Сценарій позакласного заходу для старшокласників "Обсерваторія людського життя від корифеїв українського театру"

Обсерваторія людського життя від корифеїв українського театру

Позакласний захід

Театралізована постановка для старшокласників (10-11 клас) за мотивами комедій Івана Карпенка-Карого та Михайла Старицького

 

Мета: розширити уявлення старшокласників про творчий доробок драматургів першого українського театру; про побут кінця 19 століття та типові народні характери; з’ясувати особливості комедійного жанру, його можливості викривати соціальні недоліки та утверджувати моральні цінності;

розвивати  індивідуальні акторські здібності учнів, сценічну розкутість, емпатію до художнього образу героя; комунікативні навички, навички виразного декламування, дикцію, навички співпраці у колективі;

пробуджувати інтерес до класичної літератури та театру; на прикладах вчинків літературних героїв виховувати стійкий орієнтир на моральні цінності.

 

Обладнання: аудіоапаратура, ноутбук, предмети інтер’єру для прикрашення сцени, фотопортрети корифеїв національного театру, плакат будівлі Єлисаветградського театру, ширма, акторський реквізит, костюми акторів.

 

Початок

 

Ява І

Трек 01

Голос за сценою. 1882 рік. Російська імперія. Елисаветград.

Виходить хлопчик, що чистить взуття. Підходить пан, ставить черевики на ящика, хлопець чистить.

Поруч продавець газет пропонує купити перехожим свій товар.

Пан купує газету.

Хлопець. А що це Ви, Афанасію Пилиповичу, сьогодні так нарядилися, неначе свято яке?

Пан. Авжеж, Петре, свято, на прем’єру йду.

Хлопець. Це куди таки?

Пан. Ось (вказує) туди, до тієї нової будівлі.

Хлопець. Це той новий палац прем’єрою зветься?

Пан. Не палац, а перший в Україні професійний театр. До сих пір актори об’єднувалися в аматорські трупи, тобто самодіяльні театри, любительські. Тепер вистави ставлять справжні режисери – знавці сцени, а трупа акторів дуже талановита. І в них тепер є свій храм мистецтва. А я йду на прем’єру, значить, на нову виставу, яку ще ніхто не бачив.

Хлопець. Отакої!

Пан. До речі, вистави там тепер ставлять українською мовою. Всі говорять про народження національного театру.

Хлопець. Жаль, мені б теж хотілося потрапити на прем’єру. Але ж це дорого, лише для панів.

Пан. А от і ні. Власники театру потурбувалися про доступність цін на білети. Потрапити туди набагато легше, ніж здається.

(Продовжують чистити другий черевик).

 

Входять двоє дівчат.

 

Продавець. Пані, купуйте газету. Ви от лише послухайте, що пишуть про наш новий театр: «В останніх спектаклях трупа удостоїлась таких овацій, яких не пам’ятає Воронеж». А чи не хочете придбати фотопортрети «квіток» нашого трупи? Подивіться тільки. (Показує роздрукований на А4 портрет глядачам)

 Це засновник театру, режисер Марко Лукич Кропивницький. Він усе життя своє поклав на цю справу, навіть університету на закінчив. Проте володіє всіма театральними професіями, запросив найкращих драматургів – Івана Карпенка-Карого та Михайла Старицького. (Показує портрети). Тепер у театра свій власний новий репертуар.

Дівчина. А це хто такий?

Продавець. О! Це найкращий комедійний актор Микола Садовський, якби ви тільки знали, як він співає народні пісні!

Дівчина 2. Який красень. Хотіла б я з ним познайомитися, певно я куплю його портрет.

Продавець. Так, не одна жінка зомліла під його чарами, проте він одружений. (Дівчина зітхає). Його дружина теж грає у нас в театрі.

Дівчина. Певно ця, така красива. (Витягає фото М. Садовської-Барілотті).

Продавець. Посміхається. О, ні. Це його рідна сестра. Талановита красуня. Чарівне сопрано. З дитинства грає у театрі. Як і інший їх брат – Панас Саксаганський, «чистої води діамант», кажуть, найталановитіший з усіх.

Дівчина 2. А де ж дружина Садовського?

Продавець. Так от. Марія Заньковецька – наша прима, покинула Фінляндію заради української сцени. Їй навіть пропонували перейти до імператорського столичного театру. Відмовилась. Не змогла без рідного краю.

Дівчина. Виходить, їх тут уся сім҆я?

Продавець. Так. Тільки є ще й старший брат – драматург Іван Карпенко-Карий.

Дівчина 2. Чому ж тоді у всіх прізвища різні?

Продавець. Бо це сценічні псевдоніми, щоб можна було розрізнити членів однієї сім҆҆ї, сім҆ї Тобілевичів, на сцені.

А,  може, ви б купили білетик та самі подивились?  Біжіть, бо скоро вже перший дзвінок.

Трек 02

Лунає театральний дзвінок. Дівчини рухаються в напрямі до театру. Пан приєднується. Продавець та чистильник виходять.

 

Театралізація

Ява ІІ. Прем’єра перша «Мартин Боруля»  І. Карпенка-Карого(додаток 1)

 

Ява ІІІ. Прем’єра друга «За двома зайцями» М. Старицького (додаток 2)

 

Ява ІV. Прем’єра третя «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (уривок) (додаток 3)

 

Фінал.

Герой Герасим Калитка в останній сцені стоїть нерухомо. До нього у фіналі приєднуються актори інших театралізацій. Стають у дві лінії. Попереду – учасники яви І.

Прислухаються до музики, що лунає звідкілясь: «пісня Михайла Старицького «Ніч яка, Господи, зоряна, ясная».

Стискують плечима: «Що така Пісня красива? Звідки?»

 

Продавець. Правда, сердешна пісня? Її написав наш Михайло Старицький. Мені здається: роки пройдуть, а люди все її співатимуть, бо чиста така, як людська душа.

Дівчина. Про справжню любов, так, як повинно бути…

Дівчина 2. Для людей, чистих серцем. Дякую, що ваш театр допомагає вчитися таких цінувати.

(Кланяється)

Пан. У 1901 в Києві вийде книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвуть корифеями українського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Дитина 1. У середині 80-х років утворяться окремі трупи: Кропивницького, Старицького, Саксаганського і Садовського; з цих труп вийдуть актори, які, у свою чергу, в 90-х роках організують нові трупи. Таких стане діяти не менше 30-ти.

Дитина 2.  Існуватиме думка, що нові антрепренери робили це задля наживи. Але насправді українські трупи були матеріально незабезпечені і, шукаючи заробітку по всій території Російської імперії, несли зерно культури в народ. Знайомили широкого глядача із класичною та українською тогочасною літературою.

Дитина 3. Ще в період заснування театру Михайло Старицький пожертвував своїм маєтком задля театру, який терпів матеріальну скруту. На виручені від продажу маєтку гроші він створив оркестр, запросив для роботи в театрі талановитих художників-декораторів , збільшив кількість акторів трупи.

Дитина 4. Робота в театральних трупах вимагала повної самовіддачі, зречення всіх благ. Творчі колективи М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського часто пішки мандрували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними до циганських таборів через мандрівний спосіб життя.

Дитина 5. 1907 року Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві перший стаціонарний Український театр, що проіснував до Першої світової війни. Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими, ніж в інших київських театрах.

Дитина 6. Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Народ нарешті мав змогу дивитися серйозні, глибоко психологічні та глибоко моральні твори, що виправляють нрави. Героями творів стали прості люди.

Всі разом. Не забуваймо про них і в наш час.

Кланяються.

Трек.

Додаток 1

 

Мартин Боруля

 

Ведучий. Карпенко-Карий Іван. «Мартин Боруля». Комедія.

Вихід 1.

Трек

Трандалєв (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 статьи IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

Мартин. О!.. Виходить, я — не бидло і .син мій — не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.

Трандалєв. Так, виходить, візьмемо на апеляцію?

Мартин (б'є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обіду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обіда? Він каже на мене — бидло, а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда — теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обіда?

Трандалєв. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.

Мартин. Апеляція! Та таку апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!.. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить. (Проводжає Трандалєва)

Мартин. Покійний папінька навіть не думав про такі діла - все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба — самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника... 

 

Вихід 2

Входить Степан.

Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.

Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! Я хотів з тобою ще побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масниці... А, дай Бог пам'ять... чиновник. На гитарі добре грає.

Степан. Націєвський, губернський секретар.

Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

Мартин. За придане хай не турбується. Скажи, щоб приїздив.

Входить Марися.

Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!

Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

Марися. Ну, а як же? Я забуваю.

Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька...

Степан. Або: папаша, мамаша.

Мартин. Папаша, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть.

Марися. Я так і не вимовлю.

Марися (одна). Входить Микола.

А ти чого притисся?

Микола. Хіба не можна?

Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.

Микола. А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?

Марися. Авжеж так, чого ще ждать? (Проводжає цілуючи. Виходить)

Мартин . Степане, уже коні готові, щоб сьогодня за сонця в город поспів! Входять Микола зі Степаном. (До Миколи.) А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?

Микола. Пасу. Не всім же, дядюшка Мартин, і в чиновники йти...

Мартин. Правда, правда! Не всякий може діло розуміть... Кому до волів, кому до бумаг — така жеч...

Микола (подає Степанові руку). Ну, прощай, брат, благополучної тобі дороги.

Степан. Спасибі.

Микола. Прощайте, дядюшка Мартин.

Мартин. Іди здоров! Микола пішов. Чого він до тебе в'язне, які ви товариші? Мало чого, що з одного села, що однолітки, та у кожного з вас інша дорога! Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна... Може, Бог дасть, і столоначальником будеш або й письмоводителем у станового. Одно те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, та от тобі й чин на той рік дадуть.

 

Вихід 3

Мартин входить. Омелько вносить п'яльця; потім Марися.

П'яльця! І нехитра штука, а нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибирать значних і благородних! А як, бог дасть, Марися вийде заміж, то первого онука он як охрестю: кумом візьму, полковника Лясковського, а за куму — генеральшу Яловську.

Входить Марися і пада йому в ноги.

Що це?!

Марися. Не губіть мене, не топіть мене — я у вас одна!

Мартин. Чого тобі?

Марися. Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города, — я його не люблю, я за нього не хочу...

Мартин. Як?! За благородного чоловіка не хочеш? За кого ж тебе тоді віддать?

Марися. Віддайте мене за Миколу.

Мартин. Світ навиворіт. Панночці — мужика забажалось!.. Не смій мені про це й заїкаться! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог, щоб ти не знала

Марися. Тату?..Папінька!!!

Мартин Сядь, доню, за п'яльцями якось пристойніше … так, ніби за роботою. (Садовить її.) Отак. (розправляє руки, повертається до виходу). Милості прошу, дорогий гостю!

Марися кидає шитво, виходить

 

Вихід 4

Націєвський сам

За коном голос  Марисі: «Папінька! Не хочу!» Мартина: "Так я хочу!" Голос Палажки "А я не хочу!

Націєвський. Любить другого... Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом... Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаем; а отказаться і перед вінцем можна.. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня... Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?..

Входять Палажка і Мартин.

Палажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!..

Мартин. Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей і загляда.) Нема.

Палажка. Та кажу ж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.

Мартин. У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по-дворянськи.

Палажка. Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Тріщинську.

Мартин. От вигадала! Ну, Тріщинська ще нічого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника?

Палажка. І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан,

Палажка. Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.)

Мартин. Куди ж ти, стривай!

Палажка. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла.)

Мартин (іде за нею). Ти ж розміркуй... Нічого в чинах не тяме (Пішов.')

Входить Націєвський.

Націєвський (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

Омелько (один прибирається). Похмелиться пішов... І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!..

 

Вихід 5.

Степан, а потім Марися.

Степан (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось. Як приїхав, то слабів дві неділі. Бо батько таки його тоді дігнали з Омельком, мало не вбили, добре, чумаки одняли. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю...

Входить Марися.

Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)

Степан. Що ж йому таке?

Марися. Одно до другого... Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?

Степан. Чув, Омелько розказував.

Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір'ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились... І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять... все зітхають та читають ту проклятущу бумагу... Може, ти поможеш..

Степан. От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.

Марися. .Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш...

Степан. А мати ж де?

Марися. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завижди слухали — і посварились...

Степан. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?

Марися. На шлюб з Миколою, сином його, батько нам не дав… та ще й гордилися перед людьми..

Степан. У мене аж ноги стали труситься... Стілько біди кругом, що й... (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)

 

Вихід 6

 

Марися (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім'ю! На дядюшку Гервасія уся надія... Чи ублагають же то його мати?

Входить Микола.  Ну що? Мати у вас?

Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться! (Йдуть)

Палажка зустрічає Гервасія.

Палажка. Дякую, дякую, що прийшли он де він.

Мартин за столом.

Мартин.  Здрастуйте. Бачте, як перевівся Боруля! Поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу... Бумаг же, бумаг багато... П'ять літ діло йшло... зовсім було признали, сопричислили... і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля... Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля... Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце... А може, ще Каєтан Іванович...

Гервасій. Витягне з тебе яку сотню або й дві. Мартине, я тобі добра зичу.  Послухай мене. Зараз і поздоровшаєш. Дворянство тебе в хворобу угнало, глянь на себе... воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби.

Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся...

Марися. Рідний мій, дорогий тат... папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись...

Боруля шука очима Степана.

Степан. І я, папінька, не хочу дворянства...

Мартин бере папку бумаг

Хлопи! Всі не хочуть.. (Розвязує).

Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за. № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать... Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський... Бумага синя... як лубок... старинна бумага! (Читає.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі... (Говорить) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, своиственний дворянам... Особливо я! Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки...

 

Омелько. Підпалив, горить!

Німа сцена

Трек

Додаток 2

За двома зайцями

Ведучий. Старицький Михайло. «За двома зайцями»

(Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях)

 

Трек 04

 

1-й вихід

Трек 05

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

(Стара мовчить надуто.)

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та годі вже!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та злагоді, діждалися й свого ясного вечора... 

Ну, ну, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: єсть на старість і шматок хліба, і закуток.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А працювали ж зате як, рук не складаючи! Дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати. І на науку не жалували грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та вона там лише три місяці побула. А якщо тим пенціонам гроші плачено, треба було їх відсидіти!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати у науку — аж до загину! Голодом там замордували! Не видержала дитина та й утекла. (Встає виходити)

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ось мені де той пенціон! Плескає себе по шиї. Йде за жінкою.

 

Уходять.

 

2-й вихід

Виходить Голохвостий з приятелями.

 

Трек «Канареечка»

 

Х л о п е ц ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу,— чудо! Певно, дороге!

Г о л о х в о с т и й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

С т е п а н (до других). А по уму виряджають!

Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма. А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!

Степан.  І правда: надів жупан та й дума, що пан.

Г о л о х в о с т и й. Чаво мінє дєньог жалєть? Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованни, как первий дворанин!

Тепьор меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я по-благородньому говорить понімаю!

Хлопець сміється.

С т е п а н (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?

Проходять пари (дівчата з хлопцями)

Г о л о х в о с т и й. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас, Степане, науку получить!

А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,— дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка! Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).

 

 

С т е п а н. А хто, по-вашому, панове, розумніший у, Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Г о л о х в о с т и й! Говорить помученому, що й не второпаєш! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

Батько його було на базарі голив та кров пускав, банки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...

С т е п а н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив— то так!

Хлопець. А який ласун до дівчат, як зводить усіх—-біда!

 

Виходять під трек «Канареєчка»

 

 (Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... Годі, довольно! От як би Проні не пропустить. Здається, єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого батька її струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда.

 

Вихід 3.

(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)

Г а л я (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку... Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).

Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить, (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!

Г а л я. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Г о л о х в о с т и й заступа дорогу).

Г о л о х в о с т и й (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко,— хіба з'їм?

Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

А справді, це той самий... Уже й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Г о л о х в о с т и й. Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою! Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю,— просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

Г а л я. Так і повірили! Шукайте собі панночок!

 (Ті ж і С е к л и т а.)

С е к л и т а (уздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі).

(Г о л о х в о с т и й оторопів.)

Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Хіба це ваша дочка?

С е к л и т а. А то ж чия?

Г о л о х в о с т и й. На вас анітрішечки не похожа; у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!

С е к л и т а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!

Г о л о х в о с т и й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!

С е к л и т а (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!

(Г а л я відходить плачучи.)

(С е к л и т а і Г о л о х в о с т и й.)

(Г о л о х в о с т и й кинувся було тікати, але С е к л и т а не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. С е к л и т а тоді вхопила обома руками за жилетку.)

С е к л и т а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!

Г о л о х в о с т и й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…

С е к л и т а (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Нащо ти зводиш її з ума?!

Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув, коли зводив!

С е к л и т а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

(Здалеку почувся свисток.)

Г о л о х в о с т и й. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…

С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.

С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!

(Бере грудку землі). Їж святу землю, то повірю! На, їж!

Г о л о х в о с т и й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?

С е к л и т а. Їж, на, їж, то повірю!

Г о л о х в о с т и й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!

Секлита женеться за ним: Присягни!

 

Трек минус «Канареечка»

 

Вихід 4.

Трек

Проня гуляє. Вбігає Голохвастий. (Поправляє одяг, зачісується).

Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

П р о н я (манірно). Мерси, мусью!

Г о л о х в о с т и й. Чим же мінє баришню прекрасну поштувати? Позвольте канахветок! (Вийма з кишені у піджаці).

П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...

Г о л о х в о с т и й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус!

Г о л о х в о с т и й (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?

П р о н я (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки! Ах, не говоріть мінє про любов... І я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...

Г о л о х в о с т и й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце. Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...

П р о н я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно.. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить). Лямур!. Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите...

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. (Підскакує). Ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! П р о н я, значить, тут. (Показує кулак). Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє!

 

Вихід 4

Трек «Проня»

Проня заводить програвач. Підспівує

Наймичка Голохвостому. Бариня лягли і просють.

Голохвостий кидається до Проні. Проню Прокопівно,  моє серце шкварчить, як папіроска, коли я бачу Вас.

П р о н я. Когда б заглянуть можна було Вам у серце.

Голохвостий.  Я би кожну минуту золотим ключем одмикав Ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

П р о н я. Ах, когда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?

Голохвостий. Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

П р о н я. Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі... Папонько, мамонько! (кричить). Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє! Чи ви не проти?

П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Дай Боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!

П р о к і п С в и р и д о в и ч (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам Боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!

С е к л и т а. (влітає)Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете? Я вам доважу, що не вкрадете!

Г о л о х в о с т и й (набік). Пропав я!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Господь з вами! Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?! Чим ми винні?

С е к л и т а (кричить), Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!

П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль! Свириде Петровичу, що вона каже?

П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як же це, Свириде Петровичу?

Г о л о х в о с т и й (вириваючись). Одчепіться!

С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!

С т е п а н. (Заходить із Галею). Та який він багатий? Він банкрот!

С е к л и т а й Сірки. Банкрот... банкрот!

Г о л о х в о с т и й (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразованна! Авжеж, мені ваших дєнєг тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібе в голову, що я на їхніх дочок задививсь.

 

Німа сцена.

 

Трек «Женитьба Бальзаминова»

Додаток 3

 

Ведучий. Іван Карпенко-Карий уривок з комедії «Сто тисяч!»

Герасим і жид Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?

Невідомий (озирається). А нічого...

Герасим. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього — агентом.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені — прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, всі однакові... руб — руб, три — три — однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.

Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Побей меня бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?

Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей... Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?

Герасим. І то правда. (Розгляди, гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)

Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, — я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.

Герасим. Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, — може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є... А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, — розумієте?

Герасим. Розумію.

Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!

Герасим. Спасибі!..

Невідомий виходить.

(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

 

Застигає у позі.

Трек