РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ

УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

((((пкпкупи

(методичні рекомендації)

 

 

 

 

     

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І.  Теоретико-методологічні аспекти розвитку комунікативних умінь

 і навичок учнів у процесі вивчення англійської мови …………………………...6

1.1. Суть поняття «комунікативні уміння», «комунікативні навички»………..... 6

1.2. Психолого-педагогічні умови ефективного формування комунікативної

активності учнів…………………………………………………………………….27

 Розділ ІІ. Організація засвоювання учнями способів комунікативних дій

при вивченні англійської мови………………………………………………........ 37

2.1. Ділові ігри………………………………………………………………….…..41

2.2. Розв’язання проблемних комунікативних ситуацій………………………....50

Висновки …………………………………………………………………..……….57

Список використаної літератури …………………………………………….........60

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

I never teach my pupils,

I only attempt to provide

the conditions in which

they can learn.

1. Einstein

 

Початок третього  тисячоліття, коли  посилюються та стають більш очевидними процеси інтеграції України  у Європейську та світову спільноти, ставить нові вимоги перед українською освітою, її якістю та змістом «Виникає потреба в людях, які практично володіють іноземною мовою, зокрема англійською,   як мовою міжнародного спілкування» (1,6.), і таким чином сучасний українець повинен вміти орієнтуватися у теперішньому полікультурному світі, встановлювати контакти та вести діалог з представниками інших культур, усвідомлювати свою власну особливість та значення у сучасних світових процесах, для того щоб задовольняти вимоги сучасності й посідати гідне місце серед інших національних та культурних спільнот.

 Одним із перших та найважливіших  соціальних інститутів, покликаних формувати нову модель світогляду та установлення відносин з навколишнім світом є інститут середньої освіти, зокрема його невід’ємна складова  -  навчання іноземних мов. «Підготовка  учнів середньої школи  до комунікації на міжнаціональному рівні – таке завдання стоїть перед учителем іноземної мови на сучасному етапі розвитку суспільства» (2.12). Це передбачає не тільки навчання мовному матеріалу – лексичному, граматичному та фонетичному – але й формування комунікативної компетенції, без якої неможливо досягти високого  рівня міжкультурного спілкування.

 Дуже важливо для сучасної української молоді мати комунікативні навички та вміння міжкультурного спілкування задля успішної реалізації свого інтелектуального та духовного потенціалу, а також майбутнього кар’єрного росту у професійній діяльності.

 Таким чином комунікація, міжкультурне  спілкування поступово стає невід’ємною частиною повсякдення. Міжкультурне спілкування повинно бути одним  з першочергових завдань у сучасній українській середній освіті, оскільки випускник школи повинен бути здатним вести полікультурний діалог зі своїми ровесниками та людьми старшого покоління. Міжкультурна комунікація стає все більш розповсюдженою та глибшою у сучасній українській дійсності та житті. Багато випускників шкіл вступають до іноземних  вузів, беруть участь у міжнародних програмах обміну, а в українських навчальних закладах зіштовхуються зі студентами та викладачами іноземного походження.

 Тому урок іноземної мови повинен тренувати та розвивати комунікативні уміння і навички не тільки у тих,  хто збирається пов’язати свою професійну діяльність з філологією але й іншими професіями які передбачають спілкування, діалог та роботу в міжнародному середовищі

 Тож проблема комунікативності вбачається мені дуже актуальною та значущою для процесу навчання іноземних мов, адже має на меті не лише навички вільного іншомовного спілкування, але й продемонструвати свою унікальність як творця і учня, і вчителя.

Комунікативний метод набуває все більшого значення в шкільному навчанні іноземних мов. Цей підхід вимагає відкритої атмосфери співпраці й активної участі учнів у процесі навчання.

Ключові принципи комунікативно-орієнтовного навчання:

• «В учнів стимулюються когнітивні процеси». Це означає, що від учнів очікують, щоб вони використовували свої розумові здібності для виконання проблемних завдань. Учнів заохочують використовувати свій досвід, кмітливість і вирішувати питання самостійно.
• «Учні  - активні учасники процесу навчання». Учнів необхідно заохочувати ставити численні запитання і експериментувати з мовою.
• «Учнів заохочують висловлювати свої думки, виявляти свої почуття і використовувати свій досвід». Для того, щоб учні могли висловлюватися англійською мовою на уроці, їх необхідно зацікавити в цьому і створити можливості для ефективного спілкування їх між собою і з учнями.
• «учня беруть участь у навчальному процесі, який імітує або створює реальну ситуацію».
•  «Учнів заохочують працювати разом». Учнів заохочують працювати разом в парах чи в групах для того, щоб забезпечити максимальну кількість можливостей для взаємного усного та письмового спілкування англійською мовою.
• «Учнів заохочують брати на себе відповідальність за власне навчання і розвивати вміння навчатися».
• «Учитель виконує різні ролі (інформує, контролює, консультує і дає поради щодо навчальних матеріалів) на різних стадіях уроку».

З позиції комунікативного підходу методичний зміст уроку іноземної мови визначається п’ятьма основними принципами:

• Комунікативна спрямованість процесу навчання;
• Вибір оптимальних для певного класу прийомів та методів навчання;
• Використання таких форм діяльності учнів, які забезпечують активну участь кожного учня в оволодінні мовою;
• Створення сприятливого психологічного клімату для спілкування й мовного партнерства між учителем і учнем та учнями одним з одним;
• Наявність і систематичне використання різних засобів навчання, у тому числі аудіо- й відео.

Маючи певний досвід роботи, я прийшла до висновку, що моєю методичною темою має бути: «Розвиток комунікативних умінь і навичок   учнів в процесі вивчення англійської мови».

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1. Cуть понять «комунікативні уміння», «комунікативні навички»

Важливу роль у сучасному суспільстві відіграє система освіти, метою якої є формування нової генерації молоді, високоінтелектуальної, креативномислячої, комунікабельної, яка практично володіє іноземною мовою, вміє самостійно здобувати та використовувати інформацію у будь-яких життєвих ситуаціях.

Акцент переноситься з традиційного навчання як трансляції інформації на учіння, в процесі якого вчитель надає учням допомогу в здобутті, осмисленні інформації, формуванні і застосуванні певних компетенцій. Взаємодія вчителя та учня веде до успіху. [8]

Сьогодні недостатньо лише володіти іноземною мовою для повноцінного взаєморозуміння, необхідні знання усього комплексу форм комунікативного спілкування та формування креативної особистості, її здатність до творчого, нестандартного мислення. Саме до такого підходу закликає і Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, який одним із головних завдань визначає «формування комунікативної компетенції та активності, творчих здібностей та креативного мислення учнів...» [5]

Для сучасної мовної освіти необхідні:

● комунікативна доцільність користуватися засобами мови в різноманітних

ситуаціях спілкування,

● багаторівневість,

● варіативність,

● креативність.

Як наголошує Оксана Коваленко, головний спеціаліст Міністерства освіти і науки України, пріоритетної значимості набуває вивчення мови як засобу спілкування, знання іноземної мови — це не примха, а необхідність часу . [6]

( виступ на Всеукраїнському науково-практичному семінарі на тему

« Концептуальні засади навчання іноземних мов у ЗНЗ»).

Отже, я розумію, що навчання іноземної мови спрямовується на «розвиток сучасного креативного учня, який володіє усіма видами мовленнєвої компетенції, на розвиток усного та писемного мовлення іноземною мовою, поглиблення знань про спосіб життя в країні, мова якої вивчається» [10] («Іноземні мови в навчальних закладах» 4, 2011).

         Остання чверть XX   та  початок  XXI   століть  орієнтовані  також   на комунікацію як мету навчання іноземних  мов дітей та дорослих,  тобто  увага наголошується  на  комунікативному  підході  до вивчення   іноземної   мови. Основою  цього підходу є   переорієнтація   на   комунікативну   компетенцію як  провідну, на  спонтанність   та   природність   комунікації   з   мовною правильностю,  які   використовуються   для   певної   мети.   Визначальними принципами  комунікативного підходу  є:

           . мовленнєва спрямованість  навчального процесу, яка  полягає  втому,  що   шляхом   до   поставленої   практичної   мети    є   правильне користування іноземною мовою;

           . індивідуалізація з точки  зору  особистісного  її  аспекту  як  головного засобу мотивації та  активності учнів;

           . функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного  матеріалу адекватного процесу комунікації;

           . ситуативність, новизна, тощо.

          Реалізації  основних   принципів     сприяє    атмосфера   коллективного спілкування в  комунікативних   ситуаціях . Ситуації   стимулюють  учнів  до комунікативно-вмотивованого  спілкування, а  спілкування  дає  змогу   учням свідомо засвоїти  матеріал . Розвиток комунікативних   здібностей   можливий тільки через вирішення  реальних  завдань  на  уроці,  що  викличе  в  учнів задоволення  та   впевненість  у собі, бажання говорити  англійською  мовою.

          Комунікативний  підхід передбачає   як  засвоєння   правил,  так  і  їх практичне використання,  як свідоме,  так  і   підсвідоме     в    мовленні. Реалізація комунікативного  підходу в  навчанні  іноземної   мови   означає, що   формування  навичок  та   вмінь  здійснюється    завдяки    мовленнєвої діяльності учня. Оволодіння  засобами  спілкування та  уміннями  аудіювання, читання, говоріння  і  письма  спрямоване на  їх практичне використання,   а  отже  і   навчальна  діяльність   учнів   організується    для   вирішення

комунікативних    завдань,    максимально    наближених     до     реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють  спілкування.  Процес навчання  не   може   повністю  співпадати   з   процесом    комунікації   в реальному   житті,  тому   що  навчання   іноземної   мови    в     середніх навчальних  закладах   здійснюється   в    рідномовному   середовищі.   Саме тому  мова  іде  лише  про   максимальне   зближення  процесу   навчання   і реального  спілкування.

           Метою  навчання  іноземних  мов  є  оволодіння  учнями іноземною  мовою як засобом  спілкування. Спілкування  -  це  більше,  ніж  просто  передача інформації  від  мовця до  слухача.  Мовець  є   одночасно  і  суб'єктом,  і об'єктом   свого   власного   повідомлення...   Спілкування   -   це   обмін інформацією, який  включає   в  себе   також  і   передачу   відношення   до повідомлень  як з точки зору  мовця, так і з точки зору  слухача.

     Державним  освітнім  стандартом   та  Програмою   з    іноземних    мов визначаються основні  цілі  навчання іноземної мови:

•    практична мета передбачає оволодіння учнями  умінь мовлення на рівні,  достатньому для здійснення  іншомовного спілкування;
•    виховна мета реалізується  через  систему  особистого  ставлення  до  нової       (іноземної )  культури у  процесі оволодіння нею;
•    освітня  мета  реалізується у процесі навчання:  оволодіння  знаннями  про іноземну культуру, історію, традиції; порівняння  явищ  іноземної

               мови, що  вивчається, з рідною мовою; залучення до  діалогу  культур,  тощо;

• розвиваюча мета  реалізується  через розвиток в учнів умінь переносу   знань та  навичок у  нову  ситуацію  на   основі  проблемно-пошукової    діяльності, готовності до  участі в  іншомовному  спілкуванні,  умінь спонтанно і  логічно висловлювати свою думку,  тощо.

         Отже,  учні  повинні   засвоїти   програмний   мовний    матеріал    для коректного   вживання    у    відповідних   мовленнєвих   ситуаціях,   уміти самостійно підбирати   необхідні   мовні  та  мовленнєві  засоби   адекватні наміру  мовця та  комунікативній  ситуації.  Іншими  словами   учні  повинні оволодіти   комунікативними  навичками  та  уміннями   їх   використання   у спілкуванні. Під час спілкування  комуніканти виступають  як  носії   певних соціальних  стосунків,  які виникають у тій чи іншій  сфері   діяльності   і реалізуються у комунікативних ситуаціях. Формування комунікативних   навичок та умінь  можливе лише  за   умови  створення  типових  ситуацій   реального спілкування , які виникають у різних  сферах  життя   і   стосуються  різних тем,  у навчальному процесі.

           Мовленнєва дія неможлива  поза ситуацією  спілкування, тому вчитель  на уроці повинен  створити  певну  ситуацію  спілкування,  або   комунікативно- мовленнєву  ситуацію.  За   визначенням   В.Л.   Скалкина,   "комунікативно- мовленнєва ситуація -  це  динамічна  система  взаємодіючих   факторів,  які залучають  людину до  мовленнєвого  спілкування і визначають  її   поведінку в  межах   одного акту спілкування."[4]  Комунікативна   ситуація   включає чотири чинники:

     - обставини дійсності, в яких відбувається комунікація;

     - стосунки  між комунікантами;

     - мовленнєві наміри;

     - реалізація самого акту  спілкування , який створює  нові стимули  до   мовлення.

Відомо, що спілкування (комунікація)— це обмін повідомленнями, інформацією, яка подається у вигляді усних чи письмових текстів мовою, якою володіють співрозмовники. І здійснюється у мовленнєвих актах, різних за формою (діалог, полілог, монолог). Неодмінним учасником спілкування, крім мовця, є слухач, реальний чи уявний. Мовлення, таким чином, є конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття (слухання або читання).

Метою комунікації є досягнення взаєморозуміння чи забезпечення взаємодії. З?ясування позиції співрозмовника, досягнення взаєморозуміння, забезпечення взаємодії є глибинною схемою стратегії спілкування.

Відомо, що комунікація торкається всіх сфер свідомої діяльності людини. На це є причини. Людина — соціальна істота, яка може нормально жити і діяти тільки в оточенні інших людей, разом з якими індивід входить у суспільні структури і виконує громадські функції. Кожен із нас— особистість, що проявляється через соціальні ролі — в родині, на роботі, в навчанні, на відпочинку та ін. Соціалізація індивіда, тобто його включення у структуру суспільства, — це мотив, що спонукає дітей засвоювати рідну мову, а дорослих — вивчати іноземну мову. Отже, соціалізація досягається через комунікацію. Згадайте історію Робінзона Крузо: опинившися поза соціальним оточенням, він сконструював собі умовного співрозмовника у вигляді щоденника, з яким і обговорював свої плани.

Таким чином, комунікація спирається на надзвичайно важливі цілі — взаєморозуміння і взаємодію та могутній мотив — потребу у соціалізації. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтися без комунікації, якщо можемо обійтися без чужої допомоги. Безумовно, мова має і інші функції, наприклад, когнітивну (функцію пізнання: в словах накопичені наші знання про світ), естетичну (нам може подобатися вірш навіть безвідносно до його змісту) та ін. Але ці функції мови вторинні, вони є похідними від комунікативної або супроводжують її.

Отже, головна мета комунікації — обмін інформацією різного роду. Спілкування та обмін інформацією між людьми здійснюється не тільки за допомогою мови. З давніх часів у людському суспільстві використовувалися додаткові засоби спілкування і передачі інформації, багато з яких існує й дотепер.

Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття "спілкування" і "комунікація", підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб?єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті "спілкування" наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті "комунікація" наголошується на передачі інформації.

Спілкування — це універсальна потреба людського буття, яка виникає і функціонує в різних формах людських відносин.

Справа в тому, що величезна кількість комунікативних завдань зводиться до комбінації із обмеженої кількості комунікативних інтенцій, як арифметична задача будь-якої складності складається із послідовних дій складання, віднімання, множення, ділення. У наших мовленнєвих актах ми інформуємо, переконуємо, звертаємось із проханням, погоджуємося, ділимося думками та оцінками. Але, незважаючи на різноманіття комунікативних ситуацій, число "типових" комунікативних завдань невелике, а відповідно до цього — невелике й число їх стандартних рішень. Ми говоримо тільки про те, що цікавить нас самих та наших співрозмовників. Чим частіше повторюється деяка комунікативна задача, тим кращими стають засоби її мовленнєвої реалізації.

Комунікація як діяльність потребує розвитку автоматизованих навичок, творчих мовленнєвих вмінь та "відчуття мови". Безумовно, знання, особливо лексичні, граматичні, фонетичні, становлять основу, з якої розвиваються навички цієї діяльності. Ці знання людина одержує ще в школі. Але головна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учні, вивчаючи мову, не володіють нею, тобто не вміють застосовувати вже набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації.

У наш час, коли гуманізація всіх сфер життя є провідною тенденцією при розв?язанні будь-якої проблеми, впливова сила мови повинна активізуватися. Виникає велика потреба у використанні мовних засобів під час спілкування один з одним і з іншими людьми, тобто виникає проблема володіння комунікативними навичками та мовленнєвими вміннями на достатньому рівні. Володіти такими вміннями та навичками— це означає вміти правильно вибрати стиль мовлення, підкорити форму мовленнєвого висловлювання завдання спілкування, застосувати ефективні мовленнєві засоби.

Під час спілкування необхідно врахувати такий момент: мовленнєві навички за своєю природою є механічними, стереотипними. Комунікативні вміння мають творчий характер: умови спілкування ніколи не повторюються повністю. Згадайте давньогрецького філософа Геракліта: "Ніхто двічі не може увійти в одну річку, через мить і він не той, і річка інша". Отже, кожен раз відповідно до ситуації спілкування людина підбирає необхідні мовні засоби та мовленнєві навички. Тому прийоми та форми навчання комунікативних вмінь повинні відрізнятися від прийомів навчання мовленнєвим навичкам.

Під поняттям "комунікативні уміння" розуміємо, насамперед, володіння різними функціональними стилями, тобто вміння використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної мовленнєвої ситуації, додержання правильної літературної вимови, правопису, лексичних, граматичних і орфоепічних норм. Без цих вимог не можна говорити про опанування комунікативними вміннями. Але зміст цього поняття включає в себе і уміння найточніше й найповніше висловити думку, логічно її обґрунтувати, вміло застосувати мовну скарбницю досвіду багатьох поколінь, народну мудрість, мораль і культуру народу— прислів’я і приказки, які дійшли до нас із сивої давнини.Розглянемо вираз "мовленнєва комунікація". Чому в цьому виразі використовується слово "мовленнєва", якщо досі ми казали, що мова — найважливіший засіб спілкування? Відповідь на це ми знайдемо після з’ясування відмінностей, що існують між поняттями "мова" і "мовлення". Нагадаємо, що ці поняття розрізняються в багатьох мовах (англ. Language / speech; нім. Sprache / rede; франц. Langage / parole).

          Спрощено можна сказати, що мова — це система знаків, одиниці якої і відношення між ними створюють ієрархічно впорядковану структуру. Саме в цьому значенні слово виступає як знак. У цьому значенні говорять про систему української, російської, англійської і будь-якої іншої мови. Універсальними мовними одиницями (тобто одиницями, що існують у будь-якій мові) є звуки, морфеми (корені, суфікси, префікси), слова, словосполучення, речення. Кожна одиниця належить до певного рівня мови. Ці рівні взаємопов’язані і суворо впорядковані: звуковий рівень -морфемний — лексичний морфологічний — синтаксичний -семантичний (або смисловий) рівень. У кожній мові існують правила, норми використання тих або інших одиниць.

        Мовленням називається один з видів комунікативної діяльності людини: використання мови для спілкування з іншими людьми. У цьому смислі мовлення — це конкретна діяльність, що виражається або у звуковій формі, або в письмовій. У слові "мова" переважаючим значенням є "система, структура", а в слові "мовлення" — "діяльність". Тому, визначаючи слово "комунікація", доречним є застосування терміна "мовленнєва". Отже, мовленнєва діяльність властива лише людині.

 Комунікативні вміння як наукова категорія  знання особливостей комунікативної діяльності дозволяють людині орієнтуватися в комунікативних ситуаціях, прогнозувати свою поведінку і реалізовувати потенційні можливості в цій діяльності. Разом з тим, повноцінною вважаємо лише ту комунікативну діяльність, що базується не лише на спеціальних знаннях, а й дозволяє людині розвивати та вдосконалювати комунікативні  вміння. 
             Ознайомлення з доробком багатьох вчених дало можливість дійти висновку про різні підходи у визначенні сутності поняття “комунікативні вміння”, їх змісту та складових. Наявна індивідуальна варіативність системи представлених у дослідженнях комунікативних умінь. Так, Н. Косова вважає комунікативні вміння узагальненим критерієм сформованості комунікативної активності на поведінковому рівні, способом моделювання процесу спілкування і його регуляції. У свою чергу, Н. Плешкова ототожнює поняття “комунікативні вміння” та “вміння спілкування”, приходить до висновку, що вміння спілкування – це оволодіння системою психічних та практичних операцій цілеспрямованої взає- модії в різноманітних умовах життєдіяльності. Т. Шепеленко наголошує на то- му, що за своєю сутністю комунікативні вміння являють собою властивість особистості, засновану на вольових якостях та характерологічних рисах, здібностях.            

  Названі визначення не взаємовиключають, а доповнюють один одного. Їх наявність обумовлена реальною складністю комунікативної діяльності та існуванням різних ознак, виділених авторами як найбільш суттєві і покладених в основу класифікації. Вченими зроблені також численні спроби описати комунікативні вміння, виділити головні, представити їх у певній системі, класифікувати. Наприклад, І. Бруслова наголошує на важливості для ефективної комунікативної діяльності таких умінь, як вміння бути лідером, вміння ініціювати спілкування, гнучко орієнтуватись в умовах, в яких воно відбувається, активність, самостійність та незалежність, стриманість у відносинах з партнером, проникливість, уважність. До проблеми комунікативних умінь також звертається в своїх працях Ф. Гоноболін, вказуючи, що співрозмовники мають вміти в процесі спілкування стати на точку зору один одного, мати в будь-який момент взаємодії більш-менш адекватне уявлення про хід думок партнера. Це “розуміння 
розуміння” є надзвичайно важливою властивістю. З цього приводу А. Макаренко зазначав про необхідність вміння читати на людському обличчі, подавати себе у спілкуванні, володіти своїми емоціями, налаштовувати себе на взаємодію. Ним також розглянуті аспекти мовленнєвої діяльності. У свою чергу, В. Сухомлинський писав про необхідність вміти бачити в очах людини складність духовного світу, про вміння поставити себе на місце іншого, перевтілюватися. Виділяючи в структурі спілкування зміст (комунікацію) та форму (взаємодію), які відповідно характеризуються поняттями вербальні і невербальні засоби та взаєморозуміння, співпереживання, ступінь згоди, Б. Паригін практично визна- чив основні комунікативні вміння, тобто вміння володіння вербальними та невербальними засобами спілкування, вміння розуміти партнера, співпереживати.

       Заслуговує на увагу спроба класифікувати та описати зміст комунікативних умінь, яка належить О. Леонтьєву. Як основні, ним виділено такі вміння спілкування: вміння керувати своєю поведінкою (вольові якості), спостережливість, гнучкість (якості уваги), вміння читати по обличчю, розуміти, а не лише бачити, адекватно моделювати особистість співрозмовника, його психічний стан за зовнішніми ознаками (вміння соціальної перцепції), вміння оптимально будувати своє мовлення в психологічному плані (вміння мовленнєвого та немовленнєвого контакту), вміння усвідомлення, систематизації та переносу інформації.

Дана проблема знаходить відображення і в праці Л.Савенкової. Вона бу- 
дує свою систему комунікативних умінь та розподіляє їх на три блоки: 
- проектування спілкування (вміння вибрати та композиційно побудувати 
зміст спілкування, налаштуватись на спілкування з певною аудиторією, вміння 
створити творче самопочуття в спілкуванні); 

- організація спілкування (вміння самопрезентації, вміння здійснювати 
“комунікативну атаку”, здійснювати орієнтування в ситуації спілкування, вмін- 
ня керувати своєю поведінкою в процесі спілкування, вміння встановлювати 
емоційнийконтакт); 
- регулювання спілкування (вміння здійснювати вербальне спілкування, 
вміння використовувати паралінгвістичну систему знаків, вміння розподіляти 
увагу, володіти матеріалом, вміння соціальної перцепції, вміння адекватно мо- 
делювати особистість співрозмовника, прогнозувати реакції партнера, вміння 
знаходити адекватний засіб для передачі змісту, захопити ініціативу в спілку- 
ванні, вміння використовувати систему пристосувань, вміння здійснити непід- 
готовлену комунікацію, вміння переносити відомі знання, навички, варіанти 
рішень, прийоми спілкування в нові ситуації, знаходити нові способи 
розв’язання комунікативних ситуацій на основі вже відомих). 
Дещо подібний, але не тотожний перелік комунікативних умінь запропо- 
новано В. Кан-Каликом та Н. Нікандровим. Вони вважають, що ефективне 
спілкування відбувається за наявності: вміння швидко та правильно орієнтува- 
тись в змінних умовах спілкування; вміння правильно планувати та здійснюва- 
ти систему комунікації, зокрема її важливу ланку – мовленнєвий вплив; вміння 
швидко та точно знаходити адекватні змісту акту спілкування комунікативні 
засоби, що відповідають одночасно і творчій індивідуальності людини, і ситуа- 
ції спілкування, індивідуальним особливостям співрозмовника; вміння постійно відчувати та підтримувати зворотній зв’язок; вміння транслювати свою дружелюбність, добре ставлення; вміння чітко та емоційно відкрито висловлювати свої почуття та думки. 

Л. Павлова виділяє серед комунікативних умінь такі: 

• вміння чітко визначати передмет суперечки ;
• вміння правильно оперувати у суперечці поняттями термінами, тобто вміти виділяти основні опорні поняття, зв’язані з предметом суперечки, реально відбирати терміни, необхідні для обговорення висунутої проблеми;
• вміння визначати тактику в суперечці,
• вміння зберігати спокій і дружній тон протягом усіїє дискусії;
• вміння правильно оцінювати поведінку учасників спілкування, тобто розуміти мову невербального спілкування;
• вміння мислити правильно і логічно, послідовно будувати свій витуп, давати аргументовані відповіді, тобто спиратися на логіку, мати високу культуру мислення;
• вміння доводити свою точку зору, знання структури і видів доказу; 
• вміння спростовувати точку зору опонента, викриваючи неправильні твердження супротивника, тобто вміти користуватися логічною операцією спростовання; 
• володіння такими полемічними прийомами, як гумор, іронія, сарказм, 
  “зведення до абсурду”, “поворотний удар”, “підхоплення репліки”, “атака 
  запитаннями”, “довід до людини”, “апеляція до публіки” і ін.; 
• вміння правильно формулювати запитання й уміло відповідати на них; 
• вміння передбачати можливі викрути супротивника і бути психологічно готовим до них.  

  В. Кручек вважає за доцільне виокремити високий, достатній, середній та низький рівень сформованості комунікативних умінь. 
    Високий рівень сформованості комунікативних умінь характеризується 
    стійкою потребою у спілкуванні, усвідомленням та визнанням цінності комунікативної діяльності та комунікативних умінь, що має практичний вихід і є регулятором комунікативної поведінки. Надбанням свідомості особистості є ґрунтовні узагальнені та систематизовані знання з сутності процесу спілкування, його закономірностей, які детермінують її поведінку. Володіння різноманітними методами та прийомами виконання комунікативних дій на рівні майстерності, творче їх використання. 

               Відносини з партнерами визначаються розвиненими комунікативними 
     якостями. Міміка, жести естетично виразні, властива техніка та культура мовлення, його логіка, переконливість, емоційність. Комунікативні дії оперативні, доречні, адекватні ситуації та особливостям партнера, своєрідні за формою та змістом.  Достатній рівень передбачає наявність стійкого позитивного ставлення до спілкування, вираженої потреби у спілкуванні, емоційного сприйняття його   значення та вмінь, що обслуговують цю діяльність.Повнота та глибина знань      про техніку спілкування, зацікавленість поповненні такої інформації, її гнучке      застосування, можливість адекватного сприймання інформації та оцінки соціальних об’єктів, мотивів поведінки, здійснення цілеспрямованого впливу та готовність до взаємодії та сформованість інших значущих для комунікації якостей особистості. 

            Адекватне сприйняття партнерів зі спілкування, відносна легкість встановлення контакту, передбачення можливих варіантів реакцій партнера в більшості випадків. Показники відповідають характерним для високого рівня сформованості вмінь, однак застосування знань та навичок стереотипне, моделювання ситуацій з новими умовами, в нестандартних обставинах викликають труднощі.            

          Виявляється невідповідність дій ситуації, особливостям партнера, зміна 
   ситуації чи взаємодія з іншим партнером не призводить до зміни способів дії. 
    Середній рівень. Потреба в комунікації носить епізодичний характер та не сприяє прояву більшої активності у встановленні контактів. Властиве розуміння змісту та цінності спілкування, включаючи суб’єктивний момент, тобто власне ціннісне ставлення, значущість комунікативних умінь у професійній діяльності частково усвідомлена. Недостатньо систематизовані знання про спілкування та  етикет, обмежене використання методів та прийомів, тяжіння до застосування  типових, звичних засобів комунікації. Досвід спілкування аналізується в разі виникнення ускладнень. 

            Комунікативні навички — це здатність людини взаємодіяти з іншими    людьми, адекватно інтерпретуючи отримувану інформацію, а також правильно її передаючи. Ці навички дуже важливі в суспільстві, коли щодня необхідно взаємодіяти з багатьма людьми. Деякі професії зобов’язують приділяти їм більше уваги, оскільки у певних видах діяльності основним методом роботи є спілкування: це журналістика, психологія, педагогіка, соціологія та ін Тим не менш, професійні потреби — це лише мала частина причин, по яких комунікативні навички так важливі. Адже будь-якій людині необхідно спілкуватися і для психологічного задоволення, соціальної реалізації, і просто для того, щоб вижити. Індивіди, які нехтують їх напрацюванням, безуспішні, і їм важче реалізувати себе.

Завдання комунікативних навичок:

— Знайти нових друзів.

— Пізнати себе через спілкування з собою та іншими.

— Навчитися найбільш ефективним методам вирішення конфліктних, складних емоційних ситуацій.

— Сформувати базисте почуття впевненості в собі і своїх силах.

— Розвинути творчі здібності.

Існує кілька правил, які є універсальними для будь-якого типу і умов спілкування.

•                   Думка повинна бути зрозуміла в першу чергу тому, хто має намір її озвучити.
•                   Розуміння. Співрозмовники повинні завжди бути готові до взаєморозуміння і намагатися найбільш зрозумілим способом повідомляти свої позиції.
•                   Конкретика. Озвучені фрази повинні бути точними і не мати  декілька значень.
•                   Невербальні знаки. Також слід приділяти велику увагу власній міміці, жестам та   інтонації, які повинні відповідати інформації, що повідомляється.

Таким чином, дотримуючись цих  найпростіших правил, комунікативні навички будуть удосконалюватися, а спілкування стане способом видалення психологічних бар’єрів між людьми.

Відбуваються сьогодні зміни в суспільних відносинах, засоби комунікації вимагають підвищення комунікативної компетенції школярів, вдосконалення їх філологічної підготовки, тому пріоритетну значимість набуло вивчення англійської мови як засобу спілкування. Перед викладачами іноземної мови стоїть завдання сформувати особистість, яка буде здатна брати участь у міжкультурній комунікації. 
          Як відомо, кількість вчителів іноземної мови, які мають спеціальну підготовку для роботи з школярами, на даний час є достатньою. Разом з тим, вміння грамотно навчати спілкуванню на іноземній мові школярів, які ще не цілком володіють комунікативними вміннями рідною мовою, - завдання дуже нелегке і відповідальне. Тому в них нерідко виявляється недостатній рівень володіння комунікативними навичками. Отже, педагогам необхідно час від часу удосконалювати свою кваліфікацію для успішного формування комунікативних навичок на уроках англійської мови.

Перш за все,  необхідно вивчити теоретичні основи проблеми розвитку  комунікативних навичок. Спілкування, або іншими словами комунікація, його особливості та механізми були предметом вивчення філософів і соціологів.
           Проте різні дослідники вкладають у поняття комунікація різний зміст. Так, наприклад, Н.М. Щелованов і Н.М. Аксаріна називали спілкуванням ласкаву мову дорослого, звернену до немовляти; М.С. Каган говорив про спілкування людини з природою і самим собою. О.М. Леонтьєв вважав, що в сучасній науці існує величезна кількість незбіжних визначень комунікацій; В.М. Філатов визначає комунікацію як «спілкування, передачу інформації від людини до людини в процесі діяльності». [2, с. 23] 
           Отже, комунікація - це акт і процес встановлення контактів між суб'єктами взаємодії за допомогою вироблення загального сенсу переданої і сприйняття інформації. У більш широкому філософському сенсі комунікація розглядається як «соціальний процес, пов'язаний або з спілкуванням, обміном думками, відомостями, ідеями і так далі, або з передачею змісту від одного усвідомлення до іншої за допомогою знакових систем» [27, с. 68]. 

Для розгляду значення комунікативних навичок у формуванні особистості  школярів, необхідно визначитися з поняттям «навички». Під терміном«навички» ми розуміємо автоматизовані способи виконання дій. А комунікативні навички  ототожнюються з навичками спілкування. 

Оволодіння комунікативними навичками передбачає оволодіння іншомовним спілкуванням в єдності його функцій: інформаційної, регулятивної, емоційно-оцінної, етикетної. 
Вчені виділяють чотири основних етапи формування комунікативного досвіду: 

• Ознайомчий 
• Підготовчий
• Стандартизуючий
•  Ситуативний [8, с. 38] 

        Процес оволодіння комунікативними навичками є багаторазове виконання іншомовних дій, спрямованих на автоматизацію в різних видах мовленнєвої діяльності та спілкуванні на іноземній мові. 

         Зупинимося спершу на змісті навчання іноземної мови в середній школі. Воно реалізує основні цілі, спрямовані на розвиток у школярів культури спілкування в процесі формування комунікативних навичок. 

          Дані навики припускають формування і суто лінгвістичних навичок (лексичних, фонетичних, граматичних), так і їх нормативне використання в усній і письмовій мові. Різні теми, тексти, проблеми, мовні завдання орієнтовані на формування різних видів мовленнєвої діяльності, розвиток соціокультурних навичок і вмінь, що забезпечує використання іноземної мови як засобу спілкування

         При вивченні іноземної мови в основній школі (5-11 класи), в центрі уваги знаходиться послідовний і систематичний  розвиток у школярів комунікативних навичок у процесі оволодіння різними стратегіями говоріння, читання, аудіювання та письма. 
           Навчання іноземної мови спрямоване на вивчення його як засобу міжнародного спілкування за допомогою: 

- Формування та розвитку базових комунікативних навичок і умінь в основних видах мовленнєвої діяльності; 

- Соціокультурного розвитку школярів у контексті європейської та світової культури з допомогою країнознавчого, культурознавчого матеріалу; 

Комунікативні навички формуються на основі: 

а) - мовних знань і навичок; 

б) країнознавчих знань. 

           У комунікативні навички включаються такі найважливіші вміння: 
1. Читати і розуміти нескладні, автентичні тексти (з розумінням основного змісту і з повним розумінням); 

2. Усно спілкуватися в стандартних ситуаціях навчально-трудової, культурної,

побутової сфер; 

3. В усній формі коротко розповісти про себе, оточення, переказати, висловити думку, оцінку. 
4.Вміння письмово оформити і передати елементарну інформацію (лист). 
Так визначається мінімальний рівень комунікативних навичок у державному освітньому стандарті з іноземних мов. [7, с. 18] .

У процесі мовної комунікації люди користуються засобами мови - його словником і граматикою - для побудови висловлювань, які були б зрозумілі адресату.  Однак знання тільки словника і граматики недостатньо для того, щоб спілкування цією мовою було успішним: треба знати ще умови вживання тих чи інших мовних одиниць та їх поєднань. Інакше кажучи, крім власне граматики, носій мови повинен засвоїти «ситуативну граматику», яка наказує використовувати мову не тільки у відповідності зі змістом лексичних одиниць і правилами їх поєднання в пропозиції, але й залежно від характеру відносин між мовцем і адресатом, від мети спілкування і від інших факторів, знання яких у сукупності з власне мовними знаннями складає рівень комунікативних навичок носія мови. 

Характер навичок спілкування, що входять в комунікативну компетенцію і відрізняються від знань власне мови, можна проілюструвати на прикладі, так званих непрямих мовленнєвих актів. Непрямим називається такий мовленнєвий акт, форма якого не відповідає його реальному значенню в даній ситуації. Наприклад, якщо сусід за обіднім столом звертається до вас з такими словами: - Не могли б ви передати мені сіль?, То за формою це питання, а по суті - прохання, івідповіддю на неї має бути ваша дія: ви передаєте сусідові сільничку. якщо ж ви зрозумієте це прохання як питання і відповісте: - Можу, не виробляючивідповідної дії і чекаючи, коли ж співрозмовник дійсно прямо попросить вас передати йому сіль, - процес комунікації буде порушений: ви вчините не так, як очікував мовець і як прийнято реагувати на подібні питання - прохання в аналогічних ситуаціях. [25, c. 48] 

Також в процесі спілкування має місце орієнтація на соціальні характеристики мовленнєвого партнера: його статус, позицію, ситуаційну роль, що проявляється у виборі альтернативних мовних засобів зі стратифікації і мовними обмежувачами.

Таким чином, як граматичні, так і лексичні навички та вміння являють собою центр мовної компетенції, на який спираються мовні навички та вміння. 
Спілкування формує людину як особистість, дає можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації. 
На наш погляд, спілкування є найважливішою фазою формування особистості школяра. 
             При організації комунікативного процесу важливу роль відіграє облік особистісних і вікових особливостей молодших школярів. Молодший шкільний вік є надзвичайно сприятливим для оволодіння комунікативними навичками на уроках англійської мови. Любов до предмета в даному віці дуже тісно пов'язане звідчуттям психологічного комфорту, радості, потреби і готовності до спілкування, які створює вчитель на уроці. 

Для молодшого шкільного віку (6-10 років) характерна готовність до шкільного навчання, в основі якої лежить інтерес до нової діяльності, яка є джерелом мотивації навчання. Готовність дитини до школи визначається його володінням достатнім обсягом знань з області повсякденного спілкування, культура і поведінка, умінням співробітництва, бажанням вчитися. Ці якості формуються в сім'ї, в переддошкільного роки, і від рівня їх сформованості в значній мірі залежать входження дитини в шкільне життя, його ставлення до школи і успішність навчання. [9, с. 38] 
Дослідники відзначають ряд труднощів, з якими стикаються  школярі: новий режим життя, необхідність систематично трудитися для оволодіння знаннями, прийняття авторитету вчителя. 

Багато методистів вважають ранній початок занять з іноземної мови переважно для досягнення базового рівня оволодіння комунікативними навичками. 
           Отже, молодший шкільний вік є найбільш оптимальним у засвоєнні іноземної мови. У цьому випадку в полі зору залишається завдання, вирішити які покликане початкове навчання даного предмету, а саме розвиток комунікативних навичок. Це передбачає наявність у школярів не тільки практичних умінь, а й певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в контакт, вміння взаємодіяти в колективі і так далі. Безумовно, мова йде не про те, щоб займатися розвитком дітей на шкоду знань, а про те, щоб розвиток комунікативних навичок було спеціально спрямований на розвиток особистості молодших школярів. 

Можливості уроків англійської мови у формуванні комунікативних навичок у молодших школярів надзвичайно широкі. Перш за все, сформулюємо мету навчання іноземної мови молодших школярів. 

Основною метою навчання іноземних мов у школі є розвиток здібності школяра до спілкування іноземною мовою. Реалізація цієї мети пов'язана з формуванням в учнів ряду комунікативних навичок: розуміти і породжувати іншомовні висловлювання відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовних завдань і комунікативних намірів, здійснювати свою комунікативне поведінку відповідно до правил спілкування і національно - культурних особливостей країни, мова якої вивчається. 
             На першому ступені навчання (у I-IV класах) реалізуються наступні цілі: 
- Сприяти більш раннього залученню молодших школярів до нового для них мовною світу в тому віці, коли діти ще не відчувають психологічних бар'єрів у використанні іноземної мови як засобу спілкування;

 - Формувати у дітей готовність до спілкування іноземною мовою і позитивний настрій до подальшого її  вивчення; 

-  Сформувати елементарні комунікативні уміння в чотирьох видах мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письмо) з урахуванням мовних можливостей і потреб молодших школярів; 

- Ознайомити  школярів із світом зарубіжних однолітків, з зарубіжним пісенним, віршованим і казковим фольклором і з доступними дітям зразками дитячої художньої літератури; 

- Залучити дітей до нового соціального досвіду з використанням іноземної мови за рахунок розширення спектру соціальних ролей в ігрових ситуаціях типових для сімейного, побутового, навчального спілкування;

- Формувати уявлення про найбільш загальні особливості мовленнєвої взаємодії рідною та іноземною мовами,  що відповідають інтересом  школярів.

-Формувати деякі універсальні лінгвістичні поняття, що спостерігаються в рідній та іноземній мовах, розвиваючи цим інтелектуальні, мовні та пізнавальні здібності учнів. [12, с. 140] 

Новий базисний навчальний план передбачає обов'язкове вивчення іноземної мови з I по IV клас у початковій школі при 1-2х годинах  на тиждень. 
Оновлення змісту навчання англійської мови проявляється в тому, що відбір тематики та проблематики іншомовного спілкування орієнтований на реальні інтереси і потреби сучасних школярів з урахуванням різних вікових груп, на посилення діяльного характеру навчання в цілому. 

Особливу увагу при відборі змісту навчання іноземним мовам приділяється соціокультурним навичкам і умінням, що дозволяє адекватно представляти культуру своєї країни у процесі іншомовного спілкування. 

Зміст навчання в рамках початкового шкільного етапу визначається програмою і спрямована на формування основ комунікативної компетенції. 

Що ми розуміємо під терміном «комунікативна компетенція»? Це здатність гнучко і ефективно користуватися іноземною мовою в межах розуміння і передачі інформації. Так як початкова школа є першою ланкою в загальній системі шкільної освіти, то її завдання полягає в тому, щоб закласти основи комунікативної компетенції, що дозволяє здійснювати іншомовне спілкування і взаємодію дітей молодшого шкільного віку. 

Враховуючи результати більш ніж сорокарічних досліджень в області раннього навчання, які проводилися в нашій країні паралельно з широким досвідченимнавчанням, можна стверджувати, що користь уроків англійської мови у формуванні комунікативних навичок у молодших школярів багаторазово доведена. Коротко підсумовуючи переваги систематичного навчання дітей іноземної мови в молодшому шкільному віці, можна відзначити можливості уроків англійської мови: 

-     безперечне позитивне вплив на розвиток психічних функцій дитини: його пам'яті, уваги, мислення, сприйняття, уяви та ін;

- стимулюючий вплив на загальні мовні здібності дитини; 
-     раннє навчання іноземної мови дає великий практичний ефект у плані підвищення якості володіння першою іноземною мовою, створює базу для продовження її вивчення в основній школі, а також відкриває можливості для навчання другої (третього) іноземним мовам, необхідність володіння якими стає все більш очевидною; 

-  незаперечна виховна та інформативна цінність раннього навчання іноземної мови, яка проявляється в більш ранньому входження дитини в загальнолюдську культуру через спілкування на новому для нього мовою. При цьому постійне звернення до досвіду дитини, врахування його менталітету, сприйняття ним дійсності дозволяє дітям краще усвідомити явища власної національної культури у порівнянні з культурою країн, що вивчається. 
Раннє вивчення іноземних мов представляє учням можливість формування наступних комунікативних навичок: 

• Правильно вимовляти і розрізняти на слух звуки, слово, словосполучення та пропозиції іноземної мови; дотримуватися інтонацію основних типів пропозиції; 
• Оволодіти найбільш уживаною лексикою у межах тематики початкового етапу, освоїти продуктивний лексичний мінімум в обсязі не менше 500 лексичних одиниць. Загальний обсяг лексики, включаючи рецептивний лексичний мінімум, становить не менше 600 лексичних одиниць; 
• Отримати уявлення про основні граматичних категоріях мови, що вивчається, розпізнавати вивчену лексику та граматику при читанні і аудіюванні і використовувати їх в усному спілкуванні; 
•  Розуміти на слух мову вчителя, однокласників, основний зміст полегшених текстів з опорою на зорову наочність та мовну здогадку;
• Брати участь у діалогічному спілкуванні: вести етикетні діалог і елементарний двосторонній діалог-розпитування в обмеженому колі ситуацій повсякденного спілкування; 
• Коротко висловлюватися на теми, відібрані для початкової школи, відтворювати напам'ять знайомі римовані твори дитячого фольклору; 
• Оволодіти технікою читання вголос; читати про себе навчальні та полегшені автентичні тексти, користуючись прийомами ознайомчого і вивчаючого читання; 
• Писати короткий привітання і особисті лист (з опорою на зразок), заповнити просту анкету про себе;
• Освоїти елементарні відомості про країну досліджуваної мови. [23, c. 62] 

Таким чином, важливо, щоб діти були розкуті, разом з учителем «творили» урок,  і не тільки  не стільки знання і володіння учнями мовним  матеріалом  визначають ефективність формування комунікативних навичок школярів, скільки готовність і бажання дітей брати участь у міжкультурному спілкуванні англійською мовою. Це можливо, якщо основною формою навчальної діяльності школярів буде не слухання, говоріння, читання або письмо  на іноземній мові, а живе і активне спілкування з учителем і один з одним. 

1.2. Психолого-педагогічні умови ефективного формування комунікативної активності учнів.

Одним із головних завдань сучасної освіти є формування комунікативної компетентності на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, оволодіння засобами пізнавальної та практичної діяльності. Ця проблема стає особливо значущою у зв’язку з приєднанням України до Болонської декларації, яка сприяє соціокультурному діалогові в умовах інтенсивної міжнародної комунікації. Розвитку комунікативної компетентності в шкільному навчанні присвячено дослідження багатьох вчених.

Аналіз літературних джерел дав змогу охарактеризувати психолого-педагогічні умови формування комунікативної компетентності старшокласників. При цьому враховували той факт, що для старшокласників спілкування стає особливо значимим. Воно дозволяє не тільки утверджувати себе як особистість, а й дає можливість осягати соціальні цінності, виконувати різні соціальні ролі, формувати соціальний досвід. Лише засвоївши соціальний досвід, людина наділяється людською сутністю, набуває якості індивідуальності. Її можливості як індивіда зростають за рахунок взаємодії з іншими людьми, що забезпечує її життєдіяльність [2].

Головною умовою ефективності формування комунікативної компетентності є орієнтація вчителів на особистісну модель взаємодії з учнями, яка передбачає забезпечення діалогового спілкування в навчально-виховному процесі. Зазначимо, що під час функціонування пояснювально-ілюстративних технологій навчання вчитель основну увагу приділяє трансляції готового змісту навчального матеріалу. При цьому інформацію, яку визначено рамками програми, в основному подається у формі монологу. Діалог у цій системі викладання майже відсутній. У зв’язку з цим у навчально-виховному процесі виникає чимало проблем через низький рівень навичок спілкування, неможливості отримати розгорнуту відповідь учня з його власною оцінкою, недостатній рівень включення школярів у коло проблем, які обговорюють.

Однією з умов активізації процесу формування комунікативної компетентності старшокласників є необхідність первісного формування комунікативно-пізнавальних потреб школярів у вираженні або прийомі потрібної, цікавої, значущої думки.

Інакше кажучи, необхідно створити комунікативні, життєво виправдані, особистісно-значущі ситуації для вирішення учнями вербально-комунікативних, розвивальних завдань. Як писав Л. В. Щерба, «спостереження над мовою є спостереженням над мисленням, що змушує людину зупинятися на потокові своєї мови, а отже, й мислення змушує розчленовувати його на частини, вдумуватися у співвідношення цих частин, порівнювати їх одну з одною і поглиблювати цим їх розуміння» [14, 339].

Завдяки таким завданням не лише формується потреба в мовленнєвій діяльності, а й розвивається мислення, здійснюється розвиваюча функція мови. Не менш важливою є й пізнавальна потреба учнів дізнатися про побут, традиції, культуру, творчість свого народу й країни, мову якої вивчають.

Важливою умовою є розмежування елементів змісту – предмета, засобів, способів формування і формулювання думки. Першочергове завдання навчально-виховного процесу й полягає в тому, аби викликати в учня чи задати йому такий смисловий зміст, який має розвивальне значення. Цікавий, близький, значущий для школяра смисловий зміст може задовольнити його комунікативно-пізнавальну потребу, «зустрітися» з нею, «опредметнитися» в ній і, тим самим, стати внутрішнім мотивом його мовленнєвої діяльності.

Серед умов активізації процесу формування комунікативної компетентності є здійснення особистісно-діяльнісного підходу. Цей підхід передбачає виділення основного об’єкта навчання – мовленнєву діяльність. Взаємопов’язане навчання видів мовленнєвої діяльності – слухання, читання, письмо, мовлення – базується на їх спільності як у предметному змісті, так і в структурній організації [13].

Дослідження підтверджують, що ефективність формування комунікативної компетентності старшокласників забезпечується за умови педагогічної дії, яка містить певні прийоми.

 Непрямі засоби дії на учнів. Ця форма професійної поведінки педагога полягає в тому, що він впливає на учнів своїми жестами, мімікою, котрі залишаються начебто на другому плані, використовуються непомітно під час необхідних навчальних дій (Г. Лозанов). Подібні прийоми дозволяють ненастирливо привертати увагу школярів до певного фрагменту навчального матеріалу, стимулюють їх комунікативну активність. Така дія адресована підсвідомості учнів, сприяє оволо-дінню засобами невербального спілкування і, безперечно, має великий педагогічний потенціал [7].

Прийоми виразного інтонування, логічного наголосу. До числа таких прийомів ми віднесли плавні чи різкі переходи інтонації і гучності у вимовлених вчителем фразах. Перебільшене контрастне виголошення навчального матеріалу активізує школярів, перешкоджає розвитку в них гальмівних станів, сприяє розвиткові мовленнєвих умінь.     

Релаксація. У ній полягає один із прийомів саморегуляції організму, відповідно до якого, щоб діяти напружено, необхідно розслабитися. Зосередженість та концентрація уваги на конкретному предметі діяльності вимагають виключення з поля зору інших подразників, аналізаторів. Одним із способів створення такого стану є організація «концертної псевдо пасивності», при якій навчальний матеріал, що підлягав запам’ятовуванню, прослуховують на фоні звучної музики (Г. О. Китайгородська). Стан, що виникає при цьому, знімає надмірне напруження, зменшує хвилювання учнів на уроці, відволікає від побічних думок і створює благодатні передумови для засвоєння навчального матеріалу. Використовували й сеанси кольорової музики, під час яких виконували відповідний музичний твір з одночасною проекцією на екран кольорового фону. Поступовий перехід від червоно-оранжевого до синьо-фіолетового тонів діє заспокійливо, а наближення до гами червоних кольорів стимулює мислительну діяльність і загальну активність. Тривалість такого сеансу – до трьох хвилин. Він супроводжується коментарем вчителя [5, 6].

Педагогічне навіювання. Дослідження засвідчують про існування декількох умов, виконання яких підвищує дієвість такого навіювання: воно здійснюється за допомогою чітких формулювань; у навчально-виховному процесі забезпечується достатня повторюваність формул навіювання; на різних етапах уроку використовують відповідні педагогічно доцільні формулювання. Так, для початку уроку характерні фрази типу: «Я бачу, що ви готові до уроку», «У всіх гарний настрій», «Ви легко зрозумієте і запам’ятаєте навчальний матеріал уроку», «Всі будуть активно працювати»тощо.

У процесі навчальної роботи використовують такі формули: «Ви всі можете виконати це завдання», «З кожним днем ви працюєте все краще і краще», «Вам під силу складніші завдання» тощо. Слід зазначити, що подібні формулювання не завжди відповідають реальній ситуації в класі, однак завдання педагогічного навіювання полягає в тому, аби не констатувати, а перетворювати, не супроводжувати, а спрямовувати, не коментувати, а збуджувати.

Роз’яснювальна бесіда. Під час такої бесіди використовують прийоми роз’яснення та переконання. Головне тут полягає в тому, що вчителеві слід детально розібратися разом з учнем в особливостях його комунікативної діяльності і логічно довести залежність результату від організації навчальної праці. Роз’яснювальну бесіду вчителі часто розуміють спрощено. Формулюють категоричні судження типу: «Не вчиш, ось і не знаєш», «Не стараєшся, тому й не виходить», «Лінуєшся, тому й відстаєш у навчанні». У подібних висновках відображається лише поверхова причинно-наслідкова залежність.  

Прояв лінощів, недбалість у навчанні, ігнорування домашніх завдань у більшості випадків є не першопричиною невдач, а наслідком інших, глибших і прихованих причин, котрі формуються у сфері особистості учня. Серед таких причин можуть бути недостатня емоційно-вольова зрілість, розмитість або імпульсивність мотивів і цілей діяльності тощо. Тому під час роз’яснювальної бесіди важливо звертатися до вольових якостей школяра, до його навчальних умінь, до властивостей його характеру, здібностей тощо.

Поринання в дитинство (або, за Г. Лозановим, – інфантилізація). Таке поринання важливе не тільки для дорослої аудиторії з ознаками втоми, сором’язливості, поблажливої іронії, а й для дітей з їх частою замкнутістю, загальмованістю, надмірною і підкресленою «дорослістю». Усі ці перешкоди у спілкуванні усувають за допомогою предметів дитинства: іграшок, «казкового дерева», «скарбу», «чарівної стрілки», що вказує на завдання, клубка ниток, який переходить під час відповідей учнів з рук у руки й утворює чудернацьку «павутину». Досягнутий при цьому ефект дозволяє розкрити загальмовані досі комунікативні можливості школярів [7].

Прийоми саморегуляції. Учні часто зізнаються, що не можуть примусити себе зосередитися. Вони відчувають, що марно витрачають час, але не сідають за уроки. Повторні невдачі викликають почуття розчарування, зменшують віру в свої сили. У подібних та деяких інших випадках варто використовувати аутотренінг – самонавіювання й самонакази. Слід зазначити, що інколи школярі самі роблять висновок про необхідність переконати себе в чомусь, спонукати до певних дій, повірити в досягнення мети. Такі самонавіювання стають більш дієвими, якщо учні знають про основи аутотренінгу, про формули, які застосовують у його процесі. Оскільки школярі зазнають великих нервово-психічних навантажень, корисними є такі, наприклад, формули релаксації: «Відчуваю важкість у руках і ногах», «Відчуваю тепло по всьому тілу», «Мені дихається легко й вільно», «Мене освіжає приємна прохолода» тощо. Для переходу до активної пізнавальної діяльності використовують формули активізації. Їх перераховують, при цьому з кожним числом зростає їх спонукальна сила. Наприклад: «Один – я поступово набираюся сил», «Два – росте моя впевненість у своїх можливостях», «Три – все більше й більше бажання виконати завдання», «Чотири – я готовий плідно працювати», «П’ять – я працюю». Подібні формули не є незмінними. Зберігається лиш їх загальний смисл, а учень наповнює самонавіювання потрібним, близьким і зрозумілим йому змістом.

 Самоаналіз комунікативних можливостей школярів. У деяких випадках такий самоаналіз здійснюється з ініціативи учнів. У бесідах з вчителями вони діляться деякими особливостями своєї уваги, пам’яті, мислення, складнощами мовленнєвої діяльності. Отримані дані вчитель поступово систематизує і враховує під час розробки шляхів реалізації комунікативних можливостей школярів.

Емоційна активізація учнів. Емоційна налаштованість педагога, образні порівняння, виразна інтонація, міміка і жести мають бажаний вплив на школярів. Для того, аби підтримувати їх емоційну активність упродовж усього уроку, слід використовувати прийом контрасту: змінювати емоційно насичений фрагмент уроку більш спокійним епізодом, схвильовану інтонацію – рівним тоном, напружену колективну роботу – індивідуальними завданнями тощо. Емоційно впливають на учнів також художні ілюстрації, предмети наочності, музика. Ці засоби активізації дозволяють керувати

увагою школярів, зокрема, зосереджуватися на головних моментах, підвищувати продуктивність комунікативного навчання на уроках.

Творче самовираження школярів. Найбільш виразно напрями творчої діяльності учнів проявляються у їх захопленнях. Вони майструють, колекціонують, займаються фотографією, спілкуються з природою, переписуються із зарубіжними друзями тощо. Подібні захоплення використовують для активізації комунікативної діяльності учнів на уроках. На прохання вчителя діти приносять на урок фотографії, листи, предмети зі своїх колекцій, які оживляють спілкування, роблять це спілкування більш змістовним, близьким, цікавим для його учасників. Завдання вчителя полягає в тому, щоб глибоко вивчати і знати захоплення школярів, використовувати їх для творчого самовираження.

Комунікативна організація уроку. Для її здійснення визначають предмет, ціль і форму спілкування учнів, вибирають ефективну форму подачі матеріалу, постійно підтримують мовленнєво-мислительну активність школярів. У деяких випадках учитель й учні досить активно обмінюються репліками в режимах «учитель – клас», «учитель – учень», «учень – учень» тощо, але подібне спілкування не завжди є справді комунікативним. Причина в тому, що комунікація не є проговорюванням мовленнєвих структур; діяльнісна сутність говоріння означає, що в процесі комунікації вирішують завдання, досягають цілі, одержують результат. Така робота вимагає певного напруження думки, тому спілкування в монологічній, діалогічній або полілогічній формах сприяє активізації комунікативної діяльності школярів.

Активне позитивне ставлення вчителя до учня. Стиль учителя проявляється не тільки у вибірковому ставленні до методів і прийомів навчання, а й також подекуди у непомітних вчинках. Якщо педагог негативно ставиться до учня, робить йому більше критичних зауважень, рідше звертається до нього на уроці, не зустрічається з ним поглядом, стримано оцінює його відповідь, менш терпляче вислуховує його, обмежує навідні запитання та інші форми своєї участі в діяльності школяра, то наслідком такого ставлення є закономірне зниження комунікативної активності учня. Втім, активне позитивне ставлення до учня перетворює як очевидні, так і приховані особливості діяльності педагога і сприяє повнішому розкриттю комунікативного потенціалу кожного школяра.

Позитивна навчальна перспектива. Дослідження показують, що у деяких випадках досягнутий та перспективний результати навчальної роботи ототожнюються, і сьогоднішню оцінку розглядають як завтрашній результат. Однак таке ототожнення неправомірне: успішність – динамічний показник, який може змінюватися: і підвищуватись, так і знижуватись, а головне – сьогоднішні результати навчальної роботи є недостатньою підставою для того, аби прогнозувати перспективи розвитку комунікативної діяльності школярів у майбутньому. Часто становище докорінно змінюється із заміною вчителя, переходом школяра до іншого класу або школи тощо. У таких випадках зникає попередня безвихідна ситуація і відкривається нова, позитивна навчальна перспектива, яка стає потужним стимулом діяльності. Вчителеві слід підтримувати відчуття позитивної навчальної перспективи у кожного учня, визначати шляхи її досягнення і професійно орієнтувати школярів з урахуванням їх комунікативних здібностей.

Ефективність формування комунікативної компетентності старшокласників значною мірою залежить від комунікативних умінь вчителя.

 Відповідаючи на запитання, яким повинен бути вчитель, А. А. Алхазішвілі зазначав, що при демократичному стилю спілкування вчитель повинен вміти ставати рівноправним співрозмовником своїх учнів (вміти звільнити їх від впливу свого авторитету, яким він у типово навчальних ситуаціях, безумовно, користується); він повинен вміти проявляти інтерес до теми бесіди, навіть якщо вона його не цікавить (для цього необхідна частка артистизму); він повинен бути хорошим співрозмовником (менше самому говорити, а й вміти підтримати розмову) [1].

Втім, зазначимо, що вчитель, залежно від його індивідуально-психологічних особливостей, виробляє свій, індивідуальний стиль педагогічної діяльності. На основі комбінації динамічних, змістових і результативних характеристик педагогічної діяльності А. К. Маркова, А. Я. Никонова виділили чотири типи таких стилів: емоційно-імпровізований, емоційно-методичний, розмірко-вувально-імпровізаційний і розмірковувально-методичний. Учителеві слід визначити свій стиль і за необхідності вдосконалити його. Ось яку характеристику емоційно-імпровізованому стилю дають автори: «Ви маєте багато достоїнств: високий рівень знань, артистизм, контактність, проникливість, уміння цікаво викладати навчальний матеріал. Однак вашу діяльність характеризують і визначають недоліки: відсутність методичності, недостатня увага до рівня знань слабких учнів, недостатня вимогливість, завищення самооцінки, підвищена чутливість, що обумовлюють вашу надмірну залежність від ситуації на занятті. Як наслідок – у ваших учнів стійкий інтерес до навчального предмета і висока пізнавальна активність з неміцними знаннями, недостатньо сформованими навичками...» [8, 45].

На матеріалі наведеної характеристики очевидною є залежність навчально-виховного процесу від стилю вчителя, котрий, у свою чергу, обумовлений його індивідуально-психологічними особливостями. Також очевидно, що саме вчителеві в силу специфіки навчального предмета, що вимагає організації педагогічного спілкування як засобу (умов) і цілі навчання, необхідно цілеспря-мовано формувати в собі такі якості, як інтерес до людей, швидка і точна реакція на співрозмовника, артистизм, добре, відкрите ставлення до людей, відсутність упередженості і тривожності.

Важливою також є готовність вчителя як партнера у спілкуванні до прийняття позиції дитини, розуміння її інтересів, мотивів, цінностей, дій. Як зазначав Ш. О. Амонашвілі, вчитель стає «своїм» для дітей, його не бояться, йому довіряють, з ним радяться, у нього і з його допомогою вчаться, його дійсно поважають.

Важливою особливістю такого спілкування повинна бути взаємна гуманістична і комунікативно спрямована установка партнерів, прагнення до співучасті, сприйняття один одного. Тут багато залежить від поведінки вчителя. Він має бути толерантним, довірливим, життєрадісним, повинен вміти співпереживати і захоплюватися. Важливо й те, яким голосом він промовляє слова, фрази і який при цьому вираз обличчя. Слід уникати повчального тону. Головні педагогічні засоби – усмішка й ласкавий погляд [2].

Для вчителя значний інтерес може виявляти складений С. Я. Ромашиною перелік педагогічних комунікативних умінь, якими він повинен володіти [11]. Зокрема, вона виділяє чотири групи таких умінь.

До першої групи відносять уміння «автентично і варіативно» стимулювати мовно-мислительну діяльність учня: спонукати до діалогічного висловлювання; спонукати ставити запитання, відповідати, висловлювати власну думку; спонукати ілюструвати навчальний матеріал власними прикладами тощо.

Другу групу складають уміння «автентично і варіативно» реагувати на типові ситуації вербального спілкування: давати загальну оцінку різним видам мовленнєвої діяльності учня; вміти обґрунтовано, аргументовано оцінювати; вносити корективи в мовленнєві дії учня; вміти підтримувати його інтерес, бажання висловитися тощо.

Третя група включає уміння «автентично і варіативно» контролювати діяльність учнів на занятті, перевіряти розуміння навчального матеріалу; контролювати правильність виконання дії учнем; контролювати використання навчального матеріалу тощо.

До четвертої групи відносить уміння «автентично і варіативно» створювати умови для організації пізнавальних мовленнєвих дій на занятті; спрямовувати увагу учнів на сприйняття і розуміння навчальної інформації; забезпечувати їх готовність до роботи, оцінювати; організовувати різноманітні мовні форми роботи, забезпечувати дискусійність на заняттях тощо. Учителеві притаманне вміння бути водночас і партнером, і вчителем, який спрямовує мовленнєве спілкування та виправляє його недоліки. Це складне педагогічне вміння не авторитарного, не імперативного, а зацікавленого спілкування з учнями.

Охарактеризовані психолого-педагогічні умови формування комунікативної компетентності старшокласників дають змогу їм оволодівати комплексом умінь і навичок комунікативного характеру, забезпечують благодатний психологічний клімат, необхідний не тільки для розвитку вербальних комунікативних здібностей школярів, а й для формування індивідуального стилю спілкування, взаємодії з іншими людьми. Атмосфера розкутості, взаємної поваги, товариськості, делікатності розкриває можливості особистості, відображає якісний бік міжособистісних відносин.

Дієвість психолого-педагогічних умов формування комунікативної компетентності старшоклас-ників середньої загальноосвітньої школи визначається їх здатністю творчо застосовувати отримані знання в нестандартних ситуаціях спілкування та з різними людьми; чітко висловлювати й аргументовано відстоювати свої думки; цивілізовано вести дискусії; самостійно володіти формами та засобами спілкування; здобувати, використовувати, творчо переосмислювати, наочно подавати інформацію; установлювати, підтримувати й розвивати взаємовідносини з партнерами, обміню-ватись ідеями та інформацією, впливати на події та стан речей, висловлювати коментарі.

 

ІІ. РОЗДІЛ.  ОРГАНАЗАЦІЯ І ЗАСВОЮВАННЯ УЧНЯМИ СПОСОБІВ КОМУНІКАТИВНИХ ДІЙ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ.

Проблеми вдосконалення уроку, пошуки поєднання різних форм та методів роботи на уроці залишаються для мене актуальними. Саме комунікативний підхід сприяє кращому опануванню іноземної мови учнями, дає можливість практично застосовувати набуті знання для висловлювання своїх думок, вражень, почуттів. [11]

 Своїм першочерговим завданням вважаю навчити учнів розмовляти англійською мовою на актуальні та зрозумілі для них теми, які вони можуть застосувати в різноманітних життєвих ситуаціях, стимулювати їх до  висловлювань, заохочувати до спілкування. Для цього використовую різні фактори, що забезпечують розвиток комунікативної активності на уроці, а саме:

● цікавий тематичний підбір матеріалу;

● диференційований підхід, врахування інтересів учнів;

● мотивація навчання;

● сприятливе психологічне середовище;

● прийоми і методи роботи.

На різних етапах навчання учнів ставлю перед собою різні цілі.

1 етап — початкова школа (1-4 класи). На цьому етапі у дитини поступово формуються елементарні знання про повсякденне життя. Я допомагаю дітям, які входять у світ чужої мови.

Для цього я використовую різноманітний матеріал комунікативної спрямованості:

● фонетичні ігри,

● лексичні ігри,

● пісні, вірші, лічилки,

● рухомі ігри,

● невеликі за обсягом тексти, казки.

Улюбленим видом роботи молодших школярів є заповнення міні-портфоліо, яке використовується мною з метою формування практичних навичок застосування отриманих знань.

2 етап — середня школа (5-9 класи). Обсяг навчального матеріалу помітно зростає, у тому числі того, який сприяє розвитку комунікативної компетенції. Напрацювання початкової школи зберігаю і розвиваю в учнів середньої ланки, забезпечуючи наступність. На цьому етапі роботи:

● створюю мовленнєві ситуації, що наближають навчальне спілкування до

реальних умов;

● використовую технічні засоби навчання;

● навчаю учнів складати діалоги, ситуативні вправи, добираю творчі завдання,

які активізують навчальний процес і спонукають думати;

● проводжу ділові ігри відповідно до теми уроку;

● застосовую метод проектів.

3 етап — старша школа (10-11 класи). На рівні старших класів особливу увагу приділяю формуванню важливих для життя в суспільстві компетенцій: креативно мислити, працювати в колективі, бути здатними розв'язувати проблеми, бажати та вміти вчитися протягом життя, які є невід'ємними складовими процесу формування комунікативної активності. На цьому етапі систематизується та узагальнюється мовленнєвий та комунікативний досвід, набутий ними на попередніх етапах вивчення мови. Методи і види навчальної діяльності дедалі більше набувають форм, наближених до реальних умов спілкування, зростає коло інтересів. На цьому етапі я застосовую як традиційні , так і сучасні методи навчання.

Для підвищення мотивації учнів до навчання, якісного формування комунікативної активності я впроваджую:

● дебати;

● дискусії, ділові ігри;

● нестандартні уроки;

● метод проектної роботи;

● роботу з відео та аудіо матеріалами;

● знайомство із фразеологією англійської мови;

Традиційні форми роботи завжди урізноманітнюю творчими завданнями, лексична і тематична насиченість яких дозволяє творчо та активно мислити.

На всіх етапах вивчення мови приділяю важливу роль читанню. Вважаю, що саме читання сприяє розширенню і закріпленню лексичного запасу, формує граматичні навички.

На уроці ставлю перед собою завдання: зробити урок цікавим і динамічним.

Для цього намагаюсь чергувати фізичну і розумову активність, подаю цікавий матеріал, який учні краще запам'ятовують, крім повсякденних, знайомих ситуацій, використовую матеріал казок, пісень, віршів. Систематично відзначаю успіхи дітей і заохочую їх до подальшого навчання.

Аналізуючи сучасні методики викладання іноземної мови на уроках, роблю наголос на важливості сприймання та розуміння мови на слух.

На різних етапах навчаю учнів слухати, повторювати та розуміти. Тексти добираю автентичні, доступні за змістом та мовним складом, короткі за тривалістю звучання. Контроль аудіювання здійснюю через тестові завдання. Розвиток комунікативних умінь на уроці неможливий без опанування граматичних навичок. Засвоєний граматичний матеріал ввожу в усне мовлення шляхом виконання різних вправ, створення відповідних мовленнєвих ситуацій. Для роботи в парах використовую вправи, які мають підстановочний характер.

Етап презентації граматичних явищ відбувається на основі вивченої раніше тематично пов'язаної лексики, при цьому створюю умови для творчого і правильного перекомбінування раніше засвоєного матеріалу в усному і писемному мовленні. Прагну навчити учнів не просто говорити, а говорити правильно. На моє переконання розвитком комунікативної активності учнів потрібно вміло керувати. Для організації такого виду діяльності підбираю різні форми організації навчального процесу, а саме:

● індивідуальна робота;

 ● індивідуально-групова робота;

● робота в групах.

 ● робота в пapax.

Класично, добрим стимулом для мовлення є унаочнення, бо це найкращий спосіб привертання уваги учнів. У пошуках відповіді на запитання ,, Як підтримати інтерес до навчання” я знайшла відповідь. Необхідно залучати дітей до активної ігрової діяльності. Граючись - діти вчаться. Кожний ігровий момент активізує роботу учня на уроці. Проаналізувавши дидактичну та методичну літературу, зокрема методи Р.І.Жуковської, І.А.Ляпіної, А.П.Усової та взявши до уваги власний педагогічний досвід, я поділила ігри на чотири групи, кожна з яких носить певний характер. На уроках використовую різні види ігор.

Найчастіше застосовую дидактичні ігри.

Значну увагу приділяю роботі з фонетикою, прагну виробити в учнів навички правильної вимови та вільного, швидкого мовлення.

Фонетичні зарядки вважаю обов'язковим компонентом на уроці, особливо на початковому етапі вивчення мови. Для цього використовую технічні засоби навчання, фонетичні вправи у вигляді рифмівок, скоромовок. Паралельно розвиваю лексичні навички.

Комп'ютеризоване навчання є сьогодні одним із нових підходів до процесу викладання іноземних мов. На уроці використовую комп'ютер для наступних форм роботи:

● вивчення лексики;

● навчання  діалогічного та монологічного мовлення;

● виконання  тестових завдань із творчим продовженням.

Складовою частиною своєї роботи вважаю опрацювання країнознавчого матеріалу. Це активізує пізнавальну діяльність учнів, залучає до діалогу двох культур.

Під час формування комунікативної активності учнів постають і певні труднощі, для подолання яких

● приділяю більше уваги розвитку критичного мислення учнів;

● організовую індивідуальну роботу, спрямовану на пошук необхідних

комунікативних ситуацій;

● стимулюю активність учнів у комунікативному спілкуванні шляхом застосування різних висловлювань.

Використання різноманітних форм роботи формують у моїх вихованців:

● активність;

● відкритість;

● впевненість у собі;

● готовність до спілкування із носіями мови;

● мовленнєвий такт;

● культуру спілкування.

2.1. Ділові ігри

Не для кого не є секретом, що у молодших школярів переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно – образне мислення, практичне ставлення до розв’язування задач тощо. Тому можна вважати доцільним на уроках іноземної мови в початкових класах систематично застосовувати елементи гри у поєднані з іншими формами навчальної діяльності. Зауважимо, що жоден сучасний урок іноземної мови не уявляється без інтенсивного темпу, який потребує концентрації уваги від учнів та напруженості всіх їхніх сил тощо. Тому на уроці англійської мови пізнавальна гра потребує особливого обґрунтованого підходу. Такі пізнавальні ігри мають велике значення в розвитку активності школярів та підвищенню мотивації їхньої навчальної діяльності.

Розглянемо декілька прикладів. При вивченні теми "Учень та його оточення" цікавими для школярів будуть ігри "Вгадай" та "Світлофор". Гра "Вгадай" проводиться так: учень виходить до дошки. Вчитель викликає за бажанням дітей з кожного ряду. Вони витягують шкільні предмети по черзі. Кожен новий предмет вчитель за спиною учня показує класу. Учень запитує: "Is it a book?" (Це книга?). Клас хором відповідає: "Yes (no), It’s (not) a book" (Так або ні). Учню дозволяють поставити не більше трьох запитань. Якщо після третього запитання він не вгадав предмет, хором відповідають учні того ряду, учасник якого витяг предмет. Кількість предметів має дорівнювати кількості рядів. Гра "Світлофор" проводиться англійською мовою у швидкому темпі. Всі діти готують вдома зелену та червону картки. Від кожного ряду до дошки викликаємо "контролера". Звичайно ж контролювати кожен буде свій ряд. Це має бути сильний учень, який підготував список свого ряду (групи). Вчитель називає предмети. Якщо це шкільний предмет, учні піднімають зелену картку, якщо ні – червону. "Контролер" фіксує відповіді: "+" - правильна відповідь; "-" - неправильна.

Вивчаючи будь-яку тему, можемо щоразу проводити гру "Відгадайка". Суть гри за описом дізнатися про що саме (або про кого) йде мова. Група отримує картку зі словом чи словосполученням і за певний час складає невеличкий (до чотирьох речень) опис, який пропонує класу. Переможе та група, учні якої , по – перше, найшвидше вгадають найбільшу кількість описів, а, по – друге, створять вдалий опис з точки зору аудіювання, бо за правилами гри кожен учасник по черзі промовляє репліку – речення.

Полюбляють діти гру : "Хто я". Як приклад, продемонструємо цю гру за темою " Тварини". Від кожної групи учень отримує завдання – картку з назвою тварини. Учень розповідає про себе, а його група здогадується про кого саме йде мова. При умові – чотири речення. Якщо група не здогадалася, учень повинен показати пантомімою свою тварину. А якщо і тоді правильної відповіді не отримано, вгадують інші групи . Необхідних умов дві: 1. Учень не має права називати себе. ( Текст має бути приблизно такий: "I am a wild animal. I live in the forest. I am nice. I am red. I am a clever animal. I like a rabbit.") 2. Група повинна відповідати лише англійською мовою, бажано хором. ( В даному випадку: " You are a fox"). Аналогічно проводиться гра "Портрет". Тільки в цій грі учневі одягають маску, зображення на якій він не бачив. Це може бути тварина,а може – людина певної професії. Вчитель задає запитання групі, яка має хором відповідати. Учень за відповідями групи має здогадатися хто він ( чий портрет зображено) і назвати себе. Якщо після трьох – чотирьох відповідей учень не відгадав, то хором йому допомагає та група, учні якої перші встигли підняти руки, що знають правильну відповідь. До речі, доцільно викликати ту групу, в якій руки підняли більшість учасників. Приклад: Вчитель ставить запитання.

1 Is this a man? 2 Is this a woman? 3 Is he a doctor? 4 Is he a worker? 5 What is he? Учні хором дають відповідь : " He is a clerk"

Дуже полюбляють діти костюмоване інсценування улюблених, відомих казок ("Ріпка", "Рукавичка", "Троє поросят" тощо) англійською мовою. Гра на уроці допомагає подолати несміливість; повірити у себе, у свої сили; вивчити нову лексику; мовні конструкції; розвиває кмітливість; дає можливість уникнути перевантажень; сприяє підвищенню пізнавальної активності тощо.[17,41].

 Одним із  шляхів   створення   комунікативної   ситуації   є   ділові ігри, які сприяють  реалізації   міжособистісного   спілкування   учнів   на уроці. Ділова гра  орієнтує учнів на  планування   оособистої   мовленнєвої поведінки   і  прогнозування   поведінки    співрозмовника.    Ділова  гра передбачає елемент перевтілення  учня  у  представника   певної   соціальної груи, професії, тощо. Через  це  рольові ігри  часто  сприймаються    учнями як    реальна   дійсність:  учні   дістають    у    них    можливості    для самовираження,  яке  здійснюється  у   рамках   цих   ролей.  Кожен  гравець виступає як  частина соціального  оточення інших  і  демонструє  шаблон,   в рамках  якого він може  спробувати   свою   власну  чи  групову   поведінку.

 Кінцевою  метою   ділової   гри    є    відпрацьовування     комунікативних навичок та умінь. Учасники  ділової   гри  не  тільки  роблять  повідомлення з  певної  теми,  але  й  невимушено   вступають   у   бесіду,   намагаються підтримати  її,  цікавляться   думкою   інших,   обговорюють   різні   точки зору, кожен  прагне  висловити  свою  думку, і   таким  чином  розмова  стає невимушеною,  що  власне  і  є  реалізацією  комунікативного підходу.   Адже створена    умовна    ситуація,   в    якій    "відбувається      невимушене спілкування  з  обігруванням   соціальних    ролей",[5]   тобто  моделюються реальні  умови  комунікації.

  Гра  допомогає  зробити процес навчання  цікавим, захоплюючим.  Під час ділової   гри   діти   виступають   суб'єктами    ігрового   процесу,   його активними   творцями.   У   грі   навіть    інтелектуально-пасивна    дитина спроможна   виконати  таке завдання, яке  їй  важко  дається   у  звичайному житті,  тому  що  тут  існує  певна  умовність і   немає   такої   жорстокої смуги оцінювання , яку відчуває   на   собі    школяр  з   перших   же  днів навчання , адже це гра. Відчуття  рівності,  атмосфера  захопленості   дають можливість учням  подолати  скутість, зняти мовний  бар'єр,  втому,  знизити

тривожність,   напруження,   негативне   ставлення    учнів   до  навчальної діяльності, тощо.

  У  відповідності  із  вищезгаданим    ділову  гру  можна   розглядати, як  прийом   та  засіб  особистісно-орієнтованого  підходу .  Адже  умови  і проведення  гри  надають  можливості   для   здійснення   індивідуалізації: підбору   мовленнєвих   партнерів  і  груп  з  урахуванням   спільності   їх інтересів,   варіативних    мовленнєвих    завдань,   підбору    мовленнєвих партнерів     з     урахуванням     їх    стилю    володіння       іноземною мовою,розмежування  режимів  виконання   та   обсягу    вправ  для  учнів  з різним  типом  володіння  мовленнєвою  діяльністю, тощо.

  Основні етапи підготовки  до  проведення  ділових  ігор.   Класифікація  ділових   ігор.  Дитина грає завжди. Гра - це   планомірна,  розумна   підкорена  певним правилам   система  поведінки.  У  грі    розвиваються   творчі,    розумові здібності  дитини,  в ній  передбачається  приняття   рішення:  як  вчинити, що  зробити,  як  виграти.  Навчальні   ігри   допомагають   зробити  процесс навчання  іноземній  мові цікавим  та захоплюючим.  Атмосфера  захопленості, відчуття  рівності   дають   можливість  учням   подолати   скутість,  зняти мовний бар'єр, втому, знизити  тривожність, тощо. За  допомогою  гри   добре відпрацьовується   вимова,   активізується   лексичний    та   граматичний матеріал,  розвиваються   навички   аудіювання,   усного    мовлення."   [6]

Спілкування,  яке  є   основною   метою   навчання   іноземної    мови,    є ситуативним, адже воно завжди відбувається в певній ситуації.  Рольова   гра є  чудовою  основою  для  навчання  спілкування, тому що  в  ній   задаються умови  та  ролі, які  моделюють  реальні  життєві ситуації.

     Окрім того у  грі  виокремлюються  реальні  стосунки  між   учасниками, тобто,   за   висловом   Л.Виготського,  "гра  -  це  арифметика  соціальних відносин."[7]  Взявши  на   себе   певну   роль,   учень,   для   досягнення ігрової  мети  повинен  взаємодіяти   з   партнерами,   співвідносити   свої  дії   з   діями   інших  учасників   гри,   вміти  вислухати   і   зрозуміти іншого, висловлювати свою  думку,  враховувати  побажання  інших   учасників гри.  У процесі  такої  взаємодії  відбувається  обмін діяльністю  -  обмін знаннями, вміннями, які є необхідними  для досягнення  ігрової мети.

 На думку   вчених   та   педагогів   можна  виокремити   такі   основні переваги  використання  ділових  ігор:

•           учні повинні  будуть використовувати  мовний  матеріал  в  ситуаціях, близьких  до  реального  життя;
•           такий вид  ігор  дозволяє   оволодіти   навчальним   матеріалом   та закріплюючи     його, усвідомлено засвоїти специфіку  його  використання у  мовленні;
•           ділові   ігри   розвивають   та   удосконалюють   мовленнєво-розумову діяльність    та   створюють  умови    психологічної   готовності   до     спілкування;

•             у учнів з'являється бажання  спілкуватись іноземною  мовою  і   після уроків, тобто ігри стимулюють внутрішні  мотиви до вивчення  мови;
•             ділові    ігри   максимально  стимулюють  активність   учнів,  що    необхідним для  досягнення  мети  гри;
•             у  учнів   є   можливість   використовувати   мову  самостійно,   без  прямого   контролю  з  боку  вчителя, та  учні   охоче  концентруються  на роботі, так як  самі окреслюють свій  внесок  у роботу  під час гри;
•             проведення  ігор  стимулює   дисципліну  учнів - жоден учень,   якому  цікаво те, що він  робить,  не буде  порушувати поведінку.

 Оскільки  використання  ділових   ігор  передбачає створення особливого  навчального  простору, в якому  учень готується   до   вирішення   важливих проблем та реальних ускладнень, "проживаючи" їх та способи   їх   вирішення, завдання вчителя полягає в тому,  щоб, по-перше,   створити   життєвоважливу ситуацію, по-друге,  розподілити ролі  і, по-третє, сформулювати    пошукові  завдання, що випливають  із   ситуації.   Під   час   проведення   рольової гри  змінюється  також  і  роль вчителя - якщо традиційно  вчитель   повинен контролювати  мовленнєву  діяльність учня,  то в  умовах  гри  контроль  та  керівництво  з боку вчителя  повинні   бути  припинені   як  тільки   учень  почав обігрувати  роль.

 Спілкування  під  час  ділової  гри  є  ефективним   та   невимушеним, якщо  у учнів є набір  завершених  фраз, які  вони   можуть  використовувати у ситуаціях, вільно  ними  оперуючи. При  виборі  завдань  для  ділової  гри потрібно  враховувати   рівень  знань  учнів  та   потреби, інтереси  та  досвід  учнів.

 На   уроках   іноземної   мови   проводяться   багато    завдань,   які пов'язані  з діловими  іграми. Ігрові завдання, які не потребують  створення  мовної   ситуації   і  в  яких   використорується   переважно   згадування; групові форми роботи, коли вчитель може  втручатися   та  корегувати  роботу учнів; опрацюваня діалогів, коли учні ( хором  та  окремо  )  тренуються   у правильній, наближеній до носіів  мови,   вимові;  заповнення   пропусків  у діалогах  за  допомогою  необхідної  лексики  (  але  при   цьому   відсутні ролі, які треба зіграти ); вільне складання діалогів у  групах  у  письмовій формі - всі  ці  види  завдань  можна  розглядати, як підготовчу  роботу  до проведення  ділових   ігор.

Стронін М.Ф. пропонує  таку   класифікацію   ігор  у  відповідності  до мовних  навичок,  формуванню  яких  вони сприяють:

       1) граматичні;

       2) лексичні;

       3) фонетичні;

       4) орфографічні;

       5) аудитивні;

       6) мовні.

 Як  бачимо,   ділові    ігри   можуть    бути   лише   до   лексичними, аудитивними та  мовними, тому що саме вони мають можливості для   тренування учнів у  вживанні  лексики  в ситуаціях, близьких   до   реального   життя, навчання розуміння  учнями зміст висловлювань,  розвитку слухової та  мовної  реакції, навчання учнів   послідовно,  логічно   і  творчо  використовувати отримані мовні навички,    виражати  свої   думки.   Вони   в   свою   чергу поділяються  на  певні  групи  за змістом.   Мільруд  Р.П.   пропонує   таку класифікацію ділових   ігор:

                     - ігри  побутового  змісту;

                     - ігри  казкового  змісту;

                     - імітаційні  рольові  ігри;

                     - пізнавальні рольові  ігри;

                     - рольові  ігри  ділового змісту;

                     - рольові  ігри  світоглядного змісту.

 Ділові  ігри  можуть  ефективно  використовуватись  на різних   етапах навчання.  Щодо   віку  учнів,  доцільність   використання    різних   типів рольових  ігор  прослідковується за таблицею:

Учні молодшого шкільного віку	Учні середнього шкільного віку	Учні старшого шкільного віку
Ділові  ігри  казкового змісту	Ділові  ігри побутового змісту	Імітаційні ділові  ігри пізнавального змісту
	Ділові ігри  пізнавального змісту	Ділові ігри світоглядного  та побутово-соціального змісту

 

  Ролі,  які виконують учні,  також  мають свою   класифікацію.  Це важливо пам'ятати   тому,   що   рольові   ігри   є   ефективними   лише   в умовах  правильного  відбору  та  розподілення  ролей. Аріян  М.А.  пропонує враховувати такі  групи  ролей, як:

     - соціальні ( лікар, робітник ), які  мають виховуючий вплив;

     - міжособистісні ( друзі, однокласники, супротивники ), які   сприяють

       особистісній  орієнтації  спілкування;

     - психологічні ( позитивна  особистість,  нейтральна   або   негативна

       особистість )

"Чим  більше  рольових  позицій, тим ширше буде соціальний  досвід учня

 у спілкуванні."[8]

 Існують певні аспекти   рольової   поведінки,   які   сприяють  створенню  моделей реальних   життевих  ситуацій.  В   щоденному   житті,  в реальності,  ми  спілкуємось  власною  мовою,   граємо   багато    ролей.  В кожен  момент  ми  поводимося  по-різному.  Поведінка   учнів   в   діловій грі  дещо  відрізняється  від   нашої   поведінки   рідномовному   оточенні, але основні  аспекти  поведінки -  ті ж  самі. Зокрема,  формальність  -  ми вживаємо   більш-менш   формальні    мовні    засоби,   а    іноді    навіть термінологію, в залежності від  того,  з  ким   ми   спілкуємось.  Наступним аспектом  можна виокремити  функціональність - від того,  які   функції   ми будемо  виконувати  також   залежить   вибір  мовних   засобів.  Ще   цілком зрозумілою є  залежність  вибору   мовних  засобів  від  нашого   відношення до  співбесідника. Крім того  мову  для  спілкування   потрібно   правильно підбирати  і   правильно  вживати,   щоб  дати  співбесідникові   можливість зрозуміти  наше  відношення  (  гнів,  радість,  сум,  тощо  ).  Слід  також враховувати  різниці   у  культурі  поведінки,  тому   що  багато  студентів будуть  спілкуватися  безпосередньо  і   дуже   важливо   знати   відповідну до  слів  міміку та  жести.  У діловій   грі  важливим  аспектом   поведінкиє  негайна  усна  відповідь. Учень-слухач   повинен   зрозуміти   ситуацію, показати   розуміння   почутого,  вчасно   відповісти,   помітити    реакцію співбесідника  -  можливо  треба   перефразувати     чи    пояснити     свою відповідь, подати  сигнал - чи бажає  він  продовжити  розмову, чи ні.

 Перед  проведенням   ділової    гри   вчитель повинен враховувати:

    -  мовленнєву   підготовку   учнів  -  крім   формальної    мовленнєвої практики   робота  вчителя  повинна   бути   спрямована   на    використання учнями   мовленнєвих   засобів  у різних  типах  мовленнєвої  діяльності,  у різних  ситуаціях  та  умовах;

    - культурний  та ситуаційний фактори - англійський  спосіб   дій   слід практикуват у ситуаціях,   поки   він  не  перетвореться  на   автоматичну поведінку  учня;

    -  фактичну підготовку - учні повинні  знати  конкретні  умови ,   перш ніж  впевнено зіграти  роль;

    -  потреби, інтереси  та досвід  учнів.

 Вчитель  повинен   переконатися,   що  учні   можуть  вільно  оперувати необхідними   для   ситуації   вербальними    та    невебральними    мовними засобами  і це  оперування  не   викликає    у   них   суттевих   труднощів.

 Ділова гра - це  діяльність,  яка  надає   учневі   можливість  практичного застосування  мовних  засобів,  аспектів рольової   поведінки.  Отже  знання мовних засобів та уміння і  навички   оперування   ними   мають   бути   вже засвоєні  до моменту проведення  рольової  гри.  Іншими   словами,   ділова  гра  буде  неефективною,  якщо  учні  не будуть  попередньо  підготовлені.

 Підготовка учнів,  яку  заздалегідь  повинен  провести   вчитель,   має декілька етапів:

I етап - традиційна  мовна  практика - вправи, направлені на  засвоєння граматичних    структур    та    лексики.    На   цьому    етапі    доцільно використовувати такі види вправ, як:

       .  виправлення  граматично  та  лексично  неправильних  речень;

       .  заповнення пропусків;

       .  вибір правильних  відповідей.

II етап - складання  діалогів,  застосовуючи  такі види вправ,  як:

    .  побудова   діалогів,  заповнюючи   пропуски,  коли   ситуація   чітко   окреслена;

    .  складання  діалогу   усім   класом  - за зразком.

III етап -  робота   з  діалогами, які складають  у парах або у  групах на  основі  засвоєного  мовного  матеріалу.

 IV етап -  вправляння   у   техніці   розмов,   зокрема,   використання службових  фраз,  таких  як: "I see..."," You   know...",   впізнавання   та практикування   діалогів  від  носіїв  мови.

V етап -  використовується  техніка  заміни  невідомих слів синонімами,  для чого  доцільно  застосовувати  вправи  на  пояснення   слів   іноземною мовою, наприклад: "few"- 'not  many', "cause" - 'reason'.

 VI  етап  підготовки  до   проведення   рольової   гри   -   робота   в групах, типи  якої  потрібно варіювати,  а  завдання  доцільніше  пояснювати на  початку, щоб подальша  робота  проходила   з   мінімальним    втручанням вчителя.

 Вчені  зазначають  також  певні  недоліки   у   використанні   ділових  ігор у навчальному процесі. Серед  них,  зокрема,  недоліки  організаційного  плану - класна   кімната   невеликого   розміру,  тобто  -  брак   вільного простору,  потрібного  для   деяких   ділових   ігор;  нестача   часу,  який потрібен  для  ефективності  гри.

 Надаючи   учням   свободу    в    рамках    класного    приміщення    у використанні  та експериментуванні  з  мовленнєвими  засобами,   ми   можемо з'ясувати,  що вони вивчили  і   наскільки   вони    розуміють   доцільність використання  цих  засобів. Будь-яка  помилка   може   бути   проаналізована і  використана  вчителем  як  основа   для   подальших,  більш   поглиблених вправ.

2.2. Розв’язання проблемних комунікативних ситуацій

Використання комунікативного підходу на уроках англійської мови. Ефективним засобом розвитку навичок спілкування іноземною мовою є метод  комунікативного підходу, сутність якогополягає у тому, що сам процес оволодіння мовою має бути своєрідною моделлю процесу спілкування. Реалізаціюцього підходу я вбачаю у створенні комунікативних ситуацій, в основі якихлежить моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем; розвитку діалогічного та монологічного мовлення, що забезпечує постійне тренування, керує мовленнєвою діяльністю партнерів; перегляд  відеофільмів, що дає можливість поєднатизорові та звуковіобрази у типовихобставинах, запропонувати студентам  мовленнєвуситуацію, в якій вони можуть опинитися у ролі активних учасників комунікацій; застосування ігрового матеріалу, за допомогою чого учні активізуються та досягають результативності.       

Більшість комунікативних завдань базуються на драматизаціях, що є точною  моделлю істинного спілкування. Річ в тому, щорізні колізії – реальні, фантастичні, психологічно завжди мотивовані та актуальні, в них завжди все відбувається тут і зараз, а це дуже пожвавлює їх та сприяє засвоєнню матеріалу. В комунікативних завданнях можуть бути використані постійні персонажі: герої книг, автор, читач, популярні персонажі кіно, театру, репортер, журналіст і т.ін. Їх мовна поведінка визначається їх професією, характером, життям.

Одним з основних його прийомів є імітація ситуацій з реального життя,  покликаних стимулювати учнів до активногоговоріння. При цьомудуже важливо,  щоб теми були животрепетними, пов'язаними з повсякденним життям,  проблемами, щозаймають учнів.  (Уяви, що у шкільному розкладі мало уроків з твоїх улюблених предметів. Тобі хотілося б мати їх більше. Поспілкуйся зі своїми одноклассниками щодо цієї проблеми.)

· які предмети ти вивчаєш цього року?

· скільки разів на тиждень у тебе уроків з кожного предмета?

· які предмети тобі подобаються і чому?

· що ти найбільше любиш робити на уроках твоїх улюблених предметів?

Моделювання іншомовного спілкування за допомогою навчально-мовленнєвих ситуацій – це, на мою думку, один із ефективних способів реалізації комунікативного підходу до навчання англійської мови у старших класах.

 (Уяви, що одного із твоїх батьків підвищили на роботі і ви повинні переїхати у інше місто. Ти шкодуєш, що змушений покинути рідне місто. Поспілкуйся зі своїм

другом щодо цієї проблеми.)

· як ти сумувати меш за школою та однокласниками?

· як ви підтримуватимете стосунки?

· відвідуватимете один одного?

· сподіваєшся, що новее місто не розчарує, а принесе нові пригоди.

На уроках іноземної мови я застосовую різноманітні види діалогічного мовлення.

A ’Strip Story‘ – діалог розрізаний на смужки, з декількома репліками на кожній.

Make up a dialogue from the phrases:

Trainer: Hi, Jane. Why are you limping?

Trainer: How did it happen? 

Trainer: Hmm. I'd say you've probably damaged your tendon. You should see your  doctor. You might need some painkillers, and you'd better rest. No more aerobics for  you for a while!

Trainer: Oh dear. Let's have a look, shall we?

Jane: Ouch! That really hurts!

Jane: I've hurt my leg. It's really painful.

Jane: I was in the aerobics class when I suddenly felt a sharp pain.

Учні працюють парами, щоб скласти повнийдіалог.

’Roleplay‘ – кожен учень виконує роль, передбачену ситуативним завданням.

Solvingproblems‘ – розв‘язування проблеми у формі обговорення.

You are going at the disco on weekends to celebrate your friend’s birthday. You want to  buy new fashionable outfit but your parents refused to give you money saying that you  have what to wear. Discuss the problem and give practical advice how to cope with this  issue. ’Completion‘ –учнямпропонуєтьсязавершитидіалог. Кожен повинен додати свою

частину до завершення.

Read the dialogue and complete each blank with the most appropriate response.

A: Hello, sir. I'm Sergeant Smith. Please tell me what happened.

B: _________________

A: Where were you?

B: _________________

A: Can you describe what happened?

B: The red Ford car was at the junction, and just as it pulled out, the green Ibiza  came out of nowhere very fast and they ran into each other.

A: I see. So you would say the second vehicle was travelling at high speed?

B: _________________

A: OK. Can I take your name and address, please?

B: __________________

A: Would you agree to be called as a witness at a later date?

’Predictions‘ - продовженнядіалогунаосновідомислювання.

’Building-Up‘ - учнямпропонуєтьсясамостійноскластидіалог на запропоновану

тему. 

’Reproduction‘ – відтвореннядіалогу-зразку.

На своїх уроках я намагаюся забезпечити мотивацію вивчення англійської мови й зв'язок навчального матеріалу з життєвими ситуаціями, організацію такої мовної практики, що припускає високу розумову активність учнів, а також розвиток їхньої творчої ініціативи, сприяє підвищенню комунікативної спрямованості уроку. Планую навчальне заняття в рамках цілої теми й конкретно кожного уроку, комбінуючи матеріали різних уроків, дотримуючи логічної послідовності у виконанні домашніх завдань.

У процесі оволодіння комунікативними вміннями особистість учня та його творчий потенціал розкриваються по висхідній, оскільки, на мою думку, вправи, що розвивають комунікативні вміння, являють собою своєрідну спіраль, де кожен новий виток виводить учня на більш високий рівень. Тобто комплекс містить вправи від репродуктивних до продуктивних.

Отже, перший крок до оволодіння комунікативними вміннями – робота з лексикою. Вправи цього рівня мають переважно репродуктивний характер, хоча наявні й елементи продуктивності. Наприклад, завдання можуть бути такими: повторити ЛО в режимі Т-Сl, P1-P2 або  T-P1-P2. Більш складні завдання: підібрати до певної ЛО синоніми або антоніми, скласти з нею словосполучення, речення.

Словникові ігри можуть бути найрізноманітнішими: скласти тематичний кросворд, словникову піраміду тощо.

Завдання продуктивного характеру: пояснити лексичне значення слова, вправи зворотного типу.

Спіраль» комунікативних умінь, якою я користуюся в роботі, можна представити таким чином:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання другого рівня мають репродуктивно-продуктивний характер і спрямовані на закріплення вивченої лексики в мовленнєвих моделях і схемах – це робота з мовленнєвими моделями та підстановчими таблицями, а також модельна трансформація.

Також широко використовую в роботі інтерактивні техніки, які допомагають усунути одноманітності на уроці та підтримати інтерес учнів, стимулюють творчість, ініціативу, креативне, самостійне та критичне мислення. Форми роботи використовую різні: дискусію, дебати, «мозковий штурм»,  діалог, рольову гру, роботу в парах та групах, метод проектів та інші активні та інтерактивні вправи комунікативної направленості.

Інтерв’ю. на мою думку, є методичним прийомом, дуже ефективним під час підготовки до творчої письмової роботи. Це специфічний вид бесіди, під час якої учень одержує інформацію, необхідну для  подальшого виконання письмового завдання, говоріння та читання. Для підвищення мотивації учнів намагаюся забезпечити практичне застосування підготовлених на основі інтерв’ю повідомлень. Це може бути виставка найкращих робіт, презентація усних повідомлень.

Викладанні широко використовую метод проектів. Це один із найулюбленіших видів роботи учнів. Під час виконання проекту спілкування англійською мовою органічно поєднується з інтелектуально-емоційною діяльністю у формі гри, інтерв’ю.

Починаючи роботу над проектом, я спочатку обговорюю з учнями коло питань, що входять до цього проекту, зміст і форми розв’язання проблеми.

Творчі твори мають цілком продуктивний характер і дозволяють активізувати творчі можливості особистості. Варіантів завдань для творчих творів дуже багато. Наприклад, написати казку, вигадати колективну історію, запропонувати своє розв’язання заданої ситуації тощо. Вони дуже цікаві і дітям, і мені як учителю, оскільки учням вони дають можливість вигадувати, фантазувати, творити, а мені – розкривати творчий потенціал.

Нарешті, вищій ступінь активізації творчої активності дітей через комунікативні вміння – це поетична творчість, художній переклад. Випробувавши свої сили на найпростіших віршах,  учні намагаються робити поетичні переклади відомих текстів.

Отже, всі наведені ступені відпрацювання комунікативних навичок дають можливість учителю постійно мати на увазі та розвивати мовні та творчі здібності дітей, навчати працювати з опорами, перебудовувати мотиваційну сферу та підвищувати інтерес до  предмету.

Пройшовши спіраллю опанування комунікативними вміннями  та навичками від простого до  складного, від  репродукції до творчості, покладаючись на принципи індивідуалізації, ситуативності та новизни, дитина отримує потужний імпульс для розкриття своїх особистих якостей та творчого потенціалу. А вчителеві грамотне використання комунікативного методу в процесі навчання англійської мови дає можливість активізувати не лише процес сприйняття навчального матеріалу, але й резервні можливості особистості, та  її творчі можливості.

Прагнучи  працювати творчо, слід  завжди пам’ятати  слова В. Сухомлинського: «Творчість народжується там, де створюється сплав глибоких і міцних знань з досвідом практичної діяльності, який склався у процесі самостійної роботи, самовиховання і запозиченій в майстрів педагогічної справи. Якою талановитою не була б людина, а якщо вона не вчиться на досвіді інших, то ніколи не буде хорошим педагогом».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

      Основним завданням школи є не вчити, а навчати вчитись, підготувати учня до безперервного самостійного навчання.

        Відповідно до основних положень Державного стандарту школа повинна формувати цілісну систему універсальних знань, умінь і навичок, а також особистої відповідальності учня за результати навчання, тобто ключові компетентності, що визначають сучасний зміст та якість навчання. Набуття компетентності перетворює учня з носія академічних знань у людину активну, соціально пристосовану, налаштовану не лише на спілкування щодо обміну інформацією, а й на соціалізацію в суспільстві з метою практичного використання здобутих знань.

          Основною метою навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах є розвиток можливостей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Саме школа повинна підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови вчитель формує в учнів уміння і навички іншомовного спілкування, передбачає досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який би був достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах, орієнтуватися у соціокультурних аспектах країни, мову якої вивчають.                                   

       Формування комунікативних навичок сприятиме забезпеченню можливості випускникам продовжити навчання або працевлаштуватись за кордоном і буде сприяти в певній мірі розширенню міжнародних зв’язків нашої держави і її входження у світовий освітній простір.

Завтрашній день – запальна комп‘ютерна освіченість та міжнародні зв‘язки. Щоб діти почувалися впевнено в цьому середовищі, їм потрібно забезпечити відповідну підготовку. На сьогоднішній день учнів не задовольняє сума знань, їм потрібні практичні навички володіння іноземною мовою в різноманітних ситуаціях, наближених до реальних. Суспільству не потрібні роботи з  механічними знаннями, воно потребує критично і творчомислячих громадян.  Навчання іноземної мови в середній загальноосвітній школі має забезпечити реалізацію практичних, освітніх, розвивальних і виховних цілей. 

Отже, у контексті дослідження усного мовлення як основи формування комунікативної компетенції учнів у старших класах треба відмітити, що мовленнєва діяльність постає одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання. Вона має певну структуру, до якої входять наступні категорії  усно мовленнєвого спілкування:  ситуація, роль, позиція, спільнота, вид і сфера  комунікації.

Отже, на основі аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури можна зробити висновок, що проблемі розвитку комунікативних умінь  і навичок надається  значна увага. Вона розглядалася багатоаспектно й неоднозначно. Осмислення результатів дослідження праць учених дозволяє охарактеризувати комунікативні уміння і навички  як структурний компонент особистості вчителя та учня, що визначає можливість здійснення взаємодії у площині "суб'єкт-суб'єкт". Комунікативні уміння  і навички як феномен  особистості відносяться до продуктивної діяльності, формуються й розвиваються в  ній.

 Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції.

На основі матеріалів досліджень, що проводяться в методиці викладання іноземної мови з проблеми розвитку комунікативних умінь і  навичок в процесі вивчення  англійської мови, застосування різних прийомів навчання вербального спілкування, можна зробити висновок, що в даний час в полі зору залишається завдання, вирішити які покликане навчання  з даного предмета, а саме розвиток комунікативних навичок. Це передбачає наявність у школярів не тільки практичних умінь, а й певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в контакт, вміння взаємодіяти в колективі і так далі. Уроки англійської мови забезпечують входження дітей у загальнолюдську культуру через спілкування на незнайомій   для них мові, формують комунікативні уміння і  навички школярів.

Використані  прийоми роботи сприяють розвитку діалогічного мовлення, розширенню кругозору учнів, підтримання інтересу до вивчення англійської мови.
             У теоретичному плані переконуємось у тому, що сучасна теорія і практика викладання іноземної мови має яскраво виражену комунікативну спрямованість, що сприяє всебічному розвитку особистості, розвитку духовних цінностей учнів. Комунікативний підхід відповідає даним сучасним тенденціям в методиці, а саме передбачає: 
1. Мовну спрямованість навчання. 

2.Врахування індивідуально - психологічних особливостей учня  при провідній ролі його особистісного аспекту. 

3. Мовну активнсть активність як постійне залучення  учнів у процес спілкування в безпосередній (вербальній ) або опосередкованій (розумовій) формі. 

4. Функціональний підхід до відбору навчального матеріалу. 

Використання різноманітних способів та прийомів організації навчального процесу є ефективним засобом формування комунікативних умінь і  навичок, спрямованих на практичну реалізацію в умовах природної комунікації, а наявний комплекс вправ може служити практичним посібником, який можна використати для розвитку комунікативних умінь і навичок учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні    //Іноземні мови. − 1996.−№ 4.− С.3-8.

2.Боделан О.В.Вплив інтелектуальних і комунікативних особливостей учнів на їхню психологічну адаптацію у школі.// Наука і освіта. − Одеса,1998.−№5.− С.32-34.

3.Вєтохов О. Важлива складова комунікативної активності учнів.//Іноземні мови в навчальних закладах.− 2004.− №4.−С.76-84.

4.Іноземні мови: програми для загально-освітніх навчальних закладів та спеціалізованих шкіл із поглибленим вивченням іноземних мов 2-12 класи,5-11 класи(друга іноземна мова).Київ− Ірпінь, 2005. − 208 с.

5. Закон України «Про освіту». Київ.:Генеза −  1996. −36с.

6. Коваленко О.Виклики сучасної освіти, або як підготувати учня до життя у сучасному суспільстві. //Іноземні мови в навчальних закладах.−2008.− №1.

− С.8-10.

7.Малієнко В. Навчальна діяльність як діяльність спілкування. //Іноземні мови в навчальних закладах.−2007.−№1.− С.37-41.

8.Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах:Підручник.- Вид.2-е, випр.1 перероб. Кол.авторів під керівництвом С.Ю.Ніколаєвої.− К.:Ленвіт, 283 с.

9. Пассов Е.И. Методическое мастерство учителя иностранного языка  //Иностранные языки в школе. – 1984. −№6. – С.24-29.

10.Сисоєва С. Основи педагогічної творчості. – К.:2006. −34с.

11.Редько В. Комунікативно-діяльнісна і професійно орієнтована парадигма змісту іншомовної освіти старшокласників //Іноземні мови в навчальних закладах.−2011.−№4. − С.19-27.