Сучасність. Це час, коли література покликала до життя нового читача, спроможного актуально, нестандартно мислити. Єдність емоційно - образного й свідомого осягнення художнього твору, гармонійне поєднання розуму і почуттів, естетики і аналітики, логіки і риторики - це вимоги до учнів сьогодення. Як наслідок, змінилися і вимоги до уроку світової літератури в школі. Це урок особливий, пов'язаний з мистецтвом. Тому теж повинен будуватися за його законами. Справжній урок, певною мірою, - це той же художній твір. Це витвір творчості, фантазії, зусиль, а головне — спільного пошуку вчителя та учнів.
ТЕАТРАЛЬНА ВІТАЛЬНЯ
Ведучий 1. Театр… Театр був потрібний людині завжди. У всі часи, епохи жила вічна потреба в театральному мистецтві.
За що ж люди люблять театр, за що цінують його майстрів? За добру пораду, за правдиве слово, а головне – за те, що він робить людей розумнішими, кращими і допомагає розуміти сутність душі. Театр – це школа життя. Людина звертається до нього як до відображення своєї совісті і розуму. Вона впізнає в театрі саму себе, свій час, а головне – власне життя.
Театр - це духовно-моральне самопізнання. Звичайно, за своєю естетичною природою, театр – мистецтво умовне. На сцені - не дійсність, а лише її художнє відображення. Але у відображенні стільки правди, що глядач починає жити в цьому дійстві.
На підтвердження згадаємо геніїв літератури про театральне мистецтво.
“Театр – це дзеркало людського життя, взірець істини”(Сервантес)
“Театр – канал, завдяки якому ллється у народні маси те, що продукує наука і знання” ( Ф. Шиллер)
“Театр – надзвичайне дійство. Це країна чудес” (Вольтер)
“Театр – це не країна реального ; в ньому дерева з картону , полотняні палаци, скляні самоцвіти, фальшиве золото, сонце, що виходить з-під землі. Театр , у той же час ,- це країна дійсного: на сцені – людські серця, за лаштунками – людські серця, в залі для глядачів – людські серця” (В.Гюго).
Ведучий 2. У театрі можливі всі емоційні прояви і потрясіння людської душі. Театральне мистецтво – це не просто рухи тіла, м’язів – це історія існування людського роду. Пройшли віки. Кожний певний період розвитку цивілізації мав свій театр.
Щовечора, коли сутінки спускаються на землю, в яскраво освітлені під’їзди сотень театрів різних країн вливається потік людей. Сяючий позолотою зал освітлений. Музиканти в оркестрі – в чорних парадних фраках. Уявляєш все це, і відразу на думку приходять рядки німецького поета Ф.Шиллера:
Набився вщерть театр просторий…
Вже дійство починать пора
І люд шумить, мов море гра.
Або О.Пушкіна:
Театр уж полон, ложи блещут,
Партер и кресла – все блестит…
Поднявшись, занавес шумит.
Тривожне відчуття перед початком п’єси. Всі струни душі напружені, адже вона очікує захоплюючого дійства. І ось, нарешті, музичний вступ. Починається п’єса. Таке коротке слово, а скільки людських доль вміщує воно, скільки недоспаних ночей, неспокою, мрій, злетів і падінь, тріумфів і відчаїв.
Лаври! скільком не дають вони спокою в театральному дійстві. Чому саме лавр вибрала людина для вираження свого блаженства, своїх злетів? Можливо тому, що це дивне дерево має могутнє коріння, незвичайні віти, таємничу корону, священне листя. Шлях до лавра – це шлях боротьби, праці, перемоги, слави. Лавр - це символ високого, символ досягнень і визнань. Служіння ж мистецтву – це тяжка праця: і на початку, і в середині, і в кінці.
У чому специфіка театру? Хто творить неповторні життєві образи? Спробуємо зазирнути за лаштунки і відчути суть і чарівність драматичного мистецтва.
Глядач. Із чого починається театр?
Театрознавець. Справа драматурга написати гарну п’єсу, справа актора – виконати роль у цій п’єсі, а справа режисера – цікаво поставити її: тобто когось одного виділити неможливо. Давайте запитаємо самих театральних діячів про їхню роль у цій справі.
Актор. У акторів складна доля. Не вони обирають, а їх обирають. Більша частина життя актора – це гримування, одягання, а головне – перевтілення. А щоб добитись успіху – скільки всього потрібно … на думку приходить вираз американської актриси Етель Беррімор : “Актриса мусить мати фігуру Венери, розум Мінерви, грацію Терпсихори і шкуру носорога”. Але інколи актор може мати погану пластику, невиразні рухи, неприємний голос і при цьому – талант. Парадокс. Але це так. Він уміє запалити публіку , і глядач одразу забуває про навколишній світ.
Актору необхідно жити на сцені так, щоб глядачі повірили в реальність сценічних героїв.
Драматург . я автор п’єси, від мене залежить і доля актора, адже характер ролі визначає амплуа артиста.
Режисер. Моя справа – це вміння професійно поставити спектакль. Скільки потрібно вміння, щоб керувати театром! А все починається з головного – уміння управляти актором. Для цього мені необхідні знання про сутність людини. Я пробую, шукаю, змінюю, експериментую.
Таким чином, мистецтво режисера – це співпраця з актором.
Але скільки інших турбот у мене! Це і зустріч з художником ( я замовляю йому декорації для майбутнього спектаклю) і зустріч із композитором (адже він пише музику для твору).
Виникає запитання: що має знати режисер, як професіонал?
На мою думку, він повинен знати все.
Глядач. Я зрозумів, що слід дуже багато працювати, щоб відчути неповторну чарівність мистецтва дійства. І коли людина може сказати про себе: “Я- театрал”, або про неї говорять “Він - театрал ” – це не просто слова, за ними стоїть велика праця, а головне – любов до театру.
«Театр поезії»
Читець 1.
Квитки, гримерна, сцена, каса,
Завіса, опера, балет,
Актор, костюми, ролей маса –
Все це і є його портрет.
Читець 2. Світ культури
Якщо в душі у тебе лід,
І серце б'ється у неволі:
Піди в театр, культури світ,
Де знайдеш всі життєві ролі.
І скресне лід той у тобі,
Культура в душу увірветься
І зрозумієш ти тоді,
Що все життя театром зветься.
Читець 3. Акровірш
Сіяч добра і світла у серця
Вінчає нас з культурою — зорею,
І часто ролі роздає життя —
Театр чарує вродою своєю.
Цінуй же роль і пам'ятай:
Елегії відверто слід творити,
Театр і душу в думці обвінчай —
Емоції свої не бійсь відкрити.
Алея квітів розцвіте в душі,
Театр культури пуп'янки розкриє —
Розквітне щастя на усій землі
Воно в тобі про це вже довго мріє.
Усмішка мила запалає вмить,
Ясне проміння у душі заграє,
Відкриєш знову ти ілюзій світ,
І лиш театр тебе там зігріває.
Читець 4.
Театр, дзвінок — і блиск софітів
Раптово гасне.
Навкруг пливе то ніжний запах квітів,
То спохмурнілі береги...
Чарівність гри полонить душу,
Сповнює радості й жалю,
В цю мить тобі зізнатись мушу:
«Театре, я тебе люблю».
Читець 5. Театр життя
Ти народивсь давно
І житимеш віками.
Доки триватиме людське буття,
Бо все, що відбувається із нами,
Ми переносимо в твоє життя.
І граючи на сцені різні ролі,
Ми можемо міняти їх щораз,
Але. на жаль, у ґратах злої долі
Життєву роль не змінює і час.
Читець 6.
Театр — одвічна віра в долю,
Безсмертя мудрого творця,
Де кожна мить і кожне слово
Не помирає до кінця.
Це джерело душі людської,
Прозоре й чисте, мов сльоза,
Де в відображенні чужому
Впізнаємо своє буття.
На сцені все, яку житті,
Бо доля — то упертий факт.
Сьогодні принца граєш ти,
А завтра глянеш — вже жебрак.