"Розвиток пізнавальної активності учнів початкової школи"

 «Давати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, здобути в їхніх серцях почуття гордості – це перша заповідь навчання і виховання…»

                                В.О. Сухомлинський

 ТЕМА: «РОЗВИТОК  ПІЗНАВАЛЬНОЇ  АКТИВНОСТІ

УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ».

  МЕТА:

 ● обґрунтувати актуальність проблеми розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи;

  ● ознайомитися з різними аспектами розвитку пізнавальної активності молодших школярів;

  ● підвищити професійну компетентність з проблеми розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи на уроках та в позаурочний час.

           Зміст

І.  Дидактичні умови розвитку пізнавальних інтересів.

          1.1.  Пізнавальні процеси.

1.2. Розвиток  пам’яті, як один із аспектів розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

1.3. Розвиток  мислення і уяви, як запорука свідомого сприйняття навчального матеріалу.

1.4.  Розвиток  стійкої уваги, як одна з умов успішної діяльності учнів.

 ІІ.   Інтерактивні методи навчання як засоби розвитку в учнів пізнавальних інтересів.

ІІІ.   Роль самоосвіти в пізнавальній діяльності молодшого школяра.

       В  Державному стандарті початкової  освіти відмічається, що початкова освіта, як складова частина загальної середньої освіти, спрямована на всебічний розвиток молодших школярів. Тому в доборі змісту освітніх галузей враховуються і потенційні можливості для розвитку пізнавальної активності учнів у навчально – виховному процесі.

        Від якості, глибини і обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління, значною мірою залежить дальший прогрес нашого суспільства. Перед школою зараз стоїть складне й відповідальне завдання: вчити всіх без винятку і вчити добре. Сучасні умови, досягнення науково – технічного прогресу вимагають нового методологічного підходу до навчального прогресу. Вже з початкової школи треба формувати в учнів уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у стрімкому потоці соціальної інформації, виробляти активну життєву позицію. Навчити учнів учитися, виробити в школі стійкий інтерес до знань і прагнення до самостійного збагачення ними – це на сучасному етапі одна з основних проблем школи.

       Інтерес є могутнім засобом успішного навчання й виховання, необхідною умовою досягнення позитивних результатів.

        Пізнавальний інтерес – це не будь – який інтерес до об’єкта пізнання: це інтерес, пов’язаний з ядром пізнавальної діяльності, це “вічне, безконечне наближення мислення до об’єкта”.  Пізнавальний інтерес пов’язаний з намаганням учня самостійно розв’язати проблемне питання. В центрі уваги – проблема, а не готові знання. При цьому учні шукають причину, намагаються проникнути в суть предмета, самостійно встановити закономірність, розкрити причинно – наслідкові зв’язки. Учень напружує думку, вольові зусилля, виявляє емоції. З проявом у учнів інтересу нерозривно пов’язане збудження в них цього інтересу вчителем. До етапів збудження інтересу вчителем відносяться цікавість, емоційна привабливість і проблемність ситуації у викладанні.

          В. О. Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа повинна бути справжнім будинком радості: “дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні”.

          Дослідженнями встановлено, що в цілому інтерес до навчання за новими програмами розвивається в учнів протягом усіх навчальних класів. Особливо дітям подобається, що на уроках цікаво, що кожного дня дізнаєшся про нове, розвиваєш свою кмітливість, весь час думаєш.

          Навчання – є основою формування пізнавального інтересу, бо в процесі навчання, з одного боку, відбувається збагачення учня новими знаннями, під впливом яких ширшим і глибшим стає його кругозір. З іншого боку, в процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються можливості школяра, завдяки чому він може самостійно творчо не лише застосовувати і використовувати наявні знання, а й відшуковувати нові, задовольняючи свою потребу в пізнанні, розвиваючи і збагачуючи цим пізнавальний інтерес.

        Формування пізнавальних інтересів – процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнання цієї науки та системи її викладання в школі.

        Одна з умов формування пізнавальних інтересів – це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до відповідної  “порції” програмового матеріалу. Під системою тренувальних вправ і пізнавальних завдань треба розуміти найдоцільніше їх чергування і використання в кількості, необхідній і достатній для засвоєння учнями певного матеріалу, придбання потрібних умінь і навичок.

        На вихованні пізнавальної активності учнів позначається:

• глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності;
• висока ефективність кожного уроку, раціональна його побудова, використання наочних посібників;
• цілеспрямованість уроків, уміння вчителя зосередити увагу учнів на головному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно – пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоєння матеріалу;
• індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них;
• піклування вчителя про успіхи кожного учня.

Роботу з виховання пізнавальної активності учнів доцільно будувати у такій послідовності: “цікаво”, “знаю”, “вмію”. Під час розв’язування пізнавальних завдань вирішальне значення мають інтелектуальні процеси: інтенсивна робота думки під час пошуку відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані на подолання неминучих при цьому труднощів. Твердження, що викладання повинно бути “цікавим” треба вважати принципом методики сучасного уроку. Проте інтерес не має нічого спільного з розвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву систему навчання, про постійну наполегливу роботу з формування стійкого інтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворити навчальний предмет у “збірник цікавинок”, щоб “усе зробити цікаво”.

