Сценарій "Напоєний соками багатющої землі своєї…"

Сценарій виховної години,

присвяченої М.М.Коцюбинському

«Напоєний соками багатющої

землі своєї…»

Урочисте відкриття заходу. Танець «Вальс».

Читець 1:

Він квіти так любив,

Він сонцю поклонявся,

І словом дорожив,

Й тривогою проймався

За будучність людей,

за землю і за волю,

за щастя всіх дітей –

народу кращу долю.

Закоханий він був у чарівне Поділля,

у швидкоплинний Буг,

у Рів, що в далеч лине…

Над Ровом, в місті Бар,

де росяні світанки,

Здобув малий школяр

основ наук початки.

Дороги пролягли від

Рова аж до Буга,

й Чернігів привітав

ясного сонцелюба…

Й Карпати йому шлють

трембіт вітальні звуки,

й Італія йому потисне

щиро руки…

Він гордість і краса

мого ясного краю.

В любові земляку

я трепетно зізнаюсь –

і квіти принесу

йому зі свого саду,

зустрінусь знову з ним,

покличу на пораду.

Своїм палким чолом

до нього прихилюся,

У світі його дум

я мудрості нап’юся…

Вихід ведучих

Ведучий 1: «…Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег, - зізнавався Михайло Михайлович Коцюбинський в новелі «Intermezzo». – Не тільки власне, а і чуже. А, врешті, хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води потоків у річку»

Ведучий 2: Цей уривок і через багато літ промовляє до нас щирим голосом великого письменника, що саме близькістю до народу та його життя був і лишається гордістю української літератури.

Відеосюжет про Коцюбинського

Ведучий 1: 1864 рік. Вінниця. Родина дрібного, але досить незалежного урядовця, затятого противника підлабузництва й хабарництва. Через це Михайла Матвійовича Коцюбинського – батька майбутнього письменника – не милувало начальство, він неодноразово втрачав посаду і цим наражав родину на бідування.

Ведучий 2: Так, 1871 року батько Коцюбинського був вигнаний з Вінниці у заштатне містечко Бар, там і пішов до Барської початкової школи Михайлик, а навесні батько відвезли здібного хлопчика до Шаргородського духовного училища.

Ведучий 1: Перебуваючи пізніше в Кам’янець – Подільській семінарії, до якої він вступив 1881 року, коли народовольці вбили царя Олександра ІІ, Коцюбинський встиг близько зійтися з гуртком революційно настроєних студентів, за що і був згодом виключений з семінарії.

Ведучий 2: Саме в цей час батька знову звільнили зі службової посади, вже остаточно, він пориває з сім’єю, виїжджає до Тростянця і там незабаром вмирає з горя, лишивши сліпу дружину і п’ятеро дітей на руках зовсім юного сина.

Ведучий 1: В пошуках заробітку Михайло склав іспит на народного вчителя і виїхав у село Лопатинці вчителювати.

Читець 2:

Село моє – то цвіт пахучий,

Село моє – то хліб смачний.

Хоч труд важкий, але співучий,

Повітря чисте мрій ясних.

В селі у нас усе прекрасне –

І люди, й зорі, й кольори,

Та бачить все не маєм часу

Завжди ми творчої пори.

На хліб наш в місті

ждуть всі люди,

Хоч борг нам не спішать вертать.

За це картать в селі не будуть,

Бо жить – це сіяти і жать!

І йдуть оновлені Маланки

І діти їх в новій добі

В прийдешні дні, в нові світанки

Звеличені у боротьбі.

Пісня «Три поради»

Голос за сценою: «…Признаюсь по щирості – літературний хробак хоч точить мене, а часто-густо насувається питання: навіщо? Чи буде що з моєї праці? Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги: трудно йти в темряві, навпомацки, не відаючи – чи що даєш: зерно чи полову?»

Ведучий 2: 1892 року Михайлу Михайловичу вдалося влаштуватися на роботу у філоксерній комісії, до 1897 року він працює на виноградниках Бессарабії і Криму. Взимку він знайомиться і згодом одружується з Вірою Устимівною Дейшею.

Презентація про сім’ю Коцюбинського

Ведучий 1: Віра віртуозно грала на піаніно, була слухачкою Бестужевських курсів, брала участь у боротьбі за народні права і на півроку була за це ув’язнена.

Ведучий 2: Віра Устимівна виявилася прекрасною господинею, добре ставилася до старенької матері свого чоловіка, належно піклувалася про досить велике сімейство, адже у шлюбі з Михайлом Михайловичем виростила чотирьох дітей.

На екрані – сімейне фото М.М.Коцюбинського.

Ведучий 1: «Середнього зросту, стрункий, худорлявий, в останні роки трошки похилений, одягнений скромно, але все без найменшого закиду і, звичайно, з якоюсь квіткою в бутоньєрці. Квіти – це була його пристрасть і розкіш… Любив пристрасно природу і давав цьому вираз на кожнім кроці. Любив добрих людей, приємне товариство, а знайшовшись в ньому, любив вести безконечні розмови. Незвичайно любив дітей і ніколи не пройшов коло них, щоб їх не зачепити, не заговорити та не пожартувати трохи».

На екрані – уривок з к/ф «Тіні забутих предків»

Ведучий 2: інформація про дітей Коцюбинських

Ведучий 1: Хвороба змушує Коцюбинського залишити роботу в філоксерній комісії і 1897 року влаштуватися на роботу в редакцію житомирської газети «Волинь». Тут він виявив себе як блискучий публіцист.

Ведучий 2: Зрозуміло, казенна робота гнітила письменника, до того ж все життя, вже й ставши відомим і визнаним, він страждав від матеріальних нестатків.

Читець 3:

Осіннє небо в хмари затягнулось,

Ідуть дощі і просвітку нема.

Ідуть дощі… І досі не забулось,

Бо в школі вчив напам’ять недарма.

Здавалося, що сонця вже не буде,

все захлинеться, згине від дощу.

І плакала земля, дерева, люди.

Аж поки дощ не стишився, не вщух.

«Фата Моргана» - марево народу

Правдиво автор там відобразив.

Здійснилося – зійшла зоря свободи,

Хоч він до того часу не дожив.

Завжди про землю мріяла Маланка,

Без неї вона жити не могла,

Надію ту плекала до останку

І вузлики з насінням берегла.

І робітник про кращу долю мріяв

І наймит безземельний у селі.

Він знав: Маланки внуки і Андрія

Господарями стануть на землі.

Він знав: земля до сонця усміхнеться.

(Ніхто любити сонця так не вмів)

Вплітаючи в ліричне «Інтермеццо»

Проміння сонця й жайворонка спів.

За правду Коцюбинського ми любим,

З захопленням читаючи книжки,

Того, кого назвали сонцелюбом

Безмежно й щиро вдячні земляки.

Ведучий 1: 1900 року, за попередньою домовленістю, Коцюбинський переїздить до Чернігова. Там завідує книжковим складом губернського земства, але губернатор забороняє йому займати цю посаду як «неблагонадійному».

Ведучий 2: Після довгих клопотань і поневірянь його нарешті беруть на посаду статиста того ж таки земства, і він тягнув цю лямку до кінця життя. Та, незважаючи ні на що, цей хворий на серце, ніжний і чуйний художник слова виявляє в жахливі часи реакції велику громадянську відвагу, беручи участь у демонстраціях, перебуваючи у вирі подій.

Пісня « Минає день, минає ніч…»__

Ведучий 1: Як чиновник Михайло Михайлович отримував дані про людські втрати в революційних подіях і кількість приречених до страти бунтарів. Ці страшні дані додавали йому чимало страждань. Свої переживання, втому й виснаження він передав у новелі «Інтермеццо» - високохудожній психологічній новелі, що має виразні риси імпресіонізму.

Ведучий 2: «…Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі – киплять. Тихо пливе блакитними річками льон, так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти… Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо».

Танець

Ведучий 1: По шести роках спільного життя в сім’ї сталася криза. Письменник шукав психологічного комфорту поза шлюбом. Кохання Михайла Коцюбинського до Олександри Аплаксіної, його колеги по роботі у статистичному бюро – одна з найпристрасніших сторінок у житі митця.

Ведучий 2: Його листи до коханої, вперше видані у 1938 році, стали бібліографічною рідкістю. 335 листів та записок до коханої – чималий том, або навіть роман у листах!

Ведучий 1: У певний час Коцюбинський навіть думав розлучитися з дружиною і побратися з Аплаксіною. Проте сімейний обов’язок переважив. Аплаксіна пережила письменника на кілька десятків років, але так і залишилась до кінця життя самотньою.

Презентація «Тіні забутих предків»

Ведучий 2: На запрошення фольклориста Гнатюка Коцюбинський по дорозі на відпочинок в Італію у 1910 році відвідав Карпати. В той час село Криворівня було улюбленим курортним місцем письменників як Східної, так і Західної України. На Коцюбинського цей край справив незабутнє враження: письменник відкрив для себе цей екзотичний закуток України.

Ведучий 1: Письменник зібрав чимало фольклорних матеріалів, простудіював праці про Гуцульщину відомих етнографів Шухевича та Онищука.

Читець 4: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому та граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних небагатьом… Гуцули – народ дуже оригінальний з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул – все своє життя, до смерті, проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів!»

Ведучий 2: Коцюбинський був поліглотом: знав польську, російську, болгарську, італійську, молдавську, французьку, румунську, татарську, турецьку та циганську мови. Читав багато творів мовами оригіналу, листувався з європейськими митцями, подорожував.

Пісня « Летять лелеки»

Ведучий 1: Він зробив суттєвий прорив як прозаїк і теоретик літератури, що спрямував розвиток українського красного письменства в річище модернізму.

Ведучий 2: Тяжким життєвим випробуванням для Михайла Михайловича була хвороба серця, яка щороку все більше заважала митцеві займатися творчістю. Він витрачав чимало часу і коштів на лікування, проте найкращі кардіологічні клініки Німеччини, Італії, Австрії мало чим допомагали.

Ведучий 1: На початку 1913 року письменник повернувся до Чернігова, де 25 квітня помер. Останніми словами були: «Я жити хочу!» Було тоді Михайлові Коцюбинському лише 48 років.

Читець 5: «…Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті – хіба я знаю, де кінчається моє життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім…»

На екрані – уривок з к/ф «Тіні забутих предків»

Звучить улюблена фортепіанна музика дружини Коцюбинського.

Учасники заходу виходять на сцену.