Сценарій наукової учнівської конференції "Зарубіжні письменники й Україна"

Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Київської області

Науково-методичний центр

 

Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради Київської області

 

Предметно-циклова комісія вчителів філологічних дисциплін

 

  

 

Наукова  учнівська конференція

«Зарубіжні письменники й Україна»

 

 

 

Ось вона, горда, як пісня, стоїть переді

мною незрівнянною красунею. Дозволь

надивитись на тебе, знаменита Україно.

Раміс Рискулов

 

 

 

 

 

 

Учитель:   Туліветрова Н.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біла Церква-2019

 

ЗМІСТ

1. Програма наукової  учнівської конференції.
2. «Наші іноземці».
3. Українські сторінки життя зарубіжних письменників.
4. Російські поети ХХ ст. і Україна.
5. Зв’язки письменників світу з Україною.
6. «Українська» тема у творчості письменників світу.    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій наукової учнівської конференції

«Зарубіжні письменники й Україна»

Ось вона, горда, як пісня, стоїть переді

мною незрівнянною красунею. Дозволь

надивитись на тебе, знаменита Україно.

Раміс Рискулов

Ведучий. Добрий день, шановні гості та всі присутні! Ми раді вітати вас на учнівській науковій конференції «Зарубіжні письменники й Україна».

Ведуча. У наш час особливої актуальності набуває проблема національного. Підвищений інтерес до цієї проблеми виявляють філософи, історики, літературознавці та інші фахівці. Увага багатьох дослідників прикута до вивчення особливостей української ментальності, до української національної ідеї, що має глибокі корені.

Ведучий. Хто ж саме залишив свій слід у історії нашого краю? Відповідь лежить просто на поверхні: Микола Гоголь, Оноре де Бальзак,  Адам Міцкевич, Густав Олізар, Шолом-Алейхем, Анна Ахматова, Пауль Целан, Райнер Марія Рільке, Етель Ліліан Войнич та багато інших відомих класиків світової літератури.

Ведуча. На нашій конференції спробуємо з’ясувати, яку саме роль зіграла Україна у  житті майстрів слова, що вона дала цим людям та чим вони завдячують їй.

Ведучий. Запрошуємо до виступу________________________________з питання: «Наші іноземці». (Додаток1)

Ведуча. Запрошуємо до виступу_________________________________з питання: «Українські сторінки життя зарубіжних письменників». (Додаток 2)

Ведучий. Запрошуємо до виступу________________________________з питання: «Російські поети ХХ ст. і Україна.». (Додаток 3)

Ведуча. Запрошуємо до виступу_________________________________з питання: «Зв’язки письменників світу з Україною». (Додаток 4)

Ведучий. Запрошуємо до виступу________________________________з питання: «Українська» тема у творчості письменників світу». (Додаток 5)

Ведуча. Маємо відмітити, що Україна і як держава, і як етнічна структура, і як природний заповідник була і є захопливою й для населення інших країн.  Ми маємо розуміти, що вивчаючи курс зарубіжної літератури, дізнаємося, що в нашому краї проживали і побували відомі майстри художнього слова французької, англійської, польської, російської та інших літератур тощо.

Ведучий. Вони милувалися природою нашого краю, прислухалися до милозвучності нашої мови, захоплювалися звучністю української пісні, заглиблювалися у міфи та легенди цього загадкового народу. Мало хто може похизуватися такою різноманітністю своєї території, вигадливістю й фантазією народу, голосистістю народної пісні.

Ведуча. На цьому наша конференція завершена.

Дякуємо за увагу!  

 

 

          Додаток 1

 

«Наші іноземці»

 

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівка. Навчався в Полтавському училищі, а згодом - у Ніжинській гімназії вищих наук.

М.В. Гоголь неодноразово приїздив на Україну. Двічі побував в Одесі. З особливою любов’ю й теплом писав про Київ: «Я захоплююсь заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень!» Природа України чарувала письменника своєю неповторною красою.

Усе життя М.В. Гоголя було тісно пов’язане з Україною, її історією, традиціями та звичаями, що знайшло свій відбиток у творах письменника: «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», «Тарас Бульба».

Шолом-Алейхем – єврейський письменник. Народився 18 лютого 1859 року в місті Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київської області). Дитячі роки минули у містечку Воронькові Полтавської губернії. У 1880-1882рр. працював рабином у Лубнах. У 1883-1887рр. жив і працював у Білій Церкві. У 1887-1890рр., 1893-1905рр. жив у Києві. Після пережитого в 1905 році єврейського погрому емігрував за кордон.

Творчість Шолома-Алейхема підняла єврейську літературу на рівень світової. Найбільш відомі твори письменника «Хлопчик Мотл», «Тев’є-молочник», «Пісня над піснями» перекладені багатьма мовами світу.

Володимир Короленко народився 15 липня 1853 року в Житомирі. У Рівному навчався в місцевій гімназії. Останні двадцять років провів у Полтаві. Міста, в яких проживав письменник: Житомир, Полтава, Харків, Рівне.

Українські мотиви звучать у багатьох творах Володимира Короленка: «Сліпий музикант», «Судний день», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика».

Михайло Булгаков – російський письменник українського походження, драматург, театральний діяч. Народився 15 травня 1891 року в Києві у родині професора духовної семінарії. Дитинство і юність Булгакова пройшли в рідному місті, про яке він неодноразово згадує у своїх творах.

У 1900 році М. Булгаков навчався в підготовчому класі Київської 2-ї гімназії. У серпні 1901 року успішно склав іспити за підготовчий клас і був зарахований до найвідомішого на той час середнього навчального закладу Києва – 1-ї гімназії. Після закінчення гімназії навчався на медичному факультеті Київського університету імені князя Володимира Святославовича. У 1908 році познайомився з Тетяною Лаппою. 26 квітня 1913 року вони обвінчалися в церкві Миколи Доброго на Подолі.

Квартира М.Булгакова на Андріївському узвозі стала прообразом будинку Турбіних у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних». Зараз у цьому домі – меморіальний музей письменника.

Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.

 «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора.

Анна Ахматова (Анна Горенко) «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько – родом з козацької старшини. Народилася в Одесі, в Києві закінчила гімназію. Там зустрілася з українською мовою, але зустріч була поверхова». Місця перебування Анни Ахматової в Україні: Одеса, Київ, Севастополь, Слобідка-Шелехівська.

Анна Ахматова народилася 11червня 1889 року під Одесою. Особливе місце в житті поетеси займає Київ. Вперше до Києва Анна приїхала п’ятирічною дівчинкою. З 1906 року навчалася у Фундуклеївській гімназії, а з 1908 року – на юридичному відділенні Київських вищих жіночих курсів. 25 квітня 1910 року Анна Ахматова та Микола Гумільов вінчалися в Микільській церкві на тодішній околиці Києва.

Поетичний цикл «Київський зошит», збірку «Вечір» Анна Ахматова присвятила Україні. Літературно-меморіальний музей Анни Ахматової в Слобідці-Шелехівській У 1958 році Анна Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів’яле листя».

Пауль Целан (Павло Львович Анчель) має українське коріння: він народився 23 листопада 1920 року в німецькомовній єврейській родині в Чернівцях на вул. Василь­ка, 5 і прожив там більшу частину свого життя.

Виріс  у єврейській родині, де розмовляли переважно на івриті та німецькою, але добре володіли українською, румунською, французькою. Відвідував дитсадок, потім навчався в школі, згодом у ліцеї. Ще в дитячому віці Пауль Целан знав напам’ять чимало казок  братів Грімм і буковинських легенд. А в 15 років настільною книгою поета став «Фауст» Гете.

Надзвичайно важко пережив Пауль Целан звістку про смерть батьків, які наприкінці 1942 року були депортовані в Задніпров’я  і замордовані в одному з концтаборів. Ці трагічні події стали однією з провідних тем його творчості.

Головними образами у поезіях П. Целана є мати й Україна, які нероздільні для поета і за яки­ми він болісно сумує.

Поет, який так мріяв про свою домівку, повер­нувся до нас із забуття. До недавнього часу ми мало що знали про Пауля Целана — тільки з початку 90-х він прийшов у нашу літературу. Поет повернувся додому, але вже у бронзі, задумливий, сумний, з ледь помітною посмішкою на губах. Цей пам'ятник на розі вулиць Головної і провулка Гребінки створив у 1992 році скульптор Іван Салевич. На будинку № 5 по вулиці Василька (нині Саксаганського) встановлено ме­моріальну дошку.

Пауль Целан повернувся до нас у збірці «Меридіан серця», яку випустило видавництво «Прут». Його життєвий і творчий шлях відображено в альбомі «Чернівці. 1408 — 1998». У ньо­му можна знайти яскраві сторінки біографії поета, його фо­тографії, рукописи поезій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           Додаток 2

   

Українські сторінки життя зарубіжних письменників

 

 

Олександр Сергійович Пушкін. Геній російської поезії царською волею був змушений познайомитися з українськими містами.

Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпро). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року - в Одесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).

Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.

Узимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та  написання поеми "Руслан і Людмила".

Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми "Кав­казький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фон­тан", почав поему "Цигани" й роман у віршах "Євгеній Онєгін".

Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у "Полтаві". У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу позитивно, репрезентуючи його як борця за волю Ук­раїни. Пушкінська "Полтава" уславлює суперника Мазепи — царя Петра.

Особливий період в засланні Пушкіна — життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".

У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас кохав…» (1829).

Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями    М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.

Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо.

Звёзды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух.

Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады,

И старый замок озаряет.

А.Пушкин

 

 

Австрійський поет Райнер Марія Рільке двічі побував в Україні (1899 рік, 1900 рік). Подорожі Україною пробудили інтерес письменника до історії Київської Русі, а також до козацької доби.

Поет любив мандрувати. У 1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження. Разом з нею він у 1910 ро­ці подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  

Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софійського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу   Т. Г. Шевченка.

У Києві Рільке цікавиться українським живописом, захоплюється картинами Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Миколи Ярошенка, Іллі Рєпіна.

В Україні Рільке написав: збірки «Книга годин», «Часослов», «Розповіді про Господа Бога»; цикл «Книга про чернече життя»; вірші «В оцім селі стоїть останній дім…», «Карл XII, король шведський, мчить по Україні»; оповідання «Як старий Тимофій умирав співаючи», «Пісня про Правду». У 1902-1904 роках Рільке працював над перекладом «Слова о полку Ігоревім».

Райнер Марія Рільке чув багато розповідей про кобзарів, особливо його вразила історія життя Остапа Вересая. Образ відомого українського кобзаря, трагічна доля нашого народу надихнули письменника на створення оповідання «Пісня про Правду».

Адам Міцкевич «Країна розкошів прослалась наді мною – вгорі - блакить ясна, тут – лиця чарівні», – так писав про Україну видатний польський поет Адам Міцкевич. Шляхами України: Київ, Стеблів, Одеса, Крим, Харків.

Адам Міцкевич з Одеси виїжджає в Крим. Природа та історія Криму надихнула поета на створення збірки «Кримські сонети».

Адама Міцкевича причарувала волинська природа, яку він також оспівав у своїй творчості. На матеріалі слов’янської історії та народних легенд була написана балада «Світязь».

Адаму Міцкевичу встановлено пам’ятники в багатьох містах України. Пам’ятник у Львові (скульптор Антон Сулима-Попель, 1905рік) вважають одним з найкращих не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Афанасій Фет

Остался б здесь дышать,

Смотреть и слушать век…

А. Фет

21 квітня 1845 року Афанасій Фет пішов на військову службу. Його полк був розташований на межі Київської та Херсонської губерній. Написав п’ять віршів, у яких відбилися враження про Україну. В Україні розквітло кохання Афанасія Фета до Марії Лазич.

Антон Павлович Чехов

Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко.

А.Чехов

Величезне враження на Чехова справили поїздки на Полтавщину: «Був я в Лебедині, Гадячі, у Сорочинцях і багатьох прославлених Гоголем місцях. Що за місця! Я напрочуд зачарований» (Антон Чехов).

У 1898 році А.П.Чехов приїхав до Ялти. Побудував там власний будинок. Кримські враження увійшли в оповідання «Довгий язик», «Студент», «Нова дача», повісті «Дама з собачкою», «Душечка», п’єси «Три сестри», «Вишневий сад». А.Чехов любив подорожувати Україною. Письменник побував у Харківській та Полтавській губерніях, у Львові, на Сумщині та Донеччині.

Творами Антона Павловича Чехова захоплювалися Михайло Коцюбинський та Іван Франко. Михайло Грушевський друкував переклади творів Чехова в журналі «Літературно-науковий вісник».

А.П. Чехов захоплювався «Кобзарем» Т.Г. Шевченка, вивчав творчість І.П. Котляревського, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького. Високо цінував діячів українського театру М. Садовського та М. Заньковецьку.

Оноре де Бальзак

«Прекрасний край, мешканці якого самі не знають, серед якої краси живуть»,- так писав про Україну французький письменник Оноре де Бальзак.

У березні 1850 року в Бердичеві відбулося вінчання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської. Костьол Святої Варвари в Бердичеві, в якому вінчалися Бальзак і Ганська Верхівня.

У 1847, 1848, 1850 роках Оноре де Бальзак відвідав Київ, який назвав «Північним Римом»: «Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії, українських степів. Добре поглянути на це ще разок…» Враження від України, зміни в особистому житті надихнули Бальзака на написання нових творів: роману «Селяни», нарису «Лист про Київ», драми «Мачуха», повісті «Зворотній бік сучасної історії». У 2011 році в Бердичеві відкрито пам’ятник Оноре де Бальзаку (скульптор Василь Фешенко).

Етель Ліліан Войнич - англійська письменниця, 1895 року приїздила до Львова (у справі перевезення нелегальної літератури до Росії), де познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом (з яким листувалася вже раніше). Була і добре обізнана з діяльністю Михайла Драгоманова.

Опанувавши українську мову, на початку 90-х рр. почала перекладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та інші), поезії Т.Шевченка.

Серед англомовних інтерпретаторів Т.Шевченка Войнич - поруч з Вірою Річ - найвизначніша літературна постать, найобдарованіша поетично й музично. 1911 року в Лондоні вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Косар», «Минули літа молодії» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя» (пролог до поеми «Княжна»). Найкращі серед її перекладів - «Заповіт» (найдосконаліший з усіх дотепер відомих двадцяти двох англомовних тлумачень),  «Зоре моя вечірняя», «Мені однаково, чи буду». Безмежна щирість цих поезій проривається через її переклад. Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори,  мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання. Найслабше перекладено вірш «Косар»: в англійському тексті домінує мотив жаху.

Переклади Войнич дотепер часто передруковуються, що засвідчує їхню художньо-естетичну вартість. У книжці, куди включено також «Пісню про купця Калашникова» Михайла Лермонтова, вміщено написані Войнич  передмову та нарис життя і творчості Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник». Текст засвідчує, однак, недостатню поінформованість Войнич (помилкове твердження про повний занепад таланту Шевченка після заслання; плутання в датуванні творів тощо).

Войнич присвятили вірші Микола Тарновський, Ліна Костенко. Микола Олійник змалював письменницю в трилогії «Пролог». 1981 на Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П.Довженка створено трисерійний телефільм «Овід», відзначений державною премією ім.Т.Г.Шевченка (1982). 1957 року в Нью-Йорку відбулася зустріч Войнич з українськими письменниками Василем Козаченком та Федором Маківчуком.

Густав Олізар - польський поет і громадський діяч, родом з Коростишева, Житомирської області. Він був близьким до кола декабристів і польських революціонерів, підтримував зв’язки з О.Грибоєдовим, К.Рилєєвим, П.В’яземським, О.Полєжаєвим, М.Бестужевим-Рюміним, С.Муравйовим-Апостолом. Напередодні повстання Чернігівського полку Олізар двічі врятував від арешту М. Бестужева-Рюміна.  Це йому Пушкін у жовтні 1824 року на спогад про перебування у Києв та Одесі присвятив віршоване послання «Графу Олізару». В Одесі Олізар зустрічався і з Адамом Міцкевичем.

15 січня 1826 року графа Густава Олізара було заарештовано у справі декабристів і ув’язнено у Петропавловську фортецю. Звільнений за браком доказів, Олізар невдовзі знову був заарештований у Києві і відправлений до Варшави. Тут він без особливих труднощів довів слідчим свою непричетність до «Патріотичного товариства».

У 1829 році Густав одружується з Юзефою Ожаревською (брат якої пізніше повінчає Бальзака й Евеліну Ганську. На цьому весіллі самому графу довелося бути шафером).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

 

Російські поети ХХст. і Україна

 

Володимир Маяковський двічі побував на Україні: у 1914 році та 1926 році. У вірші «Київ» автор згадує історію давнього міста. У поезії «Борг Україні» Маяковський звинувачує російських обивателів в обмеженості знань про Україну і радить їм усім вивчити українську мову та краще пізнати українську культуру.

Улітку 1930 р. Борис Пастернак разом із дружиною Євгенією, сином Женею та братом Олександром і його родиною відпочивав в Ірпені на дачі у знайомих. До Ірпеня поет прибув із Києва, куди приїхав потягом із Москви.

За поширеною думкою, 15 квітня 1930 Б. Пастернак разом із родичами відвідав концерт Генріха Нейгауза, який у супроводі місцевого оркестру виконував твори Ф. Шопена і Ф. Ліста на відкритій естраді біля філармонії. Цій події та безпосередньо Г. Нейгаузові поет присвятив першу з двох «Балад», написаних в Ірпені. У вересні 1930 Б. Пастернак і його родина виїхали з Ірпеня через Київ до Москви.

У 1931 Б. Пастернак двічі відвідав Київ: перший раз — наприкінці травня, вдруге  — на початку липня. Метою приїздів була зустріч із Зінаїдою Нейгауз, з якою в поета розвивався роман, обоє планували невдовзі одружитися. Б. Пастернак бував у гостях у їхнього спільного знайомого Є. І. Перліна в будинку на Святославській вул., 9, кв. 7, а також відвідував З. Нейгауз, яка після переїзду з Москви до Києва оселилася в помешканні своєї подруги Р. Г. Перліної (невістка Є. Перліна) на вул. Гершуні (тепер — вул. Олеся Гончара), 17-19.

На фасаді будинку на Святославській вул., 9, у лютому 2008 відкрито меморіальну дошку Борису Пастернаку. Дошка зникла в листопаді 2015 року.

Сергій Єсенін у 1920 р. поет відвідав Харків і прожив там біля місяця. Про цю сторінку життя поета розповідає експозиція музею Сергія Єсеніна, відкритого в харківській школі № 17. Поїздка сприяла розвитку його інтересу до української культури, що зародився в душі Єсеніна набагато раніше. Як ви вже знаєте з вивченого в 5 класі, він захоплювався творчістю Т. Шевченко. В 1914 г. до 100-літнього ювілею великого Кобзаря поет переклав на російську мову уривок з поеми «Князівна» («Сіло! У душі моєї спокій»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

Зв’язки письменників світу з Україною

 

 

28 серпня 1749 р. у м. Франкфурт-на-Майні у будинку на вулиці «Перекоп оленів» народився німецький поет, ботанік Йо́ганн Во́льфґанґ фон Ґе́те. Під час Семилітньої війни у 1757 році генерал Григорій Орлик поселився у Франкфурті в оселі цісарського радника Йоахіма Гаспара Ґете – батька великого поета. Восьмирічний Вольфганг Ґете уважно спостерігав за генералом і значно пізніше створив оповідання про подвиг хрещеника Мазепи Григорія Орлика. Григорій Орлик приніс перемогу Франції, але був важко поранений, що й стало причиною його смерті 14 листопада у Дієвій армії.

Довгий час В. Ґете листувався з уродженцем Закарпаття Іваном Орлаєм.
У 1827 році Ґете був обраний почесним членом Ради Харківського університету.

Проспер Меріме Знайомству з життям України письменник завдячує своїм російським друзям – Івану Тургенєву і Сергію Соболевському.

Проспер Меріме написав низку праць про історію українського народу «Українські козаки та їхні останні гетьмани», есе «Богдан Хмельницький». У 1869 році під впливом досліджень письменника Французький Сенат ухвалив вивчати в школах Франції курс історії України. Проспер Меріме захоплювався творчістю української письменниці Марка Вовчка. Працював над перекладами «Народних оповідань» на французьку мову.

Джордж Байрон у 1818 році Джордж Байрон написав поему «Мазепа». Працюючи над твором, поет користувався «Історією Карла XII», яку створив французький письменник Вольтер. В основу сюжету поеми покладено лише один епізод із життя Мазепи – його кохання до дружини польського пана та покарання за це її чоловіком.

На території, що належить до сучасної України, Лермонтову ніколи не довелося побувати. Але Україна зайняла значне місце у його житті. Під час своїх подорожей по Кавказу Лермонтов декілька разів побував на Кубані, яка в ті часи входила до складу української етнічної території. Короткочасне перебування осінню 1837 р. в чорноморській станиці на Тамані, життя в хаті місцевого козака Мисника, знайшло відображення в оповіданні Лермонтова «Тамань», яке стало частиною роману «Герой нашого часу». В цьому оповіданні Лермонтов, як міг, спробував відобразити як побут, так і мову місцевих українців.

Повагою до України та її народу сповнені рядки поезії Лермонтова, що присвячені княгині Марії Щербатовій, яка походила з України, та мала у дівоцтві прізвище Штерич. Імпульсом до написання цього вірша, у якому Україна називається «сумною вітчизною», якій доводиться «гордо переносити» ярмо імперського поневолення, як вважається, стала поява в журналі «Отечественные записки» поезії Євгена Гребінки «Признання», у якій Україна зображується в алегоричному вигляді жінки.

Слід додати, що перу Лермонтова належить поезія «Вид гір із степів Козлова», що є вільним перекладом однойменного вірша Адама Міцкевича, а деякі поезії Лермонтова та рецензії на них, під час переслідувань поета царською владою, публікувалися в одеських виданнях «Одеський альманах на 1840 рік» та «Одеський вісник».

З Україною, а особливо з Житомирщиною, пов’язані роки юності у видатного польського письменника Ярослава Івашкевича. Зараз важко вказати час і місця, що рідні автору «Хвали і слави». Проте відомо, що вперше він пройшов поліськими дорогами, коли навчався в Київському університеті: від Кальника на Вінничині, де народився, через Бердичів, Коростишів. Згадки про це знаходимо у творах та епістолярній спадщині письменника. Після того, як він у 1918 році поселився у Варшаві, у подальших приїздах в Україну він неодноразово відвідував Верхівню, Романівку, Бердичів, Житомир (тут проживав його далекий родич).

В останні роки життя Івашкевич працював над книгою спогадів «Подорож по Україні», для якої була уже написана частина фрагменту «Верхівня». Та і в драмі автора «Весілля пана Бальзака» всі події відбуваються навесні 1850 року у верхівнянському маєтку Евеліни Ганської.

У «Бесідах про книги» письменник також неодноразово линув думками до нашого краю. В одному есе, говорячи про світову культуру, Івашкевич пише: «В цьому ланцюгу переплітаються Лондон і Київ, Оксфорд і Бердичів, Міцкевич і Байрон, Блок і Норвід, Гете і Джозеф Конрад… Це сплетіння називається європейською культурою».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5

 

«Українська» тема у творчості письменників світу

 

Україна з давніх-давен приваблювала зарубіжних істориків і письменників. Про неї писали: Г. Л. де Боплан («Опис України», 1650), Вольтер («Історія Карла XII», 1731 та «Історія Росії за Петра Великого», 1759-1763),      І. Г. Гердер в подорожніх записках (1769), Ж.-Б. Шерер («Літопис Малоросії», 1788). До минулого України звертались Г. Лезюр («Історія козацтва», 1814), Байрон («Мазепа», 1818), В. Гюго («Мазепа», 1828) та багато інших.

Велику роль у виникненні і формуванні української ідеї відіграла російська література першої половини XIX ст. Протягом вказаного періоду українська тема зазнала значних змін. В її розвитку можна виділити окремі етапи:

1800-1810 рр. – витоки української теми в творчості сентименталістів і предромантиків; 1820-1830-ті – роки прояву найбільш сильної зацікавленості до України та її минулого у творчості російських романтиків; 1840-і роки – час закріплення поступового переходу української теми в українську літературу, чому у значній мірі сприяла творчість українських письменників, котрі писали свої твори українською мовою, зокрема Г. Квітки та Є. Гребінки. На цьому етапі відчувається сильний вплив натуральної школи на поетику творів про Україну.

Україна здавна приваблювала мандрівників як екзотична країна з яскравою природою, героїчним минулим, самобутньою культурою. Один з найдревніших описів слов’янських земель, і зокрема України, датується IX століттям і належить арабам. До найвідоміших нарисів про Україну слід віднести „Опис України” (1650) французького інженера Г. Л. Боплана, що залишив цікаві спомини про запорізьке козацтво, звичаї українців; сторінки «Історії Карла XII» (1731) Вольтера; працю письменника П. Меріме «Українські козаки та їхні останні гетьмани» (1854) та інші.

Особлива цікавість до України виникає за її межами в добу Хмельницького, що пояснюється процесами державотворення, які відбувалися в країні. Подорожуючих приваблювали прагнення українців здобути незалежність у війні з польським троном.

Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії), який пробув в Україні 100 днів у 1654-1656 рр., вразила її архітектура, побут та культура. У своєму щоденнику він відзначив, що помітив таку особливість українців, яка його дуже здивувала: «всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки і дочки, вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів». Хмельницький сподобався йому хоробрістю та воєнними хитрощами, але залишився загадковою особистістю для мандрівника: «Хто ти, Хмелю, що ходиш у постолах, як про тебе говорять твої вороги ляхи, а царі і цариці посилають до тебе послів і великі дари?».

Нова хвиля зацікавленості українським життям спостерігається і у XVIII столітті. Вона пояснюється інтересом до подій Північної війни, до ролі Мазепи у конфлікті Карл XII – Петро I, до битви під Полтавою, що залишила помітний слід у європейській історії.

Німецький філософ і письменник І. Г. Гейдер у своїх подорожніх записках пророкував, що «Україна стане в майбутньому новою Грецією, а українці – великою культурною нацією, чому в значній мірі сприятиме характер народу, його музичний хист, його родюча земля».

Французький дипломат       Ж. Б. Шерер в «Анналах Малоросії» (1788) – першому західно-європейському творі, повністю присвяченому історії України, висловив своє захоплення українськими козаками: «виховані, як спартанці, завжди при зброї, як римляни, громадяни цієї республіки не підкорювали чужі землі, як ці останні, а захищали свої, надаючи перевагу труднощам мандрівного життя». Історичну місію цього народу Шерер справедливо вбачав у тому, що він зупиняв «наступ півмісяця», відганяв татар, рятуючи не тільки свою країну, а й інші, наприклад, Польщу.

Наприкінці XVIII століття, коли Запорізька Січ була зруйнована (1775), а Україна втратила свою державність, інтерес до неї не тільки не згасає, а навпаки – активізується.

Українська тема в цей період найяскравіше представлена в мемуарах, листах, щоденниках, а особливо – в жанрі «подорожі». Популярності цих жанрів сприяв розвиток сентименталізму, зацікавленість читачів такими творами, як «Сентиментальна подорож» Л. Стерна (1768) та «Письма русского путешественника» М. Карамзіна (1791-1792).

На початку XIX ст. Україна стає об’єктом пильної уваги російських письменників. Кількість літературних «подорожей» у цей період значно зростає. За підрахунками В. Сиповського, Україна зображена в 23 творах російських авторів. Ці твори можна віднести до жанру «подорожі», що має синкретичний характер, вбираючи в себе інші жанрові форми – нариси, щоденники, листи тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. «А. Міцкевич та Україна» // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2007. – № 19. – С. 18.
2. Андрєєва О. В. Зарубіжні письменники й Україна [В.Г. Короленко, Адам Міцкевич, Проспер Меріме, Фрідріх Шиллер, Райнер Марія Рільке] / О. В. Андрєєва // Зарубіжна література в школі. – 2005. – № 21. – С. 14-21.
3. Башлик Н. «Адам Міцкевич і Україна»: в пошуках методичних варіантів вивчення теми / Н. Башлик // Всесвітня література в середніх навч. закладах України. – 2011. – № 2. – С. 28–31.
4. Борецький Л. Україна в житті та творчості Генріха Белля / Л. Борецький // Всесвітня література в середн. навч. Закладах України. – 2000. – № 4. – С. 52-53.
5. Братко В. Проспер Меріме і Україна / В. Братко // Всесвітня література в середн. навч. закладах України. – 1997. – № 11. – С. 35-36.
6. Гвоздикова І. С. Українські мотиви у творчості зарубіжних поетів: Матеріали до читацької конференції / І. С. Гвоздикова // Зарубіжна література в школі. – 2005. – № 15-16. – С. 24-31.
7. Гончар О. Гоголь і Україна / О. Гончар // Чим живемо: На шляхах до українського Відродження. – К.: Рад. письменник, 1991. – С. 108-132.
8. Грабовець О. А. Проект «М.В. Гоголь і Україна» / О. А. Грабовець // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2012. – № 22. – вкладка.
9. Дев’ятнадцять подорожей Олександра Сергійовича Пушкіна Україною // Наука і суспільство. – 2013. – № 3-4. – С. 39-51.
10. Коваленко Н. М. «Кримські сонети» Адама Міцкевича: ностальгія за Батьківщиною. Урок-подорож. 8 кл. / Н. М. Коваленко // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2004. – № 3. – С. 20–24.
11. Космач С. М. Україна в житті і творчості письменників світу / С. М. Космач // Зарубіжна література в школі. – 2007. – № 11-12. – С. 45–56.
12. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: А. Ахматова / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 13-14. – С. 9.
13. Луценко О.В. Зарубіжні письменники та Україна: Афанасій Фет / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 13-14. – С. 9-13.
14. Луценко О.В. Зарубіжні письменники та Україна: Генріх Белль / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 10. – С. 13-14.
15. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: Оноре де Бальзак / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 13-14. – С. 13-20.
16. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: М. Булгаков / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 13-14. – С. 23-24.
17. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: Пауль Целан / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 10. – С. 8-13.
18. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: Р.М. Рільке / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 10. –  С. 4-8.
19. Луценко О. В. Зарубіжні письменники та Україна: Шолом-Алейхем / О. В. Луценко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 10. – С. 14-16.
20. Малашенко Ю. В. М В. Гоголь і його творчість. Гоголь і Україна / Ю. В.
21. Малашенко // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2009. – № 24. – С. 17-19.
22. Мілова В. Його народила українська земля (Гоголь і Україна) / В. Мілова, Н. Дар’єва // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2008. – № 11-12. –С. 12-16.
23. Мойсієнко А. «Осінній день»: Р. М. Рільке в Україні /
24. Науменко К. С. Україністика на уроках зарубіжної літератури та в позакласних заходах: «Гете і Україна» / К. С. Науменко // Всесвітня літ-ра в середн. навч. закладах України. – 2006. – № 5. – С. 27–30.
25. Савчин В. Райнер Марія Рільке і Україна / І. М. Савчин // Літературна Україна. – 2004. – 3 червня. – С. 6.
26. Шевчик Н. Г. О. С. Пушкін на півдні України: Урок-літературна вітальня / Н. Г. Шевчик // Зарубіжна літ-ра в школі. – 2015. – № 7–8. – С. 10-15.

 

 

Інтернет-ресурси

 

1. www.slideshare.net/ssuser68ee70/ss-7539149
2. http://www.slideshare.net/yullinka/ss16782525?next_slideshow=2.
3. http://allref.com.ua/skachaty/Pozaklasniiy_zahid_zarubijnoyi_literaturi/.
4. http://politiko.ua/blogpost1447.
5. http://magiyaslova.blogspot.com/2014/02/blog-post.html.
6. http://svitppt.com.ua/zarubizhna-literatura/ukraina-v-zhitti-itvorchosti-zarubizhnih-pismennikiv.html/
7. http://svitppt.com.ua/zarubizhnaliteratura/ukraina-v-tvorchosti-svitovih-pismennikiv.html.
8. http://galalit.com/publ/zarubizhni_pismenniki_i_ukrajina/ukraina_v_zhizni_i_tvorchestve_zarubezhnykh_pisatelej/303-1-0-264.
9. http://zakarpattya.net.ua/Blogs/106373-Ukraina-Henrikha-Bellia.