 Збудженню й розвитку пізнавальної активності учнів молодших класів сприяють такі фактори:

• Створення проблемних ситуацій, варіативність у навчанні.
• Самостійне розв´язання учнями пошукових задач та завдань, що передбачають застосування засвоєних знань на практиці.
• Індивідуалізація навчання в двох напрямках: робота з усунення прогалин у знаннях учнів, робота з розвитку розумової діяльності дітей, їх інтересів з покращення якості знань учнів, розширення їх кругозору та поглиблення знань.
• Одночасно вивчення пов´язаних між собою питань, зокрема взаємно обернених дій: розв´язування взаємо обернених вправ, застосування певного правила до різних вправ, коли це раціоналізує обчислення і коли ускладнює.
• Варіювання задачі, схеми до неї, формули її розв´язування та аналіз того, як від зміни одного якогось елемента задачі змінюється її розв´язання; усе це дає змогу розглядати не окрему задачу, а залежність між величинами.
• Розв´язування цікавих задач, зокрема логічних, головоломок, задач загадок, задач жартів.
• Організація змагань на краще виконання завдань з використанням елементів гри, оцінювання вищим балом оригінальних розв´язань вправ та інші  заохочення.
• Оцінювання оригінальності самостійних творчих робіт.
• Використання елементів історизму.
• Перспективне висвітлення окремих питань програм.
• Позакласна робота з широким використанням предметних розваг.

Розвиток пізнавальної активності учнів є психологічно доцільною системою роботи з учнями і характеризується такими особливостями:

• Нові завдання не подаються в готовому вигляді, учні опановують їх у процесі активної самостійної діяльності, спираючись на раніше набуті знання і вміння.
• Разом з новими завданнями учні набувають уміння їх застосовувати за різних умов, тобто оволодівають способами розумової та практичної діяльності.
• Від дітей вимагається творча самостійність.
• Велике значення надається мотивам навчання і створенню в учнів відповідного емоційного стану.
• Створюються й розв´язуються ситуації аналогічні до життєвих.

Пізнавальна діяльність учня на уроці сприяє розвитку пам’яті, мислення, уяви, сприймання. Повнота і чіткість сприйняття можливі лише за відповідної установки, сконцентрованої уваги й активної  розумової  діяльності, яка виявляється в аналізі, синтезі, порівнянні, концентрації та інших розумових  операцій, що у свою чергу потребує розвиток  пам’яті.

Пам'ять – це основа психічного життя,  основа нашої свідомості. Які ж особливості пам’яті  дітей молодшого шкільного віку?  Пам'ять  молодшого школяра є такою, що він може запам’ятовувати свідомо і підсвідомо, може заучувати матеріал механічно, а може осмислено. Для учня 6 – 8 років значно легше завчити, визубрити, ніж осмислити.

Молодші школярі здатні класифікувати групувати матеріал, шукати асоціації.  При цьому дуже важливо, щоб знання доставляли учню радість. Треба підтримувати і стимулювати дослідницькі нахили учня, радіти кожному «Чому?», сприяти самостійному пошуку відповідей на запитання.

Активна розумова  діяльність буде створювати необхідну атмосферу для процесу запам’ятовування, стимулюючи розвиток пам’яті  дитини.

Під час навчального та виховного процесу я використовую ігри, завдання та вправи, що сприяють  розвитку пам’яті  учнів.

Ось деякі з них:

  Тема: «Однина і множина»

 Завдання  1.

Я буду називати слова в однині,  а ти повинен сказати його у множині:

 Кіт – ..., пліт - ..., біда - ..., мука - ..., дуга - ..., рука - ..., їжа - ..., слива -..., грива - ..., диво - ...

Завдання  2.

Зтих слів, що я назвала, пригадайте і назвіть слова в  однині.

Діти стовідсотково запам’ятовуються ті слова, до яких важко, або неможливо підібрати множину і можуть назвати 5-6 слів.

  Тема: «Рід іменників»

 Завдання  1.

Я буду називати іменники жіночого роду, а ви повинні підібрати до них відповідні іменники чоловічого роду:

1.  Коза –..., оса –..., ворона –..., синиця – ..., балерина –..., чашка –...,

ваза –..., ручка-...,  гра-...,  штора – ..., собака – ..., кобила –...

Завдання  2.

Спробувати  пригадати слова по порядку.

 Як бачите, все просто. В кожному випадку потрібно подумати, чи має  потрібне слово множину, чи кожен іменник жіночого  роду має відповідний йому іменник  чоловічого роду, або навпаки.

 При виконанні цих завдань,  якість запам’ятовування  підвищується. Якщо учень запам’ятав 7 і більше слів, це свідчить про гарну пам'ять.

 Такі, та багато інших вправ пропоную і батькам, для індивідуальних занять зі своїми дітьми.

 Звісно, всім відомо, що у молодших школярів краще розвинена зорова пам'ять, що сприяє розвитку наочно – образного мислення, яке необхідне для активної пізнавальної діяльності дітей.

 Тому я наведу декілька прикладів – вправ на розвиток зорової памяті, які я використовую в своїй роботі.

І. Годинник і час.

Завдання 1.

Котру годину показує перший годинник?  Другий годинник? І т.д.

 Завдання  2.

Спробуйте по пам’яті намалювати свої відповіді.

 ІІ. Картинки і слова.

 Завдання  1.

Я буду показувати малюнки, на яких зображені різні предмети. Намагайтеся їх запам’ятати.  Малюнки показуються учням з інтервалом 2 секунди. Потім перевертаються і відкладаються в бік. Під час роботи, потрібно намагатися не розмовляти з учнями. На всі питання відповіді будуть після виконання завдання. Після того, як були показані всі малюнки, необхідно зробити 10 – хвилинну перерву.

 Після цього учень без допомоги карток називає предмети, які зміг запам’ятати.

 ІІІ. Трикутники.

 Варіант   1.

 Завдання  1.

Подивіться на ці малюнки з фігурами трикутників протягом 1 хвилини. Намагайтесь їх запам’ятати.

 Завдання  2.

Розкажіть, що запам’ятали. Зверніть увагу:

• кожен трикутник складається з 4 маленьких  трикутників;
• центральний трикутник завжди світлий, не зафарбований;
• можна окремо запам’ятати те, який вигляд мають маленькі трикутники в основі великого трикутника;
• потім запам’ятати трикутники, які складають вершини великих трикутників.

Варіант  2.

Завдання  1.

Ви повинні запам’ятати цю фігуру  за одну хвилину.

 Завдання  2.

Намалювати, що запам’ятав.

 Завдання  3.

Розкажи,  яким чином ти запам’ятовував.

 Погодьтеся, дитині потрібно допомогти запам’ятовувати, потрібно й   навчити контролювати правильність запам’ятовування.  Це є одним із головних умов успішного свідомого навчання.

 Неможливо досягнути належної уваги, доки учень не зосереджений, так би мовити, загальмований, доки його думка не розбуджена запитанням, що потребує вирішення,  та не виникне потреба в активних діях. Не буде зосередженості і тоді, коли учень не володіє потрібними знаннями для пошуку відповіді на питання, що виникло, нечітко сприйняв умову його розв’язання.

 Розвиток усіх пізнавальних процесів не включає домінуючого  значення деяких із них, зокрема, центрального компонента пізнавальної  діяльності – тобто роботи мислення і уяви. Саме ці процеси ведуть до сприймання нових фактів  і зв’язків, до знаходження нових прийомів і способів дій, найраціональніших шляхів розв’язання завдань та інше. Саме розвиток мислення і уяви визначає інтелектуальний рівень учня, їх  перехід до вищого ступеня розумового розвитку.

 Кожен предмет що вивчається   у школі розвиває здібності дитини.  Математика зокрема, розвиває логічне мислення,  уміння переключатися від однієї розумової операції до іншої, дитина вчиться розумово мислити, знаходити просте рішення. Ці якості будуть  необхідні їх у дорослому житті.

 В початкових класах дитина проходить у своєму математичному розвитку великий шлях засвоєння елементарних понять і уявлень до знайомства з елементами алгебри і геометрії.

          Оволодіти математикою – означає навчитися розв’язувати задачі, причому не лише стандартні, а й такі, що потребують оригінального підходу, творчих пошуків, винахідливості. Розв’язування таких задач сприяє розвитку важливої здатності людського розуму – передбачати результати не тільки здійснюваних дій, а й тих, що плануються. Чим краще така властивість розвинута, тим людина активніша, ініціативніша у навчанні і трудовій діяльності.

        Тож у роботі з нестандартними завданнями домінує пізнавальна гра. Використовуючи такі завдання на уроці, я допомагаю учням не лише розширювати і збагачувати знання, а й удосконалювати пізнавальні дії, вчу помічати незвичне формою навички вибору дій. Привчаю дітей мислити, проникати у суть явищ, підвищую їх увагу до слова і дій вчителя, роблю їх активними учасниками учбово – виховного процесу.   

        Намагаюся на кожному уроці математики знайти декілька хвилин для розв’язування задач з логічним навантаженням. А якщо задача неважка, то включаю її в систему усних вправ на початку уроку. Якщо завдання важче, або немає впевненості, що його виконає відразу більшість учнів, то пропоную його в кінці уроку. В цьому випадку не намагаюся обов’язково розв’язати це завдання на уроці, а пропоную дітям поміркувати над умовою в позаурочний час вдома. Щоправда, при цьому вана потребує наполегливості і терпіння, але цього ж потребує від дитини і його майбутнє життя. Тож, може краще з дитинства допомогти нашим дітям розвивати вольові якості, такі необхідні їм у дорослому житті.

           Під час самостійної або контрольної роботи теж пропоную нестандартні завдання з логічним навантаженням у ролі додаткових. Записую їх на окремих картках або на дошці.

           Для завдань з логічним навантаженням добираю такі вправи й задачі, виконання яких потребує всебічного врахування взаємозв’язків між даним і шуканим. Я переконалася, що на розвиток пізнавальних інтересів учнів позитивно впливають такі види завдань:

1. Завдання з елементами дослідження. До них можна віднести вправи із словами: “порівняйте”, “покажіть”, “обґрунтуйте”, “доведіть”, “узагальніть”, “виділіть головне”.
2. Завдання, при виконанні яких учні “відкривають” для себе нові зв’язки, залежності, закономірності і переконуються в їх справедливості. До них належать вправи на здійснення простих умовисновків, найпростіших класифікацій та групування предметів.
3. Практичні завдання і вправи на використання різних тверджень.
4. Цікаві вправи та ігри.

Використовуючи ці вправи на уроках, дотримуюсь таких рекомендацій:

• вправи слід комбінувати з програмними так, щоб попереднє завдання готувало учнів до виконання наступного і щоб ця робота ґрунтувалася на використанні життєвого досвіду дитини;
• особливу увагу слід приділяти розкриттю сюжету нестандартної вправи, добиватися, щоб діти усвідомили кінцеву мету завдання;
• шестирічні учні мають спочатку виконувати логічні завдання за зразками, а потім самостійно;
• не обов’язково, щоб учень розв’язував логічну задачу самостійно. Важливо створити такі ситуації, щоб він подумав над задачею, спробував її розв’язати;
• під час самостійного розв’язування логічних вправ не варто обмежувати дітей у виборі способів їх розв’язування;
• не слід підказувати хід розв’язування, значно важливіше спрямувати думку учня, головне – не кінцевий результат, а сам процес розв’язування;
• потрібно практикувати повторне розв’язування логічних задач.

Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій.

Для цього необхідно вселити в дитину віру у те, що будь – яку задачу можна розв’язати, потрібно тільки подумати правильно поставити запитання, уявити собі ситуацію, проаналізувати її.

 Необхідно викликати у дитини інтерес до навчання. Можливо потрібно намалювати кумедний малюнок, пояснюючи розв’язання  задачі, або розповісти цікавий випадок із подвійної практики – головне побільше позитивних емоцій і доброзичливості. Це допоможе дитині подолати небажання думати і розмірковувати.

 Заняття математикою допомагає  вже в початковій школі виробляти у дітей такі якості, як зосередженість, сила волі, організованість, наполегливість і терпіння. Ці якості не даються людині при народженні, тому математика розвиває їх, відіграючи велику роль у формуванні характеру дитини. І особливо важливо те, що математика сприяє розвитку логічного мислення. Бо розв’язання  будь – якої  задачі – це перш за все  ланцюг логічних суджень.

 Розумова діяльність завжди починається з питання. І важкі запитання буде ставити не тільки математика, тому вивчаючи математику, учень  вчиться вірно розмірковувати і будувати певні доведення.

 Математика дисциплінує розум, розвиває пам'ять, уявне мислення, почуття краси і гармонії. Невипадково підручник арифметики написаний М.Ф. Магницьким у 1703 році, починається такими словами : «Арифметика есть художество честное  и всем удобопонятное и многохвальнейшее».

 Психологи відмічають, що тільки в одинадцять років у дитини активно розвивається здібність мислити і оперувати науковими поняттями і категоріями . З цього віку учень здатен проявляти свої власні ідеї і творити власні теорії.

 Але це не означає, що в початкових класах в учнів ці здібності відсутні. Просто молодший школяр поки – що не помічає основних математичних і логічних закономірностей.

 Ось чому на уроках  математики  вже з другого класу вводяться обернені задачі. Це звичайні задачі, які перетворюються на нові, тому – що відомі дані змінюються місцями. Наприклад: «Хлопчик купив декілька зошитів ціною 40 коп. за кожен і ще олівець за 50 коп. Вся покупка коштує 2 грн. 50 коп. Скільки зошитів купив хлопчик?»

 Цю ж задачу пропонується перетворити на іншу,  коли невідома ціна олівця, або ціна зошита, або вартість усієї  покупки…

 «Хлопчик купив 5 зошитів по ціні 40 коп. за кожен і ще олівець за      50 коп. Скільки коштує вся покупка?» Тощо…

 Такі трансформації допомагають дітям розібратися у взаємозв’язку даних. Новий, несподіваний вид однієї і тієї ж задачі підвищує інтерес до знань, а це дає більше, ніж рішення однотипних задач.

 У сучасній методичній системі навчання намітився перенос акцентів із збільшення об’єму інформації, на формування у школярів загально логічних умінь мислити, так як інтелект в першу чергу вимірюється не сумою накопичених ним знань, а високим рівнем логічного мислення. У зв’язку з цим уже в початковій школі перед учителем стоїть задача навчити дітей аналізувати, порівнювати інформацію, отриману в результаті взаємодії з об’єктами і явищами не тільки дійсності але і абстрактного миру.

 Ніщо так, як математика, не сприяє розвитку мислення, особливо логічного, так як предметом її вивчення являються загальні поняття і закономірності, якими, в свою чергу займається математична логіка. Безумовно, є люди, здатні розвивати своє мислення не займаючись математикою, однак математика дає можливість здійснити це більш ефективно.

 В початковій школі це можливо здійснити за допомогою задач, які відрізняються від звичних для нас з підручника не тільки цікавим сюжетом, але й тим, що вимагають від учнів нестандартного мислення. Не на всі такі задачі можна знайти відповідні за допомогою арифметичних дій, дуже часто для знаходження рішення задачі потрібно побудувати цілий ланцюжок суджень.

 Приклади:

1.                Ворони віднесли до лісу терези, а гирі забули. Стали визначати вагу без гир. І ось результат:

• чапля важить 3 ворони і жабу;
• ворона важить 3 жаби;
• заморський птах страус – 5 чапель і 4 ворони.

Скільки жабок важить заморський птах страус? (22 жабки)

2.    В державі Лимонії  ходять такі гроші: 1 лимон, 3 лимони, 5 лимонів і 10 лимонів. Покупець входить до магазину і бачить іграшковий корабель, який коштує 20 лимонів. У нього є такі гроші: 1 лимон, 3 лимони, 3 лимони, 5 лимонів, 10 лимонів.

Може покупець придбати іграшковий корабель?

Такі задачі сприяють розвитку логічного мислення у дітей молодшого шкільного віку, а їх нестандартні умови підвищують інтерес до навчання.

Розвиток стійкої уваги.

 Однією з умов успішної діяльності учнів є увага (зосередженість). Її зрілість обумовлює успішність, сприймання, запам’ятовування, мислення й уяву.

• У школі пишуть диктант. А ми спробуємо малювати під диктовку. Не показуючи малюнок, учитель описує дитині рух ліній, орієнтуючись по клітинках.
• Поставити ручку на точку. Від неї 1 вгору, 1 праворуч, 2 вгору, 1 праворуч і т.д.

Наприкінці заняття на запитання «Що в тебе вийшло добре?», «Що можна зробити краще?» діти  давали розгорнуті відповіді відповідно сформованих у них гнучкості мислення, зорової пам’яті , уваги. Цей аналіз допомагає дитині розвивати потребу подальшого пізнання та самостійних дій, гарні орієнтовні навички та творчі здібності.

Тепер, ознайомивши дитину з елементарним поняттям розвитку пам’яті, уваги, мислення тощо, вчитель може використовувати ці терміни на уроці.

 Дуже нелегко навчити молодшого школяра вчитися, якщо у нього немає до цього внутрішньої потреби, не сформовані повноцінні навчально – пізнавальні мотиви. Опанування різних розумових операцій і способів дій дає учневі можливість відчути ті зміни, які відбуваються у його розвитку. Але тільки цього також недостатньо. Необхідна ще чітка організація навчальної діяльності. Для мене важливо оволодіти сумою знань, необхідних для психологічного аналізу своєї діяльності.

        Проблемна ситуація на уроках – це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі протиріччя, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків. Мета створення проблемної ситуації – це засвоєння програмного матеріалу, розвиток розумових здібностей, формування пізнавальних інтересів учнів. Кожна проблемна ситуація містить проблемну задачу, але не кожна проблемна задача створює проблемну ситуацію. На своїх уроках я пропоную проблемні задачі, які створюють пошукову ситуацію. Ці проблемні ситуації полягають у необхідності: порівняти однорідні предмети, явища, дії; встановити причинно – наслідкові зв’язки; засвоїти нові способи дій; перенести відомі способи дій у нові умови; знайти раціональний спосіб дій; виключити зайву інформацію; дібрати дані, яких не вистачає.  

      У навчанні проблемна ситуація має цінність лише тоді, коли вона здатна викликати бажання вийти з цієї ситуації. А це виникає лише за двох умов: коли зміст ситуації становить для учнів інтерес; коли учень відчуває, що проблема для нього посильна. Створенню проблемної ситуації на уроці завжди передує підготовча робота. В процесі такої роботи я забезпечую дітям мінімум знань, необхідних для розв’язання проблеми. Крім того в процесі роботи в учнів збуджується пізнавальний інтерес, стимулюється прагнення розв’язати проблему. Якщо учні не в змозі самостійно розв’язати проблему, я використовую навідні питання. Щоб викликати інтерес учнів до навчання, підтримую пошукову ситуацію на всіх етапах уроку. Це вдається за допомогою таких прийомів створення проблемних ситуацій з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів:

• Зіткнення учнів із суперечливими фактами.
• Показ помилок, до яких призводить незнання певної теми.
• Постановка дослідницьких завдань.
• Спонукання учнів до узагальнення фактів.
• Постановка проблемного питання на основі створення елементів дискусії.
• Спонукання учнів до аналізу фактів і явищ, які логічно суперечать їхньому життєвому досвіду.
• Створення ситуації, коли учні переконуються в недостатності своїх знань і відчувають потребу набути нових для того, щоб відповісти на поставлене запитання.
• Порівняння.
• Прийом нескінченного розв’язування завдання.

Створення проблемно - пошукових ситуацій дає змогу учням працювати весь урок зацікавлено, активно. Діти відчувають радість творчості відкриття, перемоги.

Не обов’язково, щоб кожен учень розв’язав проблемну задачу самостійно. Важливо створити творчу атмосферу, за якої він подумав би над задачею, принаймні спробував знайти відповідь. Звичайно, під час розв’язування таких задач реалізую принцип індивідуального та диференційованого підходу. 

Взагалі, вибір диференційованого підходу обумовлений тим, що серед молодших школярів дуже велика різниця в рівнях розвитку. Найпомітніша вона на самому початку навчання. Коли вчителеві доводиться одночасно працювати і з дітьми, які вже вміють читати, складно висловлюватися, і з дітьми, які не тримали в руках книгу, не можуть зв’язати в речення два – три слова, з нерозвиненими графічними навичками. То ж я поступово прийшла до розуміння того. Що ефективною формою диференційованого підходу в початкових класах є розподіл дітей на групи з опорою на їхню самооцінку, постійне використання в рамках групи завдань на вибір, виконання яких дає змогу просуватися від зони актуального розвитку до зони найближчого розвитку.

Починаючи працювати з першокласниками на основі виконання різноманітних завдань, спостережень, об’єдную їх (для себе), в умовні групи.  Причому, один і той же учень з різних навчальних предметів може бути в різних групах. Зокрема,  об’єдную в одну групу учнів, які читають по літерах для формування у них плавного поскладового читання; у другу – дітей, котрі вміють читати по складах з метою навчити читати цілими словами, а в третю – дітей, які зовсім не вміють читати. Об’єднання дітей у групи дозволяє досягти головної мети – навчити всіх свідомо, правильно й виразно читати.

На уроках математики, трудового навчання, малювання нерідко об’єдную дітей у групи за їх умінням працювати самостійно, яким діти ще слабо володіють. Тому вважаю дуже важливим для подальшої роботи вчити всіх самостійності. Для цього привчаю дітей швидко знаходити необхідну сторінку, вправу, розуміти, яким кольором чи шрифтом виділяються завдання. Досвід показує, що тут недостатньо тільки показу й вимог вчителя, потрібно спеціально проводити тренувальні вправи на швидкість знаходження й пояснення суті вимог до виконання завдання. Останнє особливо важливо, оскільки діти, як правило, неуважно ставляться саме до інструкції. Наведу приклад роботи в цьому напрямі в першому класі на уроці математики. Тема уроку: “Розв’язування задач на збільшення і зменшення числа на декілька одиниць”.

Всьому класові пропонується задача:

Сашко намалював 4 сині кружечки, а червоних – на 3 більше. Скільки червоних кружечків намалював Сашко?

 У процесі фронтальної бесіди робимо малюнок до задачі, розв’язуємо її, усно робимо перевірку. Другу аналогічну задачу діти записують самостійно після детального розбору умови, розв’язку й запису умови у вигляді схеми.

 Для повторного самостійного  розв’язування дітям пропоную задачу на вибір з трьох  аналогічних.

          Під час вивчення складного навчального матеріалу, який потрібно засвоїти дітям на рівні самостійного застосування, використовую прийом багаторазового пояснення з опорою на допоміжні наочні посібники.

 Проілюструю це на прикладі  роботи з другокласниками на уроці математики над темою «Додавання виду 34 + 2, 34 + 20».

 Первинне ознайомлення.

 Завдання для всіх учнів: уважно розглянути запис розв’язаних прикладів і спробувати пояснити як одержали відповідь.

 Як правило, сильні учні швидко змірковують й відповідають таким чином: “Спочатку замінимо число 34 сумою розрядних доданків, прочитаємо одержаний приклад і розв’яжемо зручним способом”. Після цього розглядуємо пам’ятку розв’язку цих прикладів. За її допомогою діти, пояснюючи, колективно розв’язують приклади 65 + 30, 65 + 3. так відбувається первинне ознайомлення з новим матеріалом.

         Закріплення знань і вторинне пояснення.

Ті учні, які зрозуміли спосіб розв’язування прикладів, користуючись зразком, самостійно виконують приклади даного виду. Решта учнів разом з учителем колективно розв’язують приклади з детальним поясненням: 64 +20, 64 + 2, тобто відбувається вторинне пояснення. Після цього в процесі перевірки учні ще раз слухають пояснення способу розв’язування прикладів даного виду. Тепер після багаторазових міркувань майже всі діти впевнено визначають свою готовність до самостійного розв’язування прикладів.

Перевірка всіх завдань. Учні, які виконували приклади другого і третього варіантів, пояснюють свій розв’язок. Учні, які виконували приклади першого варіанту, лише читають приклади і відповіді. Наприкінці уроку всі учні виконують загальне завдання: розв’язують приклади – 74 + 3, 74 + 30, 16 + 3, 16 + 30. Розв’язок записується на планшетах і я їх швидко переглядаю, визначаючи рівень засвоєння даної теми, тобто одержую зворотну інформацію для диференційованих завдань на наступний урок. Іноді один з учнів, який швидко і правильно виконав завдання, на моє прохання переглядає роботи однокласників, коментуючи виконання ними завдання.

         Часто під час закріплення знань я використовую поетапну диференціацію навчальної діяльності. Та для того, щоб кожен учень тут зміг працювати самостійно. Проводжу велику підготовчу роботу з даної безпосередньо на цьому уроці. Наприклад, перед закріпленням умінь розв’язування складених задач, ми фронтально повторили розв’язування простих задач на цікавому матеріалі, придумали складену задачу з простих, порівняли їхні умови й розв’язок, колективно розв’язали подібну задачу з підручника.

         Для активізації мислення використовувалася гра “Я - вчитель”, в процесі якої учень у ролі вчителя провів аналіз задачі.

         Коментуючи записали задачу в зошит. Звичайно, навіть після такої підготовчої роботи не можна бути впевненим. Що всі учні добре повторили ці задачі і зможуть самостійно розв’язати подібні. Тому поетапна робота дає можливість тим учням, які вже можуть працювати самостійно, поглибити знання, а іншим – вчитися самостійним шляхом постійно зменшувати міру допомоги.

       Для успіху диференційованих завдань дуже важлива швидкість зворотного зв’язку, тому всі завдання швидко перевіряю за допомогою сигнальних карток і коментувань учнями. Діти уважно слухають, оскільки знають, що вже на цьому уроці всі будуть виконувати аналогічне і трохи складніше завдання.

        На слідуючому етапі роботи, коли завдання ускладнюються, зменшувати міру допомоги слабким учням.

       Завдання однієї групи через якийсь час виконують учні другої групи, тобто слабші учні підтягуються до рівня сильніших. Завдання добираються так, щоб всі діти могли закінчити їх одночасно.

     На слідую чому етапі – етапі закріплення, в гості до дітей приходить один із казкових героїв, який просить допомогти йому

розв’язати задачу. Наприклад, гра “Виправ помилку”. Всі учні беруть посильну участь у пошуках помилки, з охотою допомагають героєві зрозуміти спосіб розв’язування.

На етапі закріплення вмінь та навичок, коли потрібна значна кількість тренувальних вправ різного виду, я постійно поєдную індивідуальну, групову й фронтальну роботу. Залежно від змісту матеріалу я часто вдаюся до найпростішого способу диференціювання – доповненню основних вправ новими завданнями для різних груп дітей.

 Домашні завдання з мови й математики я диференціюю з таким розрахунком, щоб їхня перевірка займала не більше 5 – 7 хвилин. Найчастіше домашні завдання пропоную у двох варіантах за ступенем самостійності. Зокрема, дітям, які потребують допомоги, пропоную зразки, таблиці, пам’ятки. Деяким учням у вигляді заохочення надаю право самим визначити своє домашнє завдання. Завдання на вибір стимулюють роботу всього класу.

Для об’єктивного контролю за успіхами дітей в освоєнні навчального матеріалу поряд з домашніми завданнями, спільними для всіх, готую й індивідуальні, які дають можливість дітям працювати не лише у відповідності зі своїм індивідуальним  рівнем  підготовки, але й з орієнтацією на зону найближчого розвитку.

 Для найактивніших учнів, які встигають на уроці достатньою мірою засвоїти навчальний матеріал іноді зовсім не даю домашніх завдань або пропоную такі, які потрібні для підготовки до наступного уроку. Наприклад, підготуватися до повного аналізу задачі; переглянути телевізійну програму “У світі тварин”  та інші й використати побачене на уроці; підібрати приказки, прислів’я, скоромовки; допомогти товаришеві виконати домашнє завдання тощо.

 Хочу наголосити на тому, що головним у диференціюванні роботи повинна бути її постійність і розрахунок на тривалу перспективу розвитку дитини, а її зміст і форми мають охоплювати всі етапи роботи над навчальним матеріалом в умовах класу від попередньої підготовки до повного самостійного застосування знань, умінь і навичок.

 Часто  до вчителя звертаються батьки за порадою, як вдома допомогти дитині з математики. Саме тестами та картками, які використовуються на уроці, можна користуватися і батькам. Правильно організована індивідуальна самостійна робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою.

На сучасному етапі навчання,як засоби розвитку в учнів пізнавальних інтересів введені інтерактивні методи, мета яких полягає в тому, щоб навчальний процес відбувався за умов постійної активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання,  де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор і спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія включає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, конструктивно мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивне навчання – це навчання, занурене у спілкування, діалогове навчання, що відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління й організації навчального процесу.

Призначення інтерактивного навчання полягає в тому, щоб, по – перше, передати знання, по – друге, усвідомити цінність інших  людей. Має воно і свої завдання: розв’язання навчальних поведінкових завдань; надання підтримки членам групи.

Зміст роботи полягає на лише у знаннях, але й у спробах мислення. Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації навчальної діяльності, одна із цілей якої – забезпечення комфортних умов, за  яких кожен учень відчував би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, включення домінування однієї думки над іншою.

Основними формами інтелектуальної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах і мікро групах. Оптимальний склад групи – не більше, ніж 4 – 6 чоловік. Групи вивчають навчальний матеріал і міжособистісні вміння.

Інтерактивна робота має свої принципи:

• одночасна взаємодія (всі учні працюють в один і той же час);
• однакова участь (для виконання завдання кожному учневі надається однаковий час);
• позитивна взаємодія (група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня)
• індивідуальна відповідальність (при роботі у групі, у кожного учня – своє завдання).

Інтерактивні форми і методи надзвичайно РІЗНОМАНІТНІ

   Вчителю необхідно створити такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу висловлюватися щиро і безпосередньо. Таким чином вони демонструють вміння мислити, спробувати поглянути на себе з іншого боку, - все це дає змогу формувати в учнів самостійне критичне мислення. Критичне мислення – це не тільки здатність помічати помилки та недоліки у чужій роботі, але й більш широкі здібності аналізувати, виявляти позитивне. Ключові моменти критичного мислення – це знання, вміння, відношення. У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність шляхом оволодіння організаційними, логіко – мовленнєвими, пізнавальними і контрольно – оцінювальними уміннями і навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності.

 Формування в учнів умінь раціональної організації пізнавальної діяльності можна розглядати як складову одного з компонентів змісту   освіти – способів діяльності. Уміти навчатися – означає вміти організовувати засвоєння знань, свою розумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування, узагальнення, готовність до пошуку необхідного рішення. Для цього необхідні певні навчальні уміння. До них належать уміння, що сприяють засвоєнню, організовують його, але самі процесу засвоєння не становлять. Їх поділяють на чотири групи:

• організаційні (усвідомлювати і визначати цілі, завдання, обирати способи та засоби для їх розв’язання, контролювати відповідність дій плану і цілям, перевіряти оптимальність намічених дій, співвідносити результати дії з цілями, організувати свою, участь у колективній роботі тощо);
• практичні (вільно читати і писати, здійснювати бібліографічну роботу, використовувати технічні засоби навчання, працювати з графіками, таблицями тощо);
• інтелектуальні (визначити об’єкти дослідження, визначати елементи об’єктів, формулювати проблеми, систематизувати розрізнені ідеї тощо);
• психолого – характерологічні (докладати вольові зусилля для здолання труднощів, усвідомлювати свої мотиви, самоспостереження і самоаналіз у процесі навчання, самозвіт і самооцінка).

У дослідженні під раціональною організацією пізнавальної діяльності розуміємо вміння:

• визначати мету своєї пізнавальної діяльності;
• обирати шляхи та способи її здійснення;
• раціонально розподіляти час на її виконання;
• передбачати можливі результати;
• раціонально розв’язувати навчальні завдання;
• аналізувати та оцінювати одержані результати.

Тобто, самостійність учня виявляється в організації, виконавчій та аналітичній діяльності. Рівень сформованості цих умінь може виступати як один із критеріїв ефективності застосування методів самостійного набуття знань у навчально – виховному процесі.

Досягнення визначених цілей можливе декількома шляхами: прямим, опосередкованим та комбінованим. Перший полягає в безпосередньому поданні учням інформації про засоби засвоєння навчального матеріалу, досвід творчої діяльності та відпрацювання навичок і вмінь такої роботи в ході спеціально відведених для цього занять. Другий шлях здійснюється під час предметних відповідних завдань із предмета, який вимагає застосування необхідних способів дій. Тобто, досвід пізнавальної діяльності здобувається опосередковано, під час оволодіння знаннями з певного предмета. Комбінований шлях є поєднанням першого і другого. У цьому випадку учням надається певна інформація про можливі шляхи засвоєння знань, а відпрацювання цих умінь відбувається в процесі засвоєння предметних знань. Останній шлях ми вважаємо продуктивнішим тому, що по – перше, він може здійснюватись безпосередньо на уроці і не вимагає проведення додаткових навчальних завдань, по – друге, учні можуть відразу, на практиці, застосувати здобуті знання про досвід пізнавальної діяльності. Так знання мають бути достатньо усвідомленими і міцними. Саме цей шлях і був обраний нами для формування вмінь раціональної організації пізнавальної діяльності школярів.

Методи самостійного набуття знань застосовуються вчителем із метою організації самостійної роботи учнів. Основним засобом цієї організації є навчальне завдання. Воно опосередковує керівну роль вчителя, задає пізнавальній діяльності учня потрібний рівень самостійності та продуктивності, дає змогу працювати в індивідуальному темпі і, у разі необхідності, одержати певну міру допомоги. У зв’язку з цим навчальні знання можна розглядати як один із основних методів самостійного набуття знань, він має свою зовнішню і внутрішню форми вияву. Зовнішню форму можна спостерігати в ході навчального заняття, вона змінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працює учень. Можна розрізнити такі види методу, як робота з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, картками, додатковою літературою, ПЕОМ, відеоінформацією та ін., специфіка внутрішнього прояву навчального завдання як методу визначається рівнем активності й самостійності пізнавальної діяльності школярів. Так, залежно від характеру навчальної роботи та дидактичної мети завдання, доцільно поділити їх на 3 групи: інформативно – евристичні та проблемно – пошукові методи самостійного набуття знань.

Сутність інформативно – пояснювальних методів полягає в поданні учневі навчальної інформації з елементами пояснень про способи її засвоєння.  При цьому вчитель може використовувати будь – які форми подання матеріалу, однак головною рисою їх має бути докладність інструкцій про способи діяльності учня в запропонованих завданнях.

