САМОПОВАГА ТА ЕГОЇЗМ

Виховна година (7 клас)

Дата:

Клас: 7

Тема:  САМОПОВАГА  ТА  ЕГОЇЗМ .

Мета:  

1. З'ясувати різницю між егоїзмом в його найгірших проявах і здоровим егоїзмом; дати можливість за­зирнути у свій внутрішній світ, задуматись над своїм характером, вчинками ;
2. Розвивати логічне мислення, увагу, комунікативність, уміння аналізувати власні вчинки, давати їм моральну оцінку;
3. Виховувати у підлітків високі моральні якості.

Форма проведення: година спілкування.

Обладнання:   роздавальний матеріал (Тест «Твоя самооцінка»).

Література: Інтерент ресурси: http://hotom.at.ua/load/klasnomu_kerivniku/godini_spilkuvannja_7_klas/10

ХІД ЗАНЯТТЯ

• Привітання.

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

У своїй діяльності людина виявляє певне ставлення не тільки о суспільства та інших людей, а й до себе. Навіть приймаючи рі­шення відносно самої себе, вона розв'язує певні суперечності, що потребують морального регулювання. Так, у вільний час люди­на може зайнятися спортом, якою-небудь грою, різними справа­ми тощо. Що саме вона обере, залежатиме від її ставлення до се­бе. Тому суспільство і виробило вимоги, які спонукають кожного дбати про самоповагу.

ВПРАВА «МІКРОФОН»

У чому полягає, на вашу думку, суть самоповаги?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: самоповага — Це усвідомлення людиною своєї власної суспільної цінності як особи, Що має індивідуальні риси, гідні уваги інших.)

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Повага до себе ґрунтується на розумінні реальної цінності будь-якої особистості як найдовершенішої істоти. За висловом М. Горького, бути людиною на землі — чудова посада. Але бути людиною не означає тільки народитися,— нею треба стати.

Важливою складовою частиною поваги до себе є гордість бу­ти людиною — з її здатністю до благородних учинків, тонких по­чуттів і глибоких думок.

Крім сфери свідомості, повага до себе включає й вимогу прак­тичної реалізації в собі справді людських рис у сфері праці, спіл­кування та пізнання: Самоповага, передусім, передбачає розвиток своєї індивідуальності, вироблення світогляду і системи ціннос­тей, визначення свого місця в житті, піклування про розумовий, фізичний, моральний та естетичний розвиток. Повага до себе — багатогранна. Вона означає:

•        мати свої погляди на речі та явища навколишнього світу, бути впевненим у їхній істинності та готовим відстоюва­
  ти їх як такі, що виправдали себе практично (людина без переконань або така, що нездатна їх виробити, принижує себе);
•        брати участь у суспільній праці, бо тільки в діяльності здобувається повага до себе оточуючих, суспільства;
•        прагнути сформувати в собі кращі якості, пам'ятати, що кожний особисто відповідальний за рівень свого розвитку та використання власних можливостей.

Нерозуміння сутності особистих цінностей, неувага до роз­витку кращих людських якостей призводять до хибних форм са­моствердження — до однобічного, отже, потворного розвитку, що пригнічує здібності (наприклад, прагнення «знайти себе» у вузь­кій сфері — споживання чи дозвілля).

Міра самоповаги виявляється також вимогливістю до себе: чим вимогливіша до своєї поведінки людина, тим більше вона поважає себе. Реалізується вимогливість до себе в процесі самовиховання — свідомого і цілеспрямованого розвитку в собі найбільш цінних якостей і потреб (інтелектуальних, моральних, суспільно-політич­них, естетичних і т. д.).

Вона передбачає додержання таких моральних норм:

—  самокритичність, прагнення тверезо й реалістично оціню­вати свої переваги й недоліки, реалізовані й нереалізовані можливості;

—  самодисципліна, самовладання й уміння володіти почуття­ми в інтересах гармонійного розвитку своєї особистості;

—   піклування про розвиток своєї духовної культури, праг­нення опанувати все краще, що вироблено людством,— знання, соціальний досвід — і прилучитися до цього;

—   турбота про свій фізичний розвиток, про чистоту й охай­ність у праці та побуті;

—   непримиренність до поведінки, що руйнівно впливає на розвиток і становлення особистості,— до пияцтва, беззміс­товних ігор та видовищ, безцільного витрачання вільного часу.

Неповага ж людини до самої себе виявляється в її невимог­ливості до себе, у намаганні утверджувати себе засобами, які аж ніяк не прикрашають: запереченням традиційних форм поведін­ки, екстравагантністю зовнішнього вигляду і мови, навіть пияц­твом та хуліганством.

Такі форми самоствердження свідчать про слабкість розвитку інтелектуальних та естетичних смаків, про моральну і політичну незрілість, про нездатність людини переборювати скільки-небудь значні перешкоди. У таких випадках їй необхідна допомога.

Моральність осуджує поведінку людини, у якої самоповага, гордість стали надмірними і набрали антигромадських форм.

ВПРАВА «МІКРОФОН»

Для збереження міри самоповаги суспільство виробило мо­ральну норму — скромність. На вашу думку, що вона означає?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: скромність —  реальний підхід людини до оцінки своєї гідності й усвідомлення її залежності від заслуг та гідності інших.)

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Скромність передбачає недопустимість протиставлення себе людям, готовність жити й працювати разом із ними в тих самих Умовах, недопустимість вимоги будь-яких привілеїв для се­бе. Бути скромним — значить бачити свої слабкості й недоліки, Нерозв'язані завдання і нереалізовані можливості, усвідомлювати Шкідливість лестощів: вихваляння людини руйнівне для неї.

Проте поняття скромності несумісне з приниженням особи, з невимогливістю до умов свого існування. Моральною цінністю скромність є лише в тому разі, якщо вона поєднується із самопо­вагою, з почуттям честі й гідності.

Одним із виявів скромності у поведінці є простота. Це — сві­домість моральної сили особи, її значущості й повноцінності, упевненість у правоті своїх позицій та дій; це — прагнення лю­дини не виділятися своєю незвичайністю. Простота означає щи­рість, відсутність хитрощів, розуміння їх безглуздості, визнання сили, що зумовлена чесною позицією в житті. Вона протилежна манірності в поведінці, пов'язаній із внутрішнім усвідомленням своєї неповноцінності.

На противагу скромності й простоті, порушенням міри само­поваги є самовдоволення — свідомість своєї мнимої переваги над іншими людьми. Воно небезпечне для особи тим, що припиняє її розвиток, розвиває нахили до самовихваляння, до несамокритичності: людина розучується переймати чужий досвід та прислуха­тися до порад інших.

Самовдоволення призводить до крайнього егоцентризму — людина постійно чекає від інших лише вихваляння кожного сво­го кроку і вимагає особливих для себе умов та переваг.

Егоїзм — морально-етичний принцип, який означає таку по­ведінку людини, коли вона віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами суспільства та інших людей. Егоїзм не за­кладений у людській природі. Він — наслідок виховання. У ході виховання прояви егоїзму можуть бути зведені до мінімуму.

Егоїзм починається з дитячих капризів, яким весь час поту­рали, які спрямовані тільки на задоволення особистих бажань дитини. Капризи — особливість поведінки дитини, яка вира­жається в нерозумних і недоцільних діях та вчинках, в необґрунтованій протидії й опорові вказівкам, порадам, вимогам дорослих, у прагненні наполягати на своєму. Основний шлях попередження капризів: розумна організація життя й діяльності дитини, здорова атмосфера і правильні стосунки в родині, спокійна вимогливість і усунення надмірної уваги до бажань дитини.

Ми всі живемо в суспільстві, отже, залежимо від інших людей і маємо перед ними певні обов'язки. Обов'язок включає в себе ряд дій, справ, спрямованих на задоволення потреб інших людей, сус­пільства. Почуття обов'язку не властиве егоїстам.

 БЕСІДА

1. Що таке, на вашу думку, здоровий егоїзм? Чи існує такий егоїзм? Наведіть приклади егоїзму і здорового егоїзму.
2. Повагу до себе можна назвати здоровим егоїзмом?
3. Яким чином обов'язок може вживатися із здоровим егоїз­мом?
4. Фраза «Я нікому нічого не зобов'язаний (не зобов'язана)» свідчить про егоїзм?
5. Чи може «здоровий егоїзм» допомогти позбутися комплексів?
6. Кожна людина має право на власні слабкості, секрети, захоп­лення?
7. Чи потрібно любити себе? Як не перейти межу в любові до себе?
8. Примхи, капризування свідчать про егоїзм?
9. Яка різниця між капризуванням і власною життєвою пози­цією?
10.                    Про яку людину говорять, що вона поважає себе? З чого це видно?
11.                    Про яку людину говорять, що вона не поважає себе? З чого це видно?
12.                    Чи поважає себе той, хто просить, щоб зменшили вимоги до нього, полегшили завдання, вибачали за недоречності й по­милки?
13.                    Чи принижує людину визнання і аналіз допущених нею поми­лок? Якщо вона нічого про них не говорить — чи це краще?
14.                    Чи погоджуєтесь ви з таким розумінням скромності: «це тер­піння, непротивлення злу, всепрощення, свідомість свого без­силля і слабкості»?
15.                    Чи можна вважати скромною поведінку юнака, який на про­позицію висловити свою думку з конкретного питання від­повів: «У моєму віці не слід мати особистих міркувань»?

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Намагайтеся бути уважнішими до інших людей, тому що егоїс­тична поведінка шкодить співіснуванню людей у колективі, сім'ї. Людина повинна діяти з огляду на власні інтереси і вподобання, але не на шкоду інтересам близьких людей, суспільства. Дитина також має право на власну недоторкану «територію». Усе, що ми робимо, повинні робити з любов'ю і повагою до себе. Кожна лю­дина повинна дбати про себе, поважати себе, любити себе, тобто бути егоїстом у хорошому розумінні.   

Підведення підсумків:

1. Що нового ви дізналися на сьогоднішній виховній годині?
2. Що найбільше вам запам’яталось?
3. Про, що ми сьогодні говорили на виховній годині?