С Ц Е Н А Р І Й
проведення Всеукраїнської акцiї «Засвіти свiчку»
«Збудуймо пам'яті негаснучий собор»
Дата та час проведення: о 15.45
Місце проведення: площа біля ЦДЮТ
Підготувала
Завідувач організаційно масового відділу
КПНЗ ЦДЮТ «Дружба»
Штиленко В.М.
Запрошені з лампадами та свічками шикуються на площі.
Встановлено одну підставку з Державними прапорами з чорними стрічками біля ЦДЮТ «Дружба».
На площі стоять 20 старшокласників в темному одязі з державними прапорами з чорними стрічками.
На площі розмічено місце встановлення лампадок у вигляді символічного хреста.
Почесне місце займає голова районної в місті ради та почесні гості
15.45 Звучать позивні
1-й ведучий:
87 років тому нам хотіли винести вирок смерті.
2-й ведучий:
87 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.
3-й ведучий:
87 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.
1-й ведучий:
Жила Вкраїна. Плакала, стогнала
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб'ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з'явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай - та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
ВЕДУЧИЙ:
Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Забрали у людей все… Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
2-й ведучий:
Не нагодує Мати-Україна,
Не приголубить діточок своїх...
Яка ж бо перед Богом в нас провина?
Який ми сотворили гріх?...
3-й ведучий:
За жінок, чоловіків, дітей,
За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій...
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
ВЕДУЧИЙ:
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
1-й ведучий:
Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».
2-й ведучий:
Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».
3-й ведучий:
Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».
ВЕДУЧИЙ:
Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.
Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна.
«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл..
Відомо, що Дніпропетровщина під час голодомору зазнала найбільших втрат. З усієї кількості зареєстрованих в Україні смертей від голоду 70 відсотків припадає саме на нашу область. Всіх померлих від голоду не пригадаєш. Та досить і тих, які ще лишилися і стоять у нашій пам,яті.
….Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте.
Думайте…
Думайте…
1-й ведучий:
В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих,
В долоні сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п'ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
2-й ведучий:
Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.
3-й ведучий:
О діти, діти, Ангели невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.
Ви не розцвівши згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор,
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми.
(Виходять діти з колосками)
ВЕДУЧИЙ:
Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.
Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу. Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.
Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.
16.00
Ведучий:
Пом’янімо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.
Хвилина мовчання
ДЗВІН…..
Зупинення автотранспорту та подавання відповідного звукового сигналу автомобільним та залізничним транспортом
Дикторський текст:
О, як же ти не вмерла, Україно?!
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Ведучий:
Майже століття багатовікової історії України помічене трагічними голодними роками: 1921-1922, 1932-1933, 1947 роки.
Голод в Україні не є історична давнина – це незагоєна рана всенародної скорботи і пам’яті у наших серцях.
Указом Президента України запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, який щороку відзначається у листопаді.
Ведучий:
Сьогодні ми зібралися тут, щоб згадати одну з найтрагічніших сторінок в історії України, найжахливішу трагедію нашого народу – 80-у річницю Голодомору в Україні, який забрав життя кожного третього українського селянина.
Ведучий:
33 рік. Страшний рік…
Там біль, і сльози, й гіркота,
Там люди тисячами вмирали
Від голоду і мерзлоти.
Без домовини людей ховали там…
І залишалась мати без сина,
І батько без дітей.
Тоді села навік заніміли,
Бо люду там не стало.
І лише вітер по могилах свистить,
І все навколо оніміло,
Кропивою все поросло.
Ведучий:
У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу, - старих, молодих, дітей, і ще не народжених.
Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми спогадами, тривогами і надіями. Ми єдині спадкоємці всього що було.
Ведучий:
Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюжок поколінь українського народу.
Ведучий:
Протягом останніх років збиралися свідчення очевидців, дізнавалися імена загиблих і тих, хто пережив цю страшну трагедію Голодомор 1932-1933 років.
Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік тридцять третій…
Голод…Голод…
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
…Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе .
Ведучий:
Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають і не забудуть…
І тягар з душі спадав…
Запрошуємо всіх присутніх взяти участь у Всеукраїнській акції «Засвіти свічку» та вшанувати пам'ять жертв голодомору.
Пам’ять про тих, хто не дожив,
Пам’ять про тих, хто недолюбив,
Пам’ять про живих і ненароджених.
Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони.
Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом запалимо ці свічки, звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.
Нехай у мільйони маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.
Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.
Звучить «Реквієм» та дикторський текст.
В цей же час керівництво виконкому районної в місті ради, присутні викладають хрест лампадами та залишаються біля символічного хреста до закінчення заходу.
Ведучий:
Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і не народжених. Ніхто не має права про це забувати, щоб трагедія геноциду українського народу ніколи не повторилася!