Сценарій – конспект літературно - музичної композиції на тему: «Слово, пісне, думо Кобзарева, ви — окраса й сутність нашого життя…»

Про матеріал
Мета: поглибити знання учнів про слово Кобзаря; вдосконалювати навички виразного та емоційного читання напам’ять творів поета; розвивати творче мислення, уяву, акторські та артистичні здібності учнів, вміння аналізувати почуте і побачене та вміння учнів перевтілюватися в образи крізь призму епох; виховувати любов до поезії генія – Т.Г. Шевченка та шанобливого ставлення до його особистості.
Перегляд файлу

 

Сценарій – конспект  літературно - музичної композиції на тему: «Слово, пісне, думо Кобзарева, ви — окраса й сутність нашого  життя…»                                               для учнів 9 – 11 класів

 

 КЗО «НВК № 4» ДМР    

 

 

 

 

violet_flower_divider_hc

 

C:\Users\fake\Documents\шевченко фото\shev2.jpeE:\МО філологів\шевченкивскийТиждень\Фото 23.02., день шевченка\Фото - День рідної мови\IMG_0367.JPG


violet_flower_divider_hc

Сценарій літературно - музичної композиції на тему:

«Слово, пісне, думо Кобзарева,

ви — окраса й сутність нашого  життя…»

(до дня народження  Т.Г. Шевченка, для учнів 9 – 11 класів)

Мета: поглибити знання учнів про слово Кобзаря; вдосконалювати  навички виразного та емоційного читання напам’ять творів поета;  розвивати творче мислення, уяву, акторські та артистичні  здібності учнів, вміння аналізувати  почуте  і побачене  та вміння учнів  перевтілюватися в образи крізь призму епох; виховувати любов до поезії  генія – Т.Г. Шевченка та шанобливого ставлення до його особистості.

Обладнання:  святково прикрашена зала, портрет Шевченка у вишитому рушнику, різні видання «Кобзаря» Шевченка, виставка  учнівських малюнків, проектів, висловів про поета, ілюстрації до творів Кобзаря .

Міжпредметні звязки:  література, музика, образотворче мистецтво.

 

ХІД ЗАХОДУ:

Зв.м.   «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

Вступне слово вчителя:   В історії назавжди залишаться імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім’я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. У своєму «Заповіті» він писав:                І мене в сімї великій,

В сімї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

І сьогодні, живучи у вільній незалежній Україні, ми з гордістю можемо сказати:

 

Учень: В сімї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум’янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Живуть, Тарасе любий, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово.

Воно налите невгасимим яр-вогнем,

Навічно коване з дзвінкої криці.

Живлющим житом вічно половіть

У світанковім жайворонковім колі,

 Воно не пустіть у наш-дім чужинську рать

Тобою все здобуте розтоптати,

Йому Антеєм суджено стоять

Щасливе небо наше чатувати.

Про тебе розкаже

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Ведуча:  1840 рік. Петербург. Завдяки українському  письменникові Євгену Гребінці, побачила світ книжка поезій Шевченка “Кобзар”, за яку прозвали поета в народі незламним Кобзарем, до цієї  збірки спочатку  ввійшли всього вісім творів  поета.

(Діти декламують  уривки творів  зі збірки  «Кобзар»:  «Думи мої», «Катерина», «До  Основяненка»,   «Іван Підкова», «Тарасова ніч»).

Ведучий: Літературна критика схвально зустріла збірку «Кобзар». У «Літературній газеті» відразу з’явилася рецензія, в якій було сказано: «Пан Шевченко назвав ім*ям «Кобзаря» збірку своїх українських дум і пісень. Ми почитали цю збірку з величезним задоволенням і рекомендуємо її всім аматорам малоросійської  поезії».

 

Ведучий.  «Кобзар», за висловлюванням  Івана Франка, - це епоха в історії духовного розвою народу Українського, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, засіяла невідомою в українськім письменстві явністю і простотою».

 

Ведуча. Афанасьєв Чужинський в поезії «Шевченкові» писав:

           Гарно твоя кобза грає, любий мій земляче, 

           Вона голосно співає, голосно і плаче.

           І сопілкою голосить, бурею лютує,

           І чогось у Бога просить,  і чогось сумує.

           Ні, не люди тебе вчили, мабуть, сама доля,

           Степ, та небо, та могили, та широка  воля.

 

Вчитель:   Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося буті безсмертною, бо сам народ визнав іі своєю книгою. І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелися доля селянки – кріпачки з долею всієї неньки - України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою  народу за щастя і волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін кріпака. В багатьох хатах українців сьогодні  можна  побачити портрет Тараса Шевченка, заквітчаний вишитим рушником, а на столі лежить його збірка «Кобзар».
                             Бог і Біблія у хаті,
                             І Шевченко і Буквар, -
                             Той духовно є багатий,
                             Хто береться за «Кобзар».

                             По «Кобзарі» отім святім
                             Учились грамоті щасливо,
                             Росли задумані від дум,
                             Гострили гнів за Катерину,
                             І клали в серце тихий сум
                             За слізну долю удовину.

Ведуча:  Перед нами  Шевченків «Кобзар». Довголітнє і прекрасне життя безсмертної цієї книги, яку читали сучасники великого поета, їхні діти, внуки і правнуки, наші прадіди, діди й батьки. А сьогодні в рядки «Кобзаря»  вчитуємося і ми. І кожен з нас може повторити, як свої власні, слова Миколи Бажана:
 

Ведучий: «Я розгортаю томик  «Кобзаря» і мені здається, що я кладу руки на трепетне гаряче людське серце – серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужній пульс у пристрасних ритмах Шевченкового вірша».

Учень:                Беру «Кобзар», як хліб, з благоговінням,

               Як тисячі людей «Кобзар» беруть.

        Поезії великої промінням

Освітлюю душі своєї суть.

І відчуваю: так зростають сили,
                             Як днина прибуває на весні,
                            І за плечима тополині крила
                           Підносять догори блакить мені.
                           Беру «Кобзар» і вірую: допоки
                           На сіті люди, житимуть слова:
                           «Реве та стогне Дніпр широкий,
                             Сердитий вітер завива».
                             Беру «Кобзар» - безцінний скарб духовний              
                             І, українцем будучи завжди,
                             Горжуся, що на українській мові

«Кобзар» я маю щастя осягти.

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча  й  чиста, як зоря,

Наша рідна українська мова

Крилами  була у Кобзаря.

Це вона, мов золото пшениці,

Від Славути й тихої Сули,

І іі, немов перо жар – птиці,

Люди  із легенди  принесли.

Хоч і грози, та стоїть  титаном,

Як Дніпру,  дзвеніти їй віки,

На цій мові з проклятим султаном

Вміли розмовляти козаки.

В неї серце Кобзареве  б’ється .

Хоч приходив недруг не один,

А воно й на полі їм сміється,

Обіцяє ворогові згин.

І, як мати, виглядає з хати

На співця, що мріє серед нив.

Це іі, пісенну і крилату,

Він для інших рідною зробив.

І вона землі ції  окраса,

Невмируща слава Кобзарю.

Я горджусь, що мовою Тараса

Нині з цілим світом говорю.

ВЕДУЧА: Твори Тараса Шевченка поширювалися з блискавичною  швидкістю, їх переписували, заносили в альбоми. А назву книжки любовно  перенесли на автора, додаючи епітет «великий».

ВЕДУЧИЙ: На Україні поява «Кобзаря» викликала приголомшливе враження. Його вивчали  напам'ять, над ним плакали, його зберігали  в скринях, як найрідкіснішу  коштовність. Чудесним здавалось,  що із  північного Петербурга пролунав вільний голос колишнього раба  -  українця, і голос цей прозвучав  по  всій Україні як заклик до звільнення від рабства.

ВЕДУЧИЙ:  Поет  мріяв про нове видання.  8 березня 1847 року він записав: «Випускаю оце в люди другого « Кобзаря» свого…..»  Але видання не відбулося. Розгром  Кирило – Мефодіївського  товариства,  арешт поета  перекреслили  всі плани. І тільки  в 1860 році в січні  Шевченко отримав дозвіл на випуск «Кобзаря».

 

       Учень:        Ти не ковтав би пил гулкого плацу,

                                Де муштра тупо вибивала  крок ,

                               В  розкошах жив би панського палацу

                               І не страждав би від гірких думок .

                               Коли б забув про горе Катерини ,

                              Про люд, чорніший чорної землі ….

                              Кобзарю, став ти серцем України,

                              Ввібравши в себе всі іі жалі.

                              Ти слово гартував на бузувірів,

                              Цареві в очі  кидав: «Лютий кат!»

                              І ні на звук в піснях  не  злицемірив ,

                              Ані  рядка  не вивів за дукат.

                              Найвищим  для народу був знаменом

                              Колись твій біль – несплакана  сльоза,

                           Твоїм  ім*ям  і нині, мов рентгеном,

                           Вивідують, де правда, а де лжа.

ВЕДУЧА: Шевченків «Кобзар» - це книга, творена  горем і сльозами, гнівом і надією. В одному  народному переказі  говориться, що Шевченко усі  людські болі списував у свій «Кобзар». І  на любов народ відповідав  любовю .

Учень: Над Дніпром  і над Невою,

За Уралом – всюди

Тоді  пам’ятники  світлі  збудували люди,

І ми з гордістю можемо сказати:

Спи спокійно, поет, ми – нащадки  твої

Пронесли крізь віки твоє імя,

Крізь  колючі вітри, крізь жорстокі бої

України  сини незборимі.

Спи  спокійно, поет,

Образ огненний твій

Не  зітерти ні бурі, ні часу,

В українській  сімї – славній, вольній, новій,

Ми тебе не забули, Тарасе!

( Інсценівка «Шевченко на Полтавщині»).

Зв.м.  лірична

 

АВТОР 1. Грудень, зима в Полтаві. Полтава в цей час чекала на зустріч з Шевченком. Самойлов   Степан Никифорович  побачив Шевченка  біля  Шведської могили. Таким він  його і уявляв: середнього  зросту,  міцного,  кремезної будови , в довгому теплому кожусі, що сягав майже  п’ят. Щось змальовував у свій блокнот. Самойлов  прямував  до приятеля.

САМОЙЛОВ . Тарасе Григоровичу ! Брате мій! Я вас шукаю по всій Полтаві. А ви ось де!

ШЕВЧЕНКО. Та ось  не втерпів, глянувши на могилу. Захотілось  замолювати  на згадку. Коли ще доведеться бути у ваших краях.

САМОЙЛОВ. Поїдемо, Тарасе Григоровичу, мерщій до наших  Вюнищів.  Мої   там ждуть вас, не дождуться.

ШЕВЧЕНКО.  От нам і Бог щастя послав. Де ж ваші сани? Ходімо, друже.  Я дуже радий наші зустрічі. Сніг сипле, як із мішка, чи доїдемо?

САМОЙЛОВ. То ж добре, Тарасе Григоровичу. Значить урожай буде  багатий, на славу.

АВТОР 2. Над  землею  висіли сутінки, коли зморені коні зупинилися  біля маєтку Самойлових. Навколо  кружляли  сріблясті  сніжинки, витанцьовуючи примхливий  танок, золотистий місяць, ледь - ледь виднівся на  бездонному небі.  Шевченка  зустріли  тут, як рідного. А під ранок  він  занедужав. Коли до нього зайшов Самойлов , Тарас Григорович  сказав: «Не хочеться мені чогось вставати, видно натомився вчора».

АВТОР 1. Самойлов послав за фельдшером. Той оглянув Тараса Григоровича і сказав Самойлову.

ФЕЛЬДШЕР.У вашого гостя – запалення легенів, простуда дала про себе  знати .

САМОЙЛОВ . Порадьте, як же мені в  домашніх умовах підлікувати його.

ФЕЛЬДШЕР. Деякий час треба  б йому побути під наглядом досвідченого лікаря.

САМОЙЛОВ. Треба  негайно поїхати до Козачковського Андрія Йосиповича , він повітовий лікар у Переяславі. Я напишу рекомендаційного  листа йому.

ФЕЛЬДШЕР. З радістю зроблю це. Я відвезу його.

АВТОР 2.  Самойлов  хутко написав листа, передав фельдшеру. У  Козачковських  Тараса Григоровича зустріли  бурхливо і захоплено.

КОЗАЧКОВСЬКИЙ. Який же  ви молодець, Тарасе Григоровичу, зробили для  нас великий дарунок. Та ще й на Різдво.

…. Ми  з Шевченком давні  друзі, колись вчились у Петербурзі. Шевченко   в художній академії, а я в медико - хірургічній. Я буду вас  лікувати удома. Вам у

 нас, Тарасу Григоровичу, буде  непогано.

ШЕВЧЕНКО. Андрію Йосиповичу, одна морока зі мною, відвезли  б в лікарню.

КОЗАЧКОВСЬКИЙ. Тарасе Григоровичу Для нас це  велика честь лікувати і турбуватися про нашого славного земляка. Чи вам  розказувати,  як ми шануємо вас, любий Тарасе Григоровичу!

ШЕВЧЕНКО. Не знаю,  як і дякувати вам, милі мої друзі.

АВТОР 1. Оточений  турботами і ласками родини  Козачковських   і успішним лікуванням Андрія Йосиповича, поет уже на третій день себе краще,  жартував з привітними господарями. А вночі йому зробилося  погано. Двічі пробив за стіною годинник і розбудив Шевченка. Він змусив себе підвестися, намацав ліки на столику, запив водою. Відчув невелике полегшення. Повільно підійшов до вікна і притулився до шибки.

АВТОР 2. Надворі крутила хуртовина і кидала у шибки лапатий сніг. Але в  теплій кімнаті було так тихо, що йому здалося, ніби він чує, як сніг з  легким шарудінням лягає на шибки і стіни будинку. Він відійшов від  вікна і сів на ліжко. Тяжкі думи гнітили душу. Як доволі мало прожив він. Тільки від тяжких пут рабства, вдихнув на повні груди повітря жаданої волі і ось на тобі, доведеться прощатися назавжди з білим світом.

ШЕВЧЕНКО. Яка несправедливість! Що ж тоді я можу сказати на останок  своєму згорьованому, закріпаченому народові?  Яку залишу згадку про себе?  Прожито так мало, а ще менше зроблено для людей. Тих людей,  які мене породили і вивели в світ широкий, неозорий.

АВТОР 1. В думках закрутилися слова  «Як умру, то  поховайте мене на могилі…»  Слова ніби вилетіли з його розпаленої душі на волю, застрибали  перед його очима. Кволою  рукою намацав на столі сірника, запалив лампу, взяв записну книжку і олівця, записав: «Як  умру, то поховайте мене на могилі….», які свіжою борозною лягли на білому папері.

АВТОР 2.  А перед  очима уже мерехтіло  безрадісне, холодне і голодне дитинство, безправне животіння козачка у ненависного поміщика. Він бачив зігнутих в три погибелі безправних кріпаків,  які зранку до пізнього вечора потом і кров*ю  скроплюють панську землю. І скрізь, куди не каторгу до Сибіру народних заступників. Чому колись вільну людину зробили рабом?  І раптом вириваються з грудей бунтуючи слова і лягають твердо і впевнено на папір:

                               «Поховайте та вставайте,

                                 Кайдани  повірте …..»

   Стогне, вирує  старий   Славута, як бурхливий океан, бє  хвиля об каміння берегів, а рвучкий вітер гуде і гне верби та тополі до самого долу:

                                  « І вражою злою кровю

                                     Волю окропіте».

    Та як пани не знущаються над народом, але не стримати  їм народного  гніву.

 

 АВТОР 1.  А коли настане той довгожданий, прийдешній день, згадають тоді і  його, Шевченка.   Бо і його частка є у всенародній боротьбі, бо і його закличне слово правди у серці нескореного народу.

                                      «І мене в сімї  великий,

                                       В сімї вольній, новій,

                                       Не  забудьте помянути

                                       Не  злим тихим словом.

 

АВТОР 2 .  Хвороба відступила. І на Водохреща він з Козачковським  їде до Самойлових. Здоровя  поправилось, Шевченко мовби на світ народився. Співи, танці, читання  віршів  не стихали ні вдень, ні вночі в маєтку Самойлових. Ось тоді він і прочитав  свій « Заповіт», « Заповіт», який народився у ту фатальну ніч в господі Козачковських на Переяславщині .

(Учень читає «Заповіт»)

 

 

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

C:\Users\fake\Documents\шевченко фото\zapovit1a.jpg

 

C:\Users\fake\Documents\шевченко фото\20-7-1.jpg

 

Зв.м.  лірична

 

violet_flower_divider_hc

1

 

docx
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
28 липня
Переглядів
60
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку