Сценарій "Вечори на хуторі біля Диканьки" "Ніч перед Різдвом"

Про матеріал
Цей сценарій можна використати для проведення вечора, присвяченого певній знаменній даті М. В. Гоголя, під час проведення тижня зарубіжної літератури. Окремі сцени можна використовувати для інсценізації на уроках зарубіжної літератури під час вивчення творчості М. В. Гоголя у 6 класі. Сценарій спрямований на прищеплення любові учнів до традицій та звичаїв українського народу, любові до рідної землі, до художньої літератури, на сприяння розвитку творчих здібностей учнів, уміння працювати в колективі.
Перегляд файлу

Сценарій

ВЕЧОРИ НА ХУТОРІ БІЛЯ ДИКАНЬКИ

 НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

Автор. Останній день перед Різдвом згаснув. Зимова, ясна ніч настала. Зблиснули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати та славити Христа. 

 

(Чорт тим часом поволі підкрадається до місяця і намагається його вкрасти. За третім разом йому таки вдається схопити місяць, перекидаючи його з руки в руку, дмухаючи на пальці. Потім похапцем сховав його за пазуху і майнув далі. Навколо стало зовсім темно.)

Сцена перша

Чуб і Панас

Чуб: То ти, куме, кажеш, що не був іще в дяковій новій хаті? Там буде нині бучна пиятик! Хоч би тільки нам не спізнитись!

  • Що за чорт! Дивись! Дивись, Панасе!..

Панас.: А що? (задер голову догори)

Чуб. Як то що? Місяця нема!

Панас: От лиха година! Таки й справді нема місяця.

Чуб: То ж бо й воно, що нема! А тобі, мабуть, і за вухом не свербить.

Панас: А що маю робити?

Чуб: І треба ж було якомусь дідькові, бодай йому, собаці, зранку не довелося чарку горілки перехилити! – устряти… Далебі, наче на сміх… Навмисне, сидячи в хаті, визирав у вікно: ніч – пречудова! Ясно, сніг блищить проти місяця. Все видно, як удень. Не встиг ступити за поріг – і на тобі, хоч в око стрель!

  • То таки нема, куме, місяця?
  • Панас: Нема
  • Чуб: Чудасія, куме! А дай-но понюхати тютюну! У тебе, куме, добрячий тютюн! Де ти береш його?
  • Панас: Де там у біса добрячий! І стара курка не чхне!
  • Чуб: Я пригадую, мені покійний шинкар Зозуля привіз якось тютюну з Ніжина. Ех, і тютюн же був! Добрячий тютюн! Ну то як же, куме, що його робитимемо? Бо ж темно надворі!
  • Панас: ТО, мабуть, залишимось удома..
  • Чуб: Ні, куме, ходімо! Так не годиться – треба йти!..

 

Сцена 2.Оксана і Вакула

Автор: Тепер погляньмо, що робить красуня Оксана. Оксані не минуло ще й 17 –ти, а вже мало не по всьому світу – і по той бік Диканьки, і по цей бік Диканьки – тільки й мови, що про неї.

Парубки одностайно проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи, і не буде ніколи на селі.

 

Оксана: І чого це надумалося людям розпускати славу, нібито я гарна? Брешуть люди, я зовсім не гарна!

  • Хіба чорні брови та очі мої такі гарні, що подібних до них немає й на цілому світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? І щоках? І в губах? Чи, може, гарні мої чорні коси? Ой, їх можна злякатись увечері; вони, мов довгі гадюки, переплелись та обплелись круг моєї голови. Бачу тепер, що я зовсім не гарна! – Ні, таки гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Якою ж радістю я буду тому, чиєю стану жінкою! Як же милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть!

 

Вакула ( прошепотів) Чарівна дівка! І вихваляється вона не дуже! З годину стоїть, видивляючись у люстерко, надивитися не може, ще й хвалить себе вголос!

 

Оксана: Еге ж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте- но на мене, як я поважно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам і довіку не бачити пишнішої позолоти. Цього всього накупив мені батько, щоб посватав мене найкращий молодець у світі.

(Посміхнувшись, обернулася вона і раптом побачила коваля

Скрикнула й суворо постала перед ним)

  • Чого ти прийшов сюди? Може, хочеться, щоб випровадила за поріг лопатою? Ви всі майстри підсипатися до нас. Умить пронюхаєте, коли батьків нема вдома. О, я знаю вас! Що там, скриня моя готова?

 

Вакула: Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Якби ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив із кузні; зате ніяка попівна не матиме такої скрині. Залізом обкував таким, якого не клав і сотникові на таратайку, коли ходив на роботу до Полтави. А як буде розписана! Хоч усю околицю обходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! По всьому полю будуть розкидані червоні й сині квіти. Горітиме, як жар. Не гнівайся ж на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе.

 

Оксана: Хто ж тобі боронить? Говори й дивись!(Сідає на лавку і милується собою)

 

Вакула: Дозволь і мені сісти біля тебе!

 

Оксана: Сідай.

 

Вакула: Чудова, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе!(пригортає її до себе)

 

Оксана (відштовхнувши Вакулу) Ще чого? Йому як мед, то ще й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пропах димом. Мабуть, геть усю мене забруднив своєю сажею.

 

Вакула: - Не любить вона мене! Їй усе забавки; а я стою перед нею як дурень і очей од неї не можу одвести. І все б стояв перед нею, і до віку не спускав би з неї очей! Чарівна дівчина»!Усе б віддав, щоб дізнатися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона й гадки не має ні про кого. Вона милується сама з себе; мучить мене безталанного, а я за журбою й світу білого не бачу. А я її так кохаю, як ніхто на світі не кохав і ніколи не кохатиме.

 

Оксана: - А чи правда, що твоя мати відьма?

 

Вакула: - Що мені мати? Ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого в світі. Якби мене прикликав цар і сказав: «Вакуло - ковалю, проси в мене всього, що є найкращого в моєму царстві, - все віддам тобі. Звелю зробити для тебе золоту кузню, і будеш ти кувати срібними молотами». – «Не хочу, - відповів би я цареві, - ні самоцвітів дорогих, ні золотої кузні, ні всього твого царства. Дай мені ліпше мою Оксану!»

Оксана: - Он ти який! Тільки ж батько мій сам не промахнеться. Ось побачиш, коли він не ожениться з твоєю матірю.

Щось довго дівчата не йдуть… що воно за знак? Давно б час колядувати. Мені стає нудно.

Вакула: - Бог з ними, моя красуне!

 

Оксана: - Де ж пак! З ними, певно, прийдуть парубки. Ото будуть гулі! Уявляю, яких нарозказують смішних історій.

Вакула: - То тобі весело з ними?

Оксана: - Звісно ж, веселіше, ніж з тобою. Ага, хтось наче стукнув! Певно, дівчата з парубками.

Вакула: - Чого мені вже сподіватись? Глузує вона з мене. Я не дорожчий їй за іржаву підкову. А коли так, то не діжде ж, принаймні, інший насміятися з мене: нехай тільки підмічу добре, хто їй більше за мене подобається, я відучу…» (Стукіт в двері Чуба)

  • Відчиняй!

Вакула: - Стривай, я сам відчиню. (коваль виходить)

Сцена 3 Чуб і Вакула

Чуб до кума: - Стривай, куме, Ми, здається, не туди йдемо. Я не бачу жодної хати. Оце так завірюха! Поверни-но , куме, трохи в бік, чи не потрапиш, бува, на дорогу; а я  тим часом пошукаю тут. І понесла нечиста сила в таку хугу! Та гукни, коли знайдеш дорогу. Ач, яку купу снігу напустив у вічі сатана! (кум зайшов у шинок. Чуб стукає у двері і кричить: «Відчини!»)

Вакула: - Чого тобі тут треба?

Чуб: - Е ні, це не моя хата, до моєї хати не забреде коваль. Знов же таки, як придивитися добре, то й наче не ковалева. Чия ж тоді це хата? От тобі й на! Не впізнав! Це ж хата кривого Шевченка, що недавно взяв молоду жінку. Тільки у нього хата схожа на мою. Отож мені зразу здалося трохи дивним, що я так скоро прийшов додому. Але  Шевченко сидить тепер у дяка, це я добре знаю. Чого ж тоді коваль?.. Е-ге-ге! То він учащає до його молодої жінки. Ось що! Гаразд!.. Тепер я все зрозумів.

 

Вакула: - Хто ти такий і чого тупцюєш під дверима?

Чуб (про себе) – Ні, не скажу йому, хто я, бо ще натовче, чого доброго, клятий виродок. (Змінив голос)

  • Це я. добродію! Прийшов вам на втіху поколядувати трохи під вікнами.

 

Вакула: - Іди до дідька зі своїми колядками! Чого ж ти стоїш? Чуєш? Забирайся зараз же геть!

 

Чуб: - Що це ти справді розрепетувався? Я хочу колядувати, та й годі!

Вакула: - Еге! Та тебе, бачу, словами не вгамуєш. (Бє Чуба у плече)

 

Чуб: - То це ти, як бачу, починаєш уже й битися!

Вакула: - Іди, іди геть!

 

Чуб: - Та що ж це ти! Ти. Бачу, не на жарт бєшся, та ще й боляче!

Вакула: - Геть, геть!

 

Чуб(міркує уголос)  -  Ти бач, який хоробрий. Спробуй підійти! Ач який! Ото велике цабе! Ти думаєш, я на тебе суду не знайду? Ні, голубе, я піду, піду прямо до комісара. Ти в мене знатимеш! Я не подивлюсь, що ти коваль та маляр. А слід поглянути б на спину та на плечі: мабуть, синці є. Певно, добре-таки забив вражий син. Шкода, що холодно і не хочеться скидати кожуха. Стривай же, бісів ковалю, щоб чорт побив і тебе, і твою кузню, ти в мене ще потанцюєш.. Бач, клятий шибеник! Проте його ж тепер нема вдома. Солоха, мабуть, сидить сама. Гм!.. Воно й недалечко звідси – чи піти! Час тепер такий, що нас ніхто не заскочить. Ач, як боляче побив клятий коваль. Боляче побив клятий коваль.» (Чухає спину і йде геть)

Сцена 4  Дівчата у Оксани

 

Дівчата вбігають до Оксани. Хваляться наколядованим)

Оксана: - Ой, Одарко! У тебе нові черевики. Та які ж хороші! І з золотом! Добре тобі, Одарко є в тебе кому все купувати; а от мені нема кому дістати  такі гарні черевики.

Вакула: - Не тужи, моя люба Оксано! Я тобі дістану такі черевики, що мало яка й панночка носить.

Оксана: - Ти? Подивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свої ноги. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця?

Одарка: - Бач, яких забажалося!

Оксана: - Отож, будьте всі за свідків: якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то даю слово, що одразу вийду за нього заміж. ( Оксана з дівчатами йдуть)

Вакула (Про себе) – Смійся, смійся! Я й сам сміюся з себе. Думаю і не можу надумати, де подівся розум мій? Вона мене не кохає – що ж , Бог з нею! Ніби на всьому світі тільки й є, що Оксана. Хвалити Господа, дівчат багато є хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? З неї ніколи не буде доброї господині! Їй би тільки чепуритись. Ні, годі! Час покинути ці дурощі.

(Виконується колядка                                                               )

Сцена 5 У Солохи

Чорт розійшовся у Солохи. Цілує їй руки, хапається за серце, охкає і каже:

  • Коли Ви , Солохо, не погодитесь задовольнити мою жадобу і, як заведено, нагородити, то я ладен на все: кинуся у воду, а душу пошлю прямо в пекло.( стукіт у двері Голови. Солоха побігла відчиняти, а чорт заліз у мішок)

Голова: (обтрусив сніг зі свого капелюха та випив чарчину горілки) – Я не пішов до дяка, бо знялася хурделиця, а побачивши світло у вашій хаті, завітав до вас. Бо хочеться цей вечір провести із вами… ( стукіт у двері. Дяк)

  • (Шепоче) Сховай  мене де-небудь. Не хотів би я тепер зустрітися з дяком.

Дяк: - (покректуючи та потираючи руки розказує) До мене ніхто не прийшов, тому я щиро радий нагоді погуляти трохи у вас. Навіть хурделиці не злякався. (Підходить ближче до Солохи, кашляє, усміхається, доторкається до руки її)

  • - А що це у ас, велеліпная Солохо? (відскакує назад)

Солоха: - Як. Що? Рука, Йосипе Никифоровичу!

Дяк: - Гм! Рука! Хе-хе-хе! (проходиться по кімнаті)

  • А це що у вас, дражайшая Солохо? (торкається злегка за шию)

Солоха: - Наче не бачите, Йосипе Никифоровичу! – Шия! А на шиї намисто.

Дяк: - Гм! На шиї намисто! Хе-хе-хе! (проходиться по хаті, потираючи руки)

  • А це що у вас, незрівнянна Солохо!..(Чуб стукає у двері. Дяк переляканий бігає по хаті, задерши поли сутани)
  • Ой, Господи, стороння особа! Що ж тепер буде, як застануть особу мого звання?.. Дійде до отця Кіндрата…
  • Бога ради, Солохо, доброчесна Солохо, ваша добрість, як сказано в писанії Луки, глава трин…, трин… Стукають, їй – богу, стукають! Ой, сховайте мене куди-небудь! (Солоха ховає дяка у другий мішок)

 

Чуб: - Добривечір, Солохо! Ти, може, й не сподівалася мене бачити, га? А правда ж, не сподівалася? Може, я перебив?.. Може, ви тут і розважалися з ким?.. Може, ти кого-небудь і сховала вже, га? Ну, Солохо, дай тепер випити горілочки. Я думаю, у мене горло геть замерзло від клятого холоду. І послав же Бог таку ніч перед Різдвом. Як закрутило, чуєш, Солохо, як замело… От задубіли руки: не розстебну кожуха! Як закурила метелиця…(стукіт у двері)

  • Вакула: - Відчини!

Чуб: - Стукає хтось.

Вакула –Відчини!

Чуб: - Це коваль! (злякався, ухопився за капелюха) Слухай, Солохо: де знаєш, ховай мене; я нізащо в світі не хочу навертатись на очі отому виродкові триклятому, бодай йому, чортовому синові, нагнало під обома очима по пухиреві з копицю завбільшки. (Солоха пхає Чуба В мішок, де вже сидів дяк).

Вакула – (зайшов до хати і сів на лавку ) Побачивши мішки, промовив: «Чого лежать тут оці мішки? Їх давно б треба прибрати звідси. Через оте дурне кохання я зовсім збожеволів. Завтра свято, а в хаті й досі валяється всякий мотлох. Віднесу їх до кузні. (Вакула в’яже мішки, голова почав сильно гикати)

  • Невже не виб’ється з моєї голови ця негідна Оксана? Не хочу й думати про неї; а воно все думається, і як на те, тільки про неї саму. Що за чорт, мішки наче чогось поважчали! Сюди, мабуть, накладено ще чогось, крім вугілля. Дурень я! Я й забув, що тепер мені все здається важчим. Та ні, що я за баба, справді! Не дам нікому насміятися з себе. Хоч би десять таких мішків – усі підійму. (Виносить мішки). Візьму й цього. У цей, здається, я поскладав свій інструмент. (Виходить)
  • (Дівчата й хлопці танцюють)

Виходить Вакула

  • Оксана: - О. Вакуло, ти тут? Здоров був!, Ну, багато наколядував? А черевики, які носить цариця, дістав? Роздобудь черевики, то й вийду за тебе… (засміялася і побігла).
  • Вакула: - Ні, не можу; незмога більше. Але, Боже ти мій,  чому вона така в біса гарна? Її погляд, її голос, геть усе, ну, аж полум’ям палить. Ні, немає вже снаги перемогти себе. Час покласти край усьому. Пропадай, душа! Піду втоплюся в ополонці, та й поминай, як звали!
  • Прощавай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха, мороч голову, кому хочеш, а мене більше не побачиш на цім світі. (біжить геть)

Вакула зупиняється.

  • А куди це я справді біжу? Наче все вже пропало. Спробую ще одне: зайду - но до запорожця Пузатого Пацюка. Він, кажуть, знає всіх чортів і зробить усе, що тільки схоче.

Сцена 6.  Вакула у Пацюка

Пацюк їсть галушки без ложки.

  • Вакула: -Я до твоєї милості прийшов, Пацюче? До тебе прийшов, Пацюче! Пропадати доводиться мені, грішному! Ніщо на світі не допоможе мені. Мушу просити ласки у самого чорта. Ну то як, Пацюче? Що маю робити?

Пацюк: - Коли треба чорта, то й іди собі к чорту.

Вакула: - Але окрім тебе до нього ніхто не знає дороги. Вкажи хоч, як натрапити до нього?

Пацюк: - Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима.

Вакула (про себе) – Що це він верзе? Сьогодні ж голодна кутя, а він їсть вареники, вареники скоромні. Який з мене справді дурень. Стою тут і гріха набираюсь. Назад! ( вибігає з хати).

Сцена 7. Вакула і чорт

(Як тільки коваль опустив мішок додолу, чорт вискочив із нього й сів верхи на шию Вакулі. Нахиливши свій собачий писок до правого вуха коваля, промовив:

Чорт – Це я, твій друг – усе зроблю для товариша й друга! Грошей дам, скільки забажаєш (писнув йому на ліве вухо). Оксана  буде сьогодні ж наша. (на праве вухо).

Коваль думав, а потім: - Гаразд, за таку ціну згоден бути твоїм.

Чорт, пританцьовуючи, про себе: - Тепер уже попавсь коваль. Тепер я віддячу тобі, голубе, за всі твої малювання та небилиці, що вигадував на чортів! Що тепер скажуть мої товариші, коли дізнаються, що найпобожніший на все село чоловік у моїх руках?

  • Ну, Вакуло!(Тримаючи все його за шию). Ти знаєш. Що без угоди нічого не робиться!

Вакула: - Я згоден. У вас, я чув, розписуються кровю, стривай же, я дістану з кишені цвяха. (закладає за спину руку і хапає чорта за хвіст)

Чорт – Бач, який жартун! (сміється при цьому) Ну, годі пустувати!

Вакула – Стривай, голубе! А ось це тобі як видасться? (Вакула перехрестив чорта, і той зробився тихим). Постривай же (тягне його за хвіст на землю), знатимеш тепер у мене, як підбивати на гріх добрих людей і чесних християн. (Коваль скаче на чорта верхи і зводить руку, намагаючись перехрестити)

Чорт – Змилуйся, Вакуло, усе, чого тобі треба, все зроблю, пусти тільки душу на покаяння: не клади на мене страшного хреста!

Вакула – Ага, ось яким голосом заспівав, німець клятий! Тепер я знаю, що мені робити. Вези мене зараз же на собі ! Чуєш? Та лети, як птиця1

Чорт – Куди?

Вакула – У Петербург, просто до цариці!

(Екранізація: Вакула летить у Петербург на чортові)

 

Оксана – Що, коли він і справді наважиться на щось страшне? Або ще гірше! Може, він з горя намислить закохатися в іншу і з досади почне називати її першою красунею на все село? Та ні, він мене кохає. Я ж така гарна! Він мене нізащо не проміняє; то він жартує, прикидається. Не мине й хвилин 10, як він, мабуть, прийде поглянути на мене. Я й справді недобра. Треба буде дати, наче знехотя, поцілувати себе. Ото він зрадіє!

Сцена 8 . Вакула перед царицею

(Екранізація : Вакула прилітає у Петербург. Ховає чорта у кишеню.

Слайд - Палац цариці)

Вакула з двома запорожцями все навколо розглядає. Зявляється цариця, (Козаки падають на коліна і схиляють голови).

Запорожці кричать: - Змилуйся, матінко! Змилуйся!

Цариця – Підведіться!

Запорожці – Не підведемося, матінко, не підведемося! Помремо, а не підведемося! (Потьомкін підійшов і щось шепнув одному на вухо, вон7и підвелися. Коваль підвів голову. )

Цариця – Чого ж хочете ви?

 (запорожці перезирнулися. )

Вакула (сам до себе) – Наразі саме час! Цариця запитує, чого хочете!

Коваль падає, як мертвий додолу.

  • Ваша, царська величносте, не звеліть карати, а звеліть помилувати! З чого не в гнів буде вашій царській милості сказано, зроблено ваші черевики, що на ногах ваших? Гадаю, жоден швець ні в якому царстві на світі не зуміє так пошити. Господи, щоб то було, якби моя жінка взулася в отакі черевики!
  • (Цариця засміялася . Запорожці почали  штовхати під руку коваля)
  • Цариця – Підведися! Коли тобі так хочеться мати такі черевики, то це не важко зробити. Принесіть йому зараз черевики – найдорожчі, з- золотом.

(принесли ковалеві черевики)

Вакула – Боже ж ти мій, що за краса!. Ваша царська величносте!  Що ж , коли такі черевики на ногах. І в них, либонь, ваше благородіє, ходите і на лід ковзатися, які ж мають бути самі ніжки? Гадаю, що не менш як із найбілішого цукру.

(цариця засміялася і запитала козаків:

- як у вас на Січі ведеться, які звичаї є?

Вакула відійшов назад, нахилився до кишені і промовив стиха:

  • Винось мене звідси хутко!
  • (Екранізація . Вакула повертається додому)

Сцена 9. Баби про коваля

Слайд -  Зима в селі.

Ткачиха: - Потонув! Їй-богу, потонув! От щоб я не зійшла з цього місця, коли не потонув.

Баба: - Хіба ж я брехуха яка? Хіба я в кого корову украла? Чи кому, може, наврочила, що мені не вірять? (розмахує руками) Та щоб мені води не захотілось пити. Коли стара Переперчила не бачила на власні очі. Як повісився коваль!

Голова(почувши сварку бабів, підходить і промовляє) - Коваль повісився! Оце тобі!

 

Ткачиха: - Скажи краще, щоб тобі горілки не захотілося пити, стара п’янице! (до баби) –Треба бути такій дурноголовій, як ти, щоб вішатися! Він утопився, утопився в ополонці. Це я так добре знаю, як те, що ти була зараз у шинкарки.

Баба: - Безсоромниця!  Бач, чим дорікає! Мовчала б ліпше., негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора?

Ткачиха: - Що дяк? До кого дяк? Що ти брешеш?

Дячиха (У заячому кожушку): - Дяк! Я вам покажу дяка! Хто це тут каже дяк?

Баба (тицьнувши у ткачиху) – Та ось до кого учащає дяк!

Дячиха, (підступаючи до ткачихи): - То це ти, сволото, то це ти, відьмо, напускаєш на нього туману та напуваєш зіллям, щоб до тебе ходив?

Ткачиха (відступаючи назад) – Геть від мене, сатано!

Дячиха: - Ач, триклята відьма. Бодай ти не діждала діток своїх бачити. Негідниця! Тьху! (плює на ткачиху)

Ткачиха плюнула в бороду голові.

Голова: - Ах, погана бабо! (закричав голова, обтираючись та замахнувсь батогом)

Баби кинулися врозтіч.

Голова: - Така гидота! Так коваль утонув! О Боже! А який знаменитий маляр був! Які ножі міцні, серпи, плуги умів виковувати! Яка сила була! Еге ж! Таких людей мало в нас на селі. Тож-бо я, ще сидячи в клятому мішку, помічав, що він, бідолашний, був дуже не в доброму настрої. От тобі й коваль! Був, а тепер нема! А я збирався був підкувати свою рябу кобилу… (голова пішов)

Сцена 10 Вакула просить руки Оксани

Екранізація. Коваль на чортові повертається і стає на землю.

Співає півень. Чорт хотів втікати.

Вакула: - Куди?(хапає того за хвоста) Постривай, приятелю, це ще не все: я ще не подякував тобі. (коваль хапає тростину і бє чорта три рази. Чорт втікає в зал)

  • Коваль причепурився, взяв нову шапку,  новий різнобарвний пояс. Зав’язав у хустку і пішов до Чуба. Прийшовши, (Чуб був дуже здивований) Вакула розв’язав хустку й поклав перед ним нову шапку й пояс, а сам впав перед ним на коліна і сказав:
  • Змилуйся, батьку! Не гнівайся! Ось тобі й нагайка: бий, скільки душа забажає, віддаюсь сам тобі до рук, у всьому каюсь; бий, та не гнівайся тільки. Ти ж колись братався з покійним батьком, разом хліб-сіль їли й могорич пили.

Чуб узяв нагайку й ударив тричі по спині.

  • Ну, годі вже, вставай! Старих людей завжди слухай! Забудьмо все, що було поміж нами. А тепер кажи, чого тобі хочеться?

Вакула: - Віддай, батьку, за мене Оксану!

 

Чуб (трохи подумав) – Добре, присилай сватів!

Оксана, ступивши в хату і побачивши коваля: - Ой!

Вакула: - Поглянь, які я тобі приніс черевики! Ті самі, що носить цариця.

Оксана: - Ні, ні! Мені не треба черевиків(махає руками, не зводячи з нього очей) , - я й без черевиків…

(Коваль підійшов до неї, взяв її за руку й тихенько поцілував.

Сцена закривається)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
6 лютого
Переглядів
4149
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку