Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

Сценарій літературного вечора «Рідна мова, рідне слово, народжені любов’ю»

Про матеріал
Слово – найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, незрозуміле і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в людині і зародити невіру, надихнути на працю і скасувати силу душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.
Перегляд файлу

Сценарій літературного вечора

«Рідна мова, рідне слово, народжені любов’ю»

Слово – то мудрості промінь,

Слово – то думка людська.

Леся Українка

 

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров’ю предків тяжко пурпурова.

    Ліна Костенко

 

Рідна мова – мати єдності,

батько громадянства і сторож держави.

                  Мікалоюс Даукша

Слово вчителя. Добрий день! Щиро вітаємо вас на святі української мови «Рідна мова, рідне слово, народжені любов’ю». 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця – українська. Мова – то найцінніший духовний скарб, який створило людство за всю історію. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

  Тому сьогодні ми запрошуємо Вас поринути у чудовий і прекрасний світ нашої рідної мови.

Учень 1      Починаймо наше свято!

      Людей зібралося багато

      Щоб веселитись і співати

      І рідну мову прославляти.  

Учень 2 21 лютого 2002 року Президент України Леонід Данилович Кучма підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови в Україні.

Виходить дівчина і промовляє слова молитви  

Коли до серця крадеться тривога, –  за долю України я боюсь, 

З молитвою звертаюся до Бога і мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя і захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя, теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній, мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Мово! Прости! Повернися! І віщим й вічним Словом освяти серця.

В народі українськім відродися, бо тут твоя калинова земля!

Учень 1      Велична, щедра і прекрасна мова.

      Прозора й чиста, як гірська вода,

      Це України мова барвінкова,

      Така багата й вічно молода.

 

Учень 2 Українська мова, одна з найбагатших, наймилозвучніших в індоєвропейській мовній сім'ї, однак вона пройшла нелегкий, тернистий шлях, поки стала державною в незалежній Україні.

 

Інсценізація. Дійові особи: Автор, учень, Українська мова.

Автор У кожного народу є своя мова, але інколи окремим народам важко вдається відстоювати право на використання рідної мови. Ось я розповім вам одну історію.

В одному краї –  такому гарному, сонячному, багатому ходила сумна-сумна дівчина. Вона йшла і гірко плакала, витирала рясні сльози. І ось підбіг до неї учень.

Учень Хто ти, дівчино? Ти така гарна, але чому сумна і гірко плачеш?

Українська мова Я українська мова. Колись я народилася і виросла в цьому краї. Прогнали мене. Може, ви мене шануватимете і не дозволите, щоб мене забули?

Учень Мово, заходь до нас. Ти будеш з нами жити, оповідати вірші, казки, байки. Будеш співати нам пісні. Ти допоможеш пізнати країну наших батьків, дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чиї діти.

Українська мова Бачу, що ви мене шануєте, любите, не забуваєте. Тоді я буду жити у ваших серцях і устах.

 Діти, дружіть із мовою

 І вивчайте її гаразд?

 Не вважайте мене примусовою,

 Полюбіть, як весною ряст.

 Примусова тим, хто цурається,

 А хто любить, той легко вчить

 Все, як пишеться і вимовляється,

 Все, як пісня, в мені звучить.

 Я журлива, а також піднесена.

 Тільки фальш для мене чужа.

 В мені – душа Шевченкова й Українки,

 І Франкова в мені душа.

(Показує рукою на портрети.)

Учень 1 Нарешті українська мова посіла почесне місце серед інших мов світу, тому що стала державною. Про це записано в Основному Законі України – Конституції (демонструє), яка була прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Стаття 10 засвідчує, що «Державною мовою в Україні є українська мова».

 

Інсценізація. Дійові особи: автор, англієць, німець, італієць, українець.

Учень 3 Один випадок, який яскраво засвічує багатство нашої мови.

У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо пасажирів-інтелектуалів: англієць, німець, італієць, четвертим був українець. Розмова точилася навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову: чия краща, багатша, досконаліша і якій бути провідною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти свою рідну.

Першим заговорив англієць:

Англієць:  Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови,рознесли по всьому світу.

Німець: Ха-ха – Німецька мова – то мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи.

Автор:  Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

Італієць: Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання.

