Сценарії дитячих вистав за сюжетами народних казок

Про матеріал

Основною метою навчання та виховання дітей з особливими потребами є соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, залучення до суспільно-корисної діяльності.

Одним із найкращих засобів розвитку особистості дітей є театр. Він сприяє естетичному вихованню дітей, розвиває вміння бачити, чути, розуміти красу слова, дії. Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, адже в його основі лежить гра. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, на пізнавальну активність, розвиток аномальної дитини.

Казка – це чарівний світ дитинства. Вона навчає дітей доброті, сміливості, чесності, справедливості, працьовитості, плекає в серцях дітей любов до художнього слова, рідної мови, народу, Батьківщини.

Кожна казка для дітей має моральну спрямованість. ЇЇ мета – виховувати й формувати в дітей такі поняття, як чесність, сміливість, чуйність, сприйнятливість до чужого болю, а також уміння любити й дружити, уміння розуміти інших і бути зрозумілим для них.

У той же час театралізована діяльність змушує їх думати, аналізувати, робити свої висновки. А це, у свою чергу, допомагає переборювати боязкість, сором'язливість, невпевненість у своїх силах, підвищує самооцінку дитини.

В методичній рекомендації зібрані сценарії дитячих вистав за сюжетами народних казок для всіх вікових груп, розкладені за ролями.

Це допоможе швидко і якісно приступити до розучування казок.

Прилучайтесь до уроків краси, моралі та національної культури за допомогою мистецтва.
Перегляд файлу

 

КЗО  « Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія»

Дніпропетровської  обласної  ради»

 

 

 

 

 

 

Театралізовані казки.

Сценарії дитячих вистав за сюжетами

народних казок

(з досвіду роботи)

 

 

 

 

 

 

 

м. Кам’янське

 

 

Упорядник:          Гапощенко Олена Іванівна,

 спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель-методист»

 

 

Рецензенти:        Шевель  Тетяна  Іванівна, директор  КЗО «Навчально – реабілітаційний центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради», спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель – методист»

 

      Голуб  Лариса  Володимирівна, заступник  директора  з

 навчально – виховної роботи  КЗО «Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради», спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель – методист»

 

 

 

 

(На  допомогу  вчителям  і  вихователям  початкових  класів  спеціальних  шкіл)

Обговорено  на  засіданні  методичного  об’єднання  вчителів –предметників   КЗО «Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради»

 

 

ВСТУП

Основною метою навчання та виховання дітей з особливими потребами є соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, залучення до суспільно-корисної діяльності.

Одним із найкращих засобів розвитку особистості дітей є театр. Він сприяє естетичному вихованню дітей, розвиває вміння бачити, чути, розуміти красу слова, дії. Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, адже в його основі лежить гра. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, на пізнавальну активність, розвиток аномальної дитини.

Казка – це чарівний світ дитинства. Вона навчає дітей доброті, сміливості, чесності, справедливості, працьовитості, плекає в серцях дітей любов до художнього слова, рідної мови, народу, Батьківщини.

Кожна казка для дітей має моральну спрямованість. ЇЇ мета – виховувати й формувати в дітей такі поняття, як чесність, сміливість, чуйність, сприйнятливість до чужого болю, а також уміння любити й дружити, уміння розуміти інших і бути зрозумілим для них.

У той же час театралізована діяльність змушує їх думати, аналізувати, робити свої висновки. А це, у свою чергу, допомагає переборювати боязкість, сором’язливість, невпевненість у своїх силах, підвищує самооцінку дитини.

В методичній рекомендації зібрані сценарії дитячих вистав за сюжетами народних казок для всіх вікових груп, розкладені за ролями.

Це допоможе швидко і якісно приступити до розучування казок.

Прилучайтесь до уроків краси, моралі та національної культури за допомогою мистецтва.

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Рукавичка»

Дійові особи:

Дід, Песик, Мишка, Жабка, Зайчик,

Лисичка, Вовк,  Ведмідь, Кабан.

Зимовий ліс. В снігу – рукавичка.

Ведучий:
Раз дідусь йшов через ліс,
Песик з ним маленький біг.
Рукавичку дід згубив,
Десь в снігах її лишив.

(Іде. З ‘являється мишка).

Мишка:
Я маленьке мишенятько,
Утекло від мами й татка.
В лісі добре — нема кішки. .
Де б погрітись мені трішки?

(Побачила рукавичку)
Ой, а хто отут живе?

(Зазирає до рукавиці)
Пусто… Нікого й просити…
Значить я тут буду жити.

(Ховається в рукавичку).

Жабка:
Хоч узимку жабки сплять,
Не заснуть мені ніяк.

                  Я побачу сніг-красу,

                  Всім сестричкам розкажу.

(Побачила рукавичку)
А хто, хто ось тут живе?
То прийміть в тепло й мене.

Мишка:
Шкряботушка-мишка я.
А яке твоє ім’я?

Жабка:
Жабка, жабка я мала.

Мишка:
Заходь, хатка не тісна.

Зайчик:
Холод в лапки допікає.
Де зігрітися шукаю.

                   Зимо.зимо не сніжи.

                   Ти зайчаті поможи.

(Побачив рукавичку)
Ой, а хто тут проживає?
Зайчик в лісі замерзає.

Мишка :
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
То впустіть і мене.

Жабка:
Та вже йди, мале.

Лисичка: (прислухається)
Десь розмовоньку я чую.
Може, вдасться, заночую.
Справді, тепла хатка є.
А хто, хто у ній живе?

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.
А ти хто така?

Лисичка:
Лисичка-краса.
Відчиніть свою хатинку.
Запросіть хоч на хвилинку.

Мишка:
Щиро просимо, ходи.
Заховайся від біди.

Вовк:
Так метелиця гуде,
Що і вовка страх бере.

 (Побачив рукавицю. Здивовано)
Рукавиця… Подивися!..
Хто сховався в ній, озвися.

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.
А ти хто такий?

Вовк:
А я вовк незлий.
Снігу гори намело —
Упустіть мене в тепло.

Лисичка:
Що ж, приймем?
Заходь скоріше,
Та сиди.
В кутку тихіше.

 

Кабан:

                  Добре жити поросятам –

                  Їх годують в теплих хатах.
Кабанові взимку лихо.

(Побачив рукавицю)
А хто, хто сидить тут тихо?

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.

