Мова – найцінніший скарб

Звучить музика (Т.Петриненко «Україна»)
Учні виходять на сцену

 Слайд 1

1 -й учень
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

2-й учень
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.

3-й учень
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

4-й учень
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.

 Слайд 2

5-й учень
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!

 Слайд 3

6-й учень
Всіх нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п'ю.

7-й учень
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!

 Слайд 4

8-й учень
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

 Слайд 5

9-й учень
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!

10-й учень
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!

(Звучить музика.)
1 -й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

 Слайд 6,7

2-й ведучий. Сьогодні, 9 листопада — День української писемності та мови , а православна церква вшановує пам'ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість врем’яних літ». Ми хочемо долучитися до урочистого відзначення цієї славної дати, спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня, і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий . І наше слов’янське письмо — знайомі і звичайнi лiтери абетки — пройшло довжелезний шлях, поки дiйшло до нас. 

     На нашу землю ця азбука прийшла тисячу рокiв тому. Увесь час вона змiнювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогоднi й користуємося. Важко навiть сказати, скільки людей протягом столiть доклали зусиль, щоб сьогоднi ми з вами могли читати і писати.

2-й ведучий. Поява письма в історії людства не випадкова: писемність виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім поколінням.  Кожен народ ішов своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові. 

 Слайд 8

1-й ведучий.  А зараз ми згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, майже одночасно з приходом християнства на наші землі.

    Сьогодні імена святих Кирила та Мефодія відомі і шановані у всьому християнському світі. Заслуги цих великих братів в історії культури важко переоцінити. Вони слушно вважали, що писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу.

2-й ведучий. Кирило розробив і уклав першу упорядковану слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему, чим поклав початок розвитку слов'янської писемності. Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. Найдревніша книга, яка дійшла до нас і є написана кирилицею, - Остромирове Євангеліє 1057 року. 

 Слайд 9,10

1-й ведучий. Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.  У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора "Повість временних літ”.

 (відео про Нестора-літописця) https://www.youtube.com/watch?v=LH32vKNDmKU.

Слайд 11

1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

2-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —

Т. Шевченкові та І.Франкові, Лесі Українці та М.Коцюбинському, І.Нечуєві-Левицькому та Г. Сковороді, І.Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

Слайд 12

1-й ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.

ЯКА Ж  БАГАТА РІДНА МОВА!

Яка ж багата рідна мова!
Ти містиш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона! '
А мову знаючи, здобути
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже.
Як правильно у світі жить.
 

Звучить пісня «Спитай себе, дитино…»

2 -й ведучий. Все-все можна сказати рідною мовою, навіть писати вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете почути? Пропонуємо вам послухати вірш, у якому всі букви починаються з літери «С».

Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старенький стуманів.
Стежина - стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає,
Серпанок світиться світліє.
Сон сновидіннячко снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов'їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

1-й ведучий. Які чудові поезії про багатство рідної мови і, здається, такі переконливі. Але звернімо увагу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?

2 -й ведучий. Дійсно! Давайте разом поміркуємо про причини нелюбові до мови. їх багато, правда? Але одна з перших, напевно, це відчуття меншовартості, а ще наше недолуге наслідування і копіювання когось моднішого.

1-й ведучий. А як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом даній землі, в час, коли постала, як благословення Господнє, омріяна Шевченком незалежна Україна, все ще зрікаємося мови наших предків, а значить, і свого національного коріння.

Учень

 Браття мої, українці, що ж ви наробили?

Свою мову, що від Бога, та й занапастили.

На крамницях, установах, скрізь слова чужинські.

Цураєтесь, чи забули рідні, материнські?

Чом народ, який не є, скрізь свою цінує,

А вам вуха пестить чуже, око вам милує?

Там «МакДональдс», ну а там…- язик не повернеш.

Невже думають увагу швидше цим привернеш?

Хай «Варенична» то буде, а чи «Пиріжкова».

Якщо смачно, прийдуть люди І знову, і знову.

Ви забули пампушки, навіть слово – пишка,

Піццу просите, хотдог, з півметра заввишки.

Чом вас манить так чуже? Це мене дивує,

Чи від слова чужинського краще вам смакує?

І як далі буде так, то чия провина,

Як не буде знати мови жодная людина?

А коли немає мови – немає Держави,

А ми з вами – запроданці, «внуки препогані».

Не навчились цінувати ні мови, ні роду,

А на захист державної товчем в ступі воду.

Та коли ми є Держава, досить шельмувати,

 Треба свою рідну мову над усе підняти.

Задумайтесь, ви – НАРОД! – своєї країни.

Не пройдисвіти, а діти неньки-України.

1 -й ведучий. Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

2-й ведучий. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.

Слайд 13
Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»
(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина. Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати. Зранку виглядаю, лиш зоря заграла, А його не видно, а його немає.. Хлопчаком в Росію виїхав блукати. І забув дорогу до рідної хати...
Тільки прилітають із країв далеких щовесни до мене стомлені лелеки, Та іще дві ластівки під зруділу стріху. На легку розраду, на веселу втіху.
(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор. І, почувши, мабуть, матері зітхання, Син таки приїхав рано, на світанні. Йде він через поле, йде він попід гаєм. Тітка Харитина з хати вибігає. І летить назустріч, наче біла птиця, Простягає руки, чорні від землиці, До свого серденька сина пригортає

Мати. Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері) Син . В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Диктор.  Тітка заніміла.

Мати. Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація)
Диктор. Уночі не спала, виплакала очі. А як засиніло у долинах зранку, Відшукала в скринях нашу вишиванку. Випрала, на сонці вигріла сорочку, Мов колись у біле одягла синочка Й повела за луки, у густу діброву, У проміння щедре, у росу ранкову. Заспівали сину солов'ї про літо, Посміхнулось небо, уклонились квіти, Закружляло всюди маєво зелене. Син просяяв раптом і промовив...

Син. Нене! Вибач, нене!

1-й ведучий. А згадаймо український дотепний жарт! Українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що українці — творці найтоншого гумору.

2-й ведучий. Звичайно, тоді надамо слово нашим гумористам.

ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!

Син поїхав з дому та й прожив у місті 
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті, 
Він в село вертається, з матір'ю вітається: 
- Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? - 
Мати гладить сина по рудому чубчику. 
- Як це ти балакаєш, любий мій голубчику? 
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, - 
Більш на те скидається, що по-малоруському. - 
А синок відказує: - Ти, маманя, тьомная. 
В нашом положеніє разниця огромная. 
Я живу у городє, ти всьо времня в полі. 
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі? 

1-ведучий. Любі друзі! Ви прослухали гумореску про мову, але це лише поодинокий випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

Слайд 14,15

Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці». (Звучить музика)
 

— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласит на танець? Шчас такий музон класний буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
— От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?
 

2-ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Сценка «На дискотеці — 2»
— Здрастуйте! Я Денис із п'ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
— Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
— Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. {Дівчина усміхнулась.)
— Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім'я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
— Мене звуть Інною.
— Чудове ім'я і Вам дуже личить! (Танцюють.)
— Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
— Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.
— Дякую.

1-й ведучий. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

Слайд 16

1-й ведучий. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Тож бережімо і плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Тараса Шевченка і Івана Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

Слайд 17

На сцену виходять діти- читці

БЕРЕЖІМО
1. От прийшли ми у залу чудову.
Душу радує, вабить краса.
Бережімо природу і мову,
Світ навколишній, всі чудеса,
Що оточують зразу людину,
Як з'явилася тільки на світ.
 

2. Не зривайте останню-єдину
Квітку осені, радості цвіт,
Щоби справжніми бути людьми.
Пісню мами, її колискову,
Що уперше почули дітьми.
 

3. Все робіть, щоб річки не міліли,
І ліси хай піснями звучать.
І щоб мовою рідною вміли
Україну свою оспівать!

НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МОВИ
 

4. Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.
 

5. Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.
 

6. Бо ж така багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата,
І така чудова!
 

7. І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
 

8. Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.
 

9.Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

Слайд 18

Звучить пісня «Мова єднання»