцю. КОМЕНТАР ПУБЛІЦИСТАВОЛОДИМИР МАНЯК

1932 року, саме перед жнивами, я демобілізувався з Червоної Армії ї прибув додому в своє рідне село Нова Гута. В селі люди розказували про голод на Уманщині, що звідти приходять голодні, напівживі люди, у яких забрано весь хліб. Дехто з тих голодних приносив з собою одіж, щоб виміняти хліба. Багато з них помирало. З району розїжджали по селах представники ї говорили нам інше: ніби на Уманщині люди не хотіли здати хліб державі, закопали його і згноїли, і з цієї причини вийшов голод. Ми в це вірили. Вірили, поки і в нас після жнив увесь хліб забрали, лишили тільки посіяти. Восени 1932 року посіяли озимину, навесні, це вже 1933 рік, - ярі. Комора колгоспна стала пуста, а по дворах хліба ще й раніше майже не було. Почався голод. А тут ще сільські власті взялися ходити по людях Ї забирали. «лишки».ІСТОРІЯ РУРІНКЕВИЧА МИКОЛИ ІОВИЧА

Наше село мале, то в нас від голоду померло10 чоловік. А по сусідніх селах вимирала полови-ма людей. На базарі у Вербівці я бачив таку картину. Ішлажінка й несла пляшку з олією, пляшка випалаз рук і розбилася. Звідусіль позбігались жінки,впали на те місце, де розлилась олія, почализемлю шкребти пальцями й запихати в рот.» Ота-жа була наруга над людьми. Вже після голоду сільські активісти перебивалипогрозами всякі розмови про це страшне горе. Людям хотіли втовкмачити, ніби чесні колгоспни-жи з голоду не пухли і не вмирали, а пухлий гинули ледарі. Але ж усі знали, що це неправда.ІСТОРІЯ РУРІНКЕВИЧА МИКОЛИ ІОВИЧА

Був 33-й рік. Мама побачила, що в мене, тодівосьмирічного, поопухали ніжки. Через два дніопухли ніжки і в п'ятирічного братика Павлуші. А бідна мама ж уже знала, що то за пухлина. Яктона пригортала нас до себе, як плакала... А тутще тата хвороба і голод звалили, висох, кості ташкіра. Утопаючий хапається за соломинку, так і нашамама. Взяла нас обох за руку, привела в конторудо голови колгоспу. Скільки було плачу! Як мамапросила, благала голову зарахувати нас у ясла-інтернаті!ІСТОРІЯ ТЮТЮННИКА А.

Змилувавсь голова. Дав мамі записку, і нас поставили «на довольствіє» у той інтернат. Там були і сироти, і діти живих батьків. «Меню» було щодня одне: мисочка бовтушки (трохи муки запарено кип'ятком) і тоненький стовпчик хліба, грам 100. Я кажу брату: «Ми тут і бовтушку їмо, і хліба. А тато наш хворий і голодний. Давай будемо хліб ховати, носити татові, нам стачить і бовтушки". Брат погодився. Було, несемо з ясел у пазухах хліб, і я ще нічого, терплю, а брат. пройде трошки і заглядає у пазуху... Приходимо додому, кладемо обидва той хліб коло тата. А якось У Павлуші, коли він витягав свою скибочку з пазухи, якась крихта впала на землю, Павлуша нагнувся, підняв ту крихту - і в рот.. Тато це побачив, почав дуже плакати і більше нашого хліба не їв, хоч як ми вмовляли, що обидва ми дуже, дуже ситі.ІСТОРІЯ ТЮТЮННИКА А.

Пам'ятаю, як я тоді йшла з мамою через залізницю. Мама була слаба і опухла, впала і не могла звестися, і поїзд її зарізав. Я вернулась до родичів, вони прийшли, забрали маму в рядно і вкинули в яму, де вже було багато людей, померлих з голоду. Потім я пішла просити хліба по хатах. Батька вже тоді не було, він помер від голоду в 1932 році. Мені багато лиха випало на віку. Коли прийшли німці, мене забрали в Німеччину на каторжні роботи. Тікала, але спіймали мене, кинули в концентраційний табір в Австрії, в Їнсбруку. Після визволення вернулась на Батьківщину.ІСТОРІЯ МОВЧАНЮК ПАРАСКИ ПАВЛІВНОЇ

Величезні людські втрати: за різними оцінками, в Україні загинуло не менше 3.5 млн осіб. Непрямі втрати: 600тис. осіб. Для відновлення чисельності населення влада організувала переселення селян із росії, Білорусі, Казахстану тощо, що позначилося на національному складі населення. Сільська місцевість перетворена на резервацію закріпачених селян. НАслідки