Вовк:
Вовчик-братик.
А ти що за пан?

Кабан:
Я не пан.
Я кабан-іклан.
Змилуйтесь, впустіть
Хоч хвостик зігріть.

Вовк:
Знаєм лихо. Йди сюди.
Тільки скраєчку сиди.

Ведмідь:
Ну й мороз розперезався.
До барлоги аж дібрався.
Рукавичко? Ти чия?
Проживає тут звіря.

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.

Вовк:
Вовчик-братик.

Кабан:
Кабан-іклан.
А ти що за дід.

Ведмідь:
Я не дід.
Я ведмідь-набрід.
І мене прийміть.

Кабан:
Та в нас місця нема.
Рукавичка мала.

                  Ще розірветься, гляди.

                  Ми не впустим, не проси.

Ведмідь:
Пожалійте, бо біда.
Може добра є душа?

                  Колись може при нагоді

                  Й вам я стану у пригоді.

Лисичка:
Що ж робити?
Добре, йди.
Рукавиці не порви.

(Дідусь повертається з Песиком)

 

Дідусь:
Ніби йшов я, не дрімав.
Рукавичку не виймав.
Ніч стоїть вже на порозі.
Можу згинути в дорозі.

Жучко, жучко, виручай –

Рукавицю пошукай.

Не мине біда мене.

Баба з дому прожене.

Песик:
Шкода, шкода дідуся,
Рукавичка ж не стара.

(Іде, роздивляється)
Щось ворушиться… Впізнав!
Гав-гав, гав-гав,
Гав, гав, гав!

(Звірята розбігаються)

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Як пан по-німецькому балакав»

 

Дійові особи:

Автор, Пан, Наймит, Теща.

 

Автор: 

                   Одна удова, проста жінка, та од дала дочку за поганенького панка.

                   От раз той зять поїхав до тещі в гості. Та й каже він своєму    

                   наймитові.

Пан: 

                  Я балакатиму до тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого

                  я так балакаю, то ти скажи, що  я вже забув по-своєму балакати, а    

                  тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти   

                  їй по-нашому переказуй.

Наймит: 

                   Добре!

Автор: 

                   От приїхали. Теща рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він:

Пан: 

                   Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Теща (злякано):

                  Що це йому таке сталося, що річ йому одібрало?

Наймит:

                  Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому.

Теща (запитує):

                  А як там моє донечка поживає? Чи не хворіє? А онучаточка?

                     Я їх давно уже бачила, зіскучила за ними.

Пан (відповідає):

                    Вухри-мохри! Вухри-мохри!

 

Теща (злякано до зятя):

                    То може, обідати вже будете?

Пан: 

                     Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит: 

                     То він каже, що не хоче обідати.

Автор: 

(пан кричить сердито «Вухри-мохри!», бо їсти страшенно хоче)

 

Наймит  (до тещі):

                    Ідіть, паніматінко, од його, а то бачите — аж сердиться, що ви з    

                    обідом докучаєте.

(теща з наймитом обідають)

Автор: 

                    А ввечері теща запитує зятя

Теща: 

                    Чи не вечерятимете ви?

Пан: 

                    Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит: 

                    Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кухлик

                     води.

(теща подала йому це, а сама вечеряє з наймитом)

Автор:

                   Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму 

                   балакати.

 (Зять сердиться: Вухри-мохри! Вухри-мохри!)

Автор:

                  Уранці лагодиться пан вже їхати додому. Теща несе дочці та   

                  онукам гостинці. Зять зрадів, що такого багато йому дають та й   

                  кричить:

Пан:

               Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит:

                Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.

(Теща й позабирала усе назад)

Автор:       

                   А як виїхали за село, пан почав наймита лаяти.

Пан:

                  Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, 

                  чого ж я сюди приїздив?

Наймит:

                А хіба ж я знаю по-німецькому? Я ж думав, що як слід переказую.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Лисичка - кума»

 

Дійові особи:

Автор, Лисиця, Ведмідь.

 

Автор:

                  Схотілося лисичці медом поласувати. То все вона саме м’ясце їсть,    

                   а солоденького то й ні.

                  Пішла вона на пасіку та так любесенько перед вуликом сіла та  

                  лапу туди й засунула, щоб медку достати. А бджоли як вилетять з 

                  вулика, як кинуться на лисичку! Як вона вдаре тоді з пасіки! Тікає,

                  тільки носом крутить та на бджіл кричить:

Лисиця:

                  Ой, божечку мій! Який же то мед солодкий, а які ж то бджоли 

                  гіркі!

Автор:

                   Прибігла додому.(дивиться у зеркало) Уся морда розпухла.   

                   Думала - думала, а меду ж таки хочеться. Вирішила піти вона до 

                   ведмедя і попроситися жити у нього. Прийшла до ведмедя.

Лисиця:

                   Ведмедику - братику! Що я тобі казатиму.

Автор:

                   Ведмідь бурчить. А лисичка.

Лисиця:

                   Давай удвох жити: я тобі за господиню буду.

Ведмідь:

                  Давай.

Автор:   Почали вони жити удвох. Ведмідь піде на здобутки, принесе м’яса -    

                є і йому й лисичці. Та тій усе меду хочеться. Та й просить лисичка   

                ведмедя принести їй меду.

                Пішов ведмідь на пасіку та приніс аж два глечики меду.

Ведмідь:

                       Оце один виїмо, а другий на зиму заховаємо.

Автор:

                       З’їли вони мед з одного глечика, а другий заховали на горище.

                       Ведмідь терпить, а лисичці хочеться медку скуштувати. Думала 

                       вона, як же медом з другого глечика поласувати. От вона сидить                 

                       та стук - стук хвостом об стіну.

Ведмідь:

Хто то стукає?

Лисиця:

Та то стукають, мене в куми просять.

Ведмідь:

Ну, то і йди, а я засну.

Автор:

Пішла вона на горище. Наїлася з глечика меду та й повернулася додому.

Ведмідь:

Як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та Початком.

Ведмідь:

Яке чудне ім’я!

Лисиця:

От, яке піп дав! Чого там чудне.

Ведмідь:

Ну, гаразд.

Автор:

Другого дня знову лисичка хвостом об стіну.

Ведмідь:

 Що то стукає?

 

Лисиця:

Та то мене в куми кличуть.

Ведмідь:

Ну, то й піди, а я засну.

Автор:

Пішла вона знов до того глечика, поїла меду. Вертається додому, а ведмідь знову питає.

Ведмідь:

Як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та Серединкою!

Ведмідь:

Які в твоїх хрещеників імена чудні!

Лисиця:

Що ти вигадуєш, старий? Де ж таки чудне, коли є Свята Середа.

Автор:

Третього дня знову лисичка хвостом об стіну.

Ведмідь:

Що воно все стукає та й стукає!

Лисиця:

Та то мене в куми кличуть.

Ведмідь:

Оце як тебе, стара, часто в куми кличуть!

Лисиця:

Бо мене люди люблять!

Ведмідь:

Ну то йди!

Автор:

Пішла лисичка, увесь мед виїла, ще й глечик перекинула та й вилизала. Прийшла додому, а ведмідь питає:

 

Ведмідь:

Ну як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та як же там? Перекинь та вилижи!

Ведмідь:

Оце ще! Такого імені ще й на світі не було.

Лисиця:

Та що ти там вигадуєш? Хіба ти піп, що знаєш?

Автор:

Ведмідь погодився з лисицею. А через деякий час вирішив ведмідь медом поласувати. Поліз на горище і побачив пустий глечик. Ведмідь. Лисичко - сестричко! Це ти виїла?

Лисиця:

Ні, не я!

Ведмідь:

Ні, ти!

Лисиця:

А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли я їла!

Ведмідь:

А брешеш, лисичко, ти не хрещеників хрестила, то ж ти мед їла.

Тепер же я тебе з’їм.

Автор:

То до неї, а вона від нього та в ліс - так і втекла.

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Колосочок»

 

Дійові особи:

Ведуча, Казкар, Півник, Круть, Верть,

Вовк, Лисичка

 Ведуча:

Сядьте, діти, всі, будь ласка,

Розпочнеться зараз казка.

Вона, кажуть, дуже гарна

І цікава, і повчальна.

Хто тихесенько сидить,

Не пустує, не шумить.

Той найпершим зрозуміє,

Чого казка нас навчить.

Казкар:

Це було давним-давно.

Коли ще звірі говорили.

У купі з птахами жили

 І між собою не сварились.

Біля ставочка стояв дім,

Новим красивим був маєток.

А хто ж там жив?

(Вибігає півник).

                    Там півник жив.

(Кланяється).

                    І двоє жвавих мишеняток.

(Вибігають мишенята).

 Мишенята:

                    Як звати, півнику, тебе?

 

Півник:

 Та кличуть просто — Голосисте Горлечко.

Я піснею своєю всіх буджу,

Як тільки над землею сходить сонечко.

Кукуріку!

Казкар:

 А мишеняток милих цих як звуть?

Верть:

Мене звуть Верть!

Круть:

 А мене — Круть!

(Мишенята беруться під руки, танцюють і співають на мелодію пісні

 « Весёлые девчата, заветные подружки»).

Ми любимо гуляти,

Крутитись та вертітись

 І вміємо чудово

Різні пісенькі співать.

Якщо ви утомились,

Бо цілий день трудились,

На веселі забави

Запрошуєм до нас.

(Півник бере віник підмітає подвір’я, мишенята грають­ся).

Ведуча:

Ось ми і познайомилися з мешканцями цього чудового будинку.

Уважно послухаємо, що ж було далі.

Півник:

                     Ко-ко-ко. Що це лежить?

(Піднімає).

Це ж пшеничний колосок.

Гей, Круть, гей, Верть!

 

Казкар:

                    Півник весело кричить.

Півник.

                     Чи ви бачили це диво?

(Мишенята розглядають колосок).

Мишенята (разом).

Треба його обмолотити!

Півник:

                    Хто ж то буде молотити?

Мишенята:

Не вмієм ми цього робити!

Півник:

Гаразд, гаразд, я це зроблю,

 Пшениці сам намолочу.

(Півник виходить, мишенята граються).

Казкар:

Півник взявся молотить,

Ллється з нього градом піт.

Мишенята ж, знай, гуляють,

Хоч немало мають літ.

Півник (повертаючись):

Мишенята, де ви, любі?

Поможіть мені хутчіш.

Наробився я на славу:

Намолотив цілий міх!

Круть:

Ох, і гарнеє ж зерно!

Верть:

Добірна пшениця.

Разом:

 Видно, буде з нього нам добра паляниця.

Півник:

Зачекайте, підождіть,

друзі мої милі,

Треба ще змолоть зерно,

Кали ви при силі.

Круть:

                     Де та сила?

Верть:

                     Подивись, ми ж сьогодні хворі.

Круть:

                    У мене живіт болить. (Кривиться).

Верть:

                    Мені у боку коле. (Кривиться).

Півник:

До млина піду я сам,

Хоч тяжка дорога.

Нині при здоров’ї я,

За це хвалю Бога.

(Півник бере мішок на плечі, виходить. Мишенята почи­нають гратися).

Круть (дивиться з-під руки):

Бачу, півник йде з млина,

Аж душа радіє.

Зараз нам пиріг спече,

Він у нас все вміє. (Гладить живіт).

(Півник ставить мішок. Підбігають мишенята).

Верть (замріяно):

                      Якби хто пиріг нам спік…

Півник:

Звісно, мишенята.

Тісто гарно заміть,

Бо вже я не чую ніг.

Круть:

 Я не знаю, як місити!

Верть:

Я не хочу це робити!

(Розвернулися, пішли).

Півник (їм у слід).

Все завжди роблю я сам —

Такі із вас друзі.

(Мишенята роблять вигляд, що не чують, насупилися, си­дять).

Півник (тяжко зітхаючи).

Піду сам воду носити,

Дрова рубати, піч топити.

А як це усе зроблю,

Аж тоді пиріг спечу.

(Виходить, мишенята граються).

Казкар:

Довго вони розважались.

Про півника ж не турбувались.

А як дух пішов смачний —

За стіл погналися мерщій.

Круть:

Ох, і зголоднів же я!

Верть:

Ох, і їсти хочеться!

Круть:

Запашний вийшов пиріг!

Верть:

Слинка так і котиться!

Півник (до дітей): 

До столу їх, бачу сам,

 Кликати не треба.

(Повертається до мишенят).

Дайте відповідь мені

 На  питання звичне:

Хто знайшов і де лежав

Колосок пшеничний?

Мишенята (голосно).

На подвір’ї він лежав,

Непотріб неначе.

Ти подвір’я підмітав

Й колосок побачив:

Півник:

Хто його обмолотив?

А тоді у млин носив?

Круть:

Ти робив це!

Верть:

Ти, ти!

Круть:

 Так, ти у нас на все мастак.

Півник:

Може воду ви носили?

Мишенята (тихіше).

                    Ні, ми цього не робили.

Півник:

                   Ну, а дрова хто рубав?

Круть (тихо).

Ти рубав.

Верть:

Я не рубав.

Півник:

Може хто з вас піч топив?

Чи хоч тісто замісив?

(Мишенята мовчать, лише крутять головами)

Чому ж ви не помагали,

Коли я не раз просив?

Ви гуляли — я топив.

Ви співали — я місив.

А тепер, як пиріг їсти,

То мені нема де й сісти!

(Мишенята, похнюпившись, виходять з-за столу, сідає, сумно підпирає руками голову).

Отак друзі й розійшлися,

Стали жить окремо.

Як подумаємо добре,

Відповідь знайдемо.

Чому вони розійшлися?

Чому разом не вжилися?

(Відповіді дітей).

(Вибігають мишенята).

Круть:

                     Ми з півником проживали.

Верть:

                     Його труд не поважали.

Разом:

                       Ви з нас приклад не беріть,

Вірну дружбу бережіть!

(Кланяються. Виходять).

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Гостинна хатка»

 

Дійові особи:

Казкарка, Коза, Жаб­ка, Зайчик, Мишка, Лисичка.

 

На галявині між ялинками та дере­вами — прибрана в українському стилі казкова хатинка. В нійпічка, на мисникуглечики, в куточку хатки діжа.

Казкарка (виходить):

Казка склалася така:

З дому Кізка утекла.

Мандрувала вона скрізь,

І прийшла в зелений ліс.

 (з-за кущів виходить Коза, нюхаючи квіти, розглядаючи дерева).

Коза:

Бачу, у кущах є хатка.

В ній незамкнені дверцятка.

 Увійду мерщій у дім,

(Заходить до хатки, обдивляється).

 Тепло й затишно у нім.

Де ж господарі дбайливі?

Бач, і пічку натопили.

І зварили вже обід.

Скрізь попорались, як слід.

 Казкарка:

 Раптом дивиться Коза

(Коза підходить до діжки з тістом).

 Коза:

Тістом повниться діжа!

А господаря нема.

Хліб спечу, мабуть, сама.

(Коза ліпить пиріжки).

Казкарка:

Стала Кізонька до діла:

Пиріжечків наліпила,

Паляничок напекла.

(Коза обтрушує фартушок).

Коза:

А тепер спочить пора!

(Коза вмощується спати на печі).

Казкарка:

                    І заснула в теплій хатці,

На натопленій лежанці.

(З ’являється Зайчик з кошиком).

А господар був у полі.

 Зайчик:

Накопав там бараболі,

Бурячок знайшов, морквинку.

Соковиту капустинку.

(Показує овочі, підходячи до хатки).

Казкарка:

Все мерщій приніс до хатки.

Обтрусив дбайливо лап­ки.

Й стало боязко Зайчаті:

Зайчик:

 Хто там хазяйнує в хаті?

(Стрибає під музику Жабка).

Жабка:

                  Ква-ква-ква.

 

 

Казкарка:

Стрибає Жабка й бачить:

Зайчикова хатка.

Жабка:

Зайчику, чому сумуєш,

Не стрибаєш, все нудьгуєш?

Зайчик:

Як мені не сумувати?

 Звір-злодій забравсь до хати.

Жабка:

Я тобі допоможу,

Звіра з хати прожену.

Витри слізоньки, Зайчатку!

Ось постукаємо в хатку... (Стукають).

Дуже дивно — ква-ква-ква!

В хатці злодіїв нема!

(З’являється Лисичка).

Казкарка:

Мимо двору йшла Лисичка

До струмочка по водичку.

Бачить: зайчикова хатка,

Біля неї Зайчик й Жабка.

 Кинула відерця Лиска,

Підійшла до хатки близько.

(Лисичка ставить відерця, підхо­дить до хатки).

Лисичка:

Що тут трапилось, питаю,

 Може, я в пригоді стану?

Казкарка:

 Зайчик плаче.

 

Зайчик:

Ой, Лисичко,

Звір забравсь в мою

світличку!

Лисичка:

Зайчику, не плач, повір —

Не такий страшний той звір!

Підійду я до віконця,

Ой, га очі мружить сонце!

Я не бачу геть нічого!

 Мабуть, там й нема нікого!

(З’являється Мишка).

Мишка:

У хатинці, справді, тиша.

Казкарка:

Пропищала раптом Ми­ша.

Мишка:

Почекайте тут хвилинку,

Я обнишпорю хатинку.

Казкарка:

Мить... й знайшла вона шпаринку

І потрапила в хатинку.

(Мишка вбігає в хатинку).

Мишка:

Бачу, он чиїсь копитця

Визирають з-під коритця.

І стирчать гостренькі ріжки,

Й тепла шубка, як у кішки.

 Казкарка:

Мишка двері відчинила

І звірят у дім впустила.

(Звірята заходять в хатинку).

В хатці затишно і чисто,

І згадав вухань про тісто.

 Зайчик:

Я ж збирався на обід

 Пиріжки пекти та хліб!

У кутку он діжка та,

Та чомусь вона пуста!

(Підходить до діжки).

Казкарка:

Здивувалися звірятка —

Зайчик, Лиска, Мишка й Жабка.

Раптом чують: «Ме!» — з-за пічки.

 Коза:

Я спекла вам палянички.

Пиріжечків наліпила

 Й трохи в хаті відпочила.

Не сваріть мене, будь-ласка.

Так придумалася казка.

З нею я помандрувала,

В ліс зелений завітала,

Гостювала в теплій хатці,

Гріла боки на лежанці.

Я так гарно відпочила

Й стільки друзів тут зустріла!

Зайчика й руденьку Лиску,

Жабенятко й сіру Мишку.

 (Казкарка збирає всіх звірят. Вкло­няються).

 

 

 

Українська народна казка

    «Колобок в гостях у малят»

 

                                                                 Дійові особи:

                                                               Ведуча, Дід, Баба, Вовк, Колобок,

                                                               Зайчик, Ведмідь, Лисичка.

 

Ведуча:

Добрий день!

Вітаємо вас!

Настає дозвілля час.

Тож музики вигравайте:

Казка вже прийшла до нас.

(Музика продовжує грати. З хати виходить Дід - позіхає, потягається, робить зарядку.)

Дід: 

Баба! Бабо!

Годі спати!

Треба їсти готувати!

Спечи мені колобка!

Баба (Баба виглядає з хати , потім виходить.)

Чую! Чую! Вже іду!

Зараз борошно знайду.

Я спечу , а ти чекай

Та гаряче не хапай! (заходить)

(У вікні видно, як Баба місить тісто і ліпить колобка. Викладає його на вікно і іде. На вікні закривається завіса. Звучить тиха лагідна музика.)

Ведучий:

 Колобок у нас гарненький,

Рум’яненький, замашненький.

Із віконця виглядає...

Та ще пісеньку співає!

(Відкриває завісу. Виглядає Колобок-дитина. Личко на ручках, хитає головою і співає.)

Колобок: 

Я - рум’яний колобок,

Дуже я смачненький,

Та ніхто мене не з’їсть,

Бо я моторненький.

(Зстрибує і котиться по килимку.)

Ведучий: 

І покотився колобок

Далі й далі у лісок.

А назустріч зайчик,

Сірий по стрибайчик.

(З-за дерева ритмічно вистрибує Зайчик, співає)

Зайчик:

Ой, за гаєм, гаєм

Я собі стрибаю,

Капустинку чи морквинку

На обід шукаю.

Ведучий:

 Колобок пахне смачно,

Ще й співає необачно.

Зайчик йому й каже:

Зайчик:

Колобок, колобок, я тебе з’їм!

Колобок:

Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю!

(Пісня колобка. Колобок тікає, зайчик махає лапкою.)

Ведучий:

Знов котився колобок

Далі, далі у лісок,

Раптом вовк іде страшний.

                    Подає він голосок

Вовк:

Я голодний і сердитий,

Хочу їсти, хочу пити.

В мене повний рот зубів

 І ще жодний не поїв!

Ведучий:

Колобок наш пахне смачно,

Ще й співає необачно.

Вовк йому каже:

Вовк:

Колобок, колобок, я тебе з'їм!

Колобок:

 Не їж мене, я тобі пісеньку проспіваю.

 (Співає пісню і тікає. Вовк погрожує кулаком)

Ведучий:

Знов біжить наш Колобок,

Весело співає,

Аж тут раптом з-за ялини Ведмідь виглядає.

Ведмідь:

Я ведмедик-ласунець,

Люблю солоденьке,

Чую, чую близько десь

Пахне щось смачненьке!

Ведучий:

Ой, зрадів же наш ведмедик,

Не знайшов сьогодні меду,

Та солодкий колобок

Іще краще за медок.

Слинку наш ведмідь ковтає,

Колобку він промовляє:

Ведмідь: 

Колобок, колобок, я тебе з'їм!

Колобок:

 Не їж мене, Ведмедику, я тобі пісеньку проспіваю.

(Співає пісню і тікає).

Ведмідь:

Заморився Колобок,

Сів спочити на пеньок,

Та ще й трохи засмутився,

Що один він залишився.

(Виходить лисичка. Співає пісню)

Лисичка:

Я красива і хоробра

А іще я дуже добра,

Люблю рибку, люблю птичку,

Бо я хитрая лисичка.

(Колобок плаче. Лисичка жаліє, слухає його пісеньку).

Лисичка:

Ось, щось я погано чую!

Сядь-но мені на язичок!

Ведучий:

Колобочку, не сідай,

Ти скоріше утікай!

Ах ти ж, капосна лисиця!

Так робити не годиться!

(Лисичка просить пробачення).

Ведучий:

А ти не сумуй, Колобок, ти не один, подивись скільки у тебе друзів. (Виходять усі герої і танцюють навколо Колобка)

То що ж це виходить? Усі голодні залишились?

Ведучий:

Зовсім ні!

Наша баба не гуляла, пиріжків понапікала,

І за казочку таку,

Дасть усім по пиріжку!

(Виносять миску з пиріжками і пригощають усіх.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Півник Підбий Око»

 

                                  Дійові особи:

                                   Автор, півник Підбий Око, мишенята – Мицик, Кицик,             

                                   кіт Матрос, порося Кабанчук, пес Сірко, Лисиця, Вовк.

 

                                Автор:

Жили собі півник і двоє мишенят. Півника звали Підбий Око. Він був задерикуватий забіяка. Оце, бувало, йде селом, то нікого не пропустить, щоб не дати стусана, щоб не підбити око.

(Йде Півник).

Півник (Співає):

Я – веселий Півник,

Кукуріку!

Відважний я розбійник,

Кукуріку!

Автор:

І ніхто з таким Півником не хотів жити, крім двох мишенят, яких звали Кицик і Мицик.

Мишенята були працелюбними, добрими і веселими. Їм було шкода Півника, тому що з ним, ніхто не хотів дружити.

Щодня вони ходили на город працювати.

Мишенята(співають):

Сонечко встало,

Світить і гріє.

Часу нам мало-

Всього і не встигнем.

 

Ідемо на поле

Ми працювати,

Капусту і моркву

Будем виривати.

Автор:

А тим часом півник Підбий Око вже накоїв такого… По дорозі він зустрів котика Матроса.

Матрос(іде, співає):

Киць-киць,

Мур-мур.        (Двічі)

Півник:

Привіт! Пане Коцький! А ходи-но сюди… Щось скажу.

Матрос (злякано):

А не обманюєш?

Півник:

Ні, ну що ти? (Хитро) Ходи-но, ходи-но… Ближче,ближче.

(Матрос підходить, Півник клює його у вухо).

Матрос:

Ой-ой-ой! Ти що?! Няв, н-я-я-в.

Півник:

Так тобі й треба. Не будь таким довірливим. Ну, я пішов.

(Матрос іде в один бік, Півник – в інший).

(Півник співає свою пісню. Назустріч йому йде Кабанчук).

Півник:

О! Хто це в нас такий товстенький? Та це ж Кабан Хрюкович Кабанчук! Ну що? Ще в болоті не купався?

Порося:

Ні. Та я і не хочу. І взагалі… Не чіпай мене.

(Відходить задом).

Півник:

Ну що ти. Я й не збираюся тебе чіпати. Я тебе тільки в багнюці виваляю…

(Підходить і накидається на Кабанчука)

Порося (плаче):

Е-е-е! Хрю,хулігане! И-и-и! (Йде).

Півник:

А! Слабаки!... Так. Хто це там видніється на горизонті? Так,так.  Песик Сірко,о-о-о!

Сірко:

Гей,Півнику! Знову бешкетуєш?

Півник:

А що? Все одно немає чим зайнятися.

Сірко:

Пішов би краще Мишенятам допоміг. Он цілий день у полі трудяться.

Півник:

Та ніколи мені. Оце йду до лісу. Буду ще лісових звірів лякати. Ще вони мене не бачили. Такого бравого півня Підбий Око. Я буду знаменитий на весь світ. Мене будуть боятися не тільки в нашому селі, а й у лісі і скрізь-скрізь!... (Йде).

Сірко:

Ну-ну…

(Півник іде по лісі, співає українську народну пісню «Скажи мені, півнику, де живеш?...». Назустріч Лисиця і Вовк. Півня не помічають).

Лисиця:

Так от я й кажу. Курятник ніхто не охороняє.

Вовк:

А як же Сірко? Щось мені страшнувато, Руда. Як почує нас Сірко, хвости нам обов’язково повідгризає!

Лисиця:

Та не бійся, Сіроманчику! Ми швиденько. Тільки туди й назад. Сірко не встигне нас почути.

(Йде Півник, щось собі мугикає. Лисичка нюхає повітря).

 

Лисиця:

Ой! Щось пахне! Чуєш,Вовчику? Курятинкою пахне!

Вовк (озирається, побачив Півня):

Курятинка сама йде до нас. Дивись, Руда, Півень знахабнів і в ліс припхався. Лисиця:

Ох! Смачна вечеря у нас буде!

Півник:

А-а-а! Привіт мешканцям лісу! До вас прийшов «Гроза навколишніх сіл» - півень Підбий Око! Грізний розбійник і хуліган!

Лисиця (хитро):

                     О! Так, так! Бачу, бачу! Такий сміливий Півник заслуговує

                     нагороди.

Вовк:

Так, заслуговує.

Лисиця:

Ходімо з нами, Півнику. Ми тебе познайомимо з усіма звірятами. Вони будуть тебе поважати і боятися.

Вовк:

Ходімо, ходімо.

Півник:

Так?! Ну, це мені подобається. Поспішаймо. Хочеться швидше здобути славу!

Лисичка(до Вовка):

Чуєш, Вовчику? Він хоче славу здобути. Потрапить він нам на вечерю!

Вовк:

Ги-ги! Точно! (Ідуть усі).

Автор:

А тим часом пес Сірко побіг шукати Мишенят.

Сірко:

Кицик! Мицик! Швидше!

Миші:

Що? Що трапилося?

Сірко:

Півник побіг до лісу славу здобувати. А там Лисичка і Вовк швидко його з’їдять.

Кицик:

Ой, що ж робити?

Сірко:

Побігли швидше до лісу! Може ще встигнемо врятувати Півника.

Мицик:

Так! Швидше! (Побігли).

Лисичка:

Ну ось, Півнику, прийшли.

Півник:

Куди прийшли? А де ж інші звірі? Я готовий битися з усіма, хто не вірить у мою силу!

Вовк:

Ги-ги-ги. Давай, Руда, я триматиму Півня, а ти – скуби його.

Лисиця:

А ти це добре придумав.

Півень:

Що це ви задумали? Ану, спробуйте!

(Лисичка і Вовк хапають його).

Півень:

Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Порятуйте! Рятуйте-е-е-е!

(Біжать Сірко і Миші).

Сірко:

Діти! Де Півник?

Мицик:

Швидше, швидше!

(Побачили Вовка і Лисицю).

Сірко:

Ааа! Ось де ви! Ану, лісові розбійники, пустіть нашого Півника!

Вовк:

Руда! Лисичко! Тікаймо, бо без хвостів залишимося!

Лисиця:

Так! Змиваємося!

(Тікають).

Сірко:

Гав-гав-гав!

Півник(плаче):

У-у-у! У-у-у! Е-е-е. Вони обіцяли, що я славу здобуду.

Кицик:

Ай-ай-ай! Півнику! Хіба можна бути таким довірливим? Вони ледве тебе не з’їли.

Півник:

Ви мене врятували.

Сірко:

Ось бачиш! А ти сам, як себе поводиш? Усіх ображаєш, б’єш, принижуєш.

Півник:

Пробачне мені, я більше не буду.

Сірко:

Діти! Пробачимо йому?.. Повіримо? Ну що ж, бачиш, Півнику, діти тобі повірили. Повіримо й ми з Мишенятами. Гляди ж, не порушуй свого слова.

Півник:

Обіцяю! Не порушу! Буду хорошим. І звати мене будуть не Підбий Око, а Півник-молодець – Золотий гребінець!

 

 

Українська народна казка

«Коза-Дереза»

Дійові особи:

Дід, Баба, онуки Оксана та Василько,

Сусідка, Сусід, Коза

 

Декорація: хата, тин, дерева.

1-й ведучий:

На узліссі, край села,

Був тин... І хата була.

Не велика й не мала

Сімейка в хаті тій жила.

Це Василько

(вибігає, вклоняється).

Це — Оксана

 (вибігає, вклоняється).

Дід Остап і баба Ганна

(вклонились і пішли до хати).

2-й ведучий:

Усі разом хазяйство доглядали,

Разом — у полі працю­вали.

... А якщо стрічали свято,

Гостей приходило багато.

... Ось і сьогодні, в кінці дня,

Прийшли сусіди і рідня.

 

1-й ведучий:

Остап і Ганна вийшли з хати

Гостей шановних зустрічати.

(Звучить повільна музика. Йдуть гості).

 

Гості:

Добридень вам!

Ой добре ви зробили,

Що нас у гості запросили.

Сусідка:

Свої справи всі ми вміємо робити,

Але ж треба й відпочити.

Сусід:

Працювали дуже вдало цілий день...

Сусідка:

...Та який же відпочинок без пісень?

Дід Остап:

Еге ж! Музики будуть грати,

А ми охоче будемо співати.

Пісня «Ой, за гаєм, гаєм».

  1.  Ой, за гаєм, гаєм,

Гаєм зелененьким.

Там орала дівчинонька

Воликом чорненьким.  2 р.

  1.  Орала, орала,

Сіла спочивати.

Та й наняла козаченька

 На скрипочці грати. 2 р.

  1.  Вечір вже надходить, —

Сонечко сідає,

А за гаєм зелененьким

Скрипочка все грає!  2 р.

(Вибігає на перший план сцени Оксанка).

Оксанка:

Ось дивіться: наш Василько Балалайку змайстрував.

(Показує).

Сусід:

Просимо Василька,

Щоб він на ній заграв.

Сусідка (весело).

Ти, Василько, веселіше вигравай,

Щоб почув і зашумів зелений гай!

Василько (грає і співає),

  1. Ось я балалаєчку сам зробив,

Лаком балалаєчку я покрив.

Приспів:

Балалаєчко моя, грай,

Хай шумить зелений гай!

веселіше, веселіше вигравай.  2 р.

(Приспів повторюють усі).

  1. Грай-но, балалаєчко, ще гучніш!

На танок запрошуй усіх скоріш!

Приспів

Оксанка:

Ти продовжуй, брате, грати,

А ми будем танцювати.

Український танок (на вибір музичного керівника).

(Після таночка гості щось ка­жуть один одному).

Сусід:

Сусіди добрі! Хочу вам сказа­ти,

Що я зібравсь бичка свого продати.

Я завтра вже на ярмарок поїду, —

Треба дуже рано встати,

Тож — до побачення, сусіди.

Дід Остап:

Ярмарок — це добре дуже!

Мабуть, і я поїду, друже.

Сусід:

А що? Думка — не погана!

Тільки їхати треба рано.

Кілька голосів:

  •  Так-так! Вставати всім раненько.
  • Тож прощавайте, дорогенькі.
  •  Зуміли ми потанцювати й поспівати,

Та ось — вже ніч! Пора всім спочивати.

(Усі розходяться)

2-й ведучий

... А ранком, тільки почало світати,

Прокинувсь Півник і почав співати.

Співа про те, до чого звик:

«Кукуріку-кукурік!».

(Виходить півень. Голосно кукурікає тричі, піднімає кри­ла).

Півник:

Діду-у! Ти вже встав?

Чув — я тричі проспівав?

Одягайся, взувайся, —

На ярмарок збирайся!

(Півень кукурікає і уходить. З хати вийшли дід Остап і баба Ганна).

Дід  Остап:

Послухай, Ганно, що хочу я зробити, —

Козу-Дерезу на базарі купити.

З сусідом на ярмарок поїду.

Вернусь, мабуть, після обіду.

 

Баба Ганна (позіхаючи).

... Тож іди, старий, іди.

Та Козу вже приведи.

(Баба пішла до хати, і дід Остап пішов).

(Завіса закрилася).

 

1-й ведучий:

На базарі дід ходив вперед-назад, —

Придивлявся: де найкраща є коза.

Та й купив таку красиву,

Щоб була усім  на диво!

(Розкривається завіса. Дід веде Козу на мотузці. До рога  Кози прив’язаний бант. На шиїкілька дзвоників.

З хати виходять усі та милуються Козою).

Дід Остап:

Ось купив Козу таку красиву,

Щоб була усім на диво!

Цю Козу ви доглядайте,

Та, глядіть, не зобіжайте!

(Гладить Козу, знімає мотузку).

Танок Кози.

(Музика українська народна «Ой, кумо-кумо», рухи Г.Сенченко).

Василько:

Діду! Я твою Козу-красу

Піду вранці попасу.

Дід Остап:

Так, Василько, підеш ти

Вранці цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Звучить повільна тиха музика.

Василько бере лозинку, відерце. За поясом сопілка. Жене Козу до лісу).

1-й ведучий:

Василько ту Козу пастись повів,

А сам з сопілкою під дубом сів.

На сопілці собі грає,

А Коза траву щипає.

(Дія відбувається).

(Музика українська народна «Дівчина кохана»)

2-й ведучий:

Напоїв Василько цю Козу водою.

Та й пішов додому разом із козою.

... Вечір. Сонечко сідає, —

Дід Остап їх зустрічає.

(Дід стоїть біля хати. Василько веде Козу. Зупиняються).

Дід Остап (лагідно до Кози):

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

Коза:

Мме-е-е!!!

Ні, дідусю, не пила і не їла.

Тільки бігла через мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То вхопила водиці крапельку.

Оце тільки пила, тільки їла.

1-й ведучий:

Дід Василька полаяв. Прогнав.

А Козу-Дерезу обійняв.

Оксана:

Я Козу, таку красу,

Піду вранці попасу.

(Підходить до Кози. Коза мекає).

Дід Остап:

Ось і добре! Підеш ти,

Оксанко, цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Повільна музика. Оксанка з відерцем, лозинкою гонить Козу до лісу).

2-й ведучий:

... Коза пасеться — їсть траву,

А Оксанка, діти,

Наспівує собі пісні

 І збирає квіти.

(Пісняна вибір музичного керівника).

1-й ведучий:

Напоїла дівчинка цю Козу водою.

Та й пішла додому разом із Козою.

... Вечір. Сонечко сідає...

Дід Остап їх зустрічає.

Дід Остап (гладить Козу):

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила! Чи ти їла?

Коза (підстрибує, мекає).

Ні, дідусю, не пила і не їла,

Тільки бігла через .мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То вхопила водиці крапельку, —

Оце тільки пила, тільки їла.

2-й ведучий:

Дід Оксанку полаяв. Прогнав.

А Козу-Дерезу обійняв.

(Оксанка, витираючи очі, пішла. А дід Козі дає пряник, гладить. Коза мекає).

Баба Ганна (трохи побоючись):

...Може, я твою Козу Піду вранці попасу?

(Дід чухає потилицю, Коза дивиться то на діда, то на бабу. Мекає).

Дід Остап:

Добре, Ганно! Підеш ти Вранці цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Повільна музика. Баба Ганна виходить з корзинкою: там спиці й клубок ниток. Баба бере відерце і лозинкою гонить Козу).

1-й ведучий:

Коза пасеться на травиці,

А баба в’яже рукавиці..

(Музична дія відбувається).

Потім напоїла цю Козу водою,

Та й пішла додому разом із Козою.

... Вечір. Сонечко сідає...

Дід Остап їх зустрічає.

(Поруч стоять Василько і Оксанка).

Дід Остап:

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

Коза (подивилась на бабу, потім на діда).

Ме-е-е-е!!!

Ні, дідусю! Не пила і не їла!..

Тільки бігла через мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То втопила водиці крапельку.

Оце тільки пила, тільки їла.

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Вовк і семеро козенят»

 

Дійові особи:

Ведучий, Вовк, Коза, 7 Козенят.

 

Ведучий:
Була собі кізонька біла,
Дуже симпатична і мила.
Мала вона семеро маляток,
Семеро чудових козеняток.

Коза (співає):
Мої діточки, козеняточка,
Ви найкращі у світі маляточка!
Я для вас, я для вас на базар піду,
Найсмачнішу капусточку вам знайду.
А ви вдома сидіть,
Двері міцно замкніть!
Вовчика сірого не пускайте!
Віддаю ключі вам, тримайте!

1-ше козенятко:
Добре, добре, добре, матусю!
Йди собі, за нас не хвилюйся!
Коза. Ви удома сидіть дуже тихо,
Як почує вас вовк — буде лихо!

2-ге козенятко:
Добре, добре, добре, матусю,
Йди собі, про нас не турбуйся.

Коза (обіймає козенят, прощається):
Мої діточки, козеняточка,
Ви найкращі у світі маляточка,
                     Я для вас, я для вас на базар піду,
                     Найсмачнішу капусточку вам знайду!
Махає рукою, іде геть. Козенята співають, танцюють.

7-мекозенятко:
Залишилися ми вдома,
Ти найперший, а я — сьома!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

2-ге козенятко:
Не боїмося ми нікого,
Навіть, навіть вовка злого!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

3-тє козенятко:
Хай підійде до порогу —
Буде згадувати довго!
Усі. Семеро козенят! Ме!

4-те козенятко:
А ми — бац! — його ногами!
А ми — бац! — його рогами!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

5-те козенятко:
Не боїмося ми нікого,
Переможем вовка злого!

Усі:

                    Семеро козенят! Ме!

6-те козенятко:
Ми — бабах! — його ногами!
Ми — бабах! — його рогами!

Усі:
Семеро козенят. Ме!

1-ше козенятко:
Ми хоробрі козенята,
Ми веселі козенята!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

Вовк (за дверима).:
Пісня чується з квартири,
Голоси: один… чотири,
П’ять і шість, усього — сім!
Так пищать, що чути всім!
Козенята це маленькі,
Ще дурненькі, та… смачненькі!
Я козятинку люблю!
Зараз всіх їх половлю!
Стукає.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?

Вовк:
Це електрик, дід Панас!

2-ге козенятко:
Нам матуся наказала,
Щоб дверей не відчиняли!

3-тє козенятко:
Ми слухняні козенята
І не будем відчиняти.

4-те козенятко:
Ви матусю зачекайте
Чи пізніше завітайте.

Вовк:
Хто б подумав! От невдача!
Ну, зажди, м’ясце козяче!
Стукає знов.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?

Вовк:
Відчиніть, це Київгаз.

2-ге козенятко:
Нам матуся наказала,
Щоб дверей не відчиняли!

3-тє козенятко:
Ми слухняні козенята
І не будем відчиняти!

4-те козенятко:
Ви матусю зачекайте
Чи пізніше завітайте!

Вовк:
Хто б подумав! Знов невдача!
Не дурне м’ясце козяче…
Стукає.

5-те козенятко:
Хто це знов у двері стука?
Вже набридло, просто мука!

Вовк:
Я сусідка ваша, киця,
Я принесла вам морквиці! Няв!
Соковитої, смачної
І солодкої такої! Няв!

6-те козенятко:
В киці голос не такий!
В киці голосок тонкий!

7-ме козенятко:
Ти не киця! Ні, ти — вовк!
Що, не нявкаєш? Замовк?
Усі сміються, стрибають.

Вовк (розгублено):
Хто б подумав?! Знов невдача!
Хитре це м’ясце козяче!
Знайте ж хитрість і мою!
Зараз голос «підкую»!
П’є яйце, потім стукає.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?
Знову вовк? Чи Київгаз?
Усі сміються.

Вовк:
Відчиніть, вам телеграма!

5-те козенятко:
На базарі наша мама!

6-те козенятко:
Через двері зачитайте
Або маму зачекайте!

Вовк:
Ну й розумні козенята!
Що ж, читаю: ваша мати
На базарі щойно впала,
Ніжки дуже позбивала!
Ще й зламала кінчик рога.
їй потрібна допомога!

5-те козенятко:
Це брехня!

6-те козенятко:
А що, як ні?
Страшно, боязно мені!

7-ме козенятко:
В мами збиті ріг і ноги.
їй потрібна допомога!

1-ше козенятко:
Відчиняєм! Треба йти,
Мамі слід допомогти!
Вривається вовк.

Вовк:
Упіймались! Ну і ну!
Я усіх вас проковтну!

2-ге козенятко:
Вовк! Він нас перехитрив!
Навіть голос підробив!

3-тє козенятко:
Мамо! Мамо! Я боюся!

4-те козенятко:
Ой, рятуйте, нас!

Усі:
Матусю!!!

Вовк бігає, ловить козенят, вони тікають, входить Коза.

Коза:
Вовче, сірий лиходію!
Ти біди не заподіяв?!
Козенята мої милі,
Чи усі здорові й цілі?
Якщо скривдив козенят,
Дорогих моїх малят,
Заколю тебе рогами,
Затопчу тебе ногами!

Вовк:
Що ти, що ти?! Не кричи!
І ногами не топчи.
Он твої всі козенята,
Я хотів лише пограти…
Гарна в тебе дітвора!
Та мені вже в ліс пора!
Тікає.

Ведучий:
Вовк утік,
Аж миготіли п’ятки!
Слухайтесь матусі, козенятка!
Хижакам-вовкам не довіряйте,
Мамину науку пам’ятайте!
Мама і навчить, і порятує,
Мама і смачненьким почастує!
Коза дістає капусту.
Мама — кращий друг малят,
Всіх малят, не тільки козенят!

Козенятка співають:
Хай завжди буде сонце!
Хай завжди буде небо!
Хай завжди буде мама!
Хай завжди буду я!
Хай завжди буде казка,
Ніжна мамина ласка,
Хай живе наша дружна
Козеняток сім’я!

 

 

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Касьян Алла Володимирівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
13 листопада 2018
Переглядів
1593
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку