Розвиток середньої освіти у Костянтиноградському повіті

Про матеріал

У Костянтиноградському повіті Полтавської губернії (зараз Красноградський район Харківської області) відбувалися ті самі процеси, що поширисися на всю Російську імперію. У цьому дослідженні ми спробуємо прослідкувати розвиток середньої освіти у повіті та турботу про нього місцевого земства.

Перегляд файлу

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ

ВСЕУКРАЇНСЬКА ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ

„ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНИ”

2015

ЗМІСТ

І. АНКЕТА АВТОРСЬКОЇ ГРУПИ 3

ІІ. АНКЕТА ШКОЛИ 4

ІІІ. ВСТУП 5-6

ІV. РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У КОСТЯНТИНОГРАДСЬКОМУ

ПОВІТІ

1. Костянтиноградська земська школа садівництва 7-9

2. Костянтиноградська земська учбово-реміснича майстерня 9-12

3. Костянтиноградська земська чоловіча гімназія 12-15

4. Педагогічні курси та вчительська семінарія 16-18

5. Інші середні учбові заклади 18-20

V. ЗАКІНЧЕННЯ 20

VІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21-22

VІІ. ДОДАТКИ 23-37

І. АНКЕТА

АВТОРСЬКОЇ ГРУПИ

Місто Красноград

Харківська область

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 імені О.І.Копиленка

Історико-краєзнавчий гурток „Слідопит”

Керівник: учитель історії Зінченко Людмила Юріївна

Контактний телефон: 7-04-63

ІІ. АНКЕТА ШКОЛИ

Повна назва: Красноградська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 імені О.І.Копиленка.

Місце знаходження, адміністративне підпорядкування: м. Красноград,

вулиця Лермонтова, 49.

Школа існуюча.

ІІІ. ВСТУП

У другій половині ХІХ ст. розвиток української культури відбувався в умовах колонізаторських політичних режимів, що панували в Україні. Найбільше вони дошкуляли народній освіті. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р.) освіта в Україні, особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що освіта селянам не потрібна. Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових шкіл.

Становище стало поліпшуватись після проведення реформ. У 70-х рр. XIX ст. земства сприяли відкриттю нових шкіл, опікувалися змістом і методикою навчання. Вони збільшували асигнування на утримання та будівництво шкіл. З 1871 р. по 1895 р. асигнування зросли у 6 разів.

Значно більше уваги уряди імперій приділяли середній освіті, адже вона вважалася основою вищої освіти, яка готувала фахівців державного управління, народного господарства, культури й науки.

У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні, кадетські й духовні училища, семінарії. В одних (класичних гімназіях) перевага надавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їх випускники отримували право вступати до університетів, в інших (реальних) – сучасним європейським мовам, математиці, природничим наукам. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.

На 1876 р. гімназії існували в усіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90-х рр. в Україні було приблизно 150 чоловічих і жіночих гімназій.

Спеціальна середня освіта з розвитком промисловості набула значного поширення. Промисловість, що розвивалася, потребувала значної кількості спеціалістів з різних галузей господарювання. У 1888 р. було затверджено «Основні положення про промислові училища», згідно з якими створювалася система промислової технічної освіти. Училища забезпечували кваліфікованими кадрами залізничний транспорт, гірничу, металургійну, цукрову промисловість. Вони ж готували спеціалістів для сільського господарства, торгівлі, флоту.

У Російській імперії переважну більшість середніх навчальних закладів, особливо спеціалізованих, було закріплено за окремими урядовими відомствами: за міністерством народної освіти – учительські семінарії, міністерством внутрішніх справ – ветеринарні училища, за військовим відомством – кадетські корпуси, військові училища і школи; синод засновував спеціальні богословські заклади. Чимало середніх навчальних закладів утримували земства (ремісничі училища) або приватні особи.

Під впливом загальноєвропейського освітнього процесу зародилася жіноча середня освіта. У 1870 році були відкриті перші жіночі гімназії з 8-річним терміном навчання, випускниці яких отримували право вступу до

університетів. Існували також жіночі прогімназії з 4-річним терміном навчання.

Актуальність теми полягає в тому, щоб познайомити перш за все учнів і широкий загал громадськості з розвитком освіти у нашому місті. На традиціях діяльності цих навчальних закладів можна підвищити престижність освіти та вчительської професії.

Мета роботи – дослідити розвиток середньої освіти у Костянтиноградському повіті.

Завдання:

з’ясувати історію виникнення та розвитку Костянтиноградської земської школи садівництва;
прослідкувати трансфотмацію Костянтиноградської земської учбово-ремісничої майстерні у Красноградський технікум механізації сільського господарства;
дізнатися про історію виникнення та діяльность Костянтиноградської земської чоловічої гімназії імені дому Романових;
прослідкувати розвиток педагогічної освіти на Костянтиноградщині;
з’ясувати роль Костянтиноградської повітової земської управи у процесі розвитку середнтої освіти у повіті.

Хронологічні рамки: друга половина ХІХ – початок ХХ століття.

Географічні рамки: Костянтиноградський повіт Полтавської губернії (зараз – Красноградський район Харківської області).

ІV. РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У КОСТЯНТИНОГРАДСЬКОМУ

ПОВІТІ.

Костянтиноградська земська школа садівництва

У 1887р. в районі сучасного дослідного поля була влаштована практична школа садівництва та городництва з трьохрічним терміном навчання (додаток 1).

В школі навчалися теоретичному та практичному курсам садівництва, деревоводства, городництва, затверджених Департаментом Землеробства Російської імперії. Крім цих дисциплін, викладалася російська мова, арифметика, геометрія, географія, вітчизняна історія, а також ботаніка, плодівництво, лісне та декоративне дереворозведення, квітникарство, бджільництво, хімія, пояснення явищ природи, землеробство. Викладачами як спеціальних, так і загальноосвітніх предметів були управитель та два його помічника, що відривало їх від виконання прямих обов’язків по садовому господарству.

Така широка навчальна програма школи призвела до того, що приділяли мало уваги і часу спеціальним предметам. Тому у 1907р. відбулася реорганізація шкільної справи і було вирішено, щоб до школи приймалися діти, які отримали початкову освіту. Якщо такий контингент не набирався, то було вирішено замість третього помічника приймати вчителя загальноосвітніх предметів для І курсу. Короткі відомості по геометрії, землеробству та кресленню відносилися до предметів прикладних наук для ІІ і ІІІ курсів.

Для допомоги викладацькому персоналу щорічно залишався під час випуску один з випускників в якості підручного терміном на 2 роки. Кожному випускнику видавалося від школи або земства по 25-30 крб. як допомога на початкове облаштування. Для покращення харчування учнів у 1907 році були закуплені дві корови.

Школа субсидіювалася Міністерством землеробства та Полтавським земством, але основне фінансування йшло від повітового земства (в крб.):

	Утримання, призначене земством	З них субсидій
	Утримання, призначене земством	Від Міністерства землеробства	Від Полтавського земства
на 1903р.	4 750	1750	1000
на 1905р.	8 374	2000	1000
на 1909р.	11 626	2000	1000

У 1903 році пришколі збудовані оранжерея та будинок для учнів.

У 1903р. вводиться посада економа-конторщика, до обов’язків якого входили покупка харчових продуктів, їх зберігання витрата; нагляд за кухнею та їжею учнів; введення прибутково-витратної книги по харчуванню; нагляд за чистотою одягу учнів, білизни та пранням їх; ведення рахунків поденних робітників; прийом грошей за продані школою дерева та інші продукти саду за ордерами управляючого школою або його помічників. Прибуток школи в цей час складав 3500 крб., тому витрати на заснування посади економа-конторщика можна було перекрити із суми прибутку школи.

У школі існувала Рада, в якій обговорювалися та вирішувалися найбільш важливі питання по господарсько-адміністративному устрою школи. До нього входили: голова земської управи, член управи, завідуючий садом, управляючий школою та його помічники

З 1904 року при школі існував оркестр учнів.

До грудня 1906р. школу очолював управляючий Г.Бабич; школу при ньому не можна було назвати зразковою. Йому на заміну прийшов М.Баранов, який отримав освіту в Кучерівській сільськогосподарській школі. Помічники залишилися ті ж – Жук, Скрипник та Сокол. З початком весни 1907р. стало зрозуміло, що справи не покращилися: парник був зіпсований, тепличні рослини слабкі, обрізання плодових дерев не зроблено, розсадник та сад заросли бур’яном. Це стосувалося не стільки до нового управляючого школою, скільки до його помічників. Тому Жук і Скрипник були звільнені, а на їх місце запрошені інші особи.

Головним джерелом прибутковості школи були розсадники плодових, лісних та декоративних дерев, площею 15 десятин. У плодовому розсаднику вирощувалися яблуні, груші, вишні, черешні, сливи, персики, абрикоси, горіхи, виноград різних сортів, саджанці, які коштували від 15 до 45 коп. За штуку та користувалися великим попитом.

Лісний розсадник мав саджанці кленів, ясенів, горобини, шовковиці, сосни, берези, в’яза, берести, липи та білої акації, ціна яким була 1крб. за 1 тис. штук. Така ціна була збиткова, тому управляючий М.Баранов пропонував земству продаж цих саджанців або припинити, або підняти ціну до 3-5 крб.

Розведення городніх культур теж було збитковим, оскільки була відсутня вода для поливання, але парники були прибутковими і управляючий пропонував управі збільшити їх кількість з 10 до 30.

Плодовий сад був прибутковий і знаходився у гарному стані. Плоди продавали на ринку, частину їх сушили і залишали при школі для харчування учнів. Управляючий п. Баранов пропонував ввести у школі ягідне виноробство з навчальною метою, а якщо справа піде – то й для продажу, почати розведення ягідних кущів та суниці. За підрахунками управляючого до 1912 р. школа повинна дати прибутку понад 10 тис. крб. Земська управа, йдучи назустріч побажанням управляючого, вирішила провести водопровід для поливання городніх культур.

У 1912 р. управа вирішує побудувати більше садиби школи, фруктову лавку з льохом для зберігання фруктів, квартиру для помічника управляючого школою, приміщення для постійного охоронця саду на кошти з прибутку школи, що залашилися з попередніх років.

Поступово попит на саджанці зріс настільки, що стало необхідно розширити площі розсадників земської школи садівництва, що й було зроблено шляхом оренди землі у міста.

На жаль, на цьому джерела про школу садівництва закінчуються. Але з усього сказаного видно, що зусиллями земства та викладачів школи вона на 1912 р. перетворилася у зразкову школу садівництва і городництва, яка поставляла повіту не лише саджанці, розсаду, овочі та квіти, але і кваліфіковані кадри садівників та городників.

Доводиться лише пожалкувати, що в роки радянської влади школа садівництва та городництва не отримала подальшого розвитку.

ІV. 2. Костянтиноградська земська учбово-реміснича майстерня

Костянтиноградська земська учбова реміснича майстерня була заснована «в ознаменование радостного события коронования Их Императорских Величеств» у 1896 році і з осені цього ж року вступила в дію. Знаходилася вона по вулиці Харківській, 136.

Мета майстерні – підготовка для сільського господарства робітників, досвідчених у догляді та ремонті землеробських машин та знарядь, для чого були необхідні знання теслярсько-столярного та ковальсько-слюсарного ремесла.

Майстерня знаходилася у веденні Міністерства Фінансів Російської імперії по Департаменту Торгівлі та Мануфактур і підтримувалася за рахунок Костянтиноградського повітового земства із щорічною допомогою від Міністерства фінансів. Деяку допомогу на утримання майстерні надавало Полтавське губернське земство та склад землеробських знарядь у Костянтинограді (в крб):

	Утримання, призначене земством	З них субсидій
	Утримання, призначене земством	Від Міністерства фінансів	Від Полтавського земства	Від складу землеробських знарядь
на 1900 р.	3 800	-	1000	800
на 1903 р.	6 800	3 000	-	800
на 1905 р.	10 600	3 000	-	-
на 1909 р.	13 818	3 000	-	-

Майстерня мала гуртожиток на 45 учнів. Курс навчання був розрахований на 3 роки, навчання було безкоштовне. В майстерні викладалися теслярство, столярство, ковальство, слюсарство, креслення, малювання, а також учні привчалися поводитися з сільськогосподарськими машинами та доглядали їх. Навчання проводилося протягом року, за виключенням святкових та вихідних днів.

В майстерню приймалися особи всіх станів та віросповідань не молодше 15 років, які отримали початкову освіту у земських школах. Велика увага приділялася фізичному здоров’ю майбутніх учнів.

Заява про вступ до майстерні подавалася на ім’я повітової земської управи. Прийом учнів проводився перед початком учбового року. В кінці учбового року проходили іспити в присутності фабричного інспектора, голови повітової земської управи та управляючого майстернею.

Був установлений 8-годинний робочий день з двохгодинною перервою на обід та відпочинок. Учні, які не встигли за три роки достатньо навчитися ремеслу, залишалися на четвертий рік, а ті, що закінчили курс успішно, отримували від майстерні свідоцтво.

Завідування майстернею та гуртожитком покладалося на управляючого, який обирався управою з осіб, які мали технічну освіту і досвід у практичній роботі. Він затверджувався в посаді Міністерством фінансів і користувався правом на отримання пенсій по учбовій службі. На нього покладалося викладання креслення та малювання. Управляючий запрошував по вільному найму майстрів-викладачів та наймав обслугу для майстерні.

Популярність майстерні серед населення швидко зросла. Так, у 1898 р. було вже 43 бажаючих вступити на навчання, в той час як можна було прийняти не більше 15 чоловік. В цьому ж році учнями майстерні було виконано заказів і робіт на суму 1 734 крб.

Тоді ж стало ясно, що розміри майстерні далеко не відповідають її популярності:

- по-перше, необхідно було мати майстра-столяра, який би не тільки виконував роботи по ремонту дерев’яних частин землеробських знарядь, але й навчав деяких учнів столярній справі. Столяр був запрошений;

- по-друге, з набором другого комплексу учнів (14 чол.) розташувати їх у приміщенні майстерні було неможливо через тісняву. Питання це вирішилося найманням будинку Міняйлова, який знаходився неподалік від майстерні і мав 10 кімнат і два флігеля, де вільно розмістилися 45 учнів та квартири для двох майстрів;

- по-третє, з набором третього комплекту учнів став необхідним другий майстер-слюсар;

- по-четверте, із збільшенням кількості учнів розвивався і господарський бік (харчування учнів, прання одягу і білизни, опалення, утримання в чистоті житлових приміщень, тощо).

Всі ці питання успішно були вирішені Костянтиноградським земством.

На подвір’ї майстерні знаходилося накриття для постановки там машин, які привозилися для ремонта. В самій майстерні був установлений паровий двигун для приводу в рух станків.

У 1900 р. на посаді управляючого майстернею працював Бородулін Яків Якович, його помічниками були майстри-слюсарі Писаревський Яків Степанович та Шульга Андрій Григорович, майстер-коваль Стороженко Гнат Пудович та майстер-столяр Чумак Анисим Григорович.

Зарплатня управляючого і майстрів постійно зростала:

- від 900 до 1080 крб. в рік управляючому,

- від 480 до 540 слюсарям,

- від 400 до 460 ковалю,

- від 360 до 420 столяру.

Майстерня обслуговувала район радіусом у 20-25 верст навкруги міста. У 1902 р. вона виконала 1465 заказів, у 1903 - 1200.

В наступні роки на території майстерні був збудований гараж, в якому знаходилися і автомобілі земства, придбані Дизель-двигун та садиба з будівлями Лісовського Олександра Фаустовича на розі вулиць Харківської та Лермонтова з метою розширення подвір’я земської ремісничої майстерні, а в будинку М.П.Сидоренка, який по заповіту перейшов у власність земства, були влаштовані гуртожиток для учнів, квартира для коменданта, пральня для прання учнівського одягу та білизни.

Розмову на цю тему не можна вважати закінченою, якщо не зазначити, що учбово-реміснича майстерня не справлялася з потребами в ремонті сільськогосподарської техніки, попит на яку постійно збільшувався. У 1898 р. було продано сільськогосподарських машин на 47462 крб, а до 1903 р. ця сума збільшилася до 103 тис.

Частково допомогу в ремонті сільськогосподарської техніки надавала Карлівська приватна майстерня, яка обслуговувала в основному західну частину повіту. Східна ж його частина, яка знаходилася у 45-60 верстах від міста, повинна була надсилати на ремонт свої сільськогосподарські знаряддя або у Костянтиноград, або у Харків, що теж далеко.

Тому управа у 1903 р. позитивно відреагувала на прохання волосного сходу Ганебнівської волості про влаштування земством в с. Ганебном сільської учбової ремісничої майстерні і вийшла з цим клопотанням перед Міністерством фінансів про призначення грошової допомоги на влаштування цієї справи. Тоді це питання не вирішилося, і у 1911 р. постало знову. Цього разу вирішили влаштувати другу ремісничу майстерню в повіті на пожертвування землевласниці О.П.Джунківської.

Цьому проекту теж не малося здійснитися, тому у 1913 р. земська управа планує вже створити мережу учбово-ремісничих майстерень по підготовці ковалів, столярів, слюсарів, теслярів, бондарів та ін., а також майстринь-рукодільниць. Управа визнала бажаними такі типи майстерень:

Тип «А» - приватні ковальсько-слюсарні та столярсько-бондарні майстерні, позики яким повинні були видатися не грошима, а

устаткуванням, матеріали видаватися з земських складів на пільгових умовах, а утримання та навчання учнів було необов’язковим.

Тип «Б» - ткацькі, швейно-портяжні, корзиночні, шевсько-лимарні, пічні, бондарні та колесні майстерні, які повинні були утримуватися на спільні кошти казни, губернського та повітового земств. На чолі їх повинен стояти завідувач, зобов’язаний навчати учнів, прийнятих земством.

На жаль, перша світова війна та революційний 1917 р. не дозволили здійснитися цім корисним для повіту планам. Але існування Костянтиноградської земської учбово-ремісничої майстерні призвело до виникнення у 1921 р. відкритої середньої сільськогосподарської школи, яка через рік була реорганізована у технікум, відомий нам зараз як Красноградський технікум механізації сільського господарства імені Ф.А.Тимошенка.

ІV. 3. Костянтиноградська земська чоловіча гімназія

Питання про влаштування чоловічої гімназії у м. Костянтинограді вперше постало у 1907 р. і було позитивно вирішено земським зібранням у наступному році.

У 1909 р. було виділено земством для будівництва гімназії 80 тис. крб. на 4 роки. Земська управа порушила клопотання перед Міністерством народної освіти Російської імперії про дозвіл відкриття в м. Костянтинограді чоловічої гімназії та про призначення з боку Міністерства одноразової допомоги на побудову гімназії в розмірі 40 тис. крб. та щорічної допомоги по її утриманню в розмірі 10 тис. крб.

На розгляд земського зібрання було надано декілька проектів будинку гімназії. На конкурсі переміг проект земського інженера В.Д.Мартиновича, брата відомого художника П.Д.Мартиновича. Згідно з його проектом, для будівництва приміщення гімназії необхідні кошти в сумі 83 тис. крб, а з водяним опаленням - 90 тис. крб. (додаток 2).

Підрядні роботи зголосилися виконати інженери В.І.Коноров та Я.З.Куперман. Також вони зобов’язалися за власні кошти зробити сходи із шліфованого граніту; на фасаді добавити тинькарські прикраси; двері зробити дубові; парадний ганок зробити з граніту; в актовому залі зробити паркетну підлогу в ,,ялику”; на стелі у активному залі та церкві зробити карнизи та плафон із пап’є-маше; по всіх поверхах влаштувати вентиляційний камін з мережою рукавів по всім приміщенням; з обох боків садиби гімназії збудувати цегляні огорожі зі сталевими штампованими гратами, а з інших двох боків садиби зробити паркан.

У проекті договору з підрядниками зазначалося, що будівля повинна бути збудована начорно протягом 1910 р., підвальний та перший поверх

будівлі повинні бути закінчені та здані земству до 15 липня 1911 р., а верхній поверх – до 15 серпня 1911 р.

Оскільки Міністерство народної освіти так і не виділило кошти на будівництво та утримання гімназії, то Коснянтиноградське земство вирішило відкрили її цілком за рахунок земства, про що знову порушило клопотання перед Міністерством.

До лютого 1911 р. будинок гімназії начорно було вже збудовано, дозвіл Міністерства на відкриття гімназії отримано.

У зв’язку з тим, що гімназія була збудована виключно на кошти земства, утримання її та обладнання також було прийнято на кошти земства, воно порушає клопотання перед Міністром народної освіти про перевагу вступу до костянтиноградської земської гімназії дітей коріннях мешканців повіту і міста перед іншими, оскільки саме вони винесли весь тягар по влаштування та утриманню цього навчального закладу. Пільги ці такі: діти корінних жителів вступають до гімназії поза конкурсом, лише по задовільній здачі іспитів. І лише потім на вільні після цього місця приймаються діти мешканців інших повітів та міст.

Взимку 1911 р. Карлівська економія з дозволу її власника його Високості герцюга Михайла Георгієвича Мекленбург-Стрелицького перевела на рахунок повітової земської управи 10 тис. крб. на обладнання Костянтиноградської класичної чоловічої гімназії. Він же був обраний почесним Попечителем гімназії (додаток 3).

У вересні 1911 р. земство отримали відповідь на своє клопотання про пільги дітям місцевих жителів. В ньому говорилося, що Міністерство народної освіти не в змозі їх задовольнити, оскільки вони вступають у протиріччя з діючою постановою про чоловічі гімназії.

Проте, земська управа, визнаючи відмову Міністерства, вважає її несправедливо по відношенню до населення повіту, яке не гарантоване у задоволені своєї потреби у середній освіти, і гадає, ,,что единственный выход из создавшегося положения – это повергнуть к стопам Его императорского Высочества всеподданнейшую просьбу о даровании Константиноградской земской мужеской гимназии прав на преимущественное принятие для обучение детей жителей нашего уезда” [10].

Якою була відповідь на це клопотання – невідомо, оскільки наявні джерела такої інформації не містять.

19 лютого 1911 р. виповнилося 50 років звільнення селян від кріпацтва. У зв’язку з цією подією земська управа запропонувала заснувати стипендії для селянських дітей повіту на виховання у Костянтиноградській чоловічій гімназії – по одній стипендії на волость, тобто всього 21 стипендію. Ця пропозиція управи викликала суперечності серед гласних земського зібрання. Були пропозиції на честь цієї події утворити у кожній волості опікунство для бідних і хворих; заснувати другу ремісничо – учбову майстерню; відкрити нищу сільськогосподарську школу. Але більшістю голосів була затверджена пропозиція управи.

У 1911 р. управа порушує клопотання про найменування гімназії ,, в память 300 – летия Царствования Дома Романових’’ у звязку з ювілеєм, що наближався. Також передбачалося ,, повесить в актовом зале гимназии, кроме портрета Царствующего Государя Императора картину избрания на царство Михаила Федоровича и портреты государей: Петра Великого, Александра ІІ и Александра ІІІ» [10].

У січні 1912 р. земське зібрання отримало від полтавського губернатора повідомлення: «Государь Император, по всеподданнейшему докладу г. Министра Народного Просвещения, в 21-й день декабря 1911 г. Всемилостивейше соизволил на присвоение Констатиноградской мужской гимназии, в ознаменование 300-летия Царствования Дома Романовых, наименование «Гимназия имени Дома Романовых» [11]. Це повідомлення було зустрінуте гласними голосним захопленим ,,Ура!”

До листопада 1911 р. був закінчений зал для церкви. Управа розпочала його обладнання. Для цього був запрошений представник Московської фірми по влаштуванню та обладнанню церков п. Ахалкін. Він пояснив, що влаштування іконостаса, ікон і повного обладнання коштуватиме 5 тис. крб. Гроші на влаштування церкви були взяті з пожертвувань почесного Попечителя гімназії герцюга М.Г.Мекленбург-Стрелицького, за що йому була висловлена подяка від земського зібрання.

Дубовий іконостас для церкви гімназії був зроблений іконописним майстром Іваном Порохниковим протягом 7 місяців.

Церква знаходилася на другому поверсі гімназії і була влаштована в ім’я Архістратига Михайла, «так как гимназии присвоено наименование «Гимназия имени Дома Романовых» и так как царствование началось с Михаила Федоровича» [11].

У листопаді 1912 р. земська чоловіча гімназія була відкрита. Директором її призначений Федір Осинович Коваржик, 1854 року народження, чех. Він закінчив політехнічний інститут у Празі та курси стипендіатів Міністерства народної освіти в Імператорському Московському Технічному училищі. Викладав у Полтавському реальному училищі, Полтасвькому кадетському корпусі. З 1911р. був призначений директором Костянтиноградської чоловічої гімназії. Видав праці: «Курс проекционного черчения», «Курс арифметики для средне-учебных заведений», був співробітником у «Вестнике опытной физики и элементарной математики» (додаток 4).

Ф.О.Коваржик звернувся до земської управи з проханням виділити кошти на влаштування в гімназії святкування 100–річного ювілею Вітчизняної війни 1812 р. і про заснування в гімназії декількох стипендій на честь цієї події. Управа виділила 400 крб. на влаштування свята, а як вирішилося питання про стипендії – невідомо через відсутність джерел.

У 1912 р. вирішується питання про обладнання залу для гімнастики, влаштуванні гімнастичних снарядів у подвір’ї гімназії і надається матеріальна допомога викладачу гімнастики на поїздку в Київ для вдосконалення в знаннях сокольської гімнастики. Всі витрати в сумі 1100

крб. були зроблені з фонду, який пожертвував М.Г.Мекленбург- Стрелицький.

Закон Божий у 1913 р. в гімназії викладав священник Микола Левченко - виходець із священицької родини. Закінчив Полтавську духовну семінарію. У 1890 р. був рукопокладений у сан священика Соборної Різдвяно-Богородицької церкви м. Костянтинограда Полтавської губернії. Був законовчителем у міському німецькому училищі, жіночому початковому училищі, церковнопарафіяльній школі, воскресній жіночій школі, 2-х класному жіночому міському училищі, жіночій гімназії.

У березні 1915р. при Костянтиноградській земській чоловічій гімназії імені Дому Романових створена попечительська рада, до складу якої від земства ввійшли:

Шейдеман Євген Михайлович, губернський та повітовий гласний, член третьої Державної Думи, землевласник (додаток 5);
Герценвіц Олександр Іванович, дворянин, землевласник. Його брат Дмитро Іванович був депутатом ІІІ і ІV Державної Думи (додаток 6);
Синєоков Євген Михайлович, голова земської управи у 1915-1916 рр. дворянин, землевласник;
Флагге Микола Михайлович, повітовий гласний.

Викладацький склад гімназії був таким:

1. Володимер Іванович Василенко;

2. Баар;

3. Іван Петрович Белкін;

4. Олександр Володимирович Кучеров;

5. Єгор Дмитрович Троіцький;

6. Андрій Василович Злотніков;

7. Євген Степанович Громико;

8. Олександр Миколайович Гусєв;

9. Олександр Семенович Бортков – помічник класного наставника;

10. Отокар Богумилович Бем – вчитель гімнастики;

11. Андрій Михайлович Дондоха – письмовод.

Законоучителем був священик Микола Єфремов, лікарем Роберт Федорович Шиндлер (додаток 7).

Будинок чоловічої гімназії (додаток 8) знаходився в районі сучасного магазину «Прогрес». Після лютневої революції 1917 р. Костянтиноградська земська чоловіча гімназія імені Дому Романових була перейменована у Костянтиноградську земську чоловічу гімназію імені Т.Г.Шевченка. В перші десятиліття радянської влади в цьому будинку розташовувалася середня школа №1. Будинок був зруйнований в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр, відбудові не підлягав (додаток 9). Середня школа № 1 переїхала до сучасного приміщення.

ІV. 4. Педагогічні курси та вчительська семінарія

Серйозно підготовкою педагогічних кадрів Костянтиноградське земство почало займатися з 1909 р. Тоді з дозволу Міністерства Народної Освіти в м. Костянтинограді біли відкриті трьохрічні педагогічні курси для підготовки вчителів початкових шкіл. Курси ці були затверджені земством на постійно з метою стабільного поповнення контингенту педагогічного персоналу земських шкіл гарними вчителями.

З цією метою земство заснувало 15 стипендій на 120 крб., які видавалися слухачам курсів з бідних станів, щоб степиндіанти, які закінчили курси, відпрацювали вчителями у Костянтиноградському повіті по 2 роки за кожний рік отримання стипендій. В цей час на курсах навчався поки один курс у 32 слухачів. Планувалося, що на всіх трьох курсах буде 90 слухачів, а при курсах буде відкрита зразкова школа для педагогічної практики курсантів, бібліотека, фізичний кабінет.

Спершу курси розміщувалися у тимчасовому приміщенні – залі місцевого кредитного товариства, яке орендувалося за плату 40 крб. в місяць. Подальше перебування курсів у цьому приміщенні було неможливим через збільшення числа слухачів. До того же десь необхідно було розташувати учительську, квартири завідувача та сторожа. Тому курси перемістили в приміщення земської чоловічої гімназії. Але місця не вистачило й там.

З літа 1914 р. курси необхідно було перевести у нове приміщення : або найняти запропонований священником Миколою Єфремовим будинок у Костянтинограді, спеціально для цього призначений, термінами на 5 років за ціну 1800 крб. в рік, або розмістити курси у нижньому поверсі нового приміщення Земської Управи.

Земство вирішило тимчасово розмістити курси у новому приміщенні Земської Управи (додаток 10) і порушити клопотання про те, щоб для приміщення курсів був відданий той будинок, в я кому розміщувалася Костянтиноградське вище початкове училище по виході його у нове приміщення.

Педагогічні курси утримувалися за рахунок земства. Бібліотекар отримував платню 60 крб. в рік, завідувач – 450 крб. і 300 крб. квартирних. Завідування курсами прийняв на себе директор чоловічої гімназії Ф.О.Коваржик (додаток 4).

У 1912 р. Рада Костянтиноградських земських педагогічних курсів клопотала перед Земською Управою про затвердження в пам'ять 100-річчя Вітчизняної війни щорічних стипендій у кількості 20 по 20 крб. кожна з присвоєнням їм найменування «стипендії ім. імператора Олександра І» з видачею їх тим, хто закінчив курси, для екскурсійної поїздки та про надання курсам найменування «курси ім. імператора Олександра І».

Ф.О.Коваржик вважав, що такі екскурсії «принесли бы учащимся необыкновенную пользу, т.к. ученики суть преимущественно дети деревенского захолустья с ограниченным житейским кругозором. Окончив

курсы, они опять вернутся в деревенское захолустье, в ту среду, из которой вышли, но вернуться в новой роли – учителями нового поколения и будут подвергаться расспросам любознательных детей, и ради того, чтобы они стали для детей авторитетными лицами - вооружить их достаточными знаниями. Такие экскурсии достигли бы и другую цель: это возбуждение интереса в молодом учителе, желание устройства новых экскурсий за свой счёт» [11].

Завідувач відразу запропонував і маршрути екскурсій: Полтава та Київ: «Шведская могила с её музеем, земский музей, киевские святыни, архитектура, театр, электричка, один – другой завод, возвращение пароходом через Кременчуг, - сколько тут впечатлений, сколько новостей, какое развитие для наших сельчан» [11].

Земська управа погодилася з видачею стипендій особам, які закінчили курси і отримали звання вчителя. Питання про найменування стипендій і курсів залишилося відкритим через невизначеність правового статусу курсів.

А відносно екскурсій особу думку висловив гласний Михайло Васильович Біскупський, гвардії полковник у відставці. Він поділяв думку про важливість і необхідність екскурсій, але вважав, що не можна вітрачати на цю справу жодної копійки, поки у повіті є хоч одна холодна та вогка школа, хоч одна учительська квартира, непридатна для житла. Адже ремонт робиться вчасно не тому, що цього не бажає управа, а тому, що не вистачає коштів. Тому, доводив М.В.Біскупський, поки це питання не вирішено, на речі менш важливі втрачатися не можна.

До 1915 р. на земські педагогічні курси допускалися лише діти місцевих жителів. Таке обмеження викликало постійний недобір учнів 1 – го класу і часті випадки виключення учнів через невстигання. Тому земство дозволило вступати на педкурси жителям сусідніх повітів.

В повіті приділялася велика увага підготовці педагогічних кадрів, і у 1913 р. коштористі асигнування на цю справу складали 12400 крб. – це була найбільша сума, виділена на ці цілі, серед повітів Полтавської губернії.

Педагогічні курси з часом були перетворені в учительську семінарію. Вперше джерела згадують про неї у 1912 році, коли земство почало клопотати перед Київською учбовою дільницею про надання викладачам Костянтиноградських земських педагогічних курсів прав державної служби та про надання Раді курсів права видавати випускникам свідоцтво на звання вчителя.

У відповідь на це клопотання Управляючий дільницею запитав, «не признает ли земство наиболее целесообразным ходатайствовать о преобразование курсов в учительскую семинарию с тем, чтобы при приеме, при равных условиях, отдавалось преимущество жителям Костантиноградского уезда» [11].

Через півтора роки земство вирішило все ж таки порушити клопотання перед урядом про заснування в Костянтинограді учительської семінарії і просити членів Державної Думи Михайла Івановича Коваленка (додаток 11)

та Дмитра Івановича Герценвіца (додаток 6) особисто підтримати це клопотання.

Ще через півроку земство зазначало, що без матеріальної участі з боку повітового земства клопотання про учительську семінарію є безнадійним, оскільки Міністерство народної освіти завалене клопотанням про відкриття учительських семінарій за рахунок казни, а саме земство, обтяжне кошторисом на справу народної освіти, не може піти на нові значні витрати.

Але земство шукало вихід, як все ж таки відкрити семінарію, необхідність в якій з кожним роком зростала.

В цей час вже йшла перша світова війна, в Російській імперії був введений сухий закон, винні лавки були закриті. Тоді земство вирішило клопотати перед урядом про віддання Костянтиноградському земству приміщень і садиби місцевого казенного винного складу, який розміщувався по Катеринославській (Жовтневій) вулиці. Це були капітальні будівлі, які за відповідних перетворень змогли б вмістити в себе учительську семінарію з інтернатом та квартирами для службовців.

Відсутність подальших джерел з даної теми не дають можливості прослідкувати, як вирішувалися це питання в подальшому.

Але можна зробити висновок, що питання педагогічної освіти не залишилося поза увагою радянської влади. Відомо, що у міжвоєнний період у нашому місті існував учительський інститут, а в повоєнной час почало працювати перагогічне училище, яке діє і зараз.

У 1915 р. з Польщі до Костянтинограда була переведена учительська семінарія. Вона пропрацювала лише один навчальний рік, 1916–1917, а потім була переведена ще далі на схід. Разом з нею поїхали здобувати знання наші земляки Олександр Копиленко (додаток 12) та Іван Сенченко (додаток 13), майбутні відомі українські письменники.

ІV. 5. Інші середні учбові заклади

Окрім вищезазначених, у Костянтиноградському повіті діяли ще фельдшерська школа та жіноча прогімназія. Але джерела зберегли про них дуже мало відомостей.

Так, відомості про фельдшерську школу відносяться до початкового періоду її діяльності. У 1868 р. управа запросила лікаря п. Ковригу прийняти на себе навчання фельдшерському мистецтву хлопчаків-сиріт, достатньо підготовлених у сільських школах.

Хлопчики знаходилися у Костянтинограді під наглядом земської управи в спеціально найнятому приміщенні. Вони слухали теоретичний курс і практично займалися у сільській лікарні. Витрати на школу були такі: винагорода лікарю – до 200 крб. в рік, наймання приміщення і навчальні посібники – до 150 кр. в рік. Одяг та харчування були віднесені на рахунок тих сільських громад, до яких хлопчики були приписані, щоб після

закінчення навчання вони відпрацювали там певній термін. В школу приймалися і діти, які мали батьків, але після закінчення школи вони не зобов’язувалися відпрацьовувати громадам певний термін.

У березні 1869 р. школа була відкрита.

Шість волостей з десяти, вибраних управою, надіслали хлопчиків, яких зобов’язували утримувати під час навчання. Цими волостями були: Ясська, Старицьківська, Руновська, Жирковська, Циглерівська та Карлівська, в якій утримання хлопчика батьки взяли на себе. Після успішної здачі іспитів і отримання звання фельдшера хлопчики, згідно приговорів громад, звільнялися від рекрутської служби. Леб’яжська волость просила навчити двох хлопчиків віспощепленню. Вони навчалися разом с фельдшерами.

Заняття учнів носили переважно практичний характер. Досвід показав, що учні краще засвоювали технічні прийоми під час обстеження хворих та визначали хвороби біля ліжка хворого, ніж теоретичні відомості.

На цьому відомості про фельдшерську школу обриваються. Цілком можливо, що невдовзі школа припинила існування, про в пізніших джерелах про неї більше не згадувалося.

Про жіночу прогімназію відомо ще менше.

Відомо, що будуватися вона почала у 1903 році, а відкрилася у 1906 і розташовувалася в одному із корпусів сучасного сільськогосподарського технікуму (додаток 14). Попечителькою гімназії була Її Величність Олена Георгіївна Саксен-Альтенбурська (додаток 15), начальницею – Єлизавета Леонідівна Чмілевська, вона ж виконувала і обов’язки голови педагогічної ради. Законовчителем у гімназії був священик Павло Мільчевський, лікував учнів Володимир Костянтинович Падалко, письмоводом був Павло Терентійович Шулікін. Педагогічний колектив складався з 12 викладачів:

Олександра Степанівна Сторожева
Людмила Олексіївна Антипович
Єлизавета Антонівна Максимович
Ольга Андронівна Крупницька
Зінаїда Семенівна Вишневська
Варвара Нилівна Людська
Раїса Іванівна Лебедєва
Андрій Семенович Люплинський
Марія Йосипівна Добчинська
Наталія Іванівна Ковалевська
Антоніна Микитівна Худолєєва
Священик о. Петро Шереметинський

та 6 класних наглядачок:

Неоніла Іванівна Савантєєва
Неоніла Миколаївна Красновська
Євгенія Євгенівна Кюн
Зінаїда Михайлівна Дубановська

Ольга Миронівна Дейнека
Олександра Іванівна Пустовойт

Жіноча гімназія утримувалася за рахунок земства і на утримання її у 1909-1910 навчальному році було виділено 900 крб.

Більше взнати поки що не вдалося.

V. ЗАКІНЧЕННЯ

Як ми бачимо із викладеного вище матеріалу, Костянтиноградське повітове земсто докладало багато зусиль для розвитку середньої освіти. Завдяки його зусиллям у повіті були відкриті і працювали:

фельдшерська школа;
жіноча прогімназія;
школа садівництва;
учбово-реміснича майстерня;
чоловіча гімназія;
педагогічні курси.

Ці факти говорять про те, що повітове земство надавало великого значення розвитку освіти, адже велінням часу стала наявність фахівців у різних галузях тогочасного господарства.

Населення Костянтиноградського повіту теж не стояло осторонь цього процесу. Окрім того, що мешканці м. Костянтинограда та сіл повіту надсилали до учбових закладів своїх дітей, вони ще і сплачували податки у місцевий бюджет для їх утримання.

Жага до знань пройшла через десятиліття бурхливої історії і дійшла до наших днів. Сьогодення перехопило традиції минулого. Красноград, як колись Костянтиноград, може пишатися середніми спеціальними навчальними закладами, серед яких:

технікум механізації сільського господарства;
педагогічний коледж;
медичний коледж;
професійно-технічний коледж.

VІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Доклады Константиноградской уездной Земской Управы ХХХХ очередному Константиноградскому уездному Земскому Собранию сессии 1904г. – Константиноград. 1904.
Журнал Чрезвычайного Константиноградского уездного Земского Собрания 16 декабря 1898г.
Журналы заседания чрезвычайного Константиноградского уездного Земского Собрания 6-8 июня 1902г. – Константиноград. 1902.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 14 декабря 1903г. – Константиноград. 1904.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 26 сентября 1909г. – Константиноград. 1909.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 17 ноября 1909г. – Константиноград. 1909.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 10 января 1910г. – Константиноград. 1910.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 28 апреля 1910г. – Константиноград. 1910.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 14 февраля 1911г. – Константиноград. 1911.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 20 ноября 1911г. – Константиноград. 1912.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 10 мая 1912г. – Константиноград. 1912.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 4 марта 1913г. – Константиноград. 1913.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 15 ноября 1913г. – Константиноград. 1914.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 10 мая 1914г. – Константиноград. 1914.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 5 марта 1915г. – Константиноград. 1915.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 7 мая 1915г. – Константиноград. 1915.
Журнал заседания чрезвычайного Константиноградского Уездного Земского Собрания 10 марта 1916г. – Константиноград. 1916.
Отчет Константиноградской уездной земской управы уездному земскому собранию за 1873 год. – Полтава. 1874.
Постановление 4-го очередного Константиноградского уездного земского собрания 1869г. – Полтава. 1869.
Постановление 5-го очередного Константиноградского уездного земского собрания 1869г. – Полтава. 1869.

Смета расходов уездных земских потребностей по Константиноградскому уезду на 1900г.
Смета расходов уездных земских потребностей по Константиноградскому уезду на 1905г.
Смета расходов уездных земских потребностей по Константиноградскому уезду на 1909г.
Статистический справочник по Полавской губернии на 1914 год. – Полтава. 1913.
Полтавский И.Ф. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII в. С портретами. – Полтава. 1912.
Сенченко І.Ю. Подорож до Червонограда. К. 1973.
Красноградський технікум механізації сільського господарства ім. Ф.Я.Тимошенко. – Харків. 1972.