Розвиток книгодрукування. Перші друковані книги в Україні. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури

Розвиток книгодрукування. Перші друковані книги в Україні. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури

Теорія літератури. КатегоріїБратства. Острозька Біблія. Федоров Іван ФедоровичІван ВишенськийІван Величковський. Семен Климовський

Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, від лат. renascor — відроджуюсь) — доба в історії культури та мистецтва XIV-XVI ст., започаткована в Італії ще в період Передвідродження (Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо). Вперше термін «Ренесанс» вжив історик мистецтва Дж. Вазарі в XVI ст. Видатними постатями Відродження були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Е. Роттердамський, Ф. Рабе, П. Ронсар, М. де Сервантес, В. Шекспір та ін. У цей час в літературах європейських країн відбулися якісні зміни: письменство замість латині звернулося до національних мов, виявило інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними, щойно відновлюваними зразками. В основу поетики Відродження покладалися принципи мімезису (наслідування як греко-римського мистецтва, так і природи), ясності естетичного мислення, простоти та конкретності. Водночас кожне Відродження має свої хвилі та свій напрямок. Так, перше відродження з ренесансними та бароковими рисами рухаюся від трикутника «Остріг-Краків-Львів» до Києва; друге, перейняте духом народництва, з ознаками романтизму та реалізму, мало п'ять фаз (І. Котляревський та його наступники, Харківська школа романтиків, Кирило-Мефодіїівське братство, петербурзько-київські громади, письменство Галичини); третє Відродження характерне своєю динамікою, де фіксується період національного прозріння в Галичині та Наддніпрянщині на початку XX ст., «розстріляне відродження» та «празька школа» 20-30-х, роки МУРу (Мистецького українського руху) на теренах повоєнної Німеччини, «нью-йоркська група», шістдесятництво, творчість поетів-дисидентів та постшістдесятників, хвиля вісімдесятників та ін. Бароко (від італійського barocco — вигадливий, химерний) — художній стиль і напрям, що панував у європейському мистецтві наприкінці XVI — у XVIII ст. Найхарактерніші ознаки барокового вияву — підкреслена урочистість, пишність, примхливість, мальовничість (контрастність світла й тіні), динамічність композиції, декоративність. Усе було розраховане на те, щоб вразити уяву, викликати здивування. Поняття з'явилося в мистецтвознавстві для означення в малярстві, архітектурі й музиці, а з 20-х pp. XX ст. цей термін було перенесено й на літературу. Складна метафоричність як основна риса стилю, алегоризм образів, прагнення вразити читача, оволодіти його почуттям і свідомістю, а звідси — схильність до пишного й барвистого декору — специфічні особливості цієї літератури. Найяскравішими представниками бароко в словесному мистецтві стали : в Іспанії — Гонгора-і-Арготе,П. Кальдерон де ла Барка; в Італії — Т. Тассо і Д. Маріно, Д. Базіле; в Англії — Дж. Донн. В українській літературі в цьому стилі написано поезію Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди. У прозі — полеміко-богословські трактати І. Галятовського. Риси бароко притаманні літописам Григорія Грабянки, Самійла Величка та іншим творам). Повернутись до категорій

Спираючись на історичне минуле й культурні традиції Київської Русі, наш народ і в XIV — XV ст., незважаючи на воєнні спустошення, соціальне й національне поневолення, далі розвивав свою літературу, відстоював самобутність своєї культури. Велике значення для розвитку української культури мала діяльність братств. Далі…

Братства — православні релігійні і культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку братства носили релігійно-благодійний характер — піклувалися про церкву, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо. У XVI ст. братства набули великого суспільно-політичного і національного значення. Посилення національного гноблення на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами надії польської адміністрації до судів, відправляти посольства до польського короля. Згодом братства все більше впливали на різні прошарки українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православну шляхту. Братства підтримувалися нечисленними українськими магнатами, такими як К. Острозький і А. Кисіль. З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони засновували братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найстарішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453р. Наприкінці XVI ст. — на початку XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі та інших містах України. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відігравало Київське братство, засноване 1615 р. при Богоявленському монастирі. У число його членів, крім київських міщан і української шляхти, увійшло також і Військо Запорозьке на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою і була створена Києво-Могилянська колегія. Серед провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю. Рогатинець, І. Красновський, І. Борецький, П. Беринда та ін. Суспільно-політичний характер своєї діяльності братства зберегли до кінця XVI ст. На початку XVIII ст. братства прийшли в занепад і перетворилися у виключно церковні організації, що опікувалися переважно збереженням церковного богослужіння. Далі…

