Сценарій свята "Подорож чарівними сторінками книги"
| 1.Казки Божого саду: твори українських письменників . Свічадо 2009 р. 192 ст. |
3.https://www.youtube.com/watch?v=KNdwiHWMgGA
4.http://mobmus.ru/search/%D1%8F%D0%BD%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87/
5.https://www.youtube.com/watch?v=ej-xzwm75lg
6.https://www.youtube.com/watch?v=sNeHwsLDWX4
7.https://mp3co.ooo/artist/552289487/Vter_vterec_Dityach_psn/
Мета. Залучити дітей до активного самостійного читання, виховувати шанобливе ставлення до книги, до досягнень людства.
Обладнання : шафи із книгами, шоколадка, ліжко , кошик з морквою, пеньки, хатина, ялинки, коралі , шишка, гірлянди із казковими ілюстраціями, хмаринки.
Дійові особи: Казкар, хлопчик Петрик, дівчинка Галина, Зайчик, Білка, Ялинка, Синичка,Лісник, Казка про принцесс, Казка про драконів, Казка про тварин, Іванко, Мама, Страх, Вітер , Книга, Чарівниця , Хмаринка 1,
Хмаринка 2
Входить Казкар.
Добрий день! Вітаєм вас –
Настає дозвілля час.
Гей, музики, гучно грайте,
Наше свято починайте!
Пісня «Мої казки»
Негребецька Майя
Ось книжечка маленька, в ній - схованка чудес.
Там виріс біб великий аж до самих небес.
Рій казочок веселий живе на сторінках.
Я скарб такий чудовий тримаю у руках.
Приспів (двічі):
Казки мої улюблені, улюблені казки.
Хоч їх напам'ять знаю, читаю залюбки.
Ось їде Попелюшка в кареті з гарбуза
І роги наставляє Коза їй Дереза.
Юнак Котигорошко врятує цілий світ,
Царівна-несміяна усіх нас розсмішить.
Приспів(двічі).
.
Ось море синє-синє, там - рибка золота
І біла скатертина чарівна, непроста.
Тікає від бабусі маленький Колобок.
Замовкли всі звірята - напевно, близько вовк.
Приспів (двічі).
Казкар:- Було колись, якогось там дня, якоїсь години, у нас на Україні, зустрілися казки. І стали вони сперечатися, хто ж із них найголовніший. “Казка про принцес”, сердито блимаючи великими синіми очима, твердо стояла на своєму!
Казка про принцес: – Я найголовніша! Хіба можна в цьому сумніватися?! Подивіться, яка я гарна! Яка дивовижна у мене сукня, а мій чарівний палац найкращий у світі! Всі дівчатка мною захоплюються!
Казкар: - Cкривилася “Казка про драконів”, задерикувато піднявши вверх зелений лускатий хвіст!
Казка про драконів: -Хто б хвалився! Ось я дійсно найголовніша! Мною всі хлопчаки захоплюються! Тут тобі і пригоди! І двобої ! Не те що якісь там платтячка й бантики!
Казка про тварин : -Ех ви, задаваки! От мене люблять і хлопчики, і дівчатка! Отож виходить, що найголовніша я!“Казка про тварин”.
Казкар: -Я чув вашу розмову , і вирішив втрутитися у суперечку: – Любі мої казки, не варто сперечатися! Адже кожна із вас надзвичайно важлива! “Казка про принцес” навчає розуміти красу, “Казка про драконів” вчить хоробрості і мужності, “Казка про тварин” вчить любити все живе. А чому ви ще й досі тут стоїте?! Швидше миріться і поспішайте в дорогу! Адже вас давно чекають діти! Перезирнулися казки, усміхнулися, потисли одна одній руки і пішли кожна своєю дорогою. Дорогою, що веде до дитячого сердечка.
“Пісня про дружбу”
Янушкевич Ольга
Знаюь всі: коли є друг,
Все світлішає навкруг,
Якщо сам не підведеш,
Друзів більше ти знайдеш,
Приспів:
Дружать сонце і земля-ля-ля-ля-ля
Дружать луки і поля-ля-ля-ля-ля
Дружать діти на землі
І великі, і малі.
Разом ходим на гурток,
Поспішаєм на каток,
Нам не згооди не страшні,
З другом весело мені
Приспів:
Де єднає дружба всіх,
Там лунає пісня й сміх
Свято нам несуть у дім,
Буде весело усім
Присппів 2 раза
Дівчинка (тягне хлопчика за руку до бібліотеки): - Хутчіш Петрику, бо зачиниться бібліотека і,я не встигну розповісти тобі казкові історії...........
Хлопчик: -Не цікавлять мене ніякі казки, краще піду у стрілялки побавлюсь.......казки це для дівчаток (сміється)...
Дівчинка: -Ходім Петрику, ходім, я пригощу тебе пресмачнючою шоколадкою, такої ще ти не куштував, ходім.....
Хлопчик: -Ну, якщо шоколадкою......(задумується), ходім, але тільки на 10 хвилин.....
(Діти заходять до бібліотеки,Галина садить хлопчика за стіл, сама ходить між стелажами, задумливо стає біля однієї полиці, витягуючи книжку, говорить до хлопчика)
Дівчинка: -Глянь скільки цікавих книг!
Хлопчик: -Нічого цікавого. Давай хутчіш, ідемо! І де моя шоколадка?
Дівчинка: - Зачекай, спершу послухай казкову історію.......
(Галина сідає біля хлопчика відкриває книжку і починає читати)
«Заєць і зима»
Заєць прокинувся від голосного бурчання в животі, яке лунало знову і знову. І заєць сполохано-насторожено думав “О-о-о-ох це в мене у животі ” – дослухаючись, полегшено зітхнув заєць, і від гарячого подиху пішла легенька пара. Заєць жадібно вдихнув холодне повітря і йому на мить здалося, що його живіт прилип до спини.
Заєць :-О–о-ой, я не їв сім днів ( заєць висунув носа з під міцного соснового гілля). Треба шукати харчі !
Білка: - Привіт друже. - (промовила білка, стрибаючи)
Білка: – Ай, у мене біда! Ой, у мене біда!
Заєць: - Чим зможу допоможу. - (мовив Заєць і чхнув)
Білка: - Моя молодша донька в снігу загубила шишку. Ой, всі очі продивилися, знайти не можемо.
Заєць: - Не плач сусідко. Ось твоя шишка! - (вигукнув Заєць, висунувши носа з під снігу).
Білка: – А-а-ах, дякую тобі друже за допомогу!
Заєць: Звертайся й ти, коли що!
Автор: Стрибає Заєць лісом,. тремтить як останній лист на морозі. Лисячі сліди довкола снігових заметів блакитною стрічкою в'ються. Сніжить. Світу білого не видно. Стрибає Заєць.
Ялина: - Зайчику, Зайчику допоможи. - (попросила Ялина, простягнувши своє гілляччя)
Заєць: - Я поспішаю! - (вигукнув Заєць тремтливим голосом, але щось його зупинило)
- Чого вам?
Ялина: - У мене сьогодні день народження, а я не можу й намиста вдягти. - (засумувала Ялина) – Бо віднесла його Метелиця аж до самої річечки, а я туди вже й не дійду. (Заєць миттю приніс намисто)
Заєць: - Нахиляйте голову !
Ялина: - Дякую тобі. Дякую, Зайчику, за допомогу.
Автор: - Стрибає Заєць, тремтить як останній лист на морозі. Назустріч йому Синичка летить і слізьми заливається.
Синичка: - Зайчику, рідненький, допоможи! Мого сина снігом привалило під стріхою Лісника.
Автор: - Заєць миттю допоміг Синиччиному синові вибратися з-під снігу. Щаслива Синиця дякувала Зайцю, але той уже безсилий впав на землю... Заєць розплющив очі а перед ним лежала морквина.
Лісник: - Це тобі подарунок( Заєць підняв на нього очі і...).
Заєць: - А- а- а пчіх !
Лісник: - Ти добрий Заєць(усміхнувся Лісник).Ти допоміг і Білці, Ялині і Синиці, хоч сам потребував допомоги. За це я тобі дам стільки моркви, що тобі вистачить до кінця зими.
ТАНЦЮВАЛИ ЗАЙЧИКИ
Сл. Леоніда Куліша-Зіньківа
(Зайчик і зайченята виконують танок)
Танцювали зайчики
У гайку,
На сніжку біленькому,
На сніжку.
Приспів:
Вибивали лапками
Гопака,
Хоч мела хурделиця,
Ще й яка!
Гарно побігайчики
Стриб та скік -
Зустрічали зайчики
Новий рік!
Хлопчик: Ти мене не здивувала. От я ходив з татом у ліс по дрова, зайців там багато і нічого надзвичайного…
Дівчинка: Який ж ти упертий. А що ти скажеш про таку історію?
«Зимова казка»
Галя читає“Гу-гу-гу!” - саме так завиває холодного морозяного вечора вітер у димарі. Хоча для мешканців великих міст і важко уявити, що таке димар, а тим паче, як у ньому завиває вітер, проте, нерідко й вони чують те: “Гу-гу-гу!”. І тут без вітру теж не обійшлось. Ото тільки замість димаря бавиться волоцюга вітрисько з шибками у вікнах, які не міцно прилягли до рами.
Саме в такий звичайнісінький собі зимовий вечір не міг заснути у своєму ліжечку малий Іванко. В темряві кімнати йому здавалося, що якісь страшні потвори намагаються всмоктати його маленьке ліжечко в жахливу порожнечу. Від страху Івась навіть заховався під ковдру. І хоча там страшних голосів уже чути не було, проте хлопчик все одно тремтів од страху. Він ледь чутно прошепотів:
Хл. Іван: - Мамочко..
( В кімнаті засвітилося світло. Ніжні матусині руки дістали хлопчика з-під ковдри:)
Мама:- Ну чому злякався, маленький? Я ж поряд! І боятися тобі немає чого...
Хл. Іван: - Але ж там, у кутку, страшні чудовиська світили на мене своїми зеленими очиськами... Це правда, мамо, повір! - ледь не плакав Іванко.
Мама: - А що в них було такого страшного? Чому ти подумав, що то чудовиська?
Хл. Іван: - Ой, вони так стогнали, а ще рикали і бухкали! Та й вигляд у них був страшний!
Мама: - А ти пробував до них усміхнутися?
Хл. Іван: - Ні, вони такі страшні...
Мама: - А ти спробуй! Може, вони тому такі страшні, що до них ніхто не всміхається? Ніхто не хоче з ними дружити, тому їм дуже самотньо...
Хл. Іван: - Матусенько, а заспівай мені колискову, - попросив Івась.
(Мама поцілувала хлопчика)
Колискова
Спи,маленький козачок,
Повернися на бочок,
Спи,синочку,мати засинає,│2
Спи, козаче, кінь твій зачекає.│
Спи, синочку, треба спати,
Зайчик спить і вовчик-братик,
Грає синій водограй, │
Казка ллється через край,│ 2
Люлі-люлі, баю-бай. │
(Іванко прокинувся від того, що хтось уперто штовхав його в бік. Малий розплющив очі й побачив перед собою якогось химерного волохатика з вогнистими очима. Хлопчик навіть не встиг злякатися, як почув:)
Страх: Тільки не кричи! А то зараз весь будинок розбудиш.
Хл. Іван: Страшний, страшний!..
Страх: Хіба я вже такий страшний? Всі проти мене, нікому ніякого зла не зробив, а куди не кинься — страховищем називають. Образливо...
- Можеш не ламати собі голови, однак не вгадаєш, хто я. Мене звати Страх.
Хл. Іван: - Таке дивне ім'я!
Страх: - Дивне, не дивне... Я твій власний страх,
Хл. Іван: - Як мій? - І чого ж я боюся?
Страх: - А ти подумай!
Хл. Іван: - Н-не знаю... Ма-буть, того, хто гу-уде в кутку...
Страх: - Але то звичайнісінький вітер,
- Не знаю... А чого ж він такий страшний?
Страх: - Хочеш, запитай у нього сам! - махнув лапою волохань.
(Страх узяв Іванка за руку й вони враз опинилася у лісі. Неначе тисячі маленьких ліхтариків, іскрів під ногами сніг у ясному місячному сяйві. Але босим ноженятам чомусь зовсім було не холодно.)
Страх: - Знайомся, це пан Вітер — твій найбільший страх.
Хл. Іван:- Але ж він такий привітний... Хіба його я так боюся? Той — має бути страшний!
- Даруйте, пане Вітре, мою необачнісь. Я трохи розгубився й забув привітатися з вами. Доброго вечора!
Вітер: - Вітаю, козаче! Добре, що ти вмієш бачити власні помилки і їх виправляти. Але що привело тебе в ліс такої пізньої години?
Хл. Іван: - Мій Страх... - розумієте, коли я вас тут бачу, мені зовсім не боязко, та коли я вас чую в дома, у ліжку, то починаю тремтіти від страху.
(Іванкове тіло почало проймати колюче морозне повітря)
Вітер: - То що ти зараз відчуваєш? - звернувся він до Іванка.
Хл. Іван: - Мені д-дуже холод-дно... Так хочеться додому! Хочеться загорнутися у теплу ковдру...
Вітер: - Ото ж бо! І я за день так набігаюся, що теж хочу десь заховатись у тепленькому місці... В димарі чи на горищі. Інколи, буває, ми з Хурделицею та Морозом граємо у хованки. Ото вже весело, коли мені вдається заховатись у якомусь помешканні. Вони шукають, шукають, а знайти не можуть!
Хл. Іван: Він, бідака, мерзне, шукає, де відпочити. А я його лякаюся, мовби він якась потвора... Ні, більше не буду боятися!
(Іванко заплющив очі, а коли розплющив, то поряд вже не було ні Вітру, ні Страху) стугоніло: “Гу-гу-гу!)
Хл. Іван: ( усміхнувся) “Добраніч вам, пане Вітре! Бажаю гарно побавитись у хованки! Тільки довго не грайтесь, аби ще встигли до ранку відпочити. І тобі на добраніч, Страше. Я більше не буду лякатися!”
Галя: Іванко зручніше загорнувся у ковдру — й уперше за багато зимових вечорів заснув міцним і здоровим сном. Більше хлопчик не боявся ніяких страховищ.
Пісня «Вітер-вітер»
Тетяна Єфімова
Знає все завжди на світі
Спритний і проворний вітер,
Знає кожний садок, кожний дім,
Над пустелями літає,
Хвилею морською грає,
На дубочку, і листям на нім.
Вітерець не знає недолі,
Приклад тим, хто любить волю,
Рветься в вись у небесну блакить!
Вітер перешкод не знає,
Виклик труднощам кидає,
Бо не звик він на місті сидіть.
Приспів:
Вітер-вітер, вітерець.
Розкажи, удалець, -
Де літав, що повидав,
Чого нового ти взнав?
Вітер-вітер, вітерець.
Розкажи, удалець, -
Де казки ти назбирав,
Кого в путь з собою взяв?
Вітру спокою немає,
В своїх крилах він тримає
Аромати садів і полів,
Він хмаринки розганяє,
Степом босим він гуляє
Або дме завірюху снігів.
Вітерець не знав недолі,
Приклад тим, хто любить волю,
Рветься в вись у небесну блакить!
Вітер перешкод не знає,
Виклик труднощам кидає,
Бо не звик він на місті сидіть.
Хлопчик: Ну-у-у! Це вже цікавіше, але ти мене не переконала! Не люблю я книжок. Нащо вони? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було добре! Про все, що треба, я й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу... Не хочу і не буду. Отак!
Дівчинка: Чому ти так налаштований проти книжки? Адже народна мудрість каже: «Вчення — світло, а невчення — пітьма».
Хлопчик: Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?
В цей час виходить чарівниця і слухає розмову дітей
Дівчинка: Звичайно, ні, але треба прагнути знати більше, книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.
Хлопчик: Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.
Чарівниця: Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати ?
Дівчинка: Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає..
Чарівниця: Можна його відправити в минулий час, коли люди ще неписьменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі... Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб... Ну, як?
Дівчинка: Ні, гадаю, що це надто жорстоко. Адже він ще дитина!
Чарівниця: Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити. Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає...
Дівчинка: Ну що,Петрику, хочеш туди, де немає книжок?
Хлопчик: Звісно! З радістю!
Чарівниця: Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виводить.)
Дівчинка: Не знаю я, що станеться з Іваном, але вірю, що Чарівниця допоможе йому.
Виходить книга
Книга: Я створена для людей, і кожен бере те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму, що теплий дощик для посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай. А скільки цікавих казок є у книжках! Кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. Прийшли ті казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.
Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.
Білка: Чи ж збулися? Таке скажеш!
Книга: А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити, і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?
Білка: Справді так, я й не подумала. А тепер і сама можу навести приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. Це ж так здорово!
Ялинка: Раніше мріяли про те, щоб передавати слова на великі віддалі. Навіть у казках були герої, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.
Синичка: Отже, мрія людей стала реальністю і в цьому величезна заслуга книжки. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує.
Пісня «Квітка сповнення бажань»
Наталя Антоник
(Дівчата виконують танок)
Кожен з нас шукає щастя,
Далі йде за горизонт,
Хтось роки, а хтось хвилини,
Поодинці чи разом.
Щастя поряд завжди з нами,
Ти лише його розглянь,
Саме взимку розцвітає
Квітка сповнення бажань!
Приспів:
Хай дзвенить дитячій сміх,
Хай іде сріблястий сніг,
Хай журба, печаль і горе
Відступають!
Диво-квітка розцвіте,
Кожен щастя в ній знайде,
Хай усі своє дитинство
Пригадають!
Щастя – це морозна свіжість,
Всюди тиша аж дзвенить,
Щастя – це сніжинок ніжність,
Що в долонях тануть вмить.
Дзвін бурульок кришталевих,
Сміх дітей, що з гірки мчать,
Блиск ялиночок зелених
І тепло Різдвяних свят!
Приспів. (2)
Чарівниця: Що робити з нашим Петриком? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?
Діти: Давай заберемо.
Чарівниця: Будь по-вашому. Тари бари розтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть, нам Петрика принесіть. (Діти-Хмари в чорному приводять Петрика. Він замурзаний.)
1 Хмара: Ось ваш хлопець непутящий,
Петрик ваш ледачий.
Думав вік без книг прожити,
Довелось його провчити.
2 Хмара: У минуле завели,
Де ще книги не знайшли.
Жив в печері кам’яній
І ховався він у ній.
1 Хмара: То ж: не все було так тихо,
Там зазнав він горя й лиха.
Сам свій голод тамував,
Корінці в землі шукав.
2 Хмара: Був голодний більш, як ситий,
Звірами не раз побитий.
Його страх такий скував,
Що хлопчина не гуляв.
1 Хмара: А від звірів все ховався,
Дуже хлопець налякався.
Ще й від холоду дрижав,
Сам додому забажав.
2 Хмара: А від страху неземного,
Зрозумів — книжки для чого.
Він тепер усім поклявся,
Що уже за розум взявся.
Хлопчик: Ой, нічого не питайте...
Краще книжку, книжку дайте!
Був я дуже необачний,
Я не знав, що там так лячно.
Люди ті ще зовсім темні,
Зовсім, зовсім неписьменні.
У страху живуть, страждають,
Нічогісінько не знають.
Нічогісінько не вміють,
Про добробут тільки мріють.
Ні, не хочу я так жити,
Краще буду вчитись, вчити
І писати, і читати,
Розум буду розвивати.
Йому дають книжки , він бере їх, притискає до себе.
Чарівниця: Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?
Хлопчик: Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей.
Чарівниця: Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.
Хлопчик: Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв.
Книга: Усе пізнається у порівнянні. От і наш Петрик зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчув на собі те життя, коли люди були неписьменні.
Казка про драконів: « Книги необхідні, як хліб насущний» (Т. Шевченко),
Казкар: «Книги — це ліки, що напувають світ» (І. Федоров),
Казка про тварин: «У Землі супутник — Місяць, у людини — книга».
Казка про драконів: Багато мусим знати про все, що є навкруг.
Тож слід книжки читати,
Бо книга — вірний друг.
Вона поможе дуже
Обрати вірну путь.
Де б ти не був, мій друже,
Про книгу не забудь.
Казка про принцес: Тож спасибі скажемо тим,
Хто книжки для нас створив,
Хай ще створюють багато
Для дівчаток і хлоп’яток
Пісня «А ми любимо читати»
Янушкевич Ольга
У чудовий світ казковий, в таємничий світ
Відкриває двері школа нам з дитячих літ,
І веде нас по доріжках за дзвінком дзвінок.
Сторінки гортає книжка,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
Добрий гном і Білосніжка,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
Нам дають урок.
Карабаси-Барабаси теж у гості звуть
Наші друзі в кожнім класі у книжках живуть.
І навчать нас, неодмінно, як творить добро
Неслухняний Буратіно,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
Ніжна дівчинка Мальвіна,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
І сумний П’єро.
П’ятачок із Вінні-Пухом – хто не радий їм?
Ця весела книжка стала другом нам усім.
Навіть сонце здивувалось, що не видно нас
А ми просто зачитались,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
Ми читали і сміялись,
Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля,
Веселився клас.
Шановні учні, замисліться, яке місце у нашому житті займає гарна книжка. Вона завжди веде нас за собою. І так буде постійно: подорослішаєте, а з вами назавжди залишаться ваші друзі –герої улюблених книг, які надихають жити, вчать бути мудрими, добрими, справедливими. Читайте, читайте й читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки з нової книги. Закінчилось наше свято, але не завершується зустріч з книгою. Бажаю вам назавжди подружитись з нею.
Використана література та інтернет ресурси:
|
|
|
- https://www.youtube.com/watch?v=KNdwiHWMgGA
- http://mobmus.ru/search/%D1%8F%D0%BD%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87/
- https://www.youtube.com/watch?v=ej-xzwm75lg
- https://www.youtube.com/watch?v=sNeHwsLDWX4
- https://mp3co.ooo/artist/552289487/Vter_vterec_Dityach_psn/
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку