Сценарій мистецького уроку- Академії

«Максим Березовський. Життя та творчість» *1,2,3,4

СТОРІНКИ ЖИТТЯ

 «Маестро з Глухова». Початкова освіта.

                          Юний  дебютант в «Оперному домі».

                                     Італія. «Пан Максим володіє всіма даними…і обіцяє стати видатним творцем музики».

Прикрі реалії життя в Росії.

                        Закінчення життя у повній самітності та бідності.

                                                    Творчісь митця як настанови нащадкам. @ *5

Максим Березовський (1745-1777)

@*7,8«Не покидай мене у пору старості,

Коли зменшиться сила моя,

Не лиши Ти мене,Бо мої вороги

 проти мене змовлюються,

Говорячи: «Бог покинув його…»

Не віддаляйся, Боже, від мене,

 Боже мій, – поспіши на поміч мені!»

======== @ *9Ця тиха й сумна молитва до Бога, щоб він не покинув людину тоді, коли їй, старій та немічній ,над усе потрібні душевне тепло й підтримка. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією М.Березовського.

  @*10Серед найвизначніших музикантів, якими так щедро обдарувало людство ХVIII сторіччя почесне місце належить українцеві Максиму Березовському. Доля його склалась винятково трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої й доволі загадкової смерті.

========Готуючись до виступу учні 10-их класів опрацювали багато джерел, зупинившись на статті «Максим Березовський, трагедія українського Моцарта» із книги «Україна  InCoqnita», в якій зазначено: «Біографія М.Березовського …містить чи не найбільшу кількість неясних  та заплутаних відомостей. Створенню … образу композитора… сприяла повість рос. письменника XIX ст. Нестора Кукольника «Максим Созонтович Березовський» Багато пізніших біографів композитора спирались на це джерело.

========@*11,12Щодо походження композитора можна лише робити припущення: народився 16 жовтня 1745 р. у м. Глухові. Батько його, Созонт Березовський належав до небагатих дворян або ж церковнослужителів. Початкову музичну освіту отримав у Глухівській музичній школі.

========До 1764 р. Глухів як гетьманська резиденція вважався столицею України. У резиденції Кирила Розумовського, @ *13який став гетьманом, коли Максимові виповнилося 5 років, були театр і прекрасна співоча капела. В місті була знаменита музична школа, заснована у 30-х роках XVIII ст., до програми якої входило вивчення хорового співу, гри на скрипці, бандурі, підготовка співаків, хористів, оркестрантів для Петербурзького двору, зокрема для @*14Придворної співацької капели. Точних даних про навчання Березовського у Глухівській музичній школі поки не знайдено. Березовський навчався у 1750-ті роки в Києво-Могилянській академії і досяг класу риторики (дійшов до шостого класу й отримав грунтовну освіту).

@ *15

Ця славнозвісна музична  школа була заснована в 30-ті роки XVIII ст. і користувалась особливою прихильністю імператриці Єлизавети. Подалі  Березовський навчався в Київській духовній академії, де  музиці приділяли належну увагу, хоча вона вже не входила до основних предметів. Про високий рівень музичної освіти в духовній академії може свідчити й той факт, що на канікулах студенти заробляли  на своє утримання  співом кантів та вертепними виставами.

========   Під час одного з виступів, Максима помітив граф Кирило Розумовський і привіз його  до Санкт-Петербурга. @*16

  Саме в опері  Ф. Арайї «Олександр  в Індії» у 1759 р. вперше виступив дебютант Максим Березовський. Може видатись  неймовірним, що такий хлопчик виконав таку складну й віртуозну оперну партію, але в той час нерідко ставились спектаклі, в яких найстаршому  з солістів виповнилося 14 років,а середній їхній вік становив 11-12 років.

  М.Березовський був єдиним вітчизняним співаком на сцені «Оперного дому», побудованого імператором Петром III.@***17,18,19

Катерина ІІ, що прийшла до влади, ставилась  до музики прохолодно, що на деякий час і вплинуло на виконавську кар’єру Березовського.

=======Участь Березовського у виставах разом з італійськими акторами, зокрема в опері Ф. Арайї, яка складалася з ряду віртуозних партій, свідчить про наявність у нього прекрасного голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки й італійського вокального стилю бельканто. Збереглися списки виконавців опери «Олександр в Індії». За винятком М. Березовського, всі інші солісти були жінки (переважно італійки), які виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів (кастратів). Водночас Максим співав у Придворній співацькій капелі, очолюваній Марком Полторацьким, більшість хористів якої були українцями. Високий виконавський рівень капели дивував навіть іноземних музикантів.

======Марко Полторацький (28.04.1729—24.04.1795) @ *20

Полторацький Марко Федорович (28.04.1729-24.04.1795, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — оперний співак (баритон), хоровий диригент, педагог, музичний діяч. Директор Придворної співацької капели в Санкт-Петербурзі.

Народився в сім’ї священика (козацького походження). Навчався в Чернігівському колегіумі (1737—1741), пізніше — в Києво-Могилянській академії; співав в академічному хорі. У 1745 р. граф О. Розумовський привіз М. Полторацького до Санкт-Петербурга. З 1746 р. зарахований до придворного хору в Санкт-Петербурзі; найближчим часом відряджений до Італії для продовження музичної освіти. У 1750—1770 рр. — соліст придворної італійської оперної трупи. Дебютував у опері  Франческо Арайї. Був першим українським співаком, який виступав на сцені разом зі славетними італійськими вокалістами, яким ні в чому не поступався, за свідченням тогочасної преси Полторацького було визнано одним із найкращих українських оперних співаків 2-ї пол. ХVІІ ст.

З 1753 р. — диригент, з 1763 р. і до кінця життя — директор Придворної співацької капели в Санкт-Петербурзі. Його капела посіла одне з провідних місць у музичному житті Санкт-Петербурга. Полторацький залучав до неї іноземних музикантів і талановитих українців. Неодноразово їздив в Україну, прослуховував голоси в полкових хорах, церквах, монастирях, школах. За багатолітню співацьку службу отримав у 1763 р. грамоту на дворянство й чин полковника. З 1791 р. він — дійсний статський радник.

Помер у Санкт-Петербурзі, похований на Лазаревському кладовищі

Олександро-Невської лаври. Учитель М. Березовського, Д. Бортнянського та ін. 

=======На початку 60-х років XVIII ст. хлопець брав уроки композиції та контрапункту у Франческо Цоппіса — венеціанського музиканта, котрий приїхав з італійською трупою Локателлі в 1757 р. і залишився в Росії. Ф. Цоппіс керував театральним оркестром, писав духовні хорові твори. 1765 р. він змінив М. Полторацького на посаді капельмейстера Придворної капели. Після перевороту 1762 p., який посадив на престол Катерину II, артистів-співаків Оранієнбаумського театру, в тому числі й Березовського, перевели в італійську трупу (так звану «італійську компанію»).

=======В цей час він багато працює над композицією, створює хоровий концерт «Не покидай мене у пору старості».@**21,22

 @*23 З книги академіка, німецького дипломата Якоба фон Штеліна, ми дізнаємось: «…что Березовський был обладающий  большим дарованием, вкусом  и искусством  в композициях церковных произведений  изящного стиля».

Росія в ті роки давала притулок багатьом музикантам  із Західної Європи. А вітчизняні митці переважно не мали ґрунтовної фахової освіти. Тому держава оплачувала перебування талановитої молоді в кращих зарубіжних  школах та академіях.

=======Березовський спілкувався з видатними музикантами Європи та кращими вітчизняними співаками й інструменталістами, котрі працювали в Петербурзькій придворній капелі і столичних оркестрах. Надзвичайне обдарування, багатогранність таланту (крім композиторської діяльності та виступів у опері, він, за деякими свідченнями, @ **24,25 досконало грав на скрипці та клавесині) дозволили йому здобути визнання в серці музичної культури Європи — Італії.

======= @** 26,27У 1768р. обдарованого Максима відправляють стажуватися до Італії, у  місто Болонья, у якому процвітала Філармонічна академія. Навчається у падре Джованні Мартіні, францисканського монаха, який вважався одним з найкращих музичних педагогів та теоретиків Європи. @ *28

Згодом, скупий на похвали  падре Мартіні пише в листі до директора російських імператорських театрів І.Єлагіна: «Пан Максим володіє всіма даними для вивчення мистецтва контрапункту і обіцяє стати видатним творцем музики».                         

 У 1771р. Максим Березовський успішно склав іспит, який полягав  у написанні за короткий час досконалого твору, дотримуючись найсуворіших правил музичної науки, і отримав звання академіка музики. @** 29,30Його ім’я викарбуване на дошці почесних студентів Болонської академії поряд з геніальним Моцартом.

=======Найімовірніше, що Березовський перебував у Італії близько трьох років.

На ті часи Болонья була визначним культурним центром Італії. Гордістю знаменитої Філармонічної академії був падре Мартіні.@**31,32Його колосальна музична бібліотека вважалася однією з найбільших в Європі. Не виключено, що йому доводилось підтримувати і Максима, якому аж надто нерегулярно надсилали з Петербурга гроші.У Болоньї жили тоді Франческо Арайя (1709 — бл. 1770), в операх якого Березовський співав ще в Оранієнбаумі, колишня партнерка — співачка Катаріна Брігонці та Вінченцо Манфредіні (1737—1799), теж знайомий по оранієнбаумській трупі, який здійснював навесні 1770 р. у театрі «Комунале» постановку своєї опери «Арміда». Міг тоді спілкуватись Березовський ще з одним визначним музикантом — всесвітньо відомим співаком Фарінеллі (Карло Броскі, 1705-1782), який підтримував з Мартіні дружні стосунки.

======= Пройшовши, як цього вимагали правила, нижню і середню сходинки навчання, протягом року показавши себе у творчій діяльності, учень допускався до екзамену на звання академіка. М. Березовський складав іспит (@*33разом з відомим чеським оперним композитором Й. Мислівечком) 15 травня 1771 р. Його екзаменаційна робота донині зберігається в архіві академії. Того дня, разом із Максимом, членом академії став і Мислівечек, а за вісім місяців до них (9 жовтня 1770 р.) приєднався 14-річний В. А. Моцарт. Їхні імена викарбувані золотом поруч на мармурових скрижалях Болонської філармонічної академії.

У Болоньї були написані кращі з Максимових причасних віршів, вся «Літургія», які стали найзначнішою частиною його творчого доробку. Один із біографів Березовського Є. Болховітінов зазначав, що «чекала слава його вже і в Росії, тому шо він ще з Італії надіслав до двору декілька церковних концертів, які загалом були схвалені».

=======Хоч як сутужно жилося в Італії Максимові, крім Болоньї він, очевидно, побував і в інших містах Італії: адже друзі — музиканти з італійської трупи — на цей час повернулися з Росії додому. Мусив заробляти на прожиття музикою. 1772 р. створив у Пізі сонату для скрипки і чембало@*34, а на початку 1773 р. під час карнавалу в оперному театрі м. Ліворно було поставлено його оперу «Демофонт». Деякі документи дають підстави стверджувати, що ця опера була поставлена також у Флоренції, а короткий список його задокументованих творів італійського періоду насправді набагато більший.

=======Італійський період був найбільш щасливим і гармонійним у житті Березовського: тут вповні оцінили його талант, виконували твори, перед молодим митцем відкрилась блискуча перспектива подальшої творчої діяльності. @*35М.Березовського в Італії підтримував граф Олексій Орлов, замовляючи йому музику та щедро розплачуючись. Ще більшим контрастом стали для нього реалії життя в Петербурзі  після повернення у 1775 р.

В Петербурзі його зарахували до Придворної  капели «без визначеного заняття», заробляв на життя  переписуванням нот, постійно  жив в борг і  навіть не мав нового костюма, в якому міг би ходити на концерти.

Отак жив  перший композитор Росії (пізніше музикознавців назвуть його гордістю російської музики, забуваючи, що М.Березовський – українець).   

Посади капельмейстера, як це передбачав титул академіка, він не отримав.

Після бурхливого музичного життя Італії атмосфера в Росії була для Березовського задушливою і нестерпною. Соціальне становище професійних музикантів, за винятком приїжджих з Європи, перебувало на рівні придворних слуг і кріпаків.

 У Росії, окрім Бортнянського, котрий ще не повернувся з Італії, не було жодного композитора його рівня, але ставилися до Максима як до звичайного службовця.

=======В цей період Березовський напружено працює, пише один за одним свої видатні музичні твори, але їх майже не виконують. Заздрісники й чиновники  оточили його глухою стіною, з якої йому ніколи не вибратись.

  @**36Лише  Григорій Потьомкін подає надію на краще майбутнє композитору   – планує призначити його директором музичної академії, яку збирався відкрити в Кременчузі, але цей проект князь не зміг  реалізувати: академія - невиправдана розкіш для малоросійського краю.

 =======На той час єдиною розрадою Максима Березовського були розмови з українськими знаменитостями,котрі ще не забули мови  рідної землі. Після принижень у царському дворі Максим ішов до простих людей, розважав їх, співав їм  рідних українських пісень, писав хорові концерти.

 Але доведений інтригами і нестатками  до розпуки, в розквіті сил (у віці 32 роки)  Березовський закінчив життя самогубством.

Для історії зберігся документ тих днів – доповідна записка директора імператорських театрів Івана Єлагіна, що Максима Березовського немає на що поховати, оскільки в покійного, як виявилось, не було ні копійки грошей. Директор прохав дозволу поховати його за казенний кошт.

«Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування вартувало би по сей день і видати. Та як по смерті його нічого не зосталося і поховати тіло нічим, то звольте. Ваше Високоблагородіє, видати по перше число травня його жалування придворному півчому Якову Тимченку. Іван Єлагін. Травень, 25-го дня 1777 р.» Це останній з документів, якими окреслено життя, творчість і смерть генія європейської музики XVIII ст., нашого співвітчизника.

======= Існує ще одна версія щодо смерті композитора: після знищення Запорізької Січі цариця дуже різко та знахабніло почала поводитись з М.Березовським, тому він вирішив покинути Петербург і їхати додому, в Україну.

 На замовлення імператриці Максима Созонтовича по дорозі із Санкт-Петербургу в Малоросію було підступно вбито.

 Після вбивства Березовського Катерина ІІ власноручно спалила архів українського композитора-академіка Максима Созонтовича Березовського, заборонивши його твори навіки. 

Листи @ 38,39

1)Перший про любов *40

«Петербург, 7-го липня 1775 року.

Матильда! Чи здорова ти, Матильда! Чи зберігає ангел божий краще творіння боже, мою Матильду? Кожен день молюсь!. Я в Петербурзі з учорашнього дня. Десять років так змінили нашу столицю, що дізнатися важко. Я боявся за себе, думав, що, об'їхавши найкращі міста Італії та Німеччини, я знайду наш Петербург пустелею Петербург порожній. Все в Москві; це у нас інша столиця, центральна і стара, де коронуються наші. Святкують мир з Туреччиною. Опера, віртуози, артисти, капела, все там, і мені абсолютно нічого робити, нікуди піти. Ні душі знайомої. Положення моє було б незавидним, якщо б душа моя не носила в собі невідлучно співрозмовниці, тебе, Матільда ... Розлука - Бог з нею ... це жорстоке страждання... Розлука, втім, має і добру сторону. Це міра нашим почуттям. Це час для самого важкого іспиту; я витримав його, Матильда, і тепер в сто раз більше люблю тебе.

Про опору

Випадок навів мене на старого знайомого, товариша по капелі, він спав з голосу і тепер служить у Сенаті. Ах, як він зрадів зустрічі зі мною Спочатку мені розповів докладно різні училищні плітки, потім, що в них робиться в сенатській канцелярії. Уяви, він не знає, що я зроблений академіком і капельмейстером; на всі мої запевнення хитав головою сумнівно і уклав побоюваннями, що в Петербурзі я ніколи не буду капельмейстером. Дивак!

а він продовжував: - перші в цілому світі! Такі пишуть опери, що просто на диво ... »-

«А ти думаєш, що я не пишу опер!» - «Годі, братику, повно!» - «Та чи знаєш ти, що в Ліворно грали мою оперу« Демофонт »!»

Він мало не ліг зо сміху, зізнаюся, це мене трохи засмутило! Як! Знайомий, товариш, і той не знає, що я академік, капельмейстер, що я написав «Демофонт

2) лист *41

«Верона, 22-го вересня 1775 року.

Друг мій, маси! Я не писала до тебе так довго, тому що всі чекала з Ліворно «Демофонт». Але ось що сталося. Не журися, мій друг, горю можна допомогти, бо я знайшла у Вероні колишнього капельмейстера в Ліворно. Він запевняє мене, що пам'ятає всю оперу напам'ять і вже, з моєю допомогою, почав писати партитуру. Пропусків і помилок бути не може, тому що я знаю оперу краще за нього Маси, маси, ти маєш рацію! Розлука прославляє і підсилює любов! Зроби милість, старайся скоріше влаштуватися, і я полечу до тебе на крилах.

3) про невизнання *40

«Петербург, 15-го грудня 1775 року.

Я отримав лист твоє, Матильда, отримав тоді, в таку хвилину, коли без цієї небесної допомоги я не знаю що б зі мною зробилося ... Не знаю, чи стане у мене духу, холоднокровності, щоб розповісти тобі в порядку все, що зі мною трапилося. Не лякайся, Матильда! Буря вщухла, але хвилювання ще триває! Я ледве стою на ногах. Це було в день мого народження, 21-го вересня. Ти ніби знала і на інший же день поспішала мене потішити неоціненим листом. Але чи міг я цього сподіватися, чи міг я думати, мріяти! .. Так, недарма нас лякали північні зірки ... Треба було вірити неба ... Треба було ... Ах, Матильда, навіщо я пишу до тебе? Скажи, не божевільний я?

Присягаюся Богом і всіма святими, я не хотів писати до тебе; горя соромом, я шукав кого-небудь, щоб вилити мої страждання, , нема в мене ні живої душі, яка б могла зрозуміти моє становище. І як же ти хочеш, щоб я писав до тебе. О, Матільда, але після всього, що сталося, чи можу, смію звертатися до тебе ... Зізнаюся, я соромлюся про тобі думати, коли сиджу на своєму новому місці ... Але хай буде, що буде, Матильда! Прийми мою сповідь і забудь мене.

Так, це було в день мого нещасного народження. Раптом увійшов Опанас і каже: «Цариця буде завтра» .- «Ти почім знаєш?» - «Та приїхали півчі, комедіанти і двірський челядь. Пічки топлять, театр споряджають ». Директор капели Сарті приїхав я поспішив до нього. Він прийняв мене сухо, гордо, нестерпно і оголосив мені, що для мене немає вакансії. Всі помічники і свого вчителя в комплекті, а мені немає місця! Мені! Та чиє ж місце займаєш ти, найманий прибулець? ти, чужинець, не даєш притулку в моєму же батьківщині, у мене вдома! Відповідь його мене розсмішила. «Вибачте, маестро, - сказав я, примушуючи себе до чемності. - Я зовсім не за цим прийшов до вас. Місце мені вкаже її імператорська величність, всемилостивейшем государиня, а я прийшов до вас тільки засвідчити моє шанування як товариша по ремеслу і звести необхідне знайомство ». Відповідь йому не сподобався, він гордо окинув мене поглядом з ніг до голови і сказав з запалом: «Імператорський співочий, не забудьте, ви говорите з своїм начальником». я не витримав. «Кочуючий, музика, не забудьте і ви, що говорите з членом Болонської академії! Наше знайомство скінчено. Прощайте! »Не знаю, чи добре я все це зробив, але зізнаюся, я був і єсмь задоволений моєю відповіддю.

Що ти скажеш, Матильда, а? що ти скажеш на все на це? Забудь мене, забудь, я не гідний твоєї любові; нікчемний музик з усіма моїми заморськими титлами, з усією моєю трансальпійські славою. Забудь мене, Матільда. Але до кого звернутися, кому поскаржитися, кого і про що запитати? Я пішов світ за очі; Мрії мої провалилися! Матильда! Ти вільна, ніколи  не захочу, не дозволю, щоб ти погубила славний свій жереб для незначного, живцем похованої людини. Я привчаю себе до цієї жахливої думки. Вічна розлука, вічна!

Прости навіки! »

4) про підтримку *41

«Мілан, 1-го березня 1776 року.

Массімо, Массімо! Не треба нам нікого і нічого! Ненависний мені театр, мені тяжка популярність, але я не зніму цього тягаря, поки не зберу подати зі всієї Європи для і за тебе, Массімо. Мій талант належить тобі, я принесу тобі плоди твоїх же праць, ми потонемо в загальному забутті, прокинемося для істинного життя. Твердості, Массімо, твердості!

. Чи знаєш, що я придумала. Тобі нічого робити. Напиши для мене оперу і прийшли до Відня, я поставлю на своєму, опера буде дана. Слава твоя, заглушена змовниками, воскресне, стануть писати в газетах, дійде до Петербурга, і велика твоя государиня зрадіє, що у неї в Петербурзі живе першокласний європейський композитор. Право так, Массімо! Про себе не пишу ні слова. Ти одна моя турбота, і прошу тебе, Массімо, не дуріти, писати мені щотижня, справно, з усіма подробицями, а щоб тебе не віддали на тортури злиднях і позбавленням, посилаю тобі тисячу червоних з твого ж капіталу. Наймі собі порядний будинок, заведи господарство, охайну меблі, хорошу прислугу. Це необхідно. Про це просить, благає твоя Матильда ».

5) про надію *40

«Петербург, 3-го липня 1776.

Надія! Надія. Вона блиснула райдужним крильцем! Матильда, я ще сам не знаю, чи вірити моєї радості. Але постій, я люблю все робити і розповідати в порядку. Ти не знаєш, що у нас є геніальний, колосальний людина, граф Григорій Олександрович Потьомкін князь вважає, і вельми справедливо, що музична академія з великим успіхом може існувати в Малоросії, що для успіху в цьому підприємстві потрібен російський музикант, і мене звуть завтра вранці до його світлості. Пробач, що не пишу більше; пошта скоро відходить, а мені ще треба поклопотатися, дістати напрокат порядна каптан та інші дрібниці. Пробач, до наступної пошти.

6) про проект

«Петербург, 10-го липня 1776.

Ура! Хай живе ясновельможний князь Григорій Олександрович! Я, твій Массімо, я директор музичної академії в Кременчуці! Слухай, Матильда, і радій! Приходжу, лакеї раз у раз відчиняють двері, а я собі йду та йду ...

Мила Матильда, у мене справа кипить не по днях, а по годинах. Я прочитав князю чорнову проекту. Він майже весь схвалив кошторис витрат; та ще, щоб я склав список особам, яких думаю виписати на професорські місця.

Ти вгадаєш, що я знайшов тільки одного професора - тебе, Матільда ... Я довго думав, звідки взяти людей, і згадав, що тепер музична вченість, крім батька Мартіні і його сподвижників, найкраще розвинена в Празі

О, Матільда, Матільда, чи думав я, потопаючи у похмуру нікчемність, що я випливу ще з цієї безодні! що щастя мені посміхнеться, покриє мене непроникною блискавкою. Страшно й подумати про минуле, але я відчуваю, що там був тільки божевільна відчай; дякувати Богу, я не встиг занедужати страшною, огидною недугою

7) про закупівлю інструментарію

 «Петербург, 25-го липня 1776.

Проект абсолютно закінчено. Лежить переписаний на прекрасній папері, красивим почерком, переплетений в зелений сап'ян, - а я все зволікаю віднести його до князя; виглядаю листів від тебе, планів і кошторисів від Старова. Наша квартира, Матильда, буде хороша на диво Співай собі скільки хочеш! Ніхто не завадить.

Досконалість, справжня досконалість розміщення! Не забудь, з вікон парадних кімнат видно величний Дніпро і все місто. Старов носив вже князю чорнові креслення, князь перекреслив їх з початку до кінця своеручно. І справді - все на краще. Старов в цьому сам зізнається і тільки дивується. Коли справа дійшла до нашої квартири, князь сказав: «Ну, Максим, як він собі хоче, а вже для однієї квартири коштує одружитися!»

Не забудь, душа моя, дізнатися у Відні, які інструменти музичні можна тепер зараз дістати у Штейна в Аугсбурзі, у нього в Відні є свої крамниці. Зваж, що стоїть так званий подвійний клавесин, мелодікон і гармошка, тобто інструмент з клавіатурою і зі струнами для смичків; також середній орган і звичайних клавесинів з дюжину; така величезна покупка повинна доставити покупщику і значну поступку, якщо вони не можуть вирішити цього в Відні, нехай напишуть до старому в Аугсбург і доставлять тобі відповідь. Не забудь, що вони повинні прийняти на себе доставку по крайней мере до Києва, а там вже, мабуть, спустимо наш караван Дніпром. І без того треба починати з Києва, заради багатьох причин. Всі ці інструменти мені потрібні зараз: один для ученья, інші для музею. Зайві, якщо виявляться, можна продати в магазині. Тому потрудися попросити Моцарта чи Гайдна, щоб відібрали для тебе колекцію кращих нот у всіх родах, десятків зо три кремонських скрипок, десяток Брачі і шість басів, але зроби милість, проси всіх про секреті; якщо дізнається Сальєрі, негайно дасть знати своїм друзям сюди в Петербург , а ми від них ретельно приховуємо бурю, яка в тиші збирається на їхню голову. За всі за це крім штейнових інструментів, можеш заплатити зі своїх грошей і вислати їх хоча сюди до мене. Так, мій друже, чи і римських струн тут у Петербурзі не можна дістати порядних. Нарешті, що сама придумаєш. Пиши, заради Бога!

Весь твій. М. Б. ».

8) Лист *41

«Прага, 2-го вересня 1776.

Ти не можеш нарікати на мене, любий друже, за мою несправність; ледь зберуся писати до тебе, отримую новий лист з новими дорученнями, ледь виправлюся, ще один лист. До того ж і віденський мій ангажемент закінчився тільки на початку серпня, але цей час я вжила не без користі. Всі ноти викуплені, за допомогою Гайдна, тому що Моцарт, твій давній приятель, сидить з своїм чудовим синком у Зальцбурзі, і обидва рівно нічого не роблять. Подейкують, що вони знову збираються до Парижа. Ти, любий друже, забув про арфи, а без них не можна і для оркестру і для нас, бідних жінок; нам тільки і дозволено грати, що на клавесині та на арфі. Нещодавно я мав нагоду чути жінку-віртуоза на скрипці; я ледве досиділа до кінця концерту - неприємно дивитися. Не сердься, я купила дві арфи; якщо буде мало, я, мабуть, пожертвую і моєю, що ти мені подарував. У Празі я знайшла дійсно високу освіту. Це місто віртуозів і знавців. Тут знають музику, як вечірні та ранішні молитви, тут не вважають цього знання гідністю, а обов'язком.

У Празі так весело, так приємно, що я залишуся тут до тих пір, поки не накажеш їхати до Петербурга чи Кременчука

9) Лист *40

«Петербург, 5-го жовтня 1776.

Ангел, якому немає назви і порівняння! Я відчуваю всю провину мою і твоє великодушність. Я знаю тебе, Матільда, але ти не знаєш негідного Массімо; він норовливий, гордий, самолюбний, замість крові в жилах його розлито нетерпіння. Сам відчуваю мої недоліки, але як же не скаженіти, коли ось уже другий місяць пройшов, а від князя ні слуху ні духу.

10) про нетерпіння

«Петербург, 5-го жовтня 1776.

О! Це вже навмисне катують мене! Жартують, знущаються над моїм почуттям! Я відіслав листа на пошту, пішов до князя, входжу, стою в приймальні, виходить, снідає, розмовляє з генералами про турків і татар; між іншим, між шматком баранини і склянкою пива запитує у мене ... «Що, Максим, чи здоровий ти, що то робить твоя академія?» - «Ваша світлість, ми мали щастя уявити ...» - «Ах, забув, право, згадаєш. Добре, добре, я подивлюся і пришлю за тобою на дозвіллі ». І я повинен був піти! Матильда! Молися про моєму терпінні ».

11) про безнадійність

«Петербург, 7-го листопада 1776 року.

Невже надії обманули мене! Невже мені це все снилося. Заради Бога, напиши мені, Матільда, як все це було. Здається, ми хотіли влаштувати академію в майбутньому році, він говорить: «Ні, не в майбутньому, а коли дозволять обставини» .- «Але, ваша світлість, ви вже хотіли доповісти государині» .- «Ех, Максим, твоя справа не пішло , стану я турбувати імператрицю дрібницями, коли є на світі турки і татари, коли ... та ти, любий, не зрозумієш мене. З твоїм ділом можна почекати, не зіпсується, та й гроші потрібні на важливі предмети. Музика поки нехай вибачить ... »Чуєш, Матильда, ще чекати, ще ... Я не можу писати, Матильда! Мені здається, що я тебе ніколи не побачу, як не побачу моєї академії; мені здається, що ти вже ... Ні, Матильда, не можу писати. Молися про моєму розумі! »

12) Лист *41

«Прага, 15-го грудня 1776 року.

Чи не соромно, Массімо! схаменися, чотири якихось місяці виснажили твоє терпіння. Хороша ж буде академія з таким директором. Йди до своєї мети напролом, твердо, але не втрачай бадьорості від дрібниць, зв'язуй і те, що розірветься, розсудливістю і терпінням. Такі народні справи в один день не відбуваються.. Массімо, згадай про мене; шкодую, що відпустила без себе, але вибач, я скоро з тобою побачуся ...

Твоя Матильда!

13) втрата розуму *40

«Петербург, 1-го січня 1777.

Не приїжджай, Матильда, заради самого Бога, не приїжджай! Нема чого! Нема чого! Він їде! Це вже вирішено! Їде в Південну Росію ... Я був у нього. «Скажу тобі, Максим, напрямки: тепер не час! Сиди тихо і чекай мого повернення ».

Ні, я не дочекаюся його! Хіба він не може нас взяти з собою, він буде в Кременчуці, ми б могли всі кінчити і вирішити на місці ... Бідний Максим, ти обдурив Матильду, ти обдурив празьких вчених, всіх, всіх ... Новий рік, ти вдарив, я чую стукіт карет по вулиці; їздять, вітають, веселяться ... Вітаю тебе, Матильда, з чудовим роком. Але як ти собі хочеш, у нас в хрещення повинен бути бал. Зроби милість, закупи все, що потрібно, і приїжджай скоріше. Чекаю і не можу тебе дочекатися. Директор музичної Кременчуцької Академії, член болонської, академік, капельмейстер,

Максим Березовський ».

14) перед смертю

«Кременчук. Новий рік. 1777.

Його світлість проїхав через Кременчук двадцять хвилин тому. Я в парадному мундирі, із зіркою і капелюхом з пір'ям проводжав його по всьому закладу; князь залишився вельми задоволений моєю розпорядливістю, але розсердився, навіщо у мене на вікні сидить чорний кіт. «Це не кіт, ваша світлість, це генерал-капельмейстер Сарті». - «А! Сарті! Дуже добре! »І залишився дуже задоволений, що чорний кіт був Сарті. Потім ми поцілувалися з князем; я велів подати карету в мою кімнату, і він виїхав у це вікно. Богемський професорами також дуже задоволений і розпитував: де ж Матильда Березовська? Я абсолютно замішався, не знав, що відповідати: зроби милість, повідомивши, де Матильда: я обіцяв князеві доповісти про те рапортом. І правду сказати, без господині в цій величезній квартирі жахлива нудьга, порожнеча така; нічого не вміють ні подати, ні приготувати. Якийсь трактирний хлопчисько замість рому приніс мені було паскудно французької горілки. Не можу допити шостої склянки. Жах який галас в Петербурзі; все ніби в барабани стукають, кричать: князь поїхав. Звичайно, виїхав ось в це вікно ... І я їду, але перш запечатаю лист ... »

Матільда не дочитала цього жахливого листа, який цілком обличало стан розуму Березовського ... «І я їду! - Закричала вона. - Лючія, карету ...

Похорон *42

Пройшов місяць, другий ... До Праги пізно ввечері повернувся один Піетро, перелякав дітей та Лючію своїм несподіваним появою і своїми жахливими вістями ...

- Де Матильда? - Запитала Лючія в жаху.

- Померла на гробі божевільного ...

- Массімо ...

- Зарізався напередодні нашого приїзду в припадку білої гарячки ...

- Матильда ...

- Вона довела, як любила навіженого. Впала на дерев'яну, незабарвлену навіть труну Массімо. Я підняв труп і справив обом похорон.

Про Нестора Кукольнікова @*39

=======  Нестор КукольникНестор Васильович Кукольник – драматург, поет, літературний критик, композитор, видавець, громадський діяч – син Василя Григоровича Кукольника (роки життя: 1765 – 1821), директора Ніжинської гімназії вищих наук князя Олександра Безбородька. Народився Нестор Кукольник 8 (20) вересня 1809 року у Петербурзі, помер 8 (20) грудня 1868 року в Таганрозі.Батьки Нестора були родом із карпатської землі України, що у той час входила до складу Австро-Угорської імперії. За віросповіданням родина Кукольників – уніати (греко-католики). Хрещеним батьком Нестора (а народився він у Петербурзі), став цар Олександр I. Нестор виховувався у родинному колі, далекому від спілкування з тогочасними росіянами. У 1929 році, вже після смерті батька, хлопець закінчує Ніжинську гімназію. Однак свідоцтва не отримав через те, що був основним звинувачуваним у «справі вільнодумства», розпочатій за доносом після подій грудня 1825 року (повстання декабристів). Нестор був гімназійним товаришем Миколи Гоголя. Розквіт його літературної творчості припадає на час проживання у Петербурзі, куди він приїхав у 1831 році. Останній раз Нестор Кукольник і Микола Гоголь зустрічалися у березні 1850 року в Москві. Про факт цієї зустрічі варто згадати тому, що незабаром після неї Микола Гоголь спалив другий том «Мёртвых душ».Творчість Нестора Кукольника різноманітна.. Письменник стоїть біля витоків жанру драматичної поеми. Він першим ввів у літературну практику прийоми і мотиви, які будуть використані у творчості О. Толстого, Л.  Мея, М. Цвєтаєвої та інших. Він володів літературними методами, що були основані на теорії символів, архетипів, використання яких у творчості Кукольника дає можливість розкривати поведінку героїв, виходячи з їхньої підсвідомості, історичної пам’яті. Нестор Кукольник також першим у російській літературі репрезентував новий тип жанру історичного роману, який блискуче потім був використаний на Заході у творах Олександра Дюма. В пору найвищого творчого  злету Кукольник сходиться з композитором Глінкою і живописцем Брюлловим. Він добре знав Тараса Григоровича Шевченка ще з років життя у Вільно. Нестор Кукольник – один з співавторів лібретто опери «Життя за царя» («Іван Сусанін»), «Руслан і Людмила». На вірші Кукольника написали музику 27 композиторів (понад 100 пісень і романсів), у тім числі М. Глінка, О. Варламов, П. Булахов, С. Монюшко. Уже в наші роки композитор О. Рибников разом з Г. Горіним працювали над створенням опери на сюжет Нестора Кукольника про композитора Максима Березовського. Праця не була завершена через смерть Г. Горіна. О. Рибніков самостійно завершував її у 2001 році, назвавши твір «Маестро Массімо У 1857 році він перебирається на постійне місце проживання до Таганрогу, колись ще українське місто. Тут розпочинає активну громадську діяльність, створює музичне товариство (1863 р.), у чому йому допомагає О. Даргомижський. У планах Нестора Васильовича – відкриття у місті університету, видання газет, а ще – публічні читання. Зібрані гроші він передає місцевій гімназії. З 1865 року клопочеться будівництвом до Таганрога залізниці і досягає успіху. Існуюча нині залізнична колія від Харкова до Таганрога була побудована завдяки мужності і наполегливості Кукольника.

Нестор Васильович Кукольник помер раптово, зібравшись у театр (1868 ). Існують версії, що він був отруєний. Його могила була опоганена у 1931 році Труп Н. В. Кукольника був викинутий із могили і довго валявся серед лопухів, якими вона заросла. Сьогодні місце могили невідоме...             

=======Творча спадщина @**43,44

Опери: «Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія), «Іфігенія» (не закінчена); хорові твори: Літургія св. Іоанна Златоуста; духовні концерти: «Не отвержи мене во время старости», «Остригну сердце», «Милость и суде воспою», «Слава в вышних Богу», «Херувимская песня» та багато ін.

 Незаслужено забута в ХІХ ст., багатьма музикантами недооцінена, силоміць вилучена із української культури, перекручена свавільним словом письменників, повертається до нас творча особистість М.Березовського, як одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії.

=======  Він представник української музики епохи класицизму.  Один із трьох представників «золотої доби» церковної музики:

М. БЕРЕЗОВСЬКИЙ (близько 1745 – 1777) @*45 Один із найвідоміших творів – цу: Хоровий концерт “Не отвержи мене во время старості” – великий чотиричастинний твір для 4-голосного хору  Трагедійна спрямованість образного змісту.

Д. БОРТНЯНСЬКИЙ (1752 – 1825) @*46Д. Бортнянський– видатний композитор другої половини XVIII – початку XIX ст. Навчання у Глухівській школі півчих, навчання і робота у Петербурзькій придворній співацькій капелі, навчання в Італії.

Служив при дворі на посту директора придворної співацької капели.

Жанри творчості різноманітні.

Опера “Сокіл”  як приклад оперного жанру в творчості Д. Бортнянського.

Клавірні твори.

Роль хорової творчості Д. Бортнянського у становленні української та російської музики.

А. ВЕДЕЛЬ (1767 – 1806) @**47,48А. Ведель – геній української музики, композитор, педагог, дириґент, співак, скрипаль.Родина А. Веделя. Навчання у Києво-Могилянській академії, робота з хором, перші твори. Керівництво хорами  у Москві, Харкові та Києві. Пробував стати ченцем Києво-Печерської лаври. 

Спадщина композитора: хорові духовні твори. Одним із найвідоміших творів  є -

Хоровий концерт “Доколе, Господи, забудеши мя”.  *49

======= Що таке духовний концерт і як його слухати

Класичний духовний концерт, виплеканий у своїй вишуканій красі М. Березовським та довершений Д. Бортнянським і А. Веделем, увібрав у себе найліпші здобутки українського народного й церковного співу та кращі досягнення європейського композиторського мистецтва. Це — особливий світ, який має свої закони і свою мову. У концерті неодмінно має чергуватися звучання всього хору й окремих солістів (ансамблю), змінюватися повільні й рухливі частини (яких зазвичай 3-4), він базується на класичній гармонії та 4-голосному складі хору. Тексти для духовних концертів можна було обирати довільно з віршів Псалтиря чи церковних молитов: стихир, догматиків тощо. Саме цей довільний вибір текстів і їхнє музичне осмислення найбільше розкривають перед слухачем внутрішній світ автора, потреби його духу, глибину релігійної свідомості.

Усередині XVIII ст. при Петербурзькому дворі з’явилася мода на італійську, взірцеву для того часу, музику. Запрошені в Росію італійські маестро писали поруч зі світськими творами мелодії до православних молитов, нерідко навіть не розуміючи їхнього змісту, а інші композитори, захоплені ефектністю форми, бездумно копіювали їхній немолитовний стиль. Ця мода завдавала шкоди православній культурі. Максим Березовський одним із перших подолав цей вплив, органічно поєднавши музику з біблійним текстом, сполучивши візантійську стриманість з італійською майстерністю та суто українською мелодійністю і глибинною побожністю.

Духовні концерти Березовського і Веделя — це не просто музичне оздоблення Слова Божого, не лише проповідь основоположних істин православного віровчення, яка вражає нас майстерністю та мудрістю проповідників, неповторністю викладу і могутньою силою Богом даної їм благодаті, а передусім — одухотворена молитва, кожен звук якої виливається просто із серця. Молитва, яка найкраще навчає, що таке істинне православ’я, у чому сенс життя, що є страх Божий, смирення, уповання, духовна відвага, радість у Господі, як треба ставитися до своїх бід, до ворогів і до гріха в собі — одне слово, це розкриття за допомогою музики глибинного змісту Святого Письма та науки Святих Отців.

У концерти Березовського й Веделя потрібно уважно ВСЛУХАТИСЯ, бо з кожним прослуховуванням усе більше прояснюється зміст, відчиняються все нові двері, за якими нові духовні скарби. I те, що було зовсім незрозумілим, раптом осяває душу життєво важливими відкриттями. Не дивуймося, що в концертах багаторазово повторюються ті самі слова чи рядки. Ці молитовні повтори, мов сходами, підіймають нас до невимірної суті небесного світу і, коли ми чистим серцем заглиблюємося в них, стають нашою власною молитвою, нетлінним багатством життя у Христі.

Слухаючи ці прекрасні твори у виконанні двох чудових хорів, слід враховувати, що партії сопрано й альта за часів Березовського та

Веделя виконували хлопчики — діти. І, звісно ж, ці твори звучали трохи інакше (у деяких концертах Веделя саме дітям відведено найзворушливіші соло перед Господом: «Боже! Поможи нам!» — з 23-го концерту).

======= «Не отвержи мене во время старости»  @ *50-65

Не отве́ржи мене́ во вре́мя ста́рости, внегда́ оскудіва́ти крíпости моє́й, не оста́ви мене́.

Яко рíша врази́ мої мні, і стрегу́щиї ду́шу мою совіща́ша вкупі,

глаго́люще: «Бог оста́вил єсть єго, поженíте і імíте єго, яко ність ізбавля́яй».

Боже мой, не удали́ся от мене́; Боже мой, в по́мощ мою вонми́.

Да постидя́тся і ісче́знут оклевета́ющиї душу мою.

***Не покинь мене в часи старости, коли буде покидати мене сила моя, не залиш мене.

***Бо змовляються вороги мої, і ті, що чигають на душу мою, радяться між собою,

***кажучи: «Бог покинув його, доганяйте і схопіть його, бо нема визволителя».

***Боже, не віддаляйся від мене, Боже, на поміч мені прийди.

***Нехай осоромляться, нехай щезнуть усі, що повстали на душу мою.

Концерт «Не отвержи мене» — один із найкращих духовних творів світового мистецтва — є пророцтвом композитора про себе. Автор не дожив до старості, але він ніби заздалегідь просив Господа захистити його душу в час найтяжчих випробувань і переслідувань видимими та невидимими ворогами; переслідувань, які після таємничої загибелі композитора тривали ще 200 років… Лукавий світ не зберіг ані портрету, ані біографії геніального митця, проте в цьому досконалому концерті Березовський залишив нам довершений автопортрет і автобіографію.

ПРО ФІЛЬМ @ *66-73

@ *74-77,78

Ми просимо всіх християн, поминути раба Божого Максима у своїх особистих молитвах. Один Господь відає, що діялося в його душі, в його серці у ті останні роки та дні. Чи він зберіг довіру до Господа в час випробування, яке Господь дає кожному по силі духу, по силі серця? Святий мученик він чи переможений у духовній битві смертний грішник? Можливо, він і не доніс свого хреста, утім, якщо кожен з нас візьме на себе хоча б часточку його тягаря, той хрест буде донесено. I хіба не Сам Господь схиляє нас до милості й молитви божественно прекрасними, істинно побожними, безсмертними піснеспівами Свого обранця?..