Сценарій літературно-музичної композиції "Іду до вас зі Словом я..."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЦЕНАРІЙ ВІДКРИТОГО ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНОГО ЗАХОДУ, ПРИСВЯЧЕНОГО 200 –ІЙ РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА:

,,Іду до вас зі Словом я…”

 

 

Підготували і провели

Олійник Р. Л.,

Гулей Г. В.

 

,,Іду крізь свята і крізь будні, крізь радісні й сумні тривоги дня… Іду в майбутнє, не в минуле, до вас іду зі Словом я…” (мистецька майстерня вшанування пам’яті Т. Г. Шев-ченка)

Святково прибрана зала. Портрет Тараса Григоровича Шевченка.

Виставка його творів.

Проектор, екран, мультимедійна презентація.

Мета: виховувати шанобливе ставлення до генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка, патріотизм на прикладі творів поета.

             Ознайомити учнів із маловідомими фактами з життя Т. Г. Шевченка; з поетичними творами поета, що стали піснями.

             Формувати в учнів такі духовні якості, як усвідомлення свого обов'язку перед батьками, а особливо перед матір'ю; показати велич жінки-матері, її роль в житті кожного з нас; усвідомлення громадянського обов’язку перед Батьківщиною, особливо у час війни.

             Розвивати творчі та акторські здібності учнів, вміння декламувати поетичні твори, співати,   

              танцювати, прищеплювати інтерес до вивчення життя і творчості Тараса Шевченка.

 

 

 

Проєктується слайд із портретом Т. Г. Шевченка і назвою свята.

 

Мелодія № 1. Звучить уривок пісні (перший куплет) Макса Барських ,,Нехай буде весна”

 

Ведуча. А завтра буде новий день… А завтра буде нова Україна… Без болю, без смутку, без війни.

Україна, яку так любив Він – Тарас Григорович Шевченко.

Україна, про яку повсякчас мріємо ми…

Ведучий. 9 березня 2024 року Україна відзначає 210 років від дня народження Тараса Шевченка. Це не просто черговий ювілей великого українського поета, художника, громадського діяча. Це ювілей, який припадає на часи чи не найбільшого історичного протистояння незалежної української Держави з відкритою збройною агресією росії.

 

Читець 1.

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

 

Іду крізь свята, і крізь будні,

Крізь глум юрби, і суєту

Ні не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

 

Читець 2.

Між берегами вічності клекоче час,

Дзвенить нового дня весела повінь

Живуть, Тарасе рідний, поміж нас

І голос Твій, і пензель Твій, і Слово.

 

,,Твої думки, діла і заповіти

– Як вічне слово, як весняні квіти

Цвітуть, живуть. І вічно буду жити!”

 

Читець 3. Кобзареві!

Кобзарю, знов до тебе я приходжу,
бо ти для мене - совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.

А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух - у всесвіті, у світі.
Лише могили з місця - ані руш...
О скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

Пісня «Присвята Т. Шевченку» у виконанні учениць 8 і 9-В класів.

Ведучий. Шевченко став символом боротьби багатьох поколінь українців за волю та незалежність. Він і сьогодні надає сили і надихає українців на боротьбу за свободу.

Ведуча. Славімо геніального Кобзаря, який своєю творчістю, своїм життям створював і продовжує створювати українську націю.

Незламний оборонець, який на сторожі біля свого народу поставив Слово…

 

 

Читець.

Щороку в березні до нас

Значний приходить час

Це ж народився наш Тарас

Творець палких пісень.

 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Своїми босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

Ведуча. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними в не нашій, далекій стороні був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили німі… У цій далекій і водночас такій близькій стороні 9 березня 1914 року, коли під березневими туманними зорями земля вбирає у себе шелест пташиних крил …в похилій хаті край села над ставом, чистим і прозорим, життя Тарасику дала кріпачка – мати, вбита горем…

(На сцену виходять учениці 9-В класу в образах  матері, зі сповитком на руках, і баби)

Мати ( сумно дивиться на дитину ). Бодай уже ті діти не плодились, як мають рости в неволі.

Баба. Не можна так казати, дочко – гріх! Може, доля якраз талан твоїй дитині готує…

Мати. Нам усім один талан – і дідові, і бабі, і дитині: довічне панське ярмо.

Баба. А ти не клич недолі на малого та ось послухай, що тобі розкажу. У нас, бабів, є така прикмета: якщо перед тим, як зайти до породіллі в хату, заглянеш у вікно, то побачиш долю народженого. Коли я заглянула до вас, то заніміла. Скільки бабую, такого бачити не доводилось. Навіть казати боюсь.

Мати. Та кажіть уже, як почали.

Баба. А побачила я: сидить за столом повно всякого панства, а поміж панством мужик стоїть, вичитує щось із паперів. Вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це де не візьмись щось таке, як цар у короні, та як схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию… Я кажу, так і обімліла, і дивитися далі побоялась… Так бач, що виходить: виросте твій син неабияка людина: буде з царями й панами змагатись… Чуєш, ходять чутки, ніби вже народився той, що волю в панів одніме. Може, це й він.

Мати. Волю? Синочку мій, рости, набирайся сили. День і ніч Бога за твою долю, за твій талан молитиму.

(Виходять )

 Проєктується хата батьків в селі Кирилівці.

 

Звучить пісня ,,Садок вишневий коло хати” у виконанні учениць та учнів 5-А і 5-Г

 

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини

Нам вік доводиться робить,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свище.

І тут усюди – з краю в край

– Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами змитій,

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас (дивиться на хату).

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло…

Там неволя, робота тяжкая,

Ніколи і помолитись не дають.

(дивиться на матір і обнімає її)

Там матір добрую мою,

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі ),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині… А ми

Розлізлися межи людьми, мов мишенята.

 Тарас і мати, плачучи, виходять

Ведучий. Дитинство Тараса вздовж і впоперек пронизане чорними візерунками смутку сирітського. У дев’ять літ залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, а на одинадцятому році втратив батька.

Ведуча. А були в дитинстві Тараса і радісні, світлі дні. Любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що небо підпирають, захоплюючі розповіді діда Івана про Коліївщину і щира, вірна дружба Тараса та Оксани Коваленко.

 

(Під тиху мелодію сопілки «Садок вишневий коло хати» у виконанні учня 5-Г виходить учениця 9-В класу в образі  Катерини)

 

Катерина. Тарасик був більше мій, ніж татів чи мамин. Бо вони до ночі на панщині. А я, сама ще недоросла, зв’язана з малим, як ланцюгами: колихала, пісень співала, по кутку з ним носилася. Ще ж сама погратися хочу! Посаджу його на вигоні в ту ямку, що хлопчаки вирили, граючи в дуки, насварюсь, накажу сидіти й не вилазити, а сама – до гурту. Було, згадаю про дитину аж тоді, як із поля череда покажеться. Вітром прилечу до дуки – сидить, уже й сліз немає. Та як мене побачило – сльози в три ручаї! Скучило. Тулю його до себе, картаю себе докорами і обіцяю-обіцяю, що більше ніколи-ніколи не кину самого на вулиці! ... Колись Тарасик вивчиться, приїде в село уже в панській одежі, в капелюсі. Але говоритиме зовсім не по-панському і не цуратиметься ні нас, ні сусідів, ні геть чужих. Співатиме з нами пісень… Доживе його слава. І його вірші. Доки житиме останній українець на цій землі, буде він Тарасовими рядками і плакати, і сміятись, і ненавидіти, і любити.

 

(Звучить приспів пісні «Садок вишневий коло хати» на сопілці. Учениця в образі Катерини виходить)

 

Тарас. Як зараз згадую той час ще тоді щасливого дитинства, коли були живі батько й мати, і я ріс хоч у бідній, але дружній сім’ї. Часто бігав за село гратися у високих бур’янах, дивитися на зорі у вечірньому небі.

(Вибігає учениця 5-А класу в  ролі Оксани Коваленко і учень 5-А класу в образі малого Тараса).

Тарас. Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підковами.

Оксана. Срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш.

Оксана. Я без тебе – нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч убий – не піду!

Тарас. А я не віддам тебе нікому.

Оксана. А коли-що – рішу сокирою!

Тарас. А я втечу до тебе звідки завгодно.

Оксана. А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе.

Тарас. Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини. Прощай, Тарасику!

(Оксана цілує Тараса і вибігає. Тарас і собі йде )

 

Звучить пісня ,,Зацвіла в долині червона калина” у  виконанні учнів та учнениць 5-А та 5-Г класів.

 

Ведуча. А згодом поетові мине чотирнадцять, отже, від пастушка на ім’я Тарас він стане Тарасом Григоровичем Шевченком. Подарує Україні та світові щемливий спогад про замріяного хлопчика, який щиро вірить у Бога і в добрих людей… Той спогад стане пам’яттю України, поетичною легендою для багатьох-багатьох поколінь. А його автора згодом назвуть Пророком.

Ведучий. Пророком, Генієм, Кобзарем, в якого було таке зряче серце, що бачило крізь віки наперед. Тому й боліло, кричало, стукало… Не знав тоді ще поет, що покликаний Богом і людьми стати словом України. Не відав, що опікується Ним сам Господь.

 

Читець 1. А Сонце знало, що іде Всевишній

Воно ягнят зігріло, хай ростуть.

І напоїло щедрим соком вишні

Тієї, де хрущі нелякані гудуть.

 

Читець 2. А мати научала бути сином

Не тільки тата й рідного села

Вона розп’ятій тричі Україні

Своє дитя в офіру віддала.

 

Читець 3. Щоб був захисником, і на сторожі

Поставив Слово, зіткане з грози.

Щоб зріс слівцем, що на долоні Божій

Залишить сіль з пекучої сльози.

 

Читець 4. Молилось Сонце: Господи, Ти знаєш:

Це він, кому ягнята гріли світ.

Хто став Пророком у своєму краї

На всі віки в гірких тринадцять літ.

 

Читець 5. Бо вже тоді він бачив стільки сонця,

Що сльози не сховали далини.

А в тій малій потрісканій долоньці

Лишив Господь сім золотих зернин.

 

Ведучий ... Не весело на світі жить, коли нема кого любить… Кохання в житті Т. Г. Шевченка – чи не найболючіша сторінка Його долі, бо не мав Він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини, не було й діточок. Не судилося. За своє життя Він закохувався багато разів. Любили і його, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

Ведуча. Найчастіше Його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього таланту митця. І все-таки жаль, що не знайшлося у житті поета жінки, яка могла б йому сказати: «Журавлику-чорнокрилий, загублений мій коханий. Я навіть свій день останній летіти до тебе стану, допоки вистачить сили…»

Проєктується на екран слайд з портретами В. Рєпніної і Ганни Закревської.

 

Звучить мелодія № 2 (2 хв 25 секунда). Й. Штрауса вальс «На голубому Дунаї».

 

На сцені кружляють три пари у бальних костюмах. З-за сцени виходить учениця 9-В класу в образі Варвари Рєпніної.

Мелодія № 2 (фон)

Варвара. Ось ми і в Березовій Рудці на поміщицькому балу. Все кружляє, строкате, сяючи в нещирих посмішках, манірних жестах. Сьогодні в них у моді Шевченко. Ось чому з такою цікавістю всі, хто приїхав сюди, юрмляться біля нього. Але тільки одна особа привертає його увагу, лиш на неї він дивиться, мов зачарований. Це Ганна Закревська, молода дружина Платона Олексійовича. Та пані хоч вродлива, та легковажна вітрогонка. Як мені важко бачити їх удвох.

Від танцюючих пар відділяється учениця 9-В класу в образі Ганни Закревської і підходить до Варвари:

Ганна. Шевченко багато про вас казав... Він у захопленні від вас.

Варвара. Як усі поети, Шевченко схильний до перебільшень.

Ганна. А ви знаєте, ваш друг дуже милий і дотепний. Казав мені, що навіть не знає, кого треба проголосити царицею балу – вас чи мене.

Варвара. Будь ласка, увільніть мене від цього небезпечного суперництва. Царицею визнаю вас. (Повертається і відходить.) Молю тебе, Боже! Допоможи Шевченкові вирватися з пут кокетки! Хай дійде він високої мети, йому призначеної.

Ганна. Шевченко, Шевченко, у всіх на устах тільки він. Ось тепер і я бачу в ньому неабиякого художника. Він написав мій портрет – це якесь диво! (Демонстрування.) Та й сам маляр дивний і прекрасний, куди нам усім до нього. Якби ви знали, Варваро Миколаївно, яка я нещасна. Я жила в бідній сім'ї. І батькам здавалося, що мені випало велике щастя. Пан полковник Закревський особисто зупинив свій погляд на Ганні Вродливій... Щастя... Хай проклята буде та лиха година. П'ять літ минуло з тих пір. Це на балах ми такі безжурні. А коли роз'їжджаємось... От і став Шевченко єдиним світлим зблиском у темряві мого життя. Він каже мені такі слова, яких ніхто в житті не казав. І тоді наче сонце зігріває все довкола. Платон Олексійович вовком дивиться на нього. Я боюся, щоб не вчинив йому якогось зла. Варваро Миколаївно, попередьте Тараса Григоровича. Він вас послухає. Подумати страшно, чим усе це може закінчитися.

Варвара (обіймаючи Ганну). Гаразд. Тільки... Тарас Григорович - дуже складна людина і часто чинить всупереч здоровому глузду і... моїм повчанням.

Ганна. Прощавайте! Ніколи не забуду вашої доброти.

 

Мелодія № 3 Ярослав Джусь (фон)

 

(Іде, її спиняє Шевченко. Гра на бандурі на мелодію М. Скорика.)

 

Шевченко. Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать.

А я про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі.

Доле! Доле! Моя проспіваная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися...

Ганна (читаючи лист від Шевченка, продовжує):

А ти, доле! А ти, мій спокою!

Моє свято чорнобриве,

І досі між ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними - голубими,

І досі чаруєш

Людські душі?

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто не бачив...

Та й більше нічого...

 

Мелодія № 4. В. Ніро «Зоре моя вечірняя» (голосно)

 

Учениці 5-А та 5-Г виконують танець під звучання сучасної композиції В. Ніро на слова Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя»

 

Ведуча. Петербург…. Це були радісні, найщасливіші роки. Тарас починає малювати статуї в Літньому саду, зустрічає Івана Сошенка – земляка з Київщини, знайомиться з художником Карлом Брюлловим,  письменником Євгеном Гребінкою. І врешті стає вільним.

Ведучий. Він кидав пензля і брав перо в руки. Забував про мистецтво, яке давало йому гарний заробіток, медалі, славу, а витрачав час на вірші. Пророчі вірші України. Скільки зробили вони для долі нашої держави. Навіть пани, які терпіти не могли української мови, іноді заливалися слізьми, слухаючи їх.

 

Проєктуються на екран кадри поруйнованої України у війні 2022 року.

Мелодія № 5 (фон)

 

Сценка «Розрита могила»

Автор-читець:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

 

 

Дівчина Україна:

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі. 

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

 

Автор-читець:

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

Проєктується на екран слайд із написом «Борітеся – поборете!»

 

З’являється учень 9-В класу в образі слідчого, сідає за стіл, покритий зеленим сукном. Учень 9-В класу, в образі Т. Шевченка стоїть, біля нього з обох боків жандарми.

Слідчий: У вірші під назвою «Сон» зухвало описується його імператорська величність і государиня імператриця. Ви своєю просторічною мовою зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю свою жовч. Як це там… не можу пригадати… Смеркалося…огонь…огнем…

Шевченко: Я нагадаю!

Смеркалося… огонь огнем

Кругом запалало, −

Аж злякавсь я… «Ура! ура!

Ура!» − закричали.

Слідчий: Припинити!

 

Мелодія № 6. Барабанний бій Спочатку голосно, через 5 секунд – фон.

На його фоні слідчий читає наказ.

 

Слідчий: Государ Імператор височайше звелів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати…

 

Мелодія № 6. Барабанний бій (голосно).

 

Барабанний бій посилюється. Жандарми виводять Шевченка.

 

Стіл, на ньому – свічка .Сидить, схилившись Шевченко-солдат.

Піднімає голову. В очах − біль і сум.

Шевченко: Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати мене в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені ще заборонено малювати… Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку.

 

(Починає писати і говорить до себе)

 

Мелодія № 7 (фон). Артем Пивоваров ,,Думи мої, думи мої” (мінус).

 

Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О Господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро, і лихо.

Забирають, не вертають

Ніколи нічого.

Звучить тривожна музика

Ведуча. 30 травня 1847 року Шевченка, зарослого бородою, вивели з каземату. Він посміхався, прощаючись з друзями… Скинув капелюха, сідаючи у віз, а обличчя було ж таке спокійне, тверде. Через вісім діб уже були в Оренбурзі. За 2500 верст від Петербурга. В Оренбурзі, в Орську, в Новопетровській фортеці, на Кос-Аралі – ось де проминули ще десять літ Тараса Шевченка, десять нестерпних років солдатчини… І все ж дав собі слово, що солдата з нього не зроблять. Дав і дотримав. Не зробили! Повертався з заслання хворий і постарілий, але не скорений. Наче птаха з підбитим крилом, але з невимовною жагою злетіти.

 

Мелодія 5 (фон) М. Скорика «Молитва за Україну» (З глибини сцени повільно виходить Доля. Тримає запалену свічку у руках )

 

Проєктується слайд із запаленою свічкою.

Доля. Я тиха доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу.

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала ,,люлі” ще у сповитку.

Я проводжала маму, Катю в вічність

Разом з Тарасом.

Свічку їй несла.

Тихенько в бур’янах писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Я з ним ходила до стовпів

Шукала тих, що небо підпирають…

Та дарма… Нема стовпів…

Лише луби високі, Бо світ цей тлінь…

Одна душа жива!

Жила з поетом там, у Петербурзі

Думки ростила разом з ним.

Летіла в Україну вільна… така щаслива, друзі,

Хрущів шукала у садку, в гаю, на лузі.

Сміялася і плакала крізь сльози,

Ішла вперед, не озираючись назад.

Світила Кобзареві і в дощі, і в грози,

Щоб легше було йти крізь камінь канонад.

А потім згасла… ( гасить свічку )

Ранньою весною,

Коли із вирію летять птахи.

Я з ними повернулась.

Я вже вдома

Зійшла зорею на усі віки!

 

Голос з-за куліс. І почалися безсмертя слова і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях живі й ненароджені земляки поета в Україні й не в Україні.

Ведучий: Століттями виборює наша рідна мати, наша заплакана, знедолена, але не скорена Україна свою свободу, і знову ворог лютує на нашій землі. Але допоки сини України, наснажені словом Тараса, наші воїни-захисники стоять, мужньо обороняючи нашу Батьківщину, нас не здолати!

Ведуча. Воїни стверджують, що Шевченко для них - це  побратим по духу, по боротьбі, по вірі. Ми ділимо з ним наш українській шлях, ми захищаємо немовля і жінку-матір, ми вчитуємося в сторінки історії, ми виборюємо правду святої волі.

 

Проєктуються на екран кадри із Шевченком у камуфляжі.

Мелодія № 8. Звуки війни (7-8 секунд) голосно, потім стихають.

(Чути звуки війни. Виходять хлопці у військовій формі. Хтось сідає на сцені, хтось – на сходах, хтось лягає.)

1. Що було би, якби Кобзар повернувся на цю землю в наш час? Та писав би великі вірші, які, все ж, вправили б нам мізки і витрусили звідти сміття. А ще,   знайшов би слова, які допомогли би багатьом впоратися з сумнівами.
2. Він був би серед нас. Воював. Весело і розумно бив би ворога. Чистив би зброю. Розповідав би захопливі історії, яких тут трохи не вистачає.
3. Думаю, ковтаючи піт - рив би землю, або черпав з окопів воду навесні. Їздив би іноді у справах в тилову зону, брав би наші картки й список та привозив би кави й ще чогось.
4. А в проміжках - писав би великі вірші. Знаходив би потрібні всім слова. І малював  би картини олівцем на зворотному боці зіпсованого рапорту.
5.  Він був би серед нас. І для всіх. Тому що він живий і різний, навіть коли його немає. Він любив Україну по-справжньому, а не словами.
6. (Всі разом) Він наш вічний побратим з позивним - "Кобзар".

Мелодія № 1. М. Барських ( з 29 секунди до 47) (голосно)

 

Звучить уривок ( перший куплет ) пісні + Максима Барських «…І буде весна”

 

Ведучий. А завтра буде новий день… А завтра буде нова Україна… Україна, яку так любив Він – Тарас Григорович Шевченко. Україна, яка не плаче, а сміється. Україна без болю, без смутку, без горя, без війни:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

Звучить ,,Заповіт” Т. Г. Шевченка у виконанні всіх учасників літературно-музичної композиції.