Неабияке значення для розвитку української культури мав Києво- Могилянський колегіум, який на початку XVIII ст. виріс в Академію. Ця перша вища школа східних слов'ян швидко стала освітнім і науковим центром України й усієї Слов'янщини. У цьому велика заслуга першого ректора академії Петра Могили. В Академії на Подолі навчалися понад 1000 студентів усіх верств українського народу, прибуваючи сюди з південнослов'янських країн, з Росії. Наприклад, в Академії вчився Михайло Ломоносов. Києво-Могилянська академія, що мала свої колегії в Кременці, Вінниці та на Волині, давала ґрунтовну освіту в галузі мов, філософії, літератури, математики та інших наук. Цьому сприяла й книгозбірня Академії чисельністю понад 10 тисяч томів. Естетичне виховання і музичну освіту студенти здобували не лише на лекціях: в академії був хор з трьохсот співаків і оркестр зі ста музикантів. Часто організовували театральні вистави, що стимулювало розвиток театру й драматургії в Україні. Київська академія дала українській і світовій культурі письменників Григорія Сковороду, Самійла Величка, Климентія Зіновіїва, композиторів Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, вченого Олександра Шумлянського, державних і військових діячів Івана Самойловича, Самуїла Мужиловського, Семена Палія, Івана Мазепу та інших. Незабаром подібні навчальні заклади виникають у Переяславі, Харкові, Чернігові. У 1661 р. у Львові відкривається університет. Пожвавленню міжнародних зв'язків перешкодило приєднання України до Росії в 1654р. Далі…

Острозька академія (Острозька школа) — вища школа, заснована близько 1576 — 1580 pp. у м. Острозі коштом князя К. Острозького. В академії викладалися церковнослов'янська, грецька і латинська мови, богослов'я і філософія, а також граматика, математика, астрономія, риторика, логіка та ін. Першим ректором академії був письменник Г. Смотрицький, а викладачами — видатні українські й закордонні педагоги, такі як Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос, К. Лукарис та ін. Острозька академія мала великий вплив на розвиток педагогічної майстерності й організацію національної школи у Україні, за її зразком були відкриті братські школи в Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцем академії був гетьман П. Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608) Острозька академія почала занепадати, а 1640 р. припинила своє існування. Далі…

Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі на староукраїнську мову. Надрукована 1581 p. І. Федоровим у м. Острозі (звідси й назва). У книзі вміщені також передмова князя К. -В. Острозького і вірші Г. Смотрицького, в яких оспівується видавець та його герб. Під час підготовки до видання Острозької Біблії з монастирів усього православного Сходу були зібрані усі церковнослов'янські і грецькі канонізовані тексти Біблії, зокрема тексти повної Біблії архієпископа Геннадія (Геннадієва Біблія, 1488 — 1489). Острозька Біблія має 1256 сторінок і є видатним зразком друкарського мистецтва XVI ст. в Україні. Категорії.

Федоров Іван Федорович (? — 05(15). 12.1583) — видатний першодрукар і видавець. У 1550-ті роки, ймовірно, працював у найстарішій московській «анонімній» друкарні. Разом з П. Мстиславцем курував державною друкарнею, де надрукував перші в Москві книги — «Апостол» (1564) і два видання «Часовника» (1565). У 1569 — 1570 pp. видав дві книги у друкарні білоруського магната Г. Хоткевича в м. Заблудові (тепер Польща). Останні роки працював в Україні: близько 1572 — 1575 pp. і 1583 р. — у Львові, у 1575 — 1576 pp. — у с. Дермані (тепер Рівненська обл.), у 1577 — 1582 pp. — в Острозі. Видав перші в Україні друковані книги: «Апостол» (25.02.1573-15.02.1574) і «Буквар» (1574) - найстаріший у Східній Європі друкований підручник. Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом були надруковані грецько-руський буквар (1578), «Книга Нового Завіту» і покажчик до неї (1580), «Хронологія» А. Римши (1581), Острозька Біблія (1581). Брав участь у редагуванні й оформлення книг, писав післямови, був талановитим новатором у галузі поліграфічної техніки. Після смерті 1. Федорова його друкарське устаткування перейшло до львівської братської друкарні. Похований в Онуфріївському монастирі у Львові). Повернутись до категорій

Найбільш вивченою в історії полемічної літератури є творчість Івана Вишенського. Справжнє ім’я і прізвище його не відомі. З 16 трактатів і писань, які дійшли до наших днів, опубліковано при житті автора (~ 1550-ті роки - 1620-ті роки) один твір - «Послання до князя К. Острозького» (1598р.), який передруковувався у «Кириловій книзі» (1644; 1786; 1792 рр.). У 1865 р. М. Костомаров в «АЮЗР» («Архив Юго-Западной России») видав чотири твори письменника. Історія із захистом М. Костомаровим дисертації про унію завершилася наказом про її спалення. І. Франко про полеміста написав статті «Іван Вишенський і його твори», «Іван Вишенський, його час і письменницька діяльність» та поему «Іван Вишенський». Повне видання творів Івана Вишенського здійснив І. Єрьомін (М., 1955). До найбільш відомих творів полеміста належать: «Викриття диявола- миродержця», «Порада», «Зачапка мудрого латинника з глупим русином», «Видовище мисленне», «Послання до єпископів». Проблематика творів І. Вишенського - викриття і розвінчання дій єпископів-уніатів; пропаганда нового суспільства (церкви), якому треба повернутися до чистоти і первинної освіченості, що існувала до розвитку християнства; пошук шляхів до Бога через самоочищення і просвітлення. Іван Вишенський обстоював перевагу церковнослов’янської мови, проте у деяких його творах використані й елементи «простої» мови. І. Франко вважав його одним із фундаторів публіцистичного стилю. Пише полеміст барвисто, соковито; образи його творів наочні, динамічні. Стиль визначає їдка іронія аж до безжального сарказму. Далі…

«Викриття диявола-миродержця» - один з кращих творів І. Вишен­ського. Епіграф до твору - євангельська легенда про спокушання дияволом Ісуса Христа у пустелі. Йдеться про алегорію у творі, яка використана, щоб показати внутрішню боротьбу, пов’язану з переходом від світського до аскетичного життя, щоб послужити Богу. Боротьба в душі І. Вишен­ського відбувалася щодо питання, чи лишатися на Афоні, чи повернутися до світського життя. Діалог голяка-странника зі спокусником-дияволом - це діалог, швидше, з самим собою. І. Франко писав, що «концепція цього твору є наскрізь ліричною, без жодної науки для інших». Ключовий образ «Викриття диявола-миродержця» - алегорія боротьби душі і тіла, божественного і мирського, цноти і гріха. Образи-антиподи твору: диявол- спокусник і голяк-странник. Авторський стиль: градація, пароболічність, парафраза, герметичність. Як справедливо зауважує П. Білоус, у цьому творі маємо пристрасну авторську сповідь, у якій відтворено дихотомію мислення і почуттів автора: Вишенський - світ, Вишенський - Вишенський. За першою схемою автор протиставляє себе славі, розкошам, багатству - таким диявольським привабливим спокусам. Вишенський став ченцем, бо збридив таким світом. І у другій схемі Вишенський - Вишенський висловлено глибоку драму автора, в якій колишні принади знищила аскетична доктрина, а психологічна боротьба тривала на суто вербальному рівні - у формі діалогу голяка-мандрівника зі спокусником-дияволом. Для цього твору письменника, як і для інших, характерними є такі риси індивідуального стилю:- простота і ясність викладу;- «момент присутності», що створює «імітацію діалогу»;- емоційність, експресія, котра досягається за рахунок «допиту» опонента, внутрішньої незгоди з ним, запальності, звинувачень;- використання біблійних мотивів, образів, міфів, притч;- градація;- використання анафор, епіфор, наскрізних висловів-рефренів;- вживання яскравих неологізмів;- риторичні оздоби полемічного письма - звертання, запитання, оклики;- гротескно-сатиричне зображення дійсності, наявність карикатурних портретів. Далі…

Наприкінці XVI століття Вишенський упорядкував 10 своїх творів у «Книжицю», до якої, крім «Викриття диявола-миродержця», входили також «Послання князю Василю», «Порада», «Послання до всіх, хто живе в землі Польській», «Послання до втеклих від православної віри єпископів», «Ізвещеніє краткоє о латинских прелестях», «Загадка філо­софам латинським», «Слід краткій» та «Новина». У «Посланні до князя Василя» Вишенський вдається до полеміки щодо книги Петра Скарги. У «Пораді» розгортає апологію православного чернецтва. Він радить заборонити ярмарки, колядки, волочильні неділі, купальські свята, як свята диявольські. Водночас у «Пораді» автор виступає проти онароднення священних текстів і пропонує користуватися для читання текстами старослов’янською мовою. До поганських хитрощів відносив латину та освіту в єзуїтських колегіумах. Тобто, як зауважує П. Білоус, Вишенський заявив про себе як про пристрастного прихильника візантійського типу культури і противника всього народного. У «Писанні до всіх, хто живе в землі Польській» автор змалював картину феодально-кріпосницького ладу в Речі Посполитій. Він розвінчує і польське, й українське панство за кривди, несправедливість, лицемірство і розпусту, що не відповідає вірі християнській. Але найбільше зло бачить у діях і житті вищого українського духовенства, яке зі святих місць собі фільварки поробило і накопичує багатства, оточує себе розкішшю із тих грошей, що богомольці дають на службу Христову. Повернутисьдо категорій…

Іван Величковський народився в середині 17 ст. ймовірно в Полтаві або Чернігові, де в ті часи згадується родина Величковських. Він є майстром фігурного вірша. У 1660 роках Іван Величковський навчався в Києво-Могилянській колегії. Десь у 1673 році помер Івана брат - Лаврентій Величковський, і настоятель Київської колегій Варлаам Ясинський, який дуже добре знав Лаврентія, бере під опіку Івана. В ці ж роки іван Величковський переїздить до Новгород-Сіверського, де Лазар Баранович заснував друкарню, якою опікувався Величковський, виконуючи роботу коректора. На початку 1680 років він переїздить до Чернігова, тут він одружився і прийняв священичий сан. з 1687 року він служить у Полтаві, в Успенській церкві. Помер у вересні 1701року. Величковький заснував цілу священичу династію, повязану з успенською церквою. Там служили його син та онук, а правнук Паїсій (1722-1794) став уславленим церковним діячем та перекладачем "Добротолюбія". Серед віршів І. Величковського, що ввійшли до його збірок «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцы пастыру належное» (1691), виділяються епіграми. Це улюблений жанр поета. Перейти до категорій

Климовський Семен (Климов, Климів)(1705 — 1785)Філософ, поет. Козак Харківського полку, автор пісні «Їхав козак за Дунай»Ймовірно, що народився на Харківщині (Слобожанщина). Останні десятиліття свого життя мешкав у селі Припутні, на півночі Херсонщини. Приблизно 200 років тому вважалося, що пісня “Їхав козак за Дунай” — це шотландська народна пісня, яка “примандрувала” в Україну й прижилася тут. Дослідники з’ясували, що її автор Семен Климовський. У Шотландії вона стала народною, звучала французькою, польською, болгарською та іншими європейськими мовами. Залишив нащадкам, крім згаданої славетної пісні, декілька рукописних збірок: “Про правосуддя начальників” (1724), “Про смирення найвищих” (1724), а також співанки. Помер у селі Припутні (тепер у складі с. Мошорине Кіровоградської області). Повернутись до категорій