Розробка уроку. Історія України 9 клас.Зародження громадівського руху в Наддніпрянщині в кінці 50-х - 60-х роках ХІХ століття.

Тема: Зародження громадівського руху в Наддніпрянщині в кінці 50-х - 60-х роках ХІХ століття.

Мета:

1.               Аналізувати діяльність громадських діячів того часу.
2.               Визначити історичне значення діяльності Володимира Антоновича та роль журналу "Основа" у зростанні національної свідомості та національно-визвольному русі України.
3.               Розглянути значення Валуєвського циркуляра для розвитку української культури.
4.               Розвивати у учнів навички аналізу історичних документів та самостійної роботи.
5.               Виховувати гордість за діяльність представників українського національного руху.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

I. Організаційний момент та повідомлення теми уроку.

Сьогодні ми продовжимо наше дослідження історії та культури України, а саме розглянемо зародження громадівського руху в Наддніпрянщині в кінці 50-х - 60-х роках ХІХ століття. Цей період відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості та бажання громадян долучитися до справи розвитку рідної землі.

II. Актуалізація знань

Підготовка до повторення.

1.               Згадаймо, якою була політика російського царизму стосовно України у першій половині XIX століття. Які слова або терміни ви використовуєте для опису цієї політики російського самодержавства?
2.               Відповіді на запитання.
   1.                Поняття "українська національна ідея" - що це означає?
   2.                На першій половині XIX століття в українському русі спостерігалися певні організаційні форми. Які саме організаційні форми були характерні для українського національного руху в цей період та з якого приводу вони виникли?
   3.                Давайте проаналізуємо, як саме розвивався український національний рух в першій половині XIX століття.
   4.                Важливі постаті першої половини XIX століття, які відомі своїм внеском у українське національне відродження.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Зараз, уявіть себе в цей час, в той період історії. Ви - молоді, віддані ідеям свободи та розвитку, і ви маєте можливість стати свідками та учасниками цього захоплюючого руху. Ви досліджуватимете та аналізуватимете події, які вплинули на розвиток громадянського суспільства та дали поштовх до змін у нашій країні. Ваші відкриття та дослідження допоможуть розкрити перед нами картину того часу, розуміти мотивацію людей, які стояли на чолі цього руху, і виявити зв'язки між минулим та сучасністю.

А щоб зробити навчання ще цікавішим, я готовий запропонувати вам проектні завдання, під час яких ви зможете досліджувати конкретні події, особистості та документи того часу. Кожен з вас зможе відчути себе дослідником історії та дізнатися багато нового про нашу батьківщину. Ця тема має глибокий зміст і актуальність, оскільки навіть сьогодні важливо розуміти, як громадяни могли вплинути на розвиток країни через свій об'єднаний зусилля.

Тож, готові поглибитися у вивчення захоплюючої історії нашої землі і стати часткою цього захоплюючого дослідження?"

IV. Вивчення нового матеріалу

План

1.               Основні тенденції розвитку українського руху у другій половині ХІХ ст.
2.               Відродження українського національного руху наприкінці 50 – на початку 60-х рр. Українська громада Петербурга
3.               Журнал «Основа»
4.               Хлопомани
5.               Київська громада. Діяльність громад у 1861–1863 рр.
6.               Польське повстання 1863-1864 рр. та Україна
7.               Валуєвський циркуляр та його наслідки

1.
Друга половина XIX століття, як в Європі, так і в Україні, була визначена організаційними структурами та формуванням ідейних основ визвольних рухів, які виникли в першій половині XIX століття.

Кожен європейський визвольний рух зосереджувався на трьох основних напрямках: національному, загальнодемократичному та соціальному. Націоналісти боролися за національну свободу, ліберали прагнули до демократичної організації суспільства та захисту прав людини, а соціалісти прагнули до соціальної справедливості.

В українському русі діячі також розвивали різні напрямки в руху. Термін "націоналісти" охоплював тих, хто прагнув до національної незалежності. Лідери, що підтримували демократичний лад та права людини, називалися "демократами" або "лібералами". Соціалісти, чиї зусилля були спрямовані на соціальну справедливість, також впливали на український рух.

Ці різні напрямки визволення та розвитку збалансовувалися у європейських націях, але для бездержавних націй, таких як українці, було важливо виробити збалансовану політичну платформу, яка б враховувала національні, демократичні та соціальні аспекти. Також треба було знайти ефективну організаційну форму для руху. Протягом другої половини XIX століття діячі українського руху працювали над вирішенням цих завдань.

2. Під кінець 50-х років XIX століття, в Україні та в Європі, народжується нове національне пробудження. Це стало можливим завдяки початку політичних та суспільних реформ, спрямованих на скасування кріпацтва. Спромогло цьому також відчутне полегшення в суспільно-політичному житті. Один із центрів цього національного відродження був у столиці Російської імперії, Петербурзі, де велика українська громада була осередком цього процесу. Зокрема, завдяки фінансовій підтримці українських поміщиків-меценатів Тарновських і Ґалаґанів, Панас Куліш відкрив друкарню для видання творів української літератури, включаючи твори П. Куліша, І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Вовчка та інших. Крім цього, Куліш спробував створити альманах "Хата" (1858 р.).

Лібералізація суспільно-політичного життя також сприяла амністії членів Кирило-Мефодіївського братства, які в 1857 році повернулися з політичного заслання до Петербурга. Їх навіть прийняли на високі посади: Костомаров став професором Петербурзького університету, Шевченко – академіком Академії мистецтв, Білозерський – чиновником однієї зі столичних канцелярій. Новий міністр освіти, українець Є. П. Ковалевський, надав дозвіл на друкування "Кобзаря" Т. Шевченка та підтримав ідею журналу "Основа", яку висловив Білозерський.

У прагненні служити народу, українські діячі в Петербурзі у 1859 році заснували першу українську громаду - культурно-освітню організацію, яка прагнула поширювати національну ідею через видання книг, журналів та організацію вечорів. Окрім колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, до цієї громади приєдналися інші відомі діячі, такі як правник О. Ф. Кістяківський, завідувач друкарні Куліша, видавець Д. С. Каменецький, письменник М. Стороженко, брати Лазаревські та інші. Хоча ця громада не мала формальної організаційної структури, вона стала прикладом для подальших кроків у розвитку українського культурно-національного руху. Вже у 1861 році громади з'явилися в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові та Одесі.

Важливою сферою діяльності для цих громад стали недільні школи, які існували з 1859 по 1862 роки, наукові установи та видавництво.

3. Склад редакції та авторів журналу "Основа" був досить різноманітним. В ролі редакторів виступали Білозерський, Костомаров та Куліш, а секретарем редакції був Кістяківський. Вони у журналі створили представництво різних українських громад, хоча самі не були їхніми членами. Київську громаду представляли Антонович, Рильський, Познанський, Житецький та інші; полтавську - Конинський, Кулик, Кузьменко, Лобода; харківську - Гнилосиров; чернігівську - Глібов, Ніс, Вербицький та інші. У загальному авторському колективі було понад 70 імен.

Перший випуск журналу був опублікований 12 січня 1861 року. Журнал був двомовним - друкованим як українською, так і російською мовами. У "Програмі" журналу, створеній Білозерським, було визначено дев'ять постійних розділів. Програмні завдання журналу включали "всебічне й неупереджене вивчення Південноросійського краю, усвідомлення його потреб, критичний погляд на себе в минулому і сучасному, громадську користь. Загальнолюдська просвіта, в застосуванні до місцевих умов краю, буде керівною ідеєю редакції". Тираж журналу коливався від 800 до 1000 примірників. Загалом було видано 12 номерів у 1861 році та 10 у 1862 році.

З самого початку роботи редакції, між Білозерським і Кулішем виникли розбіжності. Крім того, журнал зазнавав атак з боку російських видань. Згодом, фінансові труднощі призвели до закриття видання.

У 60-ті роки XIX століття "Основа" була єдиною всебічною українською періодичною публікацією, яка висвітлювала всі аспекти загальноукраїнських проблем - культуру, економіку, політику, освіту, науку, літературу, фольклор, історію та міжнародні відносини. Це привернуло значний інтерес і здобуло визнання як піонер національного пробудження в Україні. Закриття журналу співпало з виходом Валуєвського циркуляру (1963 р.), який призвів до заборони української мови і суттєво загальмував духовний розвиток українського народу. Незважаючи на короткий період існування, журнал вніс великий вклад у формування громадської свідомості, довівши незаперечність існування української нації, культури та літератури.

4. На початку 1860-х років із середи польської та спольщеної шляхти Правобережжя виникла група студентів, які відчували внутрішню драму через свідомість про гноблення свого класу селянами протягом століть. Вони вирішили зблизитися з народом. Ця група, очолювана Володимиром Антоновичем, називалася хлопоманами, хоча вони вважали себе українофілами. Вони перейшли з римсько-католицької віри до православ'я, носили український національний одяг, співали українські пісні, дотримувалися народних звичаїв та спільноти з селянами. На звинувачення польських діячів у зраді, В. Антонович відповів статтею "Моя исповідь" у журналі "Основа", де закликав польську шляхту полюбити народ, повернутися до своєї національності та співпрацювати з національним розвитком.

Головною метою хлопоманів була ліквідація царизму та кріпацтва, а також встановлення демократичної республіки шляхом зміцнення дружнього співіснування між росіянами, українцями і поляками.

Спочатку хлопомани активно займалися етнографічною діяльністю. Під час канікул чи вільного часу вони подорожували селами, збирали народні пісні, казки, прислів'я, досліджували селянський побут. Паралельно вони розповідали про історію та складне становище українців, а також можливості для поліпшення цього становища. Проте ця діяльність не завжди була результативною через переслідування з боку сільської влади та поліції.

Крім подорожей, хлопомани організовували зібрання, читали реферати, видавали рукописний журнал і відкрили незаконну семирічну школу 1859 року. Там навчалися бідні юнаки, яких вчили українською мовою та надавали освіту національного спрямування. Незабаром ця школа була припинена через тиск поліції.

Урешті, діяльність групи хлопоманів припинилася.

5. Розпочато відродження українського національного руху, яке супроводжувалося сумною втратою – смертю Тараса Шевченка. Поховання поета стало спричиненням для розгортання масових українських акцій та маніфестацій. Його тіло було транспортоване з Петербурга через Москву до України з метою відповідно до його заповіту поховати його над Дніпром. По всій Україні відбувалися жалобні марші, які відзначалися зборами людей, які бажали вшанувати національного мученика. Найбільш масові маніфестації відбулися в Києві, організовані київською громадою. Місце поховання Т. Шевченка в Каневі стало своєрідною паломницькою зоною для українських патріотів.

У 1861 році колишні члени гуртка хлопоманів, спільно з викладачами та студентами Київського університету (включаючи Павла Чубинського, братів Синьогубів, Івана Касьяненка, Михайла Драгоманова), створили нову організацію під назвою "Українська громада". Кількість її членів сягала близько 200 осіб в 1862 році. Діяльність громади була спрямована на культурний та освітній розвиток. Київська громада і подальші подібні організації об'єднували різних людей з різними політичними поглядами, проте об'єднувала їх спільна мета – допомогти власному народові.

Протягом 1859 року під наглядом Миколи Пирогова відкривалася перша в Російській імперії недільна школа для дорослих. Це дало можливість громадянам організовувати народну освіту українською мовою. Громада створювала недільні та щоденні школи, проводила публічні лекції, організовувала бібліотеки, виступала за відкриття гімназій та шкіл для підготовки народних вчителів. Окрім того, вони створювали українські підручники і популярні книги на релігійну, історичну та інші теми. Важливою частиною їх діяльності стало поширення творів Т. Шевченка, М. Вовчка та інших письменників, а також участь у суспільно-політичному житті.

Відкриття громадами в різних містах своїх структур сприяло поширенню мережі недільних шкіл, яких нараховувалося більше сотні. У Чернігові видавався газету "Чернігівський листок", а на Галичині засновувалися гімназії. Виділяючись серед інших учасників руху, Володимир Антонович був відомий своєю різнобічною особистістю і різноплановою діяльністю.

6. У проміжку 1863–1864 років, на Правобережній Україні відбулося одне з найважливіших подій – польське національно-визвольне повстання. Це повстання було добре сплановане Центральним національним комітетом, що мав близькі зв'язки з польською еміграцією на Заході Європи. Головною метою повстання було досягнення національної незалежності Польщі та проведення реформ. Проте погляди лідерів повстання відрізнялися стосовно кордонів відновленої Польської держави та глибини соціальних реформ, що призвело до внутрішніх розбіжностей.

