Родинне свято
української пісні
Мета: Пробуджувати у дітей цікавість до народної музики, вчити уважно слухати музичні твори, розуміти їх, художньо виконувати пісні; розвивати почуття ритму, навички художнього співу; виховувати любов до рідної землі, її природи, людей; пробуджувати інтерес до традицій українського народу.
Ведуча 1
Шановні гості! Ми раді вітати вас у нашій світлиці.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі
Щоб жилось по правді,
Щоб жилося в мирі!
Добрий день вам, милі люди.
Хай вам щастя, доля буде.
Не на день і не на рік,
А на довгий – довгий вік.
Починаємо наше свято!
Погляньте, як у нас гостей зібралося багато. Ведуча 1 І прийшла на свято
Вся наша родина.
Щоб веселитись і співати,
І рід наш красний прославляти.
Українська родина
В щасливі і сумні години
Куди б нам не стелився шлях
Не згасне вогнище родинне
В людських запалених серцях.
Дитино, глянь навкруг,
Яка твоя земля:
Красива, дивовижна і єдина. Усе тут дороге: ліс, гори і поля,
Бо це Вітчизна наша – Україна.
Учениця Україна …
Рідний край.
Поле. Річка. Синій гай.
Любо стежкою іти
Тут живемо: я і ти.
Пісня « Наш рідний дім»
Сьогодні ми зібралися на родинне свято, щоб відпочити, поспівати. Адже яке свято без пісні. Народна пісня через віки проносить свою нев’янучу молодість,бентежить душу,бо вона вічна, як і душа народу. А ще нашу пісню називають солов’їною і кажуть, що солов’ї навчилися співати саме у нашого народу.
Колись солов’ї не жили в Україні, а були дуже співучими, бо літали по всьому світу, збираючи пісні індійського царя, в саду якого вони жили. Одного разу залетів соловей в Україну і сів спочити у якомусь селі. У цей час усі люди були в полі. «Що за люди тут живуть,- подумав соловей, - ні пісень, ні музики не чути?» А ввечері люди поверталися додому, і то тут, то там залунали пісні. Та вони були сумними, бо люди втомилися від тяжкої праці. І тоді солов’ю захотілося розвеселити цих людей, і він заспівав. Зраділи люди, забули про втому і так заспівали, що навіть соловей зачарувався їхніми піснями. Полетів соловей до царського саду і заспівав тих пісень, що почув в Україні. А наступної весни прилетіли солов’ї в Україну, щоб слухати наших пісень. І пташенят почали висиджувати саме на нашій землі, щоб вони від самого народження слухали найчарівніших у світі пісень.
З народного напившись джерела, Як із Дніпра бере веселка воду. О рідна пісне, знову ти прийшла
Від матері і батька – до народу.
О, пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити.
Тебе ніхто не може побороть
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
Заспівай, заспівай, наша мамо,
Заспівай, щоб від серця журба відійшла.
Щоб і діти, й онуки співали,
І земля чебрецями цвіла.
Пісня « Мамина вишня»
Рідна земля – це наша рідна Україна. Вона, як і мама – одна, найрідніша. А починається Батьківщина з мами. Мати – порадниця і рятівниця, її сердечність, ніжність, душевна теплота – особливі. Мати – корінь життя, берегиня роду людського. Вона дає життя і виводить на широкий життєвий шлях.
Мамо, люба, глянь, як сяють
Ясні зорі золоті!
Кажуть люди: то не зорі, Сяють душі то святі.
Кажуть, хто у нас на світі
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла нікому не робив – Бог послав того на небо Ясно зіркою сіять.
Правда, мамо, то все душі, А не зорі там горять?
То навчи мене, голубко,
Щоб і я так прожила,
Щоб добро робити вміла
І робить не вміла зла.
Пісня « Матусю кохана»
Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами, орнаментами. Скільки він промовляє серцю кожного із нас. Від сивої давнини і до наших днів в радощах і вгорі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею витканою і вишитою на полотні.
(Дівчата сидять, вишивають рушнички і співають пісню « Вишивала я рушник»
Батьківщина починається із дужих батьківських рук , які готові завжди підтримати. Допомогти. Дітям для щастя потрібні не тільки мати, але і батьківське плече. Батько і мати у дитячій долі – це ті два гарячі сонця, які дарують любов,щастя, добро і тепло.
В Україні говорять: «Від родини йде життя людини», « Без сім’ї немає щастя на землі».
Тато, мама, два дідусі,
З дідусями – дві бабусі,
Братики, сестрички В хаті – рукавичці.
Отака в мене сім’я,
І тому щаслива я.
Український танок
Бабусі і дідусі! Чи є на світі кращі люди?
Скільки вони пережили, але які ніжні, щирі!
Скільки вони недоспали ночей, голублячи онучат!
Мій сивий, лагідний дідусь, Я до землі тобі вклонюсь.
За теплоту твою і ласку,
За мудре слово, гарну казку. Ти вчиш нас, як на світі жить,
Як один одного любить.
І твій розумний заповіт
Я пам’ятатиму повік.
Інсценізація вірша « Голубочки»
Якось вдень, на старість літ,
Посварились баба й дід,
А тоді, як діточки, - в різні боки та кутки.
Дід мовчить: уперся він, мов кілочок той і тин.
Не говорить і стара…
Вже й обідати пора …
Вже спустилася пітьма, а розмовоньки – нема…
Баба зроду говірка. Ця мовчанка їй тяжка.
Розтуля вона вуста, в діда лагідно пита:
- Ти, старий, учора чхнув?
Дід удав,що не почув.
- Чхнув, чи ні? – стара ізнов.
- Чхнув…То що?
- То будь здоров!
Засміявся дід в одвіт …
Помирились баба й дід,
І сидять вони у купці –
Голубочок при голубці.
На світі білому єдина
Як і Дніпрова течія. Домашнє вогнище родинне –
Оселя наша і сім’я.
Вчитель
Отакої! В гості запросили, говорили, співали, а не пригостили.
Ми на кухні, на родинній
Зготували вам обід.
Милі, просим сісти,
Вареники будем їсти.
Ведучий 2 Вареники непогані,
Вареники у сметані.
В кожній хаті на Вкраїні
Вареники варять нині.
Це вареники – знаменні, Їхні родичі пельмені.
Вас чекають у макітрі
Вареники дуже ситні.
Їжте, їжте, просим щиро,
Вареники наші з сиром.
Вареники непогані,
Вареники у сметані.
Пісня « А мій милий вареничків хоче»
На закінчення пісня « Одна калина»