Розробка заняття гуртка «Пам’ять про минуле»

БУДИНОК ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
КАЗАНКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Розробка  заняття  гуртка

«Історичне  краєзнавство»

на  тему:

«Пам’ять про минуле»

(ДО ДНЯ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ

ТА ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ)

Підготувала: Матвєєвич В.Г.,

керівник краєзнавчих гуртків

   (Гурток  працює  за  програмою  МОН України  „Історичне краєзнавство ” (Основний рівень І рік навчання), автор Омельченко Д.Г. (лист Міністерства освіти і науки України №1/11-7083 від 14.07.2017) 

Музейне заняття проводиться в рамках вивчення розділу  «Рідний край в роки Другої світової війни 1939-1945рр», тема «Рух опору».

 «Пам’ять про минуле»

(до Дня партизанської слави).

Мета:
навчальна: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та в рідному місті, героїв партизанського руху, відкарбувати в їхній пам’яті імена найвідоміших діячів партизанського руху;
розвиваюча: розвивати вміння виступати із повідомленням перед аудиторією, образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій;
виховна: сформувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого нашої Батьківщини; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до ветеранів війни.

Завдання: Через використання науково-популярної літератури, кадрів фільмів, спілкування з свідками подій Великої Вітчизняної війни, читання віршів, вивчення та виконання пісень, створення малюнків, плакатів розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та в рідному місті, героїв партизанського руху, відкарбувати в їхній пам’яті імена найвідоміших діячів партизанського руху.

Очікуваний результат:

Після цього заняття діти зможуть:

• поглибити знання про героїчне минуле нашого народу та нашого селища;
• усвідомити велич подвигу у вирі другої світової війни;
• шанобливо ставитися до тих, хто ціною свого життя здобув перемогу.

Тип заняття: сприймання і засвоєння вихованцями нового матеріалу

Форма проведення: музейне заняття -літературно-музична композиція з елементами історичної розповіді.

Обладнання: технічні засоби (ноутбук, проектор, мультимедійна дошка), відео, фонограми пісень та мелодій, презентація «Партизанський рух на Казанківщині», портрети-, фотослайди найвідоміших керівників партизанського руху Казанківщини.

Учасники: працівники музею, працівники публічної бібліотеки, вихованці гуртків.

Час і місце проведення: до 22 вересня (День партизанської слави). Районний народний історичний музей.

Тривалість заняття: 2 години.

План  заняття

І.Організаційний  момент.

ІІ. Актуалізація  опорних  знань. Оголошення теми заняття.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь керівника.
2. Розповідь про партизанський рух в Україні(директора Публічної бібліотеки)
3. Розповідь про партизанський загін Г.Сєднєва (працівники музею)

- Чим же займалися партизани.

- Епізоди партизанської війни

- Седнєв в оточенні фашистів.

V. Закріплення та осмислення знань.

VI. Підсумок заняття.

Хід заняття

І.Організаційний  момент.

На дошці написаний епіграф     «Ніхто не забутий, ніщо не забуте,

                                                         ніхто на попіл не згорів».

(Звучить тиха музика з пісні «Журавлі»)

Керівник гуртка. Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий,
                               Стихле небо, підняте салютом?
                               Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий.
                               Земле, сорок перший не забудь! (музика стихає)

Доброго дня, дорогі діти! Вітаю Вас на нашому занятті, воно незвичайне, тому що проходить у музеї. Але тому є важлива причина.

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Що ви знаєте про воєнні роки нашого селища? (відповіді дітей)
2. Що вам відомо про партизанський рух у нашому краї? (відповіді дітей)
3. Хто був командиром партизанського руху на Казанківщині? (відповіді дітей)
4. Чим займалися партизани? (відповіді дітей)
5. Як загинув командир? (відповіді дітей)

Як ви вже зрозуміли з нашої бесіди , сьогодні ми з вами дізнаємося багато нового і можливо не відомого нам раніше про підпільний і партизанський рух на Казанківщині. І проведуть нас сторінками історії господарі музею – Наталя Дмитрівна Маслова, директор районного народного історичного музею, Оксана Валеріївна Левченко, завідувачка фондами музею та гостя , яку ми запросили Лариса Віталіївна Крюкова, директор публічної бібліотеки Казанківської селищної ради.

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

Керівник гуртка:   Сьогодні, у День партизанської слави, ми зібралися, щоб вшанувати героїчний подвиг уславлених партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни, адже він збігається у часі з початком підпільно-партизанської боротьби з фашистськими загарбниками. Кожен з нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте, ніхто на попіл не згорів». Своїми подвигами прославили нашу Вітчизну різні покоління українського народу. На своїх плечах винесли вони тягар найстрашнішої війни ХХ століття – Другої світової.

Пам'ять про ті події багата історіями героїчних подвигів, і нам слід пишатися, що багато з них належать і нашим землякам.    У найтяжчий час для нашої Вітчизни, 22 червня 1941 року пішли на фронт тисячі солдат і матросів, до лав добровольців ставало багато юнаків, які ледве закінчили школу. Багато з них приписували собі роки, щоб потрапити на фронт. Але були й такі, хто в суровий воєнний час боровся з ворогами в глибокому тилу, не жаліючи крові й самого життя.

Свідомий збройний опір окупантам чинили громадяни України, які об’єднувались в партизанські загони і з’єднання, групи опору і підпільні організації. Мирне населення бойкотувало накази окупаційної влади, ухилялось від роботи, зривало відновлення підприємств  тощо.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Керівник гуртка.     Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається День партизанської слави.
     Велику Вітчизняну війну називають всенародною. Безумовним підтвердженням такого визначення є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок до перемоги над фашизмом.
     Упродовж перших днів війни ворогам вдалося захопити значні території. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.
Відео Партизанський рух 15

https://www.youtube.com/watch?v=sQJQCIFrCkw

   Ураховуючи нерівномірність розгортання партизанського руху, 11 листопада 1942 року Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову “Про партизанський рух на Україні”, у який особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху в правобережних областях республіки, де проходили надзвичайно важливі залізничні та шосейні шляхи, створення обласних оперативних груп, покращення організації зв’язку, підготовку партизанських кадрів, матеріально-технічне забезпечення партизан. 

 Відео Партизанський рух 16

https://www.youtube.com/watch?v=pO3G7X2clKo&t=218s

Вихованка . Війна назустріч молодому дню
                     Із гуркотом, із брязкотом котилась,
                     Лавиною металу і вогню
                     На нашу Землю й долю навалилась
                     Залізні круки вилітають з хмари.
                     Горить країна з чотирьох сторін
                     І на чужинців просить з неба кари
                     Синів, дочок благає: - захистіть!
                     Страждає в муках Україна мила.
                      І піднімається з глибин століть
                      Непоборима, нездолана сила.

    Керівник гуртка.  Минають роки, відлітають у вічність. Багато часу минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Усе далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги життя.

Вихованець. Не спиться ще вдовам, бо туга лишилась,
                       Для них і сьогодні війна не скінчилась.
                      Серця в них назавжди тривогою скуті.
                      Ніхто не забутий, ніщо не забуте.

     Ми ніколи не забудемо героїв партизанського руху. Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю.

Хвилина мовчання  (звучить метроном)

Керівник гуртка.     Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Наш обов’язок – згадувати про них не тільки в свята, а кожного дня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у цій страшній війні.

Вихованка. За мене, за тебе, за всю Батьківщину,
                    Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,
                    Боровся з фашизмом, тоді партизанив
                    І ворога нищив героєм незнаним.
                    Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,
                    І гідно живи їх життям недожитим!

Вихованка:Ми не діти війни,
     Лихоліття страшного не знаєм.
     Із книжок про війну, про бої читаєм.
     Ми не діти війни,
     Ми дітьми її пітьми не були.
     Ми у мирі, у щасті, у тиші росли.
     Але пам’ять про те, що творила
     Кривава війна,
     В наших душах ожива.

Директор публічної бібліотеки:

(розповідь супроводжується презентацією«22 вересня День партизанської слави в Україні»)

22 вересня, у День партизанської слави (слайд 1) з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками. Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом.

      День партизанської слави відзначається в Україні щорічно 22 вересня. (слайд 2) 30 жовтня 2001 р. другий президент країни Л. Кучма підтримав ініціативу ветеранів війни по прославленню героїчного подвигу партизанів і підпільників періоду 1941-1945 рр. і підписав Указ №1020/2001, який затвердив відзначення цієї події. (слайд 3)

     У цей день в Україні звучать урочисті слова вдячності та щирі вітання на адресу небагатьох учасників підпілля та партизанських загонів, що залишилися в живих.

     Дата події має символічне значення. Вважається, що початок підпільно-партизанського руху в Україні було визнано 22 вересня 1941 р. Це і слугувало основою для календарної дати відзначення Дня партизанської слави. (слайд 4)

У воєнних архівах, що збереглися, чисельність учасників підпілля трохи не дотягує до мільйона, а про результати їх діяльності свідчать такі дані:

•          На території України в роки ВВв діяло 6200 партизанських  загонів і підпільних груп, що складалися в основному з молоді. (слайд 5)
•          Всього силами партизан й підпілля України: (слайд 6)
  • знищено приблизно 500 тис. чисельного складу супротивника;
  • збито і (або) знищено більш ніж 200 літаків і майже 1600 бронемашин і танків;
  • виведено з експлуатації більше ніж 2500 виробничих об’єктів;
  • захоплено та знищено близько 500 воєнних штабів, гарнізонів і поліцейських відділів ворога.
•          Більше 200 тис. підпільників і партизанів мають державні нагороди (медалі та ордени). (слайд 7)
•          223 учасники мають звання Героя Радянського Союзу. 

Директор музею:  (розповідь супроводжується презентацією «Підпільний та партизанський рух на Казанківщині»)

Найважчі та найжорстокіші випробування випали на долю нашого народу у роки Другої світової війни. Мільйони українців, у тому числі тисячі казанківців, пройшли крізь це пекло і не скорилися. Серед цих імен і ім’я Григорія Костянтиновича Сєднєва. (Слайд 3 )В роки тимчасової німецько-фашистської окупації Казанківщина перетворилася на партизанський край.

 Наш край зробив достойний внесок в організацію антифашистського підпілля, коли патріоти рідної землі не змирилися з окупантами і встали на шлях відчайдушної боротьби з ворогом. Серед героїв – Сєднєв Григорій Костянтинович, уродженець села Троїцко-Сафоново. Народився у 1904 році у селянській багатодітній багатодітній родині Сєднєвих. Закінчив школу, педагогічний інститут, працював учителем у м. Кривий Ріг, потім у Володимирівці. Перед самою війною терміново перевівся на посаду інспектора шкіл Володимирівського району – пізніше це мало не аби яке значення у створенні та координації діяльності загону.

  13 серпня район був окупований німцями на 936 днів і ночей. Почався жорсткий окупаційний режим. Офіційною датою створення партизанського загону Сєднєва вважається грудень 1942 року, але розрізненні партизанські групи почали з’являтися у нашій місцевості вже у вересні 1941 року. Всі вони були об’єднанні в партизанський загін Г. Сєднєва.

    Діяв загін у достатньо важких умовах. З однієї сторони, ландшафт не дозволяв розгорнути повномасштабного партизанського руху. Адже для півдня України характерний рівнинний і безлісий степ. А з іншого боку на території області була розташована велика кількість військових частин, штабів, аеродромів, баз. У Миколаєві був штаб спеціальних частин СС, поліції. У архіві СБУ Дніпропетровської області зберігається цікавий документ, в якому вміщена дислокація каральних німецьких підрозділів на території краю. Так на 1 грудня поліцейського полку; 23-й латвійський поліцейський батальйон; 130-1 поліцейський батальйон; 159-й козацький батальйон охорони; 1-й ескадрон поліції; 2-й кінний відділ поліції; 3-тя рота поліцейського батальйону забезпечення. Крім того, відомо, що каральні акції у навколишніх районах здійснював і так званий “Калмицький кавалерійський корпус”.

     І так, на перший погляд, діяти в таких умовах було неможливо. Але загону Г. Сєднєва вдавалося проводити вдалі акції навіть у такій ситуації. Це стало можливим завдяки вдало обраної тактики партизанської боротьби. Вона складалась з трьох основних складових:

     По-перше, партизани відмовилися від великих самостійних операцій. Вони діяли невеликими групами у ворожому тилу здебільшого вночі.

     По-друге, у загоні були запровадженні суворі норми конспірації. Зв’язок між різними частинами загону підтримувався через зв’язкових. Це необхідно було для того, щоб партизани однієї групи не знали партизанів іншої і тим самим не могли видати повністю всю організацію німецькому командуванню.

     По-третє, партизани намагалися вербувати старост. Адже вони здебільшого були місцевими і їх легко можна було завербувати. Наприклад, староста колонії № 15, яка знаходилась у Херсонській області надавав допомогу сєднівцям, повідомляючи їх про час і місце пересування німецьких колон з провіантом та награбованими речами.

     По-четверте, Сєднєв перед війною влаштувався працювати інспектором по школам Володимирівського району і це дозволяло йому в роки окупації безперешкодно переміщатися територією району. До того ж він знав німецьку мову, що значно полегшувала його роботу.

    Відомо, що загін мав два радіоприймачі, ротатор та дві друкарські машинки. (Явочні квартири в с. Казанка і с. Троїцко-Сафоново, хата Колоткової (вулиця Леніна, 17).  (Слайд 7,8) Це дозволяло розповсюджувати Зведення Радінфоромбюро, в яких лунав заклик до місцевих жителів боротися з окупантами та робити все для вигнання ворога. Завдяки успішній агітаційно-пропагандистській та диверсійній роботі партизанського з’єднання під керівництвом Г. Сєднєва до нього почали приєднуватися розрізненні групи підпільників. Проте залишково партизанське з’єднання сформувалось лише в грудні 1942 року. Загалом, до з’єднання входили 7 партизанських груп Широківського району, 2 групи Казанківського та 3 групи Червоної армії Р. Кірсанов. Також до складу з’єднання увійшла група О. Блінова, яка діяла в с. Новолазарівка Казанківського району Миколаївського області. Спочатку штаб загону був розташований в с. Троіцко-Сафонове. Пізніше вже в 1943 році перемістився в цілях конспірації в с. Сергіївка Березнеговатского району.

     Таким чином, включившись в сферу антифашистської боротьби на території Широківського, Апостолівського, Криворізького, Казанківського, Володимирівського районів Дніпропетровської, Миколаївської і Кіровоградської областей партизани змогли нанести значних втрат німецькій армії.

Завідувачка фондами: (продовження презентації «22 вересня День партизанської слави в Україні»)

Чим же займалися партизани.

     Досить вдалою була диверсійна діяльність партизан. Відомо, що партизани під командуванням Г. Сєднєва (1941 – 1943 рр.) знищили більше 400 німецько-фашистських загарбників і поліцаїв (у тому числі гейткомісара Бердянська), 40 автомашин, висадивши в повітря 2 залізничні мости, пустили під укіс 4 ешелони з технікою і живою силою. У лютому 1943 року загін Г. Сєднєва наніс відчутних ударів німецьким гарнізонам, які дислокувалися в с. Миколаївка, Троїцько-Сафонове. У результаті раптових атак партизанами було знищено значну кількість німецьких солдатів. У квітні 1943 р. нахабною атакою на німецькі склади зброї їм вдалося захопити зброю, яка була замаскована під труну з покійником. А восени цього ж року Г. Сєднєву вдалося встановити зв’язок із військовою частиною особливою призначення 3-го Українського фронту. З того часу, «сєднівці» почали безпосередньо узгоджувати бойові дії із потребами фронту. Завдяки встановленому зв’язку із «великою землею» Г. Сєднєву вдалося вчасно сповістити радянське командування про концентрацію значних сил ворожої техніки на станції Новий Буг. В результаті німецький фронт не отримав бажаного підкріплення, яке було знищене на Новобузькій станції радянською авіацією. Партизанське з’єднання Г. Сєднєва здійснювало диверсії на пересильних німецьких пунктах, які займались відправленням громадян на каторжні роботи до Німеччини. Лікар казанківської лікарні Буйлака майстерно виготовляв липові медичні довідки.

Епізоди партизанскьої війни

     1. Напад на гарнізон. У кінці жовтня 1943 року загін отримав завдання знищити ворожий гарнізон в с. Рахманівка. Там розміщувалася батарея протипіхотної артилерії, наступали несподівано для німців. В результаті знищені 75 німецьких солдатів і офіцерів, захоплена зброя, техніка.

     2. Диверсія. Коли німецькі війська вели наступ на території України, їх військові ешелони почали рух по південних залізничних коліях. Партизани Сєднєва вночі знищили велику ділянку залізничного полотна. Через це на станції Новий Буг скупчилося декілька німецьких ешелонів. Партизани передали інформацію про це на Велику землю. Після чого на станцію налетіли наші літаки і розбомбили скупчення ворожих загонів. Декілька годин не можна було підійти до Новобузької станції: це горіли німецькі вагони, рвалися в них боєприпаси.

     3. Знищення зрадників. Командирові партизанського загону повідомили, що троє невідомих чоловіків пересуваються на підводі по селах району і наполегливо запитують у людей, що їм відомо про місцезнаходження Сєднєва.
     Георгій Максимович, переодягнувшись в німецьку військову форму, узяв з собою «перекладача», п’ять “шуцманів” (теж партизанів, звичайно ж) і відправився шукати незнайомців.
     Знайшов він їх в одному з сіл, перевірив документи. Виявилось, що ті були добровольцями-карателями. Вони виконували завдання по виявленню і знищенню організаторів партизанських загонів. Один з них навіть нахвалявся своїми успіхами в цій справі.
     Сєднєв похвалив їх за службу, сказав, що повністю довіряє їм. Але карателям необхідно представитися в комендатурі, яка знаходиться у Володимирівці. Ті погодилися, всі разом відправилися на підводі в дорогу. Поки їхали центральною дорогою, зрадники почували себе упевнено, жартували, труїли анекдоти. Але ось Сєднєв скомандував звернути на путівець, мовляв, поїдемо коротшим шляхом. Веселощі миттю злетіли з осіб карателів – вони надалі сиділи мовчки і похнюплено, немов передчуваючи свою швидку долю.
     Доїхавши до одного з покинутих хуторів, партизани обеззброїли зрадників. “Німецький офіцер” звернувся до них на чистій російській мові: “Я Сєднєв! Що ви від мене хотіли?” Незабаром був зачитаний вирок військово-польового суду і тут же приведений у виконання. Зрадники отримали за заслугами.

     4. Зв’язок з десантниками. 1 жовтня 1943 року в районі сіл Широке та Андріївка Широківського району Дніпропетровської області висадилася десантна група бійців Червоної армії під командуванням П. Дремлюги. Серед основних завдань, які ставилися перед десантною групою був збір розвідувальної інформації в Дніпропетровській області про важливі військові об’єкти, склади з колони. Тобто, про все, що могло завадити радянським військам здійснити вдалий наступ на Криворізькому напрямі. Всі здобуті відомості вони мали негайно передавати в розвідувальний відділ фронту. Після цього, партизани та розвідники П. Дремлюги провели декілька вдалих спільних бойових операцій. Незабаром проти партизанів знову розпочалась каральна акція.

     5. Каральні операції. Для знищення німецьке командування із Кривого Рогу вислало каральну дивізію СС, яка негайно приступила до роботи. В наслідок дій СС було майже знищено 2 Інгулецькі партизанські групи. Врешті-решт після багатьох допитів есесівцям вдалося віднайти партизанський штаб партизанського з’єднання, який знаходився поблизу с. Сергіївка Березнегуватського району Миколаївської області. У цю годину в штабі знаходився командир партизанів Г. Сєднєв. Становище “сєднєвців” було критичне. Вони опинилися в оточені і лише завдяки сміливим діям партизана Осики зуміли з нього вийти. Адже Осика зміг дійти до с. Ганнівки і викликав на підмогу партизанський загін Ф. Гориславця.

Директор музею :                      Седнєв в оточенні фашистів.

До одного із сіл Володимирівського району прибула якась німецька частина. Офіцер і староста села ходили будинками з метою розміщення солдатів на нічліг. І раптом староста зблід, швидко вийшовши з однієї хати. “Там партизани”, - повідомив прибічник окупантів (усередині знаходився Георгій Сєднєв).

     Офіцер, недовго думаючи, дістав з ковбури пістолет і зайшов у будинок. Тільки двері закрилися, як німець відразу отримав кулю в лоб. Піднявся шум, переполох. Німці оточили хату, зав’язалася запекла перестрілка. Солдати підпалили будинок. Від старого солом’яного даху повалив густий їдкий дим. Користуючись темрявою. А вже настала ніч, і смугою диму, Сєднєву вдалося вислизнути з оточення. А будинок до самого світанку був в оточенні фашистів. Лише вранці, перевіривши попелище, німці здивовано констатували: партизана під купою згорілих уламків не виявилося.

     Останній бій. Сєднєв загинув взимку. Карателі влаштовували масовані облави на партизан. Щоб успішно ховатися від озвірілих ворогів, партизани, розбившись на дрібні групи, ховалися в різних місцях. Зокрема. Сєднєв з партизанського з’єднання відбувся 10 грудня 1943 року у районі зруйнованого с. Григорівки, Миколаївського області. У цьому селі у льохах згорілих будинків облаштували собі тимчасове житло. Зима стояла холодна, лютували сильні морози. Тому, вирішивши, що в цих віддалених місцях ніхто не з’явиться, партизани вирішили вдень затопити піч.

     На їх біду мимо якраз проїздили поліцаї. Вони побачили дим і повідомили німців. Через деякий час каральний загін оточив будинок, зав’язався бій. В результаті 4-ох годинного нерівного бою партизани Ф. Бойка, М. Богатов, Ходін та тяжко поранений командир Г. Сєднєв потрапили до рук гестапо. Командира жорстоко катували, в’язня буквально страчували на допитах, домагаючись від нього відомостей про партизанів, що ховаються (різали шкіру кліщами, виколювали очі та відрізали вуха). Однак жодної людини Георгій Сєднєв так і не видав. «Он загинув як герой!».
     Після чого, 18 грудня Г. Сєднєва було страчено, а його тіло, обмотавши колючим дротом кинули в річку Висунь біля села Володимирівка Казанківського району Миколаївської області. До звільнення краю залишалися 3 місяці.

     Загибель командира. Безпосереднім свідком останніх днів життя партизанського командира Сєднєва. Це мешканка Миколаєва Марія Федорівна Лахтіонова, яка у кінці 1943 року, будучи 15-річною дівчинкою, працювала санітаркою у Володимирівській лікарні.
     “Я запам’ятала на все життя. – не приховуючи сліз, згадує Марія Федорівна, - як пораненого і побитого командира партизанського загону привезли в лікарню і посадили на табурет, що утикається цвяхами. Прикладали йому і гарячу праску на різні частини тіла, били, щипцями виривали шматочки тіла. Після багатогодинних знущань лікарям всякий раз наказували привести полонених до тями, а потім нелюдські страждання, не зронив ні слова і не видав товаришів. Страта тривала декілька днів, після чого знівеченого нелюдами командира живцем опустили під лід місцевої річечки Висунь”.
     Через півроку після страти, в червні 1944 року, останки партизанського командира виявлять місцеві рибалки, а його труп буде опізнаний вдовою Сєднєва. Після чого тіло героя поховають у братській могилі, розташованій поряд з Будинком культури с. Володимирівка.
        В Подільському архіві знаходиться копія нагородного листа на єдиний орден Г.М.Седнєва – Вітчизняної війни І ступеня.

         В пам’ять про партизанського командира Георгія Максимовича Седнєва рішенням Володимирівської сільської Ради народних депутатів від 29 листопада 1983 року вулиця Садова була перемейнована в вулицю Седнєва. Рішенням виконкому Казанківської районної Ради за №444 від 20 грудня 1983 року Володимирівській середній школі було присвоєно ім’я Г.М.Седнєва на 40-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників.

  Нині на місці поховання Георгія Сєднєва, а також на його батьківщині в селі Троїцко-Сафонове споруджені меморіальні комплекси. І щороку до дня Перемоги, Дню звільнення села і іншим пам’ятним датам вдячні нащадки покладають живі квіти як данину пам’яті і поваги відважним героям-партизанам. Пам’ять про Сєднєва – в назвах шкіл, вулиць, проспектів (Кривій Ріг). На будівлі школи 96 у м. Кривий ріг.(Сєднєв працював в 1935-39 роках) встановлена меморіальна дошка.

(Діти мали змогу познайомитися з літературними матеріалами про партизанський загін) (Слайди 19,20,21)

V. Закріплення нових знань..

Керівник гуртка: Діти, сьогодні ми з Вами розкрили дуже важливу тему. І давайте дамо відповіді на деякі запитання, для того щоб зрозуміти як ви засвоїли сьогоднішній матеріал.

«Історична  вікторина»

1. Хто був командиром партизанського загону на Казанківщині» (Г.К.Сєднєв)

2.Де він народився?(с. Троїцько-Сафоновое)

3. На території яких районів діяв партизанський загін? (Широківського, Апостолівського, Криворізького, Казанківського, Володимирівського районів Дніпропетровської, Миколаївської і Кіровоградської областей)

3.Як і коли загинув Сєднєв? (18 грудня 1943 року, стратили німці).

VІ. Підведення підсумків заняття.    

Керівник гуртка.  Пам’ять – священна. Міняються покоління і епохи, але пам’ять про подвиги партизанського командира Георгія Максимовича Сєднєва і його бійців житиме ще багато-багато десятиліть. А інакше – чи гідні ми, люди ХХІ століття, того яскравого мирного неба і свободи, заради яких віддали свої життя Георгій Сєднєв і мільйони інших відомих і безвісних героїв?

Згадуючи таких людей і доблесні їхні справи, маємо завжди пам’ятати, що партизанський рух, як і все пов’язане з минулою війною – це вічно жива історична пам’ять, яка повинна вчити повазі до минулого та виховувати почуття патріотизму не гучними гаслами, а ділом.

Завершуючи наше заняття, хочеться нагадати всім слова: «Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те, що вона своя». Сподіваюся, що ви, діти, будете справжніми захисниками своєї Вітчизни. Нехай День партизанської слави передається з покоління в покоління і надалі, нехай зберігає у наших серцях такі поняття як Батьківщина, честь, обов’язок, пам'ять.

Додатки

1. Відео Партизанський рух 15

https://www.youtube.com/watch?v=sQJQCIFrCkw

2. Відео Партизанський рух 16

https://www.youtube.com/watch?v=pO3G7X2clKo&t=218s

3. Пісня «Журавлі»

4.Презентація «Підпільний та партизанський рух на Казанківщині»

5.Презентація «22 вересня-День партизанської слави України»

Список  використаної  літератури:

1. Войцхович В.О. Партизани ідуть на захід.-К.:Політвидав Ураїни 1982.-256с.
2. Історія  рідного  краю.  До  200 річчя  Володимирівки. Б.Абрамович. Володимирівка. 2012.
3. Історія  Казанківського  краю.  Історично-краєзнавчі  нариси.- Миколаїв: Видавництво  «Дизайн  та  Поліграфія»,  2010.-248с.
4. Матеріали  пошуково-дослідницьких  робіт  вихованців  гуртка.
5. Матеріали і фото фондів історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради.
6. Миколаївщина  в  новітній  історії.  70-річчю  утворення  Миколаївської  області  присвячується.  Навчальний  посібник. – Миколаїв:  Видавництво  ПП Шамрай,  2007.-280с.
7. Чайковський А.С. Невідома війна: (Партизанський рух в Україні 1941-1944рр. мовою документів, очима історика.). К.: Україна, 1994.-255с.
8. Інтернет-джерела:

https://www.youtube.com/watch?v=sQJQCIFrCkw

https://www.youtube.com/watch?v=pO3G7X2clKo&t=218s