Сценарій «Герої не вмирають» (до Дня Героїв Небесної сотні)

        Рядинська Валентина Миколаївна, учитель української мови та літератури

Сценарій виховного заходу

 «Герої не вмирають» (до Дня Героїв Небесної сотні)

Тема: «Герої не вмирають» (до Дня Героїв Небесної сотні)

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, виховувати у здобувачів освіти почуття національної самосвідомості та громадянської активності, а також формувати ціннісне ставлення до України, прав та свобод людини.

Завдання: згадати подвиг учасників Революції гідності 2013–2014 років; розглянути біографії найбільш відомих учасників Небесної сотні; відновити хронологію подій Революції гідності.

Форма проведення: круглий стіл

Допоміжні матеріали та обладнання: відематеріали: «Люди творять історію. Небесна Сотня» - https://www.youtube.com/watch?v=v-IPQ2FUmGc «Голоси Революції Гідності». Володимир Голоднюк - https://www.youtube.com/watch?v=8X3yKyXl--4; програма Mentimeter

 Випереджувальне завдання здобувачам освіти підготувати коротку біографію одного з героїв Небесної сотні.

«Хід виховного заходу»

Вступне слово вчителя. 

Щорічно 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. Революція гідності є однією з наймасштабніших подій у новітній історії України, результатом якої стало повалення режиму проросійського президента Віктора Януковича та відновлення європейського курсу розвитку України. Однак у боротьбі за права людини та громадянина, за демократію і свободу українці заплатили високу ціну – 107 загиблих Героїв Небесної Сотні. Серед них – представники різних професій, віку та статі, які приїхали з різних куточків України й навіть з-за кордону. Наймолодшому із загиблих, Назарієві Войтовичу, було лише 17 років, а найстаршому учаснику Революції гідності Іванові Наконечному – 82 роки.

Вільний мікрофон. «Кого називають Небесною сотнею?» - до 5 хв.

«Небесною сотнею» називають  українців,  які загинули в центрі  Києва,  на Майдані, на вулицях Грушевського та Інститутській. Загинули під час масових акцій протесту  протягом зими 2013-2014 років.

Виступи учнів.

Виступи здобувачів освіти з підготовленими заздалегідь біографіями героїв Небесної сотні. (Запропоновані: Устим Голоднюк, Сергій Нігоян).

Перегляд відео.

Інтерв’ю з батьком Устима Голоднюка – Володимиром.

Слово вчителя.

Це були спогади безпосередніх учасників Революції Гідності, проте важливо розуміти, що ті події торкнулися усіх українців, навіть наймолодших.

Перегляд відео.

«Люди творять історію. Небесна Сотня» - створено національним музеєм Революції Гідності на основі спогадів респондентів, що на момент 2013-2014 років були дітьми.

Слово вчителя.

Ви також були пасивними учасниками тих подій, тому пропоную вам спробувати згадати або просто висловити ваші почуття щодо Революції Гідності і Героїв Небесної сотні за допомогою ментальної хмари.

Робота учнів у програмі Mentimeter.

https://www.mentimeter.com/?fbclid=IwAR1ljtHMWDRXnxJbovZtfnd1NtoRK94WlGEtSqAcpjlQQv3R68OZ0WsQ7tA

Обговорення отриманих результатів.

Слово вчителя.

21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Того дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною Сотнею», а під час прощання із загиблими лунала пісня «Плине кача…», яка стала українським народним реквіємом.

Прослуховування пісні «Плине кача….»

https://www.youtube.com/watch?v=fSUFqK1ZsPs

Висновки

Під час проведення виховного заходу ми намагалися сформувати наступні якості: повага до власної історії, свідома громадянська позиція та ціннісний підхід до України, європейських прав та свобод людини. Завдяки проведеному в форматі круглого столу заходу здобувачі освіти змогли розширити коло своїх знань про події Революції Гідності і героїв Небесної сотні, вшанувати пам’ять загиблих, а також обмінятися думками і почуттями, що є надзвичайно  важливим з огляду на вік рецепієнтів (15-16 років), адже попри те, що події про які йде мова розгорталися вже за їхнього життя, надто юний вік не дозволив в повній мірі осягнути значимість цього важливого для України етапу становлення.

Список використаної інформації:

1)«Плине кача….» URL: https://www.youtube.com/watch?v=fSUFqK1ZsPs (дата звернення: 19.02.2023)

2)Ментальна мапа у програмі Mentimeter  URL: https://www.mentimeter.com/?fbclid=IwAR1ljtHMWDRXnxJbovZtfnd1NtoRK94WlGEtSqAcpjlQQv3R68OZ0WsQ7tA (дата звернення: 19.02.2023)

3) «Люди творять історію. Небесна Сотня» / Національний музей Революції Гідності. URL:  https://www.youtube.com/watch?v=v-IPQ2FUmGc (дата звернення: 18.02.2023)

 4) «Голоси Революції Гідності. Володимир Голоднюк» / Український інституту національної пам'яті. URL:   https://www.youtube.com/watch?v=8X3yKyXl--4; (дата звернення: 18.02.2023)

5) Троян І. Урок до Дня Героїв Небесної Сотні: які ідеї вкласти та які формати обрати для дітей різного віку / НУШ. URL: https://nus.org.ua/articles/urok-do-dnya-geroyiv-nebesnoyi-sotni-yaki-ideyi-vklasty-ta-yaki-formaty-obraty-dlya-ditej-riznogo-viku/  (дата звернення: 19.02.2023)

6) Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні URL: https://www.maidanmuseum.org/ (дата звернення: 19.02.2023)

Додаткові матеріали:

Устим Володимирович Голоднюк 

Народився в місті Збараж на Тернопільщині 12 серпня 1994 року в сім’ї Ірини та Володимира Голоднюків. Був єдиною спільною дитиною. Протягом 2000–2008 років навчався у Збаразькій загальноосвітній школі №2, а з 2008 до 2011 року – у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Батьки Устима розлучилися. Хлопець мешкав із матір’ю, яка, коли син уже став студентом, поїхала за кордон на заробітки. Устим також не переривав спілкування з батьком.
Збаразький замок, історія рідних місць та України, особливо період козаччини, змалку захоплювали Устима. Після восьми років навчання у збаразькій школі він вирішив пов’язати своє життя з армією, вступивши до військового ліцею. Однак за кілька місяців до закінчення курсу його було відраховано через бійку (заступився за товариша). У 2011 році Устим вступив до Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів та природокористування України "Бережанський агротехнічний інститут" на спеціальність "Енергетика й електротехнічні системи в АПК". 

Устим запам’ятався цілеспрямованим і мужнім, не скаржився на труднощі, регулярно займався спортом (бодибілдингом). Полюбляв читати історичну та філософську літературу. Його улюбленою піснею був “Мій лицарський хрест”, а життєвим кредом – “Жити не задля нагод. Достатньо любити і вірити в те, що робиш. Слова підтверджувати справами”. Хлопець мріяв увійти до складу міжнародного миротворчого контингенту.

Улітку 2013 року разом із коханою дівчиною Устим приїхав до Києва, щоб заробити трохи грошей. Після роботи знайомилися з мстом та його історією. На вулиці Інститутській біля пішохідного містка Устим сфотографувався на пам’ять про своє перебування у столиці, не здогадуючись, що менш ніж за пів року він знов побачить Київ, майдан Незалежності та цю вулицю, де проллється кров сотень людей, які постали на захист людської гідності та європейського майбутнього України.

Участь у Революції Гідності. Як активіст Євромайдану Устим долучився до масових протестів у листопаді 2013 року майже одразу після того, як Кабінет Міністрів України оголосив про тимчасове зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Із 22 листопада разом з іншими майданівцями він був у таборі мітингувальників біля монумента Незалежності. Уночі 30 листопада, коли бійці "Беркуту" напали на нечисленних протестувальників, Устим стояв у перших лавах, намагаючись стримати наступ силовиків, щоб з оточення змогли вийти дівчата. Устим залишався на місці бійні до останнього, від ударів кийками отримав травми голови. Йому наклали 12 швів.

Перепочивши два дні у рідних, хлопець знову вирушив на барикади. Він став бійцем 38-ї сотні Самооборони Майдану. Його впізнавали за блакитною каскою ООН, яка, як казав хлопець, мала стати його оберегом. Широко розійшовся його вислів "Небо падає" – так домовилися Устим із побратимами попереджати одне одного про небезпеку.