Завдяки цій особливості, інформативні методи самостійного набуття знань є економними в часі та дають змогу школярам швидко засвоювати значний за обсягом навчальний матеріал. Під час такої роботи в них розвивається увага, пам'ять, воля, формуються шляхи здійснення розумових операцій та способів раціональної пізнавальної діяльності.

Функції проблемно – пошукових методів спрямовані на формування рис творчої діяльності учнів та розвиток умінь застосування  засвоєних знань для розв’язування проблемних завдань. Необхідною умовою застосування цих методів є організація творчого пошуку нових знань, способів дій. Навчальні завдання тут можуть мати різний обсяг і бути розраховані на різний час виконання (для швидкого розв’язання в класі або для проведення тривалої експериментально – дослідницької роботи, тощо).

Проміжними можна вважати групу інформативно – евристичних методів самостійного набуття знань, які спрямовані на поелементне засвоєння досвіду наукового пізнання та способів раціональної організації пізнавальної діяльності на окремих етапах розв’язання проблемних завдань. При застосуванні цих методів створюється система вправ, що містять різну міру допомоги до розв’язання і подаються в певній послідовності – від простих до складних.

Під час організації самостійної роботи, основною метою якої є самостійне вивчення матеріалу, найвпливовішим критерієм для вибору методів навчання є показники підготовленості учнів до такої діяльності, а саме – рівень сформованості пізнавальної самостійності, предметних та загальнонавчальних знань, навичок і вмінь. Тому можна вважати, що головною запорукою успіху такого заняття є застосування диференційованого підходу до організації навчальної діяльності школярів.

Для організації самостійної роботи учнів із низьким рівнем підготовленості до самостійної пізнавальної діяльності потрібно застосувати методи інформативно – пояснювальні та інформативно – евристичні, для школярів із середнім рівнем підготовленості – інформативно-евристичні та проблемно -  пошукові, проте в разі необхідності пропонуються і завдання інформативного характеру. Для організації роботи учнів із достатньо високим рівнем підготовленості використовуються частково – пошукові та дослідницькі методи з переважаючим впливом останніх. При цьому необхідно пам’ятати, що учні з першої та другої груп тяжіють до опори на наочність. Ефективності організації самостійної пізнавальної діяльності таких учнів сприятиме застосування методів та прийомів, що спираються на наочно – образний та практичний компоненти мислення. Розв’язанню навчальної проблеми сприяють практичні дії, оперування образами, використання наочності,  конкретних опор (таблиці, схеми). Вони застосовуються для моделювання змісту проблем, що відтворюється у свідомості учня. При цьому не відбувається перевантаження пам’яті, що є неминучим при бажанні утримати у свідомості всі елементи умови складного завдання. Використання зовнішніх наочних опор полегшує пошук співвідношень між фактами та явищами в навчальній інформації, які передбачаються у завданні, та пошук способів і засобів його розв’язання. 

Для організації самостійної пізнавальної діяльності учнів застосовується робота з текстом підручника, ілюстраціями до нього, таблицями, практичними завданнями, створюються проблемні ситуації. Спостереження свідчать, що застосування наочних методів і прийомів навчання сприяє урізноманітненню самостійної роботи з підручником. Крім цього, використання ілюстрованих посібників значно розширює можливості учнів у сприйнятті навчального матеріалу, підвищує міцність і усвідомленість знань. Вважається, що в процесі роботи з ілюстраціями учні оперують тільки «готовими» знаннями в межах репродуктивної пізнавальної діяльності та формально – логічного мислення. Але це спостерігається тільки тоді, коли перед учнем не ставиться завдання знайти відповіді самостійно, коли його розумова діяльність обмежується метою і засобами, поясненням і демонструванням, здійсненими вчителем. Застосування методів самостійного набуття знань із прийомами ілюстративного подання навчального матеріалу дає принципову можливість підвищувати рівень пізнавальної активності і самостійності учнів у навчанні засобами проблемності, особливо, якщо вони подаються опосередковано, через систему диференційованих завдань для самостійної роботи з ілюстраціями. Подані в підручнику фотографії, малюнки, моделі, схеми, тощо можуть бути використані не тільки як готова інформація, а й спонукати до самостійних міркувань і відкриттів.

    ЛІТЕРАТУРА

1.     Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання./ О.І. Пометун// - К., - 2003. - 192 с.
2.        Савченко О.Я. Дидактика початкової школи./ О.Я.Савченко//– К., Генеза,- 1999. -126с.
3.       Савченко О.Я.   Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів./ О.Я. Савченко - Київ.: Радянська школа,1982.- 176с.

8.   Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. / В.А.Сухомлинский - Кишинев, 1978. - 142с.

9.   Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя. /С.О.Сисоєва//- Навч.посіб.- К.,- 1994. - 45с.

10.    Волкова Т.Н.  Программа  обучения  младших  школьников  основам

самоорганизации / Т.Н.Волкова //Завуч начальной школы - 2004 - №1.- С.51-55

11.  Закони У країни «Про освіту», «Про загальну середню освіту» /Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті – К.:2001. - С.2.

12.     Зінченко В.І. Використання інтерактивних форм і методів навчання в ході реалізації навчальних програм в початкових класах / В.І.Зінченко// Початкове навчання. – 2006. - №19-21. – С. 35-37.

13.  Макрідіна Л.О. Використання сучасних технологій у педагогічній діяльності/ Л.О.Макрідіна // Початкова школа. – 1995. – № 7. – С. 26-30.

14.     Мельник Н.М. Впровадження інтерактивних технологій у навчально-виховний процес / Н.М. Мельник// Початкове навчання.-  2003. – С. 2-5

18.     Печерська Е. Уроки різні та незвичайні/ Е.Печерська // Рідна школа. - 1995. - № 4. - С.62-65.

19.   Співаковський О. Інформатизація освіти: вимоги до вчителя початкових класів/ О. Співаковський// Початкова освіта. - 2004. - №20.- С.3-13