Сценарій вечора-пам’яті «Афганістан в душі моїй болить…»

Гусятинський центр дитячої та юнацької творчості

Сценарій

вечора-пам’яті

«Афганістан в душі моїй болить…»

Підготувала:

педагог-огранізатор

Трач О.С.

Мета: Розширити знання вихованців про історичні події афганської війни;

виховувати повагу і шану до воїнів – інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані; віддати данину пам'яті полеглим воїнам – афганцям.

 (у  фонограмі звучать Афганські пісні. На сцену виходять ведучі)

Ведуча 1. Багато написано і мовлено про громадянську, Другу світову війни.

            Однак гласність дає нам можливість вписати нові сторінки в Історію нашого народу, армії. Гірким відлунням дійшли до нас вибухи на афганській землі, де виконували інтернаціональний обов’язок наші солдати.

Ведуча 2. О, скільки було подвигів на світі,

            Вони вже у минуле відійшли.

            Із уст в уста повторюють їх діти

  На всіх  материках великої землі.

  І будуть повторять із уст в уста,

 І в кожному подвигу незрима

 І глибина, і висота,  

  І красота своя неповторима.

 Але із всього того, про що ми чуємо,

 І із того, що звершуєм тепер

 Солдатський подвиг я вважаю вищим

 І найкориснішим на всі віки.

ПІСНЯ ” Прощавай чужа земля” (2 куплета)

(На сцену виходять ведучі)

Ведуча 1.   Всього лише годину до вильоту їм дали,

              Всього лише годину у рідній стороні.

Ведуча 2.   Летіти в Афганістан - сказали їм

              В Кабул летять вчорашні хлопчаки.

(Звучить мелодія. На сцену виходять два юнаки і дівчина у військовій формі)

Юнак 1. Афганістан!

              Згадується холод броні на світанку,

              Жорстокі бої у горах чужих.

              Згадуються діти, афганськії діти

              Діти – по перше, а по друге – бої.

              Босими ходять по гострих каміннях

              Просять поїсти, голодні вони.

              Хлопці й дівчата,сестри й брати

              Жертви душманської злої війни

Юнак 2.    Згадується ранковий той Кабул,

        Все незвичайно в афганській столиці.

        І темінь гір, і голоси птахів,

        І вулиць пробуджених гул.

        Згадується попутній той літак

        Яким ми літали над горами.

         І ранений був серед нас

         І всі жартували: ”До свадьби заживет”

Ведуча 1. Заради дітей на кулі бандитські

 Ти піднімався, себе не беріг

 Підлікувавшись в Кабулі не зовсім

 Ти повертався, заради чужих.

Ведуча 2. Додому напишуть: ”Все нормально,

 Живий-здоровий. Цілую Вас...”

 Про обов’язок  Інтернаціональний

 Не пишуть в пошті польовій.

Ведуча 3. Всьому  свій  час… І  може , в  цьому  суть

Все  заживе. Країна  вилікує  рани 

І  тому  виходять  на  світанку

Загін  солдат  на  небезпечний  шлях.

Юнак 1.  Десь там, в далекому Союзі,

                Хтось хоче жити, як  усі.

                Хтось, щоб не гірше від сусіда,

                А хтось і краще хоче жити.

                А  тут  ми.  Ми  тут  хочемо жити…

                Просто  жити.

Юнак 2 . Афганістан  живе  в  моїй  душі.

Мені  вчувається  безсонними  ночами.

Вірші  Лоїка  в  гніві  і  журбі

І  постріли  на  дальнім  рубежі.

Юнак 1. Афганістан  моїй  душі

               І  всі, кого  зустрів  я  й  не  зустрів.

(мелодія  затихає, юнаки  і  дівчина  покидають  сцену)

Ведуча 1. Згідно договору, між урядами у нашої країни і Республіки Афганістан, 15 лютого 1989 року цю гарячу частину планети покинув останній підрозділ наших військ, який був залишений для охорони столиці Афганістану м. Кабула. Наші солдати з честю виконали свій Священний Інтернаціональний обов’язок.

Пісня «Прощай Чужа Земля» (3-4 Куплети)

(На сцену виходять юнак і дівчата)

Дівчина. Вони все таки повернулися. Не всі  Частину Бог забрав до себе.

               А вони так молилися до нього: і ті, що вірили, і ті, що стали вірити лише на   війні. Можливо, ця віра і підтримувала їх. В Бога, і в Матір. 

(Звучить мелодія)

Юнак. Прощай кабульський «серпантин»

В останній раз прийми солдат колону.

Я б на останок вистрілив свій «магазин»,

Але дорога ще далека нам додому.

Що винесу з запалених доріг?

Напевно горе і печаль свою найбільше.

Як залишився я живий, то знає Бог.

Тут доля не дала нам бути довше.

Багато бачив я і пережив

Не бачив на війні я насолоду.

Я вперше тут стріляв, перемагав

За мирний день Афганського народу.

З неоголошеної йшли війни.

Я знаю: не загоїть час нам рани

І хочу щоб коли прийшла весна

Вже не літали «чорнії тюльпани».

(Мелодія затихає)

Дівчина. 15 лютого ми відзначаємо скорботний День Пам’яті воїнів-афганців. Що ми знаємо про Афганську війну. Можна говорити мовою цифр про цю страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років і не стала ще історією для тих, хто її пережив, для їх рідних і близьких.

Юнак. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон, 46 могил з’явилося за ці роки на кладовищах нашої області, дві могили – на території Гусятинщини.

Скільки цих мужніх людей померло вже в наші дні у віці до тридцяти років.

Пісня  «Чорний тюльпан».

(На сцену виходять чотири ведучих)

Ведучий 1.Страшно і гірко, коли помирає людина

Та ще страшніше й гірше, коли батьки переживають дітей.

(Звучить метроном і звуки переходять у повільну мелодію. На мультимедійній дошці демонструються фотографії хлопців-земляків, які не повернулися з Афганістану і тих, які померли в мирні дні. Збоку в чорному одязі стоїть в скорботі жінка-матір)

Голос за кадром. Я ворожою кулею вбитий

 На проклятій афганській землі,

 Та хотів би хоч трошки пожити –

 Не судилося жити мені.

 Завинив перед Вами… Пробачте,

 Що помер молодим на війні.

 Тільки, мамо, благаю, не плачте,

 Від цих слів стає важко мені.

 Простіть мене мамо, інакше не міг.

 Від горя і смутку Вас не вберіг.

(Звуки музики підсилюються, жінка-мати сходить зі сцени)

Ведучий 2. Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх?  Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографії у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам'яті людей.

Ведучий 3. Стигне, мерзне розум: за що, за що ж пішли в небуття тисячі

вісімнадцяти - двадцятирічних хлопців, котрих бездумно кинули

у вир безглуздої  афганської  війни? Їм би тільки жити і жити.

Ведучий 4.Усе перекреслив, знищив Афганістан. Замість тепла життя – холодний цинк.

Ведучий 1.Замість ранкової молодості - молодість вічна.

Ведучий 2.Замість квітів для мами, сестри, коханої, нареченої - «чорний тюльпан»

РАЗОМ: Зупинися, мить.

Здригнися, серце

Задумайтесь люди.

Ведучий 3. …Молодим синам до могил несуть матері квіти.

РАЗОМ: Боже!

Ведучий 4. Нехай це ніколи більше

РАЗОМ: Не повториться!

Ведучий 1. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто ще ніколи не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх, хто сьогодні міг бути з нами, хто своїм молодим життя і кров’ю виконав свій священний обов’язок в Афганістані.

(Звучить метроном. Хвилина мовчання)

(До ведучих на сцену підходить юнак)

Ведучий 2.Закінчилась війна. На жаль не всі, та повернулись наші хлопці на

рідну землю. Ми тепер називаємо їх по - різному: інтернаціоналістами, окупантами. Ми називаємо ту  війну помилкою. Ми розумні заднім числом.

     Можна переосмислити все, але є вічні  моральні цінності, які не підвладні часу.

Ведучий 3. Ці хлопці-афганці не ніжилися в пуховиках, не засиджувались до пізна на безпутніх вечірках, а зі зброєю в руках захищали себе і своїх товаришів від лютої смерті.

Ведучий 4. Усі вони – справжні герої, одчайдухи, сміливці. Ми сьогодні можемо пишатися тим, що знали і знаємо їх особисто.

Ведучий 1. Шістдесят дев’ять років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що війна остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами.

Ведучий 2. Давайте ж і ми пам’ятатимемо ветеранів і виявлятимемо розуміння до  тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває досі. У  спогадах, снах, у душах. Вони цього заслуговують.

Юнак.       Хай буде все, що має бути

І тихі радощі життя.

І слів чужих важке каміння…

Мені не треба співчуття

Мені потрібно розуміння.

Ведучий 3. Ми вітаємо всіх колишніх  воїнів-афганців. Бажаємо вам земних благ, щастя, радості, здоров’я. Нехай ніколи не турбують вас рани, спогади про нелегку вашу службу. Прийміть в дарунок  пісню.

Пісня  «Калиновий край»

Ведучий 4.Дочекалась  мати  сина  повернувся  з  війська:

Гімнастерка  шинелька, виправка  армійська.

Зустрічала  вся   родина  щедро  частувала

Голуба  і  мирна  днина  за  вікном  стояла.

Щебетала без упину  солов’ї  і діти

Мати  очі  витирала, сина  цілувала

Білу  постіль  постелила, коли  ніч  настала

До  світанку  вартувала сон  його  глибокий,

Думка  думку  обганяла , душу  пік  неспокій

А  за  вікнами  калина  сяяла  з  туману

Дочекалась   мати  сина  із  Афганістану

Ведучий 1. Хоча  б  яку  ти  вибрав  із дороги,

Хоча  б  якими  ти  пішов  шляхами.

Та  через  терни  горя  і  зневір 

Ти  повертаєшся  до  мами.

Ці  теплі  руки  і  вуста,

Що  так  в  дитинстві  зігрівали.

Це  ніжне  серце , ніби  птах,

Завжди  з  тобою  мандрувало.

Спіши  до  неї  скрізь  літа .

Шануй , люби , не  дай  тужити.

Бо  лиш  вона  і  рідна , і  свята

З  тобою  вічно  буде  жити.

                                         ПІСНЯ ”МАМИНА  ЛЮБОВ”

Ведучий 2.Дивлячись  на  вас, воїни-афганці , на ваші  привітні  обличчя  і  зовсім  не  хочеться  вірити , що  за  плечима  у  вас  нелегка  служба  в  Афганістані, запах  пороху  війни, біль  втрати  товаришів  по  службі. І  як  би  не  було важко, поруч  завжди  була  пісня.

Ведучий 3. В  генах  кожної  пісні  закладено   спомин  не  тільки  про  незглибну драматичність  афганської  війни - у  кожній  мелодії, кожному  слові струменить  не знищена   воля  до  життя, надія  на  краще  майбутнє.

Ведучий 4. Мов  крик  душі, афганські  пісні  тривожать  і  хвилюють  нас     мужністю  і  стійкістю, високою  відповідальністю   за  мир  в  усьому  світі.

Пісня «Солдатська воля».

Пісня «Афганці повертаються до дому».

Пісня «Афганістан».

Ведучий 1. Ветерани-афганці!

 Скільки горя випало на ваше покоління.

Ведучий 2. Повідайте, повідайте синам,

 Повідайте всім дітям, ветерани,

 Які шляхи судилось вам

 Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.

(Слово надається учасникам війни в Афганістані)

Ведучий 4. Багато, ой, як  багато  горя  принесла  нашому  народові  афганська  війна. Остаточне  слово  в  оцінці  всіх  тих подій, звичайно, за  історією.

                   Але  немає, напевне, людини, яка  б  хотіла, щоб  подібне  повторилось.

Ведучий 1. Нам  потрібен  мир, щоб  будувати  міста.

                    Працювати  в  полі  і  садити  сади...

Ведучий 2. Його  хочуть  всі  люди  доброї  волі,

                    Нам  потрібен  мир  навіки! Назавжди.

Ведучий 3. Нехай  мирні  зорі  над  нами  горять,

                    Щоб  в  дружбі   границь  й  перешкоди  не  знать.

(Звучить ніжна мелодія. На сцену виходить маленька дівчинка)

Дівчинка. Я ще така маленька, я вмію тільки бачити,

Прагну маму веселою мамою бачити,

Прагну сонце бачити в золотому капелюшку,

Прагну небо бачити в синій хустині.

Я ще не знаю, яка на запах Чеснота,

Я ще не знаю, яка на смак Підлість.

Якого кольору Заздрість, якого виміру Смута,

Яка за солона Туга, яка незглибима Любов,

Яка синьоока Щирість, яка мерехтлива Підступність.

Я ще все розкладу по полицях,

Та все ж , поки я виросту,

Зробіть щось таке на світі,

Щоб ніколи не заплющувати очей від страху…

Пісня «Молитва»