Рухливі та народні ігри, як засіб формування здоров’язбережувальної компетентності школярів в молодших класах

Бердянська загальноосвітня школа I-III ступенів №11

Бердянської міської ради Запорізької області

 

 

 

Рухливі та народні ігри, як засіб формування здоров’язбережувальної компетентності школярів в молодших класах

 

                                                                 Досвід роботи 

                                                                 вчителя фізичної культури

                                                                 Бердянської загальноосвітньої

                                                                 школи I-III ступенів №11

                                                                 Бердянської міської ради

                                                                Запорізької області

                                                        Тимченко Наталії Олександрівни

                                                        I категорії

 

 

 

 

 

 

м.Бердянськ, 2012-2013 н.р

 Через рух - до здоров’я дітей

Тільки в русі живе людина.

Актуальність і перспективність досвіду полягає в тому, що пріоритетним завданням системи фізичного виховання у світлі рекомендацій Національної доктрини розвитку освіти в Україні та в низці державних документів і програм означено формування відповідального ставлення людини до власного здоров’я як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Таким чином, для забезпечення ефективного функціонування системи фізичного виховання школярів в умовах радикальної мінливості українського суспільства виникає гостра проблема пошуку новітніх оптимальних та ефективних систем фізичного виховання і оздоровлення молодого покоління. Однією з найефективніших є рухливі ігри на уроках, адже саме їм відведена велика частина годин в початковій школі. Саме фізичному вихованню належить значна роль суспільного фактора адекватного реагування на порушення здоров’я школярів, дестабілізацію їхньої поведінки та зміну життєвих орієнтацій. Законодавчими актами України про освіту («Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту», Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації», Концепція фізичного виховання в системі освіти та ін.) передбачено пріоритетні підходи суспільства до реформування існуючої системи фізичного виховання всіх верств населення України. Актуальність проблеми реалізації ігрових педагогічних технологій зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й організації навчання та виховання потребують упровадження ефективних педагогічних підходів.

Значні соціалізуючи значення мають рухливі народні ігри.

У народному ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати в різних класах. Оскільки рухливі народні ігри та способи їх організації зазнають постійної трансформації, у навчально-виховному процесі на рівноправних засадах використовуються ті, які відомі з давніх часів і ті, які створені на сучасному етапі розвитку ігрових традицій.

Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можна визначити такі, як:

• систематичність проведення ігор упродовж дня;
•  забезпечення взаємодії навчальної та поза навчальної діяльності з фізичного виховання;
• оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;
• використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.

Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри входять сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

Творцем народних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, які визначаються іх культурно-історичним походженням та соціальними функціями в дитячому середовищі.                                              

  “Духовне життя дитини повноцінне

   лише тоді, коли вона живе у світі гри,

                                                        казки, музики, фантазії, творчості»  

                                                                             В.О. Сухомлинський

Теоретичне обґрунтування проблеми  розглядається з урахуванням усіх нових підходів. Мудреці казали: «Рух здатний замінити всі на світі ліки, але жоден з ліків не замінить руху». У слушності цього давно вже переконалися ті, хто живе за принципом: рух - це життя.

Фізичне виховання відіграє важливу роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини.

З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її умови та форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зіпсуванням ролі структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Паже, А.С. Виготський,                 Д.В. Ельконін та інші.

А.С. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, що тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, будує, комбінує людські  відносини. За цих умов вона може грати в різні ролі – бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Сучасний американський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:

1. Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей;
2. Ігри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі – практика і тренування до повного удосконалення.

У сучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри з правилами. До першої групи належать сюжетно-рольові ігри (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

До другої групи належать рухливі сюжетні ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками, тощо; ігри – естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлять народні ігри, а саме: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.

Дана класифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутні правила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можлива будь-яка спільна діяльність.

На початковому етапі (I- IV класи ) серед освітніх завдань великого значення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв’язків, сформована в цьому віці, відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил особистої гігієни.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і біг у різних варіантах з подоланням перешкод, рухливі ігри, човниковий біг, вправи з м’ячами, танцювальні рухи. На своїх уроках я намагаюся привчити учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: «класики» і скакалки, ігри з м’ячами, катання на велосипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, я звертаю увагу на необхідність:

• урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;
• надавати перевагу цілісному методу розучування;
• використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;
• пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;
• подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;
• рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, передусім під час колективних дій;
• широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;
• змінювати характер праці (ігрова діяльность, біг, стрибки, гімнастика);
• використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;
• надавати перевагу фронтальному методу організації занять.

На цьому етапі слід уникати:

• великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв’язкового апарату та м’язів;
• вправ із надмірним обтяженням;
• завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.

Я у своїй роботі намагаюся підсумувати твердження вчених, які працювали в галузі гри, довести, що саме в сучасній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище й досить важливий вид діяльності. (Цілеспрямованість,усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов’язкове почуття радості й задоволення). Гра має соціальну природу. Це соціальне явище, яке виникає в процесі історичного розвитку й трудових дій. Застосовуючи ігри на своїх уроках з молодшими школярами, дійшла висновку, що саме ігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості та властивості предметів, їх призначення, засвоюють зв’язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості та здібності.    

Отже, упродовж своєї педагогічної діяльності, я зрозуміла, що гра є дуже важливим чинником виховання, який повинен використовувати кожен учитель, працюючи з дітьми молодшого шкільного віку.

Можемо виділити три групи характерних умов на яких формується досвід:

1. Технічна напруга – наявність шуму на уроці, особливо в молодших класах, від крику дітей під час естафет, рухливих та спортивних ігор, який значно перевищує допустими 30-60 децибел, викриває психічну втому: проведення в день по 5-7 уроків із різними віковими групами тощо.
2. Фізичні навантаження – показ фізичних вправ та страхування учнів під час виконання ними вправ, а також переміщення разом з ними під час занять на повітрі, в походах; забезпечення високої моторної  щільності уроку. Підготовка місця до гри – це теж навантаження для вчителя. Для проведення ігор на свіжому повітрі необхідно підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, нанести розмітки постійних ліній. Бажано, щоб шкільний майданчик був красиво оформлено. Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітрити, а спортивні снаряди розмістити так, щоб під час гри вони не заважали. Для відпочинку гравців, що виходять з гри, слід поставити кілька гімнастичних лав, які також можна використати в іграх.
3. Зовнішні середовищні чинники, які пов’язані з проведенням занять на повітрі (вітер, сонце, вода, тощо)

Я вчитель, хазяїн свого уроку і від мене багато залежить: чи буде урок цікавим, чи принесе користь та задоволення учням.

Роботу в початковій школі можна алегорично порівняти з підготовкою ділянки, розпушування ґрунту – аж до тієї миті, коли цей ґрунт уже готовий прийняти насіння. А зерно можна починати «засівати в 5-му класі».

У вихованні та в навчанні все складається з дрібниць. А молодші школярі – це чисті аркуші паперу, на яких заборонено робити помилки.

Але як тільки на уроці справа доходить до рухливих ігор – діти починають грати, то їх уже неможливо зупинити. Рух – це здоров’я! Тож вперед і сміливіше!

Об'єктом та метою уроків фізкультури в молодших класах – є фізичне виховання школярів, та сприяння формуванню гармонійно розвиненої особистості. Ця мета досягається в процесі навчання та виховання учнів. Вирішення цих завдань обумовлює різноманітність функцій, які виконує вчитель фізичної культури: виховних (формування морально виховної, ідейно переконаної особистості школяра); освітньою - просвітницьких (передача учням знань, умінь які пов'язані з виконанням фізичних вправ, просвітницька робота в галузі фізичної культури з батьками учнів);   управлінської – організаторських (організація спортивних змагань); проектувальних (досягнення учнями певних результатів, підбір навчального матеріалу з врахуванням завдань уроку, віку учнів); адміністративно – господарських (придбання та ремонт спортивного інвентаря, створення та благоустрій шкільних майданчиків), які визначають різні сторони його педагогічної діяльності.

Мета моєї роботи полягає в тому, що використовуючи здоров'язбережувальну сучасну класифікацію уроків фізичної культури, я намагаюся підвищувати фізичний стан школярів.

