Сценарій для шкільного театру "Рукавичка"
Старенька історія про рукавичку...
Та в лісі давно вже змінилися звички.
Ми казку стару по новому розкажем,
І звичаї ці вам наглядно покажем.
Мій господарь мисливець завзятий,
Без здобичі він не вертає до хати,
І влітку, і взимку в любую погоду
Він вирушає в далеку дорогу.
І я з ним бувала в далеких походах
Там з нами траплялись цікаві пригоди.
Що було з ним в літку, того я не знаю.
Здебільшого взимку я з ним вирушаю.
Така вже з господарем вийшла в нас звичка,
Бо я не що інше як Рукавичка.
Автор:
Літо ласкаве, як сон, пролетіло.
І ось вже морози тріщать на подвір'ї.
Дід зготував у дорогу всі речі,
За пояс заткнув рукавиці, доречі.
Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила
Тепер принімаймося знову за діло.
У лісі звірина на мене чекає,
Підемо та трохи її постріляєм.
І як тобі, Діду, не жалко звіряток:
Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?
Адже вони жити хотять, як і всі.
Не соромно, діду?
Ану помовчи!
Дивись, розходилась ганчірка затята,
Вже більше ніколи не вийдеш із хати,
Хай міль тебе з'їсть, то вже будеш мовчати.
І дідуган розходився не в жарт.
І що рукавичка сказала не в лад?
Ногами тупоче, руками махає
І Рукавичку в лісу покидає
Нащо мені річ, що повчає мене,
Нехай полежить тут та віддихне.
Взнає, негідна, як вчить господаря,
А я і без неї звірят пошукаю.
Пішов. От і маєш пригоду.
Нехай же померзне в такую погоду.
Все 'дно ти звіряток стріляти не будеш,
Бо на морозі такому задубнеш.
Автор:
У лісі лютує і крутить зима,
А Рукавичка зосталась одна.
Спочатку була вона горда і сміла,
А потім злякалася і посмутніла.
Вже скоро і Діда згадала вона,
А потім і плакати почала.
Рукавичка:
Щось холодно й вогко в лісу пропадати,
Для чого я стала його поучати?
Щось нудно і тихо, замерзла вже я,
А у дідуся тепленька рука.
Чому я характер такий уже маю?
Дідусю, агов, ти пробач - пропадаю.
По лісі хтось ходить і гілля тріщить.
Дідусю, агов, хто мене захистить.?!
Автор:
А в лісі справді хтось гуляє:
Пискне, шурхне, розмовляє.
Почекаємо ще трішки,
І до нас виходить Мишка.
Мишка:
Хто це в лісі так волає,
Порятунку вимагає?
Ти диви, що це за птиця?
Не інакше рукавиця,
Ось де тепер буду жить....
Рукавичка
Боже милий, що робить?
Зроблять тепер з мене хатку
Ось і захищай звіряток.
Ану геть, мерщій тікай...
Тихо, тихо, постривай.
Я всього маленька,
Поживемо разом трішки.
Тепло вкупі буде нам.
Ну то що вже - по рукам?
Рукавичка:
Тепло кажеш? Це резон.
Ну залазь, бо не сезон
Поодинці пропадати,
Певно, важко жить без хати.
Автор:
Мишка влізла в рукавичку,
Швидко принесла водички,
Пічку миттю розтопила,
Ось і кава закипіла.
Тепло, затишно, спокійно,
Та кінця казці не видно.
Он по лісі щось лопоче
І так голосно скрекоче.
Певно, нова героїня
Ось-ось з'явиться в картині.
Жаба:
Хто тут нишком розмовляє
І мене в лісу лякає?
О, сестриця - скрекотуха!
Де прямуєш, лопотуха?
Жаба:
Та хатиночку шукаю.
І ще б пак, чого схотіла!
Мишка: (до Рукавички)
Помовчи, моє це діло.
Жаба:
Ти із ким там розмовляєш?
Мишка:
Та хатинку умовляю.
(бач-ся дуже гонориста)
Рукавичка:
Та немає у нас місця.
Мишка:
Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.
Будем разом зимувать.
Ось у шашечки пограєм,
А там карти розкидаєм,
Потім кофію поп'єм
І ладненько заживем.
Рукавичка:
Ти дивись, розкерувалась,
Чи давно тут побиралась?
Ну нічого, незабаром
Відомщу я Миші з Жабой.
Автор:
Вітер свище, ліс хитає –
Подруги відпочивають.
Ось уже і третій гість
На галявині з'явивсь.
Зайчик:
В лісі віхола заходить,
Де погріти зайцю ноги?
О, а це що - рукавиця?
Ось де можна притулиться
Жаба:
Геть іди собі Зайчшце,
Тут у нас немає місця.
Мишка:
Нам вже тісно і у двох –
Не помістимося в трьох.
Рукавичка :
Вас забула я спитати,
Хто тут буде зимувати.
Як не пустите ви Зайця,
Розіпну обох на п'яльця,
Повитряхую усіх
На холодний мокрий сніг.
Мишка:
Годі, годі, не сварися,
(от противна рукавиця)
Добре, Зайчику, заходь,
У куточок пробирайся
Та не дуже вже штовхайся.
Автор:
Миша з Жабой розмовляють,
Каву п'ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.
Зайчик: (вбік)
Ну подруги - начувайтесь,
Ви узнаєте ще Зайця.
Ображать себе не дам,
Ох і відомщу я вам.
Автор:
Як же Зайцю відомстити?
Та він, друзі, дуже хитрий. Лиш нагоди почекає –
І тоді не прогадає.
А нагода не барилась –
Ось Лисиця вже з'явилась.
Лисичка:
Ох і злюща віхола,
Третій день вже не вщуха,
їсти хочу, аж не можу,
Я вже зовсім охляла.
Хоч надибалась би жаба,
Чи хоч миша польова.
Зайчик:
Гей, Лисичко, йди погрітись.
Тут і кава є напитись.
Жаба:
Ти що, Зайцю, з глузду з'їхав,
Кличеш лиса нам на лихо.
Лисичка:
Що це там за голоси?
Вже не буду без їди.
Що за диво рукавиця -
Рукавичка:
Дочекались, досварились,
Хоч би кров тут не пролилась.
Буду краще я мовчати:
От такі тепер звірята.
Мишка:
Пані-матінко Лисичко,
Ти заходь до нас в світличку.
Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.
Жаба:
А не схочите ви кави,
Є й до Зайця в нас приправа.
Ми для вас його тримали,
Ледве-ледве дочекали.
Так Лисицю пригощали
Миша з Жабой, відчували: Непереливки їм буде,
Як лисиця злою буде.
А між тим по лісі ходить
Вовк голодний і виходить
На галявину, де ми
Нашу казку почали.
Ой зима мене заїла
Не знайду зубам я діла.
Живота вже підвело,
В роті й різки не було.
Вовче-братику, стривай,
Ти до нас-но завітай.
Є в хатинці де погрітись,
Кава є у нас напитись.
Ну а потім поживем,
Зайця, може, зажуєм,
Мишой з жабою закусим,
Ще раз кавою зап'єм.
Ну, сеструньо, молодець!
Ось і клопотам кінець.
Буде сите в мене брюхо,
З кого ж почнемо, сеструхо?
Автор:
В рукавичці тихо стало,
Ще такого не бувало –
Досварилися звірята,
Вже і не втечуть невдахи.
Миша з Жабой остовпіли
Й зовсім лапки опустили.
Зайчик насмерть ізлякався,
Нишком у куток подався.
Вовк з Лисицею розсілись,
Кави досхочу напились.
Жереб тянуть: ким тепер
Закусити на десерт.
А у лісі шум і гам,
Тріск зчинивсь, та-ра-ра-рам
Це по лісі йде Кабан.
Помічає нашу хатку,
Промовляє до звіряток.
Кабан:
Гей, хлоп'ята, добрий вечір,
Пропустіть мене до печі.
Дайте ратички погріти
І водички хоч попити.
Вовк:
О, заходь-заходь, Кабанчик, Завтра будеш на сніданчик.
Кабан:
Ти що, Вовчику, сказився?
Чи ти каваою обпився?
Може влітку лободою
Ненароком ти об'ївся?
Ти кого це з'їсти хочеш?
Я на тебе як наскочу:
Іклом брюхо розпорю,
Ратичками затопчу,
Викину на сніг із хати,
Будеш знать, як керувати.
Рукавичка:
Ха, ікластий каже діло.
Миша з Жабой пожвавіли.
Миттю він Лисиці й Вовку Поначищує всю холку.
Вже їм, бідним, не до жиру,
Хоч самим би бути живу.
Встановився в хатці лад.
Хто правий, хто винуват –
Всяк схилився перед силой.
Та це в світі і не диво:
Сильний завжди верх бере,
А слабкий сидить і жде:
Може, ще сильніший прийде
Й попереднього покривде.
А у лісі знов тривога.
Ось підходить до порога
Злий Ведмідь - шука хатину,
На шнурку веде Шкапину.
Десь потяг вже лобуряка.
З'їв би, та не знайде хати.
Він з комфортом хоче жить –
Видно не простий Ведвідь.
Ох, ведмедику, пусти.
Ведмідь:
Ти, нещасна, помовчи.
Може б я і пожалів,
Та, пробач, три дні не їв.
Ось дивися - рукавиця,
Тут тобі уже й кабиця.
Ще оцих не вистачало.
Місця вже не те що мало,
Зовсім ніде притулиться.
Це вже я, напевно, лусну.
Боже, порятуй, Дідусю!
Швидко двері відчиніть,
Тут до вас прийшов Ведмідь.
Я не раджу вам свариться.
О, дивися, Вовк, Лисиця,
З ними четверо звірят –
Ось почнем бенкетувать.
Що, братва, ви спохмурніли? Принімаймося за діло.
Вже робота є зубам –
Я дарую Шкапу вам.
Вовк з Лисицею зраділи,
Швидко прийнялись за діло: Вилки, ножики дістали
І команди вже чекали.
Заартачилась Шкапина –
Дуже вже вона не хтіла
Так даремно пропадати.
Хоче щось сказать звірятам.
Перед тим, як пропадати,
Хочу таємницю взнати.
Тільки я сама не зможу,
Хто мені з вас допоможе?
Та чого вже там, кажи,
Раді ми допомогти.
Лисичка:
Ми завжди допомагаєм
Тим, хто нас про це благає.
Шкапа:
Ще мій дід колись казав,
Що у мене на копитах
Якийсь напис є набитий,
Тільки як я не вертілась,
Прочитать його не вміла.
То ви вже мені звірята
Напис той і прочитайте.
Треба вам лиш нахилиться
Та на напис подивиться,
А тоді мені сказати –
Легше буде помирати.
Автор:
Так Шкапа всіх інтригувала,
А вголові своє тримала:
Цікавість нам дана на втіху,
А іноді, бува, й на лихо.
Встигли Вовк, Ведмідь, Лисиця
Лиш низенько нахилиться...
Шкапа здуру як лупнула –
В головах у них загуло,
Світ потьмарився в очах –
Розлетілись по кутках.
Вовк лежить і ледве дише,
Помочі блага Лисиця,
Голову Ведмідь тримає,
Потихеньку промовляє:
Ведмідь:
Чого я туди попхався,
Адже в школі не навчався –
Жодной буковки не знаю...
Це кінець - я пропадаю...
Рукавичка:
Оце так! А будеш знати,
Як невинних ображати!
Ну, Шкапина, ну утнула,
Наче вітром всіх іздуло.
Добре вміє задом бити –
Так і треба дурнів вчити.
Автор:
Звірі вмить позабували
Прикрощі, яких зазнали - Постраждалих рятували.
Заєць швидко воду носить,
Миша їм компреси мочить,
Жаба миттю їх міняє,
Потихеньку оживають –
Голови вже піднімають.
А Кабанчик не вагався –
Нишком втік і в ліс подався,
Як подалі від гріха –
Мабуть, сутність вже така.
В Рукавичці все вверх дном
Перевернуто кругом,
Порозкидано, побито,
Ніби тут промчався вихор.
Вовк по хаті ледве диба,
У кутку лисиця скигле,
Ведмідь стогне на рядні.
Інші тихо розмовляють,
Втомлені - відпочивають.
Рукавичка:
Ну і нічка пронеслася,
Ледь живою зосталася.
Хоч би Дід пришкандибав,
Звідси вже мене забрав.
Як набридли ці звірятка –
Автор;
Ось і Дід уже надходить –
Змерз він в руки і у ноги:
Як не як, а не годиться
В ліс іти без рукавиці.
Вирішив іти мириться.
Дід:
Рукавичко, Гей! Агов!
Дід до тебе іде знов.
Ти мене уже пробачеш?
Так замерз - ледве не плачу. Більш не буду полювати,
Хай живуть собі звірята.
Чи тебе я не пробачу?
Я сама від горя плачу.
Я таке пережитла,
Що й не знаю, чи жива.
Діду, забери мене,
Буду слухать я тебе.
Дідів колос як почули,
Звірі в ліс мерщій шугнули Тільки п'ятки замелькали (навіть ті, що постраждали).
Шкапа, правда, зосталася - Звісно, легше зимувати
Біля дідової хати.
Ось і казка до кінця
Непомітно підійшла.
А в кінці, як то буває,
Ми мораль завжди шукаєм.
Хто уважно подивився,
Той таки чомусь навчився: Якщо жити будем дружно,
То й не буде нам сутужно.
КІНЕЦЬ
Автор:
Старенька історія про рукавичку...
Та в лісі давно вже змінилися звички.
Ми казку стару по новому розкажем,
І звичаї ці вам наглядно покажем.
Рукавичка:
Мій господарь мисливець завзятий,
Без здобичі він не вертає до хати,
І влітку, і взимку в любую погоду
Він вирушає в далеку дорогу.
І я з ним бувала в далеких походах
Там з нами траплялись цікаві пригоди.
Що було з ним в літку, того я не знаю.
Здебільшого взимку я з ним вирушаю.
Така вже з господарем вийшла в нас звичка,
Бо я не що інше як Рукавичка.
Автор:
Літо ласкаве, як сон, пролетіло.
І ось вже морози тріщать на подвір'ї.
Дід зготував у дорогу всі речі,
За пояс заткнув рукавиці, доречі.
Дід:
Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила
Тепер принімаймося знову за діло.
У лісі звірина на мене чекає,
Підемо та трохи її постріляєм.
Рукавичка:
І як тобі, Діду, не жалко звіряток:
Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?
Адже вони жити хотять, як і всі.
Не соромно, діду?
Дід:
Ану помовчи!
Дивись, розходилась ганчірка затята,
Вже більше ніколи не вийдеш із хати,
Хай міль тебе з'їсть, то вже будеш мовчати.
Автор:
І дідуган розходився не в жарт.
І що рукавичка сказала не в лад?
Ногами тупоче, руками махає
І Рукавичку в лісу покидає
Дід:
Нащо мені річ, що повчає мене,
Нехай полежить тут та віддихне.
Взнає, негідна, як вчить господаря,
А я і без неї звірят пошукаю.
Рукавичка:
Пішов. От і маєш пригоду.
Нехай же померзне в такую погоду.
Все 'дно ти звіряток стріляти не будеш,
Бо на морозі такому задубнеш.
Автор:
У лісі лютує і крутить зима,
А Рукавичка зосталась одна.
Спочатку була вона горда і сміла,
А потім злякалася і посмутніла.
Вже скоро і Діда згадала вона,
А потім і плакати почала.
Рукавичка:
Щось холодно й вогко в лісу пропадати,
Для чого я стала його поучати?
Щось нудно і тихо, замерзла вже я,
А у дідуся тепленька рука.
Чому я характер такий уже маю?
Дідусю, агов, ти пробач - пропадаю.
По лісі хтось ходить і гілля тріщить.
Дідусю, агов, хто мене захистить.?!
Автор:
А в лісі справді хтось гуляє:
Пискне, шурхне, розмовляє.
Почекаємо ще трішки,
І до нас виходить Мишка.
Мишка:
Хто це в лісі так волає,
Порятунку вимагає?
Ти диви, що це за птиця?
Не інакше рукавиця,
Ось де тепер буду жить....
Рукавичка:
Боже милий, що робить?
Зроблять тепер з мене хатку
Ось і захищай звіряток.
Ану геть, мерщій тікай...
Мишка:
Тихо, тихо, постривай.
Я всього маленька,
Поживемо разом трішки.
Тепло вкупі буде нам.
Ну то що вже - по рукам?
Рукавичка:
Тепло кажеш? Це резон.
Ну залазь, бо не сезон
Поодинці пропадати,
Певно, важко жить без хати.
Автор:
Мишка влізла в рукавичку,
Швидко принесла водички,
Пічку миттю розтопила,
Ось і кава закипіла.
Тепло, затишно, спокійно,
Та кінця казці не видно.
Он по лісі щось лопоче
І так голосно скрекоче.
Певно, нова героїня
Ось-ось з'явиться в картині.
Жаба:
Хто тут нишком розмовляє
І мене в лісу лякає?
Мишка:
О, сестриця - скрекотуха!
Де прямуєш, лопотуха?
Жаба:
Та хатиночку шукаю.
В тебе місця там немає?
Рукавичка :
І ще б пак, чого схотіла!
Мишка: (до Рукавички)
Помовчи, моє це діло.
Жаба:
Ти із ким там розмовляєш?
Мишка:
Та хатинку умовляю.
(бач-ся дуже гонориста)
Рукавичка:
Та немає у нас місця.
Мишка:
Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.
Будем разом зимувать.
Ось у шашечки пограєм,
А там карти розкидаєм,
Потім кофію поп'єм
І ладненько заживем.
Рукавичка:
Ти дивись, розкерувалась,
Чи давно тут побиралась?
Ну нічого, незабаром
Відомщу я Миші з Жабой.
Автор:
Вітер свище, ліс хитає –
Подруги відпочивають.
Ось уже і третій гість
На галявині з'явивсь.
Зайчик:
В лісі віхола заходить,
Де погріти зайцю ноги?
О, а це що - рукавиця?
Ось де можна притулиться
Жаба:
Геть іди собі Зайчшце,
Тут у нас немає місця.
Мишка:
Нам вже тісно і у двох –
Не помістимося в трьох.
Рукавичка :
Вас забула я спитати,
Хто тут буде зимувати.
Як не пустите ви Зайця,
Розіпну обох на п'яльця,
Повитряхую усіх
На холодний мокрий сніг.
Мишка:
Годі, годі, не сварися,
(от противна рукавиця)
Добре, Зайчику, заходь,
У куточок пробирайся
Та не дуже вже штовхайся.
Автор:
Миша з Жабой розмовляють,
Каву п'ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.
Зайчик: (вбік)
Ну подруги - начувайтесь,
Ви узнаєте ще Зайця.
Ображать себе не дам,
Ох і відомщу я вам.
Автор:
Як же Зайцю відомстити?
Та він, друзі, дуже хитрий.
Лиш нагоди почекає –
І тоді не прогадає.
А нагода не барилась –
Ось Лисиця вже з'явилась.
Лисичка:
Ох і злюща віхола,
Третій день вже не вщуха,
їсти хочу, аж не можу,
Я вже зовсім охляла.
Хоч надибалась би жаба,
Чи хоч миша польова.
Зайчик:
Гей, Лисичко, йди погрітись.
Тут і кава є напитись.
Жаба:
Ти що, Зайцю, з глузду з'їхав,
Кличеш лиса нам на лихо.
Лисичка:
Що це там за голоси?
Вже не буду без їди.
Що за диво рукавиця -
З голоду не вмре Лисиця.
Рукавичка:
Дочекались, досварились,
Хоч би кров тут не пролилась.
Буду краще я мовчати:
От такі тепер звірята.
Мишка:
Пані-матінко Лисичко,
Ти заходь до нас в світличку.
Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.
Жаба:
А не схочите ви кави,
Є й до Зайця в нас приправа.
Ми для вас його тримали,
Ледве-ледве дочекали.
Автор:
Так Лисицю пригощали
Миша з Жабой, відчували:
Непереливки їм буде,
Як лисиця злою буде.
А між тим по лісі ходить
Вовк голодний і виходить
На галявину, де ми
Нашу казку почали.
Вовк:
Ой зима мене заїла
Не знайду зубам я діла.
Живота вже підвело,
В роті й різки не було.
Лисичка:
Вовче-братику, стривай,
Ти до нас-но завітай.
Є в хатинці де погрітись,
Кава є у нас напитись.
Ну а потім поживем,
Зайця, може, зажуєм,
Мишой з жабою закусим,
Ще раз кавою зап'єм.
Вовк:
Ну, сеструньо, молодець!
Ось і клопотам кінець.
Буде сите в мене брюхо,
З кого ж почнемо, сеструхо?
Автор:
В рукавичці тихо стало,
Ще такого не бувало –
Досварилися звірята,
Вже і не втечуть невдахи.
Миша з Жабой остовпіли
Й зовсім лапки опустили.
Зайчик насмерть ізлякався,
Нишком у куток подався.
Вовк з Лисицею розсілись,
Кави досхочу напились.
Жереб тянуть: ким тепер
Закусити на десерт.
А у лісі знов тривога.
Ось підходить до порога
Злий Ведмідь - шука барліг,
Він з комфортом хоче жить –
Видно не простий Ведвідь.
Рукавичка:
Цього ще не вистачало.
Місця вже не те що мало,
Зовсім ніде притулиться.
Це вже я, напевно, лусну.
Боже, порятуй, Дідусю!
Ведмідь:
Швидко двері відчиніть,
Тут до вас прийшов Ведмідь.
Я не раджу вам свариться.
О, дивися, Вовк, Лисиця,
З ними четверо звірят –
Ось почну бенкетувать.
Автор:
В страсі звірі всі принишкли –
Що чекати їм від Мішки?
Рукавичка:
Хоч би Дід пришкандибав,
Звідси вже мене забрав.
Як набридли ці звірятка –
Більш не хочу бути хаткой.
Автор;
Ось і Дід уже надходить –
Змерз він в руки і у ноги:
Як не як, а не годиться
В ліс іти без рукавиці.
Вирішив іти мириться.
Дід:
Рукавичко, Гей! Агов!
Дід до тебе іде знов.
Ти мене уже пробачеш?
Так замерз - ледве не плачу. Більш не буду полювати,
Хай живуть собі звірята.
Рукавичка:
Чи тебе я не пробачу?
Я сама від горя плачу.
Я таке пережитла,
Що й не знаю, чи жива.
Діду, забери мене,
Буду слухать я тебе.
Автор:
Дідів голос як почули,
Звірі в ліс мерщій шугнули
Помахали лиш хвостами
Та ще п'ятки замелькали
Ось і казка до кінця
Непомітно підійшла.
А в кінці, як то буває,
Ми мораль завжди шукаєм.
Хто уважно подивився,
Той таки чомусь навчився:
Якщо жити будем дружно,
То й не буде нам сутужно.
КІНЕЦЬ
Автор:
Старенька історія про рукавичку...
Та в лісі давно вже змінилися звички.
Ми казку стару по новому розкажем,
І звичаї ці вам наглядно покажем.
Рукавичка:
Мій господарь мисливець завзятий,
Без здобичі він не вертає до хати,
І влітку, і взимку в любую погоду
Він вирушає в далеку дорогу.
І я з ним бувала в далеких походах
Там з нами траплялись цікаві пригоди.
Що було з ним в літку, того я не знаю.
Здебільшого взимку я з ним вирушаю.
Така вже з господарем вийшла в нас звичка,
Бо я не що інше як Рукавичка.
Автор:
Літо ласкаве, як сон, пролетіло.
І ось вже морози тріщать на подвір'ї.
Дід зготував у дорогу всі речі,
За пояс заткнув рукавиці, доречі.
Дід:
Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила
Тепер принімаймося знову за діло.
У лісі звірина на мене чекає,
Підемо та трохи її постріляєм.
Рукавичка:
І як тобі, Діду, не жалко звіряток:
Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?
Адже вони жити хотять, як і всі.
Не соромно, діду?
Дід:
Ану помовчи!
Дивись, розходилась ганчірка затята,
Вже більше ніколи не вийдеш із хати,
Хай міль тебе з'їсть, то вже будеш мовчати.
Автор:
І дідуган розходився не в жарт.
І що рукавичка сказала не в лад?
Ногами тупоче, руками махає
І Рукавичку в лісу покидає
Дід:
Нащо мені річ, що повчає мене,
Нехай полежить тут та віддихне.
Взнає, негідна, як вчить господаря,
А я і без неї звірят пошукаю.
Рукавичка:
Пішов. От і маєш пригоду.
Нехай же померзне в такую погоду.
Все 'дно ти звіряток стріляти не будеш,
Бо на морозі такому задубнеш.
Автор:
У лісі лютує і крутить зима,
А Рукавичка зосталась одна.
Спочатку була вона горда і сміла,
А потім злякалася і посмутніла.
Вже скоро і Діда згадала вона,
А потім і плакати почала.
Рукавичка:
Щось холодно й вогко в лісу пропадати,
Для чого я стала його поучати?
Щось нудно і тихо, замерзла вже я,
А у дідуся тепленька рука.
Чому я характер такий уже маю?
Дідусю, агов, ти пробач - пропадаю.
По лісі хтось ходить і гілля тріщить.
Дідусю, агов, хто мене захистить.?!
Автор:
А в лісі справді хтось гуляє:
Пискне, шурхне, розмовляє.
Почекаємо ще трішки,
І до нас виходить Мишка.
Мишка:
Хто це в лісі так волає,
Порятунку вимагає?
Ти диви, що це за птиця?
Не інакше рукавиця,
Ось де тепер буду жить....
Рукавичка:
Боже милий, що робить?
Зроблять тепер з мене хатку
Ось і захищай звіряток.
Ану геть, мерщій тікай...
Мишка:
Тихо, тихо, постривай.
Я всього маленька,
Поживемо разом трішки.
Тепло вкупі буде нам.
Ну то що вже - по рукам?
Рукавичка:
Тепло кажеш? Це резон.
Ну залазь, бо не сезон
Поодинці пропадати,
Певно, важко жить без хати.
Автор:
Мишка влізла в рукавичку,
Швидко принесла водички,
Пічку миттю розтопила,
Ось і кава закипіла.
Тепло, затишно, спокійно,
Та кінця казці не видно.
Он по лісі щось лопоче
І так голосно скрекоче.
Певно, нова героїня
Ось-ось з'явиться в картині.
Жаба:
Хто тут нишком розмовляє
І мене в лісу лякає?
Мишка:
О, сестриця - скрекотуха!
Де прямуєш, лопотуха?
Жаба:
Та хатиночку шукаю.
В тебе місця там немає?
Рукавичка :
І ще б пак, чого схотіла!
Мишка: (до Рукавички)
Помовчи, моє це діло.
Жаба:
Ти із ким там розмовляєш?
Мишка:
Та хатинку умовляю.
(бач-ся дуже гонориста)
Рукавичка:
Та немає у нас місця.
Мишка:
Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.
Будем разом зимувать.
Ось у шашечки пограєм,
А там карти розкидаєм,
Потім кофію поп'єм
І ладненько заживем.
Рукавичка:
Ти дивись, розкерувалась,
Чи давно тут побиралась?
Ну нічого, незабаром
Відомщу я Миші з Жабой.
Автор:
Вітер свище, ліс хитає –
Подруги відпочивають.
Ось уже і третій гість
На галявині з'явивсь.
Зайчик:
В лісі віхола заходить,
Де погріти зайцю ноги?
О, а це що - рукавиця?
Ось де можна притулиться
Жаба:
Геть іди собі Зайчшце,
Тут у нас немає місця.
Мишка:
Нам вже тісно і у двох –
Не помістимося в трьох.
Рукавичка :
Вас забула я спитати,
Хто тут буде зимувати.
Як не пустите ви Зайця,
Розіпну обох на п'яльця,
Повитряхую усіх
На холодний мокрий сніг.
Мишка:
Годі, годі, не сварися,
(от противна рукавиця)
Добре, Зайчику, заходь,
У куточок пробирайся
Та не дуже вже штовхайся.
Автор:
Миша з Жабой розмовляють,
Каву п'ють, у шашки грають. Зайчика не помічають.
Зайчик: (вбік)
Ну подруги - начувайтесь,
Ви узнаєте ще Зайця.
Ображать себе не дам,
Ох і відомщу я вам.
Автор:
Як же Зайцю відомстити?
Та він, друзі, дуже хитрий.
Лиш нагоди почекає –
І тоді не прогадає.
А нагода не барилась –
Ось Лисиця вже з'явилась.
Лисичка:
Ох і злюща віхола,
Третій день вже не вщуха,
їсти хочу, аж не можу,
Я вже зовсім охляла.
Хоч надибалась би жаба,
Чи хоч миша польова.
Зайчик:
Гей, Лисичко, йди погрітись.
Тут і кава є напитись.
Жаба:
Ти що, Зайцю, з глузду з'їхав,
Кличеш лиса нам на лихо.
Лисичка:
Що це там за голоси?
Вже не буду без їди.
Що за диво рукавиця -
З голоду не вмре Лисиця.
Рукавичка:
Дочекались, досварились,
Хоч би кров тут не пролилась.
Буду краще я мовчати:
От такі тепер звірята.
Мишка:
Пані-матінко Лисичко,
Ти заходь до нас в світличку.
Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.
Жаба:
А не схочите ви кави,
Є й до Зайця в нас приправа.
Ми для вас його тримали,
Ледве-ледве дочекали.
Автор:
Так Лисицю пригощали
Миша з Жабой, відчували:
Непереливки їм буде,
Як лисиця злою буде.
А між тим по лісі ходить
Вовк голодний і виходить
На галявину, де ми
Нашу казку почали.
Вовк:
Ой зима мене заїла
Не знайду зубам я діла.
Живота вже підвело,
В роті й різки не було.
Лисичка:
Вовче-братику, стривай,
Ти до нас-но завітай.
Є в хатинці де погрітись,
Кава є у нас напитись.
Ну а потім поживем,
Зайця, може, зажуєм,
Мишой з жабою закусим,
Ще раз кавою зап'єм.
Вовк:
Ну, сеструньо, молодець!
Ось і клопотам кінець.
Буде сите в мене брюхо,
З кого ж почнемо, сеструхо?
Автор:
В рукавичці тихо стало,
Ще такого не бувало –
Досварилися звірята,
Вже і не втечуть невдахи.
Миша з Жабой остовпіли
Й зовсім лапки опустили.
Зайчик насмерть ізлякався,
Нишком у куток подався.
Вовк з Лисицею розсілись,
Кави досхочу напились.
Жереб тянуть: ким тепер
Закусити на десерт.
А у лісі знов тривога.
Ось підходить до порога
Злий Ведмідь - шука барліг,
Він з комфортом хоче жить –
Видно не простий Ведвідь.
Рукавичка:
Цього ще не вистачало.
Місця вже не те що мало,
Зовсім ніде притулиться.
Це вже я, напевно, лусну.
Боже, порятуй, Дідусю!
Ведмідь:
Швидко двері відчиніть,
Тут до вас прийшов Ведмідь.
Я не раджу вам свариться.
О, дивися, Вовк, Лисиця,
З ними четверо звірят –
Ось почну бенкетувать.
Автор:
В страсі звірі всі принишкли –
Що чекати їм від Мішки?
Рукавичка:
Хоч би Дід пришкандибав,
Звідси вже мене забрав.
Як набридли ці звірятка –
Більш не хочу бути хаткой.
Автор;
Ось і Дід уже надходить –
Змерз він в руки і у ноги:
Як не як, а не годиться
В ліс іти без рукавиці.
Вирішив іти мириться.
Дід:
Рукавичко, Гей! Агов!
Дід до тебе іде знов.
Ти мене уже пробачеш?
Так замерз - ледве не плачу. Більш не буду полювати,
Хай живуть собі звірята.
Рукавичка:
Чи тебе я не пробачу?
Я сама від горя плачу.
Я таке пережитла,
Що й не знаю, чи жива.
Діду, забери мене,
Буду слухать я тебе.
Автор:
Дідів голос як почули,
Звірі в ліс мерщій шугнули
Помахали лиш хвостами
Та ще п'ятки замелькали
Ось і казка до кінця
Непомітно підійшла.
А в кінці, як то буває,
Ми мораль завжди шукаєм.
Хто уважно подивився,
Той таки чомусь навчився:
Якщо жити будем дружно,
То й не буде нам сутужно.
КІНЕЦЬ
Рукавичка:
Мій господарь мисливець завзятий,
Без здобичі він не вертає до хати,
І влітку, і взимку в любую погоду
Він вирушає в далеку дорогу.
І я з ним бувала в далеких походах
Там з нами траплялись цікаві пригоди.
Що було з ним в літку, того я не знаю.
Здебільшого взимку я з ним вирушаю.
Така вже з господарем вийшла в нас звичка,
Бо я не що інше як Рукавичка.
Рукавичка:
І як тобі, Діду, не жалко звіряток:
Маленьких ведмедиків, лисів, зайчаток?
Адже вони жити хотять, як і всі.
Не соромно, діду?
Рукавичка:
Пішов. От і маєш пригоду.
Нехай же померзне в такую погоду.
Все 'дно ти звіряток стріляти не будеш,
Бо на морозі такому задубнеш.
Рукавичка:
Щось холодно й вогко в лісу пропадати,
Для чого я стала його поучати?
Щось нудно і тихо, замерзла вже я,
А у дідуся тепленька рука.
Чому я характер такий уже маю?
Дідусю, агов, ти пробач - пропадаю.
По лісі хтось ходить і гілля тріщить.
Дідусю, агов, хто мене захистить.?!
Рукавичка.
Боже милий, що робить?
Зроблять тепер з мене хатку –
Ось і захищай звіряток.
Ану геть, мерщій тікай…
Рукавичка:
Тепло кажеш? Це резон.
Ну залазь, бо не сезон
Поодинці пропадати,
Певно, важко жить без хати.
Рукавичка :
І ще б пак, чого схотіла!
Рукавичка:
Та немає у нас місця.
Рукавичка:
Ти дивись, розкерувалась,
Чи давно тут побиралась?
Ну нічого, незабаром
Відомщу я Миші з Жабой.
Рукавичка :
Вас забула я спитати,
Хто тут буде зимувати.
Як не пустите ви Зайця,
Розіпну обох на п'яльця,
Повитряхую усіх
На холодний мокрий сніг.
Рукавичка:
Дочекались, досварились,
Хоч би кров тут не пролилась.
Буду краще я мовчати:
От такі тепер звірята.
Рукавичка:
Цього ще не вистачало.
Місця вже не те що мало,
Зовсім ніде притулиться.
Це вже я, напевно, лусну.
Боже, порятуй, Дідусю!
Рукавичка:
Хоч би Дід пришкандибав,
Звідси вже мене забрав.
Як набридли ці звірятка –
Більш не хочу бути хаткой.
Рукавичка:
Чи тебе я не пробачу?
Я сама від горя плачу.
Я таке пережитла,
Що й не знаю, чи жива.
Діду, забери мене,
Буду слухать я тебе.
Дід:
Ну що, Рукавичко, ти вже відпочила
Тепер принімаймося знову за діло.
У лісі звірина на мене чекає,
Підемо та трохи її постріляєм.
Дід:
Ану помовчи!
Дивись, розходилась ганчірка затята,
Вже більше ніколи не вийдеш із хати,
Хай міль тебе з'їсть, то вже будеш мовчати.
Дід:
Нащо мені річ, що повчає мене,
Нехай полежить тут та віддихне.
Взнає, негідна, як вчить господаря,
А я і без неї звірят пошукаю.
Дід:
Рукавичко, Гей! Агов!
Дід до тебе іде знов.
Ти мене уже пробачеш?
Так замерз - ледве не плачу. Більш не буду полювати,
Хай живуть собі звірята.
Мишка:
Хто це в лісі так волає,
Порятунку вимагає?
Ти диви, що це за птиця?
Не інакше рукавиця,
Ось де тепер буду жить....
Мишка:
О, сестриця - скрекотуха!
Де прямуєш, лопотуха?
Мишка:
Тихо, тихо, постривай.
Я всього маленька,
Поживемо разом трішки.
Тепло вкупі буде нам.
Ну то що вже - по рукам?
Мишка: (до Рукавички)
Помовчи, моє це діло.
Мишка:
Та хатинку умовляю.
(бач-ся дуже гонориста)
Мишка:
Помовчи кажу, (до жаби) Залазь.
Будем разом зимувать.
Ось у шашечки пограєм,
А там карти розкидаєм,
Потім кофію поп'єм
І ладненько заживем.
Мишка:
Нам вже тісно і у двох –
Не помістимося в трьох.
Мишка:
Годі, годі, не сварися,
(от противна рукавиця)
Добре, Зайчику, заходь,
У куточок пробирайся
Та не дуже вже штовхайся.
Мишка:
Пані-матінко Лисичко,
Ти заходь до нас в світличку.
Ось-но кави випий трішки, Відпочинь з дороги в ліжку.
Жаба:
Хто тут нишком розмовляє
І мене в лісу лякає?
Жаба:
Та хатиночку шукаю.
В тебе місця там немає?
Жаба:
Ти із ким там розмовляєш?
Жаба:
Геть іди собі Зайчшце,
Тут у нас немає місця
Жаба:
Ти що, Зайцю, з глузду з'їхав,
Кличеш лиса нам на лихо.
Жаба:
А не схочите ви кави,
Є й до Зайця в нас приправа.
Ми для вас його тримали,
Ледве-ледве дочекали.
Зайчик:
В лісі віхола заходить,
Де погріти зайцю ноги?
О, а це що - рукавиця?
Ось де можна притулиться
Зайчик: (вбік)
Ну подруги - начувайтесь,
Ви узнаєте ще Зайця.
Ображать себе не дам,
Ох і відомщу я вам.
Зайчик:
Гей, Лисичко, йди погрітись.
Тут і кава є напитись.
.
Лисичка:
Ох і злюща віхола
Третій день вже не вщуха,
їсти хочу, аж не можу,
Я вже зовсім охляла.
Хоч надибалась би жаба,
Чи хоч миша польова.
Лисичка:
Що це там за голоси?
Вже не буду без їди.
Що за диво рукавиця -
З голоду не вмре Лисиця
Лисичка:
Вовче-братику, стривай,
Ти до нас-но завітай.
Є в хатинці де погрітись,
Кава є у нас напитись.
Ну а потім поживем,
Зайця, може, зажуєм,
Мишой з жабою закусим,
Ще раз кавою зап'єм.
Вовк:
Ой зима мене заїла
Не знайду зубам я діла.
Живота вже підвело,
В роті й різки не було.
Вовк:
Ну, сеструньо, молодець!
Ось і клопотам кінець.
Буде сите в мене брюхо,
З кого ж почнемо, сеструхо?
Ведмідь:
Швидко двері відчиніть,
Тут до вас прийшов Ведмідь.
Я не раджу вам свариться.
О, дивися, Вовк, Лисиця,
З ними четверо звірят –
Ось почну бенкетувать.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку