Сценарії дитячих вистав за сюжетами народних казок

КЗО  « Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія»

Дніпропетровської  обласної  ради»

 

 

 

 

 

 

Театралізовані казки.

Сценарії дитячих вистав за сюжетами

народних казок

(з досвіду роботи)

 

 

 

 

 

 

 

м. Кам’янське

 

 

Упорядник:          Гапощенко Олена Іванівна,

 спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель-методист»

 

 

Рецензенти:        Шевель  Тетяна  Іванівна, директор  КЗО «Навчально – реабілітаційний центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради», спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель – методист»

 

      Голуб  Лариса  Володимирівна, заступник  директора  з

 навчально – виховної роботи  КЗО «Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради», спеціаліст  вищої  кваліфікаційної  категорії, «вчитель – методист»

 

 

 

 

(На  допомогу  вчителям  і  вихователям  початкових  класів  спеціальних  шкіл)

Обговорено  на  засіданні  методичного  об’єднання  вчителів –предметників   КЗО «Навчально – реабілітаційний  центр «Мрія» Дніпропетровської  обласної  ради»

 

 

ВСТУП

Основною метою навчання та виховання дітей з особливими потребами є соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, залучення до суспільно-корисної діяльності.

Одним із найкращих засобів розвитку особистості дітей є театр. Він сприяє естетичному вихованню дітей, розвиває вміння бачити, чути, розуміти красу слова, дії. Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, адже в його основі лежить гра. Театр позитивно впливає на емоційну сферу дитини, на пізнавальну активність, розвиток аномальної дитини.

Казка – це чарівний світ дитинства. Вона навчає дітей доброті, сміливості, чесності, справедливості, працьовитості, плекає в серцях дітей любов до художнього слова, рідної мови, народу, Батьківщини.

Кожна казка для дітей має моральну спрямованість. ЇЇ мета – виховувати й формувати в дітей такі поняття, як чесність, сміливість, чуйність, сприйнятливість до чужого болю, а також уміння любити й дружити, уміння розуміти інших і бути зрозумілим для них.

У той же час театралізована діяльність змушує їх думати, аналізувати, робити свої висновки. А це, у свою чергу, допомагає переборювати боязкість, сором’язливість, невпевненість у своїх силах, підвищує самооцінку дитини.

В методичній рекомендації зібрані сценарії дитячих вистав за сюжетами народних казок для всіх вікових груп, розкладені за ролями.

Це допоможе швидко і якісно приступити до розучування казок.

Прилучайтесь до уроків краси, моралі та національної культури за допомогою мистецтва.

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Рукавичка»

Дійові особи:

Дід, Песик, Мишка, Жабка, Зайчик,

Лисичка, Вовк,  Ведмідь, Кабан.

Зимовий ліс. В снігу – рукавичка.

Ведучий:
Раз дідусь йшов через ліс,
Песик з ним маленький біг.
Рукавичку дід згубив,
Десь в снігах її лишив.

(Іде. З ‘являється мишка).

Мишка:
Я маленьке мишенятько,
Утекло від мами й татка.
В лісі добре — нема кішки. .
Де б погрітись мені трішки?

(Побачила рукавичку)
Ой, а хто отут живе?

(Зазирає до рукавиці)
Пусто… Нікого й просити…
Значить я тут буду жити.

(Ховається в рукавичку).

Жабка:
Хоч узимку жабки сплять,
Не заснуть мені ніяк.

                  Я побачу сніг-красу,

                  Всім сестричкам розкажу.

(Побачила рукавичку)
А хто, хто ось тут живе?
То прийміть в тепло й мене.

Мишка:
Шкряботушка-мишка я.
А яке твоє ім’я?

Жабка:
Жабка, жабка я мала.

Мишка:
Заходь, хатка не тісна.

Зайчик:
Холод в лапки допікає.
Де зігрітися шукаю.

                   Зимо.зимо не сніжи.

                   Ти зайчаті поможи.

(Побачив рукавичку)
Ой, а хто тут проживає?
Зайчик в лісі замерзає.

Мишка :
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
То впустіть і мене.

Жабка:
Та вже йди, мале.

Лисичка: (прислухається)
Десь розмовоньку я чую.
Може, вдасться, заночую.
Справді, тепла хатка є.
А хто, хто у ній живе?

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.
А ти хто така?

Лисичка:
Лисичка-краса.
Відчиніть свою хатинку.
Запросіть хоч на хвилинку.

Мишка:
Щиро просимо, ходи.
Заховайся від біди.

Вовк:
Так метелиця гуде,
Що і вовка страх бере.

 (Побачив рукавицю. Здивовано)
Рукавиця… Подивися!..
Хто сховався в ній, озвися.

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.
А ти хто такий?

Вовк:
А я вовк незлий.
Снігу гори намело —
Упустіть мене в тепло.

Лисичка:
Що ж, приймем?
Заходь скоріше,
Та сиди.
В кутку тихіше.

 

Кабан:

                  Добре жити поросятам –

                  Їх годують в теплих хатах.
Кабанові взимку лихо.

(Побачив рукавицю)
А хто, хто сидить тут тихо?

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.

Вовк:
Вовчик-братик.
А ти що за пан?

Кабан:
Я не пан.
Я кабан-іклан.
Змилуйтесь, впустіть
Хоч хвостик зігріть.

Вовк:
Знаєм лихо. Йди сюди.
Тільки скраєчку сиди.

Ведмідь:
Ну й мороз розперезався.
До барлоги аж дібрався.
Рукавичко? Ти чия?
Проживає тут звіря.

Мишка:
Мишка-шкряботушка.

Жабка:
Жабка-скрекотушка.

Зайчик:
Зайчик-побігайчик.

Лисичка:
Лисичка-сестричка.

Вовк:
Вовчик-братик.

Кабан:
Кабан-іклан.
А ти що за дід.

Ведмідь:
Я не дід.
Я ведмідь-набрід.
І мене прийміть.

Кабан:
Та в нас місця нема.
Рукавичка мала.

                  Ще розірветься, гляди.

                  Ми не впустим, не проси.

Ведмідь:
Пожалійте, бо біда.
Може добра є душа?

                  Колись може при нагоді

                  Й вам я стану у пригоді.

Лисичка:
Що ж робити?
Добре, йди.
Рукавиці не порви.

(Дідусь повертається з Песиком)

 

Дідусь:
Ніби йшов я, не дрімав.
Рукавичку не виймав.
Ніч стоїть вже на порозі.
Можу згинути в дорозі.

Жучко, жучко, виручай –

Рукавицю пошукай.

Не мине біда мене.

Баба з дому прожене.

Песик:
Шкода, шкода дідуся,
Рукавичка ж не стара.

(Іде, роздивляється)
Щось ворушиться… Впізнав!
Гав-гав, гав-гав,
Гав, гав, гав!

(Звірята розбігаються)

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Як пан по-німецькому балакав»

 

Дійові особи:

Автор, Пан, Наймит, Теща.

 

Автор: 

                   Одна удова, проста жінка, та од дала дочку за поганенького панка.

                   От раз той зять поїхав до тещі в гості. Та й каже він своєму    

                   наймитові.

Пан: 

                  Я балакатиму до тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого

                  я так балакаю, то ти скажи, що  я вже забув по-своєму балакати, а    

                  тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти   

                  їй по-нашому переказуй.

Наймит: 

                   Добре!

Автор: 

                   От приїхали. Теща рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він:

Пан: 

                   Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Теща (злякано):

                  Що це йому таке сталося, що річ йому одібрало?

Наймит:

                  Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому.

Теща (запитує):

                  А як там моє донечка поживає? Чи не хворіє? А онучаточка?

                     Я їх давно уже бачила, зіскучила за ними.

Пан (відповідає):

                    Вухри-мохри! Вухри-мохри!

 

Теща (злякано до зятя):

                    То може, обідати вже будете?

Пан: 

                     Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит: 

                     То він каже, що не хоче обідати.

Автор: 

(пан кричить сердито «Вухри-мохри!», бо їсти страшенно хоче)

 

Наймит  (до тещі):

                    Ідіть, паніматінко, од його, а то бачите — аж сердиться, що ви з    

                    обідом докучаєте.

(теща з наймитом обідають)

Автор: 

                    А ввечері теща запитує зятя

Теща: 

                    Чи не вечерятимете ви?

Пан: 

                    Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит: 

                    Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кухлик

                     води.

(теща подала йому це, а сама вечеряє з наймитом)

Автор:

                   Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму 

                   балакати.

 (Зять сердиться: Вухри-мохри! Вухри-мохри!)

Автор:

                  Уранці лагодиться пан вже їхати додому. Теща несе дочці та   

                  онукам гостинці. Зять зрадів, що такого багато йому дають та й   

                  кричить:

Пан:

               Вухри-мохри! Вухри-мохри!

Наймит:

                Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.

(Теща й позабирала усе назад)

Автор:       

                   А як виїхали за село, пан почав наймита лаяти.

Пан:

                  Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, 

                  чого ж я сюди приїздив?

Наймит:

                А хіба ж я знаю по-німецькому? Я ж думав, що як слід переказую.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Лисичка - кума»

 

Дійові особи:

Автор, Лисиця, Ведмідь.

 

Автор:

                  Схотілося лисичці медом поласувати. То все вона саме м’ясце їсть,    

                   а солоденького то й ні.

                  Пішла вона на пасіку та так любесенько перед вуликом сіла та  

                  лапу туди й засунула, щоб медку достати. А бджоли як вилетять з 

                  вулика, як кинуться на лисичку! Як вона вдаре тоді з пасіки! Тікає,

                  тільки носом крутить та на бджіл кричить:

Лисиця:

                  Ой, божечку мій! Який же то мед солодкий, а які ж то бджоли 

                  гіркі!

Автор:

                   Прибігла додому.(дивиться у зеркало) Уся морда розпухла.   

                   Думала - думала, а меду ж таки хочеться. Вирішила піти вона до 

                   ведмедя і попроситися жити у нього. Прийшла до ведмедя.

Лисиця:

                   Ведмедику - братику! Що я тобі казатиму.

Автор:

                   Ведмідь бурчить. А лисичка.

Лисиця:

                   Давай удвох жити: я тобі за господиню буду.

Ведмідь:

                  Давай.

Автор:   Почали вони жити удвох. Ведмідь піде на здобутки, принесе м’яса -    

                є і йому й лисичці. Та тій усе меду хочеться. Та й просить лисичка   

                ведмедя принести їй меду.

                Пішов ведмідь на пасіку та приніс аж два глечики меду.

Ведмідь:

                       Оце один виїмо, а другий на зиму заховаємо.

Автор:

                       З’їли вони мед з одного глечика, а другий заховали на горище.

                       Ведмідь терпить, а лисичці хочеться медку скуштувати. Думала 

                       вона, як же медом з другого глечика поласувати. От вона сидить                 

                       та стук - стук хвостом об стіну.

Ведмідь:

Хто то стукає?

Лисиця:

Та то стукають, мене в куми просять.

Ведмідь:

Ну, то і йди, а я засну.

Автор:

Пішла вона на горище. Наїлася з глечика меду та й повернулася додому.

Ведмідь:

Як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та Початком.

Ведмідь:

Яке чудне ім’я!

Лисиця:

От, яке піп дав! Чого там чудне.

Ведмідь:

Ну, гаразд.

Автор:

Другого дня знову лисичка хвостом об стіну.

Ведмідь:

 Що то стукає?

 

Лисиця:

Та то мене в куми кличуть.

Ведмідь:

Ну, то й піди, а я засну.

Автор:

Пішла вона знов до того глечика, поїла меду. Вертається додому, а ведмідь знову питає.

Ведмідь:

Як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та Серединкою!

Ведмідь:

Які в твоїх хрещеників імена чудні!

Лисиця:

Що ти вигадуєш, старий? Де ж таки чудне, коли є Свята Середа.

Автор:

Третього дня знову лисичка хвостом об стіну.

Ведмідь:

Що воно все стукає та й стукає!

Лисиця:

Та то мене в куми кличуть.

Ведмідь:

Оце як тебе, стара, часто в куми кличуть!

Лисиця:

Бо мене люди люблять!

Ведмідь:

Ну то йди!

Автор:

Пішла лисичка, увесь мед виїла, ще й глечик перекинула та й вилизала. Прийшла додому, а ведмідь питає:

 

Ведмідь:

Ну як же твого хрещеника звуть?

Лисиця:

Та як же там? Перекинь та вилижи!

Ведмідь:

Оце ще! Такого імені ще й на світі не було.

Лисиця:

Та що ти там вигадуєш? Хіба ти піп, що знаєш?

Автор:

Ведмідь погодився з лисицею. А через деякий час вирішив ведмідь медом поласувати. Поліз на горище і побачив пустий глечик. Ведмідь. Лисичко - сестричко! Це ти виїла?

Лисиця:

Ні, не я!

Ведмідь:

Ні, ти!

Лисиця:

А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли я їла!

Ведмідь:

А брешеш, лисичко, ти не хрещеників хрестила, то ж ти мед їла.

Тепер же я тебе з’їм.

Автор:

То до неї, а вона від нього та в ліс - так і втекла.

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Колосочок»

 

Дійові особи:

Ведуча, Казкар, Півник, Круть, Верть,

Вовк, Лисичка

 Ведуча:

Сядьте, діти, всі, будь ласка,

Розпочнеться зараз казка.

Вона, кажуть, дуже гарна

І цікава, і повчальна.

Хто тихесенько сидить,

Не пустує, не шумить.

Той найпершим зрозуміє,

Чого казка нас навчить.

Казкар:

Це було давним-давно.

Коли ще звірі говорили.

У купі з птахами жили

 І між собою не сварились.

Біля ставочка стояв дім,

Новим красивим був маєток.

А хто ж там жив?

(Вибігає півник).

                    Там півник жив.

(Кланяється).

                    І двоє жвавих мишеняток.

(Вибігають мишенята).

 Мишенята:

                    Як звати, півнику, тебе?

 

Півник:

 Та кличуть просто — Голосисте Горлечко.

Я піснею своєю всіх буджу,

Як тільки над землею сходить сонечко.

Кукуріку!

Казкар:

 А мишеняток милих цих як звуть?

Верть:

Мене звуть Верть!

Круть:

 А мене — Круть!

(Мишенята беруться під руки, танцюють і співають на мелодію пісні

 « Весёлые девчата, заветные подружки»).

Ми любимо гуляти,

Крутитись та вертітись

 І вміємо чудово

Різні пісенькі співать.

Якщо ви утомились,

Бо цілий день трудились,

На веселі забави

Запрошуєм до нас.

(Півник бере віник підмітає подвір’я, мишенята грають­ся).

Ведуча:

Ось ми і познайомилися з мешканцями цього чудового будинку.

Уважно послухаємо, що ж було далі.

Півник:

                     Ко-ко-ко. Що це лежить?

(Піднімає).

Це ж пшеничний колосок.

Гей, Круть, гей, Верть!

 

Казкар:

                    Півник весело кричить.

Півник.

                     Чи ви бачили це диво?

(Мишенята розглядають колосок).

Мишенята (разом).

Треба його обмолотити!

Півник:

                    Хто ж то буде молотити?

Мишенята:

Не вмієм ми цього робити!

Півник:

Гаразд, гаразд, я це зроблю,

 Пшениці сам намолочу.

(Півник виходить, мишенята граються).

Казкар:

Півник взявся молотить,

Ллється з нього градом піт.

Мишенята ж, знай, гуляють,

Хоч немало мають літ.

Півник (повертаючись):

Мишенята, де ви, любі?

Поможіть мені хутчіш.

Наробився я на славу:

Намолотив цілий міх!

Круть:

Ох, і гарнеє ж зерно!

Верть:

Добірна пшениця.

Разом:

 Видно, буде з нього нам добра паляниця.

Півник:

Зачекайте, підождіть,

друзі мої милі,

Треба ще змолоть зерно,

Кали ви при силі.

Круть:

                     Де та сила?

Верть:

                     Подивись, ми ж сьогодні хворі.

Круть:

                    У мене живіт болить. (Кривиться).

Верть:

                    Мені у боку коле. (Кривиться).

Півник:

До млина піду я сам,

Хоч тяжка дорога.

Нині при здоров’ї я,

За це хвалю Бога.

(Півник бере мішок на плечі, виходить. Мишенята почи­нають гратися).

Круть (дивиться з-під руки):

Бачу, півник йде з млина,

Аж душа радіє.

Зараз нам пиріг спече,

Він у нас все вміє. (Гладить живіт).

(Півник ставить мішок. Підбігають мишенята).

Верть (замріяно):

                      Якби хто пиріг нам спік…

Півник:

Звісно, мишенята.

Тісто гарно заміть,

Бо вже я не чую ніг.

Круть:

 Я не знаю, як місити!

Верть:

Я не хочу це робити!

(Розвернулися, пішли).

Півник (їм у слід).

Все завжди роблю я сам —

Такі із вас друзі.

(Мишенята роблять вигляд, що не чують, насупилися, си­дять).

Півник (тяжко зітхаючи).

Піду сам воду носити,

Дрова рубати, піч топити.

А як це усе зроблю,

Аж тоді пиріг спечу.

(Виходить, мишенята граються).

Казкар:

Довго вони розважались.

Про півника ж не турбувались.

А як дух пішов смачний —

За стіл погналися мерщій.

Круть:

Ох, і зголоднів же я!

Верть:

Ох, і їсти хочеться!

Круть:

Запашний вийшов пиріг!

Верть:

Слинка так і котиться!

Півник (до дітей): 

До столу їх, бачу сам,

 Кликати не треба.

(Повертається до мишенят).

Дайте відповідь мені

 На  питання звичне:

Хто знайшов і де лежав

Колосок пшеничний?

Мишенята (голосно).

На подвір’ї він лежав,

Непотріб неначе.

Ти подвір’я підмітав

Й колосок побачив:

Півник:

Хто його обмолотив?

А тоді у млин носив?

Круть:

Ти робив це!

Верть:

Ти, ти!

Круть:

 Так, ти у нас на все мастак.

Півник:

Може воду ви носили?

Мишенята (тихіше).

                    Ні, ми цього не робили.

Півник:

                   Ну, а дрова хто рубав?

Круть (тихо).

Ти рубав.

Верть:

Я не рубав.

Півник:

Може хто з вас піч топив?

Чи хоч тісто замісив?

(Мишенята мовчать, лише крутять головами)

Чому ж ви не помагали,

Коли я не раз просив?

Ви гуляли — я топив.

Ви співали — я місив.

А тепер, як пиріг їсти,

То мені нема де й сісти!

(Мишенята, похнюпившись, виходять з-за столу, сідає, сумно підпирає руками голову).

Отак друзі й розійшлися,

Стали жить окремо.

Як подумаємо добре,

Відповідь знайдемо.

Чому вони розійшлися?

Чому разом не вжилися?

(Відповіді дітей).

(Вибігають мишенята).

Круть:

                     Ми з півником проживали.

Верть:

                     Його труд не поважали.

Разом:

                       Ви з нас приклад не беріть,

Вірну дружбу бережіть!

(Кланяються. Виходять).

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Гостинна хатка»

 

Дійові особи:

Казкарка, Коза, Жаб­ка, Зайчик, Мишка, Лисичка.

 

На галявині між ялинками та дере­вами — прибрана в українському стилі казкова хатинка. В ній — пічка, на миснику — глечики, в куточку хатки — діжа.

Казкарка (виходить):

Казка склалася така:

З дому Кізка утекла.

Мандрувала вона скрізь,

І прийшла в зелений ліс.

 (з-за кущів виходить Коза, нюхаючи квіти, розглядаючи дерева).

Коза:

Бачу, у кущах є хатка.

В ній незамкнені дверцятка.

 Увійду мерщій у дім,

(Заходить до хатки, обдивляється).

 Тепло й затишно у нім.

Де ж господарі дбайливі?

Бач, і пічку натопили.

І зварили вже обід.

Скрізь попорались, як слід.

 Казкарка:

 Раптом дивиться Коза

(Коза підходить до діжки з тістом).

 Коза:

Тістом повниться діжа!

А господаря нема.

Хліб спечу, мабуть, сама.

(Коза ліпить пиріжки).

Казкарка:

Стала Кізонька до діла:

Пиріжечків наліпила,

Паляничок напекла.

(Коза обтрушує фартушок).

Коза:

А тепер спочить пора!

(Коза вмощується спати на печі).

Казкарка:

                    І заснула в теплій хатці,

На натопленій лежанці.

(З ’являється Зайчик з кошиком).

А господар був у полі.

 Зайчик:

Накопав там бараболі,

Бурячок знайшов, морквинку.

Соковиту капустинку.

(Показує овочі, підходячи до хатки).

Казкарка:

Все мерщій приніс до хатки.

Обтрусив дбайливо лап­ки.

Й стало боязко Зайчаті:

Зайчик:

 Хто там хазяйнує в хаті?

(Стрибає під музику Жабка).

Жабка:

                  Ква-ква-ква.

 

 

Казкарка:

Стрибає Жабка й бачить:

Зайчикова хатка.

Жабка:

Зайчику, чому сумуєш,

Не стрибаєш, все нудьгуєш?

Зайчик:

Як мені не сумувати?

 Звір-злодій забравсь до хати.

Жабка:

Я тобі допоможу,

Звіра з хати прожену.

Витри слізоньки, Зайчатку!

Ось постукаємо в хатку... (Стукають).

Дуже дивно — ква-ква-ква!

В хатці злодіїв нема!

(З’являється Лисичка).

Казкарка:

Мимо двору йшла Лисичка

До струмочка по водичку.

Бачить: зайчикова хатка,

Біля неї Зайчик й Жабка.

 Кинула відерця Лиска,

Підійшла до хатки близько.

(Лисичка ставить відерця, підхо­дить до хатки).

Лисичка:

Що тут трапилось, питаю,

 Може, я в пригоді стану?

Казкарка:

 Зайчик плаче.

 

Зайчик:

Ой, Лисичко,

Звір забравсь в мою

світличку!

Лисичка:

Зайчику, не плач, повір —

Не такий страшний той звір!

Підійду я до віконця,

Ой, га очі мружить сонце!

Я не бачу геть нічого!

 Мабуть, там й нема нікого!

(З’являється Мишка).

Мишка:

У хатинці, справді, тиша.

Казкарка:

Пропищала раптом Ми­ша.

Мишка:

Почекайте тут хвилинку,

Я обнишпорю хатинку.

Казкарка:

Мить... й знайшла вона шпаринку

І потрапила в хатинку.

(Мишка вбігає в хатинку).

Мишка:

Бачу, он чиїсь копитця

Визирають з-під коритця.

І стирчать гостренькі ріжки,

Й тепла шубка, як у кішки.

 Казкарка:

Мишка двері відчинила

І звірят у дім впустила.

(Звірята заходять в хатинку).

В хатці затишно і чисто,

І згадав вухань про тісто.

 Зайчик:

Я ж збирався на обід

 Пиріжки пекти та хліб!

У кутку он діжка та,

Та чомусь вона пуста!

(Підходить до діжки).

Казкарка:

Здивувалися звірятка —

Зайчик, Лиска, Мишка й Жабка.

Раптом чують: «Ме!» — з-за пічки.

 Коза:

Я спекла вам палянички.

Пиріжечків наліпила

 Й трохи в хаті відпочила.

Не сваріть мене, будь-ласка.

Так придумалася казка.

З нею я помандрувала,

В ліс зелений завітала,

Гостювала в теплій хатці,

Гріла боки на лежанці.

Я так гарно відпочила

Й стільки друзів тут зустріла!

Зайчика й руденьку Лиску,

Жабенятко й сіру Мишку.

 (Казкарка збирає всіх звірят. Вкло­няються).

 

 

 

Українська народна казка

    «Колобок в гостях у малят»

 

                                                                 Дійові особи:

                                                               Ведуча, Дід, Баба, Вовк, Колобок,

                                                               Зайчик, Ведмідь, Лисичка.

 

Ведуча:

Добрий день!

Вітаємо вас!

Настає дозвілля час.

Тож музики вигравайте:

Казка вже прийшла до нас.

(Музика продовжує грати. З хати виходить Дід - позіхає, потягається, робить зарядку.)

Дід: 

Баба! Бабо!

Годі спати!

Треба їсти готувати!

Спечи мені колобка!

Баба (Баба виглядає з хати , потім виходить.)

Чую! Чую! Вже іду!

Зараз борошно знайду.

Я спечу , а ти чекай

Та гаряче не хапай! (заходить)

(У вікні видно, як Баба місить тісто і ліпить колобка. Викладає його на вікно і іде. На вікні закривається завіса. Звучить тиха лагідна музика.)

Ведучий:

 Колобок у нас гарненький,

Рум’яненький, замашненький.

Із віконця виглядає...

Та ще пісеньку співає!

(Відкриває завісу. Виглядає Колобок-дитина. Личко на ручках, хитає головою і співає.)

Колобок: 

Я - рум’яний колобок,

Дуже я смачненький,

Та ніхто мене не з’їсть,

Бо я моторненький.

(Зстрибує і котиться по килимку.)

Ведучий: 

І покотився колобок

Далі й далі у лісок.

А назустріч зайчик,

Сірий по стрибайчик.

(З-за дерева ритмічно вистрибує Зайчик, співає)

Зайчик:

Ой, за гаєм, гаєм

Я собі стрибаю,

Капустинку чи морквинку

На обід шукаю.

Ведучий:

 Колобок пахне смачно,

Ще й співає необачно.

Зайчик йому й каже:

Зайчик:

Колобок, колобок, я тебе з’їм!

Колобок:

Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю!

(Пісня колобка. Колобок тікає, зайчик махає лапкою.)

Ведучий:

Знов котився колобок

Далі, далі у лісок,

Раптом вовк іде страшний.

                    Подає він голосок

Вовк:

Я голодний і сердитий,

Хочу їсти, хочу пити.

В мене повний рот зубів

 І ще жодний не поїв!

Ведучий:

Колобок наш пахне смачно,

Ще й співає необачно.

Вовк йому каже:

Вовк:

Колобок, колобок, я тебе з'їм!

Колобок:

 Не їж мене, я тобі пісеньку проспіваю.

 (Співає пісню і тікає. Вовк погрожує кулаком)

Ведучий:

Знов біжить наш Колобок,

Весело співає,

Аж тут раптом з-за ялини Ведмідь виглядає.

Ведмідь:

Я ведмедик-ласунець,

Люблю солоденьке,

Чую, чую близько десь

Пахне щось смачненьке!

Ведучий:

Ой, зрадів же наш ведмедик,

Не знайшов сьогодні меду,

Та солодкий колобок

Іще краще за медок.

Слинку наш ведмідь ковтає,

Колобку він промовляє:

Ведмідь: 

Колобок, колобок, я тебе з'їм!

Колобок:

 Не їж мене, Ведмедику, я тобі пісеньку проспіваю.

(Співає пісню і тікає).

Ведмідь:

Заморився Колобок,

Сів спочити на пеньок,

Та ще й трохи засмутився,

Що один він залишився.

(Виходить лисичка. Співає пісню)

Лисичка:

Я красива і хоробра

А іще я дуже добра,

Люблю рибку, люблю птичку,

Бо я хитрая лисичка.

(Колобок плаче. Лисичка жаліє, слухає його пісеньку).

Лисичка:

Ось, щось я погано чую!

Сядь-но мені на язичок!

Ведучий:

Колобочку, не сідай,

Ти скоріше утікай!

Ах ти ж, капосна лисиця!

Так робити не годиться!

(Лисичка просить пробачення).

Ведучий:

А ти не сумуй, Колобок, ти не один, подивись скільки у тебе друзів. (Виходять усі герої і танцюють навколо Колобка)

То що ж це виходить? Усі голодні залишились?

Ведучий:

Зовсім ні!

Наша баба не гуляла, пиріжків понапікала,

І за казочку таку,

Дасть усім по пиріжку!

(Виносять миску з пиріжками і пригощають усіх.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Півник Підбий Око»

 

                                  Дійові особи:

                                   Автор, півник Підбий Око, мишенята – Мицик, Кицик,             

                                   кіт Матрос, порося Кабанчук, пес Сірко, Лисиця, Вовк.

 

                                Автор:

Жили собі півник і двоє мишенят. Півника звали Підбий Око. Він був задерикуватий забіяка. Оце, бувало, йде селом, то нікого не пропустить, щоб не дати стусана, щоб не підбити око.

(Йде Півник).

Півник (Співає):

Я – веселий Півник,

Кукуріку!

Відважний я розбійник,

Кукуріку!

Автор:

І ніхто з таким Півником не хотів жити, крім двох мишенят, яких звали Кицик і Мицик.

Мишенята були працелюбними, добрими і веселими. Їм було шкода Півника, тому що з ним, ніхто не хотів дружити.

Щодня вони ходили на город працювати.

Мишенята(співають):

Сонечко встало,

Світить і гріє.

Часу нам мало-

Всього і не встигнем.

 

Ідемо на поле

Ми працювати,

Капусту і моркву

Будем виривати.

Автор:

А тим часом півник Підбий Око вже накоїв такого… По дорозі він зустрів котика Матроса.

Матрос(іде, співає):

Киць-киць,

Мур-мур.        (Двічі)

Півник:

Привіт! Пане Коцький! А ходи-но сюди… Щось скажу.

Матрос (злякано):

А не обманюєш?

Півник:

Ні, ну що ти? (Хитро) Ходи-но, ходи-но… Ближче,ближче.

(Матрос підходить, Півник клює його у вухо).

Матрос:

Ой-ой-ой! Ти що?! Няв, н-я-я-в.

Півник:

Так тобі й треба. Не будь таким довірливим. Ну, я пішов.

(Матрос іде в один бік, Півник – в інший).

(Півник співає свою пісню. Назустріч йому йде Кабанчук).

Півник:

О! Хто це в нас такий товстенький? Та це ж Кабан Хрюкович Кабанчук! Ну що? Ще в болоті не купався?

Порося:

Ні. Та я і не хочу. І взагалі… Не чіпай мене.

(Відходить задом).

Півник:

Ну що ти. Я й не збираюся тебе чіпати. Я тебе тільки в багнюці виваляю…

(Підходить і накидається на Кабанчука)

Порося (плаче):

Е-е-е! Хрю,хулігане! И-и-и! (Йде).

Півник:

А! Слабаки!... Так. Хто це там видніється на горизонті? Так,так.  Песик Сірко,о-о-о!

Сірко:

Гей,Півнику! Знову бешкетуєш?

Півник:

А що? Все одно немає чим зайнятися.

Сірко:

Пішов би краще Мишенятам допоміг. Он цілий день у полі трудяться.

Півник:

Та ніколи мені. Оце йду до лісу. Буду ще лісових звірів лякати. Ще вони мене не бачили. Такого бравого півня Підбий Око. Я буду знаменитий на весь світ. Мене будуть боятися не тільки в нашому селі, а й у лісі і скрізь-скрізь!... (Йде).

Сірко:

Ну-ну…

(Півник іде по лісі, співає українську народну пісню «Скажи мені, півнику, де живеш?...». Назустріч Лисиця і Вовк. Півня не помічають).

Лисиця:

Так от я й кажу. Курятник ніхто не охороняє.

Вовк:

А як же Сірко? Щось мені страшнувато, Руда. Як почує нас Сірко, хвости нам обов’язково повідгризає!

Лисиця:

Та не бійся, Сіроманчику! Ми швиденько. Тільки туди й назад. Сірко не встигне нас почути.

(Йде Півник, щось собі мугикає. Лисичка нюхає повітря).

 

Лисиця:

Ой! Щось пахне! Чуєш,Вовчику? Курятинкою пахне!

Вовк (озирається, побачив Півня):

Курятинка сама йде до нас. Дивись, Руда, Півень знахабнів і в ліс припхався. Лисиця:

Ох! Смачна вечеря у нас буде!

Півник:

А-а-а! Привіт мешканцям лісу! До вас прийшов «Гроза навколишніх сіл» - півень Підбий Око! Грізний розбійник і хуліган!

Лисиця (хитро):

                     О! Так, так! Бачу, бачу! Такий сміливий Півник заслуговує

                     нагороди.

Вовк:

Так, заслуговує.

Лисиця:

Ходімо з нами, Півнику. Ми тебе познайомимо з усіма звірятами. Вони будуть тебе поважати і боятися.

Вовк:

Ходімо, ходімо.

Півник:

Так?! Ну, це мені подобається. Поспішаймо. Хочеться швидше здобути славу!

Лисичка(до Вовка):

Чуєш, Вовчику? Він хоче славу здобути. Потрапить він нам на вечерю!

Вовк:

Ги-ги! Точно! (Ідуть усі).

Автор:

А тим часом пес Сірко побіг шукати Мишенят.

Сірко:

Кицик! Мицик! Швидше!

Миші:

Що? Що трапилося?

Сірко:

Півник побіг до лісу славу здобувати. А там Лисичка і Вовк швидко його з’їдять.

Кицик:

Ой, що ж робити?

Сірко:

Побігли швидше до лісу! Може ще встигнемо врятувати Півника.

Мицик:

Так! Швидше! (Побігли).

Лисичка:

Ну ось, Півнику, прийшли.

Півник:

Куди прийшли? А де ж інші звірі? Я готовий битися з усіма, хто не вірить у мою силу!

Вовк:

Ги-ги-ги. Давай, Руда, я триматиму Півня, а ти – скуби його.

Лисиця:

А ти це добре придумав.

Півень:

Що це ви задумали? Ану, спробуйте!

(Лисичка і Вовк хапають його).

Півень:

Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Порятуйте! Рятуйте-е-е-е!

(Біжать Сірко і Миші).

Сірко:

Діти! Де Півник?

Мицик:

Швидше, швидше!

(Побачили Вовка і Лисицю).

Сірко:

Ааа! Ось де ви! Ану, лісові розбійники, пустіть нашого Півника!

Вовк:

Руда! Лисичко! Тікаймо, бо без хвостів залишимося!

Лисиця:

Так! Змиваємося!

(Тікають).

Сірко:

Гав-гав-гав!

Півник(плаче):

У-у-у! У-у-у! Е-е-е. Вони обіцяли, що я славу здобуду.

Кицик:

Ай-ай-ай! Півнику! Хіба можна бути таким довірливим? Вони ледве тебе не з’їли.

Півник:

Ви мене врятували.

Сірко:

Ось бачиш! А ти сам, як себе поводиш? Усіх ображаєш, б’єш, принижуєш.

Півник:

Пробачне мені, я більше не буду.

Сірко:

Діти! Пробачимо йому?.. Повіримо? Ну що ж, бачиш, Півнику, діти тобі повірили. Повіримо й ми з Мишенятами. Гляди ж, не порушуй свого слова.

Півник:

Обіцяю! Не порушу! Буду хорошим. І звати мене будуть не Підбий Око, а Півник-молодець – Золотий гребінець!

 

 

Українська народна казка

«Коза-Дереза»

Дійові особи:

Дід, Баба, онуки Оксана та Василько,

Сусідка, Сусід, Коза

 

Декорація: хата, тин, дерева.

1-й ведучий:

На узліссі, край села,

Був тин... І хата була.

Не велика й не мала

Сімейка в хаті тій жила.

Це — Василько

(вибігає, вклоняється).

Це — Оксана

 (вибігає, вклоняється).

Дід Остап і баба Ганна

(вклонились і пішли до хати).

2-й ведучий:

Усі разом хазяйство доглядали,

Разом — у полі працю­вали.

... А якщо стрічали свято,

Гостей приходило багато.

... Ось і сьогодні, в кінці дня,

Прийшли сусіди і рідня.

 

1-й ведучий:

Остап і Ганна вийшли з хати

Гостей шановних зустрічати.

(Звучить повільна музика. Йдуть гості).

 

Гості:

Добридень вам!

Ой добре ви зробили,

Що нас у гості запросили.

Сусідка:

Свої справи всі ми вміємо робити,

Але ж треба й відпочити.

Сусід:

Працювали дуже вдало цілий день...

Сусідка:

...Та який же відпочинок без пісень?

Дід Остап:

Еге ж! Музики будуть грати,

А ми охоче будемо співати.

Пісня «Ой, за гаєм, гаєм».

1.  Ой, за гаєм, гаєм,

Гаєм зелененьким.

Там орала дівчинонька

Воликом чорненьким.  2 р.

2.  Орала, орала,

Сіла спочивати.

Та й наняла козаченька

 На скрипочці грати. 2 р.

3.  Вечір вже надходить, —

Сонечко сідає,

А за гаєм зелененьким

Скрипочка все грає!  2 р.

(Вибігає на перший план сцени Оксанка).

Оксанка:

Ось дивіться: наш Василько Балалайку змайстрував.

(Показує).

Сусід:

Просимо Василька,

Щоб він на ній заграв.

Сусідка (весело).

Ти, Василько, веселіше вигравай,

Щоб почув і зашумів зелений гай!

Василько (грає і співає),

1. Ось я балалаєчку сам зробив,

Лаком балалаєчку я покрив.

Приспів:

Балалаєчко моя, грай,

Хай шумить зелений гай!

веселіше, веселіше вигравай.  2 р.

(Приспів повторюють усі).

2. Грай-но, балалаєчко, ще гучніш!

На танок запрошуй усіх скоріш!

Приспів

Оксанка:

Ти продовжуй, брате, грати,

А ми будем танцювати.

Український танок (на вибір музичного керівника).

(Після таночка гості щось ка­жуть один одному).

Сусід:

Сусіди добрі! Хочу вам сказа­ти,

Що я зібравсь бичка свого продати.

Я завтра вже на ярмарок поїду, —

Треба дуже рано встати,

Тож — до побачення, сусіди.

Дід Остап:

Ярмарок — це добре дуже!

Мабуть, і я поїду, друже.

Сусід:

А що? Думка — не погана!

Тільки їхати треба рано.

Кілька голосів:

•  Так-так! Вставати всім раненько.
• Тож прощавайте, дорогенькі.
•  Зуміли ми потанцювати й поспівати,

Та ось — вже ніч! Пора всім спочивати.

(Усі розходяться)

2-й ведучий

... А ранком, тільки почало світати,

Прокинувсь Півник і почав співати.

Співа про те, до чого звик:

«Кукуріку-кукурік!».

(Виходить півень. Голосно кукурікає тричі, піднімає кри­ла).

Півник:

Діду-у! Ти вже встав?

Чув — я тричі проспівав?

Одягайся, взувайся, —

На ярмарок збирайся!

(Півень кукурікає і уходить. З хати вийшли дід Остап і баба Ганна).

Дід  Остап:

Послухай, Ганно, що хочу я зробити, —

Козу-Дерезу на базарі купити.

З сусідом на ярмарок поїду.

Вернусь, мабуть, після обіду.

 

Баба Ганна (позіхаючи).

... Тож іди, старий, іди.

Та Козу вже приведи.

(Баба пішла до хати, і дід Остап пішов).

(Завіса закрилася).

 

1-й ведучий:

На базарі дід ходив вперед-назад, —

Придивлявся: де найкраща є коза.

Та й купив таку красиву,

Щоб була усім  на диво!

(Розкривається завіса. Дід веде Козу на мотузці. До рога  Кози прив’язаний бант. На шиї — кілька дзвоників.

З хати виходять усі та милуються Козою).

Дід Остап:

Ось купив Козу таку красиву,

Щоб була усім на диво!

Цю Козу ви доглядайте,

Та, глядіть, не зобіжайте!

(Гладить Козу, знімає мотузку).

Танок Кози.

(Музика українська народна «Ой, кумо-кумо», рухи Г.Сенченко).

Василько:

Діду! Я твою Козу-красу

Піду вранці попасу.

Дід Остап:

Так, Василько, підеш ти

Вранці цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Звучить повільна тиха музика.

Василько бере лозинку, відерце. За поясом сопілка. Жене Козу до лісу).

1-й ведучий:

Василько ту Козу пастись повів,

А сам з сопілкою під дубом сів.

На сопілці собі грає,

А Коза траву щипає.

(Дія відбувається).

(Музика українська народна «Дівчина кохана»)

2-й ведучий:

Напоїв Василько цю Козу водою.

Та й пішов додому разом із козою.

... Вечір. Сонечко сідає, —

Дід Остап їх зустрічає.

(Дід стоїть біля хати. Василько веде Козу. Зупиняються).

Дід Остап (лагідно до Кози):

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

Коза:

Мме-е-е!!!

Ні, дідусю, не пила і не їла.

Тільки бігла через мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То вхопила водиці крапельку.

Оце тільки пила, тільки їла.

1-й ведучий:

Дід Василька полаяв. Прогнав.

А Козу-Дерезу обійняв.

Оксана:

Я Козу, таку красу,

Піду вранці попасу.

(Підходить до Кози. Коза мекає).

Дід Остап:

Ось і добре! Підеш ти,

Оксанко, цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Повільна музика. Оксанка з відерцем, лозинкою гонить Козу до лісу).

2-й ведучий:

... Коза пасеться — їсть траву,

А Оксанка, діти,

Наспівує собі пісні

 І збирає квіти.

(Пісня — на вибір музичного керівника).

1-й ведучий:

Напоїла дівчинка цю Козу водою.

Та й пішла додому разом із Козою.

... Вечір. Сонечко сідає...

Дід Остап їх зустрічає.

Дід Остап (гладить Козу):

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила! Чи ти їла?

Коза (підстрибує, мекає).

Ні, дідусю, не пила і не їла,

Тільки бігла через .мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То вхопила водиці крапельку, —

Оце тільки пила, тільки їла.

2-й ведучий:

Дід Оксанку полаяв. Прогнав.

А Козу-Дерезу обійняв.

(Оксанка, витираючи очі, пішла. А дід Козі дає пряник, гладить. Коза мекає).

Баба Ганна (трохи побоючись):

...Може, я твою Козу Піду вранці попасу?

(Дід чухає потилицю, Коза дивиться то на діда, то на бабу. Мекає).

Дід Остап:

Добре, Ганно! Підеш ти Вранці цю Козу пасти.

(Усі розходяться).

(Повільна музика. Баба Ганна виходить з корзинкою: там спиці й клубок ниток. Баба бере відерце і лозинкою гонить Козу).

1-й ведучий:

Коза пасеться на травиці,

А баба в’яже рукавиці..

(Музична дія відбувається).

Потім напоїла цю Козу водою,

Та й пішла додому разом із Козою.

... Вечір. Сонечко сідає...

Дід Остап їх зустрічає.

(Поруч стоять Василько і Оксанка).

Дід Остап:

Кізонько моя люба!

Кізонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

Коза (подивилась на бабу, потім на діда).

Ме-е-е-е!!!

Ні, дідусю! Не пила і не їла!..

Тільки бігла через мосточок

Та вхопила кленовий листочок.

А як бігла через гребельку,

То втопила водиці крапельку.

Оце тільки пила, тільки їла.

 

 

 

 

 

Українська народна казка

«Вовк і семеро козенят»

 

Дійові особи:

Ведучий, Вовк, Коза, 7 Козенят.

 

Ведучий:
Була собі кізонька біла,
Дуже симпатична і мила.
Мала вона семеро маляток,
Семеро чудових козеняток.

Коза (співає):
Мої діточки, козеняточка,
Ви найкращі у світі маляточка!
Я для вас, я для вас на базар піду,
Найсмачнішу капусточку вам знайду.
А ви вдома сидіть,
Двері міцно замкніть!
Вовчика сірого не пускайте!
Віддаю ключі вам, тримайте!

1-ше козенятко:
Добре, добре, добре, матусю!
Йди собі, за нас не хвилюйся!
Коза. Ви удома сидіть дуже тихо,
Як почує вас вовк — буде лихо!

2-ге козенятко:
Добре, добре, добре, матусю,
Йди собі, про нас не турбуйся.

Коза (обіймає козенят, прощається):
Мої діточки, козеняточка,
Ви найкращі у світі маляточка,
                     Я для вас, я для вас на базар піду,
                     Найсмачнішу капусточку вам знайду!
Махає рукою, іде геть. Козенята співають, танцюють.

7-мекозенятко:
Залишилися ми вдома,
Ти найперший, а я — сьома!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

2-ге козенятко:
Не боїмося ми нікого,
Навіть, навіть вовка злого!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

3-тє козенятко:
Хай підійде до порогу —
Буде згадувати довго!
Усі. Семеро козенят! Ме!

4-те козенятко:
А ми — бац! — його ногами!
А ми — бац! — його рогами!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

5-те козенятко:
Не боїмося ми нікого,
Переможем вовка злого!

Усі:

                    Семеро козенят! Ме!

6-те козенятко:
Ми — бабах! — його ногами!
Ми — бабах! — його рогами!

Усі:
Семеро козенят. Ме!

1-ше козенятко:
Ми хоробрі козенята,
Ми веселі козенята!

Усі:             Семеро козенят! Ме!

Вовк (за дверима).:
Пісня чується з квартири,
Голоси: один… чотири,
П’ять і шість, усього — сім!
Так пищать, що чути всім!
Козенята це маленькі,
Ще дурненькі, та… смачненькі!
Я козятинку люблю!
Зараз всіх їх половлю!
Стукає.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?

Вовк:
Це електрик, дід Панас!

2-ге козенятко:
Нам матуся наказала,
Щоб дверей не відчиняли!

3-тє козенятко:
Ми слухняні козенята
І не будем відчиняти.

4-те козенятко:
Ви матусю зачекайте
Чи пізніше завітайте.

Вовк:
Хто б подумав! От невдача!
Ну, зажди, м’ясце козяче!
Стукає знов.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?

Вовк:
Відчиніть, це Київгаз.

2-ге козенятко:
Нам матуся наказала,
Щоб дверей не відчиняли!

3-тє козенятко:
Ми слухняні козенята
І не будем відчиняти!

4-те козенятко:
Ви матусю зачекайте
Чи пізніше завітайте!

Вовк:
Хто б подумав! Знов невдача!
Не дурне м’ясце козяче…
Стукає.

5-те козенятко:
Хто це знов у двері стука?
Вже набридло, просто мука!

Вовк:
Я сусідка ваша, киця,
Я принесла вам морквиці! Няв!
Соковитої, смачної
І солодкої такої! Няв!

6-те козенятко:
В киці голос не такий!
В киці голосок тонкий!

7-ме козенятко:
Ти не киця! Ні, ти — вовк!
Що, не нявкаєш? Замовк?
Усі сміються, стрибають.

Вовк (розгублено):
Хто б подумав?! Знов невдача!
Хитре це м’ясце козяче!
Знайте ж хитрість і мою!
Зараз голос «підкую»!
П’є яйце, потім стукає.

1-ше козенятко:
Хто це стукає до нас?
Знову вовк? Чи Київгаз?
Усі сміються.

Вовк:
Відчиніть, вам телеграма!

5-те козенятко:
На базарі наша мама!

6-те козенятко:
Через двері зачитайте
Або маму зачекайте!

Вовк:
Ну й розумні козенята!
Що ж, читаю: ваша мати
На базарі щойно впала,
Ніжки дуже позбивала!
Ще й зламала кінчик рога.
їй потрібна допомога!

5-те козенятко:
Це брехня!

6-те козенятко:
А що, як ні?
Страшно, боязно мені!

7-ме козенятко:
В мами збиті ріг і ноги.
їй потрібна допомога!

1-ше козенятко:
Відчиняєм! Треба йти,
Мамі слід допомогти!
Вривається вовк.

Вовк:
Упіймались! Ну і ну!
Я усіх вас проковтну!

2-ге козенятко:
Вовк! Він нас перехитрив!
Навіть голос підробив!

3-тє козенятко:
Мамо! Мамо! Я боюся!

4-те козенятко:
Ой, рятуйте, нас!

Усі:
Матусю!!!

Вовк бігає, ловить козенят, вони тікають, входить Коза.

Коза:
Вовче, сірий лиходію!
Ти біди не заподіяв?!
Козенята мої милі,
Чи усі здорові й цілі?
Якщо скривдив козенят,
Дорогих моїх малят,
Заколю тебе рогами,
Затопчу тебе ногами!

Вовк:
Що ти, що ти?! Не кричи!
І ногами не топчи.
Он твої всі козенята,
Я хотів лише пограти…
Гарна в тебе дітвора!
Та мені вже в ліс пора!
Тікає.

Ведучий:
Вовк утік,
Аж миготіли п’ятки!
Слухайтесь матусі, козенятка!
Хижакам-вовкам не довіряйте,
Мамину науку пам’ятайте!
Мама і навчить, і порятує,
Мама і смачненьким почастує!
Коза дістає капусту.
Мама — кращий друг малят,
Всіх малят, не тільки козенят!

Козенятка співають:
Хай завжди буде сонце!
Хай завжди буде небо!
Хай завжди буде мама!
Хай завжди буду я!
Хай завжди буде казка,
Ніжна мамина ласка,
Хай живе наша дружна
Козеняток сім’я!