Сценарій позакласного заходу "Апостол правди"

 

                                АПОСТОЛ ПРАВДИ – ШЕВЧЕНКО

                                      (сценарій відкритого заходу для 9 класу)

 

• Звучить запис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»
•    На фоні музики учень читає вірш «Душа Тараса»
• Запис пісні продовжується.

 

       Вступне слово вчителя.

 

На сцену виходять ведучі в українських костюмах

 

Ведуча:   Благословен той день і час,

                 Коли прослались килимами,

                  Земля. Яку сходив Тарас

                 Малими босими ногами.

 

Ведучий: Земля, яку скропив Тарас

                 Дрібними росами-сльозами.

 

Ведуча: В похилій хаті, край села

              Над ставом чистим і прозорим,

              Життя Тарасику дала

              Кріпачка-мати, вбита горем.

 

(хор учнів виконує пісню «Тополя», на слова Т.Шевченка)

 

 

    МАТИ: Як гірко, як нестерпно жаль,

                  Що долі нам нема с тобою!

                  Ми вбогі, змучені раби,

                  Не маєм радісної днини.

                  Нам вік доводиться терпіти.

                 Не розгинать своєї спини.

                  Промовиш слово – і нагай

                 Над головою люто свисне,

                 І так усюди – з краю в край

                 Панує рабство ненависне.

                 Росте неправда на землі

                 Згорьований, сльозами змитий.

                 О любі діточки малі,

                 Одні залишитесь на світі.

                 Ну хто замінить вам мене,

                 Рожеві квіти нещасливі.

                 Коли безжальна смерть зітре

                 Мене на довгій панській ниві.

 

 Малий Тарас: Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, за клунею – сад, за садом – долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмочок.

 

Ведучий: Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.

 

Дід: Ото Чумацький Шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм і дорога (показує).

 

Тарас: А вони ж ,чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

 

Дід: Еге ж, Чорним (киває дід)

 

Тарас: А чому він Чорний, тому що чумаки чорні?

 

Дід (сміється) . А того він Чорний, що страшний.

 

Ведуча: Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катруся, бо спати вже час було. Ех шкода, що дід не доказав.

 

Ведучий: А на ранок в Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба   ? Треба. З хло-

пцями  в просі вивалятися треба? Треба . А потім знову викупатися. Їсти хочеться, та однаково нічого додому бігти – нема нічого. Може, яку скоринку Катруся суне або він сам щось знайде у садочку. Потім до кузні забігти, як коваль працює – подивитися. Еге ж, у Тараса також багато спав, не зчуєшся, як і літній довгий день мине.

                              (звучить пісня «Зоре моя вечірняя»).

 

Тарас: На  дворі вже сутеніло, коли я підійшов до перелазу, дивлячись на подвір’я, а там біля хати всі наші сидять собі в колі і вечеряють…

     ( учень декламує вірш «Садок вишневий коло хати»).

 

Ведуча: А читати Тарас справді, вчився дуже рано. Про школу першим завів розмову дід.

 

 

Дід: Що в голові є – те довіку твоє. Час уже Тараса до дяка в науку віддати.

 

Мати: Та чи не мале ще?

 

Дід: Нічого, хай змалку вчиться, що вмітиме, того за плечима не носитиме.

 

Ведучий: Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи. Він не раз бігав під її вікнами і чув, як учитель,дяк, гучним голосом проказує: «Аз-буки, Аз-буки!» А за ним хлопці всі хором.

  Ось в отій отарі, де було 10-12 босоногих хлоп’ят, опинився і малий Тарас і з усіма почав повторювати співуче за дяком: «Аз-буки! Аз-буки!» А вибігши з школи, співав з усіма хлопцями: Аз – били мене раз! Буки – не потрапляй дякові в руки!

Та потрапляти доводилося Тарасові частенько.

 

         Звучить музика

 

Ведуча: Коли Тарасові минуло 11 літ, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього дуде або щось дуже добре.або велике ледащо».

  І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбину каламар, перо та крейду і пішов по шляхах шукати собі долі, і почала доля його гнати, як мачуха.

 

Учні декламують вірші «Доля», «Не називаю її раєм».

 

 

Ведучий: Залишившись круглою сиротою, Тарас наймитує, спочатку у дяка Богоровського. У вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче.

 

 

Тарас: Невже мені тут бути? Вік наймитом. Ні, я хочу так малювати, як лисянський дяк. Якби вмів я так малювати – нічого більше б і не хотів.

 

Ведуча: Та на четвертий день Тарас не витримав знущань, захопив свою торбу і подався геть. І пішов він у село Тарасівку. З твердим наміром, будь-що витерпіти, аби лише навчитись малярству.

 

Ведучий: Та сподівання його не виправдались. Тарасівський дяк, глянувши на ліву руку малого Тараса, сказав: « Нічого з тебе не вийде, хлопче, ні швець, ні кравець, ні на дуду гравець. Іди собі з Богом!

 

Ведуча: З важким серцем, понуривши голову, повертав Тарас  у рідне село.

 

 

Ведучий: Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки. Хай собі пасуться! І по небу пропливають ясні легенькі хмарки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко, далеко звідси… Як колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають, так тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

 

Учень зачитує вірш «Мені тринадцятий минало» (1 частина)

 

 

Оксана:  Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе, бач малий плаче. Давй я сльози тобі витру(витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх ти співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

 

Тарас:  Еге ж, малярем.

 

Оксана: І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж.

 

Тарас:  Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний… Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем!

 

Оксана:  Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята»! Ой,бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питочки хочуть!

 

          Учень читає 2 частину вірша «Мені тринадцятий минало».

 

Ведуча: Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив! Але йому ж хотілося бути малярем!  Все, що бачив, хотілося змалювати.

 

Ведучий: Та минали літа, і було йому вже 14 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.

 

Ведуча:  Молодому поміщику Енгельгардту  знадобились різного роду дворові. І ось одним розчерком пера всесильного пана Тарас потрапляє до нього кімнатним козачком.

 

Ведучий:  Мандруючи обозом зі своїм поміщиком, на постоялих дворах Тарас змальовує зображення різних історичних героїв..

 

Ведуча:  Поміщик розрахував, що з природного обдарування кріпака Шевченка з часом можна мати більше вигоди. І посилає його на 4 роки до різних живописних діл майстра Ширяєва.

 

Ведучий:  В світлі петербурзькі ночі молодий Шевченко  бігав у Літній сад малювати статуї. Тут уже молоде і ніжне серце заспівало і заговорило віршами.

 

Ведуча:  І де б не був, куди б не кидало його життя, він прохав долю, щоб

                              Або хоч крихітку землі

                              Із-за Дніпра мого святого

                              Святії вітри принесли,

                               Та й більш нічого…

 

1уч.  Він був сином мужика – і став володарем у царстві Духа.

 

2 уч. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

 

3 уч. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

 

 

Ведучий:  Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду…

 

Ведуча:  Якихось 47 літ судилося Шевченкові топтати ряст, 47 літ милуватись сонцем і споглядати на світ Божий. До болю мало.

 

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу  і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець у всьому світі все наново збуджуватимуть його твори.

 

 

Учениця: Доля, як велика, непідступна і примхлива грішниця, всупереч бажанням зробила його Великим Поетом. Його читають, перекладають, ним захоплюються, друкують за кордоном.

 

2 учениця: Шевченко був посланий Богом на нашу землю, як Титан ідеї соборності України. Тому й ідемо до нього, щоб набратися наснаги до життя, віри в яснішу долю свою. І втакий час подумки говоримо Тарасу: «Ми чуємо тебе, батьку, і через століття. І гідно пам’ятаємо твій «Заповіт»».

 

 На фоні музики учні читають « Заповіт» на чотирьох мовах.

 

       Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий»