С Ц Е Н А Р І Й проведення Всеукраїнської акцiї «Засвіти свiчку» «Збудуймо пам'яті негаснучий собор»

С Ц Е Н А Р І Й

проведення Всеукраїнської акцiї «Засвіти свiчку»

 «Збудуймо пам'яті негаснучий собор»

                                                                                                     Дата та час проведення: о 15.45

Місце проведення: площа біля ЦДЮТ

          Підготувала

         Завідувач організаційно масового відділу

          КПНЗ ЦДЮТ «Дружба»

          Штиленко В.М.

     Запрошені з лампадами та свічками шикуються на площі.

     Встановлено одну підставку з Державними прапорами з чорними стрічками біля ЦДЮТ «Дружба».

     На площі  стоять 20 старшокласників в  темному одязі  з державними прапорами з чорними стрічками.

    На площі розмічено місце встановлення лампадок у вигляді символічного хреста.

     Почесне місце займає голова районної в місті ради та почесні гості     

15.45  Звучать позивні

1-й ведучий: 

87 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

2-й ведучий: 

87 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

3-й ведучий: 

87 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

1-й ведучий: 

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала

Проте я твердо свідчити берусь:

За всі віки безхліб'ям не загнала

Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з'явилось рало, 

Голодних мук не відало село.

Хай неврожай - та люди не вмирали:

З двадцятим віком лихо це прийшло.

ВЕДУЧИЙ:  

 Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Забрали у людей все… Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

2-й ведучий: 

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?...

3-й ведучий: 

За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих,

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,

Прямо в яму, навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів. 

ВЕДУЧИЙ:    

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

1-й ведучий:  

Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула  С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км  від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

2-й ведучий: 

Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

3-й ведучий:  

Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».

ВЕДУЧИЙ:   

 Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.                                                                  

Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна.                                          

«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл..

Відомо, що Дніпропетровщина під час голодомору зазнала найбільших втрат. З усієї кількості зареєстрованих в Україні смертей від голоду 70 відсотків припадає саме на нашу область. Всіх померлих від голоду не пригадаєш. Та досить і тих, які ще лишилися і стоять у нашій пам,яті.

….Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте.

 Думайте…

Думайте…

1-й ведучий:

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.    

2-й ведучий:

Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

3-й ведучий: 

О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор,

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

Схилився над голодними дітьми.

(Виходять діти з колосками)

ВЕДУЧИЙ: 

Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.                                                                                         

Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу. Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.  

16.00

Ведучий:

 Пом’янімо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

Хвилина мовчання

ДЗВІН…..

Зупинення автотранспорту та подавання відповідного звукового сигналу автомобільним та залізничним транспортом

Дикторський текст:

О, як же ти не вмерла, Україно?!

Бо скільки ж то зловісницька мета.

Звела людей, приречених безвинно, –

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Ведучий:

Майже століття багатовікової історії України помічене трагічними голодними роками: 1921-1922, 1932-1933, 1947 роки.

Голод в Україні не є історична давнина – це незагоєна рана всенародної скорботи і пам’яті у наших серцях.

Указом Президента України запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, який щороку відзначається у листопаді.

Ведучий:

Сьогодні ми зібралися тут, щоб згадати одну з найтрагічніших сторінок в історії України, найжахливішу трагедію нашого народу – 80-у річницю Голодомору в Україні, який забрав життя кожного третього  українського селянина.

Ведучий:

                 33 рік. Страшний рік…

Там біль, і сльози, й гіркота,

Там люди тисячами вмирали

Від голоду і мерзлоти.

Без домовини людей ховали там…

І залишалась мати без сина,

І батько без дітей.

Тоді села навік заніміли,

Бо люду там не стало.

І лише вітер по могилах свистить,

І все навколо оніміло,

Кропивою все поросло.  

Ведучий:

У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу, -  старих, молодих, дітей, і ще не народжених.

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми спогадами,  тривогами і надіями. Ми єдині спадкоємці всього що було.

Ведучий:

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюжок поколінь українського народу.

Ведучий:

Протягом останніх років збиралися свідчення очевидців, дізнавалися імена загиблих і тих, хто пережив цю страшну трагедію Голодомор 1932-1933 років.

Пекельні  цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод…Голод…

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

…Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба  пам’ятать і горе .

Ведучий:

Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають і не забудуть…

 І тягар з душі спадав…

Запрошуємо всіх присутніх  взяти участь у Всеукраїнській акції «Засвіти свічку» та вшанувати пам'ять жертв голодомору.

 Пам’ять про тих, хто не дожив,

 Пам’ять про тих, хто недолюбив,

 Пам’ять про живих і ненароджених.

         Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони.

Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом запалимо ці свічки, звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

 Нехай у мільйони маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

 Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Звучить «Реквієм» та дикторський текст.

В цей же час керівництво виконкому районної в місті ради, присутні викладають хрест лампадами та залишаються біля символічного хреста до закінчення заходу.

Ведучий:

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і не народжених. Ніхто не має права про це забувати, щоб трагедія геноциду українського народу ніколи не повторилася!