Сценарій памяті Героїв Небесної Сотні

Захід пам’яті Небесної Сотні

100 хоробрих сердець

Відважні та незламні Герої Небесної Сотні

Вважають, що їхні душі потрапили до раю, і з неба Сотня продовжує охороняти Україну. Сьогодні 20 лютого ми відзначаємо День пам’яті Небесної Сотні, чому сьогодні бо саме в цей день 2014 року вбито найбільше людей за місяці боротьби їх було сотні, сотні історій, сотні людських життів, сотні героїв, сьогодні ми їх згадуємо бо не маємо права забувати.

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Слава Ісусу Христу. Слава Україні. Шановні педагоги , учні та всі присутні  Захід, присвячений пам’яті Героям Небесної Сотні, оголошується відкритим.

Звучить гімн

           Зима. Майдан. Палають шини. Пробита кулею снайпера біла каска. Навік застиглі очі. Людська зажерливість, підступність, зрада і байдужість важким свинцем плюються в обличчя. Невже тобі не страшно?

Ти не дійшов! До правди, до свободи! До мрії, до мети!

«Все суєта суєт. Усе плинне! Все – ловля вітру.» Мудрі Соломонові слова. Лише життя – то найцінніший скарб! А ще – мати, Батьківщина, родина, земля, де народився і виріс, будинок серед квітів…

Про це мріє кожен з нас. Після Помаранчевої революції 2004 року мрія мільйонів українців про кращу долю була зруйнована чварами та непорозумінням політиків, яким ми довірили владу

«Нам очі ніжно закрили

Губи медом змастили

Душі кинули просто так…»

                                                                        ще на довгі десять років…

    У кінці листопада 2013 року українці більше не захотіли терпіти несправедливість. Не змогли мовчати, коли владна верхівка 21 листопада по-звірячому лупцювала студентів, які виявили свою незгоду щодо різкої зміни курсу на євроінтеграцію України та відміну президентом підписання угоди між Україною та Європейським союзом.

      Хвиля незадоволення і гніву підняла суспільство на всенародний спротив проти жорстокості і цинізму владних структур. Обурені брутальними діями влади, на Майдан вийшли всі небайдужі. Майдан у ті буремні місяці став центром національного єднання, свободи і мужності.

           Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г.Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини. Нам вдалося відшукати цей унікальний запис. Увага на екран.

(Демонструється ролик «Сергій Нігоян – наш Шевченко»)

    Люди стали пліч-о-пліч, згуртувались і тисячоголосо лунало над Києвом:

Я єсть народ , якого правди сила

Ніким звойована ще не була,

Яка б чума, яка біда косила,

а сила знову розцвіла…

       Вже 9 років на території України триває війна, війна, яка забрала життя тисячі українців. Початком важких для України випробувань стали події Майдану.

Вед.: Ніхто не в праві забути морозні дні 2013 – 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці.

                У листопаді під самий ранок, 
                  Коли і місяць на небі спав, 
                  Напав на діток чийсь син чи тато                                                   

                  І, наче, нелюд їх побивав. 
 

               Під прапором стояли – під прапором й спочили.
               Прийми, о Господи, своїх синів!
               За України волю їх убили
               В шалений жар тривожних днів.

           В той час, як небо димом затягнулось,
              Як змерзлі руки прагнули вогню,
              Упились кров’ю кат і його свита,
              Споївши нею всю свою сім’ю.

               Допоки житиму...

                Минають дні і ночі - та назавжди
                Калейдоскоп кривавий, невблаганний,
                Я бачу ті обличчя і ті очі
                Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані.

        Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей.

         Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській,  Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку.

                     Відео «Події 20 лютого на Майдані»

         День за днем тисячі поранених … більше 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти.

       Країна почала дізнаватися все нові і нові імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля.

       Кожна нова сповідь закарбувалася в пам’яті, прийшло розумінні, що героїчні подвиги цих звичайних людей не можуть бути забутими. Так з’явилася Небесна Сотня.

      Їх назвали Небесною Сотнею –  українців, які загинули у Києві на Майдані. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

     За нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали – найкращі. І більшість із них – молоді та сильні, ті, що тільки починали жити.

Виходять три Долі, тримаючи в руках клубки ниток, намотують їх.

Доля 1. У кожного своя Доля.

Доля 2 У кожного свій Хрест.

Доля 3 У кожного свій Шлях.

Доля 1 Сестри мої  у своїх руках ми тримаємо нитки життя.

Доля 2 У наших руках людські долі.

Доля 3 Тільки Богові і нам відомо, коли обірветься життєва нитка.  Ніхто з людей не може змінити своєї долі.

Підходять до хлопців, стають за спинами

Доля 1. У кожного своя Доля. Цей молодий юнак – надія своєї матері. Він міг би одружитися, збудувати хату, народити дітей і до старості прожити у своєму селі, доглядаючи свою матір. Але  в нього інша доля, його доля – майдан. Його  доля – Україна.

Доля 2. У кожного свій Хрест. Цей чоловік мав стати батьком. Він міг би тішитися своїм сином, ростити його, виховувати, дочекатися внуків. Але він обрав собі інший шлях – шлях борця за волю України. І на цьому шляху  його доля – нести важкий хрест. Бо його хрест – любити  Україну.

Доля 3. У кожного свій Шлях. Цей хлопчина сирота. Він не пам’ятає ні батька, ні матері. Єдина людина, яка йому найдорожча - його молодша сестра. Він  ще не бачив життя, ще не відчув першого кохання і не вирішив ким він хоче стати, але він твердо вирішив: Україна – понад усе! Такий його шлях. Важкий і тернистий. Шлях великого страждання і нерівної боротьби за волю, за свободу, за Україну.

Хлопці промовляють: За волю! За свободу! За Україну!

               Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
                Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
                Їм янголи обличчя прикривали…
                А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Пісня «Ще не вмерла Україна»

       Майже три місяці українці боролись на Майдані за свої конституційні права, незважаючи на виснажливий холод, несамовитий відчай, крижаний дощ водометів.

        Найважче було усвідомити, що ворог – це не чужинець, а свій – колишній сусід, однокурсник, земляк, котрий сполохано ховає очі, закрившись металевим щитом від тих, кого присягався захищати!

       Світ здригнувся від жаху коли 18-20 лютого 2014 року почалися криваві масові розстріли на Майдані. На розпечену зруйновану бруківку одне за одним падали тіла майданівців, скошені снайперськими та кулями роти чорних беркутівців.

       Україна в огні. Червоно плавиться сніг, залитий кров’ю вбитих. Світ здригнувся від жаху спостерігаючи наругу над людьми в центрі української столиці.

Я в Дніпра запитаю:

— Скажи мені, сивий Славуто,

Ти, забомблений сталлю, свинцевого звідав дощу? —

І Дніпро заревів: — Мною кривду стару не забуто,

А нової наруги я вічно катам не прощу!

 Тривожно лунали дзвони Михайлівського Золотоверхого собору… Люди! Схаменіться! Зупиніть кровопролиття! Господи, допоможи!

Побудь, мій Боже, отут, зі мною,

У цьому полі, у розпал бою.

Серед руїни і серед краху

Не дай пізнати глибини страху.

Не дай упасти в зневіру й розпач

І побратимам розбігтись врозтіч.

Побудь, мій Боже, отут, між нами,

Душею батька, сльозою мами,

Сестри любов'ю, брата плечима,

Чеканням милої, її очима.

Побудь мій Боже, отут, зі мною,

Посеред світу, посеред болю.

Храни від смерті, від кулі вражої.

Будь мені, Боже вартою, стражею.

Я тіло й душу тобі офірую.

Побудь, мій Боже, зі мною! Вірую!

      Оскаженіла влада не чула голосу свого народу. Невже тобі, беркутівцю, не обпікають рук оті тридцять срібняків, за які ти продав душу?

Невже тобі, снайпере, крихти від «золотого батона» дорожчі за людське життя? Вас швидко забудуть. Ваш ганебний вчинок – ні! За гроші ви розтрощили, розтоптали найвище – людське життя! Невже вам не болить!

Коли вогонь зійшов із площ,

Коли розвиднілася днина,

На сіру землю падав дощ:

Бог плакав як мала дитина

Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, і за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі.

 Держава визнала цих людей героями.  Усім загиблим під час Євромайдану посмертно присвоєно звання героїв України.

Сценка

- Вставай! Нам треба у дорогу!
- Котра година?
- Починається уже зоря…
- Мені щось дурно…
- Біль, смуток, відчай чи тривога?
- Скоріше біль, болить страшенно голова.
- Вставай, бо нас уже чекають!
- Чекай хвилинку…
Щось тут не те…. я трохи не збагну….
- Вставай!
- Не можу!!!
Щось коїться не те - я рук та ніг не підведу!!!
- У тебе вчора влучили з гвинтівки
- Що? Не може бути цього!!!
- Вставай! Ми маєм йти!
- Чекай хвилинку… Як це так? Я - мертвий!!
Я вже не живий??
- Звичайно, і тебе чекає небо!
Кажу ще раз - ми маєм йти!
- Але куди?
- У кращий світ!
- Хіба такий буває?
- Буває!
- Без образ, ганьби, знущань, брехні?!!
- Так, там є усе чого усі так прагнуть та чекають,
Там є любов і мир…
- Хіба цього немає на землі?
- А ти як думаєш?
- Не знаю…
Але мені здавалося що є!
- Скажу тобі відверто – ні, немає!
- Чому?
- Бо кожен лиш про себе «річ веде»
- І все?
- Не тільки факторів багато,
Але оцей один є основний!
Чини готові все і всіх продати,
Аби лиш вигоду отримати собі.
Вони готові знищити будь-кого,
Аби лиш власне крісло зберегти.
Вони лиш роблять вид, що вірять в Бога,
Але у їхніх справах Бога вже давно нема!
- А як же рідні?
- Ти за них не переймайся!
Вони до тебе згодом теж колись прийдуть,
Ну що ж, за мене ти давай тримайся,
Тебе в світ гарний, добрий, чистий, поведу…

Злетіли в вись безмовно білі дві пір’їнки -
Їх вітер вище й вище вгору підіймав,
Душа солдата й ангел-охоронець…
От так, напевно, і кінчається земне життя.

Виходять  Долі

Доля 1. Не плачте, мамо. Ваш син у  Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас. Це його доля…

Доля 2. Не плачте, дружини. Дайте поплакати Українi. Вже не тече кров iз ран Вашого коханого. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть на вартi. Праворуч  вiд Бога. А ліворуч –  його побратими Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими – усі тi, хто нинi названий Небесною сотнею. Це їх хрест.

Доля 3  Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали  –  своє життя. За вас вiддали, аби ви жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх доколихали, пiсень за них доспiвали. Не плачте, рідні. Дозвольте поплакати свiтовi. Це їх шлях.

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду – сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій, 

І вчитель літній – сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять, 

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло 

Як крила ангела, злітаючи назад, 

Небесна сотня в вирій полетіла…

       Революція гідності змінила нас назавжди. Ми стали нацією, гідною жити в незалежній вільній державі. Ми більше не чекаємо месію, який прийде і всіх врятує. Ми вчимося жити гідно, чесно, справедливо. Кожен починаючи з себе.

      Нерівною була ця боротьба. Сила – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.

      Маємо жити так, щоб сотня апостолів правди і свободи яка пильно спостерігає за нами з небес, бачила: їхня мрія про гідне життя і процвітання України дістає крила, міцніє, утверджується.

       Мріям героїв Небесної Сотні здійснитися не судилось. Але вони і їхні мрії будуть жити доти, поки ми будемо пам’ятати про них. Допоки будемо садити яблуневі сади, які не досадив Олександр Капінос, вирощувати хліб, як фермер Чміленко, пізнавати таємниці Всесвіту та осягати тонкі грані філософії, як Роман Гурик…

     Відео «Небесна Сотня»

       Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

      Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра викарбує час скорботи, душевного болю і жалю…… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська, героїв війни

Хвилина мовчання.

Небесній Сотні шана й молитви,

За чисті душі, що злетіли в небо.

Їм шлях високий Боже, освяти.

І в мирі, Господи прийми до себе.

Пісня:

    Ми закликаємо вас сьогодні згадати у молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

     Ми Єдина країна! Незважаючи на усі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного – миру, спокою, міцної, квітучої держави та чистого неба над головою.

      Захід, присвячений пам’яті героям Небесної Сотні «Ангели, які тримають небо», оголошується закритим.

 Слава Україні! Героям Слава!