Сценарій “Брат урагану”, “чародій української поезії” Григорій Чупринка

Виховний захід:

“Брат урагану”, “чародій української поезії”  Григорій Чупринка

« Я прийду до тебе, доле,                                                                                                         На страшне криваве поле,                                                                                                           На останній смертний бій ».                                                                                                                   Г. Чупринка. « Перемога», 1911 рік.

 Мета: ознайомити  учнів з життєвим і творчим шляхом Г.Чупринки; прищеплювати інтерес до української літератури,історії;  розвивати творчу уяву та творчі здібності учнів; виховувати почуття національної самосвідомості, патріотизму, повагу й шанобливе ставлення до поета.

Обладнання: портрет Г. Чупринки, виставка творів поета (надруковані на аркушах паперу вірші поета); презентація;

Хід:

        Вчитель:  В буряні роки визвольних змагань чимало письменників взяло в них чинну участь. Вояком – добровольцем Першого козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького виступив поет Григорій Чупринка.

 Григорій Чупринка залишив помітний слід в українській історії і як поет, і як борець за самостійність нашої Батьківщини. Його образ у літературі завжди був привабливим та осяяним романтикою героїчного життя і героїчної смерті, а ім’я стало одним із символів незборимості українського народу.

Через 20 років після смерті Чупринки, вже в іншу історичну епоху, його ім’я продовжувало світити новим борцям. Саме тому командувач УПА Роман Шухевич взяв собі це повстанське прізвище за один із псевдонімів.

Учень 1: Грицько Чупринка народився 27 листопада 1879 року у містечку Гоголіві на Чернігівщині. Він походив із заможного козацького роду, а його батько мав 40 десятин землі. Грицько навчався у Лубенській та 3-й Київський гімназіях, але був виключений з обох і закінченої освіти не мав.

 Учень 2: 14-річний Грицько 1893-го оселився в тій же квартирі на Подолі в Києві, де мешкав із товаришами,гімназист  Микола Ґалаґан, майбутній член Центральної Ради Української Народної Республіки. Вони потоваришували. Тим паче що були земляками — із сусідніх сіл Оглаве і Требухів Остерського повіту Чернігівської губернії. "

 Чупринка одним замахом став верховодити на квартирі, поламавши ієрархію, що вже склалася. Верховодив він і в гімназії, де був інспіратором та організатором різних акцій проти начальства й протестів проти суворих правил. Здається, не було  вчителя, який не зазнав би “пакостей” від Грицька Чупринки. “Вчителі просто боялися викликати його до дошки, – щоб не потрапити в якусь неприємну історію з “отчаянним сорвіґоловой”.

Учень 3: Чупринка на різні випади вмів відповідати віршованими каламбурами чи сатиричними віршами. Надто коли хтось із гімназистів дозволяв собі насмішку над його батьком Оврамом, який у жупані приїхав із села провідати сина. Грицько тоді, пише Ґалаґан, "з усією своєю нестриманістю й безоглядністю" морально нищив свого противника. І гордо заявляв, що і батько, й він сам є козаками з діда-прадіда .

Учень 4: Молодість Чупринки припала на роки панування соціалістичних ідей в українській суспільній думці. З 1905 до 1907 року він навіть сам входив до складу Гоголівського та Требухівського комітетів РСДРП, перебував під особливим наглядом поліції, кілька разів був ув'язнений у Лук'янівській та Смоленській в'язницях і позбавлений права в'їзду на Чернігівщину.

Як і більшість тодішніх поетів Наддніпрянщини, Чупринка почав писати вірші російською мовою. А 13 травня 1907-го року він опублікував у київській газеті «Рада» свого першого українського вірша під промовистою назвою «Моя кобза». "

Учень 5:

МОЯ КОБЗА

Ти чуєш, як жалібно кобза гуде,

Аж стогін з грудей вириває,—

І в голову думка невтішна іде,                                                                                                           І мрію веселу вбиває.

Здається, не кобза, а мати сама

 Над рідними дітьми ридає,

На втіху ж неначе й надії нема,

Недолі душа виглядає.

А чуєш, як знов вона гучно бринить,

Як радісно, весело грає? —

То в ній буревісник сварливо кричить,

То в ній соловейко співає.

Знов бачиш і віриш, що все пролетить,

Що ти перебореш недолю;

Знов полум’я волі так близько мигтить

І тішишся сам ти собою.

Учень 6: Жив він правдивим бурлакою, — писав про поета Григорія Чупринку історик Володимир Дорошенко, який зустрічався з ним у Києві в 1907–1914 роках. — Мешкав у якихось "сумісних" квартирах, де займав один із кутів. Водив компанію здебільшого з "бувшими людьми" по різних чайних та глухих куточках на Деміївці або на Подолі. Мав там серед злодіїв та повій знайомих і приятелів, що любили його і називали нашим поетом. Відкидаючи з огидою облудний і фарисейський світ "приличных людей" за його неправду і низькопоклонство, почував себе Чупринка добре лише "на дні"суспільства.

Учень 1: Через 10 років доля звела Чупринку ще раз із Миколою Ґалаґаном. Він увійшов до Революційної української партії й намагався залучити до підпільної роботи Григорія. Але той переживав час "страшного пияцтва-буянства", "вічно мав конфлікти з поліцією, робив усякі "вибрики", а до систематичної революційної роботи не був здібний". Щоправда, під час революції 1905 року пристав до Оглавівського гуртка Української соціал-демократичної спілки, яка входила до більшовицької РСДРП. Навіть провів сільський сход, на якому проголосували не платити податків, землю розділити порівну, уряд і царя не визнавати. Тоді Григорія вперше заарештували. Сидів у Лук'янівській в'язниці в Києві. Спілкуючись там із іншими політв'язнями, поволі перетворювався з бунтаря на революціонера.

Учень 2:  Вийшовши на волю, Чупринка присвятив себе поезії. 1906-го, у розпал  післяреволюційної  реакції, пише:

Міцно і солодко, кров'ю упившись,

Сплять вороги уночі...

Тихо з повіток плуги витягайте,

Куйте в проваллях мечі.

Учень 3: Щороку видавав збірку, а то й дві. Поет, вірші якого сповнені мотивів "безутішної самоти" і котрий називав себе в поезіях "творцем свавільних передзвонів", "братом сонця", став відомий у літературних колах. Був одним із засновників модерністського журналу "Українська хата". Літературознавець Сергій Єфремов писав, що Чупринка здатний творити поезії "великої сили, краси і щирості", бо "має дар легкого і граціозного віршування". Його називали українським Блоком. У вірші "Поет" (1910) таким бачить завдання митця:

О ні, Поет — не гладіатор,

Що бавить натовп цирковий!

Поет — пророк, Поет — новатор

І вільний мучень життьовий.

Учень 4 : Цей епатажний, нехарактерний для української літератури погляд на роль поета викликав гостру реакцію, особливо з боку тих, хто сповідував лише громадянське призначення літератури. Г. Чупринка спонукально вдається до іншої крайності — вивищує поета над «юрбою», не здатною зрозуміти його ідеальних поривань в блакитні простори, його інтуїтивних, магічних осяянь і холодної космічної самотності. Ось вірш «В царстві висот»:

Учень 5: Я, мов дух, в самоті

 В чарівній висоті,

В невимовно-чудовому мирі,

Де горять,

Миготять

Зорі — свічі святі

В голубому ефірі, —

Красоті помолюсьІ заллюсь,

Розіллюсь

В передзвонах на царственій лірі.

Учень: На весь голос Григорій Чупринка виспівував славу відродження українській державі:

Слава Вкраїні,                                                                                                                           Любій Отчизні                                                                                                                               Слава довіку однині.

Єдність і згода,                                                                                                                      Правда й свобода –                                                                                                                         Доля найкраща народа.

Гніву владики                                                                                                                   Край наш великий                                                                                                                                  Знати де буде во віки.

Люд роботящий,                                                                                                                    Всюду трудящий                                                                                                                             Знатиме роки найкращі!

Право і зброю                                                                                                                             Ми за собою                                                                                                                                  Маєм, щоб стати до бою.              

 Учитель:  Свого часу та й, на жаль, до сьогодні поезія Г. Чупринки в декого асоціювалася з його віршем «Дзеньки-бреньки», ідейно-смисловий настрій якого автор не випадково уточнив: «поетичний жарт»:

Учень 6: Викликає ясний дух                                                                                                            Вірш легесенький, як пух,

Вірш, як усміх неньки,

Вірш маленький,

коротенький,

Без задумки, без вагання,

Без кохання, без благання.

І серденьку легко-легко,

Бо прогнали сум далеко

Дзеньки- бреньки.

Ллються, в’ються І сміються

Дзеньки-бреньки.

Різнотонні,

Різнодзвонні,

Солоденькі,

Золотенькі

Життьові брехеньки.

 

  Вчитель: Після Лютневої революції 1917-го 37-річний Григорій Чупринка вступає козаком до Першого українського козацького полку                   ім. Богдана Хмельницького. При цьому відмовляється від пропозиції ад'ютанта командира полку Миколи Ґалаґана працювати в полковій канцелярії. Іде служити у сотню, бо "канцелярським письменником" себе не уявляв. "Разом із полком Чупринка вирушив на фронт, — пише Володимир Дорошенко, — держався дуже добре, був пильний до своїх обов'язків і мав великий вплив на козаків, які його любили і поважали. Давніших, передвоєнних "бешкетів" немов не бувало". Та все ж армійські порядки і дисципліна виявилися надто важкими для богемного та невгамовного козака Чупринки. Тож невдовзі він попросив Ґалаґана відпустити його з війська, бо він там як "приший кобилі хвіст".

Учень 1: Та повоювати йому таки довелося. У липні 1919 року за дорученням Повстанського комітету в Києві Чупринка організовує повстання на Чернігівщині для дезорганізації більшовицького запілля.

Ім'я поета між селянством було таке популярне, що йому не треба було проводити ніякої пропаганди. Коли люди чули, що "Григорій Оврамович отаманом став", самі йшли до нього.

Повстання зазнало поразки. Газета "Київський комуніст" відзвітувала про "ліквідацію банди Чупринки". Отаман-поет опинився в Київському губернському ЧК. Клопотання українських письменників зберегти життя Чупринці до голови Всеукраїнського ЧК Віліса Лаціса підтримав тодішній нарком освіти радянської України — Олександр Шумський. Просив звернути увагу "на величезні заслуги Чупринки як поета". Справді — його твори були навіть у тодішній шкільній програмі. Це допомогло: Чупринку не розстріляли, а відправили до Кожухівського концентраційного табору під Москвою. Там він пробув рік.

 Учень 2: У січні 1921-го його заарештували вдруге — за антирадянську агітацію. Сидів три тижні й знову засуджений до заслання в Москву. Але не виїхав, бо ЧК не мало коштів на етапування засуджених. Чупринку відпустили. Він пристав до підпільного Всеукраїнського повстанського комітету, який готував антибільшовицький виступ. Мав представляти комітет на з'їзді отаманів Холодного Яру в червні того року. Та доки повстанці чекали вказівок із-за кордону від Симона Петлюри, більшовики розпочали арешти. Протягом тижня затримали 132 осіби, серед них і Чупринку.

Вчитель: У його справі лише чотири аркуші. Головне звинувачення — вступ до підпільної організації, яка ставила собі за мету повалення радянської влади і відновлення Української Народної Республіки. 28 серпня 1921 року на засіданні колегії Київського губернського ЧК постановили: "Звинувачення, пред'явлені громадянину Чупринці Григорію Абрамовичу, вважати доведеними і засудити його до вищої міри покарання — розстрілу". Того ж дня вирок виконали.

Учень 3 : За 10 років до смерті, 1911-го, Григорій Чупринка написав:

Останній звук моєї ліри

Не буде криком безпорадним,

Не буде стогоном зневіри,

А гімном радісно-принадним

Того співця, що лине в ирій

Учень 4: У Г. Чупринки чимало таких творів, що заворожують самим поетичним звукописом, мелодикою ритму, дзвінким переливом тонів. І саме гіпнотична сила ритму є їхньою основною силою, чарівною прикметою, що заступають неодноразовий повтор рими, невдалий епітет, шаблонний образ. На цих характерних рисах поезії Грицька Чупринки наголошував на сторінках «Украинской жизни» (1916. № 11, 12) білоруський поет М. Богданович: «Чупринка — поет рідкісного, своєрідного типу таланту, риси якого, попри всю їхню відносну простоту, відзначаються масштабністю, зіркою художнього мислення. Г. Чупринка був добре обізнаний з творчістю Едгара По, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артура Рембо, Стефана Маллярме — усіх тих, хто пробував вивищити поезію над прозаїчною буденністю й надати поетичній формі магічних властивостей. Із зацікавленням поставився Г. Чупринка і до такого категоричного авангарду, як футуризм.

     Учень 5:  Щодалі відчувалося, що дійсність відштовхувала чутливу до болей і страждань мистецьку душу Г. Чупринки: він волів краще відсторонитися од драматичних суперечностей життя, ніж прагнути їх гармонізувати. Стихійність, розкутість і мелодійність його поетичного самовираження все ж не раз «коригувалися» внутрішньою потребою «зазирнути» в світ реальний, побачити, яким е його власне, справжнє, а не уявне, переживання народної долі. Ось, для прикладу,, вірш «Ти не чув?..»:

 Учень 6:

 Ти не чув?.. А чути треба,

Як співають люди в горі,

Як співають люди в муках,

Як здіймаються до неба

 Душі змучені та хворі

 В довгих, вистражданих звуках.

Ти не знав?.. А треба знати,

Що за слізьми — крик одчаю,

Гнів і полум’я пожежі!

Зчервоніють неба шати,

Скрізь од краю і до краю

 Рухнуть стіни, зникнуть межі.

Вчитель: Він прагнув оновити форми й ритми української лірики, порвати з консервативними традиціями національної літератури. Але попри все своє бажання бути в авангарді поетичного новаторства, Г. Чупринка не зміг відірватися од художньої стихії рідної культури — він залишався її сином і «її виразником. Це поет перехідної епохи — від української класичної традиції, яку він освоїв і розвивав, до українського неоромантизму з його імпресіоністичними, символістичними та експресіоністичними образно-стильовими течіями. Поетична творчість Г. Чупринки виразно засвідчує свою близькість до фольклору, пісенних традицій. Він був новатором форми, творцем нових, оригінальних ритмів і рим, а пісенність, милозвучність його звукопису вражає й захоплює. Сучасник із розумінням сприймає і його загострено емоційні обурення з приводу марних, спекулятивних «змагань» метушливих «борців за національну ідею», «фальшивих пророків», фарисеїв, цинічного міщанства. Щирим було поетичне звернення Грицька Чупринки до пам’яті Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Лисенка…

Учень 4: Відповідально й самокритично він звертався до нащадків:

То серце співало, то з серця лились

 Вабливі, хоч змучені, згуки!..

Чи вдячний нащадок згадає ж колись

 Співцеві страждання та муки?

           Учень 6:  У першому посмертному найповнішому виданні творів                       Г. Чупринки в Празі 1926 р. упорядники вмістили 447 творів. Це і поезії, і літературно-критичні статті, й рецензії, а саме — 423 вірші українською мовою, 2 — російською і 22 рецензії.

Вчитель:  P. S. У 1996 році Григорій Чупринка реабілітований рішенням Київської обласної прокуратури. Документ містить промовистий напис: "Довідка про реабілітацію Чупринки Г. А. нікому не надсилалася за відсутністю зацікавлених осіб".

Революціонер і поет у всіх виявах свого надзвичайно строкатого життя, Чупринка врешті загинув від рук чекістів, які прийшли упокорити нашу землю. Григорій Чупринка відомий сьогодні насамперед знавцям і шанувальникам української літератури. Після тривалого забуття його ім’я поступово посіло належне місце у пантеоні українських поетів першої третини минулого століття. Натомість повернення в нашу історію повною мірою не відбулося.

            І хоча Микола Ґалаґан вважав Чупринку не революціонером, а бунтарем, усе ж мусив визнати, що “Грицько Чупринка своєю смертю найкраще доказав, що він не тільки є “з діда-прадіда козак”, але й здібний був принести в жертву своїй Батьківщині найдорожче для людини – своє життя”.

Ось такий – неретушований – спогад про “чародія української поезії”, отамана і підпільника Григорія Чупринку. Нехай пізнання його складного характеру допоможе нам глибше пізнати історію свого народу.

Українська література пройшла довгий і багатий, хоч і тернистий та страдницький шлях свого розвитку. В особі своїх кращих представників вона дала видатні твори, які є національною гордістю українського народу; без огляду на всі переслідування, утиски, заборони друкувати книги українською мовою, вона не втратила своєї високої ідейності, жанрової різноманітності, оригінальності формально – мистецьких засобів. У найтяжчі, найнесприятливіші часи своєї творчості не впадали у відчай, не опускали в розпачі рук, не втрачали надій на прийдешнє світле майбутнє і наполегливо творили все нові пам’ятники мистецького слова.

Список використаної літератури:

1.Російщення України. Науково – популярний збірник. Гол. ред..Леонід Полтава. Видання українського конгресового комітету Америки ради оборони і допомоги Україні.

2.http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=121&type=critiques Чупринка Григорій : Біографія. Віталій Пономарьов

3.  ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика. Григорій Чупринка (1879—1921) | Літературне місто. Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.

4. http://chtyvo.org.ua/authors/Chuprynka_Hryhorii/Poezii/ Поезії. Григорій Чупринка. Поезія