29 вересня о 18:00Вебінар: Крок уперед чи стоїмо на місці: реалії роботи вчителя початкової школи

Сценарій "Напоєний соками багатющої землі своєї…"

Про матеріал
На межі ХIХ та ХХ ст. Михайло Коцюбинський залишився в українській літературі неперевершеним майстром слова, тонким стилістом, першим і найкращим імпресіоністом в українській літературі. Він був Великим Сонцепоклонником не лише за його палку любов до сонця, але й за невмирущу віру у все світле, прекрасне, у перемогу добра над злом, темряви над світлом. Оглядаючи його творчу спадщину із часової відстані більше ста років, приходимо до висновку, що вона не втратила своєї актуальності, бо належить вічності…
Перегляд файлу

Сценарій виховної години,

присвяченої М.М.Коцюбинському

«Напоєний соками багатющої

землі своєї…»

 

Урочисте відкриття заходу. Танець «Вальс».

 

 


Читець 1:

Він квіти так любив,

Він сонцю поклонявся,

І словом дорожив,

Й тривогою проймався

За будучність людей,

за землю і за волю,

за щастя всіх дітей –

народу кращу долю.

Закоханий він був у чарівне Поділля,

у швидкоплинний Буг,

у Рів, що в далеч лине…

Над Ровом, в місті Бар,

де росяні світанки,

Здобув малий школяр

основ наук початки.

Дороги пролягли від

Рова аж до Буга,

й Чернігів привітав

ясного сонцелюба…

Й Карпати йому шлють

трембіт вітальні звуки,

й Італія йому потисне

щиро руки…

Він гордість і краса

мого ясного краю.

В любові земляку

я трепетно зізнаюсь –

і квіти принесу

йому зі свого саду,

зустрінусь знову з ним,

покличу на пораду.

Своїм палким чолом

до нього прихилюся,

У світі його дум

я мудрості нап’юся…

 


 

 

 

Вихід ведучих

 

Ведучий 1: «…Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег, - зізнавався Михайло Михайлович Коцюбинський в новелі «Intermezzo». – Не тільки власне, а і чуже. А, врешті, хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води потоків у річку»

 

Ведучий 2: Цей уривок і через багато літ промовляє до нас щирим голосом великого письменника, що саме близькістю до народу та його життя був і лишається гордістю української літератури.

 

Відеосюжет про Коцюбинського

 

Ведучий 1: 1864 рік. Вінниця. Родина дрібного, але досить незалежного урядовця, затятого противника підлабузництва й хабарництва. Через це Михайла Матвійовича Коцюбинського – батька майбутнього письменника – не милувало начальство, він неодноразово втрачав посаду і цим наражав родину на бідування.

 

Ведучий 2: Так, 1871 року батько Коцюбинського був вигнаний з Вінниці у заштатне містечко Бар, там і пішов до Барської початкової школи Михайлик, а навесні батько відвезли здібного хлопчика до Шаргородського духовного училища.

 

Ведучий 1: Перебуваючи пізніше в Кам’янець – Подільській семінарії, до якої він вступив 1881 року, коли народовольці вбили царя Олександра ІІ, Коцюбинський встиг близько зійтися з гуртком революційно настроєних студентів, за що і був згодом виключений з семінарії.

 

Ведучий 2: Саме в цей час батька знову звільнили зі службової посади, вже остаточно, він пориває з сім’єю, виїжджає до Тростянця і там незабаром вмирає з горя, лишивши сліпу дружину і п’ятеро дітей на руках зовсім юного сина.

 

Ведучий 1: В пошуках заробітку Михайло склав іспит на народного вчителя і виїхав у село Лопатинці вчителювати.

 

Читець 2:


Село моє – то цвіт пахучий,

Село моє – то хліб смачний.

Хоч труд важкий, але співучий,

Повітря чисте мрій ясних.

В селі у нас усе прекрасне –

І люди, й зорі, й кольори,

Та бачить все не маєм часу

Завжди ми творчої пори.

На хліб наш в місті

ждуть всі люди,

Хоч борг нам не спішать вертать.

За це картать в селі не будуть,

Бо жить – це сіяти і жать!

І йдуть оновлені Маланки

І діти їх в новій добі

В прийдешні дні, в нові світанки

Звеличені у боротьбі.

 


Пісня «Три поради»

 

Голос за сценою: «…Признаюсь по щирості – літературний хробак хоч точить мене, а часто-густо насувається питання: навіщо? Чи буде що з моєї праці? Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги: трудно йти в темряві, навпомацки, не відаючи – чи що даєш: зерно чи полову?»

 

Ведучий 2: 1892 року Михайлу Михайловичу вдалося влаштуватися на роботу у філоксерній комісії, до 1897 року він працює на виноградниках Бессарабії і Криму. Взимку він знайомиться і згодом одружується з Вірою Устимівною Дейшею.

 

Презентація про сім’ю Коцюбинського

 

Ведучий 1: Віра віртуозно грала на піаніно, була слухачкою Бестужевських курсів, брала участь у боротьбі за народні права і на півроку була за це ув’язнена.

 

Ведучий 2: Віра Устимівна виявилася прекрасною господинею, добре ставилася до старенької матері свого чоловіка, належно піклувалася про досить велике сімейство, адже у шлюбі з Михайлом Михайловичем виростила чотирьох дітей.

 

На екрані – сімейне фото М.М.Коцюбинського.

 

Ведучий 1: «Середнього зросту, стрункий, худорлявий, в останні роки трошки похилений, одягнений скромно, але все без найменшого закиду і, звичайно, з якоюсь квіткою в бутоньєрці. Квіти – це була його пристрасть і розкіш… Любив пристрасно природу і давав цьому вираз на кожнім кроці. Любив добрих людей, приємне товариство, а знайшовшись в ньому, любив вести безконечні розмови. Незвичайно любив дітей і ніколи не пройшов коло них, щоб їх не зачепити, не заговорити та не пожартувати трохи».

 

На екрані – уривок з к/ф «Тіні забутих предків»

 

Ведучий 2: інформація про дітей Коцюбинських

 

Ведучий 1: Хвороба змушує Коцюбинського залишити роботу в філоксерній комісії і 1897 року влаштуватися на роботу в редакцію житомирської газети «Волинь». Тут він виявив себе як блискучий публіцист.

 

Ведучий 2: Зрозуміло, казенна робота гнітила письменника, до того ж все життя, вже й ставши відомим і визнаним, він страждав від матеріальних нестатків.

 


Читець 3:

Осіннє небо в хмари затягнулось,

Ідуть дощі і просвітку нема.

Ідуть дощі… І досі не забулось,

Бо в школі вчив напам’ять недарма.

Здавалося, що сонця вже не буде,

все захлинеться, згине від дощу.

І плакала земля, дерева, люди.

Аж поки дощ не стишився, не вщух.

«Фата Моргана» - марево народу

Правдиво автор там відобразив.

Здійснилося – зійшла зоря свободи,

Хоч він до того часу не дожив.

Завжди про землю мріяла Маланка,

Без неї вона жити не могла,

Надію ту плекала до останку

І вузлики з насінням берегла.

І робітник про кращу долю мріяв

І наймит безземельний у селі.

Він знав: Маланки внуки і Андрія

Господарями стануть на землі.

Він знав: земля до сонця усміхнеться.

(Ніхто любити сонця так не вмів)

Вплітаючи в ліричне «Інтермеццо»

Проміння сонця й жайворонка спів.

За правду Коцюбинського ми любим,

З захопленням читаючи книжки,

Того, кого назвали сонцелюбом

Безмежно й щиро вдячні земляки.


 

 

Ведучий 1: 1900 року, за попередньою домовленістю, Коцюбинський переїздить до Чернігова. Там завідує книжковим складом губернського земства, але губернатор забороняє йому займати цю посаду як «неблагонадійному».

 

Ведучий 2: Після довгих клопотань і поневірянь його нарешті беруть на посаду статиста того ж таки земства, і він тягнув цю лямку до кінця життя. Та, незважаючи ні на що, цей хворий на серце, ніжний і чуйний художник слова виявляє в жахливі часи реакції велику громадянську відвагу, беручи участь у демонстраціях, перебуваючи у вирі подій.

 

 

Пісня « Минає день, минає ніч…»__

 

Ведучий 1: Як чиновник Михайло Михайлович отримував дані про людські втрати в революційних подіях і кількість приречених до страти бунтарів. Ці страшні дані додавали йому чимало страждань. Свої переживання, втому й виснаження він передав у новелі «Інтермеццо» - високохудожній психологічній новелі, що має виразні риси імпресіонізму.

 

Ведучий 2: «…Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі – киплять. Тихо пливе блакитними річками льон, так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти… Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо».

 

Танець

 

 

 

Ведучий 1: По шести роках спільного життя в сім’ї сталася криза. Письменник шукав психологічного комфорту поза шлюбом. Кохання Михайла Коцюбинського до Олександри Аплаксіної, його колеги по роботі у статистичному бюро – одна з найпристрасніших сторінок у житі митця.

 

Ведучий 2: Його листи до коханої, вперше видані у 1938 році, стали бібліографічною рідкістю. 335 листів та записок до коханої – чималий том, або навіть роман у листах!

 

Ведучий 1: У певний час Коцюбинський навіть думав розлучитися з дружиною і побратися з Аплаксіною. Проте сімейний обов’язок переважив. Аплаксіна пережила письменника на кілька десятків років, але так і залишилась до кінця життя самотньою.

 

Презентація «Тіні забутих предків»

 

Ведучий 2: На запрошення фольклориста Гнатюка Коцюбинський по дорозі на відпочинок в Італію у 1910 році відвідав Карпати. В той час село Криворівня було улюбленим курортним місцем письменників як Східної, так і Західної України. На Коцюбинського цей край справив незабутнє враження: письменник відкрив для себе цей екзотичний закуток України.

 

Ведучий 1: Письменник зібрав чимало фольклорних матеріалів, простудіював праці про Гуцульщину відомих етнографів Шухевича та Онищука.

 

Читець 4: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому та граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних небагатьом… Гуцули – народ дуже оригінальний з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул – все своє життя, до смерті, проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів!»

 

 

 

Ведучий 2: Коцюбинський був поліглотом: знав польську, російську, болгарську, італійську, молдавську, французьку, румунську, татарську, турецьку та циганську мови. Читав багато творів мовами оригіналу, листувався з європейськими митцями, подорожував.

 

Пісня « Летять лелеки»

 

Ведучий 1: Він зробив суттєвий прорив як прозаїк і теоретик літератури, що спрямував розвиток українського красного письменства в річище модернізму.

 

Ведучий 2: Тяжким життєвим випробуванням для Михайла Михайловича була хвороба серця, яка щороку все більше заважала митцеві займатися творчістю. Він витрачав чимало часу і коштів на лікування, проте найкращі кардіологічні клініки Німеччини, Італії, Австрії мало чим допомагали.

 

Ведучий 1: На початку 1913 року письменник повернувся до Чернігова, де 25 квітня помер. Останніми словами були: «Я жити хочу!» Було тоді Михайлові Коцюбинському лише 48 років.

 

Читець 5: «…Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті – хіба я знаю, де кінчається моє життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім…»

 

На екрані – уривок з к/ф «Тіні забутих предків»

Звучить улюблена фортепіанна музика дружини Коцюбинського.

Учасники заходу виходять на сцену.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
1 квітня
Переглядів
172
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку