Розробка уроку та виховного заходу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шевченко і Тернопільщина

(Конспект уроку з літератури 9 клас

та виховний захід)

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

   вчитель української

           мови і літератури

         ЗОШ І-ІІ ст. с. Ярчівців

          Якимович Оксана Богданівна

 

Мета:подати учням відомості про перебування Т.Г Шевченка на Тернопільщині, удосконалювати навички «прочитання» художніх полотен, розглянути твори, в яких

 Т. Шевченко ділиться враженнями про Тернопільщину, зробити огляд творів сучасних поетів Тернопільщини, присвячених Кобзареві; прищеплювати любов і повагу до Т. Г. Шевченка, поглиблювати знання про історію рідного краю, розвивати вміння переказувати, виразно читати художні твори.

Обладнання: автопортрет Т. Г  Шевченка 1846 р. (репродукція), карта «Тернопільщина і

 Т. Шевченко», репродукція аквалерей, зроблених Кобзарем у Почаєві, збірки народних пісень, поеми «Сліпий», Слепая», «Невольник», «Петрусь», «Варнак», повість «Художник» та інсценізації цих творів.

 

Звучать слова із пісень О. Осадчого «Шлях до Тараса» у виконанні В. Зінкевича:

В дні перемог і в дні поразок,

 В щасливі дні і в дні сумні

                                                     Іду з дитинства до Тараса,

                                                     Несу думки свої земні…

Ведучий 1. Нелегко осягнути багатогранність Шевченкової музи. доля щедро обдарувала його багатьма талантами: і через сторіччя не згасає слава ні Шевченка-художника, ні Шевченка-поета, ні Шевченка-прозаїка, ні Шевченка- драматурга.

Ведучий 2.Священна земля, яка породила велетня мислі і духу. Священні місця, де бував наш великий поет. Тернополяни свято бережуть пам’ять про Кобзаря і його перебування у Кременці, Почаєві, та Вишнівці у 1846 р., люблять і знають його слова.То ж перегорнімо кілька цікавих сторінок історії нашого краю, пройдімо тими дорогами і стежками Тернопілля, які півтора століття тому сходив великий Кобзар.

 

( Проектується карта Тернопільщини із позначеними на ній населеними пунктами області, де побував Т. Шевченко)

 

Ведучий 1. Подорож Кобзаря на Волинь відбулася 1846 року. А роком раніше , наприкінці березня 1845-го, Т. Шевченко, закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі, прибув до Києва. Тут із серпня 1845 почав співпрацювати із щойно створеною Археографічною комісією («Тимчасовою комісією для розгляду древніх актів»). Метою її діяльності було вивчення пам’яток слов’нської старовини.

 

 

І сторінка

 

Ведучий 2 Священна земля, що народжує велетнів духу,

                   Священні місця, де бував наш Великий Поет!

 

Західноукраїнські землі  вабили його із інших причин. Відомо, що поет знав про діяльність гуртка прогресивної української молоді «Руська Трійця», читав альманах «Русла Дністровя». Цю книгу Т. Шевченко обговорював із фольклористом і етнографом П. Ю. Лукашевичем.

Ведучий1. Ця поїздка була для Тараса Шевченка відкриттям чогось зовсім нового, чи певне уявлення про Волинь у нього уже склалося раніше?

Ведучий 2. Про  Волинь поет і раніше згадував у своїх творах. Скажімо, у поемі «Гайдамаки»(1841 р.) . Він писав:

                                                        Розбрелись конфедерати

                                                        По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах

                                                         І по Україні.

          Горить Корсунь, горить Канів,

                                                         Чигирин, Черкаси,

    Чорним Шляхом запалало

                                                          І кров полилася

                                                         Аж у волинь…

 

 

Ведучий 1. Маршрут пролягав з Кам’янця по Великому польському тракту через Білу Церкву, Сквиру, Могилів-Подільський. У Кам’нці  Тарас Шевченко працював не більше тижня: дорога на Волинь. Із Кам’янця, до речі, Тарас Григорович  міг навідатися на Тернопільщину – до села Панівці Борівського району. Принаймні, у селі існують перекази, що поет гостював у місцевого священика.

Ведучий 2. Куди проліг далі шлях поета?

Ведучий 1. Більшість дослідників, у тому числі і автор ґрунтовної книги «Шевченко і Західна Україна» М. Дубина, схильні вважати, що Кобзар їхав із Кам’янця-Подільського через Дунаївці і Ярмолинці до Проскурова (нині Хмельницький). Звідси через Старокостянтинів-Ямпіль поїхав до Почаєва.

 

ІІ сторінка

 

Ведучий 2. Напевно, славний Байда Вишневецький

                    Перед поетом з пісні тут постав…

 

Звучить мелодія «пісні про Байду».

 

Ведучий 1. Дорогою до Почаєва поет на кілька днів зупинився у Вишнівці. Містечко, без сумніву, привабило Тараса Григоровича своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей. Тут народився Дмитро Вишневецький, котрий, за переказами, був легендарним засновником Запорозької Січі, Гетьманом України в 1550-1563 роках. Історики ототожнюють Дмитра Вишневецького з Байдою-героєм української народної пісні «В Цареграді на риночку». Цю пісню, як подають перекази, Тарас Шевченко слухав у Вишнівці у виконанні лірника.

 

Звучить грамзапис «пісні про Байду».

 

Потім поет розпитував про Дмитра Вишневецького, захоплювався його мужністю.

Ведучий 2. Зрозуміло, що Тараса Шевченка зацікавив палацовий комплекс, зведений ще у сімнадцятому столітті.І не тільки архітектурою класицистичного стилю, а тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі, а згодом графи Мнішехи зібрали бібліотеку , що налічувала  15 тисяч книг, у тому числі багато стародруків, рідкісних видань. Були тут і древні рукописи, листи магнатів, королів та царів, хроніка роду  Вишневецьких.

Ведучий 1. У замковій картинній галереї зберігалися полотна Рембрандта, Гольбейна, Каналетто та іших великих художників, близько 600 портретів князів і королів. Картинна галерея була на першому поверсі палацу. А на другому – поет мав змогу оглянути великий театральний зал із оздобленими ложами, партнером. Дослідники вважають, що Тарас Шевченко зробив зарисовки замку з боку Старого вишнівця і при замкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися.

Ведучий 2. Кобзаря не раз бачили в оточенні гурту місцевих жителів у парковій альтанці на стрімкому пагорбі побіля палацу. Можливо, саме тут поет і познайомився з панським лакеєм Федором Крутилкою.

 

 

Виконується діалог-інсценізація.

Тарас Шевченко і Федір Кружилка входять розмовляючи.

 

Шевченко. А що видніється ген там, удалині?

Федір. Та то гора уже в Австрії. Під камінь називається. Наші селяни інколи переходять кордон, щоб побазарювати у Під камені, а тамтешні ходять до нашого Почаєва на прощу…

Шевченко. Цікава така гора. Якби там, у Під камені, побути часок.

Федір. Чи ви чували, чого то назвали Під камінь?

Шевченко. А чому ж?

Федір. Та то нечистий взяв каменюку і ніс на кляштор, щоб його придушити, але тут когут запіяв і йому не вдалось.

Шевченко. (засміявся). То не так було… то чортяка нашого брата мав тим каменем там придушити – і придушив. От і Під камінь!

 

Підходять селяни, прислухаючись, до їх розмови, і додають:

 

Селяни.  

-          Так, Тарасе, і не чортяка то, а наші пани душать нас.

-          А чи чули ви, як наші пани бавилися-розважалися? Пан Вишневецький звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, а фігурами на тій дошці були кріпаки. Той із панів, який виграв «фігуру», Забирав її собі у власність. Не одній матері тоді довелось оплакувати сина, дівчині – нареченого, Братові – сестру.

Тарас Шевченко (зірвавшись з місця) довго ходить, а потім співає «Ой горе тій чаєчці».

Ведучий 2. Жителі Вишнівця пам’ятають місця, де перебував Кобзар.

 

Слайди

До 150-річчя від його народження при вході у колишній палац була відкрита меморіальна дошка, а у 1989 році з нагоди 175-х роковин великого поета, художника, мислителя йому встановили пам’ятник на центральній площі селища.

 

ІІІ сторінка (Почаїв)

 

Ведучий 1. У По чаєві, в сховищах книжних,

                   Що ченцями збирались віками,

                   Він вивчав не покору до ближніх,

                   А історії шлях не легкий.

Ведучий 2. З Вишнівця Т. Г. Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Відомо, що поет прибув сюди у другій половині жовтня. Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври. З Лаврою пов’язували і назву містечка: За легендою, першими осіли тут ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли з Києва під час татарської навали 1240 року. Нову місцевість ченці назвали Почайною – на згадку про річку Почайну, над якою стояла їхня обитель. В історичних джерелах Почаївський монастир уперше згадується під 1527 роком.

Ведучий 1. Зупинився Кобзар в архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври. Цей будинок, зображений на його акварелях, зберігся до нині.

 

Слайди

 

У1964 році на ньому встановлено меморіальну дошку. Цілком можливо, що                                 Т. Г. Шевченку переповідали легенду, як ще о тій порі, коли не було монастиря, в XІІ ст. (1261 р.), пастухи побачили на місці. де тепер джерело, Божу Матір. Слід від ноги лишився на землі, і з нього почала сочитися вода. Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, й поява її у ступні – справжнє диво.

Ведучий 2 У Лаврі Тарасу Григоровичу, очевидно, показували печеру в скелі, де преподобний Іов перебував в усамітненому богоміллі. Нині в Печерній церкві, покрівля якої служить терасою головного виходу в собор, Зберігається ще одна реліквія Лаври – мощі Іова.

Під час перебування в Лаврі Т. Г. Шевченко ознайомився з її бібліотекою. Книга здавна була у По чаєві в пошані, тут традиційно розвивалася видавнича справа. Першою книгою, що побачила світ у містечку, стала «Зерцало Богословій». Його у 1618 році надрукував у власній пересувній друкарні наш земляк письменник і церковно-суспільний діяч Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Першою книгою, надрукованою у Почаївській Лаврі, був «Служебник» 1735 року. В архіві Лаври чимало цінних документів XVІІ ст. Ними поет також не міг не зацікавитися.

Ведучий 1. У По чаєві поет продовжував фольклорні студії. Відомо,що 20 жовтня він записав тут кілька українських народних пісень.

Гиля-гиля, селезень,

Гиля-гиля, білокрилий,

Ох ти мой милий чорнобровий

Прибудь з ради аж до хати,

Щоб не чули отець, мати. Селезеню…

Ой на тому селезеню

Жупан куций.

А сам селезень

Чорноусий.

Ой на тому селезеню

Гиля-гиля, селезеню,

Та панчішки,

Ой пристав селезень

Та до подушечки,

Ой на тім селезню та до душечки.

Ой на тім селезню

Та черевички,

І сам селезень

Та невеличкй.

Ой на тому селезню

Ковпак сивий,

Ой сам селезень

Чорнобривий.

 

Друга із записаних пісень – «Ой, пила, вихилила».

Ой, пила, вихилила,

Сама себе похвалила,

А я доброго роду,

П’ю горілку. як воду.

 

Обидві ці пісні були записані олівцем у подорожньому альбомі 1846-1850 рр.

Третя із записаних пісень – лірично-жартівлива:

Ой у саду. саду

Гуляла кокошка,

Чорнявая, білявая,

 Дзюбатая трошки.

-Хотя ж я дзюбата,

Таки ж то я пишна.

Сватай мене, серце моє,

Я б за тебе вийшла.

Я б затебе вийшла,

Я б тебе любила,

Ой я б тобі що суботи

Кучерики змила…

Ой змила б я, змила.

Та ще й розчесала,

Ой я б тебе, серце моє,

Ще й поцілувала…

Варто додати, що подорожній альбом. в якому Т. Г. Шевченко записав ці пісні, у квітні 1847 року конфіскувала поліція. Поетові повернули альбом тільки після його постійних клопотань. Ці пісні на Волині можна почути й тепер. Їх співають села поблизу Почаєва. в Рівненській і Волинській областях. Є свідчення, що Т. Г. Шевченко зустрічався з видатним польським скрипалем і композитором Королем Лі пінським, слухаючи його віртуозну гру, про Що Кобзар пише у повісті «Близнецы». К. Лі пінський у1818 році давав спільні концерти зі славетним Ніколо Паганіні і за його заповітом отримав одну із скрипок маестро.

Про Почаїв поет згадує в поемах «Слепая» (1842), «Петрусь» (1850), «Невольник» (1845)

 

Інсценізація поеми «Невольник»

 

Автор. Давно се діялось колись.

             Так, коло полудня, в неділю,

             Під хатою в сорочці білій

             Сидів старий козак:

Козак.  Ярино! А де Степан?

Ярина. А он під тином. Неначе вкопаний стоїть.

Козак.  А ідіть лишень сюда,

             та йдіть обоє. Ануте,

             діти, отакої!

Автор. Старий грає, а Ярина з Степаном танцює.

Козак. «Ой гоп, чики-чики,

             Та червоні черевики,

             Та троїсті музики

             Од віку довіку

             Я б любила чоловіка!

             Ой гоп, заходивсь,

             Зробив хату, оженивсь,

             І піч затопив

             І вечерять наварив»

Козак. Ануте, діти, отакої!

           «Чи так, чи не так,

            Уродився пастернак

            А петрушку

            Кришки в юшку,

            Буде смак, буде смак!»

Козак. Ні, не така вже, підтопталась  

            Стара моя сила,

            Утомився…

            Іди, доню, полудновать лагодь

            Гуляючи, як той казав

           А ти, сину,

           Послухаєш вісти.

           Сідай лишень. Як убили

          Твого батька Йвана

          В Шляхетчині, то ти ще був

          Маленький, Степане.

          Щей не лазив»

Степан. То я не син? Я чужий вам, тату?

Козак Та не чужий, стривай лишень.

           От умерла мати, Таки твоя, а я й кажу

           покійній Марині,

           Моїй жінці: «А що, - кажу, -

           Возьмем за дитину?»

        «Добре, - каже покойна Марина.» -

          Взяли ми тебе та й спарували з Яринкою докупи…

          А тепер осталось

          Ось що робить. Ти на літі,

           І Ярина зріє.

          Як ти скажеш?

Степан. Я не знаю, бо я думав теє…

Козак. Що Ярина сестра тобі?

            А воно  не теє,

            Воно просто, любіться,

            Та й з богом до шлюби.

            А поки що, треба буде

            І на чужі люде

           Подивитись, як там живуть,

           Так от як, друже, треба в люде

На рік, на два піти

У наймити;

Бо хто не вміє зароблять,

То той не вмітиме й пожить.

Отак, сину, осідлаєм буланого

Та й гайда в дорогу!

Ходім лишень полудновать

Чи ти вже, Ярино,

Змайстровала нам що-небуть?

Ярина. Вже, таточку, сідай за стіл.

Автор. Не їсться, не п’ється, і серце не б’ється,

    І очі не бачать,не чутьголови.

Ярина. Чи не занедужав?

    Братику Степане, що тебе болить?

    Степанчику, голубчику!

     Чого це ти плачеш? Усміхнися,

    Може, й справді нездужаєш?

    Я зілля достану, Я побіжу за бабою.

    Може… це з пристріту?

Степан.Ні, Ярино, моє серце,

    Мій рожевий квіте!

    Я не брат тобі, Ярино   

    Я завтра покину тебе й батька, на чужині

    Де-небудь загину,

    А ти мене не згадаєш

    Забудеш, Ярино,

    Свого брата.

Ярина. Схаменися! Єй богу, з пристріту!

             Я не сестра? Хто ж оце я?

             О боже мій, світе!

             Що тут діять? Батька нема,

             А він занедужав

             Та ще й умре. О боже мій!

             Степаночку,

             Хіба ти не знаєш,

             Бо без тебе і таточка

             І мене не стане?

Степан. Ні, Ярино. я не кину,

              А тільки поїду недалеко.

              А на той рік

              Я до вас приїду з старостами – За тобою

              Та за рушниками

              Чи подаєш?

Ярина. Та цур тобі

             З тими старостами,

             Ще й жартуєш!

Степан. Не жартую,

              Єй-богу, Ярино

              Не жартую

Ярина. Та це й справді

             Ти завтра й покинеш

             Мене й батька? Не жартуєш?

             Скажи-бо, Степане,

             Хіба справді не сестра я?

Степан. Ні, моє кохання,

              моє серце.

Ярина. Боже ти мій!

             Чому я не знала?

Автор. Уже третій, і четвертий,

             І п’ятий минає

             Немалий рік, а Степана

             Немає, немає.

             Ідуть люде в Київ

             Та в Почаїв молитись,

             І вона йде з ними.

             У Києві великому

             Всіх святих благала;

             У Межигорського Спаса

              Тричі Причащалась;

              У По чаєві святому

              Ридала-молилась.

              Щоб Степан той, доля тая.

               Їй хоча приснилась.

Ведучий 1. Дослідники вважають, що Т. Г. Шевченко відвідав також деякі села поблизу містечка – Крутнів, Лідитів, Лопушно, Лосятин та інші.

 

Інсценізація

 

 

Автор. Ідучи Т. Шевченко роздивлявся вкриті позолотою чудові краєвиди, згадував теплі зустрічі в По чаєві з настоятелем лаври Григорієм, обмірковував, наскільки вдалося за кілька днів передати на чотирьох малюнках вигляд тієї незрівнянної святині.

Шевченко. Цікавий край – Волинь. Це ж звідти, з Почаївської гори, від Успенської церкви я уперше зміг зазирнути аж через австрійський кордон і хоч віддалека побачити й змалювати далекий монастир на пагорбі, здається, Підкамінський.

Подорожній. А ви чому з Почаєва завернули аж на Кременець? До верби краще було б навпрошки.

Шевченко. Хотів ще раз поглянути на замок Бони, на храми, на будівництво палат для ліцею. Та й шлях тут гомінкий. Я і в По чаїв через Кременець їхав недавно.

Подорожній. значить, мандруєте?

Шевченко. Можна й так сказати. Хоча я й по службі: маю завдання змалювати давні пам’ятники, церкви.

Подорожній. Для виставок! Значить, пакунку не дзеркало?

Шевченко. Не дзеркало, малюнки тут. А оце у скринці фарби, пензлі. Цей край уже півстоліття як від Польщі перебраний Росією, а хто в ній знає Волинь? Та й уся Україна наша мало вивчена.

Автор. Заговорили про тутешній побут, про податки, паспорт людей.

Подорожній. Такі, як я, із вільних людей, ще скрегочемо зубами, але терпимо. А кріпаки голод і холод їй-богу, вижити не дають. Ось кажете: в Росії ми так, у Росії, а польські поміщики як панували тут понад двісті літ, так і панують. Народ бунтується, не хоче коритися ляхам. Може чули: до народу, в Ради – велів, на всяк випадок стягнуто додаткове військо!

Автор. За переліском відкрилися поля, із ще не пожухлою під кінець жовтня буйною травою.

Шевченко. А природа на Волині гарна всюди. Річка мов розчиняється в навколишніх луках, не підступиться. А ставки – наче все небо в них замилувалося. Джерело б’є  пружно й життєрадісно, свою незнищенну силу, неначе народ наш. Воно – ніби уособлення героїв- козаків,

 

ІV Сторінка(Кременець)

 

Ведучий 2. Шлях до Кременця тягся по волі,

                    Вітер «бабине літо» снував.

                    Подивитись на радощі й болі

                    В наші землі Кобзар мандрував.

 

Слайд

 

Ведучий 1. Шлях до Кременця тягся поволі,

                    Вітер «бабине літо» снував.

                    Подивитись на радощі й болі

                    В наші землі Кобзар мандрував.

                    Він вслухався у лірників жалі,

                    А у Кременці – в славу тих днів,

                   Як Богданові хлопці карали

                   На палаючі Боні панів.

                   І змалював словом гарячим

                  Ясні думи й жагу людських мрій,

                  Щиру правду приносив незрячим,

                  А зневірених кликав на бій…

Так писав про подорож великого Кобзаря Кременеччиною сучасний поет- тернопільчанин Олександр Бугай. До сьогодні найбільшою окрасою Кременця залишається Бона – Замкова гора, що на 397 метрів піднімається над рівнем моря.

 

Слайд

 

На цій горі до тепер залишилися руїни старовинного замку, що належав, за переказами, королівні Боні. Гора Бона паам’ятає навалу орд хана Батия, татарського воєводи Куремси у XІІІ ст. Для цих завойовників вона залишалася не приступною. А от полководець Бурондай наказав Галицькому князеві Данилові самому зруйнувати найбільш укріплені фортеці, а серед них і Кременець, коли Данило, щоб уникнути кровопролиття, відправив до нього послів з багатими дарами. Потім замок було відновлено і знову зруйновано у1648 році уже козацьким військом  під проводом Максима Кривоноса. Думаю, що знайомство зі старовинним Кременцем Т. Шевченко розпочав саме з гори Бони.

 

Слайд

 

Ведучий 2 Дотепер невідомо, скільки днів пробув поет у Кременці і де саме зупинявся. Але, без сумніву, тут йому розповіли, що місто батьківщина – Юліуша Словацького. Як відомо, поет цікавився стародавніми переказами. У Кременці він міг  очути оповідь про мужню Ірву, про Дівочі скелі та записати їх ,зробити у місті деякі замальовки. Однак документальних підтверджень цього нема А свої враження після відвідин Кременця поет, як вважають дослідники, передав у повісті «Варнак».

 

Інсценізація

 

Тиняючись на чужині.

Стрів я діда. Вельми старого

 Наш земляк

 І недомучений варнак

Старий той був. Та у неділю

Якось в полі ми зострілись. Старий

Згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую,

Свою бувальщину. І  ми

В траві за валом посідали.

 

Довгий вік! – Все од Бога!

Од Бога все! А сам нічого!

Дурний не вдіє чоловік!

Я сам, як бачиш, марне, всує,

Я сам занівечив свій вік.

І ні на кого не жалкую

 

Багато чого не стало,-

Над Ікрою було село,

У тім селі на безталання

Та на погибель виріс я.

Лихая доленька моя!

У нашої старої пані

Малі паничі були,

 

Таки однолітки зо мною

Вона й мене бере в покої

Синкам на виграшку. Росли,

Росли панята, виростали,

Як ті щенята. Покусали

Не одного мене малі

Отож і вчити почали

Письму панят.

І я учуся.

Отож і вивчився я, виріс,

Прошу собі волі –

Не дає

Що тут на світі робити?

Пішов я до рала…

А паничів у гвардію поопреділяла…

 

А у сусіда виростала

У наймах дівчина одна. І я…

О доле! Доленько моя!

Отож вона мені на лихо

Та на погибель підросла

Не довелось і надивитись,

А я вже думав одружитись,

І веселитися, і жить,

людей і Господа хвалить…

А довелося…

 

Старої пані бахур сивий

Окрав той крам

Пустив покриткою…

Паничі на третє літо поз’їзджались

Уже засватані

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V сторінка

Ведучий 1. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                    І голос твій нам душі окриля…

                    Знову і знову припадаємо до шевченкового слова, з глибокою пошаною низько схиляємо голови перед талантом геніального сина українського народу, бо не тьмяніє він і поміж наступних відкриттів. На Тернопільщині свято бережуть пам’ять про Великого Кобзаря, досліджують його творчість. І нині у вінку всенародної шани Великому Кобзареві є внесок тернопільців. На території області встановлено встановлено понад шістдесят пам’ятників поетові.

 

Слайди

 

Серед них є роботи тернопільських скульпторів Миколи Невеселого, Володимира Лупійчука. Цікаві роботи на шевченківську тематику є в тернопільських живописців            С. Львова, Б. Ткачина, Є. Удіна, Г. Миколишина.

Свої рядки у художню Шевченкіану вписали і тернопільські майстри слова.

Переможниця всеукраїнського конкурсу учнівської творчості (Ідея соборності України) юна тернополянка Валентина Січкоріс у своїй роботі «І болем озивається душа» пише:

«Кажуть,що Шевченко виходить у життя українця разом зі словом «мама».Мабуть, так і є. Сама я теж серед перших своїх спогадів зберігаю в душі і пам’яті незабутнє не раз прочитане мамою:»За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає і сонце спатоньки кладе у синє море…»

Талант Шевченка має дивовижну здатність пробуджувати інші таланти, спонукати до літературної творчості. Ось і з’являється на літературній карті нові імена.

Сьогодні ми послухаємо вірші поетів Терн опілля, присвячена Т. Г. Шевченку, у виконанні наших учнів.

Ведучий 2 Борис Демків. «Везувій гніву і любові»

Духовні не руйнують мости,

Як слів не вбити кулям ні багнету…

З епохою зустрітися  на «ти» -

Найвище одкровення про Поета –

І він досяг цього ціною мук,

Ціною жертви, зречення, офіри.

І новий світ одкривають йому

В узорах струн караючої Ліри!

Ведучий 1 Микола Тимчак «Дума про Тарасову свічку»

Втомливо схлипує свічка в обіймах руки,

Світло загусле стікає на скроні Тараса.

Знову позує хлопчиною через роки,

Через невитерту шибу прижоклого часу.

Пальці чутливі намацують пульс олівця,

Темрява долі задмухнути пломінь не сміє,

Чистий намір перехоплює порох лиця…

Ведучий 2. Володимир Вихрущ. «Монолог Шевченка у Кременці»

Кременцю, Кременцю,

Брате за долею,

Шрами на камені,

Тихі гаї задумані,

Збуджені волею,

Мужні, нескорені

Мури твої.

Кременцю, кремене.

Орди Батиєві

Стрів ти, як личить

Волю в бою.

Скелі Дівочі

В ніжному вияві

Вкрив ти століллям

Гордість свою…

Ведучий1. Омелян Чорноус. «Пробач нам, Тарасе!»

Пробач нам, Тарасе, правнукам змореним,

За покору за блудства і страх,

Що так були нечестивим покорені,

Що зганьбили прадідівський прах.

Ми в найтяжчі роки розмовляли з тобою,

Брали в руки священний «Кобзар».

І словами твоїми, як водою живою,

Ми гасили зневірення жар.

ТИ хотів, щоб тебе в сім'ї вольній згадали ми.

Якщо бачиш і чуєш, то знай:

Ми зібрали святий урожай.

Віще слово твоє й дотепер не втомилося,

В яничарські пробилось серця.

Україні у світле дорога відкрилася

Та, якій вже не буде кінця.

Щоб в майбутньому ми твоїм словом, не молотом,

Пробивались до правди в житті,

В «Кобзарі» Будуть літери із чистого золота,

Бо й насправді вони – золоті.