Міністерство освіти і наукиУкраїни

ВСП «Старобільський коледж ЛНАУ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Всесвітня історія

 

 

 

Методична розробка   проведення відкритого лекційного заняття  на тему:

«Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні   протиріччя 1930-х рр»

для студентів  ІІ курсу

 спеціальності 208 « Агроінженерія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

з номінації: впровадження інноваційних технологій навчання

 

 

 

 

 

2015

Укладачка:  Драган Юлія Леонідівна – викладачка, спеціалістка ІІ категорії

 

Рецензент : Ткаленко Михайло Вікторович – викладач, спеціаліст І  категорії

 

 

 

 

 

В методичній розробці  з даної теми надана розробка  лекційного заняття  з використанням  різних  форм і методів інтерактивного навчання : «Підсилена лекція», метод «Прес» метод «бліц-опитування», складання ОК за матрицею, фото презентація слайдів,    колективне обговорення , пояснювально-демонстраційний метод, опора на життєвий досвід, рефлексійно – оцінювальний метод, використання мультимедійної мережі.

Методична розробка може бути використана викладачами історії вищих навчальних закладів  І  - ІІ рівнів акредитації .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто і схвалено цикловою

комісією   загальноосвітніх  дисциплін

Протокол № __  від “______»2019 р.

Голова  циклової комісії

_______________ Ю.С.Холодницька

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ                                                                                                                          3

1. Мета (методична, навчальна, виховна)                                                         6
2. Методичні рекомендації щодо проведення занять                                      7
3. Електронна презентація лекції                                                                      8
4. Навчально-методична карта занять                                                              20                                                                           
5. Матриця опорного конспекту                                                                       31
6. Опорний конспект                                                                                          34

7. Карта діяльності викладача і студентів                                                         37

Висновки                                                                                                                   41

Використана література                                                                                          42

Додатки                                                                                                                     43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Навчально-виховний процес базується на довірі та злагоді як збоку студента, так і викладача. Сучасний стан розвитку суспільства вимагає нетрадиційних форм навчання та виховання,  а також вдосконалення та творчого підходу до традиційних форм. Сучасні технології навчання спрямовані на ефективність, результативність, творчий характер навчання, активні його форми, самостійну діяльність студентів.

Основні задачі, сучасного заняття:

• забезпечити студентів свідомими, глибокими і міцними знаннями, навичками
  і умінням, узагальненими способами виконання дій;

• на основі глибоких знань формувати у студентів наукові переконання;
• підвищувати виховний ефект навчання;
• посилювати розвиток розумових здібностей;

 

•   формувати у студентів самостійність, активність, творчу ініціативу, уміння
  творчо   вирішувати   будь   які   задачі,   які   можуть зустрічатися   в   житті, на
  підприємстві;
•   виробляти уміння самостійно вчитися, набувати і поглиблювати знання,
  оволодівати навичками і творчо використовувати їх на практиці;
•   формувати у студентів позитивні мотиви навчання, потребу в
  розширенні

знань, позитивному ставленні до праці.

Рівень навчально-пізнавальної діяльності студента залежить не тільки від змісту та методів навчання, але й від форм контролю цієї діяльності. Тому викладачі постійно вдосконалюють систему контролю за засвоєнням знань студентами. Серед методів контролю знань, умінь та навичок на заняттях використовуються диктанти, тестовий контроль, кросворди, карти-матриці, парний контроль знань.

Комплексне використання всіх можливостей контролю і оцінки успішності студентів сприяє підвищенню якості навчання.

У процесі перевірки визначається не тільки якість знань студентів, але й якість їх навчальної діяльності.  Виявленням викладачем недоліків в навчальній роботі студентів може суттєво допомогти їм у засвоєнні теми, розділів курсу.

Перевірка знань дає можливість викладачеві отримати відомості про результати своєї праці, відповідно вносити корективи в роботу, а студентам мати уявлення про вимоги до рівня знань, умінь та навичок з дисципліни, про якість отриманих знань.

Контроль і оцінка успішності студентів здійснюється викладачем на підставі педагогічних умов: об’єктивності, всебічності, систематичності, індивідуального підходу, гласності.

Основна мета заняття – використання різних методів контролю знань  і умінь студентів при вивченні нового матеріалу, підвищення відповідальності шляхом формування звички самоперевірки.

Ефективність , кожного заняття визначається не тільки елементами структури, а й змістом, тобто послідовністю та взаємозв'язком методів, заходів і засобів навчання.

Організаційно-вступна частина заняття - це психологічна налаштованість студентів на продуктивну роботу, введення студентів у спроектоване термінологічне поле, емоційна насиченість пізнавальної активності студентів, усвідомлення студентами особливостей потенційного проблемно-пошукового поля.

Актуалізація і корекція опорних знань студентів - це створення оптимальних психолого-дидактичних умов для продуктивного функціонування внутрішніх проблемних ситуацій викладача і студента, мотивація навчання студентів, перевірка домашнього завдання, змістовність і розгорнутість зовнішнього і внутрішнього навчальних діалогів, введення в нову тему заняття, взаємозв'язок і достатність різних проблемно-діалогічних форм пошукового мислительного процесу викладача і студента, актуалізація мотиваційних резервів студента.

Постановка завдань заняття - це вибір оптимальних рівнів розв'язання студентами проблемних завдань залежно від інтелектуально-вольових можливостей студентів, розкриття загальної логіки і системи доведень.

Пояснення нової теми - це сприймання і усвідомлення студентами фактичного матеріалу, мінімізація теоретичного матеріалу теми, ґрунтовна психологічна готовність викладача і студента до спільного пошуку нових знань, осмислення зв'язків і залежності між елементами матеріалу, що вивчається.

Контроль вивченого на занятті - це оцінювання студентами правильного розуміння набутих знань, корекція адекватності оволодіння навчальною інформацією, визначення ступеня оволодіння навчальним матеріалом, розуміння смислового звіту матеріалу, що вивчають. Стимулювання успіхів у конкретній навчальній діяльності.

Закріплення вивченого - це відпрацювання способів навчальної діяльності і творче перенесення знань в нові умови діяльності, взаємо оцінка засвоєння знань і вироблених умінь, осмислення ефективності різних норм діяльності у різних ситуаціях.

Підсумки занять - пояснення домашнього завдання, оцінювання знань студентів.

1. Методична мета

 

Показати та розкрити методики проведення тематичної лекції за особистісно зорієнтованою системою навчання з використанням випереджальних завдань, мультимедійних технологій при складанні опорного конспекту за матрицею,  рефлексії  як логічно витриманого, системно послідовного матеріалу, що сприяє виробленню стійкої внутрішньої мотивації студентів до навчання.

 

2. Навчальна мета

 

 Засвоєння студентами теми: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні протиріччя 1930-х рр..», факторів, які стали невід’ємними складовими до початку Другої світової війни, та розглянути міжнародну обстановку 30-х років.

Досягти оволодіння знаннями, навчити виділяти головне при складані опорного конспекту, аналіз вже накопичених знань та виробити уміння самостійно добитися усвідомлення мети заняття, оцінити підготовленість, рівень знань, провести контроль знань.

 

3. Виховна  мета

 

Виховання у студентів патріотизму,  всебічного розвитку цікавості,  підвести до розуміння важливість знань з запропонованої теми, домогтися усвідомлення необхідності освіти.

 

4. Методичні рекомендації щодо проведення відкритого заняття – лекції з  елементами розповіді, пояснення, інтерактивними, особистісно-зорієнтованими формами та методами навчання: методу «Прес», методу «Підсилена лекція», переглядом навчальних слайдів, складання опорного конспекту за матрицею, рефлексією, різними методами  контролю знань.

 

4.1 Організаційний момент

 

Викладач перевіряє підготовку аудиторії і студентів до заняття, з’ясовує  причини відсутності, робить записи в навчальному журналі.

 

4.2 Перевірка домашнього завдання

 

Заняття починається з  перевірки домашнього завдання, викладач пропонує студентам дати відповіді на запитання. Задає питання. Проводить фронтальне опитування. Студенти дають відповіді на питання.

 

4.3 Актуалізація опорних знань, мотивація навчальної діяльності

 

Актуалізацію опорних знань виконується методом «бесіда» та «мозкова атака». В даному випадку проводиться бліцопитуванням з метою активізації сприйняття нового матеріалу, спираючись на раніше накопичені знання студентів складання ОК.

1.          Що вам відомо про Другу світову війну?
2.          Які країни виявили себе агресорами?
3.          Яку паралель можна провести між Першою світовою війною, світовою економічною кризою, Другою світовою війною?

Розкриття значення геополітики. 

Наступним етапом є мотивація навчальної діяльності. Викладач мотивує значення даної теми для студентів, спонукає їх до вивчення нової теми. Визначає роль і місце теми в складі дисципліни. Пропонує студентам переглянути слайди присвячені даній темі.

 

4.4 Вивчення нового матеріалу

 

Вивчення нового матеріалу починається з оголошення теми  і плану заняття. З метою дотримання плану і логічності у засвоєнні нового матеріалу викладач пропонує  студентам в ході заняття заповнити матрицю опорного конспекту. Таким чином, зберігається логіка вивчаємого матеріалу, студенти крім слухового сприйняття задіють і зорову пам’ять. Матриця також дає можливість весь час корегувати засвоєний матеріал, при необхідності допоможе відновити пропущені елементи. Вона спонукає  до цілеспрямованої творчої діяльності, до постійного контакту і бажання проявити себе.

 

4.4.1. Вивчення завдань на занятті.

 

При вивченні нового матеріалу викладач пропонує студентам питання: студенти на протязі заняття дають відповіді на запропоновані викладачем запитання, заповнюють матриці опорного конспекту за формою наданою викладачем, аналізують новий матеріал. Застосовуються елементи розповіді, пояснення, інтерактивні, особистісно зорієнтовані форми та методи навчання: «Роздуми з позначками», метод «Прес», метод «Підсилена лекція», перегляд слайдів, складання опорного конспекту за матрицею запропоновую викладачем через перегляд слайдів, рефлексія, різні методи контролю знань.

 

4.4.2. Перевірка якості засвоєння нового матеріалу.

Студенти працюють з схемою опорного конспекту, дають відповіді на поставлені викладачем запитання методом мозкового штурму письмові, роблять відповідні висновки.

Такий метод контролю знань є ефективними і дає можливість швидко визначити рівень і якість засвоєння знань і скорегувати навчальний процес.

 

4.5. Підведення підсумків заняття.

 

Викладач проводить підсумки роботи на занятті, студенти заслуховують підсумки заняття.

 

4.6. Оцінювання якості знань студентів.

 

Викладач звертає увагу га досягнення групою оволодіння новим матеріалом, характеризує засвоєння нового матеріалу, визначає позитивні і негативні сторони, виставляє і аргументує оцінки враховуючи роботу на протязі всього заняття.

 

4.7. Домашнє завдання

 

Студентам пропонується опрацювати конспект.

 

4.7.Тема заняття: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні            протиріччя 1930-х рр..». (За допомогою мультимедійної системи    демонструються слайд 1 (див. додаток «Електронна презентація лекції»); студентам повідомляється тема та план заняття).

План:

1.  Міжнародні протиріччя 1930-х рр.
2. Політика «умиротворення» агресора.
3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

 

 

 

Викладення нового  матеріалу.

 

1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр..

 

Розгляд даного питання будується з урахуванням знань студентів, які вони отримали при вивченні попередніх тем, а також їх життєвого досвіду.

 В процесі викладення матеріалу по першому питанню за допомогою мультимедійного проектора на спеціальному екрані поетапно демонструється слайди (ОК з першого питання), який студенти заносять у свої зошити. В процесі обговорення окремих питання студенти доповнюють.

 

Зміст лекції

Вид візуалізації (ТЗН, наочність)

1 питання:   Міжнародні протиріччя 1930-х рр.. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни, у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.  Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання. З самого початку, наприклад, стало необхідним полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.  США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов'язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.  Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.  Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від ''золотого стандарту'', вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні ''війни'', що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.  У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. В результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити опір перед загрозою війни.  Вогнище війни на Далекому Сході. Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.  Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії - важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.  Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня  1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської- 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги націй. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.  Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.  Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга націй заявила, що Маньчжурія є невід'ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були введені. З'явився перший прецедент безкарності агресії.  Агресія Італії проти Ефіопії. У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.  З жовтня 1935 р. 500-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх членів Ліги націй застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.  У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об'єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.  Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи. Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні ''Пакту згоди і співробітництва'' між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано. Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об'єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословач-чини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання ''життєвого простору'' на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.  Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин, що склалися. Це був шлях до війни.  Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги націй у жовтні 1933 р.  У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер відступив.  1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.  Між Великобританією і Німеччиною було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була двостороннім порушенням Версальської системи.  Після цього Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.  У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.  Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.  Створення блоку Берлін-Рим-Токіо. Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась ''вісь'' Берлін-Рим-Токіо. Сторони зобов'язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.  Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали фашистський заколот в Іспанії.  Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.  До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили ''новий порядок'', який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну

Мультиме-дійний проектор, слайд 1                                                                                                             Мультиме-дійний проектор, слайд 2

 

 

  2. «Політика ''умиротворення'' агресора»

 

Дане питання розглядається з урахуванням знань та досвіду студентів з використанням методів «бесіда», «пояснення», «мозкова атака» та мультимедійного проектора.

 

Зміст лекції

Вид візуалізації (ТЗН, наочність)

2 питання: «Політика ''умиротворення'' агресора» Причини виникнення політики ''умиротворення''. В тих умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював. Чому?  Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилась через загострення взаємного суперництва у пошуках шляхів подолання економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним.  Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, в тому числі і силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі і готовності до певних втрат. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили війну, здавалася зловісною. Громадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності і неподільності світу не було притаманним для тодішньої суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці ''умиротворення'', яка вела країни до пасивності і зайвої обережності.  Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий поворотним у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку оцінювались як данина націоналістичній риториці і не сприймалися серйозно. Лідери Англії і Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався у 20-х роках і був націлений на поступове послаблення тягаря Версальської системи. Стає зрозумілою відсутність реакції Англії і Франції на дії Німеччини, хоч вони носили відкрито зухвалий характер і порушували один з принципів міжнародного права: договору потрібно дотримуватись.  Нацизм у Німеччині ще не встиг показати своє хижацьке обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись.  Особливо слід сказати про позицію США. Криза там прикувала увагу суспільства до внутрішніх проблем. Наростання напруги у світі породило у США прагнення відгородитися від всього в своїй ''американській фортеці''. Після прийняття у 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, із значними ресурсами і здатністю впливати на світову політику, неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.  Найбільш активним прихильником політики ''умиротворення'' був прем'єр-міністр Великобританії у 1937-1940 pp. Н.Чемберлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави на певний час втратили контроль над розвитком подій і в результаті місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того, щоб відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту і вирішувати існуючі проблеми на основі взаємних поступок.  На ділі Гітлер висував нові і нахабніші претензії. Вони ставали об'єктами обговорення і все закінчувалось задоволенням територіальних домагань Німеччини.  ''Аншлюс'' Австрії і Мюнхенська угода. Кульмінацією політики ''умиротворення'' став ''аншлюс'' Австрії і Мюнхенська угода по Чехословаччині.  Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня австрійський фашист Зайс-Інкварт проголосив возз'єднання Австрії з німецькою імперією. Ні великі держави, ні Ліга націй ніяк не прореагували на це. Тільки СРСР висловив протест проти таких дій.  Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн. німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою.  Але тоді співвідношення сил було не на користь Німеччини. Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію з 45 дивізій, яка спиралась на прикордонні оборонні споруди. Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині відповідно до договору 1935 р. всебічну допомогу.  Виникла міжнародна криза. Для її розв'язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовились, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.  Мюнхенська угода - одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов'язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об'єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. у Парижі це право було принесено у жертву стратегічним антинімецьким і антиугорським інтересам, як у 1938 р. у жертву політиці ''умиротворення''.  Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга націй, ні Англія з Францією не можуть гарантувати їхній суверенітет і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Англії і Франції і наблизила початок війни.  Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.  Такі думки панували недовго. Вже взимку 1938/1939 pp. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань.  Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.  Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв'язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.  Крах політики ''умиротворення'' став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались приготування до війни.  Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР.

Мультиме-дійний проектор, слайд 3                                                         Мультиме-дійний проектор, слайд 4         Мультиме-дійний проектор, слайд 5,6

 

3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

Дане питання розглядається з урахуванням знань та досвіду студентів з використанням методів «бесіда», «пояснення», «мозкова атака» та мультимедійного проектора.

 

 

Зміст лекції

Вид візуалізації (ТЗН, наочність)

3 питання: «СРСР у системі міжнародних відносин» Політика колективної безпеки. Протягом 20-30-х років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.  В роки світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п'ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини і Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайши і рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.  СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М.Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини з США, а в 1934 р. СРСР був прийнятий у Лігу націй як член Ради, що означало визнання його великою державою.  Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення у 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Правда, у ньому були відсутні військові статті, але у будь-якому випадку договір відкривав шлях до спільної боротьби з агресором. Аналогічний договір у 1935 р. був укладений з Чехословаччиною.  Ставлення країн Заходу до створення системи колективної безпеки було прохолодним. Радянсько-французький договір був ратифікований Францією лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СРСР не має спільного кордону з Німеччиною і щоб виконати свої зобов'язання, довелося б радянським військам перетинати територію Польщі та Румунії. А ці держави боялись СРСР більше, ніж Німеччини, і категорично відмовлялись пропускати радянські війська. У французів складалось враження, що СРСР хоче втягнути Францію у конфлікт з Німеччиною, а самому залишитись осторонь. Коли на Заході стали відомі наслідки репресій у радянській армії, то військовий союз з СРСР розцінювався як малозначний.  Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР. Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього. Мюнхен у повній мірі показав радянському керівництву неможливість створити систему колективної безпеки. Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори виявились простими клаптиками паперу. Для радянського керівництва Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі у європейських справах.  Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід. Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті проходила на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу і Заходу.  Втративши надію на можливість створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції, пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною. Важливою ознакою зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, а це означало, що сам Сталін береться за керівництво зовнішньою політикою.  Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР. Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили з заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав - Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресію проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією і Францією.  У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі і Румунії.  У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій всім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почались з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін йти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечку з питання про непряму агресію. Англія і Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія і туди б вводились радянські війська. До того ж Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди.  Поряд з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Вони теж виявились малоефективними. Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною.  У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу.  На думку Сталіна, союз з Англією і Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому, війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (точились з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії і Румунії.  Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня. 21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.  Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначений термін.  Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього. У протоколі сторони домовлялись про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія, розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.  Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не просто у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і не зводилася тільки до спроби забезпечити безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною.  Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права. СРСР неначе повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав - "підпалювачів війни".  Безпосереднім підсумком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. З вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.

Мультиме-дійний проектор,  слайд 7           Мультиме-дійний проектор,  слайд 8,9

 

 

 

Рефлексі йно - оцінювальний етап..

Під час проведення даного елементу заняття викладач з’ясовує рівень усвідомлення нового матеріалу, глибини його розуміння.

В процесі закріплення нового матеріалу викладач задає питання методом мозкового штурму, проводячи письмові відповіді,  пропонує відповісти на такі питання:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Постановка домашнього завдання.

Звернути увагу студентів на ОК, де вказане домашнє завдання.

та конспект.

 

 

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО:                                                                                                                           Зав.відділенням_________________

 

Навчально – методична карта заняття № 24

Дисципліна                    Всесвітня _історія                                         

 Тема  заняття: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні   протиріччя 1930-х рр..».

		Група     Дата
		М-11
Час  90хв. Тип  - тематична лекція-розповідь

 

Мета заняття	Навчальна           Оволодіння знаннями про  загальні тенденції  розвитку міжнародних
	відносин, що передували початку Другої світової війни.
	Виховна              Виховання відповідальності, дисциплінованості, інтересу до вивчення
	даного матеріалу.

                                                                   

                                                                              Забезпечення заняття

А. Наочні посібники	Мультимедійна презентація «Міжнародна обстановка 30-х років»
Б. Роздатковий матеріал	Матриці опорних конспектів

 

№ елементу занять (год., хв)	Елементи заняття, навчальні питання	Форми і методи навчання
1 хв.	Підготовка групи до навчання:   знайомство з групою, привітання   перевірити підготовку аудиторії та студентів до заняття   з`ясувати причину відсутності студентів
		Огляд,
		повідомл.
	Перевірка домашнього завдання
8 хв.	Що таке «світова економічна криза»?       Які держави найбільше постраждали від світової економічної кризи?       В яких міжнародних умовах опиняється Японія, та як складаються її відносини з Китаєм?       Які наслідки світової кризи для СРСР?       Яке становище Німеччини після світової економічної кризи?       Що таке німецький «фашизм» ?       Який лідер очолив німецьке суспільство?       Яка мета політики А.Гітлера?	Фронтальна усна бесіда
3 хв.	Актуалізація опорних знань, мотивація навчальної діяльності	усне
		оптув.
	1.  Що вам відомо про Другу світову війну?	бесіда
	2. Які країни виявили себе агресорами?
	3.  Яку паралель можна провести між Першою світовою війною, світовою економічною кризою, Другою світовою війною?
	Повідомлення теми заняття:
2 хв.	Тема:«Назрівання Другої світової війни. Міжнародні  протиріччя 1930-х рр.»	Повідом
	План.	лення
	1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр.
	2. Політика «умиротворення» агресора.
	3. СРСР у системі міжнародних відносин. При висвітленні питань слід звернути увагу на те, що  Друга світова війна –це логічне продовження всіх криз і конфліктів 30-х років, що мали чітко окреслені межі перетину інтересів та сфер впливу, та невирішеність питань що лишились після Першої світової війни. Вияснити, які саме країни були агресорами, розглянути міжнародну обстановку.
20 хв.                                                                     20 хв.                                 20 хв.	Міжнародні протиріччя 1930-х рр.. Причини: 1. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. 2. США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій (США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від ''золотого стандарту'', вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів).  Вогнище війни на Далекому Сході. Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії. Агресія Італії проти Ефіопії. У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри завоювання Ефіопії. У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об'єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р. Агресивність Німеччини. Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об'єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання ''життєвого простору'' на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи 1936 р. німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.   «Політика ''умиротворення'' агресора»  Політика умиротворення — це специфічний різновид військової політики країни (держави), суть якої полягає в поступках державі-агресору, заради компромісів, на які йде країна, щоб утримати ворога від порушення миру або застосування крайніх заходів. Термін найчастіше вживається для пояснення зовнішньої політики британського уряду на чолі з Дж. Р. Макдональдом (1931–1935), а пізніше — Стенлі Болдвіном (1935–1937), Невіллом Чемберленом (1937–1940) у питаннях щодо нацистської Німеччини у 1933–1939 роках, яка найбільш яскраво проявилася в 1937–1939 роках. Така політика призвела до повного розпаду Версальської системи, Ліги Націй та системи колективної безпеки, радикально змінила баланс сил в Європі, значно послабивши геополітичні позиції Великобританії та Франції, але посиливши Німеччину на чолі з А. Гітлером. «Аншлюс» Австрії. 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Мюнхенська угода - одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов'язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі 1938 р.   СРСР у системі міжнародних відносин. СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів  Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення у 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Аналогічний договір у 1935 р. був укладений з Чехословаччиною. Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР. Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього.  Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід. Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР. У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу. Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього.	Повідом-лення, пояснення
		Пояснення, бесіда, використання слайдів додаток 1: слайд 1,2                                       Пояснення бесіда, використання слайдів додаток 2: слайд 3,4,5,6                           Метод «підсилена лекція» використання слайдів додаток 3: слайд 7,8,9
	Закріплення нового матеріалу
13хв.	Назвати країну-агресора Сходу?                Назвати країну-агресора Західної Європи?                Назвати країну-агресора континентальної Європи                Назвати прізвище британського лідера, що підтримував політику «умиротворення» агресора?                Назвати дату введення німецьких військ в Рейнську демілітаризовану зону?                Назвати лідера СРСР, який керував державою в 30-х роках, і відіграв не останню роль в міжнародній обстановці у міжвоєнний період?                Назвати дату Мюнхенської конференції?                Назвати прізвища двох політичних діячів, які підписали пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною?	Рефлексія (письмова робота)
2 хв.	Підсумки роботи на занятті та постановка домашнього завдання:         висновок про хід заняття         аналіз роботи студентів, групи в цілому         повідомлення і мотивація оцінок
1 хв.	Домашнє завдання Конспект. ОК	повідомл.

 “_________”       ______________20___р.Викладач_____________ Ю. Л. Драган

 

Розглянуто на засіданні циклової комісії  загальноосвітніх дисциплін

             Протокол  №________ від “________” _______________________ 20____ р.

            

              Голова циклової комісії ______________________________ Ю. С. Холодницька 

 

 

 

 

 

Зміст лекції

 

1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр..

Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни, у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

 Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання. З самого початку, наприклад, стало необхідним полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

 США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов'язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.

 Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

 Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від ''золотого стандарту'', вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні ''війни'', що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

 У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. В результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити опір перед загрозою війни.

 Вогнище війни на Далекому Сході. Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

 Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії - важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.

 Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня

 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської- 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги націй. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.

 Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.

 Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга націй заявила, що Маньчжурія є невід'ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були введені. З'явився перший прецедент безкарності агресії.

 Агресія Італії проти Ефіопії. У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.

 З жовтня 1935 р. 500-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх членів Ліги націй застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.

 У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об'єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.

 Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи. Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні ''Пакту згоди і співробітництва'' між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано. Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об'єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословач-чини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання ''життєвого простору'' на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.

 Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин, що склалися. Це був шлях до війни.

 Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги націй у жовтні 1933 р.

 У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер відступив.

 1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.

 Між Великобританією і Німеччиною було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була двостороннім порушенням Версальської системи.

 Після цього Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

 У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.

 Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.

 Створення блоку Берлін-Рим-Токіо. Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась ''вісь'' Берлін-Рим-Токіо. Сторони зобов'язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

 Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали фашистський заколот в Іспанії.

 Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

 До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили ''новий порядок'', який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну.

 

2.  «Політика ''умиротворення'' агресора»

Причини виникнення політики ''умиротворення''. В тих умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював. Чому?

 Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилась через загострення взаємного суперництва у пошуках шляхів подолання економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним.

 Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, в тому числі і силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі і готовності до певних втрат. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили війну, здавалася зловісною. Громадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності і неподільності світу не було притаманним для тодішньої суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці ''умиротворення'', яка вела країни до пасивності і зайвої обережності.

 Прихід Гітлера до влади не відразу був сприйнятий поворотним у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку оцінювались як данина націоналістичній риториці і не сприймалися серйозно. Лідери Англії і Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався у 20-х роках і був націлений на поступове послаблення тягаря Версальської системи. Стає зрозумілою відсутність реакції Англії і Франції на дії Німеччини, хоч вони носили відкрито зухвалий характер і порушували один з принципів міжнародного права: договору потрібно дотримуватись.

 Нацизм у Німеччині ще не встиг показати своє хижацьке обличчя. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись.

 Особливо слід сказати про позицію США. Криза там прикувала увагу суспільства до внутрішніх проблем. Наростання напруги у світі породило у США прагнення відгородитися від всього в своїй ''американській фортеці''. Після прийняття у 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, із значними ресурсами і здатністю впливати на світову політику, неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.

 Найбільш активним прихильником політики ''умиротворення'' був прем'єр-міністр Великобританії у 1937-1940 pp. Н.Чемберлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна виникла тому, що великі держави на певний час втратили контроль над розвитком подій і в результаті місцевий конфлікт переріс у світову війну. Для того, щоб відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту і вирішувати існуючі проблеми на основі взаємних поступок.

 На ділі Гітлер висував нові і нахабніші претензії. Вони ставали об'єктами обговорення і все закінчувалось задоволенням територіальних домагань Німеччини.

 ''Аншлюс'' Австрії і Мюнхенська угода. Кульмінацією політики ''умиротворення'' став ''аншлюс'' Австрії і Мюнхенська угода по Чехословаччині.

 Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня австрійський фашист Зайс-Інкварт проголосив возз'єднання Австрії з німецькою імперією. Ні великі держави, ні Ліга націй ніяк не прореагували на це. Тільки СРСР висловив протест проти таких дій.

 Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн. німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою.

 Але тоді співвідношення сил було не на користь Німеччини. Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію з 45 дивізій, яка спиралась на прикордонні оборонні споруди. Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині відповідно до договору 1935 р. всебічну допомогу.

 Виникла міжнародна криза. Для її розв'язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовились, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.

 Мюнхенська угода - одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов'язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об'єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. у Парижі це право було принесено у жертву стратегічним антинімецьким і антиугорським інтересам, як у 1938 р. у жертву політиці ''умиротворення''.

 Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга націй, ні Англія з Францією не можуть гарантувати їхній суверенітет і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Англії і Франції і наблизила початок війни.

 Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.

 Такі думки панували недовго. Вже взимку 1938/1939 pp. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань.

 Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.

 Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв'язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.

 Крах політики ''умиротворення'' став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались приготування до війни.

 Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР.

 

 

3. «СРСР у системі міжнародних відносин»

Політика колективної безпеки. Протягом 20-30-х років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.

 В роки світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п'ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини і Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайши і рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.

 СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М.Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини з США, а в 1934 р. СРСР був прийнятий у Лігу націй як член Ради, що означало визнання його великою державою.

 Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення у 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Правда, у ньому були відсутні військові статті, але у будь-якому випадку договір відкривав шлях до спільної боротьби з агресором. Аналогічний договір у 1935 р. був укладений з Чехословаччиною.

 Ставлення країн Заходу до створення системи колективної безпеки було прохолодним. Радянсько-французький договір був ратифікований Францією лише через рік. Сумніви викликало насамперед те, що СРСР не має спільного кордону з Німеччиною і щоб виконати свої зобов'язання, довелося б радянським військам перетинати територію Польщі та Румунії. А ці держави боялись СРСР більше, ніж Німеччини, і категорично відмовлялись пропускати радянські війська. У французів складалось враження, що СРСР хоче втягнути Францію у конфлікт з Німеччиною, а самому залишитись осторонь. Коли на Заході стали відомі наслідки репресій у радянській армії, то військовий союз з СРСР розцінювався як малозначний.

 Зміна зовнішньополітичного курсу СРСР. Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього. Мюнхен у повній мірі показав радянському керівництву неможливість створити систему колективної безпеки. Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори виявились простими клаптиками паперу. Для радянського керівництва Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі у європейських справах.

 Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід.

Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті проходила на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу і Заходу.

 Втративши надію на можливість створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції, пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною. Важливою ознакою зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, а це означало, що сам Сталін береться за керівництво зовнішньою політикою.

 Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР.

Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили з заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав - Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресію проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією і Францією.

 У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі і Румунії.

 У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій всім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почались з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін йти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечку з питання про непряму агресію. Англія і Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія і туди б вводились радянські війська. До того ж Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди.

 Поряд з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Вони теж виявились малоефективними.

Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною.

 У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу.

 На думку Сталіна, союз з Англією і Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому, війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (точились з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії і Румунії.

 Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.

21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.

 Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначений термін.

 Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього.

У протоколі сторони домовлялись про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія, розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.

 Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не просто у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і не зводилася тільки до спроби забезпечити безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною.

 Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права. СРСР неначе повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав - "підпалювачів війни".

 Безпосереднім підсумком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. З вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матриця опорного конспекту №24.

Тема: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні   протиріччя 1930-х рр..».

Час - 2год.

                   Тип лекції: тематична лекція-розповідь.

План:

1.  Міжнародні протиріччя 1930-х рр.
2. Політика «умиротворення» агресора.
3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Політика «умиротворення» агресора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

Етапи співпраці:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опорний конспект №24.

Тема: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні   протиріччя 1930-х рр..».

Час - 2год.

                   Тип лекції: тематична лекція-розповідь.

План:

1.  Міжнародні протиріччя 1930-х рр.
2. Політика «умиротворення» агресора.
3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Політика «умиротворення» агресора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СРСР у системі міжнародних відносин.

 

Етапи співпраці:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Карта діяльності викладача Драган Ю.Л.  і студентів групи М- 11

під час проведення лекції

 

Хід заняття	Діяльність викладача	Діяльність студентів	Форма і методи роботи	Елементи ОЗН і комп’ютеризація відео презентації
1. Організаційний момент. 1 хв.	Взаємне вітання викладача і студентів. З’ясовує відсутність студентів на занятті, налаштовує на продуктивну співпрацю	Доповідь старости, підготовка до заняття.	Усна бесіда
2.   Перевірка  домашнього завдання      8 хв.	1. Шляхом мозкового штурму -  передбачає коротке запитання  і коротку відповідь: Що таке «світова економічна криза»? Які держави найбільше постраждали від світової економічної кризи? В яких міжнародних умовах опиняється Японія, та як складаються її відносини з Китаєм? Які наслідки світової кризи для СРСР? Яке становище Німеччини після світової економічної кризи? Що таке німецький «фашизм» ? Який лідер очолив німецьке суспільство? Яка мета політики А.Гітлера?	Студенти дають відповіді виправляють та доповнюють Відповідають на питання .	Фронт. усна бесіда.	Мозковий штурм
3. Актуалізація  і мотивація опорних знань. 3 хв.	Викладач  спонукає студентів пригадати матеріал, пов'язаний з вивченням нової теми, викликає інтерес студентів до сприйняття матеріалу. Що вам відомо про Другу світову війну? 2. Які країни виявили себе агресорами? 3. Яку паралель можна провести між Першою світовою війною, світовою економічною кризою, Другою світовою війною?	Сприйняття інформації	Фронтальна бесіда   Пояснення
4. Повідомлення теми і мети заняття. 2 хв.	Викладач повідомляє тему та  мету заняття: «Назрівання Другої світової війни.  Міжнародні   протиріччя 1930-х рр..»	Сприймають інформацію	Повідомлення, пояснення	Матриця ОК
5.Викладання нового матеріалу  60 хв. Розкриває питання теми: 1. Міжнародні протиріччя 1930-х рр.                   2. Політика «умиротворення» агресора.                       3. СРСР у системі міжнародних відносин.	Викладач надає студентам інформацію по даному питанню, пропонує заповнити на протязі заняття матрицю опорного конспекту за формою запропонованою викладачем,  перегляд слайд презентації по першому питанню.     Викладач надає студентам інформацію по даному питанню, пропонує заповнити на протязі заняття матрицю опорного конспекту за формою запропонованою викладачем,  перегляд слайд презентації по другому питанню.       Викладач надає студентам інформацію по даному питанню, пропонує заповнити на протязі заняття матрицю опорного конспекту за формою запропонованою викладачем,  перегляд слайд презентації по третьому питанню. Робота за особистісно-зорієнтованими методами та формами навчання: метод «Прес». Головна ідея: 1. Заохочення до творчої пізнавальної діяльності. 2. Підвищення рівня засвоєння матеріалу. Пропонується дати відповідь на питання: «Друга світова війна – це логічне продовження криз та конфліктів 30 років? Чому?»	Сприймання інформації,  беруть участь в обговоренні матеріалу, переглядають  слайди складання опорного конспекту     Сприймання інформації, беруть участь в обговоренні матеріалу, переглядають слайди складання опорного конспекту,       Сприймання інформації, беруть участь в обговоренні матеріалу, переглядають слайди складання опорного конспекту,. В усній формі дають відповіді на п1оставлене питання, висловлюють свої думки, аргументують, роблять висновки	Пояснення, бесіда, розповідь, демонстрація слайду, індивідуальна та колективна робота       Пояснення, бесіда, розповідь,   демонстрація слайду, індивідуальна та колективна робота       Пояснення, бесіда, розповідь,   демонстрація слайду, індивідуальна та колективна робота	На ПК презентація слайдів, слайд 1,2 заповнення п.1               На ПК презентація слайдів; слайд 3, 4,5,6 заповнення п.2           На ПК презентація слайдів; слайд 7,8,9 заповнення п.3 Метод «Прес»
8. Закріплення матеріалу   13 хв.	Систематизація і закріплення вивченого  матеріалу проводиться у формі запитання-відповіді. Викладачем задає питання, що стосуються вивченої теми. Студентам необхідно проаналізувати вивчений  матеріал і дати відповіді на такі питання Назвати країну-агресора Сходу? Назвати країну-агресора Західної Європи? Назвати країну-агресора континентальної Європи Назвати прізвище британського лідера, що підтримував політику «умиротворення» агресора? Назвати дату введення німецьких військ в Рейнську демілітаризовану зону? Назвати лідера СРСР, який керував державою в 30-х роках, і відіграв не останню роль в міжнародній обстановці у міжвоєнний період? Назвати дату Мюнхенської конференції? 8. Назвати прізвища двох політичних діячів, які підписали пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною?	Беруть участь в обговоренні матеріалу, роблять висновки, закінчують роботу над опорними конспектами. В кінці розповіді пропонується відповісти на 8 питань, що характеризують матеріал вивчаємої теми Робота з опорними конспектами (зворотній зв’язок)	Бесіда, підведення підсумків –письмове тестування,колективна та індивідуальна робота	Рефлексія
10. Підведення підсумків заняття. 2 хв.	Викладач аналізує відповіді, перевіряє роботи студентів, визначає кращі.	Сприймають інформацію.	Повідомлення. Колективна та індивідуальна робота	Оцінка знань
11.  Домашнє завдання. 1 хв.	Пояснення домашнього завдання.	Сприймають інформацію.	Повідомлення. Індивідуальна робота

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Основне значення особистісно орієнтованої освіти полягає в створенні сприятливих умов для розвитку особистості кожного студента. Реальне втілення на кожному занятті особистісно орієнтованої діяльності дозволить значною мірою «просунути» особистісний розвиток студента, активізувати його потенціал.

Реалізація особистісно орієнтованого підходу робить актуальними такі завдання:

• виявлення впливу особистісно орієнтованої взаємодії, яка організовується викладачем на уроках, на розвиток певних особистих якостей студентів;
• відстеження динаміки в розвитку особистих якостей студентів під впливом особистісно орієнтованої взаємодії на заняттях;
• визначення провідних тенденцій у розвитку особистих якостей студентів під впливом особистісно орієнтованої взаємодії.

Провідною і спільною формою навчання і виховання у технікумі, центральним компонентом діяльності викладача є урок. Урок – не самоціль, а інструмент, засіб розвитку особистості студента.

Викладач, що працює в особистісно орієнтованому напрямі, сам виробляє теоретичні і практичні уявлення про різні моделі, принципи викладання і має у своєму розпорядженні цілий арсенал тактичних прийомів навчання, що дозволяє студентам засвоювати конкретні поняття і відомості в процесі кожного заняття.

На особистісно орієнтованому занятті викладач виступає координатором, організатором роботи всієї групи, гнучко розподіляючи студентів по групах з урахуванням їх особливостей з метою створення максимально сприятливих умов для виявлення цих особливостей, для актуалізації особистісного потенціалу студентів. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

Базова

 

Л-1 Рожин М.Є. Всесвітня історія/Новітні часи (1914-1945 рр..) К., 1996 р.

Л-2 Буряков Ю.В. Всесвітня історія/Новітні часи (1914-1996 рр..) К., 1996 р.

Л-3 Пивоваров С. Всесвітня історія ХХ ст. К., 1995 р.

Л-4  Попова Є.Н. Новітня історія М., 1978 р.

Л-5 Щупак В.І. Всесвітня історія  1945р. до сьогодення, Запоріжжя 2011 р.

Допоміжна

Слюсаренко А.Г. Всесвітня історія. Новітній період 1900-1945 рр..

Довлєлов А.В. Всесвітня історія 1945-1947 рр..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки по пит.

«Міжнародні протиріччя 1930-х рр.»

 

Слайд 1

Слайд 2

 

 

 

 

 

 

Додатки по пит.

«Політика «умиротворення» агресора.»

Слайд 3

Слайд 4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слайд 5

Слайд 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки по пит.

«СРСР у системі міжнародних відносин.»

Слайд 7

Слайд 8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слайд 9