У середині грудня Устим Голоднюк поїхав додому, щоб скласти сесію. Коли ж 19 січня 2014 року побачив у новинах, що на вулиці Михайла Грушевського почалося силове протистояння, того ж самого дня повернувся до Києва та опинився у центрі подій, чергував уночі на барикадах. 18 лютого разом із побратимами зі своєї сотні Устим брав участь у "мирному наступі’"– ході до Верховної Ради. У Маріїнському парку в один із моментів він опинився сам на сам із силовиками далеко попереду побратимів. Беркутівці напали на хлопця, але група самооборонівців підбігла на допомогу, того разу врятувавши Устимові життя.

Зранку 20 лютого близько дев'ятої години силовики, які до того тримали Майдан в облозі мало не півтори доби, почали відступати вгору Інститутською. Слідом за ними пішли протестувальники, прагнучи відтіснити силовиків та укріпити барикади. Устим у своїй блакитній касці, тримаючи в одній руці щит, а в іншій – бинт, побіг нагору, щоб допомагати пораненим. О 09:54, коли він був неподалік від верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик", у нього влучила куля, пробила потилицю та вийшла над правою бровою. Блакитна каска, яка не захистила свого власника, була вся у крові.

Устимові Голоднюку було 19 років.

Сергій Гагікович Нігоян 

Народився 2 серпня 1993 року у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області у вірменській родині, яка переїхала до України, рятуючись від війни у Нагірному Карабасі.

Закінчивши місцеву школу, у 2011 році Сергій вступив до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) коледжу фізичного виховання. Займався карате, у 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська з кіокушинкай карате. Утім, хлопець відчував, що спортивна кар’єра його не вабить. Він мріяв стати актором. Планував вступити до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Влітку, щоб допомогти родині, Сергій разом із батьком їздив на заробітки до Криму. Залишався працювати навіть у вересні, коли починався навчальний рік. Через це після другого курсу був відрахований із коледжу.

Захоплювався радіотехнікою, любив поезію, планував побачити країну своїх предків.

Участь у Революції Гідності.  Активіст Євромайдану. Вперше приїхав до Києва за покликом серця 8 грудня 2013 року, взявши із собою молитву ‘Отче наш’ вірменською мовою та прапор Вірменії. Саме цей прапор і яскрава зовнішність юнака привертали до нього увагу всіх, хто приходив на Майдан. Митці Майдану малювали його портрети, для художника Бориса Єгіазаряна він став названим сином, а режисер Сергій Проскурня, працюючи над проєктом до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, 21 грудня 2013 року записав, як молодий вірменин-майданівець читає уривок з шевченкового ‘Кавказу’.

Перший місяць перебування у Києві Сергій чергував на барикадах біля Лядських воріт, не раз відганяючи від табору протестувальників тітушок, розносив гарячу їжу бійцям Самооборони Майдану. А на початку січня 2014 року, коли художник Володимир Безрукий, боєць Калуської чоти Третьої сотні Самооборони Майдану, намалював портрет Сергія, той попросив, щоб його записали до калушан. Так вірменин став бійцем Самооборони. За спогадами побратимів, він завжди був готовий підмінити хворого товариша та чергувати дві зміни поспіль.

На Різдво Сергій поїхав до рідних у Березнуватівку, потім знов повернувся до Києва, але чергування на морозі виснажили організм хлопця. Борис Єгіазарян наполіг, щоб той поїхав додому підлікуватися. За тиждень до своєї загибелі Сергій справді знов навідався до батьків, які просили його залишитися з ними. Але переконати сина вони не змогли.

На «Вогнехреща» – 19 січня 2014 року – Сергій Нігоян був на вулиці Михайла Грушевського, яка у ті січневі дні перетворилася на епіцентр силових протистоянь. Того дня Сергій допомагав пораненим, а напередодні 22 січня, за спогадами побратимів, пішов на вулицю Грушевського із шиною на плечах. Вночі він не повернувся до намету, однак товариші вирішили, що він залишився разом із активістами з руху ‘Відсіч’, з якими любив спілкуватися.

Вранці 22 січня, у день проголошення незалежності УНР і День Соборності, Сергій разом з іншими протестувальниками перебував неподалік від колонади стадіону ‘Динамо’. У проміжку між 05:30-05:40 він отримав смертельне поранення: три кулі влучили в шию, голову та груди. Мобільна бригада медичної служби перенесла активіста до вестибюлю будівлі НАН України на Грушевського, 4, де було облаштовано медичний пункт. Однак зусилля медиків були марними – за півгодини вони констатували смерть пораненого.

Сергію Нігояну було 20 років.