Розробка уроку '' Слово про похід...''

                         УРОК

Тема. «Слово про похід Ігорів» — давньоруська пам'ятка, перлина українського ліро-епосу. Історична основа «Слова...». Переклади і переспіви у ХІХ-ХХ ст. Питання авторства.

 Мета: ознайомити з історією відкриття пам’ятки, основними гіпотезами авторства,                  історичною основою, її перекладами та переспівами;

•          розвивати увагу, спостережливість, робити записи почутого, узагальнювати, поєднувати словесні та зорові образи;
•          виховувати патріотизм, гордість за славне минуле рідного краю, зацікавленість пам’ятками культури і мистецтва. 

Обладнання: ілюстрації до «Слова...», видання поеми різних років, виставка перекладів та переспівів твору, тексти літописної розпо­віді про похід Ігоря Святославовича (за Іпатіївським  списком).

 Міжпредметні зв'язки: історія України: похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців у 1185 році.

Епіграф.                                          «Слово про похід Ігорів» – не оповідання,
                                        це роздуми над долею рідної землі.
                                       О.Орлов

            Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Сьогодні урок незвичайний, подорож у далеке минуле нашого краю.

Світова література знає небагато творів ,які б захоплювали нові й нові покоління, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам’яток належить безсмертний твір, який ми будемо сьогодні вивчати. Це твір героїчний, сповнений палкої любові до Вітчизни, до свого народу пісня – заклик, що лине із сивих віків Київської Русі й гаряче відлунює в наших серцях.(Л. Махновець)

     Бесіда за питаннями

•           Що ви знаєте про особливості розвиток давньої української  літератури ?
•           Хто такий Нестор Літописець?
•           Що таке літопис? (Літопис – хронологічний опис важливих подій, очевидцем яких був сам літописець або про які він чув від когось чи вичитав із письмових джерел, монастирських переказів)

ІІІ. Оголошення теми (незвичайна арифметика) , мети

1. Слово вчителя

— ...Була весна 1185 року. Теплий вітерець підсушив биту дорогу, і по ній на чолі з трьома князями — Ігорем, його сином Володимиром і небожем Святославом — їхали вершники в шоломах і кольчугах, за ними тягнулися воїни-піщаниці з мечами і рогатинами, в кінці колони порипували дерев'яні вози, навантажені зброєю, провіантом та всіля­кими припасами; над дружиною майоріли бойові стяги.

Саме так, напевно, розпочинався похід новгород-сіверського кня­зя Ігоря проти половців, що став предметом зображення у найвідомішій пам'ятці давньої української літератури — «Слові про похід Ігорів».

Цей «високоідейний і високохудожній твір колосальної сили» (Л. Махновець) доніс до нас живі голоси руських князів, дух древньої держави, її природи, культури, мови, відгомін боротьби з недругами Київської Русі.

Про цю поему написано велику кількість книжок ученими різ­них країн, за її мотивами створені картини М. Реріха, В. Васнецова, Г. Нарбута, Г. Маковської, гравюри В. Лопати, В. Фаворського, опера О. Бородіна «Князь Ігор», музичний твір М. Лисенка «Плач Ярославни». Це шедевр не лише української, а й світової літератури. Його перекладено багатьма мовами, ним захоплюються читачі різних поколінь. Цінність поеми була підкреслена спеціальним рішенням ЮНЕСКО визнати 1985 рік, коли відзначалося 800-річчя описаного у творі походу, роком «Слова про похід Ігорів» у цілому світі.

1 . Історія віднайдення та вивчення пам'ятки

Традиційно вважалося, що «Слово...» було відкрите графом Олек­сієм Івановичем Мусіним-Пушкіним 1795 р. Однак нові дані свідчать, що цей твір був відомий деяким дослідникам ще з 1787 р. Заслуга ж О.І. Мусіна-Пушкіна полягає в тому, що він придбав рукопис 1791 р. в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоілії Биковського і провів величезну роботу з уведення цього яскравого твору до культур­ного простору.

Першими офіційними повідомленнями про віднайдення «Сло­ва...» були коротенька згадка М. Карамзіна 1797 р. в одному з гам­бурзьких журналів і твори М. Хераскова, де митець в поемі-переробці «Владимир» оспівав Бояна, про якого довідався зі «Слова...». Однак лише 5 грудня 1800 р. у «Московських ведомостях» було надруковано анонс про вихід в світ «Слова...», науково й редакційно опрацьова­но, крім О.І. Мусіна-Пушкіна, О.Ф. Малиновським і М.М. Бантишем- Каменським. На жаль, 1812 р. рукопис-оригінал твору згорів під час пожежі в Москві й для нащадків збереглася лише рукописна копія, зроблена з оригіналу наприкінці 90-х рр. XVIII ст. для російської імпе­ратриці Катерини II.

Відсутність оригіналу, можливі неточності при створенні копії, надзвичайна літературна вправність твору спричинила до того, що багато хто з дослідників «Слова...» з початку й до середини XIX ст. (та й Пізніше, навіть у XX ст.) висловлював сумніви в оригінальності (автентичності) тексту як   зразка давньоруської літератури. Такі сумніви були «підігріті» ще й тим, що на кінець XVIII — початок XIX ст., час над­звичайного захоплення народною й старою літературною спадщиною, непоодиноким були факти створення епічних творів — підробок «під старовину» (наприклад, пісні такого собі ірландського барда Оссіана, що виявилася фальсифікацією, створеною Джеймсом Макферсоном; Каледвірський рукопис, написаний чеським ученим і поетом Ганкою, але виданий як твір старовинний), що «кидали тінь» і на «Слово...». Утім детальний науково-історичний і літературно-художній аналіз, від­найдення в 1852 р. «Задонщини» — твору давньоруської літератури, який виявився невдалим наслідуванням «Слова...», — дали грунт для переконливого твердження: «Слово про похід Ігорів» — оригінальний твір давньоруської літератури.

Важливо також зазначити, що суперечки стосовно належності «Слова...» російській чи українській літературі, що були актуальні для XIX ст., також поступово розв'язалися. Хоча твір є зразком давньорусь­кої літератури, багато в чому спільної для східнослов'янських націй, однак все ж має виразні ознаки саме української народнопоетичної стихії. Це дає підстави кваліфікувати його як зразок давньої (прадав­ньої ) української літератури.

2. Історична основа «Слова про похід Ігорів»

Час, коли жив автор «Слова про похід Ігорів», був дуже напружений в історії наших предків. Київська Русь втрачала свою колишню мо­гутність, почала роздрібнюватися на окремі князівства, які ворогували між собою, вели братовбивчі війни на території сусідів. З князівських міжусобиць скористалися половці — кочові племена, які, у XI—XII століттях розгромивши печенігів, зайняли весь степовий південь сучас­ної України, а також тримали під контролем увесь Крим і басейн ріки Дон аж по Сулу та Рось. Вони, починаючи від 1061 р. аж до середини XIII ст., постійно нападали на руські землі, грабували, палили, брали людей у полон і швидко зникали.

Щоб якось зарадити страшному лихові, князі укладали з половця­ми мирні договори, задобрювали їх подарунками, одружувалися з до­чками половецьких ханів, але все це мало допомагало , бо між князями не було одностайності, та й вони самі не раз приводили кочівників на руські землі, щоб з їхньою допомогою звести рахунки з суперниками.

Руський народ вимагав від князів припинення чвар і об'єднання для боротьби проти половців. Розуміли небезпечність ситуації і самі князі, тож вони почали активніше чинити опір степовим кочівникам, вдаватися до рішучих заходів. Зокрема, у 1183 році великий князь ки­ївський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців, а одного з їхніх ханів, Коб'яка, взяв у полон.

Однак новгород-сіверський князь Ігор не зміг узяти участь у пере­можному поході: той розпочався навесні, й ожеледь перешкодила кін­ному війську Ігоря наспіти вчасно. Гордий і сміливий князь вирішив завоювати половців і собі, що йому спочатку і вдалося. Окрилений успіхом, Ігор через два роки виступає у другий похід, який розпочи­нається 23 квітня 1185 року. Разом із ним вирушають також його син Володимир, що княжив у Путивлі, та племінник Святослав Ольгович із Рильська.

Йшли довго. На дев'ятий день опівдні у верхів'ї Дінця мусили зупинитися, бо сонце нараз кудись щезло, і настала темінь, на небі  мерехтіли зорі. Тривожно стало в кожного на серці. Досвідчені бояри порадили Ігореві відкласти похід, бо затемнення сонця, за повір'ям, віщує лихо: не буде успіху в поході. Та Ігор не зважив на пораду. військо, переправившись через Донець, рушило до Осколу, де два дні стояло табором — очікувало Ігоревого брата Всеволода, князя Трубчевського із дружиною.

Об'єднавшись, руські князі продовжили похід. На річці Сольниці їх уже чекали половці. У п'ятницю, 10 травня, вранці, на русинів кину­лася ворожа кіннота. Готові до бою, вишикувані у бойовий лад руські воїни пішли на зближення із супротивниками. Немало половців було вбито, ще більше забрано в полон, захоплено рухомі вежі (намети, ки­битки) та дорогоцінності.

Руське військо заночувало в степу. А на світанку наступного дня його оточили половці, як густий бір. Билися русичі з ворогами не на життя, а на смерть цілий день до вечора в суботу, увесь вечір і цілу ніч.

Фатальний кінець настав уранці в неділю: не витримавши навали численних половецьких орд, почали тікати допоміжні війська з осілих кочівників. Ігор, що кинувся їх завертати, потрапив у полон, а згодом половці захопили й інших князів. Дружина панічно відступала, багато воїнів було порубано, а решта потонула в Торських озерах.

Здобувши перемогу, половці ринули на Русь, принесли їй багато руйнувань і горя. Таким чином, невдалий похід новгород-сіверського князя звів нанівець усі минулі досягнення у боротьбі з половцями.

Через якийсь час князю Ігорю з допомогою половця Лавора вдалося втекти з неволі. Одинадцять днів добирався він до Дінця, а звідти — до Новгорода-Сіверського.             

Ці події, що зафіксовані Київським літописом і становлять історичну основу «Слова про похід Ігорів».

3. Питання авторства твору

Навколо постаті автора «Слова...» також точилися й сьогодні три­вають наукові суперечки: авторство приписують то ченцю Яну Вишатичу, то співцям Ходині, Митусі, то боярину Петрові Бориславовичу, то й самому Ігореві чи Святославові Ольговичу, князеві рильському. Деякі дослідники вважали авторкою і Ярославну, і навіть Володи­мира Ігоревича, сина князя Ігоря, якому 1185 р. було лише 15 років. Учений Л. Махновець, проаналізувавши і грунтовно вивчивши родовід руських князів (всього 299 осіб), дійшов висновку, що автором «Сло­ва...» міг бути Володимир Ярославович — старший син галицького кня­зя Ярослава Осмомисла, онук Юрія Долгорукого, рідний брат Ярослав- ни, зять великого київського князя Святослава Всеволодовича.

Свою версію щодо авторства поеми, яка розходиться з гіпотезою Л. Махновця, висловив професор П. Охріменко у статті «Хронічні про­блеми «Слова о полку Ігоревім», де стверджується, що твір написа­ний вихідцем з Чернігово-Сіверщини, який перебував в оточенні Ігоря Святославовича та брав участь у поході 1185 р.

Утім однозначної відповіді не існує, тому на сьогодні прийнято^ говорити, що автор «Слова...» невідомий, тобто анонім.

Водночас постать реального автора досить рельєфно вичитується із самого тексту «Слова...», а саме з того образу автора-оповідача, який веде читача нелегкими історичними стежками своєї Батьківщини. Ав­тор, безперечно, освічена, письменна людина свого часу, яка знає як писемну, так і усну народну культурні традиції. Він, очевидно, брав участь у поході, оскільки добре й у деталях знає події, що відбували­ся. Крім цього, він причетний до військової справи, адже «невіглас» у цих питаннях не міг би так точно й достеменно змалювати подробиці військового походу. Він також добре знається на державницьких спра­вах, що свідчить про його наближеність до «верхів», «еліти» Київської держави. Він знає історію й уміє з неї брати уроки. Він мудрий, бо з уроків історії намагається навчити й інших задля упередження май­бутніх помилок. Він сміливий, бо може дозволити собі досить гостро критикувати «не державницькі», егоїстичні, немудрі вчинки руських князів. Автор «Слова...» — справжній патріот, адже тільки та людина, що віддана й глибоко любить свою землю й свій народ, могла б створи­ти такий наскрізь пронизаний вірою у свою Батьківщину твір.

4. Переклади і переспіви «Слова...» у XIX—XX століттях

Від початку XIX ст. і до наших днів «Слово про похід Ігорів» близько сотні разів перекладалося та переспівувалося різними мова­ми. Понад п'ятдесят перекладів — російськомовні (В. Жуковського,Майкова, М. Заболоцького, Л. Тимофеєва, М. Гудзія, Д. Лихачова,    М. Рилєнкова, В. Стеллецького та ін.)

Білоруською мовою поему переклали М. Богданович і Янка Купа­ла, грузинською — С. Чиковані, абхазькою — Д. Гуліа, вірменською —  В.Вагулі.  У Японії видано п'ять різних перекладів «Слова...». Є пере­клади твору китайською, норвезькою, болгарською, англійською, поль­ською, чеською, сербською, словенською, німецькою, французькою, іспанською, данською, єврейською, башкирською, казахською, карель­ською, татарською, узбецькою та іншими мовами.

Українські переклади  та переспіви твору починаються з соро­кових років XIX ст.

Першими перекладачами «Слова...» українською мовою були М.Шашкевич та І. Вагилевич (Шашкевич переклав усю пам'ятку, але до нас дійшов лише «Плач Ярославни», виконаний ритмічною прозою (1833 р.).

1857 р. переклав «Слово...» видатний український вчений М. Мак­симович («Песнь о полку Игореве»),

Його переклад точно відтворює зміст оригіналу і легко читається:

Ой із ранку до вечора,

З вечора до ранку

То не хмари громові

Гримлять безустанку:

Гримлять шаблі об шоломи,

Летять, свистять стріли

Да тріщать булатні коп'я

В далекій чужині,

У тій дикій половецькій

Безлюдній пустині.

Глибоко знав і любив «Слово...» Т. Шевченко. 1854 р., перебува­ючи на засланні, поет звертався до друзів з проханням надіслати йому оригінальний текст славетної пам'ятки, зауважуючи при цьому: «пере вода читати не втну».

Він був не задоволений тодішніми перекладами і мріяв зробити свій. Але здійснити цей задум Т. Шевченко зміг тільки після заслання і то не повністю — у його творчому доробку з'явилися «Плач Ярославни» та «Битва про Каялі».

Робили переклади, переспіви «Слова про похід Ігорів» С. Руданський, Панас Мирний, І. Франко, Ю. Федькович, М. Чернявський, В. Щурат, Наталя Забіла, Вас. Шевчук, Л. Махновець, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко та інші.

Недаремно С. Єфремов сказав: «Жоден твір не має стільки пере­кладів на сучасну нашу мову, як це «Слово». 1 своїм змістом та формою, великою красою поетичною та потужним громадянським настроєм воно так високо здіймається над усією літературною спадщиною старих часів, що справді цілком такої уваги заслуговує. Вже сам факт  існування «Слова» кидає ясний промінь світла на нашу стару поезію, одхиляючи широкі перспективи на ту далеку давнину».

(Довідка.* Переклад — відтворення змісту і форми літературного твору, написаного однією мовою за допомогою засобів іншої мови.

**ІІереспів — це вірш, написаний за мотивами твору іншого автора).

  Узагальнення і систематизація вивченого

      Вікторина

      Встанови відповідність

Підбиття підсумків

              Повернення до епіграфа

«Слово про похід Ігорів» - це поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір попри всі перешкоди : війни, стихійні лиха – таки дійшов до нас і промовляє до наших сердець, нагадуючи кожному , хто ми, яких батьків діти

(Споконвіку на Руські землі нападали полчища… - захищати свою Вітчизну, бути її патріотом обов’язок кожного учня)

Домашнє завдання

Прочитати твір