Розвиток пізнавального інтересу до української мови як до феномена

Про матеріал
Систематична організація роботи старшокласників з рекомендованими вчителем джерелами з питань історії української мови, розвитку її на сучасному етапі переростає у вироблення в учнів здатності діставати задоволення від сприймання українського слова Розвиток пізнавального інтересу учнів до рідної мови збагачує їх інтелектуальний досвід новими знаннями, надає можливість перевести їх у практичну площину (підготовка усних повідомлень, написання доповідей, рефератів, творчих робіт, створення власних сторінок в мережі Інтернет для спілкування з ровесниками). Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає.
Перегляд файлу

 

Олександрівський навчально-виховний комплекс

Бобровицької районної ради

Чернігівської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток пізнавального інтересу до української мови як до феномена

 

 

 

 

 

 

Доповідь

Шляхова Антоніна Михайлівна

учитель української мови і літератури

Олександрівського НВК

 

 

 

Розвиток пізнавального інтересу до української мови як до феномена

…вони – стародавній народ, а мова їхня ще більш всеохоплююча

і багатша, ніж фарсі, китайська, монгольська і різні інші…

Евлія Челебі

(«Книга подорожей» ХVІІ ст.)

Актуальність проблеми

Дуже довго ми жили в романтично-ідіилічній сфері сприймання рідної української мови як «солов’їної», «вишневої», «дивокалинової». Чи змогли висловлювання про красу і неповторність мови зміцнити її соціальну роль? Цей процес, як свідчить мовна ситуація в Україні, досить складний. Його не можна змінити лише гаслами, закликами любити найчудовішу мову, що розквітла на Дніпрових берегах, утвердилась в нашій народній пісні, в Шевченковому слові. Цю ниточку історії мови українського народу має відчути кожний юний громадянин України, він має відчути себе вдома, знати, що його дім – Україна і мова його держави – українська.

Методологічна основа проблеми

Шляхи розвитку пізнавального інтересу до української мови як до феномена розглядаються в наукових працях відомих учених, методистів: О. Бєляєва, Г. Шелехової, І. Ющука, О. Савченко, В. Сухомлинського, С. Єрморленко, Л. Мацько, О. Глазової.

Школа завжди давала знання, накопичуючи величезний досвід викладання мови і літератури та й інших предметів традиційними методами, в основу яких лягло слово, книга. На цих традиціях освіта стоятиме завжди. Сьогодні вона змінюється і змінює суспільство, розумно поєднуючи інновації й традиції, допомагаючи книзі співіснувати з комп’ютером.

Жоден урок рідної мови не може обійтися без цікавої інформації про її історію, місце серед інших мов світу, зв’язок з іншими галузями мистецтва тощо.

З великою увагою сприймається учнівською аудиторією повідомлення вчителя чи одного з учнів про міжнародний конкурс мов, який відбувся у Парижі у 1928 році. На ньому мали визначити, яка з мов є наймилозвучнішою, звучали тексти різними мовами. Читали там і вірші Тараса Шевченка. Журі високо оцінювало виразність і мелодійність української мови. Наша мова посіла третє місце після французької та італійської, залишивши після себе мову фарсі (перську).

 У 1934 в Парижі на лінгвістичному конгресі провідні фахівці світу українську мову визнали третьою з-поміж усіх мов (після французької та фарсі) за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством величезними словотвірними можливостями, синтаксичною гнучкістю.

Ще через кілька років на аналогічному форумі мовознавців у Швейцарії,де за головний критерій оцінки бралися евфонічна система мови, її мелодійність, милозвучність, українську мову було визнано другою після італійської.

Завдання: обговоріть, що вирізняє нашу мову серед інших мов світу?

 Україна, її народ, побут, культура, мова цікавили багатьох дослідників, мандрівників, які описали свої враження від побаченого. Такі подорожани були незалежними в своїх поглядах: вони не наймалися ні в звинувачувачі людності української землі, ні в адвокати її. Однак здебільшого висловлювали симпатію до нашої землі, на долю якої випало стільки злигод. Одним з таких мандрівців був Евлія Челебі.

Його біографію та історію твору пропоную учням для усного переказу.

Завдання: підготуватися до стислого усного переказу тексту публіцистичного стилю.

Україна очима Евлія Челебі

Поміж подорожан-мемуаристів, які полишили нам свідчення баченого в Україні в XVII столітті, є вельми примітна особа Евлія Челебі - автора десятитомної "Книги подорожей" ("Історії мандрівника"). Мандри забрали майже півстоліття його жит­тя. Він побував чи не в усіх країнах Європи, відвідав більшість держав середньовічного мусульманського Сходу.

Челебі народився 1611 року в Стамбулі й одержав належну для того часу освіту (медресе), почав військову службу в кава­лерії. Однак кар'єра військового його не приваблювала - він мріяв стати мандрів­ником. Йому таланило трохи побачити світу ще у військовому мундирі. Під час по­ходу турецько-татарських військ 1656 року до Угорщини для придушення повстання трансільванського князя Дьордя II Ракоці він побував у Галичині і на Буковині. Вдруге опинився в Україні 1657 року, коли після смерті гетьмана Богдана Хмельницького тут розпочалася згубна внутрішня війна з участю Польщі та Кримського ханства. Цього разу Челебі побачив Наддніпрянщи­ну. Втретє він мандрував Україною через три роки по тому і побачив тоді тут чи не найбільше.

Звичайно, мемуарист - передовсім син свого народу. Челебі захоплено пише про тріумфи турецької зброї, про блискучі вікторії султанового воїнства над невірними. Однак поряд із цим у нього зустріча­ються соковиті замальовки побаченого в Україні, докладні описи Львова, Києва, Лубен, Черкас, Чигирина, Канева, Прилук, Збаража, Кам'янця, Кодацької фортеці. До речі, саме ці воєнні твердині найбільше привертають його увагу. Ось опис Кодака: "Це невелика, чотирикутна, гарна форте­ця, побудована з каменю. Вона стоїть над Дніпром, на стрімкому схилі. У ній є арсенал та гармати, а також кілька монастирів і крамниць..." А ось - Чигирин: «Це міцна фортеця, що має трирядові стіни. Розташована вона на польських землях, перебуває під владою гетьмана Дорошенка і має сорок тисяч озброєного війська. Цитадель стоїть на крутій скелі. Навколо фортеці - три ряди глибоких канав...» Цілком слушно зауважує сучасний український історик Віктор Заруба, що під час воєнних лихоліть та чигиринських походів такі укріплення дозволяли оборонцям витримувати найзатяжніші облоги. Чимало захоплених слів у Челебі про Запорозьку Січ на покритому очеретами острові Чортомлик, що лежить посеред Дніпра. Принагідно Челебі розпо­відає про безстрашних козаків, яких він поділяє на кілька груп (він навіть називає їх народами). Автор іменує козаків-запорожців («сарикамиш») справді безстрашними зарізяками - цей «бритоголовий народ», за Челебі, заслуговує "гієни огнен­ної", і "тремтить зі страху перед ним, бо під час штурму Азова на своєму тілі спробував військового мистецтва цих молодців..." У розповіді про Львів чимало місця зайня­ло змалювання його мурів, добре озброє­ної сторожі та арсеналу. Окрім того, автор свідчить, що Львів - не тільки грізна фор­теця, а й великий торговельний центр, де на ринках «багато білого хліба, яблук, груш, слив... У суконних майстернях виробляють різні сорти польського сукна... Місто зна­не також своїми лікарнями й хірургами...».

(За М. Слабошпицьким)

Працюючи ще з одним текстом інформаційного характеру, учні підбирають заголовок до нього, аргументують свій вибір, визначають головну думку.

Про звуковий лад національних мов є чимало цікавих спостережень. Науковці зазначають, в українській мові відчуття плинності, текучості пов’язане зі звуком [л], який українці чують у звуках природи (плавати, лити, булькати тощо). У японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності всілякі асоціації з цим звуком у японців не можуть пов’язуватися.

У давньогрецькій і латинській мовах не було шиплячих звуків – не було для носіїв цих мов таких звуків і в природі (порівняймо: укр.. шум, шелест, шурхіт, шепіт та ін.), відповідно, не могло бути пов’язаних із цими звуками уявлень, оцінного ставлення до явищ тощо.

Українська мова прив’язує народ до його природного оточення до ландшафту. (За О. Сербенською)

 «Рідна мова – це музика й малювання» - зауважував мовознавець В. Овсянников-Кулиновський.

У цьому переконують художні твори нашої літератури, в яких передаються слухові, зорові образи, створені за допомогою палітри художніх засобів. Пошуково-дослідницька робота над мовою твору має вагомий вплив на емоційний стан душі учнів, збагачує їх словесний запас, виховує шану до рідного слова.

Нарікання на те, що сьогоднішній учень зовсім мало читає, справедливі. Навіть такий популярний сьогодні Інтернет служить йому більше як розвага, а не як джерело поповнення знань. Однак ми переконані в тому, що розвиток української мови залежить від мовної політики держави, він пов’язаний із роботою ЗМІ і, безумовно, існує зв’язок між розвитком української мови та діяльністю україномовних веб-сайтів.

Нову інформацію з мовних питань сьогодні можна одержати саме з Інтернету.

Готуючи виступ під час дискусії «Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови» (Л. Костенко), одинадцятикласникам формулюю поняття «мовна політика України». Це політика держави, спрямована на забезпечення належних умов функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання мов національних меншин в державі.

Завдання: виберіть з української версії Вікіпедії важливі, на вашу думку дати мовної політики України. Як впливають вони на сферу вживання української мови?

Подаю деякі з них, вибрані учнями:

19 липня 1994 року – інавгураційна промова президента Л. Кучми: «Ближчим часом я маю намір запропонувати зміни до чинного законодавства з метою надання російській мові офіційного статусу при збереженні за українською мовою державного статусу». Це речення спричинило вибухову активізацію сил, що протидіяли запровадженню та виконанню закону «Про мову в Українській РСР», і різкий відкат у вживанні української мови в державних установах та освітніх закладах.

28 червня 1996 р. – Верховна Рада України прийняла Конституцію України.

Мовну політику держави визначає стаття 10, згідно з якою українська мова в Україні є державною.

24-27 червня 2001 року – апостольський візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну. Протягом візиту в літургійних відправах, проповідях, благословеннях та виступах, трансльованих з Києва та Львова у понад 100 країн світу, першоієрарх Католицької церкви звертався до громадян України українською мовою.

15 лютого 2010 року – президент України В. Ющенко видав указ №161/2010, яким затвердив концепцію державної мовної політики. Своїм указом він доручив Кабінету Міністрів до 15 травня 2010 року розробити і затвердити державну програму розвитку української мови, доручено також удосконалити законодавство про мови, забезпечити розширення застосування української мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти, науки…

Серед пріоритетів розвиток українського сегменту Інтернету та комп’ютерного забезпечення українською мовою… розробка механізмів захисту української мови і мов національних меншин від будь-яких проявів публічного приниження чи зневаги.

7 вересня 2010 року – реєстрація головою фракції Партії регіонів в Верховній Раді О. Єфремовим, головою фракції КПУ П. Симоненком та членом фракції Блоку Литвина С. Гриневицьким нового законопроекту №1015-3 «Про мови в Україні», що має на меті підвищити статус російської мови, витіснивши українську з деяких сфер функціонування. За результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг» у вересні 2010 року 47% громадян України виступають проти надання російській мові статусу державної, 45% підтримують надання такого статусу.

Віце-прем’єр України з питань підготовки «Євро-2012» Б. Колесников у ході 7-ої «Ялтинської щорічної зустрічі Україна та Світ – переосмислення перспектив» в Ялті заявив, що для популяризації української мови в країні потрібні значні інвестиції, не менше декількох мільярдів доларів: «Потрібно розробити маркетингову програму, щоб зробити українську мову модною і популярною».

8 серпня 2012 року – Президент України В.Ф. Янукович підписує закон членів фракції Партії регіонів С. Ківалова і В. Колесниченка за №5029-6 «Про засади державної мовної політики», який надає російській мові та ще деяким мовам національних меншин статусу офіційних.

У таких умовах мовної політики України залишається важливим питання збереження мовної  та культурної самобутності, які охоронятимуть інтереси нації. Відповідальність за це лягає на плечі українців, які впродовж віків не втратили своєї етнічної ідентичності і зберегли її для майбутніх поколінь.

Найбільш зручний і дешевий спосіб поширення якісної навчальної й не тільки інформації українською мовою – Інтернет.

Маючи ексклюзивні, корисні, адекватні часові матеріали, викладені українською мовою, її можна зробити мовою освіти і то без зайвого тиску. Якщо це вдається, знати українську мову з часом буде просто необхідно – щоб дістати інформацію.

Те, що така потреба є, підтверджує статистика. За даними статистичного сервера Вікімедіа, у лютому 2011 року середньодобове відвідування української Вікіпедії перевищило 1 млн. осіб; а в лютому цього року українська версія Вікіпедії була на третій сходинці після корейської та російської. На сьогоднішній день вона має 266645 статей та 95693 користувачів.

Існує кілька пошуковиків з україномовним інтерфейсом: «Google.com.», «Яндекс.ua», «Bing» (від Microsoft), «Meta» «Uaport.net».

Щомісяця в українську Вікіпедію вноситься в середньому 250000 редагувань. Загалом користувачі з України щомісяця переглядають близько 40 млн. сторінок. Це відносно небагато. Але є надія, що створити україномовне культурно-інформаційне середовище хоч нелегко, але можна. Новими повідомленнями , знайденими в Інтернеті поповнюється рубрика «Цікаві факти про слово в українській мові».

Для довідки:

Найдовшим словом в українській мові, що містить тридцять літер, є "дихлордифенілтрихлорметилметан" — назва одного з пестицидів.

 

 

***

Згідно з "Коротким словником синонімів української мови", у якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово "бити" — 45.

***

Найдовша абревіатура в українській мові — це, мабуть, ЦНДІТЕДМП — Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев'ять літер.

***

Паліндром (перевертень) у перекладі з грецької — той, що вертається, тобто слово, словосполучення чи фраза, які можна читати й зліва направо, й справа наліво, причому звучання й значення залишаються однаковими. П'яти- і шестибуквенних перевертнів досить багато, а ось семибуквенних поки відомо усього два: "ротатор" і "тартрат" (сіль винної кислоти). Якщо йдеться про фрази паліндроми, то до найдовших належить "Я несу гусеня". Інколи укладачі композицій не враховують букви "й", "ь" або здвоєні приголосні вважають за одну літеру. Ці дрібні порушення дзеркальності допустимі, оскільки укладання композицій — справа непроста. У цьому випадку найдовшою фразою-перевертнем є "Аргентина манить негра".

***

1880 року в Одесі вийшла унікальна наукова розвідка польського і російського філолога Михайла Красуського "Древность малороссийского языка", де українська мова розглядається як праматір народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов привели вченого до висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську, старослов'янську мови. Аргументацію неординарної думки вчений розпочинає з доказів походження чисел, якими користуються арійські народи, матеріалом української мови. Число один (1), на думку автора книжки, походить від українського одвін, яке з часом перетворилося на один. Таким чином утворено назви чисел в італійській, грецькій, німецькій мовах, у санскриті і т.д. Автор порівняв і звуки у індоєвропейських мовах. Наприклад, наші слова "багато", "був", "вітання", а в санскриті — "багута", "бгу", "віта". Один із висновків вченого такий: "... все, що я виклав, здається, не припускає сумніву в тому, що, як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно". Отож, донедавна твердження учених про мову старослов'янську як основу мови українців, білорусів та росіян можна піддати сумніву.

Висновки

Систематична організація роботи старшокласників з рекомендованими вчителем джерелами з питань історії української мови, розвитку її на сучасному етапі переростає у вироблення в учнів здатності діставати задоволення від сприймання українського слова

Розвиток пізнавального інтересу учнів до рідної мови збагачує їх інтелектуальний досвід новими знаннями, надає можливість перевести їх у практичну площину (підготовка усних повідомлень, написання доповідей, рефератів, творчих робіт, створення власних сторінок в мережі Інтернет для спілкування з ровесниками).

Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

  1. Глазова О. Програма вступних уроків української мови// Методичні діалоги.- 2011. - №5-6
  2. Мацько Л.І.; Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. Підручник. – К.: Вища школа. 2003.
  3. Слабошпицький М. Рецепція України для світу// Київ. – 2011. - №7-8

Інтернет-сайти

  1.              uk.wikipedia.org/wiki/Сучасна_українська_мова
  2.              uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова
  3.               http://www.proz.com/forum/ukrainian

 

1

 

docx
Додано
29 січня 2019
Переглядів
199
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку