Сценарій свята до Дня української писемності та мови «Яка ж багата рідна мова!»
Сценарій свята до Дня української писемності та мови
«Яка ж багата рідна мова!»
Звучить музика (Т. Петриненко «Україна»)
1 ВЕД. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.
2 ВЕД. 27 жовтня — День української писемності та мови. Ми хочемо долучитися до урочистого відзначення цієї славної дати, спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..
1 ВЕД. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.
Пісня________________________
2 ВЕД. Земля українська стародавня, така ж давня, і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.
1 ВЕД. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.
2 ВЕД. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т.Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.
1 ВЕД. Свого часу Ушинський сказав: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».
2 ВЕД. Недаремно чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.
1 ВЕД. Так. Факти вражаючі. Понад 300 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.
(Звучить мелодія Т. Петриненка «Господи, помилуй нас»)
ПРЕЗЕНТАЦІЯ.
1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 р.— видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р.— закрито українські недільні школи.
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р.— закрито всі українські театри.
1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення української мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
1991 р.— прийнята державна програма реалізації української мови та мов національних меншин до 2000 року.
(Звучить музика.)
1 ВЕД. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.
ЛЮБИ СВОЮ МОВУ (Надія Красоткіна)
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!
2 ВЕД. Ми переконалися, що поетичною мовою можна все змалювати й охарактеризувати: чарівні картини природи і людські почуття, найпершу гаму барв та гармонію людських стосунків.
1 ВЕД. Все-все можна сказати рідною мовою, навіть писати вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете почути? Пропонуємо вам послухати вірш, у якому всі букви починаються з літери «С».
Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старенький стуманів.
Стежина – стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає,
Серпанок світиться світліє.
Сон сновидіннячко снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов'їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.
2 ВЕД. Які чудові поезії про багатство рідної мови і, здається, такі переконливі. Але звернімо увагу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?
1 ВЕД. Дійсно! Давайте разом поміркуємо про причини нелюбові до мови. їх багато, правда? Але одна з перших, напевно, це відчуття меншовартості, а ще наше недолуге наслідування і копіювання когось моднішого.
2 ВЕД. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.
ПРО МОВУ ТОЧАТЬСЯ РОЗМОВИ (Віталій Іващенко)
Про мову точаться розмови.
То трохи вщухнуть, то iзнов.
Щоб не любити рiдне слово –
Такого свiт iще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Росiйськомовних землякiв.
За нашу мову стiльки вбито…
Хто жити й вижити хотiв,
Росiйську мусив вчити й знати.
Без неї ходу не було
Нi до кар’єри, нi до влади.
Без неї – тiльки у село!
Так з поколiння в поколiння
Свiдомо сiялося зло,
Щоб наше знищити корiння,
Щоб українцiв не було.
Ми – не народ, а лиш народнiсть!
У нас не мова – дiалект!
Що український iнтелект
Колись Москви пiдняв духовнiсть –
То все забуто… Ми, хохли,
Самi зреклись своєї мови.
Хiба не доказ, що нiколи
Народом ми i не були!
Були. I є. I вiчно будем.
I рiдну мову не зведем,
Бо українцi – мудрi люди,
Їх бiльше буде з кожним днем!
1 ВЕД. Ще із сивої давнини, від Кирила і Мефодія, від Нестора-літописця впродовж багатьох років розвивалося, розцвітало рідне слово.
ВЕД. . А згадаймо український дотепний жарт! Українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що українці — творці найтоншого гумору.
1 ВЕД. . Звичайно, тоді надамо слово нашим гумористам.
1-Й РАЗ В 1-Й КЛАС
Йде синок до школи вперше
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
— Будемо навчати?
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попрохав він:
— Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: — Што? Чево? Я не понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть,
Той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлик здесь,
Еслі єто кружка!
Дід у руки кухлик взяв І насупив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
— Продавщиця теж була гостра та бідова:
— У мене єсть свой язик,
Ні к чему мне мова. І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
ГАРЯЧА ФІЛОСОФІЯ
Не боялася дівулька ні лайки, ні бійки.
Закінчила школу на нещасні «трійки»,
Але в мами є знайомий в університеті.
— Будеш ти на філософськім вчитись факультеті.
Та, явившись на екзамен, ляпнула дівулька,
Що жив колись на Вкраїні філософ Каструлька.
І сказав екзаменатор, вставши із-за столу:
— Я вам радив би вступити в кулінарну школу.
І закінчила дівулька курси кулінарні.
Пече тепер пиріжечки і оладки гарні.
І на кухні порядкує рукою твердою,
І не плутає каструлю зі Сковородою.
1 ВЕД. . Любі друзі! Ви прослухали гуморески про мову і напевно зрозуміли, що дехто з нас теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.
2 ВЕД. Якщо у дитини є бажання, то їй все під силу. І нехай сьогодні продовжуються розмови про модність або немодність українського, на все це можна відповісти рядками поезії.
Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краше б личила мені чужа,
Немов до хліба — кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може на підході,
Що я — останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова — старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай.
Я — син великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова — гарна зроду.
Я — не останній з могікан,
Я — син великого народу!
От прийшли ми у осінь чудову,
Душу радує, вабить краса.
Бережімо природу і мову,
Світ навколишній, всі чудеса,
Що оточують зразу людину,
Як з’явилася тільки на світ.
Не зривайте останню-єдину
Квітку осені, радості цвіт!
Бережімо природу і мову,
Щоби справжніми бути людьми.
Пісню мами, її колискову,
Що уперше почули дітьми.
Все робіть, щоб річки не міліли,
І ліси хай піснями звучать.
І щоб мовою рідною вміли
Україну свою оспівать!
1 ВЕД. . Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові, образність, простота у загадках, прислів'ях, приказках...
НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МОВИ
Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.
Бо ж така вона багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата,
І така чудова!
І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.
Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.
ПРОМОВА ПРО МОВУ
Моя найкраща в світі мова!
І рідна, й мила над усе.
Чарівна, ніжна, світанкова!
Вона мене у світ несе.
І відкриває все у ньому:
І велич, радість і красу.
Тож в цьому світі гомінкому
Я рідну мову пронесу,
Як скарб великий і безцінний.
Бо ж поки є вона у нас,
Народ ми вільний, незборимий,
Ми — українці, в добрий час.
Пісня______________________________________
про публікацію авторської розробки
Додати розробку