Сценарій свята "Безсмертна донько мудрого народу, Вінок любові ми тобі несем…» ( до 149 річниці від дня народження Лесі Українки)

 

              «Безсмертна донько мудрого народу,

                                                 Вінок любові ми тобі несем…»

( до 149 річниці від дня народження Лесі Українки)

Мета: відзначити 149 річницю з Дня народження Лесі Українки, активізувати пізнавальні інтереси старшокласників, заохо­чувати до вивчення творчої спадщини Лесі Українки; сприяти розви­тку творчої активності, акторської майстерності; виховувати почуття національної гордості.

Обладнання: портрет Лесі Українки, записи  та фонограми пісень на слова Лесі Українки, виставка творів Лесі Українки, відеоролик «Обличчя української історії. Леся Українка», презентація «Дочка Прометея».

Хід свята

У залі лунають пісні на сл. Лесі Українки («Горить моє серце, палає…», «Реве, гудить пригодонька», «Колискова», «Давня весна»)

Звучить голос за сценою (на останніх акордах «Давньої весни»)

Стій, серце стій! Не бийся так шалено

Вгамуйся, думко, не літай так буйно!”

Не бий крильми в порожньому просторі.

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримувальний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме у день.

 

1 вед. Леся Українка... Життя її — це сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла. . Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один із тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, робить її нетьмарною зіркою в очах потомків. Іншої такої жінки-письменниці й борця немає в світі.

2 вед. Любий друже! Юний ти чи збагачений мудрістю, вислу­хай цю розповідь про Людину з великої букви, яка відважно, зі співом на устах ішла проти життєвих бур і незгод. І коли у тебе хоча б на хвильку палко заб'ється серце, коли спалахне у ньому іскра світлого вогню любові до людей, до рідної української землі, — ми будемо без­мірно щасливими.

 

           1. Уклін землі волинській! Вічна слава

                Тій, що зростала в тиші цих лісів,

                Що віддала народові свій спів,

                Незламна, чиста, гнівна і ласкава!

 

                2. Нова доба над нами розцвіта,

                Та слава Лесі вічно з нами буде.

                Як меч проти неправди і облуди,

                В борні за правду зброя золота.

 

            3. Роздала себе щедро в житті,

               Спраглі душі усім закропила.

                 Поколіннями суджено йти

                 Нам до неї в тісному гурті —

                 Над такими не владна могила.

 

             4. Про таких не придумано слів:

                В чистім сяйві всі звуки бездарні,

                Безгучний найкрикливіший спів,

                І фальшивить напоказ порив

               Й величальні промови незграбні.

 

           5. За таких тільки Богу молись:

                Хай зміцнить нас у вірі глибокій, ^

               Що немарно з колін ми звелись,

               Що підвладна нам сонячна вись,

               Коли чуємо власних пророків.

 

Відеоролик «Обличчя української історії.  Леся Українка»

1 вед.  Божественне знамення долі: через десять років по тому, як із рук великого Тараса випала свічка, що запалила надію на відро­дження українського духу в неволі російського самодержавства, над Україною, над усією землею зійшла зоря Лесі Українки. Ступивши у світ із волинської землі, Леся підхопила ту Шевченкову свічку, щоб засвітити від неї свої «досвітні вогні», стати «дочкою Прометея», «трохи чи не єдиним мужчиною на всю новочасну соборну Україну», як сказав про неї Іван Франко.

 

2 вед. Вона назвала себе Українкою в час, коли це слово вза­галі намагалися знищити, замінити іншим — Малоросія. І через усе житгя, через усю творчість Лесі Українки проходить образ України, починаючи з першого вірша «Надія», написаного у 9 років, і закінчу­ючи «Казкою про велета».

 

1 вед.  І те, що назвалася вона Українкою, завдавши на свої тендітні плечі ваготу цього високого імені, підтверджує не позірну, а генну, кровну спорідненість поетеси з рідною землею, своїм народом.

 

6.  Ти себе Українкою звала,

     І чи краще знайти ім’я

     Тій, що радість в муках сіяла,

     Як вітчизна велика твоя!

 

7.  Вся ти  -  трепет, вогонь ідеал,

     Вся ти віра, єдина струна,

      І хто знає співця   Антея –

     Той тебе у ньому пізна!

 

8.  Йти на зустріч бурям і зливам,

     Буть одній – як велика рать.

    Жить в нещасті життям щасливим,

     Муку творчістю перемагають.

 

                2 вед. Леся була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жартувати, не зна­ла вона, що за її дитячими плечиками вже сто­їть біда. 19 січня вона пішла на річку подивити­ся хрещення води, застудилася і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка раніше давала про себе знати, але ніхто не підозрював, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз.

   Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі,    

   нормально жити. Не­стерпні муки, роздираючі болі зробили Лесю стійкою, 

   розвили в неї незвичайну силу волі.

 

Читець.

Як дитиною бувало,

 Упаду собі на лихо,

 То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась -Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

 А тепер, коли для мене

Жартом злим скінчиться драма,

І отот зірватись має

 Гостра, злобна епіграма, -

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись!

 

 

            1вед. Леся казала: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи історії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей».

 

                     Читець.

 Геть те, думи, ви, хмари осінні!

  Тож тепер весна золота!

 Чи то так у жалю, в голосінні

  Проминуть молодії літа?

 Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

 Серед лиха співати пісні,

 Без надії таки сподіватись,

 Жити хочу! Геть думи сумні!

 Я на вбогім сумнім перелозі

 Буду сіять барвисті квітки,

 Буду сіять квітки на морозі,

 Буду лить на них сльози гіркі

 І від сліз тих гарячих розтане

                                Та кора, льодовая, міцна,
                                Може квіти зійдуть і настане
                                 Ще й для мене весела весна.

 

Звучить пісня на сл. Лесі Українки «Досадонька»

 

2 вед. Леся Українка дивувала своїм часто не дитячим сприйняттям       

            навколишнього,думками про неправду й поневолення, в якому

            перебував народ. Навіть перший  вірш «Надія», написаний 9-літньою

           дівчинкою, вражає відчуттям туги за рідною країною, за волею.

 

Читець.        Ні долі, ні волі у мене нема,
                      Зосталась тільки надія одна:
                      Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
                      Поглянуть іще раз на рідну країну,
                      Поглянуть іще раз на синій Дніпро, -
                      Там жити чи вмерти, мені все їдно;
                      Поглянуть іще раз на степ, могилки.
                      Востаннє згадати палкії гадки...
                      Ні долі, ні волі у мене нема,

                      Зосталася тільки надія одна.

1 вед. Дівчинка була дуже здібною до музики, старанно вчилася грати на

           фортепіано, мала добру вчительку, уважного педагога Ольгу

           Олександрівну Лисенко, дружину видатного  композитора, яка вміло    

           розвивала естетичні смаки учениці. Леся чула в собі покликання 

           музиканта.   В листі до свого дядька Михайла Драгоманова в 1890 році

           писала: «Мені часом здається,   що з мене вийшов би далеко  кращий музикант,  

          ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». Після операції  

          лівої руки в жов­тні 1883 року Леся вже  не могла мріяти про ви­соку професійну  

          майстерність музиканта, дуже болісно вона прощалася з інструментом, якому  

          довіряла дівочий смуток, радощі й таємниці.

 

Читець:   Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго... Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Сповідувать думки веселі та сумні.

Тож при тобі мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же , давній , любий друже мій !

 

                  2 вед.  Коли Лесі виповнюється 13 ро­ків, вона вже по-справжньому стає до

літе­ратурної праці. Її поезії з'являються в друкові. Друкувати українські

твори тоді було дуже й дуже важко, майже неможливо. Не було тоді в

нас жодного українського журналу або га­зети. Отож Лесі довелося

посилати вірші за кордон - у Галичину, що належала до Австро-

Угорщини. Там у львівському журналі «Зоря» за допомогою Івана

Франка та інших діячів української культури вірші юної поетеси за

підписом Леся Українка, вперше побачили світ.

 

1 вед.   Усе коротке життя Лесі Українки було сповнене такого творчого горіння, такої самозабутньої жадоби роботи, зроблено в галузі літератури так багато, що досягнутого вистачило б на життя кількох.

 

2 вед. Дарма! Нехай умру, та думка не вмре!

          В таке безсмертя й я привикла вірить.

          Я честь віддам титану Прометею,

          Що не творив своїх людей рабами,

          Що просвітив не словом, а вогнем,

          Боровся не в покорі, а завзято.

 

1 вед. Час був такий, що поезія повинна була дзвонити у великі дзвони, бити на сполох. Цю історичну роль в українській поезії початку ХХ століття виконала Леся Українка.

2 вед. Мужність, незламна воля, пристрасність переконань і бойовий темперамент – така Леся Українка, полум’яний борець за свободу людської думки, за визволення Батьківщини.

1 вед. Леся володіла тринадцятьма мовами, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка, довгий мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною мужністю терпіла біль. Важко повірити, що автор мужніх сильних творів – слабосила, хвора дівчина. Ще з юнацьких літ вона відчула свою силу в сло­ві, зрозуміла, що саме воно - її наймогутніша зброя.

Читець

 Слово, чому ти не твердая криця,

 Що серед бою так ясно іскриться?

 Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

 Вигострю, виточу зброю іскристу,

 Скільки достане снаги мені й хисту,

 Потім її почеплю на стіні

Іншим на втіху на смуток мені.

 Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

 Станеш ти кращим мечем на катів.

 Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

 Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

1 вед.«Хто має силу ходити по гострім камінні, – пише поетеса, – той завжди перейде по ньому до чогось високого, до вищого, ніж звичайно можна дійти рівними та гладкими стежками». Такою була вона сама.

2 вед. Служіння людям великими та малими ділами сповнювало Лесю Українку почуттям радості. Але в особистому житті у неї було багато страждань. Хіба можна кинути людину, яка простягнула руку, благаючи порятунку?  Бажаним другом, щирим порадником, клопітливою доглядальницею стала Леся для хворого на туберкульоз Сергія Мержинського. Відданість, сила і глибина почуттів, ніжність і повага єднали їхні душі. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за близьку людину: «Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя?»

1вед .       Нехай собі минає рік за роком,

              Нехай мій вік уплине за водою.

              Він житиме красою серед квітів,

              Я житиму сльозою серед співів.

Звучить пісня на сл. Лесі Українки  «Моя леліє»

           2 вед.  Леся Українка мала хист висловлю­вати свої думки і погляди, весь запал       

свого гарячого серця і гостроту небуденного розуму в ясних і зрозумілих алегоричних  образах, які  здебіль­шого дуже прості. Особливо охоче вдавалася вона до них у своїх драматичних творах.

Давня мрія Лесі Українки - написати твір, у якому б вона щедро використала багатства на­родної фантазії, втіленої в повір'ях, переказах, легендах і піснях - була здійснена в геніальній драмі-феєрії «Лісова пісня», написаній улітку 1911 року всього за 10 днів. У ній втілилась любов до рідної  Во­лині, її краси, роздуми над долею і безсмертям творчих сил українського народу.

 

           1вед .   Цікаво, що майже всіх неказкових персонажів і героїв узято з життя,    

 їх змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. Що ж стосується казкового царства, то поетеса змалювала його таким, як його вигадала люд­ська фантазія. Лісові історії, хоч і мають владу над явищами природи, однак підкоряються сво­їм законам. У цьому фантастичному світі теж є правда і кривда, добро і зло. Місце кожної дії одне й теж: густий предковічний ліс на Волині. Ось мелодійні звуки Лукашевої сопілки роз­будили від зимового сну Мавку.

Фрагмент із фільму «Лісова пісня» (знайомство Мавки і Лукаша)

Вед.1   Сумує й тужить, мов душа сопілка,

             І Мавку викликає край села,

             Шепоче вітру, мов сестриця, гілка,

            Любов і пам’ять – вічні два крила.

 

            1вед. У Лесиному житті з’явився  вірний і щирий товариш, її чоловік  - Климент              

                    Васильович  Квітка. Окрім спільної праці на ниві народної творчості, 

                    Квітка допо­магав  Лесі в її літературній роботі.

 

          2 вед.  На початку 1913 року, коли по­етеса поверталася в Кутаїсі до свого чоловіка, розпочалися останні й най­тяжчі дні в її житті. Дізнавшись про стан дочки, Олена Пчілка ки­нула всі свої турботи і разом із найменшою доч­кою Ісидорою приїхала 17 липня в Кутаїсі. Рід­ній матері важко було впізнати Лесю - так вона змінилася.

 

         1 вед.  Надходив світанок 1 серпня, а ра­зом із ним і невблаганний кінець. Леся померла на руках Олени Пчілки і Климента Квітки.

 

         2 вед. Смерть Лесі Українки сколихнула не тільки Україну. Вся Росія проводжала в останню путь людину, котра віддала своє життя великій і не­вмирущій справі.

 

         1 вед.   Горить, палає на світі вогонь Дочки Прометея, освітлює наші душі, робить їх чистішими,  добрішими. І ми, п'ючи живу воду із Лесиних джерел, із вірою йдемо в майбутнє, віддаючи честь і шану незламній жінці – Лесі Українці.

 

        Вед.2  Пройдуть роки, десятиліття, століття, а Ле­сина поезія буде жити, бо: «Від юних літ і до останнього подиху стояла наша прекрасна Леся Українка з вояцьким щитом у руці на стражі правди і добра, мов легендарна дівчина-витязь, закута в кольчугу свого безстрашшя, гідності і правоти».

 

1читець.     У серці твому-України радість,

                     У твому серці –України муки.

                     Ти-Українка і волинський ранок

                     Устами цілував тебе у руки

 

2читець.      Ти –в нашім полі, ти –у нашім небі,

                      В дніпровській хвилі,в щебеті діброви.

                      Пливуть віки од тебе і до тебе,

                      Ясні віки вселюдської любові.

 

1читець.      Твій голос в пісні нашій,в нашому житті  ,

                      Твоя зоря цвіте над рідним краєм.

                      Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!

                      Ти в серці маєш те,що не вмирає.

 

 

Звучить пісня «Хотіла б я піснею стати»