РРТ ПРОЕКТ "ШЕВЧЕНКО І РІВНЕНЩИНА"

«Шевченко і Рівненщина» rrrrrr

Другий приїзд Шевченка. Під час свого другого приїзду в Україну (1845—1847 рр.) Т. Г. Шевченко активно співробітничав з Київською археографічною комісією (повна назва — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів) як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів.  В розпорядженні від 21 вересня 1846 року, підписаному київським генерал-губернатором (Археографічна комісія була підзвітна канцелярії губернатора)  Шевченкові було доручено відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній з метою зібрати місцевий фольклор, дослідити та змалювати історичні кургани, урочища та архітектурні пам’ятки.

Подорож розпочинається. Взагалі час подорожі Т. Г. Шевченка по Волині й Поділлю малодосліджений. Залишилося лише кілька документальних свідчень, позначених датами подорожі. На сьогодні достеменно встановлено, що перший маршрут Кобзаревої подорожі проліг на Поділля у кінці вересня. Шевченко їхав шляхом, який у ту пору звався Великим польським трактом. Після 3-го жовтня він виїхав до Житомира. Вирішивши необхідні службові справи у губернському місті, поет продовжив мандрівку в західному напрямку, аби відвідати волинський край. На цьому шляху він уперше ступив на рівненську землю.stroke.colorstroke.on

Вчитель рівненської гімназіїЗ історичних джерел автор «Кобзаря» знав славну минувшину краю (XVI—XVIII ст.), багату визначними суспільними й культурними подіями, знав дещо і з новітньої історії, фольклору краян, їх звичаїв. У той же час Тарас Григорович міг чути оповіді про наш край від трьох людей із кола його близьких знайомих. Ці люди — Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та Петро Чуйкевич — в різний час, але всі незадовго до 1846 року вчителювали у Рівненській гімназії. Мабуть, перед поїздкою Шевченка в жовтні 1846 року Костомаров радив йому дотримуватися маршруту екскурсії по Волині (Корець, Острог, Дубно, Кременець, Почаїв), який виробив сам, мандруючи в тих місцях у 1844 році. Інакше чим пояснити той факт, що Тарас Григорович майже повторив цей маршрут? Більш  вірогідно, що саме під час цього переїзду (а не на зворотній дорозі, коли Шевченко спішив доїхати до Києва за погоди, до осіннього бездоріжжя) він зупинявся з метою оглянути численні архітектурні пам'ятки, поспілкуватися з селянами, поцікавитися особливостями їх духовної та матеріальної культури.

Зупинка - Корець. Після Новограда-Волинського наступною станцією тракту був Корець. Це невелике затишне містечко, в якому й понині збереглися руїни середньовічної твердині князів Корецьких XIV—XVI ст., збудованої на обривистій кручі над річкою Корчиком: в'їзна вежа, руїни стін замку та оборонних мурів, великі підвальні приміщення.

„Прогулка с удовольствием и не без морали”Може, тому в Т. Шевченка склалось враження про Корець як про місто минулого, від якого лишилося на той час саме тільки руйновище („очаровательные развалины”, зауважив М. Костомаров). Це враження зафіксоване в одній з його повістей „Прогулка с удовольствием и не без морали” : „ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких, сама собою в развалины превратилась. Что же нам говорят? О чем свидетествуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!.. Бедная, малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах".

Враження про Корець. Може, тому в Т. Шевченка склалось враження про Корець як про місто минулого, від якого лишилося на той час саме тільки руйновище („очаровательные развалины”, зауважив М. Костомаров). Це враження зафіксоване в одній з його повістей „Прогулка с удовольствием и не без морали” : „ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких, сама собою в развалины превратилась. Что же нам говорят? О чем свидетествуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!.. Бедная, малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах".

Ошатна дерев’яна церква. Вважають, що Шевченко зупинявся в Корці на постоялому дворі при корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Тарас Григорович оглядав у Корці й інші пам'ятки старовини: на кручі навпроти руїн замку стояла ошатна дерев'яна церква Кузьми й Дем'яна XVIII століття, у центрі міста знаходився колишній католицький костел, монастир базиліан, поряд з постоялим двором височіли будівлі давнього православного монастиря. Можливо, у Корці Шевченко виконав кілька малюнків. Так, зберігся малюнок замкових руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Шевченку.

Зупинка - Острог. Наступний відрізок шляху (58 верст) привів мандрівника через поштові станції Вигоду й Головлю до Острога. Вже на під'їзді до міста увагу подорожанина привернули величні руїни давніх укріплень та культових споруд. Це були рештки знаменитих острозьких древностей. Т. Г. Шевченко детально оглянув споруди Замкової гори, що були найціннішими з колишньої архітектури Острога. Пізніше, уже в час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого».

Воскресенська церква XVIКрім замку, увагу Т. Г. Шевченка привернули старовинні вежі на Красній і Судовій горах (частково збереглися донині), католицький костел XV—XVII століть, руїни єзуїтської школи-кляштора, Воскресенська церква XVI ст. у передмісті Нове місто, Троїцький монастир XVI ст. Чимало шкоди історичним пам'яткам Острога було завдано пожежею 1821 року.

Кругла вежа Луцька вежа

Поема «гайдамаки»Острог цікавив Шевченка передусім як один з найважливіших культурно-освітніх центрів та антиуніатських осередків України XVI—XVII віків. Він знав про це місто з багатьох історичних джерел. З 1576 року до 1636-го тут існувала греко-слов'яно-латинська колегія — перша на Україні вища школа, в якій викладали найосвіченіші люди східнослов'янської землі (Нині – Національний університет „Острозька академія”, відновлена з 1994р.). Зі стін Острозької школи вийшло чимало державних, релігійно-освітніх діячів, письменників-полемістів. Тут учився відомий славними перемогами її дипломатичним талантом український гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, ім'я якого поет згадував ще в «Гайдамаках». У цій же поемі згадується ватажок народного повстання Наливайко (Северин), який теж був вихованцем цієї школи. За тих давніх часів Острог був п'ятим за величиною містом в Україні.

Зупинка - дубно. Від Острога через поштові станції Ґульчу і Варковичі битий шлях стелився до Дубна. У селі Гільча Здолбунівського району, колишній Гульчі, теж стверджують, що Тарас спинявся попити води із джерела. Було те чи ні і скільки взагалі джерельної води випив поет під час мандрівки, достеменно ніхто не знає, але в селі й справді є джерело, яке віддавна славиться чудодійними властивостями і приваблює християнських паломників. Ще в середині ХІХ століття тут стояла каплиця на честь святого Миколая, є вона й тепер. Місто Дубно на той час було повітовим центром, третім за величиною у Волинській губернії, з досить розвиненими, як на ті часи, промисловістю і крамарством. Дубно було мальовничо розташоване на рівнині, що прилягає до річки Ікви. Із древностей тут викликав інтерес Шевченка перш за все архітектурний комплекс замку-палацу. Неприступний замок був збудований ще князем К.І. Острозьким: з двох сторін він прилягав до Ікви, а з півночі й заходу був оточений високим валом і глибоким ровом, який наповнювався водою. Під замком були численні підземні ходи, викладені каменем. Під час облоги фортеці ворогами у підземеллі знаходили сховок жителі міста, через ці ходи постачалась вода, про що Тарасові Григоровичу добре було відомо з повісті М. Гоголя „Тарас Бульба”. У другій половині XVIII століття величезний непривітний замок, який у нові часи став незручним, був перебудований на пишний палац князів Любомирських.

Луцька брама. Тарас Григорович оглянув у Дубно Луцьку браму XVI ст., костел XVII ст., монастир кармеліток XVII століття та монастир бернардинів тої ж пори. Будівлі міста ще зберігали сліди недавньої пожежі, від якої Дубно сильно потерпіло, наприклад, згорів монастир кармеліток. Мабуть, Кобзаря зацікавили й руїни Преображенського монастиря, про гідну історію якого могли розповісти місцеві жителі. Патроном монастиря колись був Костянтин Острозький, а ігуменом Іов Печорський, тут містилася цінна бібліотека. Монастир — свідок жорстокої релігійної боротьби, довгий час і після переходу Волині до Росії (1893 р.) залишався уніатським, у зв'язку з чим і був закритий. 

Повість «Варнак»Мальовничі місця спостерігав Тарас Григорович, проїжджаючи дубенською землею. Ці краєвиди поет майстерно відтворив у повісті «Варнак». Таким скажімо, є опис хутора поблизу Дубна, де одужував головний герой твору.„Сиджу, було, собі й любуюся невеличким прозорим ставком, заквітчаним зеленим очеретом і греблею, осадженою з обох боків старими вербами, що поопускали свої віття в прозору воду. На березі, коло греблі, маленький човник, перекинутий догори дном. А кругом хутора – дубовий ліс непрохідний, тільки в одному місці є наче просіка, ніби зумисне прорубана, щоб доповнити пейзаж. А в цій просіці далеко на обрії синіють, мов величезні бастіони одроги Карпатських гір. Я оживав, дивлячись на цю чудову чарівницю природу...”

Шевченко в підлужжіДонині серед жителів сіл Підлужжя, Птича Дубенського району побутує легенда про Тарасову криницю. Так називають джерельце в урочищі біля Підлужжя. Сюди, як розповідають, приходив Кобзар вгамувати спрагу. А напившись чистої студеної води, він довго сидів біля джерела, думав і щось записував до свого зошита. За сюжетом цієї легенди, дубенський митець Микола Тимчак створив живописне полотно „Шевченко в селі Підлужжя”.

