Сценарій свята до дня народження Лесі Українки

2. Ми сьогодні з вами поведемо мову
Про чудову жінку, всім людям відому.
Оце перед вами, у квітах барвінку,
Наша поетеса ― Леся Українка.

 

3.На рідній Волині зросла,
І пісні та мужності сила
По всій Україні пішла,
Досвітні вогні засвітила.

4.Лишила нам скарби свої
І світочем стала Вкраїни.
Тож пісня не змовкне її,
І слава повік не загине!!!

 

(Пісня “Хотіла б я піснею стати»)

 

5.Ти себе Українкою звала.
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя!

 

6.Зацвіла твоя творчість барвами-

Промінь світла для всіх людей.

Стала зіркою ти провідною,

Ясной владаркой темних ночей.

 

7.Тобі сьогодні хліб, калину й колос
Твоя малеча рідна принесла.
Ти все життя з недугою боролась,
Та творчістю ти смерть перемогла!

 

(пісня «На зеленому горбочку»)

 

25 лютого 1871 рік.

В Новоград-Волинському Леся народилася.

У сім’ї великій гралася, любилася,

У Олени Пчілки матері-письменниці

Розуму навчалась маленька бешкетниця.

У чотири рочки книжки вже читала,

 

А у п’ять годочків на фортеп’яно грала.

Грала собі, грала, музику складала,

А на своїм городі квіти доглядала.

З братиком Михайлом була нерозлучна

Звали Мишолосієй їх за те так влучно.

Що ж іще сказати, була, як всі діти,

Тільки працьовита і талановита. 

(танець «Гопак»)

 

Вже у дев’ять років Леся написала свій перший вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Елі, що перебувала на засланні.

Вірш виконує дівчинка ( вона в образі маленької Лесі).

Нідолі, ніволі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки… 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

 Ведучий:

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

 

(Пісня «Вечірня година»))

1 учень.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

2 учень.

З гір на долину

біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

всі гребельки зриваю,

всі гатки, всі запруди,

що загатили люди, –

бо весняна вода,

як воля молода!

 

Сценка

Мати Лесі: Моя донечко, які гарні вірші!

Леся: Мамо, підкажи, який псевдонім мені краще обрати? Адже ти письменниця, усе знаєш.

Мати Лесі: Ларисо,ми всі звикли ласкаво називати тебе Лесею.

Леся: Так, мамо.

Мати Лесі: А чудові вірші твої написані українською мовою. Тож добре буде — Леся Українка.

 

Ведуча: 

Леся вважала, що з неї був би кращий музикант, ніж поет, коли б не лиха доля. Туберкульоз кісток ніг, а потім руки позбавив дівчинку змоги грати на фортепіано.

 

Леся Українка. (Підходить до фортепіано)
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі та сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

 

 

Звучить композиція на фортепіано.

 

Вчитель. Ведучий.

Тепер письменницю Лесю Українку знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже любила їх.

Для найменших своїх читачів Леся Українка написала чимало віршів і казок. Казки не завжди веселі. Їхні сюжети взяті із життя,вони вчать нас долати труднощі,що зустрічаються на нашому шляху так, як це робила сама Леся.

Декорація «Сільське подвір’я»
Пісня «Жив у лісі зелененькім»

Жив у лісі зелененькім

Невеличкий горобець.

Вмів співати, вмів літати,

Вмів цвірінькати вкінець.

Та нічого не вдавалось

Горобцеві тут і там.

Бо без розуму на світі /

Дуже важко горобцям/ 2 рази

П-в

Цвінь-цвінь, цвіль

Де ж той розум, де!

Цвіль-цвінь, цвіль

Ніяк він не знайде!

 

Він не вмів гніздечка звити.

Де прийлеться там засне.

Лиш частенько любив битись –

Забіяк він не мине.

Якось з другом вони грались

На якомусь смітнику

І знайшли там три зернятка,/

Що валялись на піску/ 2 рази

П-в

Горобчик-неробко.
А що ось там лежить?
Знайшов!Зернятко є!

Горобчик-цвірко.
Це я знайшов!Моє!

Горобчик –неробко.
То спробуй лиш ― та й забери!

Горобчик – цвірко.
І заберу!Зерно моє!

Починають битися. Танок «Горобці – розбишаки»
На подвір’я виходить Квочка з Курчатами. Танок «Веселі Курчата».

Квочка.
Кво-кво-кво!
Це горобці: Цвірко і Неробко
Затіяли дзьобку!

1 Курча.
А за що, ціп-ціп?..
Може, знайшли хліб?

2 Курча.
А за що, ців-ців,
Б’ються горобці?

3 Курча.
Може, щось, цяв-цяв,
Хтось у когось взяв?...

Квочка.
Кво-ку, кво-ку, кво-ку!
Кинем оком збоку…
Ось вони, трійко зерняток.
Якраз для моїх курчаток.
Ціп-ціп! Цяв-цяв! Ців-ців!
Що нам до горобців!
Дзьобайте!

Курчата( дзьобають)
Дзьоб! Дзьоб! Дзьоб!

Горобці набундючено:
Горобець-цвірко.
А я тебе дзьобом в лоб!

Горобець-неробко.
А я тебе дзьобом – гуп!

Горобець-цвірко.
Добридень вам, тітко Квочко!
Ми….

Горобець-неробко.
Я-я-я!

Горобець – цвірко.
Отам на пісочку
Знайшли собі кілька зерняток.

Квочка.
Якраз для моїх курчаток.

Горобець-неробко.
Це ж як так? Зернятка наші!

Квочка.
Можливо, і ваші, та каші
Ви з них не зуміли зварити.
Це нам пощастило зробити.

Курчата.
І поки дурненькі бились,
Розумні собі поживились.

Квочка.
Якби ви, горобчики любі,
Хоч трохи щось мали в чубі,
То зараз були б ви ситі,
А не голодні та биті.
Видно, не було кому вас вчити,
Складно у світі без розуму жити.

Горобець-неробко.
Ти мені не указ і не уряд!
Вчи своїх нерозумних курят!
Пурхнув і щез.

Горобець-цвірко.
Хочу розуму, тітко Квочко…

Квочка.
Непроста то справа, синочку…

Горобець-цвірко.
Якби ви мене… приручили…
Та хоч трохи розуму навчили….

Квочка.
Вибач, серденько, та не зможу:
Онде, скільки курчаток воджу.
Поки всіх доведу до ума,
Чи не збудусь його сама…
Кво-кво-кво! Курченята! Пора в комірчину!
Ти ж деінде шукай собі вчителя, сину.

Ідуть зі сцени.

Горобець-цвірко.
Мабуть, добре розумним бути…
Це ж і їжу легше добути.
Як тут бути мені, що робити?
Вже не хочу без розуму жити.

 

Пісня про Зозулю.

 

Сів горобчик на калині,

Тай собі ридає,

А зозуля на сива

Йому помагає.

П-в

Ку-ку, ку-ку

Ля-ля-ля, ля-ля-ля!

Оді-рі-ді, оді-рі-ді-ді-на,

оді-рі-ді-ді-на, у-ха!

 

Пісні переливи з вітром відлітають.

А про що ті співи, лиш зозуля знає.

Приспів

 

Звучить музика. Вибігає Зозуля.

Зозуля (оглядається).
Ку-ку-ку-ку!

Маю коко в кулаку!
Кину коко з кулака
До дуженького гнізда!

Влітає горобець.

Горобець.
Здоровенькі, Зозуле , були!
Чи це ви так гарно кули?

Зозуля.
Кула? Це коли? Я – кувала…
Я коко в кулак ховала…

Горобець.
Оце я літаю, літаю
Та розуму всіх питаю.
Ви, знаю, Зозуле,бездітна,
Не маєте клопоту власного, -
Повчіть мене трохи, нещасного.

Зозуля.
Ти, бачу, і справді дурненький:
Зустрів мене та раденький.
Як не мала б я власних турбот,
То й чужих не бажала б ― от!
Буду й далі вам я кувати
Та щасливі літа рахувати!
Підкидатиму свої яєчка
У чужі кубелечка й гніздечка.
А ти кажеш ― нема турбот…
Є, Горобчику, ― повен рот!
Так що не можу тебе учити я ―
Шукай собі, пташе, іншого вчителя.
Летить.
Куку! Куку! Куку!
Маю коко в кулаку.
Кину коко з кулака
До дуженького гнізда.

Горобець.
Цвірінь-цвірінь! Ще політаю.
В когось розуму та напитаю.

Сіножать. Чалапає Бузько.

Бузько.
Маю кло-кло-клопіт―
Загубився лівий чобіт.
А у правий натекло.
Ліву ж ногу натовкло.
Об круте коріння,
Об тверде каміння…

Горобчик.
Шановний добродію Чорногузе.

Бузько.
Чого тобі, капосний карапузе?

Горобець.
Навчіть мене розуму, бо без нього
Роблю я багато чого дурного.

Бузько.
В чобіт мені натекло,
Ногу мені натовкло.
Зло мене розпекло!
Геть утікай, розуму не питай
Небезпечний я, наче скло!

Неподалік дрімає Ґава.

Горобець.
Бабо Ґаво! Бабо Ґаво!
Перепрошую ласкаво…
Чи мене ви чуєте?
І чому сумуєте?

Ґава.
Чую, сину, чую…
А чого сумую,
То й сама не знаю.
От сиджу й куняю.

Горобець.
Навчіть мене розуму, бабо,
Бо в мене з розумом слабо.

Ґава.
Я, може б , і рада, сину,
Та де це в лиху годину,
Той розум візьметься в мене?
Сова, кажуть, вчена.

Горобець.
А де ж ту Сову знайти?

Ґава.
У гай наш, синочку, лети.
В дуплі найстарішого дуба
Живе Сова крив дзюба.

Горобець.
Спасибі вам , бабо Ґаво!
Тримайтеся кучеряво!
Летить. Зупиняється біля дуба.

Пісня «Сова»

Мудра сова в лісі сидить,

Багато знає і мовчить.

Цінніша тиша, ніж слова,

Не всі такі розумні, як сова.

 

Приспів:

Всі хочуть бути мудрі,

Як сова!

Всі хочуть бути мудрі,

Як сова!

 

Мудра сова в лісі сидить

І совенят мовчати вчить.

Цінніша тиша, ніж слова,

Вже совенята мудрі, як сова.

 

Приспів.

 

Мудра сова в лісі сидить,

Багато знає і мовчить.

Цінніша тиша, ніж слова,

Не всі такі розумні, як сова.

 

Приспів.

Горобець.
Агов, Сово, агов!
Ви є, чи вас нема?
Бо я оце прийшов
Набратися ума…

Сова.
Га? Що? Куди? Кому?
Яку там ще чуму
Принесло цього дня?

Горобець.
Цвірко я! Гороб’я!
Сова знову спить.

Горобець.
Заснула! От біда!
Доведеться, мабуть, чекати,
Доки виспиться пугало кляте.
Звечоріло. Вилітає Сова.

Сова.
Пугу-гу! Пугу-гу!.
Слава тобі, ноче!
Сова їсти хоче!
Ти чого отут стримиш?
Чом сірієш, наче миш?

Горобець.
Я хотів би вас просити
Мене розуму навчити.

Сова.
Не на те я мудра дуже,
Щоб навчать якогось дурня.
Із тої науки не вийде нічого.
Хто дурнем вродився, той дурнем загине.

Горобець.
О лихо! О горе моє горобине!

Сова.
Погублю! Подроблю!
Бо гостей не люблю!
Пугу-гу! Пугу-гу!
Горобець тікає. Засинає під деревом. Влітають сороки

Пісня Сорок»

Сорока.
Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!
Я Сорока, жвава птаха,
Не слимак, не черепаха…
А ти звідки? А ти чий?
Ти  - нізвідки? Ти ― нічий?

Горобець.
Які-бо ви справді розумні , Сороко,
А я ось із розумом маю мороку.

Сорока.
Навіщо той розум, Горобче!
Він щастя тобі перетопче!
Повір мені, вийде на краще,
Коли я навчу тебе красти!
Ми будем з тобою літати,
Усе, що блискуче, хапати,
І тішитись, і скрекотіти
Радіти, і цвіркотіти!
А розум зведе напропаще!
Без розуму жити ― найкраще!

Горобець.
Бувайте, пані Сороко,
Ви хитра собі нівроку,
А я таки хочу розуму,
Не ви, то в інших попросимо.

Сорока.
Оце тобі виховання!
З самісінького світання
Отак напащекувати
І геть почимчикувати!
Чкурнув, як хом’як у шпарку,
Таку змарнував нам сварку!
Нечема! Нечема! Нікчема! Нікчема!
Полетіла.

Горобець.
Де я того розуму навчуся?
Вже по світу стільки днів товчуся,
А не чую, щоб мудрішим став,
Видко марно я ото літав.
Входить Крук.

Крук.
Крок за кроком
Крочить Крук,
Помагає Круку дрюк….

Горобець.
Ого, чи не доля його наднесла?
Спитаю востаннє―була не була…
Навчіть мене розуму, Круку Круковичу,
Зарадьте дурному моєму становищу…

Крук.
Покіль біди не знатимеш,
То й розуму не матимеш.
Ото тобі наука
Старого діда Крука.
На тім здоровий будь,
Поради не забудь.
Покіль біди не знатимеш,
То й розуму не матимеш….
Крок за кроком
Крочить Крук,
Помагає
Круку дрюк…
Горобець

 Що мені така наука!
Треба жити так, як жив,
Сумувати вже не буду.
Заспіваю: «Чив-чив-чив!»

Звучить весела музика. Горобчик танцює. Аж раптом веселощі перериває тривожна музика.

Пісня  «Та ось літечко минуло»

Та ось літечко минуло,
Горобцю не до пісень,
Дощем, холодом війнуло,
Не до гри в холодний день.
Ще й сніжок он пролітає,
Холод, голод — от біда!
Де ж сховатись? Він не знає,/
Бо не звив собі гнізда./ 2 рази

Горобчик трясеться від холоду і розуміє, що був неправий, коли не послухався порад.

Горобуць

Годі вже мені сваритись,
Треба з усіма дружити,
Щоб було, чим поживитись,
Буду те, що всі, робити.
Буду в гурті я літати
І до старших придивлятись,
Навчусь гнізда будувати,
Щоб від холоду ховатись.

Звучить весела музика. Горобчик разом з усіма птахами працює, звиває гніздо.

Автор: 

Став Горобчик працювати,
Про свою домівку дбати,
Допомогти всім старався,
Стали його поважати.
Помудрішав Горобейко,
Зиму перезимував,
А весною вже сімейку
У своїм гніздечку мав.
Всі сусіди дивувались:
«Ти б, сусідонько, зізнався,
Як ти мудрим став, поважним,
Де ж ти розуму набрався?»

Горобчик: 

Ой, та що там говорити!( розправив крила...)

 Як на світі треба жити,
Це біда мене навчила!

Поки біди не знатимеш,
То й розуму не матимеш!

 

Ми хочемо усім сказати,

Не потрібно на біду чекати.

Бо хто її чекає,

Дорогу для щастя собі закриває.

 

Працюйте, любі, не лінуйтесь,

Лишень на щастя завше чекайте!

В мирі, в радості процвітайте!

Та ніколи біди не пізнайте!

 

«До успіху дорога кам’яниста”

 

Творчість Лесі Українки багата і різноманітна. Її поезія свідчить про велику любов до рідної землі, вболівання за долю свого народу. Цілу збірку українських пісень, казок, ігор зібрала поетеса, записала і передала нам у спадок.

 

Як умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний промінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

 

Рано пішла з життя Леся Українка,

Та нам у спадок

Залишила пісню, повну згадок,

Пам'ять залишила назавжди.

 

Нова доба над нами ожива,

Та слово Лесі вічно з нами буде,

Як меч проти неправди і облуди,

В борні за правду зброя вікова

 

Ці вірші із України

Знають нині всі родини,

Край свій рідний так любити,

Треба всім нам, любі діти.

 

 

 

Танець «Ми українці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опорний заклад «Підгаєцька ЗОШ І –ІІІ ступенів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготовила вчитель початкових класів

Цуприк Оксана Володимирівна

 

 

 

 

 

 

 

Підгайці 2020