Сценарій до Дня пам,яті жертв голодоморів « Засяйте над планетою, невинні душі! Збудуйте пам'яті невигасний собор!»

                 

 

Сценарій

районного мітингу-реквієму, присвяченому дню пам'яті жертв

голодоморів і політичних репресій

 

« Засяйте над планетою, невинні душі! Збудуйте пам'яті невигасний собор!»

 

 

Представники громади шикуються півколом на площі. В руках у присутніх свічки.

Звучить церковний дзвін. Звучить на фоні музики дикторський текст, під час якого дівчата у білих балахонах утворюють хрест.

 

Диктор :

В жахливий час зникає раптом жах

 

Аби не збожеволіти завчасно!

 

Збирає Пам’ять на гірких полях

 

Людську зневагу, що вродила рясно!

 

І каменіє з нелюдського страху!

 

Куди не глянеш – скривджені мерці.

 

А як же ті живі?! Під смертним дахом.

 

...На цвинтарі розкажуть чебреці

 

Та цвинтарів якраз-то і нема.

 

...Ні сповіді, ні навіть домовини.

 

Без тризни поховала всіх зима.

 

Ніхто, ніде – і кущика калини.

 

Майже століття правдоньки – ні з вуст.

 

Чи, Господи, то не страшна крамола?!

 

Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,

 

Щоби не повторилося ніколи!

 

Диктор :

 

Ні труни, ні хрестів,

 

І ні тризни!

 

Прямо в яму. Навіки-віків!

 

Чорна сповідь моєї  Вітчизни,

 

І її затамований гнів.

 

Ні віночка. Ні навіть барвінку...

 

Наче падалиць – під вітрюган

 

То причастя твоє, Укранко.

 

Українцю, то твій талісман.

 

Ні могили, ні хресного знаку.

 

Щоби пам’ять розтерти на дерть!

 

Це тобі, Україно, подяка.

 

Щоб на всі покоління.

 

Ущерть!

 

Ведуча: Кожен народ має свої традиції, історію, пам'ять.

У пам'яті людській навіки залишиться 1933 рік — найстрашніший в історії рік — рік голодомору. Сьогодні ми зібралися, щоб згадати про цю страшну трагедію.

Відомі вам слова «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього»? Адже наше минуле, історія нашого народу — це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має її, свою власну — глибоку і прозору,  або замулену й прикидану, але має ту, яку створив. Нашу намагались і замулити, і прикидати. Однак ніколи, ні в які часи не перевелись українці, які, припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б її могутньої цілющої живильності. Сьогодні без своєї кришталево чистої криниці не дамо собі ради. Але з нашої  історичної криниці належить вичерпати багато солоної води від горя і сліз. Це наше громадянське завдання.

На цей мітинг ми прийшли зі свічками, як до храму Божого. Хай же ця площа сьогодні стане храмом духовності,  храмом пам'яті.

(Звуки дзвону, присутні запалюють свічки.)

Хай у кожній душі, в кожному серці запалає свічка скорботи, хай заговорять усі свідки тих страшних днів, хай будуть завжди доглянутими могили безневинних жертв. Пам'ятаймо про це завжди. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

Під музику на площі з’являється  Дівчина в українському вбранні, яка виконує мініатюру «Пам'ять». У неї в руках вінок із колосків, в центрі якого горить свічка. Текст у запису.

Дівчина:

Вплетіть, матусю, свічечку  в  колосся

І  запаліть, поставте  на  вікні...

Може  в  цю  пізню  перемерзлу  осінь

Сюди  вернутись  випаде  й  мені...

Може  і  я  в  холодному  тумані

Свою  стежину  в  дім  наш  віднайду...

І  зажевріють  кетяги  багряні

Калини, що  зосталась  у  саду

І  запеклась  кривавою  росою,

Неначе  спалах  східної  зорі,

Коли  мене  смертельною  косою

Підтяв  безжальний  голодовий  рік...

Насипте, мамо, пригорщу  пшениці

І  залишіть  яріти  на  вікні.

Цей  запах  хліба...Він  і  досі  сниться,

Колоссям  проростає  у  мені...

Я  ним  ніяк  насититись  не  можу,

Крізь  темний  морок  в  розпачі  кричу!..

Згадай  про  нас, заморених, мій  Боже,

І  запали  вселенськую  свічу...

Ведуча : Тож,  пом’янімо хоч сьогодні хвилиною мовчання, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали.

Б.Ступка, у запису

 

Ведуча: На вшанування світлої пам'яті жертв голодоморів в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Хай ця хвилина для нас стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги, увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Це - знак нашої пам'яті. Це - святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це - світло очищення задля нашого майбутнього.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.

(Хвилина мовчання, метроном)

Ведуча: Сьогодні, ми з вами торкнулися своїми спраглими вустами замуленої криниці історії. Кожен із нас, я думаю, здригнувся від спогаду землі української, від зойків закопаних, напівживих людей.

Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість та наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

На цьому наш мітинг закінчено.