Рух опришків. Матеріал до уроку (додаткова інформація)

Опришківський рух

 Західноукраїнські землі у 18 ст.: Галичина, Буковина і Закарпаття входили до складу Речі Посполитої. Становище українців було складним: існувала панщина, ополячення, окатоличення, малоземелля, втрата містами самоврядування.

Посилення національного та кріпосницького гніту на західноукраїнських землях привело до виникнення руху опришків, який спочатку охопив Прикарпаття, а згодом поширився на Закарпаття й Буковину. Серед учасників цього руху було чимало вихідців і з інших територій України, а також Польщі, Угорщини й Молдови. У Карпатські гори втікали покривджені селяни та бідні міщани. Опорним пунктом опришків була гора Стіг, звідки народні месники здійснювали рейди на Надвірну, Солотвино, Рахів, Дрогобич. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів і лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зненацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою. Типовою зброєю в опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі та рогатини. Символами відваги й мужності в них були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загонів.

В очах простого народу це були народні месники — легендарні й непереможні герої. Для феодалів – кара Божа і головорізи.                                                                                               Опришки мали тісні зв'язки з гайдамаками, а часто навіть проводили з ними спільні операції. Рух опришків діяв з 16-18 ст. Та найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738-1739 pp. Легендарним ватажком опришків 30-40-х років XVIII ст. став Олекса Довбуш. Постать Довбуша оповита міфами і легендами. Подейкують, що він був мольфаром, знався на магії і це давало йому перевагу в бою. Для поляків він був невловимим, тому за його голову пропонували чималеньку суму. У 1745 р. Довбуш загинув від кулі найманця за гроші, але на цьому опір не завершився.  І навіть після  приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії внаслідок поділів Речі Посполитої (1772 р. – 1 поділ – Галичина, Буковина і Закарпаття перейшли до А-У.) опришківський рух не вщухав.

Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях XVIII ст. на території Правобережної України. У першій половині XIX ст. в Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів повстанців. Австрійський уряд постійно посилав проти опришків спеціальні каральні загони. У другій половині XIX ст. внаслідок скасування панщини та кривавих репресій Відню вдалося придушити цей рух. Останнього ватажка опришків  (Бордюка), прилюдно страчений 1878 року в Коломиї.

Про героїчну боротьбу опришків складено багато народних пісень, легенд, переказів. Цій темі присвячені художні твори М. Шашкевича, І. Вагилевича, Ю. Федьковича, М. Устияновича, І. Франка, та ін., наукові праці К. Воицицького, А. Бельовського, М. Косака, А. Прохаски, Ю. Целевича, І. Крип'якевича та ін. І до сьогодні деякі гори, скелі та річки в Карпатах носять імена безстрашних ватажків опришків.

Довідка.

Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у 18 ст.

Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 р.

Опришки - опришками називали борців проти феодального й національного гноблення в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Вони громили шляхту, багатіїв, католицьких священиків. Перша згадка про опришків у Карпатських горах належить до 1529 року.

Олекса Довбуш (1700-1745)

Народився в с. Печеніжин на Прикарпатті (тепер містечко Івано-Франківської обл.) у сім'ї бідного селянина. Коли Олексі виповнилося 16 років, він разом з кількома десятками однодумців пішов у гори й розпочав боротьбу з панами. Відважний Довбуш став народним улюбленцем. Його загін здобув міцну Богородчанську фортецю, здійснив сміливі напади на Дрогобич та Рогатин. Шляхта влаштовувала на О. Довбуша справжнє полювання, але він залишався для влади невловимим. Згідно з давніми переказами хороброго ватажка смертельно поранив 1745 року панський найманець, селянин С. Дзвінчук. Друзі поховали О. Довбуша у високих горах.

(За «Довідником з історії України»)

Причини: польський гніт , ополячення українців, утиск православної віри, вплив на селян вільного Запоріжжя.

Мета: позбавитись від соціального, релігійного гніту.

Територія: Київщина, Поділля, Брацлавщина, Волинь.

Характер: масове селянське постання, рух  з національно-релігійним забарвленням.

Рушійні сили: селяни, кріпаки і міська біднота, запорожці.

Основні хвилі: 1734-1738 – повстання Верлана, 1738-1739 – повстання Довбуша, 1768-1769 – Коліївщина

Причини поразки: повстанці не мали чіткої програми дій, стихійність повстання, відсутність політичного досвіду, допомога Рос. Імперії в придушенні повстання.

Наслідки – опришківство було невідємною частиною національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське спрямування.