Автор:  Українець думав і нарешті промовив:

Українець: Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажімо, своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому всі слова починалися б з однакової літери?

Всі разом:  Ні, ні, це неможливо!

Українець: Ось вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву.

Англієць: Хай буде «ес».

Українець: Гаразд. Вірш називається «Самотній сад»

Сипле, стелить сад самотній сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь, серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє, сад – солодкий спокій – спить.

Сонно сипляться сніжинки, струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи – срібні співи серенад.

Стиха стеляться сніжинки – спить самотній сонний сад.

Всі разом:  Геніально! Неймовірно!

Автор:  Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

 

Учениця. Мова! Що можна про неї сказати? Народ каже:

1. «Слово до слова – зложиться мова».

2. Слово до слова – весела розмова.

3. Від теплого слова і лід розмерзає.

4. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

 

Учениця.

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

 

Учениця.

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів.

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода…

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання.

Ти вічна, мово, щира і жива!

 

Учень.

Хай рідна мова квітне, мов калина,

Ми – українці, всі ми – земляки,

Єдина мова – нація єдина.

Без неї не воскресне Україна,

А з нею ми – безсмертні на віки!

 

Учениця.

Хай це чуття  не полиша ані дочку, ні сина:

Без слова рідного душа самотня, як пустиня

І наче камінь той, німа, - на всі віки заклята

Без слова рідного нема ані пісень, ні свята.

В нім перший цвіт і перший слід

Від хати до криниці, весь історичний небосвіт. 

Дзвін колоса і криці.

Воно веде і окриля – гряди прийдешня днино!

Без слова рідного земля – як без батьків дитина.

 

Учениця.

Мова рідна – річ корисна,

Барвінкова, гарна, чиста.

Наша мова наче джерело,

Де вода і чиста, і прозора

Скільки слів до неї увійшло.

Нею і співають, і говорять.

 

Наша мова  як чарівний спів,

Ніжністю і світлом обіймає.

В ній багато теплих, добрих слів,

Їх з дитинства кожен пам’ятає.

 

Наша мова – квітка чарівна

В ній краса і сила є від поля.

Наша мов – це дзвінка весна,

Це землі святої вічна доля.

 

Наша мова ллється, мов струмок,

В ній проміння і роса ранкова,

Що сплела у пісню як вінок

Лагідна і щира колискова.

 

Учениця.  Ось як про неї писав Тарас Шевченко:

Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!

 

Учень 1  Українська мова – це мова віршів, пісень, казок, прислів’їв, приказок, скоромовок, легенд нашого краю. Це наше багатство.

 

Виходять читці

Як довго ждали ми своєї волі слова!І ось воно тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова, чарує, тішить і п’янить.

Трембітна мово, музико, калино!Звучи в розмові, повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна. О рідне слово, більше не мовчи!

Не замовкай ніколи, рідне слово, іскрися жартом, піснею злітай.

Над нами квітни завжди веселково, щоб сяяв щастям український край.

Плекаймо в серці кожне гроно, прозоре диво калинове.

Хай квітне, променить червоно, в сім’ї великій, вольній, новій.

 

Вірш «О мова моя»

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії й мальви, жоржини!

Моря брилі антів, це – мова моя.

Це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила і клич, яка в ній мелодія лине в натхнення хвилини!

О мова моя, душа голосна України!

Ти мрії фіалок, і сон конвалій, й гостріша за крицю багнета …

Ти душу бійця пориваєш на бій в натхненнім пеані поета…

Тобою звучать і міста золоті, й заквітчані селами гони…

Ти – зброя ідеї. У битві й труді єднаєш сердець міліони…

Мов райдуга – арки над морем колон, що в небо музикою лине,

Де славить життя золоте жайворон… Це мова моєї Вкраїни.

 

 

Звучить пісня (Тіна Кароль «Україна – це ти»)

 

Учень 2 Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все – таки могутній творчий геній нашого народу! А  який тонкий та дотепний український гумор! Ось хоча б гуморески Павла Глазового.

 

Учень 1: Українську мову і літературу треба добре знати, щоб не було вам так, як отій дівульці, про яку  зараз розкажуть. Гумореска називається «Гаряча філософія».

 

Гумореска «Гаряча філософія»

Не боялася дівулька, ні лайки, ні бійки.Закінчила школу, на нещасні «трійки».

Але в мами є знайомий в університеті.«Будеш ти на філософськім вчитись факультеті».

Так, явившись на екзамен, лепнула  дівуля, що жив колись на Вкраїні філософ Каструля.

І сказав екзаменатор, вставши із-за столу:- Я вам радив би вступити в кулінарну школу.

І закінчила дівулька курси кулінарні.Пече тепер пиріжечки і оладки гарні!

І на кухні порядкує рукою твердою, і не плутає Каструлю зі Сковородою.    

 

 

Учень 1: А буває ще й так, як в гуморесці «Кухлик»

 

Учень Дід приїхав із села,

Ходить по столиці

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Просить він…

А покажіть

Кухлик той,

що скраю.  

Што? Чєво?

Я не понімаю.

Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

В Україні живите

Й не знаєте мови…

Продавець теж була гостра та бідова.

У мєня єсть свой язик.

Да к чєму мнє мова…

І сказав їй мудрий дід.

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови.

Має бідна язика

І не знає  мови.

 

Учень: Є в нашій мові те, що не вмирає: тепло любові, пам’яті, надії. Із гумором у нас добре. Україно. Тож сміємось на здоров’ячко у ній.

 

Учень 2

Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»

Палажка: Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче.     Я, - каже, - не культурна, жию уже у двайцік первому віці, а говорити                       по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч вісімнадцятий…

Параска: От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам’ятай, що на календарі тепер дві тисячі вісімнадцятий рік. Ех… І коли до тебе розум постукає?

Палажка: Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір’ї.

Параска: Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

Палажка: І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов’я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду – нічого й казать!

Параска: Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мені в гості, а тебе кавою пригощу. Ходи-ходи…

Палажка: Що це ти мені махаєш?

Параска: Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка: А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфетки якісь маєш? З ними добре кофе пити.

Параска: Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила.

Палажка: Та я лишень жартую. Пам’ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам’ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» - цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а листкові; замість «творожні кошички» - сирні корзинки і т.д.

 Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя – найкраща для мене з усіх мов.

Параска: Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

Звучить пісня (Десь по світу)

Учениця

Учися жити й пам’ятай,

Що скрізь живуть по світі люди.

Але найкращий – рідний край

 І ліпше десь тобі не буде.

 Бо тут твоя земля і дім,

Твої батьки і рідне небо.

І найсолодший хліб у нім,

А що людині більше треба?

Ніж радість, воля і краса –

Той оберіг з дитинства милий,

Прозора вранішня роса

І погляд батька незрадливий.

І усміх мами чарівний,

І вірні друзі, добрі люди…

Ось тут і є той рай земний,

А кращого ніде не буде!

 

Учениця

Вчімося, друзі, слово любити.

Слово до слова – й думка сповита.

Люди без думки – птиці безкрилі.

З думкою люди мудрі й щасливі.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі.

Кожне з них, лиш торкни, - як струна, виграва.

Зрозумілі, вагомі й усі вони наші…

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття.

Говоріть: хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя!

 

Учениця

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,

Мови діда й баби, предків наших всіх,

Бо її цуратись – сором непошани,

Бо її цуратись – перед Богом гріх!

На землі народів Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

А у кожну мову, гарну і багату,

Вклав свою небесну ніжність і любов.

Всі народи світу – то Господні діти,

Всіх  народів мови – то Господній дар,

Але мова мами – найрідніша в світі,

В ній є все: і святість, і краса, і чар.

  

Слово вчителя.

Ось і підходить до кінця наше свято української мови. Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник нашої рідної української мови. Пам’ятайте, що словом можна:

розвеселити,

розрадити,

вселити надію,

викликати посмішку,

переконати,

ощасливити,

зцілити,

причарувати,

возвеличити,

очистити душу,

розсіяти сумнів,

скувати сили душі,

посилити тривогу й безнадію,

поранити душу,

образити,

приголомшити.

Ми бажаємо Вам

Разом: Щастя, миру і добра.

 

Вчитель: Слово – найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом.  Мудре і добре слово дає радість, незрозуміле і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в людині і зародити невіру, надихнути на працю і скасувати силу душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

 

Дякуємо всім за увагу.

 

docx
Додано
31 жовтня 2019
Переглядів
146
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку