Сценарій до Дня Героїв "Наші випускники - Герої України"

Сценарій виховного заходу до Дня Героїв «Наші випускники – Герої України»

Автор Оксана Левчук

 

Відеоряд з піснею «Біля тополі»

 

Фонова музика

Учениця «Тепер не Бетмен і не Супермен»

 

Ведуча 1: Мужність - це безстрашність, розум - це розуміння добра і зла, сила - це здатність до дії, герой - хто поєднує в собі ці три чесноти.

Сьогодні в День Героїв, згадуємо всіх полеглих за нашу Батьківщину та віддаємо їм шану. Українську історію творять Герої.

Ведуча 2:  Герой – одне звичайне слово,
А скільки в ньому гордості і слави!
А скільки мужності, адже не випадково
Герой найперший став на захисту потужні лави.
День Героїв відзначають понад сімдесят років. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначати 23 травня як День Героїв, що покликаний відродити в українців героїчний дух минулих поколінь.

Ведуча 1 (фонова музика):  Українські герої – це прості жінки та чоловіки, хлопці та дівчата, діти та літні люди, які стали до лав дружин великих князів Київської Руси-України, Галицько-Волинського князівства, козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського, Української Галицької Армії, Січових Стрільців, Армії Української Народної Республіки, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії, визвольного руху міжвоєнного часу, це ті, хто активно боролися на українських майданах, без вагань стали до лав української армії та добровольчих формувань від початку російської-української війни з 2014 року і до сьогодні захищають нашу державу та усіх нас.
Ведуча 2 (фонова музика): Нині, як і сотні років поспіль, українці гинуть, виборюючи право бути вільними. Ми пам’ятаємо кожного, хто поліг, та продовжуємо їхню боротьбу, аби наша країна залишалась незалежною. Сьогодні наш захід присвячується всім НАШИМ героям.
Стоять з нами поруч живі… І назавжди живі у пам’яті. Нерозривна духовна єдність між ними. Єдина справа. Єдине завдання. Впали перші: підняли небо України високо-високо і тримають його. І інші стали лицарі до бою. Сотні, тисячі… Найбільш хоробрих знову взяло Небо. Їх у Зимноводівській громаді - 28. Серед них – наші випускники: Ростислав Скрут, Олег Погончук, Роман Хандов, Олег Стах, Ігор Ригель, Олександр Бондарук, однокласники Микола Бориско та Максим Труба .

 

Вокал «Не твоя війна»

Ведуча 1

Ростислав Скрут 

5 січня 2015 р., у боротьбі за Україну загинули бійці Нацгвардії, сміливі воїни, мешканці с. Зимна Вода Ростислав Скрут та Роман Сокач. Захисники полягли на Донеччині під час здійснення ротації в зоні АТО внаслідок ДТП.

Ростиславу назавжди залишиться 36. Народився 14 серпня 1978 року в с. Зимна Вода. Працював у Львові автомеханіком. Був активним учасником Революції Гідності.

Із серпня 2014 року добровольцем виконував службово-бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України.

Старший солдат резерву, кулеметник взводу аеророзвідки батальйону оперативного призначення (резервного батальйону) імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького військової частини 3066 Північного Київського територіального управління Національної гвардії України. Позивний – «Скрудж».

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням Пустомитівської районної ради присвоєно звання «Почесний громадянин Пустомитівського району» (посмертно)

Ведуча 2. Не терпів фальші. Казав, що обман - це найгірші якості людини, а справедливість має бути чеснотою номер один у суспільстві. Разом з друзями та дружиною неодноразово бував у Києві на майдані. Пережив там не один штурм, був поранений у ногу. Його оформлений у національні кольори автомобіль вирушав у напрямку Києва, де з пекла боїв вивозив поранених, рятуючи їм життя. Часто Ростислав повторював: «Що я скажу дітям, коли запитають: тато, а де ти був і що робив у нелегкий для України час». Вночі на майдані виготовляв коктелі Молотова.

 

Ведуча 1

Олег Погончук

До 21 дня народження Олег не дожив 1 місяць. Загинув 1 серпня 2015 року під час виконання бойового завдання на блокпості в селі Клебан-Бик Донецької області. Був кулеметником сто двадцять другого окремого аеромобільного батальйону. Під час навчання в школі займався спортом, любив плавання та легку атлетику.

 

 

Ведуча 2.  Однокласниця Христина Марко згадує про Олега: «Він мені запамʼятався хорошим, сміливим, забавним хлопцем. Мені було дуже боляче та сумно, коли я дізналася про цю страшну звістку. Я досі не можу в це повірити».

Класний керівник Галина Мазуркевич каже:

«Олежик був допитливим, товариським. Мав багато друзів, завжди допомагав однокласникам. Захоплювався спортом, улюблені види: плавання, бокс, легка атлетика. Любив літературу. Залюбки брав участь у шкільних виставах, де, зазвичай, мав головні ролі. Сумно прощатися зі своїм учнем. Нестерпний біль огортає серце».

 

Ведуча 1. Він був надійною людиною, - зазначала волонтерка із Зимної Води Катерина Черепанова, - мав багато мрій і задумів. Не встиг... Ворожа куля забрала його життя».

Олег за характером був спокійною людиною. Високий, стрункий, фізично загартований - міг і себе захистити і тих, хто цього потребував.

Бойові побратими відкликаються про Олега як про веселого і простого хлопця, який завжди був душею товариства.

 

 

Ведуча 2.

Роман Хандов

За спогадами першої вчительки Оксани Попович, був дуже добрим, чемним, спокійним учнем. Любив уроки фізкультури та трудового навчання. Самостійний, врівноважений, товариський, розсудливий. З однокласниками  стосунки завжди були доброзичливі.

Умів гарно, безпомилково списувати із зошитів однокласників. У 4 класі підсумкову контрольну роботу з математики переписав на відмінно.

 

Ведуча 1.

Олег Стах.

Випускник школи, батько учня 3-го класу.

За спогадами класного керівника …

За спогадами однокласниці Наталі Ілейко, після завершення навчального закладу телефонував до неї і казав, що навчився робити гарні вироби з металу. Хотів відкрити свій цех. Обіцяв зробити їй гарну ковану браму.

Інші однокласники згадують: Олег мав гарну пам’ять, міг вивчити вірш навіть за перерву. Був найвищим серед усіх однокласників. Мама Олега на випускний початкової школи спекла усім великого торта у вигляді олімпійського ведмедика.

 

Ведуча 2.

Ігор Ригель

Уродженець села Холодновідка. Закінчив нашу школу, а в 2010 році став випускником кафедри художнього металу Львівської  національної академії мистецтв. 

У Клубі історичної реконструкції "Лодь" загибель бійця назвали невимовною втратою для членів організації та всього реконструкторського руху України.

Ігор Ригель – автор багатьох неповторних історичних реплік у царині ковальського ремесла.

Роботи  Ігоря українці могли бачити у фільмах "Захар Беркут", "Сторожова Застава", "Козаки", "Брехлива історія", «Король Данило» та багатьох інших. 

Ігор Ригель добровольцем пішов на фронт на початку російського повномасштабного вторгнення. Після отриманих поранень у російсько-українській війні 7 квітня життя воїна обірвалося. 

 

Ведуча 1.

23 жовтня дві тисячі двадцять першого року презентували неймовірну роботу Ігоря Ригеля - версію шолома Александра Македонського. Її Можна було побачити у виставковому залі ратуші Кам’янця-Подільського

 

Відео про шолом

 

Ведуча 1.

 «Сьогодні відійшов у кращий світ одногрупник з Трушняка, гарний митець, жартівник, який вмів підбадьорити, сміливець, що пішов захищати Україну від ворога, Ігор Ригель.

Пам'ятатиму як ти розказував про реконструкцію, як почав тільки нею цікавитись, як допомагав мені рюкзак вибирати-купувати, як ми виявили запліснявілий бутерброд в твоїй торбі на полиці шафи на нашому розписі, як ти казав оптимічтично "та все буде добре" і співав "васильки у полі" (по-моєму, це був ти:).

Тепер на щиті... Пише подруга Юлія Куцміда

 

Ведуча 2.

Сум... Війна забирає сміливців і творців  ... Цей день сумний для мене... Ігор Ригель ... От як так? 

... А що писати... Пригадуються лише веселі і такі надихаючі миті... Бо ти був ідейною і світлою людиною.

Твої руки із заліза робили невагомі містічні творіння або ж глиби "Ескалібуру".

Ти повірив у нашу шалену ідею "Короля Данила"... Ти став частиною нашої королівської родини... 

Сьогодні ти побачиш короля...

Слава новому лицарю неба ...

Герої не вмирають!

Герої живуть у серцях! Відгукується Олеся Галканова-Сімеон

 

Ведуча 1. Сьогодні, помер від поранень мій давній Друг Ігор Ригель, Рос... 

З Ігором, разом ми дружили, працювали, творили і витворяли. Це частина душі, ми могли часами теревенити, вигадувати різні хохми, а наші "діалоги" добре пам'ятають наші друзі. " А, пам'ятаєш, друже, як ти вчворив..." Буду, пам'ятати вічно!

Честь та слава тобі, друже!

Пам'ятаєм, помстимося!!!

Приготую для орків "подаруночки", хлопці їм передадуть... Згадує в дописі Юрій Шепетовський

 

Ведуча 2.

Спогади товариша з Литви: Помер хороший друг. Годину назад. Один із небагатьох українців, кого я справді міг назвати другом. Ми не раз були з ним у його країні. Божевільний жартівник, який постійно влаштовував веселі пригоди. Талановитий коваль, зброяр, який справляв враження на всіх, хто з ним спілкувався. Він часто дзвонив, розмови завжди закінчувалися бажанням зустрітися влітку в Литві, а якщо не вдасться, ми планували приїхати до нього, в його хатину на околиці Львова, де в затишній майстерні, під час посиденьок в саду можна скуштувати його колекцію смачних наливок... Важкопораненого з бою Ігоря привезли до шпиталю, але поклик Предків був сильнішим. Я завжди буду пам’ятати веселий час, який ми з ним провели, і незабаром мали зустрітися влітку... Спочивай з миром, брате.

 

Ведуча 1.

Ігор Ригель не просто творив, він передавав свою майстерність, навчаючи своїх друзів чи дітей, проводив майстер-класи з ковальської справи.

 

Відео про майстер-клас

 

Ведуча 2.

Олександр Бондарук

Випускник школи, батько учня 5-го класу, загинув 5 квітня 2023 року у с. Кузьмине Луганської області.

Спогади однокласниці:

Відео

 

Ведуча 1.

Сьогодні в залі є товариш Олександра Степан Суряк, який хоче поділитися з нами спогадами про Героя. Запрошуємо його до слова.

 

Ведуча 2.

Микола Бориско

Микола Бориско загинув 3 березня, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу противника. 19 грудня 2023 року йому мало виповнитися 29 років.

З перших днів широкомасштабного вторгнення Микола добровольцем пішов на фронт і мужньо боровся, відстоюючи свободу Батьківщини.

Як повідомляло командування морської піхоти Микола Бориско та Олег Андрейців були артилеристами 406 окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова та працювали на американській гаубиці М777, якій дали прізвисько Мері.

 

Відео про підрозділ Миколи Бориска

 

Ведуча 1.

Незадовго до загибелі Микола востаннє побував у рідному селі, щоб провести на вічний спочинок свого командира та бойового товариша, ще одного нашого односельця Олега Андрейціва. «Ми не довго бачились, не багато поговорили… Але, я точно знаю, що він не хотів спочивати. Він хотів жити! Хотів побачити і відсвяткувати перемогу! Хотів одружитися – в нього прекрасна дівчина… Ввечері, після похорону, ми з нашим місцевим волонтерським рухом планували вечерю, аби пом’янути Олега… Не склалося – прийшов наказ Миколі терміново повернутися на місце несення служби… Він не той хлопець, якого можна забути! Він назавжди для нас залишиться веселим, жартівливим, безстрашним, відчайдушним захисником, прекрасним воїном, хорошим другом і дуже гарною молодою людиною», – написала в соцмережах волонтерка Марія Низ.

 

Ведуча 2.

Максим Труба

Однокласник Миколи Бориска, вищу освіту здобув у Львівському в інституті економіки і менеджменту за спеціальністю "Готельно-ресторанна справа".

 

Максим Труба – член туристисько спортивного клубу «Манівці». Інструктор дитячих таборів, співорганізатор етапів на фестивалях "небу Хай", "Манівці", "Купало на Погулянці", багатьох соціальних проектів. Його праця була вагомою в побудові скеледрому , соціального спортзалу на Погулянці, в очистці озера на Погулянці і навіть в побудові курілки... це тільки те, що поспіхом згадав я, а скільки ще є того про що я не знаю...

 

Ведуча 1.

За спогадами директора клубу «Манівці» Тараса Білошицького, «в житті кожного тренера є діти, які затримуються довше аніж на рік, і стають рідними. Але хтось приходить і з перших хвилин знайомства ти бачиш - свій. 

Його було багато, з тисячі фотографій - сотні, де він є, але все десь мчиться, щось носить, ламає, створює . І жодної, де б він зупинився. Він ніколи не відчиняв двері, завжди здавалось, що його енергія просто вибивала їх ударною хвилею посмішки.

"Прошу пана кави?"... Його так важко було заставити не Викати... навіть коли розповідав про своє таке хлопчаче, про любов, про сумніви, про болі. Навіть тоді, забувався і викав,  і дивною була така сповідь. 

Він спішив жити. І так часто, коли він, ризикуючи, лазив на п’ятнадцятиметровій висоті, ставив риштування на фестивалі чи ламав перекриття в спортшколі, монтуючи скеледроми чи вішаючи мотузкові парки, на всі мої зауваження «Вдягни страховку! Обережно!»...  я чув. "зате я помру молодим і красивим". Це був хєровий жарт Макс... 

Після пар, після підробітку, прибігти і працювати ще півночі зі мною, це було для нього заввиграшки. І так часто казав "на тім світі посплю"... чорт забирай Макс, це були хєрові жарти. 

Останній раз, як ми говорили. Ти казав, що прийдеш з війни і ми добудуємо спортшколу, щоб тут займались твої діти. І ось війна не закінчена, спортшкола не збудована, але ти вже прийшов. І тут таки займатимуться наші діти, кожен з них буде на трішечки - ти. Ти просто станеш легендою, вже став. І в наступних поколіннях я тебе впізнаю. Легенди і герої з легенд формують кожного з нас.

Я не зробив з тебе видатного спортсмена, а Людиною ти був завжди.

 

Вокал «Мальви», відеоряд

 

Учениця:

Ти думав що я вмиюся слізьми?
Впаду перед тобою на коліна?
Нащадку сумнозвісної орди
Не по зубах тобі я – Україна!!!
Я – нація, я – сила, я – народ,
Я – світло, що ніколи не згасає,
Я – правда, без прогнилих нагород,
Я – істинна любов, що не вмирає!!!
За мною стали герої України,
За мною всі вони, і мертві, і живі,
За мною всі від батька й до дитини
Єднаються під шепіт молитви.
 

Дацко Христина: Сьогодні до ліцею, де навчалися Герої України, прийшли їх рідні, близькі, друзі та однокласники! Просимо поділитися своїми спогадами про наших учнів!

………..

 

Ми з болем у серці схиляємо наші голови перед вашою втратою, сумуємо разом з вами та обіцяємо, що пам’ять про наших з вами Героїв житиме вічно!

 

Ведуча 1: Ми пам’ятати мусимо завжди
Героїв незламної країни!
Які життям ризикували у час війни
І зараз ризикують заради України!
Вони герої, честь їм і хвала!
Вони герої йдуть вперед крізь міни.
Вони, щоб Україна століттями жила
Ідуть на смерть. Вони Герої України!
 

Вшануємо пам’ять всіх героїв України хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання)
 

Ведуча 2:  Ми не маємо жодного права опускати зараз руки, зневірюватись у своїй силі духу, адже Україна вже почала переломну сторінку в історії, всі жадають перемоги. Прислухаймось у цей день до голосу героїв, що одним з’єднаним могутнім хором до нас промовляють: «Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт». І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє.

Слава Україні! Слава Героям!

 

Відео «Квіти мінних зон»