Сценарій ток-шоу "Стосується кожного" на тему "Діти мої, діти" за поемою Т.Г.Шевченка "Катерина"

ТОК – ШОУ 

«Стосується кожного»

 

на тему «Діти мої, діти» 

за поемою  Т.Г.Шевченка

«Катерина»

  

 

 

                         Підготувала

                             Нестерук Людмила Михайлівна

    учителька зарубіжної літератури

                          загальноосвітньої школи №17

                              м.Івано-Франківська

 

 

 

 

 

 

 

2020 р.

 

 

 

 

Ток-шоу «Стосується кожного»

на тему «Діти мої, діти»

за творами Тараса Шевченка

 

Мета: навчити учнів інтерпретувати художній текст поеми Т.Шевченка «Катерина», використовуючи прийоми сторітеллінгу; формувати уміння взаємодіяти, працювати в команді, вести дискусію; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності; бажання читати твори Шевченка; розширювати словниковий запас учнів;

 розвивати творчі здібності учнів; навички виразного читання поетичних творів;

 виховувати почуття відповідальності за власну долю і долю дітей, милосердя, співчуття, бажання допомогти іншій людині; виховувати почуття гордості за національного генія України – Тараса Шевченка.

 

Форма проведення: телепередача (ток-шоу з елементами дискусії).

 

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, вишивані рушники, мультимедійна презентація, музичне оформлення.

 

Ведучий. Доброго дня! В ефірі «Стосується кожного» - програма, яка змінює життя.

З вами я - _____________________. Ми з вами, бо це важливо.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Усі ми родом з дитинства. У кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти і сімейні свята. Але важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовились батьки. Безпорадне дитя залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у якому так мало любові, турботи та безпеки.

Сьогодні ми будемо говорити про дитячу долю, яку описав у своїй поемі «Катерина» Тарас Григорович Шевченко.

До нас у студію прийшов старий кобзар. Він переживає за малого хлопчика Івася, якого підібрав у одному з сіл України просто на вулиці.

 

Кобзар. І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодость моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа…

 

Ведучий. Шановний кобзарю, розкажіть, де Ви познайомились із Івасем.

 

Кобзар. Я побачив це дитя на сільській вулиці. Хлопчик сидів і плакав, а старші діти насміхалися з нього і ображали.

Що йому зосталось,

Кого батько і не бачив,

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові?

Хто з ним заговорить?

Ні родини, ні хатини;

Шляхи, піски, горе…

 Я подумав: візьму дитину до Києва, а там добрі люди допоможуть.

 

Ведучий. Ми провели власне розслідування. Жителі села, у якому Ви побачили дитину, розповіли нам про батьків Івася. Запрошуємо в студію Марію Литвинчук та Мар’яну Соловей (імена вигадані).

 

Марія. Добрий день. Я була сусідкою і подругою матері цієї дитини. Ми разом дівували, тільки я покохала хлопця із сусіднього села, а Катерині сподобався офіцер царської армії.

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине…

 

Ведучий. А батьки знали про це кохання?

Мар’яна. Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує; 

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

 

Ведучий. А чи йшла мова про одруження?

Марія. Та де там!

Прийшли вісті недобрії —

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита:

За милого, як співати,

Любо й потужити.

Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцявся вернутися.

Тойді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде,

Що хотять, говорять.

 

Ведучий. Чи вірно чекала на москаля Катерина?

 

Мар’яна. Не журиться Катерина —

Слізоньки втирає,

Бо дівчата на улиці

Без неї співають.

Не журиться Катерина —

Вмиється сльозою,

Возьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили;

Прийде до криниці,

Стане собі під калину,

Заспіває Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Аж калина плаче.

Вернулася — і раденька,

Що ніхто не бачив.

 

Марія. Виглядає Катерина...

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише...

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.

 

Ведучий. Ми запросили в студію батьків Катерини.

Входять батьки

Ведучий. Шановні батьки, ваша донька закохалася у москаля, який обманув її,  народила дитину. В українському селі це велика ганьба для вашої сім’ї. Що казали ви своїй доньці?

Мати. «Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

…Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях, 

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас...

Бог з тобою!» 

Ведучий. А Ви, батьку, що сказали своїй доньці?

Батько. «Чого ждеш, небого?»

Заридала Катерина

Та бух мені в ноги:

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі —

       Мені легше буде».

 

Ведучий. І не шкода вам було виганяти з дому рідну доньку?

 

Мати. Шкода, ще й як шкода! У селі всі один у одного на виду, але людські язики не припнеш. Мені говорили:

 «В тебе дочка чорнобрива,

Та ще й не єдина,

А муштрує у запічку

Московського сина.

Чорнобривого придбала...

Мабуть, сама вчила...»

Бодай же вас, цокотухи,

Та злидні побили,

Як ту матір, що вам на сміх

Сина породила.

 

Батько. Такі були неписані закони нашого часу.

Ведучий. Чи знаєте ви, де зараз ваша Катерина?

Мати. Сиротами ми залишилися.

Батько. Ні, ми не знаємо, де наша донька.

Ведучий. Ми запросили чоловіка, який багато знає про те, через що довелось пройти вашій доньці. Він і сам ріс сиротою…

Ведучий. Запрошую у студію видатного  генія української літератури - Тараса Григоровича Шевченка. (Оплески)

Шевченко. Доброго дня усім!

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі!

 

Ведучий. Шановний поете, розкажіть нам, будь ласка, що сталося з головною героїнею Вашої поеми «Катерина»?

Шевченко. Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Покивала головою

Та й заголосила.

Як тополя, стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

А воно, як янгелятко,

Нічого не знає,

Маленькими ручицями

Пазухи шукає.

                        Відеосюжет «Катерина іде із села».

Катерина.  «Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю чужі люде

Мене заховають;

Боже ти мій!.. Лихо моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

         Безбатченком!..»

 

Ведучий. Отаке-то на сім світі

Роблять людям люде!

Того в’яжуть, того ріжуть,

Той сам себе губить...

Ох, діти!  Діти!  Діти!

Велика Божа благодать!

 

Бодай же вас, чорні брови,

Нікому не мати,

Коли за вас таке лихо

Треба одбувати!

А що дальше спіткається?

Буде лихо, буде!

Зострінуться жовті піски

І чужії люде;

Зострінеться зима люта...

А той чи зостріне,

Що пізнає Катерину,

Привітає сина?

        Про це ми дізнаємось після музичної раузи!

Музична пауза. Пісня «Така її доля»

Ведучий. Вітаю вас. У нас в студії старенький кобзар, і ми говоримо про долю маленького хлопчика Івася.

Послухаємо Тараса Шевченка, який нам оповість сумну долю Катерини.

Шевченко.

Іде шляхом молодиця,

Мусить бути, з прощі.

Чого ж смутна, невесела,

Заплакані очі?

У латаній свитиночці,

На плечах торбина,

В руці ціпок, а на другій

Заснула дитина.

Зострілася з чумаками,

Закрила дитину.

Відеосюжет «Зустріч Катерини з чумаками»

Катерина. «Люде добрі,

Де шлях в Московщину?»

 

Чумаки. «В Московщину? Оцей самий.

Далеко, небого?»

 

Катерина. «В саму Москву. Христа ради,

Дайте на дорогу!» (Чумаки дають монети і продовжують свій шлях)

 

Шевченко. Бере шага, аж труситься:

Тяжко його брати!..

Та й навіщо?.. А дитина?

Вона ж його мати!

Заплакала, пішла шляхом,

В Броварях спочила

Та синові за гіркого

Медяник купила.

Довго, довго, сердешная,

Все йшла та питала;

Було й таке, що під тином

З сином ночувала...

 

Ведучий. Отаке-то лихо, бачите, дівчата.

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, — кажуть, — гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать.

 

Шевченко. Де ж Катруся блудить?

Попідтинню ночувала,

Раненько вставала,

Поспішала в Московщину;

Аж гульк — зима впала.

 

Відеосюжет «Катерина взимку»

 

Катерина. «Ходім, сину, смеркається;

Коли пустять в хату,

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

З собаками, мій синочку,

Кохайся надворі!

Собаки злі, покусають,

Та не заговорять,

Не розкажуть, сміючися...

З псами їсти й пити...

Бідна моя головонько!

Що мені робити?»

 

Входить в хату, кладе дитину, знімає кожух.

 

Жінка. Ничипоре! Дивись лишень! Москалі!

 

Катерина. Що, москалі? Де москалі?

 

Чоловік. Що ти? Схаменися!

 

Катерина. Де москалі, лебедики?

 

Шевченко. Полетіла Катерина

І не одяглася.

«Мабуть, добре Московщина

В тямку їй далася!

Бо уночі тілько й знає,

Що москаля кличе». 

Через пеньки, заметами,

Летить, ледве дише.

Боса стала серед шляху,

Втерлась рукавами.

А москалі їй назустріч,

Як один верхами.

«Лихо моє! Доле моя!»

До їх... Коли гляне —

Попереду старший їде.

 

Катерина. «Любий мій Іване!                                                                                         Серце моє коханеє!

Де ти так барився?»

 «Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене —

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?»

 «Постривай же, мій голубе!

Дивись — я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же богу, я Катруся!»

 

Офіцер. «Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!»

 

Катерина. «Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

 

Офіцер. «Возьмите прочь! Что ж вы стали?»

 

Катерина. «Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Не покинеш?.. Серце моє,

Не втікай од мене...

Я винесу тобі сина».   (Біжить по сина. Офіцер їде геть.)

 

Катерина.  «Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

(До сина) Гріхом тебе на світ Божий

Мати породила;

Виростай же на сміх людям!

 (Кладе сина на землю)

 Оставайся шукать батька,

А я вже шукала».

 

Шевченко. Біга Катря боса лісом,

Біга та голосить;

То проклина свого Йвана,

То плаче, то просить.

Вибігає на возлісся;

Кругом подивилась,

Та в яр... біжить... Серед ставу

Мовчки опинилась.

«Прийми, Боже, мою душу,

А ти — моє тіло!»

Шубовсть в воду!.. Попід льодом

Геть загуркотіло.

 

Ведучий. Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом —

І сліду не стало.

Мати зімліває. Марія і Мар’яна допомагають встати, дають води.

     Батько. Упокой, Господи, душу раби твоєї Катерини!

Прости їй і нам, батькам, усі наші гріхи!

Ведучий. О Боже мій милий!

Хотілось би жить на світі.

Та ба! Треба вчитись,

Ще змалечку треба вчитись,

Як на світі жити!

 

Ведучий. А що скажуть наші експерти?

Слово для експертів

Ведучий. А зараз я запрошую в студію маленького хлопчика Івасика.

Входить Івасик, сідає біля сусідок.

Ведучий. Івасику, де ти живеш?

Івасик. У мене немає хати.

Ведучий. А хто твої родичі?

Івасик. У мене немає нікого, крім дідуся-кобзаря, з яким я мандрую.

Ведучий. Чи пам’ятаєш ти свою маму?

Івасик. Ні, але я дуже хочу мати маму!

Ведучий. А чи знаєш ти свого тата?

Івасик. Я не знаю, де мій тато. А тато мій живий? Я хочу гратися з ним, сидіти у нього на колінах, майструвати!!!

Шевченко. Ти бачив його одного разу…

 Їде шляхом до Києва

Берлин шестернею.

А в берлині господиня

З паном і сем’єю.

Опинився против старців —

Курява лягає.

Побіг Івась, бо з віконця

Рукою махає.

Дає гроші Івасеві,

Дивується пані.

А пан глянув... Одвернувся...

Пізнав, препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята...

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти.

Пита пані, як зоветься?

«Івась». — «Какой милый!»

Берлин рушив, а Івася

Курява покрила...

 

Ведучий. Івасю, ми усі тут зібралися, щоб тобі допомогти.

Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла...

 

Які ж мене, мій Боже милий,

Діла осудять на землі?

Коли б ті діти не росли,

Тебе, святого, не гнівили,

Що у неволі народились

І стид на Тебе понесли.

 

Ведучий. Слово надається нашим експертам.

 

1. Як ви гадаєте, яка доля чекала Івасика, героя поеми Тараса Шевченка «Катерина»?
2. Які шанси мають діти-сироти у наш час?
3. Як ми можемо допомогти малому Івасеві?

Слово експертам

 

Ведучий. Ми дуже хотіли б, щоб Івась жив із рідними людьми. Тому бажаємо бабусі та дідусеві не відцуратися від рідної кровиночки. Надіємось, що Івася чекає добра доля. До побачення!  (Івась виходить з бабусею та дідусем, виходять усі запрошені на телепередачу).

Ведучий. Увага на екран!

 

Відеосюжет про дітей-сиріт

Понад 90 тисяч дітей, які мають біологічних батьків, проживають в інтернатних закладах.

«Ці діти – так звані соціальні сироти, хоч, відповідно до законодавства, такого поняття немає. Але статистика свідчить, що велика кількість дітей, які живуть в інтернатах, не мають достатнього спілкування, турботи та догляду з боку їхніх батьків. Ці діти – заручники системи. Фактично вони є сиротами, але не можуть бути усиновлені через відсутність статусу дитини-сироти. 

 

Кількість дітей-сиріт в Україні

Станом на 31 грудня 2018 року в Україні на обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувала 70491 дитина. Із них 22126 дітей-сиріт та 48365 дітей, позбавлених батьківського піклування.

У сімейних формах виховання — 64709 дітей (опіка — 50766, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу — 13943).

На обліку дітей, які можуть бути усиновлені, наразі перебуває майже 17 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них близько 12 тисяч проживають у сімейних формах виховання (опіка, піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу). Ще понад 4,5 тисячі дітей виховуються в державних закладах різного типу.

Скільки дітей в Україні усиновили за 2018 рік?

Загалом протягом 2018 року в Україні було усиновлено 1730 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

• українцями — 1358;
• іноземцями — 372 дітей.

 

Ведучий. Хтось може запитати, як ця історія стосується кожного? Мова йде про дитину, про багатьох дітей, які залишилися без батьківської опіки. Діти не винні в тому, що їм приходиться переживати, а іноді навіть і виживати у цьому складному світі.

Мова йде про дітей, у яких усе ще може змінитися!

Головне – подарувати їм тепло і любов!

Ми дуже надіємось, що ці зміни  стануться у найкоротші терміни.

Дякую усім, хто брав участь у сьогоднішній телепередачі.

Дякуємо Тарасу Григоровичу за те, що любив Україну, вболівав за її долю, за долю усього українського народу.

Дякуємо! І звертаємось до глядачів.

Розкажіть свою історію нашим редакторам.

Номери телефонів гарячої лінії ви бачите на екранах.

Дякую, що були з нами.

До побачення!

Відео про батьків і дітей.

Пісня «Світ врятує любов»