Переказ про перебування поета на дубенщиніБагато легенд, переказів про перебування поета в нашому краї збереглися і до сьогодні. У шістдесятих роках XX ст. в селі Пирятин Дубенського району записано такий переказ:„Давно це було. Одного разу біля пирятинського ставу по дорозі з Почаєва та Крем’янця зупинився візок. З нього ступив на землю вже літній чоловік з обвислими вусами. Зняв свої пожитки. Тихою ходою підійшов до ставу, ополоснув руки і високе чоло. Оглянувся довкола і, помітивши розлогу вербу, сів під нею перепочити. Перекусив цей чоловік, а потім вийняв з плескатої дерев’яної скриньки аркуш паперу і почав щось малювати вуглиною. Поблизу сільський хлопець пас вівці. Побачив його подорожній і запитав:- Як звати тебе і чиї вівці пасеш?- Звісно, панські, - відповів той.- І коли ми вже свої будемо пасти..., - журно похитав головою вусатий чоловік. А потім, показуючи поглядом на земляні вали, промовив:- Отут кляті бусурмани Богдана тримали (мова йде про битву під Берестечком, коли татари захопили Богдана Хмельницького в полон). Закінчив малювати, зібрав свої речі, сів на візок і поїхав десь туди, до Радзивилова. На третій день, коли порожній візок повертався тим самим шляхом, пастух запитав візника:- А що то за чоловік був з вами?- Маляр Шевченко. Підріс пастух і згодом багато почув про Шевченка. Все шкодував:- Ех знав би, що то він, в ноги б йому поклонився. До самої смерті розказував він людям про свою зустріч біля ставу з Тарасом Григоровичем Шевченком." 

берестецька битва у творчості кобзаря. Прямих свідчень про відвідання поетом місця Берестецької битви не збереглось. Але дослідники вважають, що Кобзар добре знав про трагедію українського народу, місцем якої в червні 1651 року стало поле під Берестечком (містечко Горохівського р-ну Волинської обл.) поблизу рівненських сіл Пляшева та Острів. Тут відбулась велика битва військ Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казиміра, відома в історії визвольної війни українського народу. Не міг Кобзар не побувати на місці вічного спочинку героїв Берестечка. Згодом у Кос-Аралі він пише вірш, присвячений цій події, в якому з глибоким співчуттям оспівує трагедію і мужність свого народу: Ой чого ти почорніло. Зеленеє поле?Почорніло я від кровіЗа вольную волю. Круг містечка Берестечка. На чотири миліМене славні запорожціСвоїм трупом вкрили. Та ще мене гайворони. Укрили з півночі... Клюють очі козацькії,А трупу не хочуть. Почорніло я, зелене, Та за вашу волю... Я знов буду зеленіти,А ви вже ніколи. Не вернетеся на волю,Будете орати. Мене стиха та, орючи,Долю проклинати

„Поле Берестецької битви”Всемогутній час майже не залишив якихось зовнішніх слідів кривавого побоїща. Берестецьке поле знову зеленіло. Тільки селяни, орючи землю, часто натрапляли на людські кістки та поржавілі військові регалії. Народ зберігав вдячну пам'ять про місце козацької звитяги. Сюди у 1912 р. перенесено з с. Острів дерев’яну церкву св. Михаїла (збудовану 1650 року), в якій за легендою молився напередодні битви Богдан Хмельницький. У 1914 році тут завершено будівництво Георгіївської церкви-мавзолею, де зберігаються останки героїв. У 1991 році було споруджено пам’ятник загиблим у битві. Нині тут – Національний історико-меморіальний заповідник „Поле Берестецької битви”, який в народі називають „Козацькі могили”.

“Шевченкіана” в читальній залі Рівненської обласної наукової бібліотеки. У відкритому фонді відділу обслуговування користувачів читальної зали особливе місце займає “Шевченкіана”, на якій представлені твори поета, книги про його життя та діяльність, літературознавчі праці, літературно-публіцистичні збірники, бібліографічні та інші матеріали.

Спонсори з Рівненщини профінансують пам`ятник великому українцю в РосіїПам’ятник Шевченка в АстраханіЙого встановлять біля гімназії, названої іменем українського генія. Тим часом погруддя Кобзаря презентує Рівненщина. Про це домовилися голова Рівненської облдержадміністрації  та губернатор Астраханської області. Річ у тім, що свого часу Тарас Шевченко перебував у Астрахані. Він жив там, коли повернувся з багаторічного заслання. Поет гостював у своїх тамтешніх приятелів. Згодом в одному з будинків почав збиратися гурток шанувальників його творчості. Там же виставляли й деякі картини Шевченка. Донині в Астрахані збереглася будівля, де в серпні 1857 року зупинявся видатний поет. У 1989 році там відкрили пам’ятну дошку із барельєфом Шевченка. Тим часом до 200-річчя з дня народження Великого Кобзаря в Астрахані планують встановити і його пам’ятник. Аби втілити цей проект, залучатимуть спонсорські кошти. Крім того, два пам’ятники українському генію відкриють і на Рівненщині. Їх встановлять у Рокитнівському та Здолбунівському районах. Загалом же в області налічується 33 пам’ятники та 4 меморіальні дошки Тарасові Шевченку, - інформує прес-служба Рівненської ОДА. fillcolorfill.typefill.on

Проект підготували вчителі української мови та літератури Познанського НВК «ЗНЗ І – ІІІ ступенів – ДНЗ»Дякуємо за увагу!