Навчальний матеріал програми з фізичної культури дібраний з метою формування в учнів життєво необхідних рухових умінь і навичок, потрібних у повсякденному житті. Важливо, аби учні початкових класів опанували правильну техніку виконання фізичних вправ, бо лише за цієї умови можливий їхній гармонійний розвиток. Рухливі ігри мають відповідати віковим особливостям учнів.

Об'єкт дослідження – це  основі форми проведення уроків фізичної культури.

Щоб обрати найефективніші форми, потрібний зміст та дієві методи фізичного виховання, важливо визначити основні завдання для всіх вікових груп учнів, розв'язання яких сприяло б досягненню головної мети високого рівня їхнього фізичного розвитку та підготовки.

Основна форма фізичного виховання учнів у загальноосвітній школі – уроки фізичної культури, які не можуть забезпечити організму, який розвивається, потрібного обсягу рухової діяльності. Оптимального рухового режиму можна досягти внаслідок використання всього різноманіття форм фізичного виховання в загальноосвітній школі.

До них належать:

• уроки фізичної культури;
• фізкультурно – оздоровчі заходи в режимі навчального дня;
• позакласна фізкультуро – спортивна та оздоровча робота («День здоров'я» тощо, змагання в класах і між класами типу «Веселі старти», шкільні спартакіади, гурткова робота із загальної фізичної підготовки та видів спорту);
• позашкільна спортивна і фізкультуро – оздоровча робота;
• самостійні заняття в домашніх умовах.

  Тільки скурпульозне впровадження форм фізичного виховання в побут дітей дасть змогу досягти обсягу рухової діяльності до оптимального рівня, а ефективні планомірні заняття фізичними вправами сформують в учнів стійкий інтерес до фізичної культури, навичку самостійних занять фізичними вправами в режимі дня.

  Науково-педагогічна ідея досвіду це сучастні наробки відомих учених Є. Барбіної, І. Беха, Н. Ничкало, Н. Щуркової, які спрямовані на становлення особистісно-орієнтованої шкільної системи, що враховує потреби всіх суб'єктів педагогічного процесу. Сучасні педагоги С. Гончаренко, О. Пєхота, В. Рибалка, І. Якіманська розглядають особистісний підхід як найважливіший принцип організації навчально-виховного процесу, що передбачає врахування своєрідності індивідуальності особистості у вихованні дитини. Особливістю дітей на межі дошкільного дитинства і початкової школи є зміна виду провідної діяльності. Гра як провідна діяльність дитини шестирічного віку за суттєвими психологічними ознаками не тільки відповідає віковим можливостям самореалізації інтересів, поглядів, знань, стосунків з оточенням першокласника. Ігрова діяльність активізує творчі механізми активності дитини й тому виступає найважливішим засобом переходу адаптивної активності до продуктивної. Результати психологічних досліджень зміни видів діяльності людини протягом життя (Ш.Г. Костюк, С. Максименко) свідчать, що навчальна гра повинна одержати мотиваційну естафету від ігрової. Ігрова діяльність пов'язана з конкретною практичною діяльністю, а тому несе в собі опосередковані мотиви в систему реальних відносин.

Доцільність реалізації ігрових педагогічних технологій зумовлена практичною потребою оптимізації розвитку та формування особистості молодшого школяра. У низці праць (Т. Байбара, Н. Бібік, Л. Масол і т.д.) наголошується на необхідності розробки таких форм і способів навчання, які б сприяли вияву внутрішнього потенціалу учня. Такий підхід грунтується на теоретичному опрацюванні сутності ігрової діяльності учня як провідної, її використанні з метою розвитку всіх важливих ознак навчально – пізнавальної діяльності школяра.

Ігрові технології визначаються як «ігрова форма взаємодії педагога і дітей, що сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету».

У сучасних технологіях гра розглядається як обов'язковий конструктор дитинства та вагома складова здоров'язбережувальної системи, яка використовується для підготовки дітей до «дорослого» життя.

У працях А. Богуш, Л. Варяниці, Н. Гавриш, І. Печенко висловлюється думка, що формування особистості дитини відбувається в багатоплановому спілкуванні з дорослими та однолітками, яке можна прослідкувати «на прикладі дитячих ігор, що моделюють доросле життя. Світ дорослої культури ніби накладається на дитяче світосприйняття, у якому провідна роль належить емоційно-чуттєвому фактору».

За допомогою ігрової діяльності формуються основні новоутворення, які сприяють успішній адаптації до нових шкільних умов життєдіяльності. Колективні ігри сприяють усвідомленню норм суспільної поведінки. Отже, засоби ігрової діяльності, які природно наділені функціями саморозвитку, самонавчання та самовиховання, дають змогу дитині творчо засвоювати пізнавальний і соціальний досвід людства.

У педагогічних дослідженнях знайдено спроби систематизувати всі або певні різновиди ігор, використовуючи для цього різні критерїї. На основі аналізу наповнення мотиваційно-цільового, процесуально-операційного, змістового, контрольно-оцінного та результативного компонентів ігрової діяльності сучасні дослідники С. Новосьолова, Н. Кудикіна, пропонують таку класифікацію ігор: творчі та ігри за правилами. До творчих ігор увійшли конструктивно-будівельні, сюжетно-рольові і т.д. Групу ігор з правилами утворили пізнавальні, рухливі ігри, ігри з елементами спорту, народні ігри, ігри-розваги. В іграх відбувається відворення й засвоєння суспільного досвіду, оволодіння суспільними функціями, тому «дитині доводиться внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й наслідки їх».  Поступово відбувається формування внутрішнього плану дій, уміння їх передбачати. За допомогою виконання ігрових ролей дитина засвоює норми поведінки в різних сферах життєдіяльності – спілкуванні, навчальній і трудовій діяльності тощо.

Аналіз теоретичних підходів до сутності ігрової діяльності надає змогу визначати її не лише як провідну діяльність учня початкової школи, самостійний та емоційний вид діяльності, а й як форму організації навчально-виховного процесу, засіб формування особистості молодшого школяра.

Застосування ігрових педагогічних технологій спеціальних психилого-педагогічних знань з боку вчителя щодо специфіки гри як діяльності (її структурно-операційних компонентів, класифікації, особливостей організації та керівництва). Цей вид діяльності спрямований на формування особистості дитини, її соціалізацію, розвиток пізнавальних інтересів, закріплення й удосконалення набутих знань, умінь і навичок. Використання різних видів ігор створює сприятливі умови для реалізації актуальних потреб молодших школярів, адаптації дітей початкової школи до нового соціального середовища.

Технологія досвіду в молодшому шкільному віці досить тісно пов'язана з руховою активністю, на основі якої можна активізувати в учнів прагнення до знань у групах загальної фізичної підготовки, спортивних секціях і самостійних тренувань у позаурочний час. З приходом дітей до школи змінюється основна діяльність дитини з рухової на навчальну.

На початку навчання діти ставляться до занять, як до гри, до можливості рухатися, чим і задовольняють природну потребу. Тому більшість вправ краще проводити у формі рухливих ігор. Під час гри малюки перебувають у певних стосунках, виявляючи при цьому позитивні та негатівні риси характеру й поведінки. Спостереження за грою дають змогу мені краще ознайомитися з індивідуальними особливостями кожного учня та знайти до кожного з них особливий підхід.

Рухливі ігри відіграють величезну роль у формуванні свідомої дисципліни учнів. Дисципліна – неодмінна умова кожної колективної гри. Кожен гравець повинен уміти погоджувати власні інтереси та дії з інтересами та діями інших гравців, підпорядковуватися правилам гри, вказівкам капітанів, тобто виконувати відповідну роль у грі, а також уміти управляти своїми товаришами. Таким чином, за допомогою ігор, естафет я намагаюся формувати в учнів уявлення про норми громадської поведінки, розвивати та вдосконалювати їх вміння та навички.

Під час роботи над проблемною темою, я зрозуміла, що багато ситуацій пов'язаних з фізичним та емоційним здоров'ям дітей, легше вирішувати за допомогою рухливих ігор та естафет. Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій. Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій, визначати мету, проявляти спритність, витривалість і силу. Уже саме нагадування про наступну гру викликає в дітей позитивні емоції, приємне хвилювання. Вивчаючи досвід відомих педагогів, дуже часто зустрічала думку – «гра – це структурна модель поведінки дитини.» За допомогою гри вона пізнає довкілля й готується до активного його перетворення. Отже, за допомогою рухливих ігор діти готуються до життя. Час вніс багато змін у зміст ігор, створив багато різних варіантів, лише рухлива основа залишилася незмінною. Гра включила в себе всі види природних рухів: хотьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи із предметами, а тому є не замінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, командні, групові, ігри-естафети, ігри-конкурси, ігри – забави, ігри – змагання.

На мою думку оздоровчим значенням ігор є:

• сприяння гармонійному розвитку форм і функцій організму школяра;
• формування правильної постави;
• загартування організму;
• підвищення працездатності;
• зміцнення здоров'я.

Великим оздоровчим ефектом звісно є проведення ігор на свіжому повітрі, тому восени та навесні, я намагаюсь більше часу проводити з дітьми на вулиці. Такі уроки допомогають зміцнити мускулатуру, покращити діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнім значенням ігор є формування рухових вмінь і навичок з бігу, стрибків, метання. Також, за допомогою ігор розвиваються фізичні якості швидкості, сили, спритності, гнучкості та витривалості. А ще, формуються основи знань у фізичній культури і спорту.

На своїх уроках, я намагаюсь не тільки розвивати фізичні якості учнів, а ще й моральні та вольові, а також виховувати любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу.

Пріоритетними в моїй роботі є такі завдання: укріплення здоров'я, навчання дітей життєво-необхідним навичкам, вихованню фізичних та вольових якостей.

Методика проведення рухливих ігор на уроках фізичної культури керується загальними обов'язками, але має і специфіку, яка пов'язана з необхідністю зберегати особливу щільність уроку. Для цього я використовую фронтальний або груповий метод. У першому випадку всі грають в одну гру (іноді поділяю їх на 2-3 групи). В іншому, я поділяю їх теж на групи, але кожна група грає в різні ігри (у залі можна проводити 2 гри одночасно). Рухливі ігри намагаюся включати в різних частинах уроку. У підготовчій частині уроку використовую ігри, спрямовані на невелику рухливість і складність, на увагу, зосередженість, швидкість реакції, поступову психилогічну і фізіологічну підготовку організму школяра до фізичного навантаження в основній частині уроку. Це ігри малої інтенсивності: «Клас, струнко!» , «Світлофор», «Совонька», «Швидко по місцях», «Квач парами», «Вище землі», «Панас», «Подоляночка» та ін.

В основній частині уроку застосовою рухливі ігри, естафети на швидкість, метання, стрибки, ігри, які сприяють закріпленню та удосконаленню тих чи інших рухових дій. У цій частині чергуються ігри з середньою і великою інтенсивністю. Це українські народні ігри «Бузьки», «Діти і Вовк», «Гопак», «Квочка», «Кіт і миші», «Фарби», рухливі ігри «Виклик номерів», «Львівський трамвай», «Потяг», «Збір кавунів»; різні види естафет. Ці ігри з активною діяльністю, є значним фізичним та емоційним навантаженням.

Завданням заключної частини, є позитив та успішно організоване завершення уроку. Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці отримали достатнє емоційне і фізичне навантаження.

Пам'ятаючи про педагогічне значення гри, я обов'язково відзначаю тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів по команді, проявляв ініціативу, а також називаю тих, хто порушував правила й заважав проводити гру. Також, я називаю переможця або переможців, команду – переможця.

Підведення підсумків гри, естафети намагаюся зробити в цікавій формі, щоб викликати в учнів бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

Намагаюся проводити аналіз гри, естафети, звертати увагу на розвиток фізичних якостей учнів, наголошую, які фізичні вправи треба виконувати вдома, щоб покращити свої результати. Підкреслюю, що всі відомі спортсмени світу люблять грати в різноманітні ігри та естафети. Закінчуючи урок, оголошую та пояснюю групові та індивідуальні домашні завдання учням, стимулюючи їх виконання проведенням «Олімпійських ігор» з перевірки даних їм завдань на наступних уроках.

Рухливі ігри – важливий засіб всебічного виховання дітей шкільного віку. На мою думку, првильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дітей.

Під час рухливих ігор посилюється діяльність не тільки кровоносних, а й лімфатичних систем. Відбувається нормальний перебіг усіх життєвих процесів організму. Рухливі ігри на свіжому повітрі загартовують організм, підвищують витривалість і збільшують опірність до захворювань. Тренований організм дитини досконаліше реагує на несприятливі впливи.

У колективних іграх у дитини формується поняття про норми громадської поведінки, виробляються організаційні навички, виховується прагнення до перемоги, сильна воля, стійкість, витримка. Спільний інтерес. Викликаний грою, об'єднує дітей в дружний колектив.

Гра допомагає дитині перебороти сором'язливість, невпевненість в собі. Часто буває тяжко, змусити дитину виконати якийсь рух на очах у всіх. А в грі, повторюючи дії товарищів, вона звичайно й невимушено виконує найрізноманітніші рухи.

У рухливих іграх у дітей виробляються організаційні навички, вміння зважати на обставини. Діти привчаються стояти на місці, коли їм хочеться бігти, терпляче ждуть певного сигналу, щоб стрибнути або кинути м'яч у ціль. Вони свідомо стримуються, додержуючи певних правил поведінки, щоб не порушити встановленого порядку.

Вольові зусилля допомагають дітям координувати свої рухи, цілеспрямовано застосувати їх, свідомо виконувати встановлені правила.

Виконуючи встановлені вимоги, діти привчаються спрямовувати свої рухи, активно керувати діями, «саморегулювати» свою поведінку, викликати потрібні дії, гальмувати небажені рухи, вчинки.

Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомогають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють кругозір.

З досвіду великих знавців, зрозуміла, що велике значення мають народні ігри, скільки в них енергії, самоутримування, веселощів і творчості, товариського поводження.

    Результативністю свого досвіду я вважаю, прагнення дітей до участі в змаганнях, покращення фізичної активності, бажання зміцнити своє здоров’я. На мою думку, через гру дитина по справжньому формує свій характер, вдачу, зміцнює дисципліну і волю.

Для визначення достовірності, провела дослідження, метою якого було визначити стан рухової активності учнів початкових класів у сімейно-суспільному вихованні; проаналізувати вибір дітей молодшого шкільного віку улюблених занять; виділити ті рухливі ігри, яким вони віддають перевагу; означити сучасні підходи до методика навчання рухливих ігор дітей 6-9 років.

Зміст роботи передбачав вивчення характеру ставлення дітей до чинників впливу на гармонійний розвиток людини, зокрема, рухливих ігор.

Проведене мною соціологічне дослідження показало, що в більшості респондентів сформоване бажання залучати своїх дітей до рухливих ігор, але вони не в повній мірі освічені щодо правильності в організації та методиці їх проведення, місця застосування в режимі дня. Основне навантаження фізичними вправами, тобто оптимальну рухову активність отримують діти у школі, а в позашкільній діяльності їх приваблюють самостійні заняття рухливими іграми.

У більшості сімей створені відповідні умови для занять фізичною культурою, зокрема, рухливими іграми. Значна увага приділяється дотримуванню рухового режиму дня, придбаний необхідний спортивний інвентар.

Умови для занять фізичними вправами в сім'ї, на жаль, вимагають кращого. Якість таких занять не дає відповідно позитивного результату. Отже, рухливим іграм в сім'ї приділяється недостатня увага, що негативно впливає на руховий режим дітей.

Прикро те, що рухливим іграм приділяється мало уваги. Основна причина це відсутність вільного часу. Особливо в першокласників, які ще не адаптувалися до шкільної системи навчання. Діти не встигають виконувати домашнє завдання, а рухливі ігри залишаються поза увагою дорослих.

Це спонукало мене провести експериментальне дослідження в початкових класах, метою якого було визначити, які ігри найбільш подобаються дітям, за якими критеріями їх слід підбирати. Для того, щоб визначити найбільш цікаві та доступні ігри для дітей початкових класів провела опитування учнів 3 класів.

Результати опитування молодших школярів були занесені до таблиці.

 

Таблиця 1

Вибір рухливих ігор учнями початкових класів (у%)

 

Клас	К-сть учнів	Драматизовані ігри	Сюжетні ігри з нескладними правилами	Ігри з правилами без сюжетів	Ігри – вправи з орієнтацією на досягнення результату	Спортивні ігри
3-В	29	5	15	28	26	22
3-А	30	3	14	25	16	18

 

 

На основі констатації фактів зробила такий висновок, що найбільший інтерес викликають у дітей 3 класів ігри з правилами без сюжетів. Драматизовані ігри займають останню позицію серед вище перерахованих, які цікавлять молодших школярів. Дослідження Н. Михайленко і Н. Пантіної виявили, що вибір дитиною тієї чи іншої гри служить індикатором рівня її розвитку. Причому свідомий вибір, групування і класифікація ігор не дозволяють дитині реалізувати ігровий задум, що є свідченням сформованості прагнення і потреб займатися ігровою діяльністю.

Трансформація виявлених рівнів щодо завдань мого дослідження дозволила мені визначити такі критерії добору ігор: врахування вікових закономірностей розвитку ігрової діяльності дітей, індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини; сформованість інтересів, яка виражається в безпосередньому емоційно-пізнавальному ставленні дитини, прагненні і потребі займатися грою.

В анкеті звучало питання про місце народних рухливих ігор в суспільно-сімейному вихованні молодших школярів, і які ігри найбільш популярні. На що я отримала позитивні відгуки зі сторони учнів.

Слід зауважити, що рухливим іграм, як розділу програми фізичного виховання в початкових класах, рекомендовано виділяти приблизно 30-35% часу уроку.

Теоретичний аналіз і практика переконують мене, що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення. Головними компонентами фізичного виховання є оздоровчі, при реалізації яких оптимізуються форми і функції організму людини, та розвивальні, що сприяють підвищенню рівня фізичних (рухових) здібностей та якостей. Дотримання в цілому рухового режиму в умовах сімейно-суспільного виховання при правильному педагогічному керівництві є важливою запорукою ефективного фізичного розвитку організму дитини. Означені форми роботи з дітьми молодшого шкільного віку та засоби фізичного виховання сприяють реалізації соціально-педагогічних вимог та завдань гармонійного розвитку особистості.

На основі вивчення науково-методичної літератури, досвіду роботи інших вчителів, я для себе визначила основні педагогічні умови, що сприяють ефективності засвоєння рухливих ігор, це сприяло підвищенню результативності моєї роботи, збільшенню кількості переможців спортивних змагань.

 

 

 

Навчальний рік	Міські	Обласні	Всеукраїнські	Кількість учнів	Зайняте    місце
2007/2008		*		1	ІІІ
2008/2009
2009/2010	*			4	ІІІ
2010/2011	*			8, 4	I, І
2011/2012	*			4, 4	IІІ, І
2012/2013	*			4	І

 

Перспективи подальшої роботи  сформовані на основі компетентностей щодо здорового способу життя, в основі якої лежить звичайний дитячий інтерес. «Як зробити так, щоб дітям було цікаво вчитися? – це питання я ставлю перед собою щоразу. Зараз уже переконана, що різноманітні форми, методи та прийоми активного навчання – мозковий штурм, робота в парах, мозаїка, карусель – шлях до успіху в роботі з дітьми. Принцип активного навчання забезпечує інтерес дітей до знань, запобігає перевтомі. За допомогою активних методів навчання, таких як рухливі ігри, ігри-естафети, ігри-конкурси, діти отримують важливу для себе інформацію, що сприяє формуванню знань, умінь та навичок щодо здорового способу життя та позитивного уявлення про себе, через визнання сильних якостей своєї особистості, співчуття та поваги до інших людей, визнання поведінки, яка вважається прийнятною в суспільстві, визначення цінностей. Діти набувають здорової міжособистісної комунікативності, критичного мислення для розв’язання складних проблем, пошуку альтернатив, вчаться висловлювати свою думку, відкрито говорити про свої почуття, приймати рішення в ситуаціях, які загрожують здоров’ю.

Застосовуючи ігри на практиці у школі з молодшими школярами, дійшла висновку, що саме ігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості і властивості предметів, їх призначення, засвоюють зв’язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості і здібності.

Здоров’я дитини – багатство країни. Сенс своєї професійної діяльності вбачаю, насамперед, у справжньому вихованню фізично загартованого та морально здорового молодого покоління. Від моїх знань, досвіду, навичок залежить найбільша цінність - здоров’я дітей. Тому вважаю, що урок фізкультури має найсприятливіший вплив на фізичну та розумову працездатність, грамадську активність учнів.

Формування в молодших школярів потреби збереження здоров'я  і життя шляхом упровадження здоров'язбережувальних освітніх технологій. Просвітницьку роботу з батьками та дітьми проводжу паралельно. Моє завдання – дати їм зрозуміти, що від способу життя сім'ї залежить здоров'я дитини. За даною темою мною розроблена система навчальних тренінгів, бесід, консультацій для батьків. Підбираю таку інформацію, яка є актуальною, доступною та потрібною. Викликає інтерес і дорослих, і дітей. Після того, як учні опрацьовують інформацію, вона стає їхнім надбанням. Вони отримують знання, а через вміння і навички – досвід. Їхній власний досвід сприятиме формуванню позиції щодо здорового способу життя. Саме вона стає підґрунтям для ціннісних орієнтацій.

Кожна інформація та вправа мають чітко визначену мету. Цікавим є те, що вже учні початкової школи на своєму рівні активно впроваджують метод «рівний – рівному» в неформальному довірливому спілкуванні з однолітками. Вони не тільки передають інформацію, що зацікавила їх, а й упевнено переконують друзів, чому не можна самому ходити вечорами, контактувати з незнайомцями ...

На уроках та в повсякденному житті дуже часто розповідаю учням про чинники, що впливають на їхнє здоров'я. Вони самостійно визначають дії, які потрібно виконувати, щоб бути здоровим. Так, наприклад, вивчаючи тему «Сім'я і здоров'я» учні, працюючи в парах, отримали завдання на вирізаних із паперу кружечках – «перлинках здоров'я» написати, що потрібно робити, щоб бути здоровим. Діти обговорили та записали практичні дії, які будуть виконувати, щоб бути здоровими: займатися спортом, одягатися відповідно до погоди, їсти корисну їжу, вчасно лягати спати, мити руки перед їдою, чистити зуби, слухати поради дорослих, яким довіряємо, не довіряти незнайомим людям, не перебігати дороги перед машинами тощо. По завершенні вправи учні створили з «перлинок» ланцюжок здоров'я, який прикріплений на стінах класу і щоденно нагадує, що потрібно робити, щоб бути здоровим. Намагаюсь донести до кожного, що здоров'я – це право, дане нам від народження. І це право охороняється державою.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гончаренко С.У.  Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376с.
2. Гуменюк Н.П.., В.В. Клименко., Психологія фізичного виховання і спорту. – К: , Вища школа, 1985 р.
3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К: Академвидав, 2004.- 352 с.
4. Кудикіна Н.В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процессі: Монографія. – К.: КМПУ, 2003 – 272с.  
5. Коваль М.С., кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник інституту педагогіки АПН України. «Основи здоров'я», видавництво «Початкова школа», К., 2005р.
6. Колотило Н.М.. «Навички заради здоров'я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров'я» -, ВООЗ, ЮНІСЕФ. – К., 2004 р.
7. Сокуренко О.О.  Від дитячої гри – до дорослого світу (Формування світорозуміння особистості): Навч.-метод. посіб. – Миколаїв: ОІППО, 2006.-136с
8. Основи здоров'я: Підручник для 3 кл. /Н.М. Бібік, Т.Є. Бойченко, Н.С. Коваль, О.І. Манюк. – К.: Навчальна книга, 2003 р.
9. Діти і соціум: особливості соціалізації дітей дошкольного та молодшого шкільного віку: Монографія/А.М. Богуш, Л.О. Варяниця, Н.В. Гавриш, та ін..; Наук. Ред.. А.М. Богуш; За заг. ред..Н.В. Гавриш – Луганск: Альмаматер 2006, -368с
10.  Педагогические технологи: Учебное пособие для студентов педагогических спеціальностей /Под общ.ред.В.С. Кукушкина .- М.: ИКЦ «Март» , 2006. -336с.