Повстання охопило різні території, включаючи Правобережну Україну. Значна кількість польського населення проживала на цих землях, які колись були частиною Річі Посполитої. Повстання на Правобережжі мало відволікти увагу царських військ від повстання на польських теренах. Керівництво повстанням на Правобережній Україні було покладено на "Центральний комітет на Русі", пізніше перейменований в "Провінціальний комітет на Русі". Вони призначили В. Рудницького, Яблоновського та Е. Ружицького лідерами повстання у відповідних губерніях.

Повстання розпочалося в січні 1863 року і поширилося на Литву, Білорусь та Правобережну Україну. До повстанців приєднались деякі російські солдати, офіцери та учасники загальноросійської революційної організації "Земля і воля". У Правобережній Україні було створено близько 20 партизанських загонів, головним чином з представників польської шляхти. Проте спроби залучити українських селян до повстання були марною. Багато селян навіть допомагали російським військам проти повстанців.

Попри героїчний опір, повстання було придушено в 1864 році. Навіть хоча українці підтримали царський режим під час повстання, це не зберегло їх від подальшого переслідування і звинувачення, що вони долучилися до "польської інтриги".

7. Спочатку відродження українського руху не викликало тривоги російської влади. Діяльність українських діячів у видавничій та освітній сферах сприймалась позитивно як російською інтелігенцією, так і урядовими посадовцями. Проте вже в 1862 році ситуація різко змінилася. Царські чиновники вбачали загрозу для Російської імперії у відродженні українського руху, незважаючи на його романтичний та аполітичний характер.

Починаючи з 1862 року, українські діячі стали піддаватися репресіям. Було здійснено арешти, деякі з них були вислані на заслання, а інші позбавлені посад та можливості продовжувати діяльність. Це відбувалося на тлі загострення політичної обстановки, зокрема польського повстання 1863–1864 років та зростання нелегальної діяльності опозиційних груп, таких як "Земля і воля".

Українська мова та культура були об'єктом заборон та обмежень. Політика Валуєвського циркуляра, який був виданий у 1863 році, полягала у придушенні використання української мови як мови культури, науки та освіти. Українську мову можна було використовувати лише в контексті фольклору та народної творчості.

Це була реакція на зростання українськомовної літературної діяльності та наукових досліджень. Цензори та російські владні структури стурбовано реагували на з'яву перекладу Євангелія українською мовою та збільшення обсягу українськомовної літератури.

Ці обмеження спричинили розпуск громад та зменшення публікацій українською мовою. Однак українські діячі не припинили свою діяльність. Вони зосередилися на науковій роботі, розвитку освітніх та просвітницьких організацій, та зайняли важливі посади в різних сферах.

Тим не менше, ця періодична заборона та репресії не змогли повністю придушити український рух. Українські діячі продовжували працювати у складі російського суспільства та займати важливі посади, сприяючи збереженню та розвитку української культури й ідентичності.

IV. Закріплення і систематизація вивченого матеріалу

Дайте відповіді на запитання:

1. Що обумовило зростання активності українського руху наприкінці 50-х - на початку 60-х років?
2. У яких організаційних формах існував український рух і які були його особливості?
3. Яке було важливе значення журналу "Основа" для подальшого розвитку українського руху?
4. Хто такі "хлопомани" і яку роль вони відіграли в становленні українського руху на Наддніпрянській Україні?
5. Хто лідерував українському русі у 60-80-х роках? Складіть портрет цього лідера з історичної перспективи.
6. Як вплинуло польське повстання 1863-1864 років на національно-визвольну боротьбу українського народу?
7. Чому українське населення не дало підтримки польському повстанню?
8. Якими обставинами було викликане видання Валуєвського циркуляра? Викладіть основні положення цього циркуляра.
9. Яку мету преслідував царський уряд, видавши Валуєвський циркуляр?
10.                    Які наслідки Валуєвського циркуляру справили вплив на подальший розвиток українського руху?

V. Рефлексія

Чи була цікавою тема уроку?

Яке завдання вам найбільше сподобалось?

Яке – найменше?

Що б ви змінили в сьогоднішньому уроці?

VІ. Домашнє завдання

Читати параграф підручника за темою. Дати відповіді на запитання в кінці параграфу.

Матеріал для візуалізації

Суспільно-політичне життя на українських землях у другій половині ХІХ ст.