Актуальність: Розглядаючи самовиховання як діяльність і вищу форму активності людини, не можна забувати, що ця діяльність, як і будь-яка інша, є своєрідним соціальним досвідом, який треба набувати. Проте далеко не всяка активна діяльність є самовиховною. Лише тоді, коли самоосвіта, і будь-які інші форми активності здійснюються з метою прогресивних змін тих чи інших якостей особистості ми маємо справу з самовихованням. Отже, самовиховання – це завжди спрямована діяльність, яка мотивується внутрішнім бажанням людини вдосконалювати себе, яке у свою чергу народжується у результаті суперечностей між бажаннями і можливостями. Зі зміною позиції особистості під час взаємодії з зовнішнім світом у процесі становлення її самосвідомості розвивається самовиховання. З усвідомленням особистості себе як об’єкта самовиховання, з підвищенням рівня усвідомлення самовиховання воно стає все значнішим чинником у формуванні особистості. Мета: присвячена дослідженню та аналізу самовиховання як чинника й процесу вдосконалення педагогічної майстерності вчителя. Об'єкт: самовиховання педагога. Предмет: дослідження процесу самовиховання педагога, як шлях формування педагогічної майстерності. ВСТУП
Історіографія: Самовиховання здавна було предметом дослідження філософів, педагогів, психологів. У педагогіці проблему самовиховання досліджували В. М. Галузинський, А. К. Громцева, О. Г. Ковальов, Я.І. Колдунов, О.І. Кочетов, Л.І. Рувінський, В. О. Сухомлинський, Л. О. Ярова та ін.. Проблема самовиховання одержала розвиток у працях Я. А. Коменського, який зазначав, що самостійність учнів в усіх ланках їхнього розвитку є головною основою для досягнення успіху. Ж.-Ж. Руссо писав, що людина здатна до самовиховання у будь-якому віці і самовиховання є найважливішим засобом формування особистості.
Самовиховання постає як цілеспрямований процес, який є продовженням професійного виховання, коли майбутній вчитель з об’єкта виховного впливу перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності: самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою.
Важливішою передумовою й водночас результатом самовиховання вчителя є професійно-особистісна рефлексія, яка одночасно є проявом спрямованості особистості «на саму себе», тою основою, яка пов’язує функціональність професійної діяльності з найважливішими з професійного погляду складовими – інтересами, потребами, перевагами. РОЗДІЛ 2. ШЛЯХ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Ще до початку професійної діяльності майбутньому педагогові бажано закласти основи для майбутньої стратегії самовиховання, яка б ураховувала конкретні особливості та запити студента, й включала особистісне самопрогнозування й самопрограмування, виробку системи «правил життя», якіпоступово стають принципами поведінки і діяльності особистості.
Самовиховання є важливішим інструментом вироблення саморегуляції вчителя, яка гармонізує усі рівні індивідуальності з вимогами педагогічної діяльності й умовами середовища. При максимальному збігу об’єктивних вимог та найбільш виразних індивідуальних особливостей вчитель досягає високих результатів з найменшою витратою сил та енергії, відчуває почуття задоволення від професійної діяльності.
Немаловажним є також той факт, щосамовиховання вчителя є важливішою передумовою успіху в справі навчання учнів виховувати самих себе, який сам по собі є також неабияким показником педагогічної майстерності. Адже самовиховання як вчителя, так й учня потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Висновки
Література: Кобенко О. А. Самовиховання – шлях до педагогічної культури / Кобенко О. А. // Педагогічна культура. За ред. проф. Л. С. Нечипоренко. – Х.: Харківський державний університет. – С. 133-144. Краснощок І. Професійно-особистісний саморозвиток майбутнього вчителя як складова педагогічної освіти / Краснощок І. // Рідна школа. – 2007. – № 4. – С. 9-11. Орлов В. Ф. Професійне становлення вчителя як предмет педагогічних досліджень / Орлов В. Ф. // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 1 (46). – С. 42-51. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с. Семенов И. Н. Психология рефлексии в научном творчестве С. Л. Рубинштейна. Проблемы и принципы построения метода содержательно-смыслового анализа мышления, рефлексии и общения / Семенов И. Н. // Методы исследования мышления и общения в производственной деятельности. – Ярославль: Изд-во Ярослав. Ун-та, 1989. – 96 с. Синельников В. М. Самовиховання як діяльність і його психологічні особливості / Синельников В. М. // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 3 (48). – С. 34-41. Трохова А. В. Становление индивидуального стиля деятельности будущих учителей / Трохова А. В. // Педагогика. – 2006. – № 8. – С. 63-71. Федорова С. Н. Профессиональная культура педагога / Федорова С. Н. // Педагогика. – 2006. – № 2. – С. 65-70. Цимбалюк І. М., Пелех Ю. В. Підвищення кваліфікації вчителя: розвиток творчих здібностей молодших школярів: Навч.-метод. посіб. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 222 с. Элканов С. Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М., 1989. Ярмакеев И. Э. Развитие профессионально-смыслового потенциала личности будущего учителя / Ярмакеев И. Э. // Педагогика. – 2006. – № 2. – С. 43-50