Розробка заняття за проєктом "Завжди поруч" на тему "Методи психологічного відновлення у воєнний і післявоєнний час"

Тема «Методи психологічного відновлення у воєнний і післявоєнний час»

Мета: ознайомитися з методами стабілізації психічного здоровя. 

І етап – «Потурбуйся про себе».

На психологічному рівні є три основні ситуації, які можуть спричинити той чи інший рівень стресу під час війни. І всі ці ситуації пов’язані зі страхом.

Вправа «Мої вихідні».

(розповідь, що я зробив приємне для себе самого).

Потурбуйся про інших. Дослідження показують, що турбота про інших – людей, тварин, рослини – зменшує не лише рівень тривоги, стресу й депресії, а й ризик смерті від хвороб. Це збільшує стійкість до наслідків, навіть сильного стресу після пережитого травматичного досвіду.
 Надихайся творчістю та саморозвитком. Творчість – природний індивідуальний і колективний психологічний захист для нашої психіки, необхідний в умовах війни. Це потрібно всім і кожному окремо. Це надихає, підтримує й мотивує, а також допомагає впоратися з психологічним болем. Заряджайся творчістю від інших, підтримуй себе через самовираження та саморозвиток.
 Виконуй фізичні вправи. Боятися, тривожитися, панікувати легше, лежачи на дивані, і набагато важче, коли ти пораєшся по господарству, крутиш педалі, б’єш спортивну грушу, присідаєш або просто гуляєш на свіжому повітрі. Іди на прогулянку, щоб зняти м’язову напругу й наситити головний мозок киснем.
 Практикуй вдячність. Дослідження показують, що вдячність тісно пов’язана зі станом здоров’я й настроєм. Такі емоції допомагають впоратися з тривогою, зосередивши розум на тому, що по-справжньому є цінним у твоєму житті, а також на тому, що знаходиться у сфері твого контролю. Практика вдячності підвищує психологічну стійкість. Коли ми починаємо втрачати надію та мотивацію через те, що відбувається в країні, вдячність тримає нас зосередженими і відволікає розум від негативу. Отже, сьогодні подумай про те, кому й за що ти вдячний, починаючи із себе.
 Підтримуй позитивні взаємини і приймай підтримку. Важливо залишатися на зв’язку не лише із собою, а й з іншими. Ніщо не заспокоює нашу нервову систему краще, ніж розмова віч-на-віч із хорошим слухачем. Поговори про свої страхи з тим, кому довіряєш. Звертаючись до інших або приймаючи підтримку від інших, ти можеш не лише покращити своє самопочуття, повернути відчуття безпеки, а й ухвалити правильні рішення.

ІІ етап: інформування та обговорення даного питання

Страх смерті. Це інстинкт самозбереження й потреба захистити себе і своїх близьких. Це природне відчуття, яке необхідне нам як на полі бою, так і тоді, коли ми чуємо сирену, вибухи або переглядаємо негативні новини. У таких ситуаціях страх смерті стає небезпечним лише тоді, коли набуває інших форм, як-от паніка, істерика, ступор, нервове тремтіння. Ці гострі стресові реакції не дають змогу швидко ухвалювати рішення й рятуватися або ефективно адаптуватися. Щоб знизити рівень стресу, варто використовувати дихальні вправи та техніки усвідомлення і фокусування, про які мова піде нижче.
Страх невизначеності/страх перед невідомим. Це потреба нашої психіки мати хоч якийсь контроль над ситуацією, тому виникає безліч різних запитань: коли закінчиться війна? Навіщо вони нас вбивають? Чи буде ядерний вибух? Що на мене чекає завтра? І таке інше. Відповідей немає, тому виникає тривога. Для того, щоб знизити рівень цього стресу й не допустити розвитку психологічних розладів, необхідно усвідомити, що ти можеш контролювати, а що – ні. Щоб знизити страх невизначеності, треба визначитися, що ти можеш робити тут і зараз. Потрібен чіткий план дій як вдома, так і на роботі, інформованість і корисна рутинна діяльність. Важливо визначитися з тим, що і як ти можеш робити в умовах війни, і знайти обґрунтування своїм діям.
Страх змін. В умовах війни – це потреба зрозуміти, як тепер з усім цим жити, як прийняти нову реальність. Зміни можуть супроводжуватися почуттям провини. В умовах війни це корисне й потрібне почуття, тому що воно підштовхує до особистої ідентифікації, допомагає бути корисним заради спільної мети. Проблеми настають лише тоді, коли почуття провини набуває хворобливого стану, тобто починає ніби «з’їдати» зсередини, з’являються постійні нав’язливі негативні думки про себе. Якщо їх не зупинити й не почати діяти, то втрачаються сили, настає апатія, виникає бажання сховатися, можуть з’явитися проблеми зі сном, роздратованість, головні болі тощо. Важливо вчасно помітити такі думки й дозволити собі сумніватися в них. Важливо вчасно помічати сигнали психіки й тіла та використовувати методи, що пом’якшують процес адаптації до змін. За потреби – вчасно звертатися за фаховою допомогою.