Розвиток зв’язного мовлення. Усний переказ тексту на тему «Естетична функція мови у художньому творі».

План-конспект уроку з української мови

Верещаки Ольги Миколаївни

Для 11 класу

 

Тема: Розвиток зв’язного мовлення. Усний переказ тексту на тему «Естетична функція мови у художньому творі».

Мета: навчальна: актуалізувати в пам’яті учнів відомості про художній стиль мовлення; ознайомити з поняттям естетичної функції мови в тексті;

розвивальна: розвивати вміння зіставляти, робити висновки;

виховна: виховувати естетичний смак, любов до прекрасного.

Обладнання: роздатковий матеріал (вірші), текст.

Міжпредметні зв'язки: українська література, естетика.

 

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

Вітання з класом, перевірка готовності учнів та класної кімнати до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1.          Діти, пригадайте, будь ласка, що ви знаєте про художній стиль мовлення? (Орієнтовна відповідь)

Художній стиль є носієм мовно-естетичних знаків національної культури. Художній стиль охоплює широку сферу використання. Це індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

2. Назвіть головні ознаки художнього стилю. (Орієнтовна відповідь)

Головними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності — людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах) крім об'єктивності реального світу існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

 

III. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Слово вчителя

Основною функцією художнього твору є функція естетична.  Сутність  її  полягає  в  тому,  що  художня  література приносить  задоволення  і  заповнює  вільний  час.  Естетична функція  виступає  іманентною (головною) функцією  мистецького  твору.  Як  відомо,  світ  будується  та розвивається  за  законами  краси.  Але  у  повсякденні  вона розпорошена,  затемнена  прозою  життя.  Тільки  митець  за допомогою  уяви,  інтуїції  у  своєму  творі  акумулює  красу

світу. Навіть явища, цілком протилежні красі, як-то образи смерті,  руйнування,  страждань,  жорстокості,  мають  своє естетичне виправдання, оскільки служать ствердженню добра, любові, досконалості та краси.

Читач  здатен  сприймати  і  творити  красу  завдяки  відчуттю прекрасного. Прекрасне – це те, що має у собі вияв найвищої цінності життя. Відчуття прекрасного закладене в кожному  генетично,  воно  є  основою  духовного  начала  в людині. Митець розглядає світ, визначає систему цінностей з  позицій  свого  естетичного  ідеалу.  А  ним  є  вищий  рівень прекрасного, уявлення про належне як про прекрасне.

Бесіда

1.          Які твори викликали у вас почуття прекрасного? Натхнення?
2.          Можливо щось із прочитаного вас розчулило? Чи задумувалися ви над цим?
3.          Чи відчували ви радість (розчарування, біль, співчуття) за «свого» героя в різних ситуаціях, які описував автор?

 

IV. Опрацювання нового матеріалу.

 

1. Робота над поезіями.

 

«Ну що б ,здавалося , слова…

Слова та голос – більш нічого…

А серце б’ється, ожива,

Як   їх почує» –  говорив Т.Г.Шевченко...

 

А тепер до вашої уваги  цей же вірш молодіжним сленгом:

 

Коли  тіпа кумарить  цей базар, 

Коли, в натурє, рве дах від голосу  предків,

Коли на душі напряг,  

Кайф, як  цей базар почуєш…

 

Ліна Костенко

Моя любове!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

 

«Пропала грамота». Юрко Позаяк

Алкохоку

Здавалось, лиш учора

Ми разом сіли пити,

А вже на дворі осінь...

 

Задзвонив телефон

Не знімаю я трубки -

Ще півпляшки лишилось.

 

Ах, як співає пташка,

Ах, як вона співає!

Іще сто грам замовлю.

 

Учора я надравсь,

Сьогодні в дупу п'яний -

А може, це любов?

 

Як смішно всі внизу

голівки задирають -

З балкона я стругнув.

 

Сьогодні вдруге я

Хрещатиком проходжу

І ні з ким випить...

 

Ах, як сюркоче

Цикада у траві -

Рубля лиш не хвата.

 

Усе той сон страшний -

Шампанське й самогон

Плюс вермут й тепле пиво.

 

Ах, бульбашко легка

В шампанськім золотім...

Аристократа жизнь.

 

Враження школярів від прочитаного.

 

2. Прослуховування тексту для письмового переказу.

 

Рана нагадувала своєю формою серце. Крайки її були синi, трохи бузковi. З одного кiнця йшла смуга порiзу, крiзь яку випливала  й  випливала  кров. Очевидячки, нiж, ударивши тiло,  розiрвав  його  далi.  Очi  мої  застилає

туман, але я бачу її - мою рану - i чую уразливий бiль. Крiм рани,  нічого не iснує на свiтi. Я навiть бачу двi рани, нi - три...  О,  та  всi  груди пошпортано ножем! Усi  груди  й  живiт.  Симетрично.  I  всi  рани  цілком однакової форми, нiби вимальовано їх фарбами. Фарби  печуться.  Я  стогну. Менi здається, що... так, справдi, це  намальовано  пекучою  фарбою.  Бiлi хустки наближаються до всiх малюнкiв. Торкаються тiла. Бiль посилюється, i зникають з очей рани. Залишається бiль - гострий, пронизливий:  на  лівому боцi черева. Бiль топить у собi моє зорове сприймання ран.  Разом  iз  цим повiтря таке густе йде з легень, що в горлянцi воно клекоче, i я  сам  чую свiй стогiн. Десь iз безвiстi простягається рука, вiд якої тхне лiкарським запахом. Я бачу тонкi пальцi надзвичайної краси. Менi починає  яснiшати  в очах, я чую серцем, що пiсля дотику руки я зможу встати i роздивитися,  де я є.

   Рука наближається - вона лягла на рану. Холодна рiч посунулася  вздовж. Знову скажений бiль захолодив мозок.  Я  чую,  як  я  по-звiрячому  кричу. Холодна рiч перестає турбувати. Замiсть неї я вiдчуваю, що менi проколюють шкiру голкою i впускають рiдину. Стає тихо, i  в  моїх  вухах  тиша  одна, абсолютна тиша. Живiт холоне, я гублю мiсце, де мiститься бiль.  Чую  тихi голоси - розплющую очi й - бачу ту ж саму руку. Вона знову наближається до черева i занурюється в нього. Я почуваю лоскiт. Рука ворушиться, мацаючи i шукаючи пальцями. Вона нiжно торкається всього. Вона не поспiшає.  У  мене виникає думка, що руку хотять менi в черевi й залишити. Я лякаюся до того, що вiдчуваю вже бiль. Я стогну. Нарештi рука вийшла на свiтло, я бачу  її, як по нiй збiгає кров, як вона радiсно, задо-волено рухає пальцями. Пальцi надзвичайнi i радiють з того, що вони намацали у мене в черевi.

   У мене прояснюється голова. Я бачу  ще  кiлька  рук,  що  звисають  над раною. Вони  тримають  голку  з  ниткою,  хусточки,  блискучi  речi.  Руки

швидко-швидко починають працювати. Я чую бiль, але цей бiль уже не турбує.

«Цей нiчого, а в того гірше», -  говорить  голос.  Усi  слова  входять  до свiдомостi, я починаю згадувати, але раптом з'являється така безлiч  слiв, що я лякаюся в них заблудитися. Вони завалюють, не  давши  часу  зрозумiти їхнього значення, вони падають i падають. Я почуваю, я  вiдокремлююсь  від столу, мене хтось несе.

 

(406 слів)

(Юрій Яновський «Майстер корабля»)

 

3. Усне переказування тексту учнями.
4. Творча робота

• Коротко опишіть ваші почуття, враження від почутого уривку.

 

V. Підсумки уроку.

1. Узагальнення засвоєного на уроці.

2. Виставлення оцінок (коментоване).