Сценарій "Голодомор"

Сценарій

«Голодомор»

2020 р.

Голос за кулісами. 

                          Хто це? Чий голос щоночі просить:

                         «Хлібця!    Хлібчика, дай мамо!»

Сценка .

(Маленька дівчинка простягає руки до ікони.)

Дівчинка:

Боже! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Боже, хоч соломинку…

Щоб не втонути в голодній ріці

Бачиш, мій Боже , я - ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого , Боже!

Я – пташенятко прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їнку дай,

Тато і мама холодні вкрай.

Боже ,зроби , щоби їсти не хтілось!

Холодно, Боже, сніг дуже білий.

Боже , що там у тебе в руці!

 

Мати-Україна.  Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово,                  покровителько люду свято-руського ! Куди ж ти відійшла ? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш ти , що вони доточують кров із могутнього українського народу? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш , що то вже не я – Україна , а велетенська могила? Де ж ви , сили небесні?

 

Ведучий 1. І стояла вона осліпла від горя , обдерта, сива,  напівблаженна , мукою підпирала небо , мати – Україна , на велетенському хресті розіп’ята .

 

Відео 1 (Голодний дух)

 

Ведучий 1. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

 

 

Ведучий 2: А як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда-прадіда?

 

Ведучий 1: Наприкінці 1922 р. українські землі увійшли до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік – скорочено СРСР. На території радянської України більшовики впроваджували свої порядки, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави.

 

Ведуча 2: Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.

 

Ведучий 1:  З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.

 

Ведучий 2: З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.

 

Ведучий 1:  Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну.

 

Ведучий 2: осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.

 

 Ведучий 1:  Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.

 

Ведуча 2: Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої продрозкладки. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

 

Ведучий 1:  В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів.

 

 

Ведучий 2: Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше. Конфіскація подавалась, як кара за „куркульський саботаж хлібозаготівель”.

 

Ведучий 1: У серпні 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

 

Ведучий 2:  Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої «соціалістичної власності».

Відео 2 (конфіскація зерна)

 

Ведучий 1:  У листопаді 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

 

Ведучий 2:  Судовим органам дозволялося застосувати найвищу форму «соціального захисту» — розстріл, а як виняток — 10 років ув'язнення з конфіскацією майна.

 

 

 

Ведучий 1. Зима-весна 1932-1933 рр. стала найтяжчою. Люди пухли від голоду, вимирали цілі села. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.
 

Відео 3 (чорні дошки)

 

Ведучий 2. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше. Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.

 

Ведучий 1. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки людоїдства, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втратили розум.
 

 

Ведучий 2. Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – «продовольчими труднощами».

 

Ведучий 1. При реєстрації смертей чиновники часто вдавалися до фальсифікацій, фіксуючи як причину смерті «старість», «слабкість», «виснаження», «безбілковий набряк», «від тифу» та інші захворювання. Починаючи з зими 1933 р. селянам свідоцтво про смерть взагалі не видавали.

Відео 4 (Списки померлих)

 

 

Ведучий 1. Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

 

Ведучий 2. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

 

 

Відео 5 (Пісня «Свіча»)

 

Ведучий1.  Нехай наш  урок пам’яті залишиться у ваших серцях спомином німого смутку про тих, хто постраждав від голодомору та репресій у минулому столітті.

                              

Ведучий1.  Тож пом’янімо сьогодні  хвилиною мовчання  мільйони 

                    українських селян, жертв одного з     найжорстокіших злочинів сталінізму проти нашого народу.

 

Метроном

Ведучий: 28 листопада  вся країна вшановує пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви.

Ведуча: Ці вогники зігріють душі загиблих. Болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть  наших людей була виправдана  щасливою і  вільною долею нашого  народу  в незалежній державі.

Ведуча: Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого  майбутнього.

Ведучий: Україна пам’ятає!

Ведуча: Світ визнає!     

 

Дякуємо за увагу!!!!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

 У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.

Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака.Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».

Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?

Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти.

Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.

Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.

Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор.

Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

Сьогодні ми згадуємо страшну сторінку нашого народу – Голодомор 1932-1933рр. Ця трагедія забрала життя мільйонів наших земляків.

Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

 

Сьогодні ви почули про ці жахливі голодні для України роки. Принесіть ці свічки та пам’ятки додому. Розкажіть про свої враження.

  В суботу, 28 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, попросіть батьків засвітити і поставити ці свічки на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору.

Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас

Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.

Це - знак  нашої пам’яті.

Це – символ очищення задля нашого майбутнього.

І цей світ донесете ви самі.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.